Особливості спрямованості особистості та її статусу в системі міжособистісних відносин
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
х осіб, свідома поступливість людини думці більшості груп для запобігання конфлікту з нею. Сугестивність, або сугестія, - мимовільна піддатливість людини думці інших осіб або групи.
Розповсюджена форма соціального впливу - покора, підпорядкування авторитету, схильність людини впливу особи з більше високим соціальним статусом. Така внутрішня позиція людини приводить до некритичного, беззастережного підпорядкування авторитету осіб, що мають більше високий соціальний статус, навіть вказівки цих високопоставлених осіб суперечать вимогам закону, моральності, та й самим поглядам, установкам конкретної людини.
1.4 Структура міжособистісних відносин
Сформована соціальна група майже завжди належить більше широкій соціальній організації, і це породжує так називану систему офіційних відносин. Активно діючими елементами цієї системи є члени групи, чиї ролі задані відносинами влади й підпорядкування, запропонованими на формальному рівні (начальник, завідувач, староста, капітан і т.д.). Звичайно відносини в цій системі диктуються структурою ієрархії й повязані з обовязками й правами учасників соціальної діяльності.
Функціонально - рольові відносини виступають при вивченні "ділового"спілкування й спільної діяльності, що дозволяє відповісти на питання: "якої конкретної діяльності розвертаються ці відносини?" й "що вони відбивають?". Дорослий санкціонує ті або інші зразки поводження: черговий повинен бути акуратним і виконавчим; під час самостійної роботи на уроці не можна дивитися в зошит сусіда й т.д. Функціонально - рольові відносини, що проявляються в ігровій діяльності, у значній мірі самостійні й вільні від безпосереднього контролю з боку дорослого.
Експериментальне дослідження функціонально - рольових відносин представлено багатьма традиційними прийомами: опросниками, бесідою, спостереженням, інтервю й ін. Емоційно - оцінні відносини виявляються в безпосередній взаємодії дітей, відбиваючи систему їхніх переваг. Відносно повну картину цих відносин дає социометрический опитування в різних його модифікаціях. Личностно - значеннєві відносини являють собою складні в спільній діяльності необхідні звязки, які в ній реалізуються. При цьому мотивом дії кожного учасника таких відносин стає інша людина, той, заради якого, в остаточному підсумку, здійснюється спільна діяльність. Потреба в придбанні й підтримці статусу - одна з важливих соціальних потреб. Неможливість зайняти певне положення в структурі групових відносин або погроза втрати наявного статусу може викликати стан "афекту неадекватності". Афект неадекватності в подібних ситуаціях спостерігається в школярів всіх вікових груп, як у встигаючих, так й у слабких учнів. Пережите ними почуття незадоволеності проявляється в агресії, у відмові виконувати вимоги вчителя, у демонстративному порушенні дисципліни. Протягом всього життя індивід виявляється включеним у різні соціальні групи, у яких відбувається його полова соціалізація. Важливим інструментом полової соціалізації є група однолітків, що пізніше всіх "підключається" до цього процесу, але значення, який важко переоцінити. У цих групах спільна діяльність і спілкування "на рівних" сприяють обєднанню дітей. Одночасно відбувається протиставлення своєї полової приналежності протилежній підлозі. Ця опозиція виникає, затверджується й відстоюється в спільній діяльності, структура якої змінюється з віком. Такий різкий поділ дітей у процесі спільної діяльності й спілкування на одностатеві обєднання одержало назви "полової сегрегації". Співтовариства дітей і підлітків, засновані на "полової сегрегації", виникають на певному етапі розвитку суспільства, будучи реальними половозрастными обєднаннями, регламентованими соціальною структурою суспільства. Стихійна "сегрегація" торкати переважно неофіційної структури дитячої групи, відбиваючи виборчий характер дитячих симпатій й антипатій, дружби й прихильностей.
1.5 Взаємодія в групі
Однієї із загальних форм соціальної взаємодії виступає соціальна група, у якій поводження й соціальний статус кожного члена у відчутному ступені обумовлені діяльністю й існуванням інших членів.
Взаємозалежність сторін у процесі взаємодії може бути рівної або одна зі сторін може сильніше впливати на іншу - отже, можна виділити одне- і двосторонню інтеракцію. Інтеракція може охоплювати як всі сфери людської життєдіяльності (тотальна інтеракція), так і тільки якусь одну специфічну форму або сектор діяльності. У незалежних секторах люди можуть не робити ніякого впливу один на одного.
Інтенсивність взаємодії характеризує ступінь залежності життєдіяльності від взаємин: вона може коливатися від максимальної до мінімальної величини. Чим більше екстенсивні або інтенсивні сектори інтеракції, тим більше залежні життя, поводження, психологія взаємодіючих сторін.
Початком будь-який інтеракції є виникнення впливу однієї сторони на поводження й психологію іншої. Інтеракція триває доти, поки цей вплив існує, при цьому неважливо - зустрічаються чи індивіди ні. Тільки коли сама память або думка про існування однієї сторони перестає впливати на поводження або психологію інший, тільки коли процес можна вважати закінченим.
Напрямок взаємин може бути солідарним, антагоністичним або змішаним. При солідарної інтеракції прагнення й зусилля сторін збігаються. Якщо бажання й зусилля ст?/p>