Основнi принципи органiзацii лiкувально-профiлактичноi допомоги дiтям. Загальнi принципи обстеження i догляду за дитиною
Информация - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие материалы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
мануальну пальпацiю пiд час обстеження печiнки, нирок, висхiдноi та низхiдноi частин товстоi кишки та iнших органiв.
Проникна пальпацiя це рiзновид глибокоi пальпацii, при якiй верхiвкою одного або двох-трьох вертикально поставлених пальцiв натискають на певну дiлянку тiла для визначення бiльш точноi локалiзацii больових точок.
Поштовхоподiбна пальпацiя своiрiдний рiзновид глибокоi пальпацii, яку використовують для дiагностики вiльноi рiдини в черевнiй порожнинi.
При проведеннi пальпацii дотримуються певних правил: хворий повинен перебувати в зручному для себе та пальпуючого положеннi; руки лiкаря повиннi бути теплими, нiгтi коротко зрiзаними, щоб не зумовлювати у хворого подразнення i рефлекторного скорочення мязiв у дiлянцi пальпацii; пальпаторнi рухи повиннi бути легкими, мякими, не спричинювати болю i спiвпадати з ритмом дихання; пальпують спочатку здоровi дiлянки тiла, а потiм хворi; обовязково порiвнюють пальпаторнi данi симетричних дiлянок; пальпацiю проводять вiдповiдно до топографiчних орiiнтирiв, якi використовують для Позначення мiiя розташування органiв i меж мiж ними.
Перкусiя це метод обiктивного обстеження стану внутрiшнiх органiв шляхом оцiнювання звуку, що виникаi пiд час постукування пальцями по певнiй дiлянцi тулуба. В основi перкусii лежать фiзичнi властивостi пружних тiл, якi при нанесеннi коротких ударiв дають коливання, що рiвномiрно поширюються в усi боки. Якщо звуковi хвилi ашгрiчають на своiму шляху середовище з iншими властивостями (повiтроносну або тверду перепону), то звук посилюiться або послаблюiться, тобто змiнюiться амплiтуда коливань. Звуки розрiзняють за силою, висотою i тембром. Сила звуку повязана з амплiтудою коливань: чим бiльша амплiтуда, тим сильнiший звук. Органи, якi мiстять повiтря (легенi, шлунок та iн.), при перкусii дають коливання з великою амплiтудою, що обумовлюi сильний (гучний, голосний) звук, тодi як щiльнi органи (печiнка, мязи, серце тощо) дають коливання з незначною амплiтудою, i звук при цьому тихий. Висота звуку залежить вiд кiлькостi коливань за промiжок часу: чим бiльше коливань, тим вищий звук. Частота коливань менша для органiв, якi мiстять повiтря, i тому вони дають низькi звуки, тодi як паренхiматознi органи обумовлюють коливання великоi частоти i дають високi звуки.
Тривалiсть звуку це швидкiсть затихання коливань. Для печiнки, мязiв i серця характерне швидке затихання звукiв, унаслiдок цього при iх перкусii утворюiться короткий звук. Вiдносно тривалiшi коливання звуку спостерiгають при перкусii легень.
Таким чином, характер перкуторного звуку залежить вiд спiввiдношення повiтряних i щiльних елементiв в органi. Якщо при перкусii переважають коливання щiльних елементiв (наприклад печiнки), то перкуторний звук буде тихий (тупий), високий i короткий. Цей звук дiстав назву стегнового. При перкусii повiтроносних органiв перкуторний звук буде голосний (гучний), високий i тривалий. Цей звук називаiться тимпанiчним (вiд грецьк. барабан). Вiн маi характерну мелодiйнiсть, оскiльки утворюiться правильними перiодичними коливаннями. Виникаi цей звук при перкусii над порожниною з повiтрям (шлунком i кишками). Що стосуiться висоти тимпанiчного звуку, то вiн може бути високий i низький. Причому висота тимпанiчного звуку визначаiться розмiрами порожнини, характером стiнок, ступенем iх напруженостi. Чим бiльше щiльних елементiв бере участь у коливаннях, тим бiльше звук буде схожий на тупий. РЖ навпаки: звук буде тим бiльше схожий на тимпанiчний, чим бiльше повiтря бере участь в коливаннях. Наведенi закономiрностi свiдчать про те, що при перкусii iнфiльтратiв, щiльних безповiтряних дiлянок ми отримаiмо бiльш тихий, бiльш короткий, але бiльш високий звук, нiж при перкусii органiв з великим вмiстом повiтря, перкуторний звук яких бiльш гучний, бiльш тривалий, але менш високий.
Таким чином, унаслiдок перкусii виявляють перкуторнi звуки, якi мають рiзнi властивостi: гучний i тихий; довгий i короткий; низький i високий; тимпанiчний i нетимпанiчний.
Залежно вiд методики виконання розрiзняють два типи пальцевоi перкусii опосередковану та безпосередню.
Опосередковану перкусiю лiкар виконуi, постукуючи напiвзiгнутим середнiм, рiдше вказiвним пальцем однiii руки (палець-молото-чок) по другiй фаланзi прикладеного до тiла дитини середнього пальця iншоi руки (палець-плесиметр).
РЖснуi три методи безпосередньоi перкусii:
1) метод Яновського постукування по поверхнi тiла мякоттю кiнцевоi фаланги вказiвного або середнього пальця правоi руки; саме цей спосiб i основним пiд час обстеження дiтей раннього вiку;
- метод Ебштейна лiкар наносить повiльнi, нерiзкi, з натискуванням перкуторнi удари мякоттю кiнцевоi фаланги середнього або вказiвного пальця, що забезпечуi не тiльки звукове, але й тактильне вiдчуття органа;
- метод Образцова теж виконуiться однiiю рукою: нiгтьова фаланга вказiвного пальця ковзаi з сусiднього середнього пальця та ударяi по тiлу дитини.
Залежно вiд мети обстеження розрiзняють порiвняльну й топографiчну перкусiю.
Порiвняльну перкусiю застосовують для визначення патологiчних змiн, ТСрунтуючись на порiвняннi звукiв, що виникають при перкусii симетрично розташованих дiлянок тiла або рiзних дiлянок одного й того самого органа. При порiвняльнiй перкусii дуже важливою i однакова сила перкуторного удару, однаковi положення та ступiнь натискування пальцем на дiлянку, iнакше може змiнюватися зву?/p>