Основнi iдеi Римського клубу
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?ачена в ходi ii iсторичного розвитку. Основна iдея другого пiдходу лежить у вiдповiдальностi людини за все, тобто за своi iснування. Це направлення в глобалiстицi виходить iз фiлософii екзистенцiалiзму.
3. Основнi етапи становлення глобалiстики
Як i всяка область знань, глобалiстика маi свою iсторiю. Але, оскiльки ця iсторiя нараховуi всього декiлька десятирiч, то бiльш коректно казати не про iсторiю, а про етапи становлення.
На сьогоднiшнiй день прийнято вiдокремлювати три етапи становлення глобалiстики. При цьому необхiдно враховувати специфiку глобалiстики, бо глобалiстика це не просто наука, тобто система теоретичного знання, а певне знання, що вiдображаi протiкаючи на планетi СПП. Тому етапи становлення глобалiстики, це одночасно i глобальнi етапи еволюцii людини.
Перший етап. Приходиться на 60-тi роки. В цей перiод масштаби виробництва досягли небувалого розвитку та почали заважати можливостям природи компенсувати iх вплив. На цьому етапi виник так званий Римський клуб (1968), котрий й поклав початок глобальнiй проблематицi свiтового розвитку.
Другий етап. Цей етап приходиться вiд середини 70-х до середини 80-х рокiв. Вiх характеризувався посиленою реконструкцiiю економiки, спричиненою похмурими прогнозами докладiв Римському клубу, вибухнувшою нафтовою кризою, загостренням економiчних протирiч мiж краiнами, що розвиваються та промислово розвиненими краiнами.
Третiй етап. Цей етап починаiться з середини 80-х рокiв, в результатi змiни полiтичноi карти свiту, тобто зникненням табору соцiалiзму. Цей етап характеризувався тим, що самi ГП вiдiйшли на другий план, а на перше мiiе стали СПП, що носять глобальний характер.
4. Основнi напрямки в глобалiстицi
В теперiшнiй час на базi двох фiлософських пiдходiв, в суспiльнiй думцi виникли рiзноманiтнi напрямки, що розглядають ГП з рiзних точок зору. При цьому, слiд памятати, що основоположною причиною, що викликала стурбованiсть протiкаючими СПП i збiльшення негативних наслiдкiв технiчного прогресу.
На поточний момент можна видiлити наступнi пять напрямкiв в глобалiстицi:
1. Технократична глобалiстика. Прибiчники цього напрямку виходять з того, що оскiльки науково-технiчний прогрес i головною причиною загострення ГП, то, як наслiдок, вирiшення цих проблем можливе тiльки шляхом подальшого удосконалення технiки.
2. Постiндустрiальна глобалiстика. Прибiчники цього напрямку бачать причини ГП у змiнах, що проходять у полiтичний, соцiальнiй та економiчнiй структурах суспiльства, спричинених переходом вiд iндустрiального до постiндустрiального суспiльства. З виникненням глобального постiндустрiального суспiльства, глобальнi проблеми будуть вирiшенi.
3. Еколого-популiстська глобалiстика. Прихильники цього направлення бачать джерело загострення ГП у взаiмодii суспiльства та природи. За iх переконаннями, для вирiшення ГП необхiдно звести разом новiтнi досягнення природничих наук та використати iх при прийнятнi полiтичних рiшень, що, у пiдсумку, дозволить усунути антропогеннi наслiдки технiчного процесу. Ключ до вирiшення ГП, по iх переконаннями лежить у альтернативному свiтоглядi або ж так званому третьому шляху.
Як не важко помiтити, перерахованi три направлення глобалiстики реалiзують iдею утилiтарно-прагматичного пiдходу до вирiшення проблеми людства.
В рамках другого пiдходу, тобто справжностi iснування людського суспiльства розвиваiться екзистенцiально-культурна глобалiстика та еволюцiйно-детермiнiстська.
4. Екзистенцiально-культурна глобалiстика. Для представникiв цього напрямку i характерним бiльш широкий погляд на генезис ГП. В якостi основноi причини загострення ГП можна назвати дегуманiзацiю культури. Рiшення сучасноi кризи бачиться у поверненнi справжнього гуманiзму, де людина буде нести вiдповiдальнiсть за своi iснування.
5. Еволюцiйного-детермiнiстська глобалiстика. Представники цiii течii вважають, що феномен технiки маi онтологiчний статус, тобто, технiчний прогреiе частина еволюцii природи. Людства повинно тiльки правильно iокусуватись на цей еволюцiйний процес, а мудрiсть природи сама вирiшить створену кризу.
5. Виникнення Римського клубу
Римський клуб був заснований 6-7 квiтня 1968 року в Римi. РЖнiцiатором створення був iтальянський майстер Аурелiо Печчеi, котрий сумiсно з генеральним дирекротом по питанням науки ОЕСР (органiзацii по економiчнiй спiвпрацi та розвитку, Париж) професором фiзичноi хiмii Олександром Кiнгом, запросив у Рим бiля 30 iвропейських вчених соцiологiв, економiстiв фахiвцiв природничих наук.
Зiбравшись вченi обговорили пiдготовлений голландським астрономом Ерiхом Янцом документ пiд назвою Спроба створення принципiв свiтового планування з позицiй загальноi теорii систем. Суть документу можна звести до наступного:
На теперiшнiй момент ми починаiмо усвiдомлювати людське суспiльство та оточуюче середовище як iдину систему, неконтрольований рiст якоi i причиною ii нестабiльностi. Досягнутий нинi абсолютний рiвень цього неконтрольованого росту визначаi високу iнерцiйнiсть динамiчноi системи, знижуючи тим самим ii гнучкiсть та здатнiсть змiнюватися й пристосовуватися. Стало очевидним, що в цiй системi немаi нiяких внутрiшнiх кiбернетичних механiзмiв та, не здiйснюiться нiякого тАЬавтоматичноготАЭ саморегулювання макропроцесiв. Цим кiбер?/p>