Основи культурології
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
? ознаки спільноти. Етнологи полюбляють наводити приклад про народ маорі. Проживаючи колись на островах Океанії, він був відомий чудовими здібностями до мореплавання. Згодом, переселившись до Нової Зеландії, маорі повністю втратили свій хист до морських справ. В етнології цей феномен називається вторинна дикість, коли зі зміною умов існування етнос втрачає якусь попередню здатність. Але зазвичай існує дуже тісний звязок між ґрунтом і кровю, звязок етносу зі своєю землею. Елементи рідного ландшафту стають символами етнічної незалежності (береза в росіян, тополя в українців, сакура в японців, Дніпро й Карпати в українців, Рейн у німців, Волга в росіян).
Проблема самобутності постає в тяжкі історичні періоди, на зламі соціально-економічного й політичного характерів епохи.
Самобутності не шкодять запозичення, причому не тільки зі споріднених, а навіть із зовсім чужих культур. Але перевищення міри корисного запозичення призводить до розчинення однієї культури в іншій, до асиміляції, до цілковитої втрати духовного суверенітету культури.
9.3 Динаміка культурних процесів
Поняття самобутність тісно повязане з політичними поняттями незалежність і суверенітет, оскільки без усвідомлення власної самобутності не можна бути незалежним. Отже, суверенітет це духовна самостійність етносу, яку усвідомлює широкий загал, емоційно забарвлене переживання унікальності власного бачення світу як самодостатньої цінності, почуття етнонаціональної гідності та впевненості у творчих силах власного етносу, комплекс етнокультурної повноцінності.
Субєктивне розрізнення особою й етносом свого та не свого водночас є однією з найсуттєвіших і найпростіших умов духовної суверенності культури. Це усвідомлюється на рівні сюжетів, традицій. Представники того чи іншого етносу, якщо вони не втратили етнічну самосвідомість, досить чітко визначають межу між своїми і не своїми культурами, традиціями, звичаями. Нормальний розвиток етнічної культури не можна уявити без запозичень, але йдеться про те, які саме впливи та запозичення сприяють збереженню власних духовних надбань етносу, його етнокультурної ідентичності, а які відіграють роль своєрідного троянського коня, призводять спочатку до вирівнювання рис етнічної самобутності, а потім і до повного розчинення етносу у складі іншої людської спільноти. Асиміляторські зусилля дуже часто починаються із замаху на духовний суверенітет народу, знецінення його культурних цінностей. Увага зосереджується на рисах, які закликають відмовитися від того, що робить спільноту людей несхожою на інших.
Духовну суверенність етносу, нації охороняють своєрідні фільтри, особливі механізми етнокультурного самозбереження. Сприяючи засвоєнню окремих елементів іншої культури, специфічному редагуванню цих запозичень, перетворенню в дусі власної культури, вони затримують те, що може спотворити, підірвати зсередини культуру реципієнт. Але ці фільтри культури спрацьовують тільки за умови духовної суверенності етнічного менталітету, коли етнос відчуває себе самостійним субєктом культурної творчості, а не асоційованим, духовно залежним від іншого етносу, який він вважає взірцем, законодавцем мод для менш зразкових, вагомих у галузі політичного, культурного, економічного життя. Асоційований етнос немовби привязаний до етносу-суверена. Етнокультурні фільтри виходять з ладу і вже неспроможні захистити свій етнос, його культуру від вимивання, спотворення, набуття проміжних форм, маргіналізації й подальшої деградації в таку етнокультурну біомасу, яка зберігає лише регіональні ознаки в межах культури етносу-переможця.
Комплекс меншовартості етносу може переходити в комплекс упередженості, зарозумілості й навпаки. Коли етнос відчуває в собі ідею історичного покликання, вищої санкції, поштовху до порятунку та вдосконалення інших народів на підставі власної уявної бездоганності, то народжується феномен культурного месіанізму. Охоплений цією ідеєю, етнос схиляється до думки, що в його духовності є щось вище, потойбічне, таке, що свідчить про обраність цього народу Богом або історією. Проте, кожен національно забарвлений культурний месіанізм формувався по-своєму. Загальні тези, гасла, принципи культурного месіанізму однакові, але форми їх прояву різні. Українцям довелося розвивати свою культуру в умовах постійного тиску: спочатку польського, західно-християнського, згодом російського, східно-християнського, пізніше комуністичного месіанізму.
Вивчення історичного походження народів та етносів, зокрема питання про чистоту націй, показує, що чистих націй на землі не має і не може бути, оскільки відбувалися великі переселення народів, військові походи, міграційні процеси, коли люди невеликими групами або цілими народами переходили з одного місця на інше, освоюючи нові території, змішувались з аборигенним населенням або витісняли його. Мігранти привносили свої культурні цінності, асимілювали корінне населення або асимілювалися самі. Прикладів історія знає багато: еллінізм, який Олександр Македонський запроваджував майже по всьому Середземноморю, загальноєвропейська римська експансія, американізація значної частини земної кулі. Культурна асиміляція може відбуватися також під впливом релігійної експансії, особливо під час зміни світоглядної домінанти, ко?/p>