Основи культурології
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
?ації, або дрібний буржуа, відірваний від свого середовища, почуває себе так само, як конкретна група або якийсь її символ. Американський фермер, відірваний від цивілізації, починає робочий ранок з того, що встановлює державний прапор США. Люди постійно перебувають у процесі напруженого пошуку культурної ідентичності. Тут виникає широке поле проблем, які вимагають культурологічного аналізу.
Але, з іншого боку, кожний етнос, кожний народ має риси, притаманні лише йому. Науковцями це визначається як характер нації, народу. Він також має вплив на визначення поняття культурної ідентифікації.
Важливу роль у визначенні культурної ідентифікації відіграють також звичаї, які з часом стають традицією. Звичай найпростіший тип культурної регуляції, що базується на звичних зразках поведінки в певний час, у певному місці. Він є продуктом поділу традиції. У сучасному світі спостерігається тенденція надавати окремим звичаям значення повномасштабної традиції. Наприклад, звичай вітати старших, шанувати їх став традицією. Обряд перейшов у ритуал, що унормувало формалізовану поведінку. Дійства, які мали символічне значення, часто були позбавлені доцільності, але зміцнювали звязки як між окремими особами, так і між групами. Наприклад, домовленість про дружні взаємовідносини, поділ території тощо. Як правило, обряди, звичаї, традиції, які є загальновживаними в суспільстві, не пояснюються, а сприймаються всіма членами спільноти як належне. Вони виконують нормативні функції регулювання поведінки й обовязкові для всіх. Завдяки їм формуються неповторні риси, які відрізняють один народ від іншого, визначають його культурну ідентифікацію. Саме тому індивідууму завжди важко адаптуватися в інокультурному середовищі. У кожному суспільстві існують обрядові системи, притаманні лише йому. Рівень виконання їх визначає знаковий статус певного суспільства.
10.2 Національний характер
Характер це сукупність моральних якостей народу, нації, особистості, які визначають обєкт моральної оцінки та є предметом морального виховання людини суспільством. Характер нації чи людини найяскравіше виявляється в їх поведінці. Умовно складові характеру розрізняють так:
- ідейність;
- свідомість;
- принциповість;
- ініціативність;
- переконання.
Ці складові характеризують ставлення народу, людини до праці (працелюбність чи споживання), до власності (ощадливість чи користолюбство), особливостей міжособистісних стосунків як всередині нації, так і у звязках з іншими народами (людинолюбство і людиноненависництво, повага і зарозумілість, ввічливість і брутальність); якостей, що розкривають риси людини (правдивість, вірність, щирість, лицемірство, підступність). До останніх належать вольові якості особистості, також притаманні народу: самолюбство, самовладання, витримка, мужність, сміливість, боягузтво. Мораль кожної суспільно-економічної формації виробляла специфічні уявлення про характер і взірці позитивних чи негативних моделей поведінки, морального виховання громадськими інституціями.
У періоди активної пропаганди релігійних концепцій створювалися моделі відповідності характеру до життя святих праведників, які переборювали потяг до радощів земного буття. У період формування буржуазних відносин пропагувався образ ощадливого господаря, який накопичення первинного капіталу ставив понад усе. У період перерозподілу та стабілізації накопиченого капіталу почав утверджуватись характер впевненої в собі людини, яка забезпечена матеріально і може займатися меценатством та благодійництвом. Надмірне заселення територій, зокрема Європи, спровокувало завойовницькі війни з метою розширення життєвого простору та одержання прибутків. Колонії європейських країн (Англії, Франції, Португалії, Німеччини та ін.) були розкидані по всіх континентах. Росія в ХVІІ-ХVІІІ ст. освоїла Урал, Сибір, Аляску і частину Канади.
Національний характер визначається цілісністю, але в кожній спільноті формуються окремі угруповання, які своєрідно сприймають особливості моделі загальнонаціонального визначення. Так утворюється опозиція, яка може бути як конструктивною, так і деструктивною. Це залежить від багатьох чинників, насамперед, від рівня політичної культури опозиційних структур, які можуть позитивно вплинути на розвиток держави, а можуть призвести до її розвалу, як, наприклад, у СРСР, Югославії та Чехословаччині наприкінці XX ст. Причина тут абсолютно тривіальна опозиція не знайшла спільної мови із владними структурами, для того щоб виробити компромісне рішення. В усіх постсоціалістичних країнах люди, які прийшли в управління з опозиції, є взірцями класичного бюрократизму в системі управління. Зрозуміти особливості національного характеру можна лише через порівняльно-культурологічні дослідження, які передбачають вивчення культурних процесів, їх досягнень на основі порівняльного аналізу, з тим щоб виявити та ідентифікувати схоже та відмінне в культурно-мистецькому процесі певного етносу. У галузях соціально-гуманітарних наук дослідження на основі порівняльного аналізу найбільш помітні в історико-культурних студіях, порівняльному мовознавстві, літературознавстві, мистецтвознавстві, антропології, орієнталістиці, порівняльній політології. Визнання факту, що існують культурні розмаїття різних народів, історичних епох, цивілізацій, стало висхідною базою досліджень. Важливо також, що науковці широко використ?/p>