Основи культурології
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
ерта потреба людини полягає у спробі пізнання, освоєння світу. Одне з глибоких таємних бажань особистості це розпізнати логіку навколишнього світу, зрозуміти смисл універсуму.
Пята потреба людини устремління до пошуку обєкта для поклоніння. Індивід, закинутий у світ таємних речей та явищ, просто не в змозі самостійно пізнати своє призначення і суть буття, яке оточує його. Йому потрібна система орієнтації, яка дала б йому можливість ототожнити себе з певним визнаним взірцем. Ось чому велику роль у культурології відіграє проблема культурної ідентичності.
Уперше механізм культурної ідентифікації був розкритий у психологічній концепції З. Фрейда. Вона виникла на основі патопсихологічного спостереження, а потім поширилась на нормальне духовне життя. Учений розглядає ідентифікацію як спробу дитини (або слабкої людини) перейняти силу батька, матері (або лідера) і, таким чином, зменшити почуття страху перед світом, що оточує його.
Дослідження сучасних учених і, насамперед, психологів дозволяють значно розширити уявлення про такий механізм. Світ людських переживань надзвичайно складний. В основі емоційного стану, яким є любов, ніжність, співчуття, відповідальність, лежить щось таке, що пропонує поглянути не тільки на самого себе, але й на інших. Адже ці почуття за своїм визначенням відкриті, спрямовані на інший обєкт. Через це значна потреба людини полягає в тому, щоб постійно бачити перед собою якісь персоніфіковані образи, з якими вона може себе ідентифікувати. Таких образів дуже багато. Тому в науці виникла потреба в їх типологізації.
Американський соціолог Г. Абрамсон запропонував типологію персоніфікації, що втілює в собі форми культурної ідентифікації.
Тип традиціоналіста. Люди такого типу поділяють цінності даної культури та інтегруються у відповідну структуру. Автор підкреслює новаторський дух етнічних традиціоналістів представників культурних меншин, які компенсують творчими починаннями маргінальність та нестійкість свого суспільного становища. Шотландці у Великобританії, євреї в християнському світі, вірмени та грецькі купці в діаспорі, китайці в Південно-Східній Азії часто є ініціаторами нововведень.
Тип прибульця-неофіта. До цього типу належать люди, які включаються у структурну систему етнічних звязків, але не мають спадкового коріння у відповідній етнічній культурі. Вона не становить їх внутрішнє духовне багатство. Рання ідентифікація прибульця відбувалася за межами культурної спільноти, до якої він приєднався. Він відчуває себе на порозі зовсім нового культурного досвіду. Звідси випливає більш гостре почуття невпевненості та маргінальності, ніж маргінальність традиціоналіста. Вростаючи в чужу структуру, людина попередньо або одночасно приживається до її культурних цінностей та символів.
Тип вигнанця. Він протилежний прибульцю-неофіту. Мова йде про втрату первинних соціальних звязків із одноплемінниками при збереженні етносу та символічних традицій рідної культури. Духовний досвід вигнанця це, насамперед, досвід ізоляції та самотності. Життєві типи вигнанця зустрічаються на різних рівнях соціально-класової системи: китаєць-прачка або власник ресторану, іноземний чорноробочий, єврей при дворі німецького князя в ХVІІ-ХVШ ст.
Тип євнуха. Це люди, які позбавлені памяті про своє культурне минуле, не мають ніякої традиційно-символічної памяті та на сучасному етапі не вросли в будь-яке соціокультурне середовище. Такий тип ще, за Ч. Айтматовим, називають манкурт, тобто людина без коріння. Євнух тип, протилежний традиціоналісту. Класичним його образом можна вважати євнуха при дворі східного правителя. Євнух в гаремі, яничар у війську, охоронець в іноземному посольстві, християнин-віровідступник, який став візиром при стамбульському дворі, такі форми втрати попередньої культурної ідентифікації були в епоху монголо-татарського панування.
Сьогодні в культурологію входить ще одне поняття, яке є опозицією до нормальної культурної ідентичності, маргінали. Це слово зявилося у Франції в 1927 р. Маргіналами стали називати тих, хто сам відкидає суспільство або сам відкинутий ним. Маргінальність це не стан автономії, а результат конфлікту із суспільними нормами. Маргінальність не виникає всередині реальної або видуманої сутички із оточуючим світом.
На думку французького соціолога А. Фарж, стати маргіналом можна двома шляхами: або розірвати всі традиційні звязки і створити власний, зовсім інший світ, або поступово витіснитися за межі офіційних норм.
Але як би там не було, чи внаслідок вільного вибору, чи внаслідок процесу декласування, який провокується наляканим суспільством, маргінали це його тіньовий бік. Суспільство виставляє відкинутих напоказ, щоб підкріпити, прикрасити свій власний вигляд, який воно визнає світлим, нормальним.
Сьогодні, говорячи про маргіналів, маються на увазі не тільки аутсайдери суспільства. Маргінальність взагалі стає універсальним феноменом. Багато людей залишаються ніби між культурними позначками. У світі немало людей, яких називають напівкровними. Більшість не можуть чітко ідентифікувати себе з жодною культурою. Вони залишаються, наприклад, між традиційною і сучасною культурами, між різними віросповіданнями тощо.
Е. Фромм відзначав, що англійський джентльмен, який не знімає фрака в найекзотичнішій сит?/p>