Основи культурології
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
ідеалам західної культурної традиції.
Ідеологія контркультури висловлювала здебільшого полемічну загостреність проти масового суспільства та полягала в критиці міщанського матеріального добробуту, накопичення, життєвого успіху, соціального конформізму. Дуже сильно в ній була виражена направленість, повязана з поширенням антигуманного духу утилітаризму та наукової раціональності. У ролі альтернативи розглядалось індивідуалізоване суспільство, яке відкривало б перед людиною можливості спонтанної самореалізації та встановлення істинних, вільних від диктату внутрішньої необхідності та меркантильної заінтересованості стосунків з іншими людьми та природою. Природі як джерелу натуральності та чистоти в системі альтернативних цінностей контркультури відводиться особливе місце. У ній бачиться сакральне начало, і все з чого складається природа сакралізується (від латинського священне), тобто предмети, речі, явища наділяються священним змістом, вводяться як обовязковий атрибут у культуру та мистецтво, релігію. Символом у сакральному може бути звичайне для певного часу явище чи церемонія, в результаті якої життєва колізія набуває значущості. Наприклад, страта Ісуса Христа разом з двома злодіями на хресті для початку нової ери була звичайним явищем для Римської імперії, а з часом переросла в один із провідних символів християнства. Е. Дюркгейм виводив ідею священного як діалектично-природну основу людського буття, громадську колективістську сутність, яка протистоїть індивідуалістичному, егоїстичному існуванню.
Чим вище рівень розвитку суспільства, тим більше розмежовуються розуміння і сприйняття сакралізації. У кризових ситуаціях завжди знаходяться люди, які намагаються сакралізувати минуле, зокрема релігійні постулати, і подавати їх як єдино правильні для всього суспільства. Ці люди намагаються створити контркультуру, повязану із становленням нової чутливості, вивільненням підсвідомих сил, розвитком внутрішнього досвіду та релігійного оновлення. Засобом досягнення цих цілей є використання наркотиків, створення невеликих груп альтернативних комун. Ці комуни частіше формувалися на політичній та релігійній основі. Найбільшого поширення в них отримали східні культи. Однією з відмінних особливостей контркультури є міфологізація культури Сходу, яка, на думку деяких вчених, нібито має змінити західну культуру, яка вже своє віджила.
Інші культурфілософи стверджують, що традиційна західна культура вже замінена новою, модерністською (А. Белл). Професор Каліфорнійського університету Б. Бергер в книзі Виживання контркультури говорить, що в 60-і рр. на Заході виникла нова культура. Увібравши в себе старовинні традиції анархізм, пасторалізм, азіатські релігійні та містичні культури, розум американських індіанців, нігілізм вона змогла розкрити в собі потенціал альтернативної культури. Б. Бергер доводить, що молодіжні субкультури не зникли безслідно, вони вплели в тканину традиційної урбаністичної культури чужі для неї різнокольорові барви. У результаті цього і сама тканина виявилась зміненою. На його думку, процес створення нової культури буде продовжуватись.
Сьогоднішній плюралізм духовних і ціннісних орієнтацій запорука майбутньої універсальної культури, яка у свою чергу закладе основу наступному діянню батьківської культури.
Таким чином, залежно від реалій сучасного світу для визначення ролі контркультури мають значення не тільки окремі феномени, а й уся сукупність субкультур.
ТЕМА 8. РОЛЬ КУЛЬТУРНИХ ОРІЄНТАЦІЙ У РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА
8.1 Фундаменталізм та традиціоналізм
Значення культурних орієнтацій у розвитку суспільства дуже велике. На сьогодні не існує одностайної думки щодо фундаменталізму. Зазвичай, коли мова йде про фундаменталізм, у свідомості виникає уявлення про щось архаїчне, про агресивне втручання в соціальну динаміку безнадійно застарілих навичок мислення та поведінки. Існує навіть думка, що саме ця культурна орієнтація відроджує тоталітаризм, фашизм, екстремізм. У такому випадку поняття наділяється негативним змістом і часто асоціюється з ексцентричними образами патріархальності, дикості. Прогресивно орієнтована свідомість дуже легко відкидає подібні канонічні твердження.
Як зявився фундаменталізм? Реакцією на що він є сьогодні? Чи існує інша культурна орієнтація, протилежна фундаменталізму? Яка його роль у сучасній культурі?
Слід розпочати з того, що фундаменталізм несе на собі відбиток неадекватного відтворення власної суті. Він ідеологічний, бо породжується у сучасних світоглядних розмежуваннях. Про фундаменталізм згадують тоді, коли, наприклад, супервиробництво і суперспоживання в індустріальній цивілізації народжують тупикову ситуацію, яка не забезпечена можливостями людського роду, і людина тоді змушена пристосовуватися до наявної цивілізації, але якщо це пристосування виявляється для неї болісним процесом, то у свідомості людини нерідко заявляє про себе фундаменталістська настанова, яка вимагає звернення до першоджерел життя. Інколи першоосновою фундаменталізму називають кризу традиційного суспільства. Криза це перш за все розпад усіх форм природної спільноти, що не може не викликати контртенденцію сум за первісною простотою та органічністю традиційних форм загального людського життя. На жаль, фундаменталістські тенденції зявилися раніше, ніж традиційне суспільство зазнало кризового ?/p>