Оскарження постанови про порушення кримiнальноi справи
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?нен встановлювати чи i скаржник саме тiiю особою, iнтересiв якоi стосуiться порушена кримiнальна справа. Отже, не встановлюючи конкретного кримiнально-процесуального статусу особи, законодавець залишив на розсуд суду встановлення в кожному окремому випадку наявнiсть або вiдсутнiсть вищезазначених iнтересiв у скаржника. Вочевидь, що у даному випадку суддя повинен зясовувати наявнiсть або вiдсутнiсть вищезазначених iнтересiв у скаржника у судовому засiданнi за участю самого скаржника. Отже, як наслiдок, потребують законодавчого визначення правовий статус самого скаржника, конкретизацiя його прав та обовязкiв. Оскiльки рiшення про вiдмову у вiдкриттi провадження з розгляду скарги не перешкоджаi подальшому руховi процесу, то оскарженню таке рiшення пiдлягати не повинно. Разом з тим, вiдкритим залишаiться питання щодо права повторного звернення скаржника до суду. Думаiться, що вiн вправi звернутися повторно до суду у випадках, якщо зявляться новi, тобто не розглянутi судом, пiдстави для звернення, що обТСрунтовують порушення його прав та iнтересiв. Особливостi розгляду Окремi зауваження висловлю й щодо порядку розгляду судом скарги на постанову про порушення справи. Пункт 4 ч. 2 ст. 236-8 КПК визначаi серед субiктiв, яким направляiться копiя постанови про вiдкриття провадження за скаргою на постанову про порушення кримiнальноi справи, потерпiлого або особу, за заявою якоi було порушено справу. Вiдомо, що особа, за заявою якоi було порушено кримiнальну справу, не завжди може бути визнана у подальшому субiктом, який веде кримiнальний процес, потерпiлим. Тому недопустимо на вiльний, законодавчо не обмежений розсуд суду обирати, кому з перелiчених субiктiв надати можливiсть узяти участь у судовому процесi, а кого такого права позбавити. Отже, i потерпiлий, i особа, за заявою якоi було порушено кримiнальну справу, повиннi бути окремо зазначенi у пунктах ч. 2 ст. 236-8 КПК. Водночас слiд зауважити, що залучення до процедури розгляду скарги на постанову про порушення кримiнальноi справи потерпiлого вимагаi надання останньому ефективних процесуальних правозахисних засобiв, якi, як правильно зазначаi О. Шило, i складовими вiдповiдних юридичних режимiв i мають свою специфiку. (Шило О. Г. Правозахиснi механiзми та процесуальнi режими // Актуальнi проблеми застосування Цивiльного процесуального кодексу та Кодексу адмiнiстративного судочинства Украiни: Тези доповiдей та наукових повiдомлень учасникiв мiжнародноi науково-практичноi конференцii (2526 сiчня 2007 року) / За заг. ред. проф. В. В. Комарова. Х.: Нац. юрид. акад. Украiни, 2007. С. 62). Визначаючи на законодавчому рiвнi права потерпiлого доцiльно скористатися досвiдом, наприклад, Федеративноi Республiки Нiмеччини. Концепцiя прав потерпiлого ФРН серед прав потерпiлого у ходi попереднього розслiдування мiстить вимоги надання останньому прав на активну участь у досудових стадiях, на захист i самозахист та на надання iнформацii. У звязку з цим потерпiлому в ходi судового розгляду скарги на постанову про порушення кримiнальноi справи повинно бути завчасно повiдомлено про всi наявнi у нього права та надана можливiсть реально скористатися ними пiд чаiiii процедури. Суттiве значення для подальшоi розбудови змагальних засад у iерi кримiнального судочинства буде мати надiлення потерпiлого правом на захисника та, як наслiдок, надання захиснику необхiдного комплексу прав задля активноi участi його в судовому розглядi скарги на постанову про порушення кримiнальноi справи. Особливоi уваги потребуi дослiдження пiдстав та порядку прийняття рiшення щодо особи, щодо якоi порушено кримiнальну справу, про заборону виiжджати за межi Украiни (ст. 98-1 КПК) та можливiсть розгляду законностi цього рiшення пiд час розгляду судом скарги на постанову про порушення кримiнальноi справи щодо конкретноi особи. Перш за все слiд звернутись до текстiв мiжнародних документiв, у тому числi i рiшень РДвропейського суду з прав людини (далi РДвросуд), що визначають змiст права особи на свободу пересування. Так, ст. 12 Мiжнародного пакту про громадянськi та полiтичнi права (далi Пакт) передбачаi, що кожному, хто законно перебуваi на територii будь-якоi держави, належить, у межах цiii територii, право на вiльне пересування i свобода вибору мiiя проживання; кожна людина маi право покидати будь-яку краiну, включаючи свою власну. Згаданi права не можуть бути обiктом нiяких обмежень, крiм тих, якi передбачено законом, якi i необхiдними для охорони державноi безпеки, громадського порядку, здоровя чи моральностi населення або прав та свобод iнших i i сумiсними з iншими правами, визначеними в цьому Пактi. Загальний коментар права на свободу пересування, прийнятий Комiтетом з прав людини зазначаi, що свобода пересування i необхiдною умовою вiльного розвитку особистостi; дозволенi обмеження, якi можуть бути накладенi на права, що захищаються ст. 12 Пакту, не повиннi зводити нанiвець принцип свободи пересування. Вони диктуються вимогою необхiдностi, що забезпечуiться параграфом 3 ст. 12 Пакту та потребою узгодження з iншими правами, якi передбачаються угодою та потребують своii конкретизацii в нацiональному законодавствi (Рiшення РДвросуду у справi Бартик проти Росii). У свiтлi заданоi тематики статтi вважаю, що суд, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримiнальноi справи щодо особи, керуючись вищезгаданими положеннями мiжнародних актiв, вправi перевiрити обТСрунтованiсть застосування вище наведеного запобiжного обмеження i вирiшити питання про його ск?/p>