Информация по предмету История

981. Вильгельм Оранский
Другое История

В Генте социальо-политическая борьба достигла особенной остроты, он стал в 1578 году центром революционно-демократического движения на юге страны. 124. Принц Оранский искал промежуточное, компромиссное решение, опасаясь чрезмерного усиления восставших масс. Поэтому принц проводил сложную и двусмысленную политику. Не выступая открыто против гентцев, он вел настойчивую работу по внесению раскола в их среду. Неоднородность социальных сил, поддерживавших демократическое движение в Генте, облегчало его задачу. Принц прибрал к рукам Рихове, собравшего вокруг себя умеренно буржуазные и бюргерские элементы, оказывавших влияние на определенную часть цеховой массы. Затем принц стал всячески раздувать соперничество между Рихове и Имбизе, подрывая изнутри силы гентского демократического движения. Не довольствуясь этим, принц начал оказывать политическое давление на гентцев. 11 октября 1578 года в Гент от лица Генеральных штатов была послана специальная депутация, возглавляемая ближайшим приспешником принца Ф. Марниксом. Она потребовала от гентцев прекращения «беспорядков», восстановления католического духовенства в имущественных правах, введения свободы католического богослужения, выплаты Гентом налогов и отпуска на свободу арестованных контрреволюционеров. Примечательно, что ультиматумы сходного содержания предъявили Генту Елизавета Английская и герцог Анжуйский.
982. Виникнення і розвиток давньоруської держави
Другое История
Понад одинадцять століть тому східні словяни створили свою першу державу. Літописи та інші памятки давньоруської літератури називають її Руссю, або Руською землею, вчені-історики Київською, або Давньою Руссю. Вона належала до найбільших, найкультурніших, найрозвиненіших економічно й політично держав середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада і Константинополя, Кракова й Буди Великого Бултара й Ітилю. Могутньою, високорозвинутою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі. Її народ зводив величні камяні храми й ошатні деревяні житла, створював могутні фортифікаційні споруди свoїх великих і малих міст, будував на тисячі верст захисні вали проти кочовиків. …На весь світ славилися вироби давньоруських майстрів. У Києві, а далі в Новгороді та інших містах Русі складалися літописи, в яких описувалось славне минуле й аналізувалося сучасне життя. Давньоруський народ творив свою усну історію у вигляді переказів і легенд, дружинних пісень і билин, інших фольклорних памяток. Київська Русь багато важила в політичному житті Європи і Близького Сходу. З нею змушені були рахуватися візантійські імператори й хозарські хагани. Протягом пів тисячоліття Давньоруська держава затуляла собою європейський світ і Візантію від кочовиків. Київська Русь зробила величезний внесок до світової історії ІХ-ХІІІ ст., тому інтерес до неї не вщухає серед учених сучасного світу. Джерелами відтворення історії Київської Русі є писемні й речові (археологічні) памятки. Головними писемними джерелами є літописи: “Повість временних літ”, Київський, Галицько-Волинський, Новгородські, Суздальський, Московський, Никонівський та ін. Чимало цінного додають і інші писемні памятки кодекси й записи норм права, князівські земельні грамоти, тощо.
1. Передумови утворення східнословянської держави
983. Виникнення та формування українського етносу
Другое История

Скотарство, що спиралося на вигодівлю стад одомашнених тварин, остаточно сформувалося в степах близько 3000 р. до н. е. Протягом майже двох тисячоліть майбутні кочовики вели напівосіле життя, займаючись, поряд із випасом своїх стад у Євразійському степу, й землеробством. Десь близько 1000 р. до н. е. скотарі перетворилися на справжніх кочовиків і стали мандрувати степами в постійних пошуках пасовиськ. Переходячи з місця на місце, вони набували нових особливих якостей, найважливішою з яких була войовничість. Щоб обороняти стада й захоплювати нові пасовиська, життєво необхідним було вміння воювати. Часті сутички з ворогом, потреба організувати маси людей для подолання величезних відстаней сприяли появі племінної знаті. Скотарі з'явилися порівняно рано в українських степах. Близько 3000 р. до н. е. лівий берег Дніпра зайняли племена ямної культури, пригнавши з собою зі сходу табуни коней, на яких вони ще не навчилися їздити. За ними протягом багатьох наступних століть переміщувалися інші скотарські племена. Безперервні міграції ця типова особливість ранньої історії України, ймовірно, відбувалися через перенаселеність степів на північ від Каспію. Сильніші племена витісняли слабші з їхніх пасовиськ, а ці останні відступали на периферію Євразійського степу. Так хвилями одне за одним котилися на захід скотарські племена.
984. Виникнення Угорської Радянської республіки
Другое История

14 листопада 1919р. після виводу румунських військ з Угорщини в Будапешт вступила угорська армія адмірала М. Хорти, який фактично встановив у країні свою диктатуру. У січні 1920 р. у країні були проведені вибори в Національні збори, які 1 березня 1920 ухвалили рішення щодо відновлення в країні монархії. Проти такого рішення категорично виступили країни Антанти й спадкоємці Австро-Угорщині (Чехословаччина, Румунія, Королівство сербів, хорватів та словенів). М. Хорти скористався таким положенням і добився проголошення себе регентом із широкими повноваженнями. У червні 1920 р. Угорщина підписала Трианонський мирний договір, згідно з якими вона втрачала 77% території й 59% населення. На неї була покладений обов'язок виплачувати репарації. Чисельність збройних сил обмежувалася 35 тис. По Трианонському договору економічні втрати країни були запаморочливими: 58%залізниць , 60% довжини доріг, 84% лісових ресурсів, 29% вугілля. У виробництві втрати підрахувати важко, оскільки більшість промисловості Угорщини(Обробна, харчова, хімічна, машинобудівна) була сконцентрована в Будапешті, та не перетерпіла значних руйнувань, але нові границі відокремили її від постачальників сировини й традиційних ринків збуту, що робило угорську економіку дуже вразливої від дій сусідів. В 1921 прихильники монархії двічі намагалися підняти заколот із метою встановити на престолі Карла IV Габсбурга, поки Національні збори не прийняли закон, що позбавляв його права на престол. Так 1921 в в Угорщині було встановлено авторитарний режим Хорті, який опирався на цілу систему легальних і таємних союзів і суспільств ("Союз пробудження угорців","Ексаикса,ЕККА" і ін.).
985. Виргиния
Другое История

Учитывая бесчисленные жалобы на произвол губернаторов, компания издала ордонанс, которым учреждался собственный законодательный орган колонии Генеральная ассамблея. В нее входили члены совета колонии, а также по два представителя от крупнейших поселков. Губернатору надлежало собирать ее один раз в год. Принятые ассамблеей законы не должны были противоречить законам метрополии, губернатор обладал правом вето. Это сильно ограничивало полномечия ассамблеи. Сам факт создания представительного учреждения колонии, однако, был для ее обитателей весьма значительным событием. В реформе 1618 г. получила развитие тенденция стимулировать деятельность компании расширением прав акционеров, а предприимчивость колонистов предоставлением им земельных наделов. Теперь и расширением гражданских прав колонистов. Тенденция, являвшаяся отражением процесса буржуазного развития, происходившего в Англии. Реформа адресовалась наиболее зажиточным колонистам и служила их интересам. Новоиспеченные крупные землевладельцы, используя свое влияние, а также членство в колониальном совете и протекцию губернатора, стали депутатами первой ассамблеи, созванной летом 1619 г. Они поспешили защитить свое привилегированное положение и собственность. Принятый ими закон обязывал зарегистрировать всех сервентов Виргинии, а впредь регистрировать каждого прибывшего с указанием даты окончания срока контракта, чтобы предотвратить всякую возможность уклонения от обязательств. Несоблюдение сервентами условий контрактов, заключенных в Англии, предписывалось строго наказывать. Сэндис, став казначеем, проявил большую энергию. В Виргинию отправили значительное число поселенцев. Развитие ее хозяйства стимулировали доставкой виноградных лоз и шелковичных червей. Послали в колонию опытных ремесленников (стеклодувов, бочаров и т. п.), скотоводов, рыбаков. Все это поглотило остатки казны компании. Шелководство и виноградарство не дали результатов из-за местных природных условий и отсутствия у колонистов необходимого опыта. Неустроенность на новом месте мешала работе ремесленников. Прибытие в колонию большого числа новых поселенцев, плохо и наспех экипированных, зачастую болевших или ослабевших за время долгого пути, легло на нее тяжелым бременем. Не хватало жилищ. Скученность порождала эпидемии. Но главное вновь выросла до трагических размеров проблема пропитания. Смерть разила людей. Из 4,5 тыс. привезенных в Виргинию к 1622 г. в живых осталось не более трети. Тем временем казна компании окончательно иссякла, и к 1622 г. компания фактически обанкротилась. Никто не хотел субсидировать убыточное предприятие. Для борьбы с голодом (и для экономии средств) компания и ее губернаторы принуждали колонистов заниматься хлебопашеством и скотоводством, отдавали приказы освободить землю от табака. Усилия, не принесшие результатов. Виргиния переживала тогда «табачную лихорадку», которая затянулась на долгие годы. Она стимулировалась тем, что прекрасно прижившийся в колонии табак пользовался большим спросом в Европе и стал единственной доходной отраслью местного хозяйства. Представлялось проще купить необходимое на выручку от проданного табака, чем с большими усилиями осваивать другие культуры или разводить скот. Ожидаемое обогащение от табачных плантаций приходило к немногим, но приходило. Поэтому табак рос на землях губернатора, его разводили священники, все, кто имел хотя бы крошечный участок земли. В Виргинию ехали, чтобы заниматься табаководством. «Табачная лихорадка» разожгла в колонистах страсть к наживе, удовлетворить которую можно было расширением посадок табака и увеличением рабочих рук в табачном хозяйстве. Это привело к более хищному и безжалостному вытеснению индейцев с их земель и попыткам превращения их в рабов. В марте 1622 г. индейцы ответили на это восстанием, целью которого было изгнание чужестранцев. Было убито более 300 колонистов. Многие умерли от лишений, оставшись без крова и припасов. После «бойни», как в английской и американской историографии именуется восстание индейцев, в колонии проживало менее 500 жителей, влачивших жалкое существование.
986. Витаутас Великий
Другое История

1392 metai Vytauto gyvenime yra persilauzimo metai - jis galutinai atsisake nuo sajungos su Ordinu, susitaike su Jogaila ir lenkais ir gavo valdyti ne tik teviske, bet ir visa Lietuva. Jo santykiai su tauta pasikeite. Jo asmeniski reikalai susiderino su tautos ir valstybes reikalais: tautos priesai yra ir jo priesai, tautos draugai - jo draugai. Savo tautai jis pasiliko istikimas iki gyvos galvos ir desimteriopai atsilygino uz visus padarytus jai nuostolius. Nuo 1382 - 1392m. jis lyg medis, neturis kur suleisti saknis, po 1392 jis grizta i gimtaja dirva, ir visas medis puikiai isbujoja. Jis jau nebe pabeges, nuskriaustas kunigaikstis, kovojes del teviskes, bet galingas Lietuvos valdytojas. Atsitiktinai keiciasi ir jo elgesys. Jeigu iki tol Vytautas atrode nepastovus, besiblaskantis, avantiuristas, tai nuo 1392 metu jis virsta rimtu, pilno masto valdovu - monarchu. Jis igyja didesnio pastovumo. Tiesa, jam jau ir laikas buvo nusistovet: jis jau tada turejo apie 40 metu. Sitokiame amziuje gavo valdzia, kurios taip sieke ir kurios pasirode tikrai vertas. Jo veiksmuose jauciamas didesnis atsakingumas. Tik nuo to laiko galejo jis imti reiksti ir vartoti savo gabumus. Dabar atsirado daugiau uzdaviniu, ir tie uzdaviniai vis buvo ivairesni ir sunkesni. Atrodo, kad pamazu susikristalizuoja lyg ir pagrindiniai jo veikimo programos punktai. Jie duoda jo darbams tam tikro tvirtumo, pastovumo. Geri santykiai su Jogaila ir lenkais, kova su Ordinu ir rytuose su rusu kun. ir totoriais, kunigaikscio valdzios stiprinimas ir kulturos kelimas krasto viduje - stai vedamosios politikos mintys.2
987. Витте С.Ю. и реформаторы России
Другое История

Е. В. Тарле занимался рассмотрением внешнеполитической деятельности С.Ю. Витте. По его мнению, на международном политическом олимпе Витте пользовался доверием и заслуженным авторитетом. Е. В. Тарле, в работе 1927 года характеризовал его как министра, превосходящего «разнообразием своих дарований, громадностью кругозора, умением справляться с труднейшими задачами, блеском и силой своего ума всех современных ему людей власти, кроме Бисмарка и Гладстона…»4. Е. В. Тарле показал дипломатическую деятельность Витте во время Русско-Японской войны и значение его международного авторитета для получения кредитов от западных государств.
988. Витте, денежная реформа
Другое История

Витте опубликовал свою антиобщинную платформу (декабрь 1904 "Записка по крестьянскому делу"). Рост эффективности сельскохозяйственного производства при низких ценах на его продукцию был важной составной частью виттевской программы индустриализации. Он видел в этом средство и для высвобождения в деревне рабочих рук, которые использовались бы в промышленности, для удешевления труда промышленного пролетариата. Тут-то главным тормозом и оказывалась община, приверженцем которой он был в молодости. Витте стал видеть в общине причину крестьянского оскудения и предмет крайнего поклонения как крайних консерваторов, интриговавших против него у царя, так и социалистов, учения которых были враждебны всему тому, что он отстаивал. Он требовал сделать из крестьянина "персону" путем уравнения крестьян в правах с другими сословиями. Речь шла при этом обо всех правах, в том числе и имущественных, иными словами - о выходе из общины с выделом земли. В общине Витте видел не только препятствие к развитию сельскохозяйственного производства, но и одну из форм революционной угрозы, поскольку она воспитывала пренебрежение к праву собственности. Он утверждал, что суть крестьянского вопроса именно в замене общинной собственности на землю индивидуальной, а не в недостатке земли, а стало быть и не в том, чтобы провести принудительное отчуждение помещичьих владений.
989. Витте. С.Ю. Модернизация России
Другое История

Успешнее обстояли дела по усилению позиций государства в экономике. Стремление Витте "подчинять своему ведению все более и более широкую сферу хозяйственной частной деятельности" наглядно проявлялось в значительном увеличении аппарата и активизации деятельности Департамента торговли и мануфактур Министерства финансов. Изменились приоритеты в правительственной промышленной политике. Если раньше основное внимание уделялось устранению препятствий на пути развития промышленности, то теперь ей оказывается прямая поддержка. Изменяется сам стиль правительственной промышленной политики, значительно расширяется вмешательство чиновников даже в мелочи частной предпринимательской деятельности. Существенно увеличилось число предпринимательских представительных организаций: биржевых комитетов, отраслевых съездов; возникли новые предпринимательские организации - порайонные общества заводчиков и фабрикантов. Министерство финансов активно опиралось на эти организации при выработке своей политики, поручая им создавать различные проекты решений, привлекая их представителей для участия в работе проводимых им различных совещаний по вопросам торговли и промышленности. Однако Витте отдавал предпочтение созданию совместных чиновничье-предпринимательских органов в центре и на местах - они должны были проявлять инициативу и вырабатывать предварительные решения по важным торгово-промышленным вопросам. Таким образом, правительство, стимулируя активность торгово-промышленных кругов, вместе с тем не шло далее предоставления этим кругам консультативных функций в выработке своей торгово-промышленной политики.
990. Витте: биография
Другое История

Этой программы он придерживался последовательно в течение всего времени переговоров, и она, как он считал, помогла ему в целом благоприятно для России завершить свою миссию. Он часто встречался с представителями прессы, жал руку машинисту поезда, доставившего его из Нью-Йорка в Портсмут, поднимал на руки и целовал чьего-то ребенка и т. д. и т. п. и действительно сумел склонить в свою пользу общественное мнение, хотя все это «актерство» давалось ему с немалым трудом, позиция его на переговорах была гибка, но в то же время и тверда. В результате долгого и трудного противоборства сторон (конференция проходила с 27 июля по 23 августа) Витте удалось заключить мир на сравнительно благоприятных для России условиях, Первоначально требования японских крайне агрессивных кругов простирались на Квантун, Сахалин, Камчатку, Приморье, не считая 3 миллиардов рублей контрибуции. Затем претензии их стали более умеренными. Японская сторона в качестве условий мира требовала уступку аренды Квантуна и железной дороги Порт-Артур - Харбин, уступку Сахалина, уже занятого японскими войсками, признания Кореи сферой японских интересов, установления в Маньчжурии принципа «открытых дверей», предоставления Японии концессии в российских территориальных водах и уплату контрибуции. Витте принял условия, касающиеся Кореи и Маньчжурии, но отверг уступку Сахалина в контрибуцию. В ходе переговоров, когда они грозили зайти в тупик, царь по настоянию Т. Рузвельта дал согласие на уступку Южного Сахалина. Портсмутский мир был подписан 23 августа. Война закончилась «почти благопристойным», но выражению Витте, миром. Глава делегации получил приветственную телеграмму императора, благодарившего его за умелое и твердое ведение переговоров, приведших к хорошему для России окончанию.
991. Вища освіта в Україні в період визвольних змагань 1917–1920 рр.
Другое История

З 1919 року у зв'язку з переходом влади до Радянського уряду в Україні розпочинається перебудова педагогічної освіти і створення вищої педагогічної школи. Ставилося завдання підготовки не просто вчителів, а вчительських кадрів нового суспільства. Нарком освіти України розробив спеціальну інструкцію про реорганізацію навчального процесу в учительських семінаріях та інститутах, головними положеннями якої були: ознайомлення з історією революційного руху, історією побудови соціалізму, введення ручної праці, образотворчого мистецтва, курсу українознавства; ознайомлення з найбільш практичними методами дослідження здібностей учнів, розвитку в майбутніх учителів любові до продуктивної праці; ознайомлення їх не лише в теорії, а й на практиці з методами створення самоврядування у школі. 21 травня 1919 р. була створена комісія для реформи педагогічних навчальних закладів у складі педагога-методиста О.Ф. Музиченка, директора Київського учительського інституту К.М. Щербини. В основі роботи педагогічних вузів були покладені матеріали Московської наради з підготовки вчителів (18-25 серпня 1918р.). Кількома директивами уряду було знято юридичні перепони на шляху здобуття вищої освіти. Вища школа стала доступною для всіх трудящих. Ці питання в Україні вирішувала Рада робочо-селянської оборони, яка приїжджала до Чернігова у зв'язку з наступом на Київ денікінської армії. Рада оборони схвалила створення педагогічних інститутів у Чернігові (вересень 1919 р.), Полтаві (червень 1919р.), Херсоні (липень 1919р.), Житомирі (жовтень 1919р.). Рада виходила з тих міркувань, що чим нижчим був ступінь школи, тим глибшою і серйознішою мала бути педагогічна підготовка.
992. ВИЩІ ОРГНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ Украiни
Другое История

Принцип розподілу влад має два аспекти. По-перше, це розподіл влади між самими органами держави. Hі одному з органів не належить вся державна влада в її повному об'ємі. Забороняється реалізовувати функції, що належать іншому органу. Таким чином в правовій державі відсутня яка-небудь необмежена влада, не зв'язана правом і принципами Конституції. Розподіл влади слугує засобом стримування влади держави в рамках принципів розвинутого суспільства, слугує механізмом захисту прав особи, закріплених в Конституції. Розподіл влад полягає і в тому, щоб ні один з органів не заняв авторитарно-абсолютного положення і не перевернув право і конституцію. Відомо сказане положення про те, що розподіл влад являє собою розподіл роботи в державному механізмі з ціллю раціоналізації і контролю. Розподіл влад - це не застигнутий стан відокремлених структур, а працюючий, діючий механізм, досягаючий єдності на основі складнолго процесу узгодження і спеціальних правових процедур, передбачених в тому числі і на випадок конфлікту і екстремальної ситуації. Загальний принцип єдності і розподілу влад конкретизується в залежності від примінення в різних історичних ситуаціях і положеннях. Єдність досягається через динамічну рівновагу, через певну напругу, співдопомогу і процес улагодження. Але при цьму обов'язкова умова: не повинно бути зосередження влади в руках однієї особи чи органу, інакше стануть не можливі взаємоконтроль, здержки і противаги, і отже, розподіл влад і правова держава. Законодавець пов'язаний принципами права і конституції, правами людини. Крім того він є під контролем народу. Важливе значення має орган конституційного нагляду. З його допомогою забезпечується конституційність усіх законів і підзаконних нормативних актів. В системі здержок і противаг, на випадок необдуманних, поспішних рішень законодавця, виправляючу роль грає глава держави (відкладне вето, в певних випадках назначення дострокових виборів і інші його повноваження). Без цього механізм розподілу влади буде недосконалим.
993. Відбудова народного господарства
Другое История

За постановою Раднаркому УСРР від 13 квітня 1921 р. в республіці було створено єдину систему споживчої кооперації. Їй надавалось право здійснювати заготівлю і збут сільськогосподарської та промислової продукції. У жовтні цього ж року з її системи була виділена сільськогосподарська кооперація. Досить скоро вона зосередила в своїх руках заготівлю значної частини товарної продукції селянських господарств. Вже у 1923 р. вона обслуговувала 416 тис. селянських господарств і на неї припадало 37% планової заготівлі зерна і близько половини врожаю технічних культур. Набувають розвитку спеціальні види виробничої сільськогосподарської кооперації: машинно-тракторні, тваринницько-молочарські, насінницькі, цукробурякові та інші. Вони сприяють підвищенню врожайності селянських господарств, впровадженню на селі все більш складних машин. Так, тільки у 1924/1925 господарському році через всі види сільськогосподарської кооперації було продано 3208 тракторів, з яких 3070 було закуплено за кордоном.
994. Відбудова та відновлення України після Великої Вітчизняної війни
Другое История

Друга світова війна мала для України не лише нищівні наслідки. Повоєнна Україна у багатьох важливих відношеннях виявилася дуже відмінною від тієї, якою вона була раніше. Значно розширилися її кордони, зросла політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився склад населення і, що найважливіше, вперше за багато століть усі українці опинилися в межах однієї держави. До цих змін прагнули пристосуватися як українське суспільство, так і радянський режим, отож, кроки, спрямовані на це пристосування, становлять головну тему повоєнної історії України. Найважливішим для українців територіальним питанням, що його розв'язала війна, стало включення Західної України до складу СРСР. На превеликий жаль поляків, Сталін переконав Великобританію й Сполучені Штати погодитися на приєднання до УРСР земель, де західні українці складали більшість населення. В результаті у 1945 р. на Ялтинській конференції СРСР удалося примусити відновлену Польську державу поступитися своїми претензіями на Галичину та Волинь і провести кордон із Радянським Союзом по так званій «лінії Керзона». Особливо болісно переживали поляки втрату Львова давнього бастіону польської культури. Чому ж Сталін так наполягав на включенні Західної України? Зовнішнім виправданням цього було те, що немає нічого природнішого, як возз'єднання пригноблених західних українців зі своїми братами у Радянській Україні. Проте оскільки сумнівно, щоб Сталін проймався інтересами українців, то, очевидно, певну роль тут відіграли його власні політичні цілі. Поляки були неспроможними протистояти йому у військовому та інших відношеннях, тому Сталін просто не відчував потреби повертати їм Галичину й Волинь. До того ж, оволодівши Галичиною, СРСР дістав вигідну стратегічну позицію щодо Польщі, Угорщини та Чехословаччини. І нарешті, Сталіну не терпілося розгромити український націоналізм, а для цього він мав загасити його вогнище на Західній Україні. Урегулювання територіального питання з Польщею передбачало також обмін населенням. Відтак у період між 1944 і 1946 рр. радянські власті дозволили переселитися у Польщу з Галичини й Волині майже мільйонові поляків (включаючи значну кількість євреїв та українців, що визнавали себе за поляків). Натомість у Радянську Україну добровільно чи під примусом іммігрувало близько 520 тис. українців, які опинилися на польському боці нового кордону. Цей вихід поляків завершив їхній довготривалий відступ з України, що розпочався ще в 1648 році, коли польська шляхта втратила владу над Лівобережжям. Тривав він протягом XVIII та XIX ст., коли шляхта поступово втрачала політичну, а згодом і економічну владу на Правобережжі. І ось після другої світової війни радянські власті вигнали поляків із Галичини та Волині земель, на які 600 років тому почалася польська експансія. З виходом поляків в українській історії перестали існувати важливі, частіше антагоністичні, але нерідко стимулюючі стосунки.
995. Відлига в СРСР
Другое История

Важлива роль в індустріальному комплексі належала машинобудуванню та металообробці, середньорічні темпи зростання яких становили у 50-х роках 16,5 %. Зменшення їх частки в галузевій структурі промисловості пояснювалося конверсією і тим, що воєнну продукцію в офіційній статистиці не показували. За цей час було створено понад 17 тис. зразків нових типів машин, устаткування, приладів, зокрема гідротурбін, турбогенераторів, крокуючих екскаваторів, магістральних тепловозів, електровозів, трансформаторів, автоматичних ліній, електронних машин, телевізорів, магнітофонів, мотовелосипедів, холодильників, пральних машин, пилососів. До середини 60-х років було освоєно виробництво синтетичних алмазів, великовантажних машин, автобусів власної конструкції, малолітражок, авторефрижераторів, автонавантажувачів, танкерів, риболовецьких траулерів, літаків. Споруджено такі заводи, як Одеський і Дніпропетровський важких пресів, Кременчуцький і Запорізький автомобільний, Львівський телевізорний, Сумський електронних мікроскопів, Київський електронно-обчислювальних машин, Хмельницький трансформаторних підстанцій. Україна займала провідне місце у СРСР за обсягом виробництва сільськогосподарських машин. Лише за 1960 1965 рр. було побудовано 22 заводи. На 1965 р. було понад 1 тис. машинобудівних підприємств, на яких працювало більш як 25 % зайнятих у промисловості.
996. Війни за княжих часів
Другое История

Святославів перший похід відбувся 968. р. Греки налічували його військо на 60 тисяч але це число не дуже ймовірне. Він приплив човнами, вїхав у Дунай і висадив військо на беріг. У першому бою тяжка варязька піхота розбила болгар. Святослав пішов у глибину краю й поздобував всі найвизначніші болгарські городи. За столицю він вибрав собі Переяславець (Малу Преславу) в Добруджі. Та за той час на Україну напали печеніги, може бути на заклик Візантії, і Святослав мусів вертатися до Києва. Впорядкувавши справи у своїй державі, він зібрав нове військо і 970. р. знову подався до Болгарії. А тимчасом болгари встигли вже повиганяти українські залоги з усіх міст і почали облягати Переяславець. У вирішній битві Святослав розбив болгар і швидким походом пішов на південь. Зайняв знову північну Болгарію, потім перейшов Балкан, дібрався аж до Филипополя, знищив Тракію й дійшов під Адріанопіль, вже недалеко Царгороду. Під Аркадіонополем греки влаштували засідку й сильно погромили Святославове військо. Та де не стримало нашого князя від війни. Він пішов ще далі на південь аж у Македонію і теж її поруйнував. Тоді греки рішилися замкнути українцям дорогу від півночі. Грецька флоту поплила Чорним морем на Дунай і спинилася в гирлі ріки. Грецьке військо почало облягати Переяславець. Українська залога під проводом воєводи Сфенкела боронилася завзято. Коли добуто вже мури, останки оборонців заховалися в царській палаті, та греки підпалили будинки і примусили їх уступити (14. квітня 971. р.). Сфенкел тільки з незначним числом подався до Святослава. Князь був тоді в Доростолі над Дунаєм, тут наступили на нього греки з усіх сторін. Облога Деростала тривала три. місяці. Святослав раз-у-раз виводив військо з города й атакував ворога. Його залізні полки, озброєні щитами й копями, успішно ставили чоло тяжкій грецькій кінноті. Але в остаточній битві 24 липня греки перемогли: на полі впало, кажуть, 16 тисяч Святославового війська. Тоді князеві довелося миритися з цісарем. Він добився почесного миру, дістав змогу з військом вернутися на Україну. Та на Дніпрових порогах у бою з печенігами загинув.
997. Війни Хмельницького
Другое История

Щоб заспокоїти татар, Хмельницький із Виговським подалися до ханського табору. Але тут сталася нечувана річ хан захопив гетьмана зі собою і з цілим військом відійшов з-під Берестечка. Козаки залишилися в таборі без проводу. Серед війська прийшло до розрухів, зчинилася метушня. Старшина з великим трудом привернула лад. Гетьманом обрано спершу кропивенського полковника Филона Джалалія, що добув собі славу ще під Жовтими Водами, потім Матвія Гладкого. Козаки укріпили сильніше табір і успішно відбивали польські наступи. Зроблено також кілька випадів на польські шанці. Але поляки знали про відхід татар і події серед козаків та сильним і почали замикати український табір. Із Бродів спровадили тяжку артилерію, що сильно била в козацькі вали. Частина польського війська перейшла на правий бік Пляшівки, щоб і звідтіль атакувати козаків. Там загатили греблею річку і вона широко розлилася. Супроти тяжкого становища старшина рішила вивести табір із невигідного місця й почати відворот. Козаки побудували мости на річках, не шкодуючи ні возів ні всякого воєнного спорядження, щоб загатити болота. Богун із кількома тисячами перейшов за Пляшівку, вдарив на поляків і захопив їх позиції. Але народні ватаги, що були в козацькому таборі, не зрозуміли цих заходів. Нараз поширилася чутка, що старшина тікає...
998. Війско княжих часів. Слов’яни та варяги
Другое История

Варяги мали в цілій Європі славу першорядного війська. Самою своєю появою вони викликали захоплення й страх. Араб ібн-Фалдан оповідає: «Я бачив русів (варязькі полки) не видав я людей більших тілом, як вони мов ті дерева пальмові. Вони руді, не одягають каптанів, ні свит а чоловік одягає плащ, і окутує ним один бік і одну руку виставляє з-під нього. Всяк має завжди при собі меч, ніж і сокиру. Мечі в них широкі, хвилясті, франконського виробу». Візантійський письменник Псел 1057. р. описує відділ варягів у грецькій службі; вони, мовляв, »страшні на вигляд і поставою«, мають ясно-блакитні очі, не голять бороди, на вдачу повільні, не поспішають, та не шкодують своєї крови й не звертають уваги на рани. Озброєні вони довгими копями й топорами, з одного боку загостреними. Грек Лев Діякон, що описав докладно похід Святослава на Болгарію, з признанням висловлюється про українські полки, що йдуть до бою рівною лавою, мов та стіна, озброєні копями і щитами. Він описує різні хвилини бою, славить завзяття й хоробрість войовників півночі та їх погорду до смерті. «Про тавроскигів (так він зве військо Святослава) розказують таке, що вони, хоч і переможені, не віддаються в руки ворогів. Коли не мають уже надії вирятуватися, устромлюють собі в груди мечі й так себе вбивають. А роблять це тому, що мають таку віру: кажуть, що вбиті ворогами в війні, після смерті, як душа вийде з тіла, служить на тому світі своїм убийникам. Тавроскити бояться такої неволі, й самі себе вбивають, щоб не служити своїм переможцям».
999. Військо запорізьке
Другое История

Зі зброї у вжитку запорізьких козаків були гармати, рушниці, пістолети, списи, шаблі, келепи, стріли, сагайдаки, якірці, кинджали, ножі, панцери. Історик Зеделлер стверджує, що рушницями, як і шаблями, запорізьких козаків першим озброїв 1511 р. Яків Собеський на початку XVII ст. каже, що багато хто з козаків не користувався шаблями, але рушниці були у всіх. У тому ж столітті про зброю козаків пише Боплан. За його словами, у запорожців були у вжитку фальконети, ядра, порох, пищалі й шаблі; вирушаючи в похід, кожен козак брав одну шаблю, дві пищалі, шість фунтів пороху, причому важкі боєприпаси складав у човен, а легкі залишав при собі. Пищалі, як зауважив Боплан, були «звичайною» зброєю козаків, з якої вони дуже влучно стріляли. 1648 р. запорізькі козаки вітали Богдана Хмельницького пострілами з мушкетів. У тому ж XVII ст. у актах, які дійшли до нас, є вказівка, що запорізькі козаки застосовували гармати й пищалі для охорони фортець. В тому ж XVII ст. про зброю запорізьких козаків згадує літопис Самовидця: за його словами, у запорожців були у вжитку самопали, шаблі, списи, стріли й обухи, тобто келепи чи бойові молотки. В середині XVIII ст. про зброю запорізьких козаків пише Митецький, вказуючи, що у запорізькому війську, як у старого, так і у малого була вогниста зброя, рушниці або флінти пістолети, холодна зброя списи й шаблі, а порох і свинець купували в Польщі й Україні свій хоч і робили, але він не відзначався доброю якістю. Більшість цієї зброї козаки здобували у поляків, росіян і особливо у татар і турків . Головна маса пороху спочатку йшла від польського уряду, а згодом, після переходу запорізьких козаків у підданство російського царя, від російського з Москви у Січ щороку надсилалося жалування запорізьким козакам, а разом з ним російський уряд надсилав їм певну кількість пудів пороху.
1000. Військо Київської Русі: тактика в бою
Другое История

Піхотинці, навіть озброєні у броню і щити, не могли ніколи витримати такого сильного наступу, і все подавалися назад. В бодоша їх у ворота острога (вперли їх у ворота замку), вбодоша їх в Либедь(вперли їх у Либедь). Це характеристичний вислів для такого наступу копійників, вислів важкий до перекладу: староукраїнське слово бости означало колоти, вбости значить когось копями загнати, вперти в якесь місце. Але й кіннота не була безпечна перед ударом копійників. Особливо, коли кіннота була слабше озброєна або неприготована до бою. Полк переможців у розгоні гнав уперед, розторощував усі перепони і вбивався в середину ворожого війська. Літописці залюбки описують такі ситуації. Ізяслав із полком своїм зїхався з Святославом Ольговичем і з половиною Юрієвого полку і так проїхав крізь них наскрізь (1149 p.). Як половці побачили помічні полки, думали, що тут Святослав і Рюрик, і поскочили на них; а Русь дістала божу поміч і ввертілися в них, та почали їх сікти, і забирати в полон (1185 p.). Половці, яі побачили стяги Ростислава, поскочили; стрільці ж руські і чорні клобуки ввертілися в них і взяли їх живих 600, а інших багато повбивали (1190 р.). На означення такого сильного удару уживали, як бачимо, вислову ввертітися термін, що означає успіх наступу.

Blog

Информация по предмету История