Війско княжих часів. Слов’яни та варяги
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Реферат на тему:
ВІЙСЬКО КНЯЖИХ ЧАСІВ. Словяни та варяги
План:
Княжа доба
Словяни
Словянське військо
Городи
Варяги
Варязьке військо
Значіння варягів для України
Княжа доба
Предки наші, словяни, ввійшли в історію як племя вояків-завойовників. Зі своєї прабатьківщини, із безмежних пущ східної Європи, вони порозходилися на всі сторони, попромощували дороги серед нетрів та дряговиння, опанували великі ріки, ввірвалися у степи. Протягом століть поусували зі свого шляху чужі народи, перебилися до Чорного моря й дійшли до недоступних Карпат. Немов та нестримна повінь, вони йшли все вперед, займали все нові простори, відбивали напади азійських орд, колонізували дикі поля. У змаганнях з іншими племенами вони перемагали своєю свіжою буйністю та стихійним розгоном. Але військова організація їх була не вироблена, зброя примітивна. Не знали солідарності! й дисципліни, неохоче злучалися у тривкі союзи. Під талановитими полководцями творили великі маси, здібні до одчайдушних походів і завзятої боротьби, дивували всіх своєю живучістю й невгамовною силою. Але так само скоро попадали в незгоду і братовбивчу війну, їх великі війська розбивалися на малі племена та слабосильні, недисципліновані ватаги. Словянські воїни це був військовий матеріал першої якості, та не було це свідоме, дисципліноване військо.
З цієї пливкої, маси першу справжню армію витворили київські князі-завойовники. Аскольд і Дір, Олег, Ігор, Святослав це ті могутні постаті, що нашу історію з тісних закутин вивели в широкий світ, пустили українські кораблі на Чорне море, повели свої полки на Кавказ і Каспій, дотягли до Дунаю й балканських гір. Ядром їх війська були скандинавські варяги, лицарі заковані в залізо, з обсіченими мечами, звязані воєнним братерством, відважні й на все готові. Вони дали нам перший зразок війська, що знало сувору дисципліну, найважливішу з військових чеснот. За їх прикладом почала творитись наша дружина, лицарське прибічне військо князів. Ця доба дала воєнним походам реальні цілі; воєнна сила мала служити потребам громадянства, боронити торгівлю, протидіяти експансії сусідів; армія служила державі.
Коли ж українська держава вже сконсолідувалася, в часах Володимира Великого, Ярослава Мудрого й їх наступників коли були вже границі тривкі й усе державне життя стало на сильних підвалинах, наше військо на пару століть прийняло постійні організаційні форми. Вже лише в подробицях відбулося поліпшення, потрохи мінялася зброя, творилися другорядні формації, розвивалася тактика, але основи війська були вже утривалені. У боротьбі зі степовими ордами розвивалося лицарство, ті воїни під трубами повиті, під шоломами колихані, кінцем коня годовані, виідеалізувалися воєнні звичаї, повстало свідоме національне військо.
Пізніше Східноукраїнська держава серед домашніх чварів і непосильної боротьби зі степом почала занепадати. Під ударами татарських таранів упав старий Київ. Тоді огнища життя попереносилися на захід, на Волинь і в Галичину
Данило й інші галицько-володимирські князі користувалися військовим досвідом західних країн, досліджували незрівняну тактику монголів і поставили свою армію на нових основах. Галицькі оружники повнили сторожу на найдальшому західному бастіоні наших земель, стояли непорушно як та залізна стіна, блищали щитами і зброєю на сонце схожі...
Така коротка історія нашого війська у княжу добу: від примітивних словянських воїнів через варязьку школу і степові походи дійшли ми до світлих київських та західноукраїнських полків. Цей розвиток розглянемо докладно.
Словяни
Воєнна організація словян спиралася на роди й племена.
Рід це була велика родина, що складалася з кількох десятків людей, посвоячених між собою. Жили вони в одній оселі, мали спільне майно землі, ліси, ловища, худобу та підлягали владі найстаршого в роді. Члени роду взаємно собі помагали. Коли хто одного з них покривдив, усі мали за покривдженого заступатися. Коли кого вбито, свояки мали обовязок помститися за його смерть. Але найважніше завдання роду було оборонити своїх людей від ворожого нападу. Словяни ставили свої оселі в недоступних місцях, у густому лісі або серед непрохідних боліт. Укріплювали їх валом і частоколами. Рід дбав про зброю та всякі воєнні засоби, приготовлював оборону оселі, держав сторожу,, щоб устерегтися перед несподіваним нападом ворогів. Рід, це була основна воєнна формація, що репрезентувала водночас групу посвоячених людей, оселю, господарську організацію й відділ війська. Хоч була це одиниця невелика, але ж визначалася великою суцільністю й моральною силою. Члени роду йшли в бій, боронячи свою рідну оселю, своїх жінок і дітей, своє майно й увесь свій добуток; боролися завзято, бо боротьба рішала про те, чи жити їм, чи пропадати. Провід над військом роду мав найстарший у роді, або той, кому члени роду доручили цей обовязок. Здається, звався він староста.
Вищою організацією було племя. До племені належали роди з традицією давнього посвоячення або такі, що замешкували одну околицю. Племя єднали спільні обичаї, вірування, спосіб життя, одяг, говір. В часі небезпеки поблизькі оселі умовлялися, як виступити на ворога, закладали спільні укріплення, приготовляли місця, де все населен?/p>