Війско княжих часів. Слов’яни та варяги

Информация - История

Другие материалы по предмету История

війську Еймунда брав більшу плату, ніж всі інші вояки, отже вважався старшим над залогою човна. У бою військо поділялося на якісь більші частини, що ставали на чолі та по крилах, але ми не знаємо, які великі були ці відділи та як вони звалися. Не знаємо теж назв та ранг старшини. В походах Святослава на Болгарію згадується полки під проводом визначних старшин, як Ікмор, що після Святослава мав перше місце, і Сфенкел, що вважався третім по Святославів.

Озброєння варягів дуже відрізнялося від словянської зброї. Варязький вояк мав на тілі панцир, що в нас звався броня, на голові шолом, на лівій руці держав довгий щит. До нападу служив йому меч, топір і копя. У порівнянні зі словянами варяги були озброєні куди краще панцирі й шоломи забезпечували тіло від ударів ворога, меч давав перевагу в боротьбі зблизька. Завдяки своїй сильнішій зброї варяги легко перемагали ватаги словян.

 

Значіння варягів для України

 

Варяги мали в цілій Європі славу першорядного війська. Самою своєю появою вони викликали захоплення й страх. Араб ібн-Фалдан оповідає: Я бачив русів (варязькі полки) не видав я людей більших тілом, як вони мов ті дерева пальмові. Вони руді, не одягають каптанів, ні свит а чоловік одягає плащ, і окутує ним один бік і одну руку виставляє з-під нього. Всяк має завжди при собі меч, ніж і сокиру. Мечі в них широкі, хвилясті, франконського виробу. Візантійський письменник Псел 1057. р. описує відділ варягів у грецькій службі; вони, мовляв, страшні на вигляд і поставою, мають ясно-блакитні очі, не голять бороди, на вдачу повільні, не поспішають, та не шкодують своєї крови й не звертають уваги на рани. Озброєні вони довгими копями й топорами, з одного боку загостреними. Грек Лев Діякон, що описав докладно похід Святослава на Болгарію, з признанням висловлюється про українські полки, що йдуть до бою рівною лавою, мов та стіна, озброєні копями і щитами. Він описує різні хвилини бою, славить завзяття й хоробрість войовників півночі та їх погорду до смерті. Про тавроскигів (так він зве військо Святослава) розказують таке, що вони, хоч і переможені, не віддаються в руки ворогів. Коли не мають уже надії вирятуватися, устромлюють собі в груди мечі й так себе вбивають. А роблять це тому, що мають таку віру: кажуть, що вбиті ворогами в війні, після смерті, як душа вийде з тіла, служить на тому світі своїм убийникам. Тавроскити бояться такої неволі, й самі себе вбивають, щоб не служити своїм переможцям.

Варяги служили в українському війську до половини XI. віку. Головну роль відігравали вони в походах Олега й Ігоря на Чорне море, в далеких боях на Каспію й Закавказзі, в славній болгарській кампанії Святослава, також у війнах Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Варяги дали нашому війську дуже багато. Вони поширили в нас свою зброю так, що змінився спосіб воювання. Під впливом варяг прийнялася нова військова тактика. Військо йшло в бій упорядковане, одною лавою, не так безладно, як це було в давніх словян. Вони привчили військо до ладу, послуху й дисципліни, давали зразок солідарності, єдності й товариського життя. їх завзяття, рухливість, відчайдушність, витривалість ці дорогоцінні прикмети доброго вояка ввійшли в кров нашого народу. Варяги вивели наші воєнні сили з далеких пущ і кинули їх на широкі степові простори, на далекі моря й у чужі країни. Що в давнього нашого війська розвинувся дух ініціативи, саможертви, лицарства це у значній мірі заслуга цих скандинавських завойовників.

Але пізніше наша держава й армія знайшла опору у власного населення й почала формуватися на власних основах. Тоді варяги вже не мали що робити на Україні. Це було дороге військо, мало великі вимоги й не раз дошкулювало місцевому населенню. Так 980. р. коли варяги добули Київ для Володимира, зажадали для себе викупу: Це город наш, ми його добули, хочемо взяти викуп по дві гривні від чоловіка. Володимир не хотів нищити мешканців і наказав варягам чекати, аж зберуть гроші. Варяги чекали місяць, але побачили, що князь їх перехитрив, і що вони нічого від нього не дістануть. Тоді почали проситися, щоб пустив їх до Візантії. Володимир згодився на це, вибрав з-поміж них людей добрих, розумних і хоробрих, роздав їм городи, а решту пустив зі служби. Та до грецького царя він подав вістку: Це йдуть до тебе варяги, не тримай їх у городі, бо нароблять тобі лиха так, як і тут накоїли, але порозводь їх у різні місця, та назад не пускай ні одного. Так само 1015. р. в Новгороді Ярославові варяги насилля творили новгородцям і жінкам їх новгородці повстали на них і їх винищили.

Останній раз варяг згадує літопис під 1036. р. Тоді Ярослав Мудрий привів їх з Новгорода обороняти Київ від печенігів. Пізніш уже ніяких звісток про них не стрічаємо. Частина їх перейшла до Візантії, решта поперемішувалася з місцевим населенням.