Війско княжих часів. Слов’яни та варяги
Информация - История
Другие материалы по предмету История
дали на слабші племена, грабували все, що тільки мало яку вартість, добуте майно вивозили та перепродували в інших країнах. У словянських землях вони спершу спинялися тільки короткий час, для грабежі й торгівлі. Але пізніше позакладали свої оселі серед словян, попідбивали різні племена й почали жити з данин, що платили їм переможені.
Варяги відіграли велику роль при заснуванні найдавнішої нашої держави. Літописець оповідає, що варяги опанували спершу північні землі, потім два добичники, Аскольд і Дир., приїхали човнами до Києва, зайняли тутешній город і почали княжити над племям полян. Пізніше з Новгорода прийшов із військом Олег, воєвода князя Рюрика, й зайняв Київ в імені малого Рюрикового сина Ігоря так на Україні почала княжити норманська династія. Чи літописець правдиво змалював початки київської держави, це справа не цілком ясна, різні історики різно це пояснюють, але що варяги мали велике значіння для організації нашого війська, це річ безсумнівна.
За перших князів варяги творили найвартіснішу частину княжого війська, особливо ж увесь провід був у їх руках. Це видко із договорів князів із греками; в них згадується самі скандинавські прізвища. 907. р. Олег під Царгородом вислав до грецького царя послів Карла, Фарла, Вельмуда, Рулава, Стемида. 912. р. в посольстві виступають ті самі висланники, та, поруч них, Інегелд, Карн, Фрелав, Руал, Труан і ін. В, умові Ігоря з 945. р. Згадані знов імена: Вуєфаст, Акун, Істр, Шибрид, Алдан, Адулб, Ігелд, Турберн і багато інших. Головним воєводою Ігоря був Свенельд. За Святослава воєводами були Ікмор і Сфенкел.
Пізніше до війська почало допливати що раз більше місцевого населення. Але ж як треба було* доброго й певного війська, князі спроваджували варягів. Так князь Володимир Великий 980. р. їздив за море, тобто до Швеції, та привів собі варягів; вони допомогли йому добути Київ. Ярослав Мудрий аж тричі покликував собі варягів: уперше 1015. р., коли хотів забезпечити для себе Новгород, удруге 1017. р. проти польського князя Болеслава, утретє 1024. р. проти брата Мстислава. У вирішних боях раз-у-раз виступали сили варягів.
Яке велике було варязьке військо на Україні, про те не маємо докладних відомостей; літописці рідко коли подають докладні числа. Арабський письменник Ібн-Фадлан к. 922. р. писав таке: У руського короля є звичай, що з ним на дворі його живе чотириста відважних товаришів і вірних людей, які разом із ним умирають і дають себе на смерть за нього. Цих чотириста людей сидить під його престолом, а престол його - великий, дорогим камінням оздоблений. Це, ймовірно, тільки прибічна сторожа князя, не ціле військо. Сто років пізніше, 1015. р. наш літописець оповідає, що Ярослав Мудрий до походу на Святослава зібрав був у Новгороді тисячу варягів. Та це було саме після того, коли новгородці значну частину варягів вирізали за їх насильства, перше було варязького війська більше. У Візантії згадується найбільший відділ варягів шість тисяч, імовірно, й на Україні варязькі війська не мали більш, ніж кілька або кільканацять тисяч людей.
Варязьке військо
Варязькі частини складалися з професіональних вояків, що воєнне діло вважали за своє постійне заняття, з війни добували прожиток і майно. Старшина над військом звався князь (по-скандинавському конунг). Спершу це не був титул володаря, а тільки назва ватажка. Князь сам організував свої частини. Ядром війська була дружина. До неї належав рід князя й його близькі товариші, та інші певні й вибрані люди. Це була прибічна Гвардія князя, підпора його влади й основа сили. Члени дружини складали князеві присягу на вірність і між собою вважалися за побратимів. Дружина йшла з князем у похід і при його боці і зустрічала ворога. Дружинники творили княжу раду, без них він нічого не рішав. Дружина користувалася частиною прибутків князя, що йшли з данин підбитих племен, з торгівлі, воєнної добичі й ін. З-поміж визначних членів дружини князь назначав старшин для різних частин війська, посадників для городів і волостей та всяких своїх урядовців. Нижчу частину дружини творили вояки різного роду й походження, що повнили службу як рядовики.
Крім власної дружини, князь користувався дружинами інших ватажків, що наймалися до нього на службу. Такий ватажок складав із князем умову щодо часу служби та плати. Коли реченець кінчався, він мав право князя залишити й шукати собі місця де-інше. Плата найманим ватагам звалася скот (із скандинавського скат. гроші, скарб). Один норвезький переказ оповідає, що конунг Еймунд діставав від нашого князя Ярослава по унції срібла на рядового вояка на рік та по півтора унції для старшого на човні; пізніше жадав по унції золота для рядовиків та по пів гривні для керманича. (Гривня це фунт срібла, унція 1/6 гривні). Військо діставало плату й хутрами або шкірками дорогих звірів чи іншими вартісними речами. Ватажки й вояки, що довший час служили князеві, ставали членами його власної дружини й користувалися всіма її правами.
На які частини поділялося варязьке військо, про те докладних відомостей нема. Найменшою військовою одиницею була, мабуть, залога човна, 40-60 людей. Варяги відбували раз-у-раз походи морем та ріками, тим то люди, що належали до одного човна, жили між собою близько й спільно стрічали всякі небезпеки. В Скандинавії такі корабельні дружини були широко відомі. Так само було воно й серед варягів на Україні. У першій умові Олега з греками воєнну контрибуцію означували по І2 гривень на ключ, тобто керму корабля. Керманич човна у