Информация по предмету Юриспруденция, право, государство

821. Делопроизводство и ПК
Другое Юриспруденция, право, государство

Последние десять лет развития сетевых средств показали, что современные предприятия не могут обойтись без систем на базе web-технологий, так как именно они позволяют окончательно перейти к безбумажной технологии, обеспечив удаленный доступ к документам. Системы управления документами, используемые в настоящее время в корпоративных сетях, выполняют загрузку и обработку всего потока документов, циркулирующих в пределах предприятия, т. е. информации, пересылаемой между служащими и отделениями, а также обеспечивают обмен документами с потребителями, поставщиками, клиентами и дистрибуторами Основные функции системы управления документами классификация информации, размещение ее в библиотеках баз данных и предоставление пользователям интерактивного доступа к документам. Право на работу с документами определяется с помощью идентификатора пользователя и входного пароля, а возможность обработки информации обеспечивается программными средствами, которые позволяют редактировать документы, коллективно работать с ними, а также обмениваться ими по каналам электронной почты. До сих пор такие системы внедрялись достаточно медленно и не пользовались успехом у потребителей из-за того, что не могли предложить пользователям таких широких возможностей, которые заставили бы их изменить привычные методы ведения бизнеса. Новые системы управления документами на базе Web имеют все шансы привлечь внимание предприятий, причем главная причина их популярности состоит в том, что в качестве клиентской части эти приложения клиент/сервер используют стандартный Web-броузер. С помощью таких систем служащие, работающие дома, могут мгновенно получить любые изменения, внесенные руководством в документы компании, подключившись к корпоративному серверу посредством модема или сетевой карты и броузера и найдя необходимый отчет в библиотеке базы данных. Заказчики получают возможность обратиться к Web-узлу предприятия и, щелкнув мышью по пиктограмме, соответствующей средствам обслуживания клиентов, автоматически подключиться к библиотеке базы данных, чтобы проверить, отправлены ли заказанные изделия. В прежних, традиционных системах управления документами на пользовательском компьютере требовалось установить клиентскую часть этого приложения, что ограничивало возможности использования данного продукта. Кроме того, для каждого пользователя, принимающего участие в коллективной работе с документами, компания должна была приобрести у поставщика лицензию, что приводило к значительным материальным затратам. Системы управления документами на базе Web не требуют расходов на клиентское программное, позволяя экономить значительные средства.
822. Демографический кризис в России и его последствия
Другое Юриспруденция, право, государство

Áûòóåò ìíåíèå, ÷òî âûìèðàíèå ðóññêèõ â çíà÷èòåëüíîé ñòåïåíè êîìïåíñèðóåòñÿ ïðèòîêîì â Ðîññèéñêóþ Ôåäåðàöèþ ìèãðàíòîâ èç íîâîãî çàðóáåæüÿ. Äåéñòâèòåëüíî, äèñêðèìèíàöèÿ çàñòàâëÿåò èõ èñêàòü âûõîä â ïåðåñåëåíèè - áåãñòâå íà èñòîðè÷åñêóþ ðîäèíó. Â 1993ã. ÷èñëî ïðèáûâøèõ â ÐÔ ñîñòàâèëî ñâûøå 500 òûñ. ÷åëîâåê, â 1994ã. - ïî÷òè 670 òûñ., ïðè÷åì îêîëî äâóõ òðåòåé èç íèõ - ðóññêèå. È õîòÿ çà òîò æå ïåðèîä â äàëüíåå çàðóáåæüå ýìèãðèðîâàëè åæåãîäíî 110 - 115 òûñ. ÷åëîâåê, ìèãðàöèîííîå ñàëüäî îò÷àñòè êîìïåíñèðîâàëî äåìîãðàôè÷åñêóþ óáûëü íàñåëåíèÿ . Ñëåäóåò ó÷åñòü, îäíàêî, ÷òî ê çíà÷èòåëüíîìó ïðèòîêó ìèãðàíòîâ (îñîáåííî ëþäåé ñ ïðåèìóùåñòâåííî ãîðîäñêèìè ïðîôåññèÿìè) Ðîññèÿ â óñëîâèÿõ òÿæåëîãî ýêîíîìè÷åñêîãî êðèçèñà è ðîñòà áåçðàáîòèöû íå ãîòîâà. Íåóñòðîåííîñòü ðóññêèõ áåæåíöåâ-ïåðåñåëåíöåâ ïðåïÿòñòâóåò èõ àêòèâíîìó ó÷àñòèþ â åñòåñòâåííîì âîñïðîèçâîäñòâå, à ïîòîìó îíè ìîãóò ëèøü âðåìåííî ñìÿã÷èòü óáûëü ðóññêîãî ýòíîñà.
823. Демократический режим
Другое Юриспруденция, право, государство

Но, возможно, одним из самых существенных противоречий демократии является несовпадение политических возможностей обладателей формальных прав и реальных ресурсов. Этот описанный еще Токвилем парадокс свободы и равенства означает, что, несмотря на провозглашение и даже законодательное закрепление равенства в распределении прав и полномочий граждан, демократия не в состоянии обеспечить это равноправие на деле. И не может по той причине, что разные группы и разные граждане реально обладают неравновесными для системы власти и управления ресурсами. В силу этого, к примеру, рядовой гражданин и медиа-магнат в действительности обладают разным весом при демократическом принятии решений. Иными словами, демократия не может уничтожить преобладающего влияния на власть групп, объединений или отдельных граждан, владеющих важнейшими экономическими, информационными, силовыми и иными ресурсами, перераспределение которых, так или иначе, затрагивается государственными решениями. Вот почему сохранение демократии напрямую зависит от примирения интересов и позиций обладателей формальных прав и владельцев (даже теневых) реальных ресурсов. А это, в свою очередь, требует большого искусства от правящих кругов в создании разного рода балансирующих механизмов, согласительных комитетов, в проведении соответствующей информационной политики, в утверждении определенных образцов политической культуры в обществе. Применительно к российской демократии 1990-х гг. широко использовался термин «номенклатурная демократия». Такая демократия служит интересам привилегированных групп старой и новой бюрократии, крупного бизнеса, генералитета, партийно-политической элиты.
824. Демократическое государство
Другое Юриспруденция, право, государство

Представительная демократия -осуществление народом власти через выборные учреждения, которые представляют граждан и наделены исключительным правом принимать законы. Представительные органы (парламенты, выборные органы местного самоуправления ) наделяются правом решения наиболее важных вопросов жизни народа( объявление войны, принятие бюджета, введение чрезвычайного и военного положения, разрешение территориальных споров и др. ). Конституции в различных странах наделяют представительные органы различными полномочиями, но обязательными и важнейшими среди них являются функции законодательной власти и принятие бюджета. Представительные органы не обязательно призваны напрямую контролировать исполнительную власть - это признаётся только в государствах с парламентской формой правления, но при любой системе данные органы всё же наделяются отдельными конституционными полномочиями в этой области. Эффективность деятельности представительных органов в огромной, если не в решающей, степени зависит от сотрудничества с исполнительной властью. Другое не менее важное условие - независимость представительного учреждения в пределах своих полномочий, отсутствие конкурирующей законодательной власти, невмешательство исполнительной власти в прерогативы представительных учреждений.
825. Денежная система России
Другое Юриспруденция, право, государство

"Двойной счет" агрегата М2, о котором пишет В.В. Жириновский, есть не что иное, как проявление действия банковского мультипликатора. Между тем действие банковского мультипликатора было описано еще в конце XIX-начале XX вв. в работах авторов неоклассической экономической школы. Так, Маршалл 8 1926 г. четко сформулировал принцип действия банковского мультипликатора: "Таким образом, получается геометрическая прогрессия, если бы каждый банк мог ссудить две трети своих депозитов, общий размер кредитных возможностей этих банков был бы в три раза выше, чем в иной ситуации... Вопрос о том, сколь большую часть своих депозитов банк может ссудить, зависит в значительной мере от размера резервов, которые он создает прямо или косвенно". Из этих исследований логически вытекает необходимость обязательных резервных требований, используемых как инструмент денежно-кредитного регулирования центральными банками практических всех стран ОЭСР. Тенденции последних лет свидетельствуют о постоянном снижении норм резервирования и их дифференциации (это происходит на фоне местной монетарной политики, проводимой в подавляющем большинстве индустриально развитых стран). К сожалению, следует отметить отсутствие в последние годы глубоких теоретических исследований по проблеме взаимовлияния фаз экономического цикла, стабильности и ликвидности банковской системы, мультипликатора и обязательных резервных требований. Однако выводы В.В. Жириновского представляются сомнительными. Он, в частности, пишет: "Представления о неустойчивости банковской системы при отсутствии обязательного резервирования есть профанация банковской науки... Поэтому обязательное резервирование как институт должен быть вообще отменен."
826. Денежное обязательство и способы его исполнения
Другое Юриспруденция, право, государство

Если рассматривать в качестве предмета денежного обязательства и денежные знаки (банкноты и монеты), и денежные средства, находящиеся на расчетном счете в кредитной организации (денежное обязательство в широком смысле), то исполнением такого обязательства будут как уплата наличных денег, так и перечисление денежных средств по расчетному счету в кредитной организации. Это не снимает вышеописанной проблемы, связанной с использованием и уплатой наличных денег. Кроме того, если кредитор не выразит своего согласия на исполнение должником денежного обязательства в широком смысле путем перечисления денежных средств на расчетный счет кредитора, то возникнет неразрешимая ситуация: должник не в состоянии выполнить такое обязательство ни путем уплаты наличных денег кредитору, ни путем перечисления денежных средств на расчетный счет кредитора.
827. Денежно-кредитная политика
Другое Юриспруденция, право, государство

В ситуации, когда экономика сталкивается с излишними расходами, что порождает инфляционные процессы, центральный банк должен попытаться понизить общие расходы путем ограничения или сокращения предложения денег. Чтобы решить эту проблему, необходимо понизить резервы коммерческих банков. Это осуществляется следующим образом. Центральный банк должен продавать государственные облигации на открытом рынке для того, чтобы урезать резервы коммерческих банков. Затем необходимо увеличить резервную норму, что автоматически освобождает коммерческие банки от избыточных резервов. Третья мера заключается в поднятии учетной ставки для снижения интереса коммерческих банков к увеличению своих резервов посредством заимствования у центрального банка. Приведенную выше систему мер называют политикой дорогих денег. В результате ее проведения банки обнаруживают, что их резервы слишком малы, чтобы удовлетворить предписываемой законом резервной норме , то есть их текущий счет слишком велик по отношению к их резервам. Поэтому, чтобы выполнить требование резервной нормы при недостаточных резервах, банкам следует сохранить свои текущие счета, воздержавшись от выдачи новых ссуд, после того как старые выплачены. Вследствие этого денежное предложение сократится, вызывая повышение нормы процента, а рост процентной ставки сократит инвестиции, уменьшая совокупные расходы и ограничивая инфляцию. Цель политики заключается в ограничении предложения денег, то есть снижения доступности кредита и увеличения его издержек для того, чтобы понизить расходы и сдержать инфляционное давление.
828. Денежно-кредитная политика Банка Англии
Другое Юриспруденция, право, государство

У каждого способа определения резервной базы по отношению к банковским пассивам или к банковским активам есть свои преимущества и недостатки. С одной стороны, обязательные резервы способствуют улучшению банковской ликвидности, когда они рассчитываются на основе пассивных банковских операций. В данном случае их влияние на экономику является опосредованным. Установление обязательных резервов по пассивным операциям ведет к снижению размера выдаваемых банком ссуд: ресурсы удорожаются, если банк не намерен сократить общий объем активных кредитных операций. Результатом этого является рост взимаемых банком по активным операциям процентных ставок и сокращение объемов кредитов. С другой стороны, основанные на кредитных операциях нормы обязательных резервов, выступают в качестве прямого ограничителя осуществления инвестиций, способствуя в целом поддержанию умеренных процентных ставок. Исключение составляют периоды, когда центральный банк проводит политику, направленную на урегулирование платежного баланса страны, например путем привлечения иностранных капиталов. Но метод установления резервных требований по отношению к банковским активам не лишен и существенных недостатков. Кредитные ограничения - это самая жесткая форма воздействия на кредит. В свою очередь, такая практика приводит к снижению деловой активности в стране, ухудшению функционирования банковской системы в целом, препятствует развитию конкуренции в банковском деле, затрудняет доступ мелких и средних фирм к банковскому кредиту, ухудшая их платеже- и кредитоспособности и финансовое положение.
829. Денежно-кредитная политика России
Другое Юриспруденция, право, государство
Денежно-кредитная политика государства осуществляется через Центральный Банк (ЦБ), как правило, по двум направлениям:
1. проведение экспансионистской или расширительной политики, направленной на стимулирование масштабов кредитования и увеличение количества денег. В зависимости от экономической ситуации ЦБ осуществляет удорожание или удешевление кредитов для коммерческих банков, а соответственно, и для заемщиков. Если в экономике наблюдается спад производства, растет безработица, то он проводит политику дешевых денег, которая делает кредиты дешевыми и доступными. Параллельно происходит увеличение предложения денег, что ведет к снижению процентной ставки и, соответственно, должно стимулировать рост инвестиций и деловой активности, а также реального Валового Национального Продукта (ВНП). Если на финансовом рынке обостряется конкуренция и предложение денег опережает спрос на них, банки вынуждены снижать процентную ставку (цену денег) с целью привлечения заемщиков. Это особенно четко проявляется в условиях депрессивного состояния экономики. Дешевый кредит подталкивает предприятия вкладывать деньги в средства производства, а домашние хозяйства - покупать потребительские товары. Происходит увеличение спроса на товарном рынке и создаются предпосылки для экономического роста. Эта политика проводится в период застоя;
2. проведение рестриктивной или ограничительной (жесткой) политики, направленной на увеличение процентной ставки. При росте инфляции ЦБ проводит политику дорогих денег, что ведет к подорожанию кредита и делает его труднодоступным. В этом случае происходит увеличение продажи государственных ценных бумаг на открытом рынке, рост резервной нормы и увеличение учетной ставки. Высокие процентные ставки, с одной стороны, стимулируют владельцев денег побольше сберегать их, а с другой стороны, ограничивают число желающих брать их в ссуду. В этом случае субъекты рынка стремятся приобретать ценные бумаги. Данное направление регулирования используется при наличии инфляции и высоких темпов экономического роста. Банки стремятся заработать на проценте по кредитам, присваивая разницу между доходами от активных операций и расходами, осуществленными для привлечения средств. Как известно, процентная ставка зависит от темпов инфляции и даже от инфляционных ожиданий. Если цены возросли, а процентная ставка оказалась неизменной, то и банки, и вкладчики получат обратно обесценившиеся деньги. При подъеме экономики, когда деньги нужны всем, процентные ставки будут расти.
830. Денежные знаки и монеты
Другое Юриспруденция, право, государство
831. Деньги, история их возникновения и этапы развития денежных отношений
Другое Юриспруденция, право, государство
832. Депутатская деятельность
Другое Юриспруденция, право, государство

МАНДАТ (от лат. mandatum - поручение), документ, удостоверяющий те или иные полномочия или права предъявителя, напр. депутатский Мандат. Основной функцией и содержанием депутатского мандата является представительство. В Верховной Раде депутат представляет народ. Характер депутатского мандата определяется тем, что в Конституции признан принцип парламентаризма, а также отсутствуют такие институты, как наказы избирателей депутатам. Таким образом, мандат депутата - это свободный мандат, т.е. избиратели не могут определять позицию депутата, он жестко не связан правовыми обязательствами перед своими избирателями, хотя ст. 7 Закона «О статусе народного депутата Украины» депутат ответственен перед избирателями своего округа и им подотчетен, если он не оправдал доверие избирателей то может быть отозван ими на основаниях и в порядке, установленных действующим законодательством. Следует отметить особый характер деятельности депутатов: они как народные представители осуществляют законодательную власть, их деятельность носит политический характер.
833. Держава як політична організація суспільства: сутність, походження та функції
Другое Юриспруденция, право, государство

Погляди вчених на природу і головне призначення держави теж відрізнялись неоднорідністю та суперечливістю. На думку Т. Мора, держава - це змова багатих проти бідних (таке розуміння держави пізніше було притаманне марксистам та анархістам); німецький філософ Г. Гегель трактував державу як втілення моральної ідеї, „образ і дійсність Розуму”, „ходу Бога в світі”; інший німецький філософ І. Кант вважав, що призначенням держави є забезпечення максимальної відповідності державного устрою принципам права. На думку К. Маркса і Ф. Енгельса, мораль, право і заснована на них держава у класовому суспільстві повинні бути повністю підпорядковані інтересам панівного класу. У розумінні Г. Кельзена держава - це „позитивний правопорядок, який примусово регулює суспільство людей”, звідси, кожна держава вже за означенням є правовою. Відмінною є думка українського вченого Б. Кістяківського, який вважав, що наявність законів не є підставою для ототожнення держави з правом і що „тільки маючи справу з уповноваженними особами, котрі можуть виставляти правові вимоги до самої держави, державна влада виявляється змушеною незмінно дотримуватись законів”. Отже, розмаїття підходів до сутності та призначення держави дає кардинально відмінні трактування. Від розуміння держави як апарату насильства „чудовиська, що пожирає людей" (Т. Гобс, Ф. Ніцше, В. Ленін) до трактування її як інструмента здійснення солідарних планів людей, втілення їх спільної волі та досягнення „загального блага”.
834. Державне регулювання забезпечення продовольчої безпеки в Україні
Другое Юриспруденция, право, государство

Стан економічного потенціалу і динаміка показників розвитку об'єктивно відобразять вектор управлінської стратегії, розкриють слабкі і сильні сторони регіону порівняно з іншими регіонами, тому потрібна ретельна оцінка, з одного боку, економічного потенціалу регіону, з іншого індикаторів соціально-економічного розвитку. Основним елементом управлінського впливу органів влади має стати система індикативних планів. Залежно від напряму прогнозування зміст індикативних планів відрізнятиметься. У річному циклі індикативне планування повинне включати характеристику всіх основних макроекономічних параметрів, що визначають стан продовольчої безпеки (ВВ11, зайнятість, доходи і витрати населення, платіжний і торговий баланс регіону, інвестиції, темпи зростання виробництва продовольства тощо) та інструментів економічної політики (податки, тарифи, бюджетні витрати, зокрема державні закупівлі, нормативи амортизації, регульовані ціни, доходи, державні інвестиції, пріоритети і нормативи роботи інститутів розвитку тощо).
835. Державне регулювання інноваційної діяльності
Другое Юриспруденция, право, государство
1. Доповідь Голови Держінвестицій на парламентських слуханнях 20.06.07 на тему «Становлення та розвиток національної інноваційної системи України як передумова побудови конкурентоспроможної економіки держави». // режим доступу: http://www.invest.gov.ua/index.php?get=141&id=432
2. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 31.03.2005 із змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2002. № 36. С. 266.
3. Проект Концепції державної інноваційної політики України, 2008 р. // режим доступу: http://mincult.kmu.gov.ua/mincult/uk/publish/article/129791
4. Проект Концепції розвитку національної інноваційної системи та план заходів на 2007-2008 роки щодо її реалізації, 2007 р. // http://www.in.gov.ua/index.php?get=226&id=1533
5. Аблов А. С., Довгий О. С., Гальперіна Л. П., Грищенко А. А. Інституційні засади інноваційної економіки: міжнародний досвід та вітчизняна практика: Монографія / За заг. ред. В. Є. Новицького. К.: Книжкове вид-во НАУ, 2005. 198 с.
6. Батура А.В., Дедіков О.І. Інвестиції як чинник оптимізації відтворювальних процесів в Україні. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998. 154 с.
7. Вербівська Л.В. Оптимізація забезпечення інноваційної складової економічного зростання в Україні // Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск 139. Чернівці, 2002. С.71-75.
8. Гринев В. Ф. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие. 2-е изд., стереотип. К.: МАУП, 2001. 152 с.
9. Дмитренко М.А. Роль держави у підтримці та стимулюванні інноваційної діяльності // Вісник української академії банківської справи. 2003. № 1(14). С. 77-81.
10. Ілляшенко С. М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів. Суми: Університетська книга, 2003. 278 с.
11. Кириллов В.Д. Державне регулювання інвестиційного клімату в Україні // Дні науки: Зб. тез доповідей в 3 т. Запоріжжя: ГУ «ЗІДМУ», 2004. Т. 2 С. 28-29.
12. Петрушевська В.В. Державне регулювання інноваційно-інвестиційних пріоритетів динамічного розвитку економіки України // Збірник наукових праць. Стратегія інноваційного розвитку підприємств України. К.: КНУТД. 2003. С. 137-141.
13. Проблеми та пріоритети формування інноваційної моделі розвитку економіки України. / Жаліло Я. А., Архієреєв С. І., Базилюк Я. Б. та ін. К.: НІСД, 2006. 120 с.
14. Стан, перспективи розвитку інноваційних процесів в Україні та можливості їх впливу на формування ВВП // режим доступу: http://www.vox.com.ua/data/publ/2007/12/06/stan-perspektyvy-rozvytku-innovatsiinyh-protsesiv-v-ukraini-ta-mozhlyvosti-ih-vplyvu-na-formuvannya-vvp.html
15. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. К.: Таксон, 2004. 348 с.
16. Пашута М. Т. , Шкільнюк О. М. Інновації: понятійно- термінологічний апарат, економічна сутність та шляхи стимулювання: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів. К.: ЦНЛ, 2005. 117 с.
836. Державне регулювання комерційної діяльності
Другое Юриспруденция, право, государство

Виділяючи власних (вітчизняних) товаровиробників у господарському законодавстві, необхідно уточнити їх статус щодо законодавства з державному замовленні України. У першу чергу, у Законі повинна одержати реалізацію доктрина державного замовлення, що стимулює розвиток вітчизняного виробництва товарів і послуг. Адже розширити виробництво при гарантіях розширення ринку збуту в сучасних умовах легше, оскільки суб'єкти, що хазяюють, не стиснуті в пошуках необхідних засобів, якщо інше не передбачено умовами контракту. У той же час переваги українських підприємств при одержанні замовлення не цілком ясні. У Законі (ст. 3) лише коротко говориться про це: "вибір виконавців замовлення виробляється виходячи з державних інтересів". Дане формулювання представляється дуже мрячної і навряд чи може служити підставою для позову в суд про порушення вимог закону при проведенні конкурсу на розміщення держзамовлення. Тим часом, українським підприємствам складно конкурувати з нерезидентами, що мають досвід участі в подібних заходах. Крім того, складно перевірити, чи буде переважна участь українських підприємств державним інтересом у розумінні того чи іншого відомства, що є державним замовником. У зв'язку з цим пропонується доповнити зазначений Закон нормою про переважне положення вітчизняного товаровиробника в конкурсах на розміщення державного замовлення, про чи обмеження не допуску до урядових тендерів іноземних виробників за винятком випадків, передбачених міжнародними договорами України. Іншою підставою оголошення тендера за участю іноземних виробників може бути відсутність в української промисловості галузі, необхідної для виконання замовлення. У цьому випадку засобу, виділені на оплату замовлення, можуть бути використані для заохочення створення подібної галузі,
837. Державне управління і виконавча влада
Другое Юриспруденция, право, государство
1. АВЕРЬЯНОВ В.Б. Организация государственного управлення, структурно-функциональньїй аспект. К., 1985. 146 с.
2. АВЕРЬЯНОВ В.Б. Аппарат государственного управлення: содержание деятель-ности й организационньїе структурм. К., 1990. 145 с.
3. АВЕР'ЯНОВ В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. К., 1997. 48 с.
4. АВЕР'ЯНОВ В.Б., КРУПЧАН О.Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. X., 1998. 40 с.
5. АВЕР'ЯНОВ В.Б., АНДРІЙКО О.Ф. Виконавча влада і державний контроль. К, 1999.48с.
6. Адміністративне право: сучасний стан і напрями рефрмування. Матеріали Першої науково-практичної конференції. 1821 червня 1998р. в м. Яремче Івано-Франківської області. - 82 с.
7. АНДРІЙКО О.Ф. Державний контроль: теорія і практика. Наукова доповідь. -К., 1999.-24с.
8. АНДРІЙКО О.Ф. Державний контроль в Україні-К.,1999-48 с. Аппарат государственного управлення: интересьі й деятельность. - К.„ 1993. -165с.
9. БАНДУРКА О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. - X., 1996. - 398с.
10. БІТЯК Ю.П., ЗУЙ В.В. Адміністративне право (Загальна частина). X., 1997. 137с.
11. ГЛАДУН 3. Поняття і зміст державного управління: адміністративно-правовий аналіз. Львів, 1996. 21с.
12. ГОЛОСНІЧЕНКО І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття). К, 1998. 108 с.
13. Демократизация аппарата управления. К., 1990. 304 с.
14. ДОДИН Е.В. Административная деликтология. Курс лекций. Одесса, 1997. 115с.
838. Державний лад Карфагену
Другое Юриспруденция, право, государство

Тексти Карфагену, що дійшли до нас, надзвичайно мізерні і одноманітні. В основному це - присвятні написи. Адже ми знаємо також, що карфагеняни були авторами деяких філософських систем, що збагатили античну культуру. Карфаген жив напруженим духовним життям, що залучало до нього увагу греків. По деяких припущеннях, в Карфагені існувала піфагорійська школа. Збереглися імена окремих філософів Карфагену - Мильтіада, Антена, Годія і Леокрита. Судячи по іменах це були греки, що оселилися в Карфагені. Проте можна лише здогадуватися про те, коли вони жили. Чи відшукаються коли-небудь папіруси з їх творами, як знаходяться, наприклад, папіруси з п'єсами старогрецького комедіографа Менандра в єгипетських пісках?
839. Державний лад СРСР в 1922-1992 рр.
Другое Юриспруденция, право, государство

Особливо потрібно сказати про Радянську владу на окупованій фашистами території. Загарбникам не вдалося повністю ліквідувати на окупованій території радянські державні органи. У районах, областях і республіках, зайнятих ворогом, зберігалися або створювалися партійні і радянські органи, що спиралися на партизанський і підпільний рух. Влітку 1943 р. понад 2,9 тис. кв. км радянської землі в тилу ворога знаходилося під повним контролем партизан. У тилу фашистських військ в різний час діяли 35 обкомів партії, 2 обласних партійних центра, 2 міжуїздних комітети, 40 горкомів, 19 райкомів у великих містах, 479 сільських райкомів і багато інших партійних органів різних рівнів. У Ленінградській і Орловській областях, на Україні і в Білорусії скликалися підпільні сесії сільради і райрад, проходили зустрічі партизан і підпільників депутатів Рад зі своїми виборцями. Важливою особливістю функціонування Радянської влади в тилу ворога було те, що нарівні з її деякими традиційними довоєнними органами їх роль виконувало також командування партизанських формувань. Радянські органи на окупованій території часом виникали і у вигляді надзвичайних районних «трійок», уповноважених Радянської влади і інших державних установ.
840. Державний лад та організація управління в Київській Русі у ІХ-ХІІ століттях
Другое Юриспруденция, право, государство

Давньоруська держава як ранньофеодальна монархія була побудована на принципах сюзеренітетувасалітету. Однак окремі історики, зокрема М. Брайчевський, вважають, що вона не набула завершеного монархічного устрою і протягом всієї своєї історії тяжіла до республіканських форм правління. До часів монгольської навали на Русі так і не було створено чітку систему престолонаслідування, що негативно позначи лося на внутрішньому і зовнішньому становищі країни. Главою держави був великий князь київський. У столицях зе мель-князівств Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі-на-Клязьмі та інших сиділи удільні князі. В середині XI ст. був сформульований та закріплений у 1097 р. на Любецькому з'їзді головний принцип між князівських відносин на Русі: су веренність влади в межах землі. Характеризуючи державний лад Київської Русі, треба відзначити деякі особливості: по-перше, влада великого князя була самодержавною лише в пе ріоди централізації держави (X початок XII ст.), зокрема за правління Володимира Святославовича, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха; по-друге, з послабленням київського централізму й розпадом держави на окремі князівства, закріп ленням в них окремих княжих династій, старшинство вели кого князя втрачало реальне значення, а його титул зверхника усієї країни залишався лише почесною історичною тради цією; по-третє, в державній організації тих часів не було чіт кого розподілу функцій влади. Існувала конкуренція між різними органами управління. Аналогічні функції виконував князь, боярська рада і частково віче. Тому можна лише в загальних рисах відтворити порядок організації та здійснення державної влади в Київській Русі, зважаючи на те, що дер жавний устрій та розподіл влади між частинами держави змі нювалися в залежності від обставин, що зумовлювалися чинниками як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.

Blog

Информация по предмету Юриспруденция, право, государство