Державний лад Карфагену
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
ЗМРЖСТ
Вступ
1. Державний лад Карфагену
2. Судова влад Карфагену - вплив звичаСФвих норм
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Держава Карфагена - одна з найбiльших держав старовини. РЗСЧ вплив на iсторiю Середземноморя був куди значнiшим, нiж можна судити по книгах, присвячених античнiй епосi, адже увага СЧх авторiв незмiнно зосереджена на долях ДревньоСЧ ГрецiСЧ i Риму. Упродовж декiлькох вiкiв Карфаген залишався наймогутнiшою державою в Захiдному СередземноморСЧ. Вiн належав до тих небагатьох античних мiст-держав, яким вдалося пiдпорядкувати собi величезну територiю.
В той же час iсторiя Карфагена вiдома нам надзвичайно погано. Ми можемо судити про неСЧ лише по вiдгуках ворожих карфагенянам народiв. У нас не збереглося письмових джерел, залишених самими жителями мiста. Вiйна не лише стерла з лиця землi одне з найбiльших мiст Середземноморя, але i перетворила на попiл i прах усi його лiтописи. Мiсто стало легендою, примарною тiнню, вiдблиском накопичених i розточених багатств. Мiсто стало iмям, i iмя замiнило йому iсторiю.[2,96]
"Карфагеняни, - писав Плутарха, грецький друг римських цезарiв, - народ суворий i похмурий, боязкий в пору лих, жорстокий в пору перемог. Вони наполегливо тримаються своСЧх поглядiв, строгi до самих собi i не знають радощiв життя". Проте в правдивостi опису Плутарха слiд сумнiватися. Жоден народ не виглядаСФ так, як його прагнуть бачити заклятi вороги. Та все ж до iсторiСЧ карфагеняни увiйшли саме такими.
РЗх затаврували i ошельмували СЧх супротивники - римляни. Усе ненависне римлянам, усе що вони засуджували, усе, чого боялися, - усiма цими якостями вони надiляли в надлишку карфагенян. РЖ якщо римськi письменники, особливо iсторики, користувалися чорною фарбою, то завжди у них була спокуса розфарбувати цiСФю фарбою горде, гордовите мiсто, переможене Римом з такою працею.
1. Державний лад Карфагену
Тексти Карфагену, що дiйшли до нас, надзвичайно мiзернi i одноманiтнi. В основному це - присвятнi написи. Адже ми знаСФмо також, що карфагеняни були авторами деяких фiлософських систем, що збагатили античну культуру. Карфаген жив напруженим духовним життям, що залучало до нього увагу грекiв. По деяких припущеннях, в Карфагенi iснувала пiфагорiйська школа. Збереглися iмена окремих фiлософiв Карфагену - Мильтiада, Антена, Годiя i Леокрита. Судячи по iменах це були греки, що оселилися в Карфагенi. Проте можна лише здогадуватися про те, коли вони жили. Чи вiдшукаються коли-небудь папiруси з СЧх творами, як знаходяться, наприклад, папiруси з пСФсами старогрецького комедiографа Менандра в СФгипетських пiсках?
Можливо, найбiльш зважений твiр, що оповiдаСФ про Карфаген, - "Полiтика" Арiстотеля. Для грецького ученого державний устрiй Карфагена був чи не iдеальним. Якщо в грецьких полiсах невпинно виникали конфлiкти, то в Карфагенi, здавалося б, самi передумови СЧх були лiквiдованi.[1,112]
Влада в Карфагенi належала олiгархам. Мiсто колективно управлялося найзнатнiшими сiмействами. Одним багатство приносила земля, СЧх земельнi володiння; iншим - море, заморська торгiвля.
Закони республiки Карфагена заважали честолюбцям захопити владу в краСЧнi. Тут не було вищоСЧ посади що дозволяла зосередити у своСЧх руках усю повноту вiйськовоСЧ i цивiльноСЧ влади. Так, полководцi не могли диктувати свою волю народовi Карфагена. Як правило, вони не могли навiть укладати мир або оголошувати вiйну; цi питання знаходилися у веденнi ради старiйшин. ВоСФначальники були вiдносно вiльнi лише у виборi стратегiСЧ i тактики ведення вiйни.[3,45]
Найвищим органом влади вважалося народне зiбрання, але воно вiками не грало нiякоСЧ ролi. До нього волали лише в днi мiжусобиць що спалахували iнодi в Карфагенi. Тодi народ вирiшував суперечку, слухняно йдучи за однiСФю iз сторiн, що беруть участь в розбратi.
Управляла Карфагеном рада старiйшин, що поповнювалася з людей знатних i багатих. Чисельнiсть його з часом мiнялася. Аж до V столiття до нашоСЧ ери рада, очевидно, складалася з десяти старiйшин; пiзнiше - з тридцяти i, нарештi, з трьохсот. Старiйшини вирiшували усi питання мiського життя.
У виборах ради брали участь усi вiльнi карфагеняни - ремiсники, дрiбнi торговцi, лiкарi. Втiм вiльних людей в Карфагенi була меншiсть - бiля третини населення; iншу частину складали раби i чужоземцi - особисто вiльнi люди, що знаходилися на положеннi грецьких метекiв.[4,89]
Державний устрiй Карфагена хвалили багато античних фiлософiв i iсторики : Платон, Арiстотель, Полiбiй, РЖсократ, Цицерон, Ератосфен. Усi вони звеличували Карфаген як зразок внутрiшньополiтичноСЧ стабiльностi i часто порiвнювали його iз Спартою.
Жителi Карфагена користувалися рiзними перевагами. На вiдмiну вiд iншого населення республiки, вони не платили податки i податi. Вiйськова здобич - прямо або побiчно - розподiлялася лише серед них. Отже, цивiльний свiт в Карфагенi багато в чому зберiгався завдяки тому, що народ Карфагена збагачувався за рахунок завойованих територiй.
Велику частину фiнансового i вiйськового тягаря несли корiннi жителi тутешнiх мiiь - лiвiйцi. Карфагеняни вiдносилися до них, як до скореного народу. Лiвiйцi платили непомiрно високi податки, СЧх дiтей закликали в армiю i посилали воювати на околицi держави Карфагена, а СЧх громади були позбавленi всякоСЧ самостiйностi.
Час вiд часу за диктат доводилося платити: в ЛiвiСЧ спалахували бунти; у вiйськову пору вороги карфагенян, висадившись в Африцi, за