Державний лад Карфагену
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
вжди могли розраховувати на пiдтримку лiвiйських племен.[3,54]
2. Судова влада Карфагену - вплив звичаСФвих норм
Особливе мiiе серед старiйшин займали два суффета (греки звали СЧх "царями"). Вони очолювали державу. Повноваження суффетiв не цiлком яснi. Точно вiдомо, що вони не могли оголошувати вiйну i не розпоряджалися державною казною. Вважалося, що суффети не повиннi були належати до одного i тому ж роду, щоб не встановилася диктатура. Проте це правило не завжди дотримувалося.[2,54]
У число суффетiв потрапляли лише люди знатного походження, авторитетнi i багатi - судновласники великi купцi i землевласники. За словами Арiстотеля, суффети були "обиранi на посаду не лише на пiдставi СЧх благородного походження, але також i по СЧх майновому цензу" ("Полiтика", пер. С. А. Жебелева). Перебування на державних посадах не оплачувалося, а, навпаки, вимагало значних витрат, якi були по кишенi тiльки багачам.
Суффети обиралися щорiчно. Кандидати щосили пiдкуповували виборцiв. "У карфагенян, - писав Полибiй, - вiдкрито даючи хабарi, отримують посади". У римлян подiбний вчинок карався смертю.[1,23]
Пiсля 450 року до нашоСЧ ери, коли влада в Карфагенi допитався захопити один з найзнатнiших родiв - рiд Магонiв, iншi аристократичнi сiмейства добилися установи "ради ста чотирьох" - колегiСЧ, в яку входили сто чотири суддi, - i надiлили цей орган судовими i фiнансовими функцiями.
"Рада ста чотирьох" розбирав дiяльнiсть суффетiв, полководцiв i старiйшин, а також судив СЧх. Члени ради часто виявлялися людьми жорстокими i упередженими; страх перед ними примушував старiйшин i суффетiв дiяти на догоду суддям. Майно, репутацiя i навiть життя громадян знаходилися в руках цiСФСЧ ради. Його члени призначалися довiчно з колишнiх магiстратiв республiки. Кожен з них був невразливий, бо за ним стояла уся рада - головний оплот олiгархiСЧ Карфагена.
Подiбна система була введена, щоб перешкодити встановленню в Карфагенi тиранiСЧ. Пiд контроль "ради ста чотирьох" була поставлена дiяльнiсть полководцiв, адже вони могли повести вiйська проти Карфагена, щоб захопити владу в мiстi. Будь-яке перевищення ними повноважень негайно каралося. За словами грецького iсторика Дiодора, розпяттям або вигнанням з Карфагена карали далi того, чия дiяльнiсть заслуговувала лише на докiр.[4,65]
Страх раптовоСЧ кари паралiзував волю полководцiв; рiдко хто з них прагнув воювати. Починаючи з IV столiття до нашоСЧ ери територiальна експансiя Карфагена майже припинилася. Карфаген мiг створити iмперiю, подiбну до РимськоСЧ, але його правителi самi своСФю пiдозрiлiстю присiкли почини.
Висновок
Тепер само iмя "Карфаген" овiвають похмурi легенди. Воно будить в памятi неприСФмнi асоцiацiСЧ: пiдступнiсть i жорстокiсть, зрада i боязкiсть, скупiсть i лiнь, розкiш i смерть. ЗдаСФться, усi демони греко-римского свiту знайшли притулок в мiстi на iншому березi Середземного моря, в мiстi, яке на усiх морських берегах змагалося з римлянами i греками, кидало СЧм виклик, перемагав, але, врештi-решт, був скрушний. РЖ нiчого не залишилося на його попелищi, лише зла память прокляття i сiль - сiль, якою римськi солдати засiяли саму землю Карфагена, щоб вона нiколи не приносила плодiв, щоб нiхто не мiг тут жити. Сходи тут дав один наклеп.[2,54]
За два столiття завоювань, що перетворили Римську республiку на найбiльшу iмперiю старовини, римляни не обходилися нi з одним ворогом так нещадно, як з Карфагеном. Пiд захистом Риму знову розцвiли Грецiя, Сирiя, РДгипет, РЖберiя (РЖспанiя). Лише земля Карфагена залишилася мертва. Здавалося, удари солдатських сандаль втоптали в камiнь i пiсок сам дух великого вiльного мiста, вiками що не знало царiв.
Тут сама память - чистий аркуш. Рукописи бiблiотек Карфагену спаленi або загубленi. Усе загинуло. "Можна лише позаздрити римському iсториковi Саллюстiю, який повiдомляв, що з пунiчних книг, - скiльки вiн бачив СЧх? - йому перевели оповiдання про те, "якi люди жили в Африцi спочатку, якi переселилися туди згодом i як вони змiшалися мiж собою" (пер. В. О. Горенштейна). Саллюстiй вислухав i детальну iсторiю основи Карфагена, але у своСФму творi вважав за краще про неСЧ "умовчати, чим говорити мало", назавжди залишивши нас в невiданнi.[1,24]
Список використаних джерел
1. Толкачова Н. РД. ЗвичаСФве право: Навчальний посiбник. 2-е вид., перероб. i доп. К.: Видавничо-полiграфiчний центр "КиСЧвський унiверситет", 2006. 367 с.
2. Жидков О. А., Крашенинникова Н. А. История государства и права зарубежных стран. Часть 1. - М., 1996
3. Кашанина Т. В. Происхождение государства и права: учебное пособие. - М.: Высшее образование, 2009. 358 с
4. Тищик Б. Й. РЖсторiя держави i права краСЧн Стародавнього свiту: Навч. посiбник. Львiв: Свiт, 2001. 384 с