Geum.ru

Информация

  • 30601. Міграційні процеси та зміни етнічного складу населення України наприкінці 18 - початку 20 ст.
    Туризм

    Регіони, губернії (округи)І ревізія 1719 р.V ревізія 1795 р.X ревізія 1858 р.Переписи 1897-1900 ррПереписи 1910-1917 рр. тис. осіб%тис. осіб%тис. осіб%тис. осіб%тис. осіб%1234567891011І. Російська імперія4449,816,48163,717,513320,816,42238017,53102217,31. Європейська частина Росії4449,818,68125,220,312911,819,220749,619,727303,318,9Центрально-Промисловий район9,80,113,80,1Центрально-Землеробський район262,28,5698,311,61169,211,91456,611,41974,611,2Північний------0,1-0,2-Озерний7,50,22,90,1Середнє Поволжя0,7ОД0,5-6,911,93,10,112,80,2Нижнє Поволжя--70,85,3200,55,5401,76,5545,76,3Північне Приуралля2,0-6,9одПівденне Приуралля--2,80,520,51,046,51,26,00,1Білорусія та Литва181,04,9224,74,4278,54,3380,63,3169,8ІДПрибалтика1,20,11,50,1Лівобережна Україна1755,495,93121,693,14405,190,46118,780,38176,981,6Правобережна Україна2138,086,03006,087,94123,779,07357,576,99363,677,8Новоросія7,51,6848,352,52255,045,94628,942,96568,941,3Царство Польське105,05,7152,25,2452,48,5335,43,6463,73,52. Казахстан і Середня Азія101,61,3801,57ДКазахстан93,41,9789,510,5Середня Азія8,20,312,00,43. Сибір і Далекий Схід----1,0-223,93,9899,38,4Західний Сибір1,0-137,14,1375,95,7Східний Сибір25,31,996,44,7Далекий Схід61,55,9427,021,74. Кавказ--38,51,4408,07,51305,514,12014,815,2Північний Кавказ-__38,52,4408,018,61270,633,61958,932,5Закавказзя34,90,655,90,8II. Австро-Угорська імперія12909,32276,49,92696,77,83814,98,44131,88,4Східна Галичина108179,21677,979,92019,766,63019,662,73293,161,7Західна Галичина47,05,272,65,767,74,286,23,486,53,2Буковина27,05,0123,873,7188,340,9297,840,8305,138,1Закарпаття13527,0402,131,1423,024,0411,315,3477,115,7Всього по обох імперіях5739,814,010440,115,016017,515,926195,515,135154,715,3

  • 30602. Міжвиростковий перелом правої плечової кістки
    Медицина, физкультура, здравоохранение

    Техніка операції :скелетне витяжіння накладають в операційній з дотриманням всіх правил асептики. Праву кінцівку укладають на функціональну шину. Місця входу і виходу шпиці обезболюють 1 % розчином новокаїну, ( по 10 -15 мл ). Помічник фіксує кінцівку, хірург за допомогою дрельки проводить шпицю через виростки плечової кістки. По закінченні операції виходи шпиці ізолюють стерильними салфетками чи стерильною повязкою. На спиці симетрично фіксують скобу і проводять натяг шпиці. Для попередження рухів шпиці в кістці в області виходу спиці через шкіру на ній закріпляють фіксатори ЦІТО..

  • 30603. Міжнародна економіка
    Экономика

    Ç ìåòîþ øâèäêîãî ³ ì³öíîãî çàâîþâàííÿ ðèíêó ö³ êîìïàí³¿ ïî÷àëè êàëüêóëþâàòè ö³íè íà òóð ç ðîçðàõóíêîì ëèøå íà ì³í³ìàëüíèé ïðèáóòîê, ùî áóëî ìîæëèâî çàâäÿêè âåëè÷åçíîìó êàï³òàëó òîðãîâèõ ô³ðì. Ïðîìèñëîâ³ ô³ðìè, ùî ïðåäñòàâëÿþòü ó ïåðøó ÷åðãó ãàëóç³, ùî îáñëóãîâóþòü òóðèñòè÷íèé á³çíåñ, íà îñíîâ³ ñèñòåìè ó÷àñò³ ñòàëè çäîáóâàòè ³ âêëþ÷àòè ó ñâîþ ñòðóêòóðó òóðèñòè÷í³ ô³ðìè. Ïîì³òíî ï³äñèëèëîñÿ ïðîíèêíåííÿ áàíê³â ³ ñòðàõîâèõ êîìïàí³é ó ñôåðó ì³æíàðîäíîãî òóðèçìó øëÿõîì ïðèäáàííÿ óñüîãî ÷è ÷àñòèíè êîíòðîëüíîãî ïàêåòà àêö³é. Âîëîä³þ÷è ðîçãàëóæåíîþ ìåðåæåþ ô³ë³é ³ âåëèêèì øòàòîì ñòðàõîâèõ àãåíò³â, áàíêè ³ ñòðàõîâ³ êîìïàí³¿ ñòàëè óñï³øíî çä³éñíþâàòè ö³ îïåðàö³¿, îäåðæóþ÷è äîäàòêîâèé ïðèáóòîê çà ðàõóíîê åêîíî쳿 íà êîì³ñ³¿, âèïëà÷óâàíî¿ òóðàãåíòó. Òóð, ïðîïîíîâàí³ áàíêàìè, ÿê ïðàâèëî, äåøåâøå, í³æ ó òóðàãåíòîâ. Êð³ì òîãî, áàíêè ³ ñòðàõîâ³ êîìïàí³¿ ìàþòü âëàñí³ àâòîìàòèçîâàí³ ñèñòåìè îáë³êó ³ êåðóâàííÿ, ó ïàì'ÿò³ ÿêèõ çàêëàäåí³ âñ³ îñíîâí³ äàí³ ïðî âêëàäíèê³â ³ çàñòðàõîâàí³ îáëè÷÷ÿ. Öå äîçâîëÿº ¿ì çä³éñíþâàòè ö³ëåñïðÿìîâàíå ðîçñèëàííÿ ðåêëàìè é ³íôîðìàö³¿, ïðîïîíóþ÷è ê볺íòó òàê³ òóð, ùî ìîæóòü â³äïîâ³äàòè éîãî ³íòåðåñàì ³ çàñîáàì.

  • 30604. Міжнародна економічна інтеграція
    Юриспруденция, право, государство

    Цю задачу спробував у середині 70-х років вирішити автор справжньої статті, виходячи з того, що будь-який поділ праці та опосередкований його обмін ведуть до заглиблення та посилення звязків і взаємозалежносте й між краї-нами-учасницями. Причому стається це на всіх “поверхах" соціуму: у виробничо-технічній, економічній та політико-правовій сферах. Усі ці аспекти тісно взаємодіють, доповнюючи та посилюючи один одного. Таке розуміння сутності інтеграційного процесу логічно виводило на його трактування як взаємопроникнення та зрощування національних процесів відтворення у самому широкому їх розумінні. Звідси слідувало, що “грань, яка відділяє інтеграцію від більш низьких стадій інтернаціоналізації господарського життя, а інтеграційний комплекс - від іншої сукупності між господарчих звязків, проходить там, де виробничо-технічна, економічна та політико-правова взаємозалежність національних господарств переходить у взаємопроникнення та переплетіння національних процесів відтворення". Раніше самостійні та автономні монодержавні соціуми трансформуються у цілісний полідержавний організм. Причому таке зрощування національних відтворювальних процесів скоро стає безповоротнім. Як образно помітив колись бельгійський премєр П.А. Спаак, утворюється певний “омлет”, який вже неможливо перетворити в початкові сирі яйця. Кількісні оцінки взаємозалежності національних економік в межах ЄС показали, що різні сфери відтворення мають різну “схильність до інтеграції". Чим вище сприйняття даної сфери до економічних процесів в інших країнах, тим сильніше взаємозалежність в цьому зрізі, тим визначеніша тенденція до інтеграції, тим ширше її територіальні масштаби. Наприклад, кредитно-грошова сфера відрізняється більш високою “схильністю" такого роду, ніж товарна торгівля, яка в свою чергу, перебільшує у цьому відношенні виробничу сферу. Тому географічні рамки реальної інтеграції на різних її “поверхах" не співпадають один з одним, а всі разом ці інтеграційні процеси не співпадають з офіційними кордонами тієї міжнародної організації, яка покликана їм допомагати. Інакше кажучи, в умовах ринкової економіки просторові масштаби реальної інтеграції і територіальний простір таких організацій різні. Перші можуть бути ширше других, як би переливаючись через офіційні рубежі, але можуть бути і вже. Цей висновок пізніше підтвердила практика Євросоюзу, де деякі інтеграційні процеси (потрапляння де-факто у грошово-кредитну та валютну політику ЄС, шенгенський візовий режим ті ін.) охопили ряд країн за межами ЄС, але, з іншого боку, Англія, Данія і Швеція не ввійшли у євро зону, а Англія і Ірландія не беруть участі і в шенгенський договорах.

  • 30605. Міжнародна економічна система та її головні елементи
    Экономика

    Центр світової економіки завжди найбільшою мірою наближається до цивілізаційної субстанції як її найбільш розвинута частина. Більш того, він справляє визначальний вплив на процес еволюції самої цивілізації. В епоху аграрної цивілізації центром світової економіки були окремі міста або міста-держави: Венеція, Генуя, Амстердам. Особливість індустріальної цивілізації становило яскраво виражене домінування найпотужніших держав: Іспанії, Португалії, Великої Британії, Голландії. США. Нині функції центра, ядра глобальної економічної системи дедалі більше преходять до груп найрозвинутішіх держав. Відповідно до класифікації країн у «Світовому економічному огляді ООН» до промислово розвинутих країн відносяться 23 країни: США, Канада, 15 країн ЄС і 3 західноєвропейські країни (Швейцарія, Норвегія, Ісландія), що входять в ЕАСТ, Японія, Австралія і Нова Зеландія. У ряді видань ООН до промислово розвинутих країн відносяться також Ізраїль і Південна Африка. На частку промислово розвинутих країн припадає майже 54% валового національного продукту усього світу і 69% світового експорту. Серед них виділяється «сімка» головних промислово розвинутих країн - США, Японія, Німеччина, Франція, Італія, Великобританія і Канада, питома вага яких у ВНП промислово розвинутих країн складає 85,8%, у світовому ВНП - 46,3%, в експорті промислово розвинутих країн 72,7%, у світовому експорті - 50,1%. Економіка чотирьох європейських країн із цієї «сімки», Німеччини, Франції, Італії, Великобританії, є основою економіки всіх 15 країн Європейського союзу (73% ВНП країн ЄС і 64% їхнього експорту). Стан економіки «сімки» є визначальним не тільки для всіх промислово розвинутих країн, включаючи ЄС, але й для всього світу. Тому економічна політика, що проводиться урядами цих країн, впливає не тільки на національну, але і на світову економіку.

  • 30606. Міжнародна політика і глобальні проблеми сучасності
    Политология
  • 30607. Міжнародна політика і світовий політичний процес
    Политология
  • 30608. Міжнародна правова статистика
    Юриспруденция, право, государство

    Але і при застосуванні суперсучасних технологій досягти більш менш задовільної порівнянності показників міжнародної правової статистики досить складно. Тому експерти міжнародних статистичних організацій виходять з цього скрутного становища, використовуючи комплексну систему збору і аналізу статистичної інформації. В числі обов`язкових елементів цієї системи можна назвати наступні:

    1. Доповнення кількісних показників офіційної статистики про стан правопорядку в державі якісними показниками соціально-економічної і адміністративної статистики.
    2. Аналіз соціально-економічної сутності кримінального і адміністративного законодавства.
    3. Проведення порівняльного аналізу кримінально-правових і адміністративних дефініцій і порядку реєстрації злочинів і правопорушень у різних країнах.
    4. Вивчення повідомлень засобів масової інформації про стан правопорядку в країні і проявів правопорушливої поведінки.
    5. Використання ефективних методів корекції одержаних матеріалів із країн, які надали відповідну інформацію
    6. Широке використання методів середніх величин, індексів, які дозволяють провести типологічні, варіаційні і аналітичні угрупування, як за первинними, так і вторинними ознаками.
  • 30609. Міжнародна співпраця у галузі охорони довкілля
    Экология

    Важливе значення в галузі охорони навколишнього природного середовища мають спеціалізовані автономні установи Організації Об'єднаних Націй (ООН). Найголовніші з них:

    1. ЮНЕП (від англ. UNEP United Nations Environmental Program програма ООН по навколишньому середовищу). Створена 1973 р., координує всі види діяльності в галузі захисту навколишнього середовища, розробляє програми подальших спільних дій у цій галузі. Через Економічну і Соціальну раду ЮНЕП щорічно робить доклади про свою діяльність Генеральній асамблеї ООН. Одне з перших починань ЮНЕП створення всесвітньої системи станцій спостереження (моніторингу) за станом і змінами біосфери. Наприклад, роботи щодо проекту “Біосферні заповідники” передбачали спостереження за станом біосфери на фоновому рівні. На основі проведених досліджень за вищезазначеним проектом на Першому міжнародному конгресі у справах заповідників, який відбувся у Мінську в 1983 р., було прийнято рішення про включення у світову мережу ще 17 великих заповідників колишнього СРСР.
    2. ЮНЕСКО (від англ. UNESCO United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization Організація Обєднаних Націй з питань освіти, науки і культури). Існує з 1946 р. с ціллю сприяння миру і міжнародній безпеці, співпраці між державами в сфері освіти, науки і культури. У рамках ЮНЕСКО розроблені і успішно здійснюються ціла низка важливих наукових природоохоронних програм: “Людина і біосфера”, “Міжнародна гідрологічна програма”, “Програма вивчення Світового океану”, ЮНЕП, МБП.
    3. ФАО (від англ. FAO Food and Agricultural Organization UN Продовольча і сільськогосподарська організація). Створена 1945 р. Згідно зі Статутом Продовольчої і сільськогосподарської організації (ФАО), до її завдань входить поліпшення харчування і підняття життєвого рівня народів засобами підвищення продуктивності сільського господарства. ФАО активно сприяє міжнародним і національним заходам у сфері збереження природних ресурсів. Вони стосуються охорони і раціонального використання ґрунтів, лісів, водойм, тварин. При ФАО створений Комітет з рибальства в Центрально-Східній Атлантиці, Комісія з рибальства в Центрально-Західній Атлантиці, Постійна Комісія Конференції з використання і охорони морських ресурсів південної частини Тихого океану. Діє Відділ рибних ресурсів і охорони навколишнього середовища та Служба з відтворення рибних ресурсів і охорони навколишнього середовища. У 1974 р. був створений спеціальний Відділ координації програм у галузі охорони навколишнього середовища.
    4. ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоровя), створена 1946 р. Її головне завдання охорона здоровя народів світу, про що зазначено в її статуті, що передбачає вжиття заходів щодо оздоровлення і підтримання належної якості оточуючого людину середовища.
    5. ВМО (Всесвітня метеорологічна організація), заснована як спеціалізована структура ООН у 1951 р. До складу Виконавчого комітету ВМО входять групи експертів з питань забруднення навколишнього середовища, з кліматичних змін, з питань зміни погоди. Є спеціальний підрозділ, який займається питаннями забруднення атмосфери і атмосферною хімією. До компетенції Комісії з гідрології належать питання моніторингу навколишнього середовища, зокрема вивчення озонового шару Землі. У 1979 р. на Восьмому конгресі ВМО була затверджена Всесвітня кліматична програма (ВКП), завдання якої вивчення та поширення даних про клімат і вплив на нього людської діяльності, розробка методів спостереження за його змінами.
    6. МОП (Міжнародна організація праці) спеціальний орган ООН. Створена в 1919 р. при Лізі Націй з ціллю створення безпечних умов праці та зменшення забруднення біосфери, яке виникає через зневажливого ставлення до виробничої сфери.
    7. МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергії), створена у 1957 р. Одним із найголовніших своїх завдань вважає сприяння запобіганню несприятливих наслідків мирного використання атомної енергії, забезпечуючи тим самим підтримання здоров'я і благополуччя людей. При МАГАТЕ діє Міжнародна лабораторія радіоактивності моря та відділ ядерної безпеки і охорони навколишнього середовища. Здійснює свою діяльність по договору з ООН, але не є її спеціалізованим органом. До інших міжнародних організацій, які здійснюють природоохоронну діяльність не під егідою ООН є Євроатом, Європейська рада, Європейська економічна спілка, Організація економічної співпраці та розвитку, Азіатсько-Африканський юридичний консультаційний комітет, Хельсінкській комітет по охороні Балтійського моря (Хелком) та ін.
  • 30610. Міжнароднае становішча Рэспублікі Беларусь
    Юриспруденция, право, государство

    Áåëàðóñü âûñòóïàå çà ïàâûøýííå ýôåêòû¢íàñö³ ðýã³ÿíàëüíûõ ³íòýãðàöûéíûõ àáÿäíàííÿ¢ íà ïîñòñàâåöêàé ïðàñòîðû, ó ïðûâàòíàñö³, çà ôàðì³ðàâàííå çîíû ñâàáîäíàãà ãàíäëþ ¢ ðàìêàõ ÑÍÄ, ôàðì³ðàâàííå ïà¢íàöýííàãà Ìûòíàãà ñàþçà ³ àäç³íàé ýêàíàì³÷íàé ïðàñòîðû ¢ ðàìêàõ Å¢ðààç³ÿöêàãà ýêàíàì³÷íàãà ñóïîëüí³öòâà (Å¢ðÀçÝÑ), ñòâîðàíàãà ¢ 2000 ã., ÿêîå ñêëàäàåööà ç 6 êðà³í-÷ëåíࢠÌûòíàãà ñàþçà (Áåëàðóñ³, Êàçàõñòàíà, ʳðã³ç³³, Ðàñ³³, Òàäæûê³ñòàíà ³ ¡çáåê³ñòàíà). Ç 70 äàãàâî-ðà¢, ïàäï³ñàíûõ ó ðàìêàõ Å¢ðÀçÝÑ, Áåëàðóñü âûêàíàëà ¢íóòðûäçÿðæà¢íûÿ ïðàöýäóðû ïà 67 ïàãàäíåííÿõ. Âàæíåéøûì ïðûçíà÷ýííåì Å¢ðÀçÝÑ íàøà êðà³íà ë³÷ûöü ïàäðûõòî¢êó äà ¢âàõîäæàííÿ ¢ ãëàáàëüíóþ ñóñâåòíóþ ãàíäë¸âóþ ñ³ñòýìó ç òûì, êàá êðà³íû Ñóïîëüíàñö³ êàëåêòû¢íà àäñòîéâàë³ äëÿ ñÿáå íàéáîëüø ñïðûÿëüíûÿ ¢ìîâû ïðàñî¢âàííÿ ñâà³õ òàâàðࢠíà ðûíê³ çàõîäí³õ äçÿðæà¢. Íà ïàñÿäæýíí³ Ì³æäçÿðæà¢íàãà ñàâåòà Å¢ðÀçÝÑ áû¢ ïàäï³ñàíû Äàãàâîð àá ñòàòóñå àñíî¢ çàêàíàäà¢ñòâà Å¢ðÀçÝÑ. 23 ëþòàãà 2003 ã. ê³ðà¢í³ê³ Áåëàðóñ³, Êàçàõñòàíà, Ðàñ³³ ³ ¡êðà³íû ïàäï³ñàë³ Çàÿâó àá ôàðì³ðàâàíí³ Àäç³íàé ýêàíàì³÷íàé ïðàñòîðû ³ ñòâàðýíí³ Àðãàí³çàöû³ ðýã³ÿíàëüíàé ³íòýãðàöû³.

  • 30611. Міжнародне право феодальної та рабовласницької доби
    История

    Праву рабовласницького періоду широко відома практика укладання міжнародних договорів, що мала місце ще наприкінці 4-го тисячоліття до н. е. Вельми показовим є зміст мирного договору, укладеного в 1278 р. до н. е. між фараоном Єгипту Рамзесом ІІ і царем хетів Хаттушилем ІІІ. У цьому договорі сторони клялися тисячами своїх богів про те, що між ними буде мир, що вони будуть допомагати один одному у випадках нападу ворогів, а також у випадках внутрішніх безладь, бунтів рабів, у пійманні перебіжчиків і в інших питаннях. Вони також зобов'язувалися виконувати зобов'язання за прямими договорами, називаючи ці договори справедливими. Багато уваги в міжнародних відносинах тих часів приділялося шлюбним договорам, особливо тим, котрі регламентували династичні шлюби. Такі шлюби розглядалися як важливі політичні акції, що ведуть до встановлення тісних дружніх стосунків між державами й обопільного економічного, військового і культурного розвитку. Прикладом такого договору і шлюбу, що наступив за ним, може служити шлюб вавілонської царівни Семіраміди з ассірійським царем Шамаші-Адіді ІІ. Водночас слід зазначити, що суверенної рівності між монархами як суб'єктами міжнародного права у ті часи не існувало. На вершині ієрархії знаходився звичайно Єгипетський фараон, що значною мірою рахувався лише з вавілонськими, хетськими, ассірійськими і деякими іншими правителями. Надалі, у міру розвитку цих держав, положення суверенів зрівнювалося. Це вплинуло і на характер та поширення практики договорів. Стали укладатися договори про кордони, про нейтралітет, про обмін спірними територіями, про торгівлю та ін.

  • 30612. Міжнародне публічне право
    Юриспруденция, право, государство

    Автором визначення ратифікації як міжнародного акту був один з доповідачів Комісії міжнародного права Дж. Фіцморіс, що ще в 1934 р. присвятив цьому теоретичну статтю. У коментарі Комісії до проекту статей, прийнятому в 1966 р., із цього приводу говориться: слово "ратифікація" використається "винятково в змісті ратифікації в міжнародному плані". Разом з тим обмовлялося, що "парламентська "ратифікація": договору відповідно до внутрішнього права, звичайно, не ізольована від "ратифікації" у міжнародному плані, оскільки без її необхідні конституційні повноваження зробити міжнародний акт ратифікації можуть бути відсутні. Але залишається вірним, що міжнародна й конституційна ратифікації договору - різні процесуальні акти, здійснювані у двох різних планах". Із цього випливає, що під "ратифікацією" у Віденських конвенціях розуміється лише міжнародний процес, пов'язаний з ратифікацією. Зроблено це для того, щоб уникнути всього, що пов'язане із внутрішнім процесом. Для цілей Конвенції такий підхід прийнятний. Але він не відбиває природи ратифікації як інституту в цілому.

  • 30613. Міжнародне співробітництво в реалізації глобальних екологічних проектів
    Экология

    5.Екологічні чинники стають одними з визначальних у формуванні та функціонуванні міжнародних економічних відносин. Водночас розширення міжнародного економічного співробітництва посилює вплив світогосподарських зв'язків на динаміку процесів суспільного виробництва в межах окремих держав, набираючи Ці,. значення самостійного чинника формування екологічної ситуації в країнахучасницях міжнародного економічного обміну.

    1. Завдяки збалансованим екологоконструктивним зусиллям, здійснюваним державами задля соціально-економічного прогресу й гармонізації взаємовідносин між цивілізацією та природою, які окреслені концепцією сталого розвитку світової спільноти, створюються реальні передумови для подальшого збереження природно-ресурсового потенціалу з метою забезпечення життєвих потреб нинішнього і майбутніх поколінь.
    2. Концепція сталого розвитку орієнтує на реалізацію екологічно спрямованих заходів щодо структурної перебудови національної економіки і міжнародних економічних відносин, на екологізацію всіх видів життєдіяльності суспільства шляхом комплексного проведення відповідних заходів організаційного, технологічного, фінансово-кредитного, міжнародно-правового, адміністративного плану, які здійснюватимуться світовим товариством, його регіональними інституціями та кожною країною окремо.
    3. Практика розвинутих держав засвідчує, що в них уже втілюється на макро- і мікрорівнях господарювання екологозорієнтована стратегія економічного зростання як єдино правильний напрям досягнення сталого розвитку. Екологічні проблеми у країнах, що розвиваються, набрали надзвичайної гостроти, розв'язання яких неможливе без застосування принципово нової моделі сталого екологобезпечного функціонування світової економіки. Особливість екологічної ситуації в країнах з перехідною економікою визначається довготривалою системною соціально-економічною кризою, яка тісно поєдналась з кризою екологічною. З огляду на це саме позитивний досвід природокористування інших держав та міжнародна підтримка національної природоохоронної справи набирають тут особливого значення.
    4. Економічне та науково-технічне співробітництво між державами світу, спрямоване на раціональне використання і збереження природних багатств, належить до категорії міжнародного поділу праці досить високого класу складності через відмінності геополітичного розташування країн, що мають різні рівні економічного розвитку.
  • 30614. Міжнародне становище країн Африки у 80-90-і роки ХХ столітті
    Юриспруденция, право, государство

    Необхідно відзначити, що збереження військово-політичної конфронтації тісно пов'язане з гонкою озброєнь на Африканському континенті, що підсилює нестабільність у внутрішній політиці й міждержавних відносинах. Серед країн, що розвиваються в Африці найбільшою військовою міццю до кінця 80-х років володіли Єгипет, Лівія, Алжир, Марокко, Ефіопія, Ангола й Нігерія. В арміях цих країн була зосереджена основна частина бронетанкових сил континенту, більша частина військової авіації й флоту. Ще в дев'яти країнах (Сомалі, Кенія, Судан, Туніс, Танзанія, Мозамбік, Замбія, Зімбабве й Заїр) військовий потенціал досягав субрегіонального рівня, що дозволяє вести активні бойові дії за межами своїх границь. По прогнозах, що були на той період, деякі країни Африки могли б до 2000 р. стати власниками ядерної зброї (Лівія, Алжир, Нігерія) і можливими виробниками хімічної зброї (Єгипет, Ефіопія, Лівія, Ангола, Сомалі й ПАР). Передбачається, що біологічна зброя розробляється в Лівії і Єгипті. Одночасно Алжир, Єгипет і Лівія мають у своєму розпорядженні балістичні ракети класу «земля-земля», причому у двох останніх країнах влада прагне налагодити їхнє власне виробництво.

  • 30615. Міжнародне трудове право
    Юриспруденция, право, государство

    Основними завданнями ООН, як це визначено в преамбулі її Статуту, є утвердження віри в основні права людини, рівноправність чоловіків та жінок, сприяння соціальному прогресу та поліпшенню умов життя, використання міжнародного апарату для сприяння економічному та соціальному прогресу всіх народів. Статтею 55 Статуту передбачено, крім того, що з метою створення умов стабільності та добробуту, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, які ґрунтуються на засадах поваги принципів рівноправності та самовизначення народів, ООН сприяє підвищенню рівня життя, повної зайнятості населення та створенню умов для економічного і соціального розвитку та прогресу. Такі статутні положення дозволяють цій організації розробляти заходи, спрямовані на створення в окремих країнах умов, які б сприяли забезпеченню права на працю. Як суб'єкт міжнародного права, який володіє правосуб'єктністю універсального характеру і є найбільш важливою міжнародною організацією, ООН закріпила в Статуті найбільш важливі завдання та напрями своєї діяльності. Вимоги, які за своєю правовою природою є належними до сфери правового регулювання праці та трудових відносин, і стали програмними цілями ООН, визначили її компетенцію і як суб'єкта міжнародного трудового права, їх основу складають повноваження щодо сприяння міжнародному співробітництву держав у сфері вирішення соціальних проблем, складовою частиною і основою яких є питання правового регулювання праці. Правосуб'єктність ООН у даній сфері за характером та змістом визначених повноважень є водночас загальною та універсальною, оскільки, по-перше, правові акти, прийняті в рамках ООН, стосуються основ правового статусу працівників загалом. По-друге, правові акти цієї організації є визначальними, вихідними положеннями в процесі формування міжнародних стандартів у сфері праці та трудових відносин. Таке право ООН визначається на підставі п. З ст. 1 Статуту, де зазначено, що однією із цілей Організації є здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру та в заохоченні і розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх без винятку незалежно від раси, статі, мови і релігії. А відповідно до Загальної декларації прав людини (1948 p.), «Пакту про економічні, соціальні та культурні права» та «Пакту про громадянські та політичні права» (1966 р.) право на працю, справедливу оплату праці та сприятливі її умови, захист від примусової праці, свободу асоціацій і об'єднань, охорону праці та соціальне забезпечення тощо є основними із усіх найважливіших прав людини. Саме такі питання правового регулювання праці та трудових відносин формують сферу нормотворчої діяльності ООН. Статут та прийняті пізніше документи створили умови і дали поштовх подальшому прогресивному розвитку міжнародного трудового права.

  • 30616. Міжнародний валютний фонд
    Юриспруденция, право, государство

    Неодноразові спроби розв'язання валютних проблем на міжнародних конференціях і зустрічах не мали успіху. Необхідно було налагодити співпрацю між усіма державами для створення нової валютної системи і організації міжнародного інституту для здійснення постійного контролю за нею. На початку 40-х років Харрі Декстер Уайт (США) і Джон Мейнард Кейнс (Великобританія) практично одночасно внесли свої пропозиції щодо створення нової світової валютної системи та відповідної постійно діючої організації. Після довгих переговорів, які проходили у важких умовах військового часу, міжнародне співтовариство погодилося на прийняття нової системи і створення такої організації. Вирішальна зустріч із заснування Міжнародного валютного фонду (МВФ) відбулася в липні 1944 року в Бреттон-Вудсі (Нью-Гемпшир, США), де зібралися представники 44 держав. МВФ розпочав свою діяльність у Вашингтоні в травні 1946 р. у складі 39 країн. У 1944 р. СРСР брав активну участь в Бреттон-Вудської конференції і навіть підписав заключний Акт про заснування МВФ і МБРР, але пізніше не ратифікував ці договори. Усі колишні республіки СРСР вступили в МВФ у травні - вересні 1992 р. Україна стала членом цієї організації 3 вересня 1992. Зараз членами організації є 183 держави. Капітал МВФ (з внесків країн-членів) на сьогоднішній день 212 млрд. одиниць «спеціальних прав запозичення», що складає приблизно 272 млрд. дол. США. Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні.

  • 30617. Міжнародний договір
    Юриспруденция, право, государство

    критеріями. Так, за підставами виникнення прав та обов'язків, за порушення яких встановлено відповідальність, вона поділяється на договірну і позадоговірну. Договірною вважається відповідальність у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку або позбавлення суб'єктивного права за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, яке виникло з договору. Наприклад, за поставку товарів, що виявилися недоброякісними (брак), постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 20 відсотків від вартості цих товарів, повертає суму вартість товарів, якщо вона була сплачена покупцем, а також відшкодовує витрати, яких зазнав покупець у зв'язку з проведенням експертизи, зберіганням, поверненням забракованих товарів постачальникові тощо. Така відповідальність є договірною, бо вона настає за порушення обов'язків, що основані на договорі поставки. Позадоговірна відповідальність настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої за відсутності між ними договору або незалежно від наявних між ними договірних відносин. Вона настає за порушення обов'язку, встановленого законом або підзаконним актом, і найчастіше виражається у формі відшкодування збитків. Так, у разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я організація чи громадянин, за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, виплатити потерпілому одноразову допомогу у встановленому законом порядку, а також компенсувати витрати, викликані ушкодженням здоров'я, зокрема на посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо (статті 455 і 456 ЦК). У цьому разі відповідальність є позадоговірною, хоч потерпілий з організацією чи громадянином може перебувати у трудових договірних відносинах. У п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" від 1 квітня 1994 р. звертається увага на необхідність відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що виникло з договору (ст. 203 ЦК), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, яке виникло внаслідок заподіяння шкоди (глава 40 ЦК). Звичайно, можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін другій стороні не пов'язано з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися главою 40 ЦК. За правилами про позадоговірну відповідальність здійснюється відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок загибелі (смерті) чи ушкодження здоров'я пасажира під час користування транспортом, а також шкоди, заподіяної здоров'ю або майну споживача товарами (роботами, послугами) неналежної якості (ст. 17 Закону України "Про захист прав споживачів" ). У цивільно-правовому зобов'язанні з боку кредитора або боржника можуть діяти двоє або більше осіб. Залежно від розподілу прав та обов'язків між суб'єктами зобов'язання з множинністю осіб розрізняють часткові, солідарні та додаткові (субсидіарні) зобов'язання. Відповідальність за порушення цих зобов'язань теж буває частковою, солідарною або субсидіарною. Часткове зобов'язання має місце тоді, коли в ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників і кожен із кредиторів має право вимагати виконання, а кожен з боржників повинен виконати зобов'язання у певній частці. Припускається, що ці частки є рівними, якщо інше не випливає із закону або договору. В зобов'язаннях, які виникли з часткових договорів між організаціями, право кредитора вимагати виконання та обов'язок боржника виконати зобов'язання визначаються у частках, що встановлюються договором (ст. 173 ЦК). За часткової відповідальності кожна із зобов'язаних осіб відшкодовує збитки і сплачує неустойку пропорційно до розміру своєї частки спільного боргу.

  • 30618. Міжнародний досвід юридичної відповідальності аудиторів перед третіми особами
    Менеджмент

    У хронологічному порядку історію розвитку доктрини відповідальності аудиторів перед третіми особами в розвинених зарубіжних країнах, а саме на прикладі Великобританії та США, можна подати такими етапами. На початку 30-х років XX ст. у зв'язку зі швидким розвитком ринку цінних паперів потреба інвесторів у перевірених фінансових звітах значно зростає. Ця тенденція посилюється з розвитком самосвідомості споживачів товарів і послуг, які вважають, що вони мають бути більш впевненими в якості спожитих товарів. Якщо їх надії не виправдовуються і потреби не задовольняються, то зростає ймовірність того, що вони можуть звернутися за допомогою до судових органів. Але позови цих років в основному характеризувались відмовою в претензії щодо аудиторів. У США в 1931 р. в одній зі справ суддя чітко сформулював концепцію "вузького погляду" на відповідальність аудитора перед третіми особами: "Аудитори не можуть притягатись до відповідальності на невизначені суми перед невизначеним колом осіб протягом невизначеного часу" [1, 359]. Зрозуміло, що в міру того, як проходить час після публікації проаудійованої звітності, користувачі можуть покладатись на неї все менше, бо наведені в ній економічні фактори могли значно змінитись.

  • 30619. Міжнародний лізинг в системі світогосподарських зв'язків
    Экономика

     

    1. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 20 березня 1991 року //Закон України. Т. 1.К., 1996. С. 285.
    2. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 року // Закон України. Т. 1. К., 1996. С. 173.
    3. Про лізинг: Закон України від 16 грудня 1997 року // Закон України. - Т. 3. - К.,1998. - С. 144-151
    4. Про підприємництво: Закон України від 7 лютого 1991 року //Закони України. Т. 1.К., 1996. С. 191.
    5. Про підприємства в Україні: Закон України від 27 березня 1991 року //Закони України. Т. 1.К., 1996. С. 310.
    6. Про оподаткування прибутку піприємств: Закон України від 22.05.97 р. № 283/97- ВР
    7. Бирман. Г., Шмидт С. Экономический анализ инвестиционных проектов /Пер. с англ. под ред. Л .Белых. М.: ЮНИТИ. 1997. С. 279307.
    8. Бутнік-Сіверський О. Ринковий механізм господарвання. К.: Компас, 1995. 246 с.
    9. Внукова Н., Ольховиков О. Мир лизинга. X.: Основа, 1994. 223 с.
    10. Голощапов В., Комаровский В., Новичихин В. и др. Развитие лизинга в капиталистических и социалистических странах: Обзорная информация. Серия 2. Экономика и организация материально-технического снабжения. М.: ЦНИИТЭИМС, 1989. Вып. 8. С. 44.
    11. Кабатова Е. Лизинг: понятие, правовое регулирование, международная унификация. М.: Наука, 1991. 132 с.
    12. Колесников В., Кроливецкая Л. и др. Банковское дело. М.: Финансы и статистика, 1996. С. 289306.
    13. Крупник А., Палинова А. Введение в предпринимательство. С.: Политехника, 1996. С. 323.
    14. Лизинг и факторинг: Метод, указания по проведению факторинг. и лизинг, операций. М., 1991. 36 с.
    15. Лизинговые и факторинговые операции: Метод. разработки. М.: ДИАМОНД, 1992. 54 с.
    16. Лизинг и коммерческий кредит. М.: Ист. Сервис, 1993. 100 с.
    17. Лизинговые, факторинговые, форфейтинговые операции банков /Под ред. ГрязновойА., Молчанова А. и др. М.: ДеКА, 1995. С. 1856.
    18. Ляшенко В., Барановский А., Толмачева А. Методические рекомендации по развитию лизинга как формы финансовой поддержки малого бизнеса. Донецк.: ЦЭП АН Украины, 1993. С. 35.
    19. Мішенко В.І., Лубяницький О.Г., Славянська Н.Г. Основи лізингу. - К.: Знання, 1997. - 136с.
    20. Нікбахт Е. Фінанси. К.: Основи, 1993. С. 208215, 280290.
    21. Осипов Ю.М. Основы предпринимательского дела.- М. 1992. - С.179
    22. Основы банковского дела /Под ред. Мороза А. К.: Либра, 1994. С. 208.
    23. Прилуцкий Л. Лизинг: Правовые основы лизинг. деятельности в Российской Федерации. М.: Ось89, 1996. 126 с.
    24. Рэдхэд К., Хъюс С. Управление финансовыми рисками / Пер. с англ. М.: ИНФРАМ, 1996. 288 с. 17.
    25. Слов'янська Н. Лізинг як перспективна форма господарських відносин: Проблеми розвитку фінансового менеджменту. Київ Суми, 1995. С. 3436.
    26. Смирнов А. Лизинговые операции. М.: Консалтбанкир, 1995. 136 с.
    27. Талье И., Абашина А. и др. Аренда и лизинг. М.: Филинъ, 1996. С. 75.
    28. . Хойер В. Как делать бизнес в Европе.М.: Прогресс,1990. 253 с.
    29. Шпиттлер Х.И. Практический лизинг. - М. 1991. - С.7.
    30. Андраасова Л. Лизинговый бизнес //Экономика и жизнь. 1993. №2.С. 12.
    31. Бабалое А. Некоторые аспекты лизинговых операций //Внешняя торговля. 1993. №10.С. 16.
    32. Бойчук Р. Лизинг: экономикоправовая сущность //Бизнес-информ. 1993. № 16. С. 5.
    33. Внукова Н. Новые возможности лизинга в Украине //Укр. деловые новости. 1996. № 23.
    34. Голощапов В. Лизинг обречен на успех, но мешают налоговые проблемы //Экономика и жизнь. 1996. №8.С. 3.
    35. Губина И. Лизинг надо узаконить и обеспечить ему государственную поддержку //Україна Вивіпезв. 1996.№№ 34 36. С. 7.
    36. Заруба О. Вдосконалення кредитної політики комерційних банків //Банківська справа. 1996. №1.С. 2123.
    37. Ковбасюк М., Дерен М. Облік операцій, пов'язаних з орендою майна //Бухгалт. облік і аудит. 1994. №4.С.
    38. Маринченко Б. Підготовка та експертиза лізингових проектів //Вісник НБУ. 1997. №2.С ЗІ.
    39. Меджибовська Н. Визначення кредитного ризику на основі експертних оцінок //Банк. справа. 1996. №1.С. 24.
    40. Мосійчук В. Світова практика проведення лізингових операцій та проблеми її впровадження в Україні //Економіка України. 1995. №3. С. 10.
    41. Пилипенко Л. Фінансовий аналіз як інструментарій оцінки рівня ризику інвестора //Фінанси України. №1.С. 8085.
    42. Пивоваров А. Не можешь продать отдай в лизинг //Бизнес. 1996. № 23. С. 14.
    43. Покотило 1. Правове забезпечення лізингових операцій //Вісник НБУ. 1997. №2.С. 2728.
    44. Райк Е. Лізинг для малого бизнеса //Бизнес для всех. 1996. № II.
    45. Романченко О. Сучасні методи оцінки кредитного ризику в банках України //Фінанси України. 1996. №8.С. 5961.
    46. Рэдхэд К., Хъюс С. Управление финансовыми рисками / Пер. с англ. М.: ИНФРАМ, 1996. 288 с.
    47. Третпяк О. Фінансовий аналіз в акщонерних товариствах //Фінанси України. 1997. №1.С. 6164.
    48. Хименский Г. Экономическая сущность лизинговых операций и их учет //Бизнес. 1996. № 5.С. II12.
    49. Яновский О. Лізинг як форма підприємницької діяльності //Економіка України. 194. №11.С. 9091.
    50. Український інвестиційний журнал №№ 1-6, 1997-1998.
    51. Дані Міністерства економіки на 1.01.98.
    52. Leasing finance /Edited by Tom Clark. Second Edtion. Euromoney Books, 1990. 270 p.
    53. Leasing Life. Vol. 4. Issue 36. 1996. Sept.
    54. Leasing Life. Vol. 4. Issue 37. 1996. Oct.
    55. Brigham E., Gapenski L. Financial Management: Theory and Practice. Chikago; New York; Dryden Press; 1988. 421 p.
  • 30620. Міжнародний паблік рілейшнз
    Юриспруденция, право, государство

    В процесі формування політичної культури суспільства дуже важливо добиватися оптимального співвідношення між цілями, з одного боку, методами та засобами їх досягнення з іншого. Система “звязків з громадськістю” заперечує антигуманний принцип “всі засоби є гарними, якщо вони ведуть до досягнення поставленої мети”. В даному випадку “паблік рілейшнз” виходять з необхідності відповідності методів, що використовуються, поставленим цілям, цих двох важливих складових людської діяльності, які мають бути нерозривні. Тільки тоді, коли засоби та цілі поєднані в єдиному просторі та часі, коли ті ж самі люди, виступаючи як засоби, являють собою одночасно і цілі, можна говорити про гуманістичну міру їх співвідношення. Стосовно діяльності “паблік рілейшнз”, найбільш влучним нам видається формулювання І.Канта: “Роби так, щоб ти завжди ставився до людства як у своїй особі, так і в особі іншого як до цілі та ніколи не ставився б до нього лише як до засобу”[3,с.38].