Міжнародне право феодальної та рабовласницької доби
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Зміст
1. Характеристика міжнародного права рабовласницької доби
2. Закони Ману та посольське право. Міжнародні договори рабовласницької доби
3. Закони та звичаї війни рабовласницької доби
4. Філософи стародавніх часів про міжнародне право
6. Органи зовнішніх відносин за часів феодальної доби
7. Правила ведення війни за часів феодальної доби
8. Міжнародно-правові теорії феодалізму
9. Розвиток науки міжнародного права в Росії
Список використаних джерел
1. Характеристика міжнародного права рабовласницької доби
Як основні історичні етапи становлення і розвитку міжнародного права прийнято вважати:
рабовласницький період;
феодальний період;
буржуазний період;
перехідний період;
сучасний період.
Рабовласницький устрій - це перша в історії людства класова антагоністична суспільно - економічна формація; їй відповідало рабовласницьке міжнародне право. Єдиної системи міжнародного права ще не існувало, оскільки рабовласницьке суспільство не знало тих глибоких міжнародних звязків, широкого міжнародного співробітництва, на основі яких виникає необхідність в постійних правових формах міжнародного спілкування. Тому міжнародно-правові норми складалися і розвивалися, як правило, в окремих, відносно відокремлених територіально - політичних утвореннях (регіонах)
В епоху рабовласництва зароджуються деякі інститути міжнародного права: одні з них були притаманні усім регіонам, інші - окремим.
Рабовласницький період характерний тим, що:
кожна держава ставила себе в центр розвитку людства і в звязку з цим прагнула диктувати свої умови на міжнародній арені.
Це було яскраво виражено в діях Древнього Риму, Греції, Єгипту, Китаю, Індії, Персії та ін.;
раби розглядалися як товар і цілком виключалися зі сфери захисту міжнародного права;
єдиним і природним засобом вирішення міжнародних суперечок визнавалася війна;
егоїзм рабовласницької держави у силу нібито його винятковості доходив до повного заперечення міжнародного права.
Розвиток міжнародних відносин зумовлював необхідність формування міжнародних правил у сфері посольського права, права договорів, правил протоколу й етикету, правил стосовно ведення війни та ін.
Загалом, у рабовласницький період регіоналізм і локальний обсяг у розвитку міжнародного права обумовлені тим, що, хоча держави і були розєднані, кожна з них самостійно створювала (формулювала) різні правові інститути в галузі регулювання міжнародних відносин, що найчастіше були схожі з аналогічними інститутами інших держав. Давньогрецький інститут проксенів (заступництво іноземцям) мав аналог також і в Римському праві. У рабовласницький період великий вплив на розвиток міжнародного права зробило Римське право народів. Спочатку давньоримські юристи сформулювали правила, що регламентують правове положення завойованих Римом народів, у звязку з необхідністю введення деяких елементів самоврядування; потім воно було перетворене у Право народів. Одним із важливих інститутів цього права було преторське право, що регламентувало правове положення іноземців. Право народів мало такі інститути права, як право війни, право полону, право рабовласництва, право мирних договорів, посольське право, заборони шлюбів із чужоземцями та ін. Теза римських юристів "Слово, дане навіть ворогу, повинне бути дотриманим" лягла в основу нині діючого принципу "расtа sunt seprvandа" ("Договори повинні дотримуватися"). Римському праву також були відомі погоджувальні комісії, що створювалися для вирішення спірних питань.
У Греції в цей період значний розвиток міжнародно-правових відносин спостерігався на грецьких територіях і цей розвиток суттєво відрізнявся від того, що панував у Єгипті та Дворіччі Тигру і Євфрату (Месопотамія).
Так, невеликі грецькі общини (народ), іменовані полісами, визнавалися самостійними політичними утвореннями на зразок міст і в силу цього були субєктами міжнародних правовідносин, а отже, і міжнародного права. Зважаючи на загальногрецький демократизм, спочатку між полісами була формальна рівноправність. Порівняно широко був розвинений інститут громадянства і навіть здійснювалися чистки, при яких зясовувався родовід грецького громадянина аж до третього коліна. І тільки такий громадянин мав усю повноту прав грецького громадянина, інших відносили до варварів і чужоземців.
Була розвинена система способів обмеження міжнародної правосубєктності окремих полісів і навіть держав, і повної рівності у греків не було. Був розвинений інститут заступництва над найбільш слабкими полісами і державами. Дуже важливим видається те, що визнання поліса (народу) субєктом міжнародного права базувалося на визнанні народних зборів (ареопагу) органом, що має право виступати на міжнародній арені від імені свого народу. У ньому вбачаються корені зародження поняття "суверенітет належить народу".
Таким чином, рабовласницька доба характеризується своїми властивостями, а саме: їй притаманні свої правила ведення війни, розвиток посольського права, укладання міжнародних договорів.
2. Закони Ману та посольське право. Міжнародні договори рабовласницької доби
У Законах Ману (стародавній індійський звід моральних і юридичних приписів 9 ст. до н.е. багато істориків-правознавців період появи Законів Ману відносять до 2-го