Міжнародне право феодальної та рабовласницької доби
Информация - История
Другие материалы по предмету История
ких місій, розширюється географія їхньої акредитації в різних державах на постійній основі, що сприяє утворенню постійного дипломатичного корпусу з визначенням його прав, пільг і привілеїв. Особлива увага приділяється розвитку дипломатичного церемоніалу, в розробці якого тон задає Візантія.
Починаючи з IX століття, вищі дипломатичні представники стали одержувати різні ранги: легатів, нунціїв - представників Римського папи, прокураторів, послів, повноважних представників, комісарів і т.п.
З середини ХНІ ст. починає розвиватися консульське право (як частина дипломатичного права), у функції якого став входити захист інтересів своїх громадян на території іноземної держави. Однак, на відміну від послів, що представляють державу і призначаються нею, консули спочатку призначалися окремими органами купців, мореплавців та ін. Діяли консули за згодою місцевої влади й особливими привілеями не користувалися. їхній імунітет став визнаватися після того, як консульства були визнані державними установами.
Розширення торговельних звязків сприяло розвитку права міжнародних договорів. На базі цих договорів виникають союзи в торговельних цілях. У такі союзи стали обєднуватися міста-республіки, спочатку італійські, потім - на півночі Європи.
Договори, особливо між державами, спочатку - з метою забезпечення, скріплювалися клятвами, потім особистими печатками правителі та обміном заручниками з членів правлячої династії. Поряд із цими видами забезпечення міжнародних договорів розвивалася практика гарантій із боку третіх осіб (держав). Особливо шанувалися гарантії, дані Римським папою, який своєю буллою 1493 р. підтвердив договір Іспанії та Португалії про поділ сфер впливу в Атлантичному океані.
7. Правила ведення війни за часів феодальної доби
Феодальна роздробленість не сприяла також і розвитку інших інститутів міжнародного права, оскільки найбільш значні феодали самостійно вели свої справи на міжнародній арені, використовуючи при цьому, насамперед, силовий тиск, і навіть вели приватні війни, у яких діяли винятково в особистих інтересах, нехтуючи будь-якими правилами ведення воєнних дій.
При феодалізмі зароджуються невійськові способи вирішення спорів між державами. Цьому періоду був відомий арбітраж. Але все одно війна вважалася нормальним станом відносин між державами.
Військові звичаї феодальної Європи були суворими: армії феодальних держав не проводили ніяких відмінностей між особами, які безпосередньо приймали участь в бойових діях і цивільним населенням; полонені ставали власністю переможеного; поранених і хворих залишали без допомоги. В морській війні процвітало каперство.
Що стосується розвитку права війни, то в цій сфері велике значення мали канони лицарського кодексу честі, в основі якого лежали поняття справедливості, шляхетності і честі.
У звязку з цим суперечки про державні справи, виходячи з того, що держава - це власність монарха, вирішувалися в поєдинку між монархами. Особливо це мало місце в VІІІ-ХІІІ ст. Велике значення надавалося характеру війни, і ведення справедливих воєн вважалося справою честі. Приватні війни феодалів були заборонені, і війни на законних підставах мав право вести тільки монарх (глава держави). Законними підставами ведення війни визнавалися захист батьківщини, релігії або повернення законної власності. Війна не може бути помстою або переслідуванням і повинна бути оголошена монархом.
Відповідно до кодексу лицарської честі, війна, оголошена законним способом, припинялася на період релігійних свят (у Божі дні), режим полонених залежав від соціального стану полоненого, котрого могли відпустити під чесне слово чи за викуп. Захоплене майно визнавалося здобиччю переможця.
Положення кодексу лицарської честі на основну масу воїнів не поширювались, і їхнє становище у випадку полону мало чим відрізнялося від становища полонених воїнів у рабовласницький період.
Незважаючи на дію кодексу лицарської честі, грабежі і насильства були повсюдним явищем у війнах.
У період середньовіччя почав зявлятися інститут нейтралітету. Спочатку зміст нейтралітету вбачався в односторонній відмові держави, що не воює, від допомоги якійсь воюючій стороні. Це видно з договору герцога Лотарингського з герцогом Баром (1322 р) про нейтралітет останнього.
Надалі в поняття нейтралітету стали включатись і зобовязання воюючих не нападати на нейтральних. Водночас право проходу воюючих через територію нейтральних було недоторканним.
У період пізнього середньовіччя, коли у війнах на морі набуло поширення каперство, що приносило велику шкоду інтересам нейтральної морської торгівлі, почали здійснюватися спроби введення каперської діяльності в законні рамки. Однак позитивних результатів у той період це не дало.
8. Міжнародно-правові теорії феодалізму
Через значний вплив релігійних положень на розвиток міжнародних відносин споконвічно і протягом тривалого часу розвитком науки міжнародного права займалися вчені-теологи.
Спираючись на такі найважливіші положення християнства, як "Боже перемиря" на час релігійних свят, забезпечення захисту мирного населення, надання права захистку в храмах, заборона найбільш жорстоких видів зброї, теологи, створюють концепцію "публічного права", або "природного права", сукупності норм, котрі не є витягом з одкровень Святого писання, а випливають із природи людини, наділеної ?/p>