История

6701. Национальные символы Китая
Доклад пополнение в коллекции 12.01.2009

Нынешний флаг Китая был принят в 1949г. с основанием Китайской Народной Республики. Значение флага: красный цвет символизирует революцию, подчеркивая, что политическая мощь Китайской Народной республики была достигнута в тяжелой и кровопролитной борьбе. В левом верхнем углу расположены пять звезд; большая звезда символизирует Коммунистическую Партию Китая, четыре маленькие - (первая версия) основные этнические группы Китая: китайцев, тибетцев, маньчжуров и уйгуров - (вторая версия) четыре опоры коммунизма в Китае: пролетариат, крестьянство, мелкобуржуазные элементы и "патриотически настроенных капиталистов" (патриотически настроенных - т.е. симпатизирующих Партии) - (третья версия) четыре политические партии, существующие в Китае (представьте себе, в Китае многопартийная система-), которые признают лидерство КПК в управлении страной. Расположение звезд на флаге показает великое единение разных слоев китайского общества под руководством Компартии Китая. Вообще же, первый национальный флаг Китая был принят после Синхайской революции. Флаг Китайской Республики состоял из шести полос, символизировавших шесть основных наций Китая - красный (маньчжуры), желтый (ханьцы), черный (монголы), белый (тибетцы), зеленый (уйгуры).
6702. Национальный вопрос в современной России. Вторая чеченская война
Информация пополнение в коллекции 17.05.2010

Москва, как огромный мегаполис с миллионным населением, в первую очередь сталкивается с проблемой незаконных мигрантов, так называемых «гастрбайтеров», людей, которые приезжают в надежде заработать или хотя бы пожить лучше. В первую очередь, в Москву едут жители республик бывшего советского союза. Чаще всего приезжают из экономически слаборазвитых Молдавии, Узбекистана, Туркменистана; из стран, где до сих пор не утихли военные конфликты Таджикистана, Армении, Грузии и т.д. Естественно, что приезжие сталкиваются в городе с многочисленными проблемами. И наряду с жильем, регистрацией, работой немаловажным становится и вопрос взаимоотношения со скинхедами, который зачастую становится «игрой на выживание". Со скинхедами сталкиваются не только «гастрбайтеры», но и люди других национальностей, которые по тем или иным причинам живут в Москве. Неудивительно, что и многим студентам нашего института приходится сталкиваться с этой проблемой. Погромы на рынках, избиение людей, нападение на дипломатов, убийство таджикской девочки и студента-вьетнамца в Санкт Петербурге уже не первые и очень тревожные сигналы о том, что конфликт давно вышел за рамки идеологического (каким он, в принципе, и побыть-то не успел). Типичные черты урбанизированного общества: перенаселенность, скученность, социальная несправедливость, неравенство, нестабильность, сложность социальных организаций ведут к возникновению социально-психологического напряжения у многих людей. Постепенно накапливаясь, оно выливается в групповые взрывы агрессии, что особенно характерно для рассматриваемых нами межнациональных конфликтов. Примером могут служить недавние ситуации в Кондопоге и Олонце, где возник конфликт между чеченцами и русскими.
6703. Национальный состав Финляндии
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

В учебном году 1997/98 в общей сложности 480 учеников учили саамский язык, а 115 получили часть образования на саамских языках. Задачей Саамского бюро по учебным материалам и пособиям является содействие обучению саамского языка и на нем. Бюро действует при Саамском парламенте, отвечающем за распределение средств, выделенных в годовом государственном бюджете на издание учебных пособий на саамском. В 1999 году Саамский парламент получил 1 миллион финских марок на культурные цели и 1,3 миллиона марок - на совершенствование учебных материалов. Саамский учебный центр был создан в1977 году по решению парламента. Это главное профессиональное учебное заведение на Саамской территории. Языки обучения - финский и саамский. На Центр возложены особые обязанности по содействию саамскому языку и саамской культуре. Основное профессиональное обучение в традиционных областях саамской культуры, таких как основные промыслы и саамские ремесла, можно получить в специальном отделе саамского языка и саамской культуры. Учителей готовит Саамский педагогический институт в Коутокейно (Норвегия). Телерадиовещательная компания Финляндии впервые передала новости на саамском в 1947 году. Теперь закон обязывает ее предоставлять услуги на саамском. В настоящее время по радио передают программы на саамском 40 часов в неделю. Саамские фильмы передают по телевидению реже. Саамское радио работает теперь как отдельное подразделение в Инари, имея свою зону вещания, подобно региональным радиостанциям. Имеются совместные передачи с Норвегией и Швецией. В начале 1996 года по решению парламента был создан новый Саамский парламент как представительный орган саамов. Он является преемником Саамской делегации (или старого Саамского парламента), основанной в 1973 году. Выборы Саамского парламента проводятся каждые четыре года. Действующий "Закон о Саамском парламенте" предусматривает наличие не менее 3 депутатов из каждого из четырех муниципалитетов: Энонтекиэ,Инари, Утсйоки, Соданкюля. Саамский парламент решает, как распределить средства, выделенные в государственном бюджете на развитие саамской культуры. Он может также выступать с инициативами, выдвигать предложения и делать заявления по вопросам саамского языка, саамской культуры и статуса саамов как коренной народности. Его сфера деятельности широка, с охватом заявок на месторождения, планирования общества, выдачи государственных земель в аренду, учреждения заповедников и т. д.
6704. Національна політика СРСР в роки перебудови
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Таким чином, законодавство у перебудовчий період зазнавало низки змін. У ньому певною мірою став виявлятися новий для радянської правової системи принцип центрального становища інституту прав і свобод особи. Воно за своїм змістом ставало більш демократичним і гуманним. Проте правові акти як союзного, так і республіканського (в тому числі УРСР) рівня не змогли переломити процес розвитку країни, зупинити, а згодом й подолати кризові явища. Комплексний підхід до законодавства був явно недосконалим. Зміна напрямків і конкретних цілей, непослідовність і неповнота рішень негативно впливали на розвиток правової системи. У ній зберігалися "білі плями", застарілі норми, виникали розузгод-женість норм, їх суперечність. На цьому тлі потік законодавства не міг дати бажаного результату, а його престиж зменшувався. Немаловажне значення мало захоплення "валом" за рахунок якості законів. Так, Верховна Рада СРСР тільки у 19891991 pp. прийняла понад 100 законів.[5;341] У правових актах було багато декларативних положень, які не підкріплювалися організаційним і правовим механізмом реалізації. В умовах невпинного ослаблення влади союзних структур розгорнулася справжня "війна" союзних і республіканських законів, яка набула особливого напруження після проголошення республіками декларацій про їх державний суверенітет. Ситуація не поліпшилась й після прийняття Закону СРСР від 24 жовтня 1990 р. "Про забезпечення дії законів та інших нормативних актів законодавства Союзу РСР", де, зокрема, передбачалось, що закони, укази Президента СРСР, видані у межах його повноважень, є обов'язковими для виконання усіма державними і громадськими органами, службовими особами і громадянами на території Союзу РСР. Проте союзні республіки проігнорували це розпорядження, Більш того, у той же день, 24 жовтня. Верховна Рада УРСР прийняла закон про внесення змін і доповнень до Конституції УРСР. Тепер в ст. 71 Основного Закону України встановлювалося, що "на території Української РСР забезпечується верховенство законів республіки". Отже, такі протилежні підходи до дії законодавства у просторі дестабілізували сферу правового регулювання, поглибили кризові явища у законодавстві.
6705. Національне відродження Болгарії наприкінці 18 та в першій половині ХIX століття
Курсовой проект пополнение в коллекции 30.09.2010

Турецька влада віднеслась негативно до скликання вселенського собору і запропонувала болгарському виконавчому комітету скликати у Константинополі собор болгарських епіскопів для того, щоб разом з ними виробити основі положення строю болгарської церкви. Прибувши у Константинополь болгарські епіскопи подали патріарху докладну записку, в котрій підкреслювали, що відділення болгарської церкви от константинопольській звичайний факт; що болгарські епіскопи, відділившись від цареградської патріархії, повертаються у древню болгарську, православну, канонічну, автокефальну церков. Патріарх повернув докладну записку болгарським епіскопам і вимагав, щоб вони повернулися у свої єпархії, погрожуючи їм, у противному випадку, залишенням займаними ними постів. В результаті була створена нова греко-болгарська комісія у складі 3 болгар і 3 греків під керівництвом великого везіра Алі-паша. Ця комісія розробила проект відділення болгарської церкви у голові з екзархом, котрий разом з тим по проекту проявляється і голова сінода, вибирається болгарами і утверджується султанським бератом. Під час богослужіння болгарський екзарх поминає патріарха, котрий, однак, не втручається у справи управління болгарської церкви. Згідно з цим проектом, у болгарську церковну область включались усі міста Болгарії, Фракії і Македонії, за винятком міст: Варна, Месемврія, Анхіало, Созополь, Пловдив, Станімака, Одрін, Драма і Солунь. Патріарший синод не прийняв цього проекту. Тоді великий візир Алі-паша 28 лютого 1870 р. вручив болгарським представникам султанський ферман, котрим засновувалось незалежна болгарська православна церква (болгарський екзархат)[ ] Патріарх Георгій пішов у відставку, і на патріарший престол було обрано Антіма який обіцяв врегулювати болгарське церковне питання, чого, однаково, йому не вдалось досягти внаслідок складності виниклих у зв'язку з болгарським церковним питанням міжнародної обставини.
6706. Національне відродження Чехії
Курсовой проект пополнение в коллекции 15.01.2010
1. Антология чешской и словацкой философии. М., 1982;
2. Богданова И. А. Очерки истории чешской литературы XIXXX вв. М., 1963;
3. Зайцева А. К. История словацкой литературы. М., 1970;
4. Историография истории южных и западных славян. М., 1987;
5. История литератур западных и южных славян. Т. I-II. М., 1997;
6. История Чехии. //Под ред. В. И. Пичета. М., 1947;
7. История Чехословакии. Т. 1. //Под ред. Г. Э. Санчука, П. Н. Третьякова. М., 1956;
8. История южных и западных славян: Курс лекций. М., 1979;
9. История южных и западных славян. //Методические указания для студентов-заочников исторических факультетов государственных университетов. Изд. 7-е, переработ. //Отв. ред. В.Г. Карасев, И.В. Созин. М., 1985;
10. Краткая история Чехословакии. С древнейших времен до наших дней. М., 1988;
11. Культура народов Центральной и Юго-Восточной Европы XVIII-XIX вв. Типология и взаимодействия. М., 1990;
12. Лаптева Л.П. История Чехии периода позднего феодализма и раннего нового времени (1648-1849 гг.): Учебное пособие. М., 1998;
13. Макова Е.С. История южных и западных славян. Период феодализма (VI - середина XVIII вв.): Учебно-методическое пособие. М., 1987;
14. Мыльников А. С. Йозеф Юнгман и его время. М., 1973;
15. Мыльников А.С. Культура чешского Возрождения. М., 1982;
16. Мыльников А. С., Павел Шафарик выдающийся ученый-славист. М.-Л., 1963;
17. Мыльников А.С. Эпоха Просвещения в чешских землях. Идеология, национальное самосознание, культура. М., 1977;
18. Освободительные движения народов Австрийской империи. Возникновение и развитие, конец XVIII в. - 1849 г. /Т. I. М., 1980;
19. Освободительные движения народов Австрийской империи. Период утверждения капитализма. /Т. II. М., 1981;
20. Очерки истории культуры славян. М., 1996;
21. Пашаева Н.М. Проблемное изучение славянского национального Возрождения. Книга как исторический источник. //Ч. I. Страны Центральной Европы. М., 1988; // Ч. II. Страны Юго-Восточной Европы. М., 1989;
22. Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху зрелого феодализма. М., 1988;
23. Ратнер Н. Д. Программа и тактика чешской буржуазии в 18601867 гг.«Ученые записки Ин-та славяноведения АН СССР». // Т. 14. М., 1956, с. 83178;
24. Славянские матицы. XIX век. //Ч. I-II. М., 1996;
25. Титова Л.Н. Чешская культура первой половины XIX в. М., 1991;
26. Удальцов И. И. К характеристике политической деятельности Ф. Палацкого, "Вопросы истории" // № 10. 1950;
27. Францев В. А. Очерки по истории чешского возрождения. Варшава, 1902;
28. Хрестоматия по истории южных и западных славян. В 3-х тт. //Т. I. Эпоха феодализма, //Т. II. Новая история. Минск, 1987-1989;
29. Хрестоматия памятников феодального государства и права стран Европы. М., 1961;
30. Чешская нация на заключительном этапе формирования. 1850 г. - начало 70-х годов XIX в. М., 1989.
6707. Національний склад гірничопромислової буржуазії України в пореформений період
Контрольная работа пополнение в коллекции 22.09.2010

Характерною особливістю діяльності іноземних підприємців у вугільній промисловості було прагнення до створення акціонерних компаній на основі підприємств, придбаних у донецьких вуглепромисловців. У середині 90-х pp. бельгійські капіталісти створили акціонерні товариства на базі вугільних фірм Я.І. Древицького та І.П. Прохорова. В інших випадках іноземні грюндери виступали ініціаторами заснування компаній із змішаними капіталами і поступово прибирали до своїх рук контрольний па, кет акцій. Так було з рудниками одного із великих власників шахт П.П. Риковського. У 1898 р. було засновано Акціонерне товариство Риковських кам'яновугільних копалень, у якому контрольний пакет акцій (4 тис. із 16 тис) належав колишньому власнику, а всього на долю вітчизняних капіталістів припадало 9100 акцій, причому до 7500 акцій - на долю П.І. та П.П. Риковських і їх близького оточення. Надалі ж бельгійським промисловцям вдалось послабити позиції "групи Риковських" і поступово помітно посилити свій вплив, хоч нам видається перебільшеною оцінка цього товариства на рубежі ХІХ-ХХ ст., дана американським істориком Дж. Маккеєм. Шляхом складних і тривалих комбінацій бельгійцям до кінця століття вдалось встановити контроль над діяльністю Франко-Російського товариства Берестовських кам'яновугільних копалень, заснованого в 1893 р. на базі рудників донецького підприємця В.І. Хлопицького. Нарешті іноземні капіталісти діставали великі або контрольні пакети акцій промислових компаній, основаних на російських капіталах. Зокрема, в 1891 р. Паризький міжнародний банк разом з Французькою національною обліковою конторою придбав у нащадків С.С. Полякова контрольний пакет акцій товариства Південноросійської кам'яновугільної промисловості.
6708. Національно-визвольна боротьба ірландського народу проти англійського колоніалізму середини XVII - початку ХХ століття
Дипломная работа пополнение в коллекции 09.07.2012

травня 1689 р. в Дубліні зібрався так званий Патріотичний парламент. Найбільш значним в законодавстві Патріотичного парламенту є «Декларативний акт». В підзаголовку цього акту уже присутня основна думка декларації - віднині парламент Англії не може звязувати Ірландію; апеляції віднині не будуть посилатись у віддалені суди (тобто англійські), а із Англії в Ірландію не будуть присилатись ніякі декрети; віднині Ірландія сама встановлюватиме для себе закони [2; 34]. Крім того, Яків ІІ видав прокламацію до ольстерських бунтівників, закликаючи їх до вірності, обіцяючи прощення та захист на майбутнє. А також прокламацію, що закликала всіх ірландських дворян повернутися в королівство для його захисту від можливого нападу Англії [2; 34]. Одночасно, як повідомляє Алексєєв, був прийнятий «Акт про опалу». В цьому акті згадується більш як 2,5 тис. дворян, які не побажали повернутися до Ірландії і захищати справу Якова ІІ. Більшість із них була визнана державними зрадниками. По відношенню до них передбачалась смертна кара і конфіскація майна, а їхні землі переходили в розпорядження Його Величності. Виникає питання: з якою метою Яків так настирно скликав в королівство своїх дворян, коли уже мав армію Тірконеля! Однією із можливих причин було те, що в ірландській армії було недостатньо офіцерів (із дворян). Але головна причина прописана в самому акті - побоювання, що королівство ослабне через відхід капіталу (в формі виплати ренти) в будь-яке інше місто за морем, де перебували рентоотримувачі [49; 54]. Саме тому і було постановлено, що всі землі і ренти з них, що належать абстентеїстам, переходять у розпорядження короля і йдуть на оборону країни.
6709. Національно-визвольна боротьба у середині XVII століття
Информация пополнение в коллекции 11.03.2010

18 серпня 1649 року було підписано Зборівський мир, який пізніше висвітлив ті внутрішні й зовнішні проблеми, на які мав зважати Хмельницький. Те, що інтереси селянства фактично проігнорували у Зборові, не було випадковим недоглядом. Хоч Хмельницький і більшість його полковників, а також багато реєстрових козаків хотіли покращити долю селянства, вони не мали намірів цілковитого знищення кріпацтва. Для козацької верхівки, включаючи Хмельницького, це б означало підрив тієї соціально-економічної системи, в якій вони посідали помітне місце. Відтак уже в Зборові виник конфлікт між козацькою старшинською верхівкою та черню. З часом він розвинеться у фатальну ваду козацького устрою, що формувався на Україні. У 1651 році почався новий етап польсько-української війни. І знову першими в наступ пішли поляки на чолі з Яном Казимиром, і знову обидві армії зійшлися на Волині, цього разу під Берестечком. Як на ті часи, чисельність військ суперників була величезною: польська армія налічувала 150 тисяч воїнів, включаючи 20 тисяч досвідчених німецьких найманців; українці ж мобілізували 100 тисячні війська, яких підтримували 50 тисяч татарської кінноти. Битва почалася 18 червня, тривала майже два тижні й закінчилася для Хмельницького страшною поразкою. Вирішальною її причиною були дії кримських татар, які у переламний момент кинули поле бою. Справа погіршувалася й тим, що татари викрали Хмельницького, який намагався умовити їх повернутися до бою, й відпустили його лише після битви. За цих тяжких обставин козакам на чолі з рішучим полковником Філоном Джеджалієм удалося вивести із польського оточення частину українського війська, але у вирішальний момент вибухнула паніка, й поляки вирізали близько 30 тисяч козацького війська. Ця грандіозна битва так дорого коштувала полякам, що вони почали переговори під Білою Церквою. Підписаний 28 вересня 1651 року Білоцерківський мир був для козаків зовсім не таким вигідним, як Зборівський. Козацький реєстр скорочувався до 20 тисяч, влада гетьмана обмежувалася Київським воєводством, і йому заборонялося вступати у зовнішні зносини, особливо з татарами. Незважаючи на позірну згоду, Хмельницький не збирався приймати принизливі умови, й у квітні 1652 року в його резиденції в Чигирині зібралася таємна рада провідних козацьких ватажків, на якій вирішили зібрати нове військо й відновити воєнні дії проти поляків. Через кілька тижнів війська Хмельницького напали на 30-тисячну польську армію, що розмістилася під Батогом, на кордоні Поділля з Молдавією, і 1 травня розгромили її. У помсту за поразку під Берестечком козаки вбили усіх полонених поляків. Коли розлетілася звістка про перемогу, знову спалахнули повстання проти польської шляхти, й козацькі війська зайняли більшу частину території, яку вони контролювали до поразки під Берестечком. Але тепер ставало очевидним, що роки страшного кровопролиття та руйнації починають давати взнаки. Ні поляки, ні українці вже не мали такого бойового запалу, військові дії точилися мляво, а обидві сторони були, як виснажені боксери, що обійнялися, не в змозі завдати вирішального удару.
6710. Національно-визвольна війна під керівництвом Богдана Хмельницького
Курсовой проект пополнение в коллекции 24.01.2010

Знищення природних багатств на українських землях (наприклад, спалення лісів заради виробництва і продажу на європейських ринках поташу); зростання панщини (5-6 днів на тиждень), натуральної та грошової ренти; збільшення податків і відпрацювань селян на користь держави; посилення особистої залежності селянина від польської шляхти та магнатів; розгул магнатсько-шляхєтської сваволі, посилення експлуатації з боку орендарів, які намагалися під час оренди землі отримати максимальний прибуток; більшість міст на території українських земель перебували в приватній власності, розвитку ремесла і торгівлі перешкоджав весь суспільно-політичний устрій Речі Посполитої з її анархією і сваволею, системою оренд і застав, постоями військ на утриманні міщан, митною системою; українці були позбавлені права працювати в цехах, а заняття ремеслом поза цехами суворо переслідувалося. Однією з важливіших передумов Національно-визвольної війни в соціально-економічній стало загострення суперечностей між двома протилежними типами господарювання: козацьким, який був фактично фермерським за своєю суттю, і фільварковим, що базувався на підневільній праці кріпаків-селян.
6711. Національно-визвольний рух в Царстві Польському
Курсовой проект пополнение в коллекции 22.09.2010

На цей час у польському визвольному русі відбулася подальша поляризація класових і політичних сил. До кінця 1861 польське суспільство розклалося на два основних політичних табори. До першого належали помірковані (“білі”) на чолі з А. Замойським і О. Вельопольським, які захищали інтереси заможних верств. Боячись народних мас, вони були противниками революційних методів боротьби. [2.2.; 395.] Вони сподівалися, що автономію королівства з приєднаними до нього українськими, білоруськими і литовськими землями вдасться відновити мирним шляхом. У соціальних питаннях “білі" виступали за ліквідацію феодальних відносин на селі за пруським зразком, тобто селяни мали викуповувати свої земельні наділи у землевласників. Другий табір складався з радикалів (“червоних”) - дрібної та декласованої шляхти, інтелігенції, міських низів, частини селянства. Саме “червоні” були головною силою визвольного руху, вони прагнули завоювання незалежності через збройне повстання. А так як в соціальному відношенні “червоні” були дуже неоднорідні, то в їх середовищі було кілька течій. Ліве, революційне крило “червоних" боролось за республіканську, демократичну Польщу. Воно бачило своє завдання, в тому, щоб звільнити селян від феодальних повинностей і наділити їх землею. Права, поміркована частина “червоних" не поділяла радикалізму лівих і в певні періоди схилялася до “білих”. [3.8.; 544.] У Королівстві Польському й на прилеглих територіях також існувала інтернаціональна за складом революційна організація російських офіцерів (Комітет російських офіцерів у Польщі), якою керував офіцер російської армії Я. Домбровський, а з середини 1862 р. очолив аристократ А. Вельопольський. [3.10.; 560.] Він вважав, що Королівство Польське має зберегти тісний звязок з Росією і в межах імперії дістати ширшу автономію. У червні 1862 р. було оголошено три нових царських укази, проекти яких підготував А. Вельопольський: про примусове о_________селян замість панщини і повинностей, про скасування обмежень прав євреїв (стосовно розселення, набування нерухомості і посідання посад), про реформу освіти. Останній указ зміцнював державну підтримку для польської школи, відновлював Варшавський університет під назвою Головна школа, утворював Політехнічний і Річнолісовий інститут. Реформи, які приписували А. Вельопольському, не задовільняли розбурханої подіями суспільної свідомості. [3.18.; 360.] Селяни очікували надання землі у власність. Населення не отримало конституційних свобод, не йшлося про незалежність Польщі, “білі" висунули додаткову вимогу - приєднання до королівства земель Литви та України. Автор вимоги А. Замайський за наказом царя змушений залишити королівство і виїхати до Франції. “Червоні", щоб не допустити угоди між царатом і “білими" влітку 1862 р. організували невдалі замахи на намісника і А. Вельопольського. Член офіцерської організації А. Потебня поранив генерала О. Людерса, після чого виїхав за кордон. Однак в результаті слідства був заарештований Я. Домбровський, в руках якого сходились організаційні нитки з підготовки повстання.
6712. Національно-духовне відродження України у першій половині XIX ст.
Информация пополнение в коллекции 01.04.2010

Патріотичний ентузіазм панував і на Лівобережній та Слобідській Україні. Пам'ятаючи лицарську славу своїх предків, колишні козаки та їхні сини діставали шаблі, рушниці, списи і йшли на збірні пункти. Серед добровольців було чимало й дворян, у тому числі батько відомого письменника Євгена Гребінки, та вихідців з інших заможних сімей. Багато зробив для створення 5-го козацького полку на Полтавщині письменник Іван Котляревський. До вересня замість запланованих десяти Лівобережжя виставило 15 козацьких полків по 1200 чол. кожен. Крім них, було створено кілька військових підрозділів з лісних сторожів Київської, Подільської губерній та Тернопільської області загальною чисельністю 1067 кіннотників. Поміщик Херсонської губернії В. Скаржинський сформував за власний кошт ескадрон із 144 чол. Козацькі та інші українські добровільні формування налічували 26,4 тис. воїнів. Після указу Олександра І від 6 липня швидкими темпами почало створюватись і земське ополчення. У добровольці виявила бажання записатися величезна кількість як кріпаків, так і державних селян з різних місцевостей України. Це не на жарт стурбувало уряд і поміщиків, які не бажали втрачати основне джерело прибутків. Тому уряд дав дозвіл на створення земського ополчення тільки в Полтавській та Чернігівській губерніях, які знаходилися в безпосередній близькості від головного театру воєнних дій. Воно налічувало понад 42 тис. ратників. Всього ж Україна виставила понад 68 тис. добровольців, витративши на їхнє спорядження, як писав князь Микола Рєпнін, «всі свої капітали». Шість чернігівських і 3-й Бузький козацький полки прикрили північний кордон України після відходу російської армії в глиб Росії. У липні французькі війська спробували оволодіти Києвом з півночі, їхні передові частини з Південної Білорусії та Смоленської губернії проникли на територію Київщини і Чернігівщини. Шлях дальшого просування противника перетнули українські добровольці. Ратники й козаки утворили так званий кордонний цеп, що простягнувся майже на 800 км від с. Осадчини Остерського до с. Клюси Городнянського повітів. Він прикрив північні райони України з великими запасами продовольства, фуражу, а також пороху на Шосткінському пороховому заводі. У розпалі цих подій під Москвою відбулася славнозвісна Бородінська битва (26 серпня). Кожен з противників завоював право бути непереможеним. У битві поряд з російськими відзначились і українські формування Таврійський, Новоросійський, Харківський драгунські, Глухівський, Катеринославський кірасирські та інші полки, в яких було чимало українців. Особливо відзначились рядові Чернігівського драгунського полку М. Власенко, П. Милешко, І. Харченко, Київського І. Козлкж, Я. Колесник та багато інших. Перебуваючи у Москві, Наполеон дістав повідомлення про те, що його війська в Україні зазнали поразок від армії Тормасова, залишили Волинь і частину Гродненської губернії. Але імператор не відступився від наміру підняти повстання на Україні й зайняти Київ. За його наказом на початку вересня війська спробували прорватися в глиб України з Південної Білорусії. Наступ вівся двома колонами з Бобруйська на Чечерськ і Речицю та з Єльні на Рославль, Брянськ, Мглин. На території Суразького й Мглинського повітів він захлинувся в оборонних позиціях козаків і ратників. Прип'яттю і Сожем курсували канонерки Дніпровської флотилії. Напередодні відходу французів з Москви Україна знову опинилася в центрі уваги Наполеона. Вирішивши пробиватися в Україну, імператор наказав своїм тиловим частинам посилити наступ на Київ з півночі та заходу й тим самим допомогти головним силам армії. На початку жовтня сім днів точилися тяжкі бої з ворожими військами на півночі Чернігівщини. Українські добровольці вистояли й не пропустили противника в глиб України. Водночас російська армія 12 жовтня під Малоярославцем змусила французьке командування відступитись від попереднього плану й по вернути на смоленську дорогу. Героїзм регулярної армії та українських добровольців заступив шлях французам в Україну. Плани Наполеона щодо України зазнали краху. Під час контрнаступу в діючій армії перебувало понад 21 тис. українських козаків. Три київських і один донський полки до грудня 1812 р. робили рейди на територію Польщі. Громлячи невеликі гарнізони й окремі загони противника, вони полонили кілька тисяч ворожих солдатів, відбили 26 гармат. За видатні заслуги ці полки були нагороджені срібними трубами, досить високими на той час нагородами. 1-й Бузький полк діяв у партизанському загоні Дениса Давидова, 2-й О. Фігнера, а потім О. Сеславіна, 3-й та 9-й Полтавські козацькі полки рейдували в складі загону генерал-ад'ютанта А. Ожаровського. На початку листопада лівобережне ополчення перейшло її наступ на Південну Білорусію і до середини місяця здобуло Могильов. Тим самим була ліквідована загроза північним районам України. Важливу допомогу діючій армії подавали українці й в тилу ворога. Чимало українців влились у партизанські загони ибо стали їх організаторами. Серед партизанських ватажків організаційним талантом, мужністю та відвагою вирізнявся уродженець с. Нефедівки Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії Єрмолай Четвертак (Четвертаков). Після втечі з полону він у серпні створив з мешканців сіл Басмані й Задкового Смоленської губернії партизанський загін і почав громити ворожі обози та фуражирів. Слава про відважного проводиря поширилася по всій окрузі, й звідусіль до нього потяглися селяни із сокирами, рогатинами, мисливськими рушницями. Зібравши до 3 тис. ратників, Четвертак звільнив від французів Гжатський повіт, інші місцевості й утримував їх до підходу регулярних військ. Рядовий Єлисаветградського гусарського полку Федір Потапов, потрапивши пораненим у полон, незабаром утік з нього й організував під Колоцьким монастирем партизанський загін з місцевих селян і колишніх полонених. Потапов узяв собі прізвисько легендарного козацького полковника Самуся, котрий наприкінці XVII на початку XVIII ст. прославився непримиренною боротьбою проти польської шляхти на півдні Київщини. Загін Самуся відзначався мобільністю й оперативністю. Він складався з 3 тис. партизанів, поділених на невеликі загони. За сигналом церковних дзвонів партизани одночасно нападали на гарнізони французів або виходили на тракти й атакували обози чи військові команди противника. Успішно діяли також інші загони. Російське командування високо цінувало дії партизанських загонів, у тому числі й тих, якими командували українці. Головний штаб повідомляв військові частини про героїчні вчинки партизанів і допомагав їм зброєю, військовим спорядженням і продовольством. Четвертак, Самусь та Єременко були нагороджені військовими орденами й дістали перший офіцерський чин. Участь українського народу у Вітчизняній війні 1812 р. вплинула на його соціальну психологію. Сподівання людей на поліпшення свого становища не здійснилися. Вони переконалися в тому, що царський уряд не збирався відновлювати автономію України й повертати старшині, козацтву і міщанству скасовані права та привілеї. Не справдилися мрії селянства про волю та землю, забрані царизмом у попередні роки. Серед інтелігенції України зароджувалась ідея необхідності боротьби за зміну існуючих порядків. Ідеал майбутнього устрою держави вона вбачала або у старих автономних правах України, або в устрої на зразок європейських країн. Учасники закордонного походу російської армії 1813 р. на власні очі побачили переваги європейських форм державності й прагнули наслідувати їх у своїх діях.
6713. Національно-культурне відродження на західноукраїнських землях в кінці ХVІІІ – на початку ХХ ст.
Курсовой проект пополнение в коллекции 20.09.2010
1. Грицак Я. Нарис історії України. К.: Генеза, 1996. 480с.
2. Крипякевич І.П. Історія України. Львів: Світ, 1990. 430с.
3. Культура українського народу: Навчальний посібник/ Русанівський В.М., Вервес Г.Д., Гончаренко М.В. та ін. К.: Либідь, 1994. 370с.
4. Попович М. Нарис історії культури України. К.: Артек, 2001. 585с.
5. Бокань В., Польовий Л. Історія культури України. К.: Генеза, 2001. 290с.
6. Сарбей В.Г. Національне відродження України. Т.9. К.: Либідь, 1999. 310с.
7. Політична історія України: Посібник за ред. Танцюри В. І. К.: Академія, 2001. 388с.
8. Дорошенко Д. Нарис історії України. Т.2. К.: Глобус, 1992. 410с.
9. Грушевський М.С. Історія українського народу. К.: Либідь, 1990. 560с.
10. Історія України: нове бачення:/ Гужій О.І., Котляр М.Ф. Т.2 К.: Україна, 1995. 489с.
11. Іванченко Р. Історія без міфів. К.: Український письменник, 1996. 310с.
12. Історія України: Навчальний посібник/ Лановик Б.Д. К.: Знання, 2000. 395с.
13. Полонська-Василенко Н. Історія України. Т.2. К.: Либідь, 1992. 689с.
14. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. Т.1. К.: Основи, 1994. 554с.
15. Голубець К., Крипякевич І. Велика історія України від найдавніших часів. Т.2. К.: Глобус, 1993. 467с.
16. Романюк М.М., Галушко М.В. Українські часописи Львова (1848-1900). Т.1 Львів: Світ, 2001.- 320с.
17. Грушевський М. Ілюстрована історія України., Десятка тисяча. К.: Либідь, 1913. 669с.
18. Толочко П.П. Народний рух на Миргородщині // Київська старовина. 2002. - №3. С.20 25.
19. Крипякевич І.П. Історія України: Навчальний посібник. К.: Просвіта, 1992. 550с.
20. Голубенко П. Україна і Росія у світових культурних взаєминах. К.: Дніпро, 1993. 420с.
21. Грушевский М.Г. Очерк истории украинского народа. К.: Глобус, 1991. 460с.
22. Єфименко О.Я Історія України та її народ. К.: Мистецтво, 1992. 346с.
23. Українське національне відродження (ХІХ поч. ХХ ст. ): Навчальне видавництво/ Тичина А.К., Бондарчук Н., Зав'ялова І.М. та ін. Ізмаїл: ІДПІ, 1993. 118с.
24. Качкан В.А. Українське народознавство в іменах/ Навчальний посібник. Т.2. К.: - Либідь. 1995. 380с.
25. Смолій В.А., Гуржій О.І. Як і коли почала формуватися українська нація. К.: Наукова думка, 1991. 367с.
26. Субтельний О. Україна: історія. К.: Либідь, 1994. 563с.
27. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність/ Збірник наукових праць. Вип. 1. К.: Наукова думка, 1992. 354с.
28. Струкевич О.К. Українська нація до націоналізму: пошуки критеріїв ідентичності в Українській Гетьманщині XVIII ст.// УІЖ. 1999. - №6. С.17 34.
29. Сарбей В. Т. Становление и консолидация нации и подъем национального движения на Украине во ІІ пол. ХІХ ст.// УИЖ. 1993. - №5. С. 3 15.
30. Вівчарик М.М. Українська нація: шлях до самовизначення: - К.: Вища школа, 2001. 313с.
31. Жмыр Б.Ф. История становления Украинского национального сознания// Философия и социологическая мысль.- 1991. - №3. С.116 167.
32. Моголій П. Українське національне відродження.// УІЖ. 1991. - №3. С. 97 110.
33. Сиволюб Ю.В., Солдатенко В.Ф. Передумови і зародження українськї національної ідеї// УІЖ. 1994. - №2,3. С.14 30.
34. Камаринець Т. На світанку відродження.// Дзвін. 1991. - №1. С. 136 149.
35. Власенко А. Третий шанс о предпосылках национального возрождения Украины// Политика и время. 1991. - №12. С.4 10.
36. Семчишин М. Тисяча років української культури. К.: Либідь, 1993. 433с.
37. Філіпчук В.О. Початки українського національного відродження на Буковині.// УІЖ. 1999. - №2. С.58 73.
6714. Нацыянальна-дзяржаунае будауніцтва у БССР у 1921-1927 гг.
Информация пополнение в коллекции 03.09.2011

Ідэя аб'яднання шырока прапагандавалася сярод насельніцтва Беларусі. Завяршылася гэтая кампанія IY Усебеларускім з'ездам Саветау, які адбыуся 14-18 снежня 1922 г. 242 дэлегаты з'езда, у тымліку 120 беларусау, прынялі рашэнне аб неабходнасці утварэння Саюза ССР. Была выбрана дэлегацыя на XУсерасійскі зезд саветау у складзе 33 чалавек. Сярод дэлегатау былі А.Р. Чарвякоу - старшыня ЦВК і СНК БССР, кіраунік дэлегацыі, В.А. Багуцкі, Ш.Ш. Ходаш, А.С. нацыянальнае дзяржаунае будаўніцтва беларусьусесаюзны зезд Саветау, які адкрыуся 30 снежня 1922 г. прыняу Дэкларацыю і Дагавор аб утварэнні Саюза Савецкіх Сацыялістычных Рэспублік у складзе РСФСР, УССР, БССР і ЗСФСР. У выбраны зездам ЦВК СССР ад БССР увайшло 7 чалавек. А.Р. Чарвякоу стау адным з чатырох старшынь Прэзідыума ЦВК СССР.У кампетэнцыю вышэйшых органау улады СССР адышлі палітыка, межы, узброайенныя сілы, транспарт, сувязь, планаванне народнай гаспадаркі, фінансы, аб'яуленне вайны і заключэнне міру. Асноуныя палажэнні Дагавору зацвердзіла Канстытуцыя СССР, якая была прынята на II з'ездзе Саветау СССР у 1924 г. Канстытуцыя давала магчымасць РСФСР мець перавагу у ЦВК, бо Савет Саюза складауся з дэпутатау прапарцыянальна колькасці насельніцтва, а у РСФСР пражывала 75% усяго насельніцтва Саюза, і ен быу больш шматлікім, чым Савет нацыянальнасцяу. Усе гэта адлюсроувала пэуны дэмакратызм грамадска-палітычнага жыцця.
6715. Нацыянальная палітыка Польшчы ў адносінах да Заходняй Беларусі
Контрольная работа пополнение в коллекции 10.12.2011

Зместам нацыянальна-культурнай палітыкі польскіх улад на заходнебеларускіх землях была прымусовая паланізацыя і асіміляцыя мясцовага насельніцтва. Супраць гэтага выступіла Таварыства беларускай школы. Яно дзейнічала на працягу 1921- 1937 гг. У розны час яго ўзначальвалі Б. Тарашкевіч, І. Дварчанін, Р. Шырма і інш. Яго сябры выступалі за беларускую школу, рыхтавалі новыя падручнікі, стваралі чытальні, гурткі самаадукацыі. У канцы 20-х гг. пад націскам грамадскасці было адчынена 18 беларускіх школ. Ідэйным кіраўніком ТБШ стаў вучоны-філолаг, літаратар, аўтар "Беларускай граматыкі для школ" (1918) Браніслаў Тарашкевіч. Сапраўднымі асяродкамі беларускай мовы і культуры становяцца Беларускі інстытут гаспадаркі і культуры (1926 - 1936), беларускія гімназіі ў Вільні (1914 - 1944), Наваградку, Нясвіжы, Радашковічах, Клецку, Будславе (зачынены ў канцы 20-х - пачатку 30-х гг.). У віленскіх выдавецтвах выходзяць "Хрэстаматыя беларускай літаратуры ХІ век - 1905 год" М. Гарэцкага (1922), "Хрэстаматыя новай беларускай літаратуры (ад 1905 г.)" І. Дварчаніна (1927), падручнікі для беларускіх школ С. Рак-Міхайлоўскага, С. Паўлоўскага, беларускамоўныя часопісы і газеты ("Маланка", "Шлях моладзі", "Летапіс ТБШ" ("Беларускі летапіс"), "Беларуская крыніца" і інш.). У 1921 г. на базе прыватнай калекцыі беларускага археолага і этнографа І. Луцкевіча па ініцыятыве Беларускага навуковага таварыства (1918-1939) быў заснаваны Віленскі беларускі гісторыка-этнаграфічны музей. У навуковай і культурна-асветніцкай рабоце актыўна ўдзельнічалі В. Ластоўскі, А. Станкевіч, Б. Тарашкевіч, браты Луцкевічы і інш.
6716. Начала кондуктометрии
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Однако, приведенные выше расчеты верны только для растворов сильных электролитов. Для слабых электролитов необходимы дополнительные расчеты, связанные с вычислением доли свободных ионов от общего ионов. За примером далеко ходить не надо. Например, эквивалентная электропроводность 0,0001н раствора уксусной кислоты составляет 0,0107 Ом-1 м2 г-экв-1 (18 0С). Расчет по формуле (3) дает величину 0,0349 Ом-1 м2 г-экв-1 (18 0С). В связи с такими большими различиями, нет сомнения в том, что необходимо ввести поправку на частичную диссоциацию молекул уксусной кислоты. Расчеты показывают, что уксусная кислота концентрации 0,0001н создает кислотность среды pH=4,67. При этом степень диссоциации кислоты составляет 33,9%. Несложный пересчет эквивалентной электропроводности дает уточненную величину 0,0118 Ом-1 м2 г-экв-1 (18 0С), что довольно близко к экспериментально полученной величине 0,0107 Ом-1 м2 г-экв-1 (18 0С).
6717. Начало Великой Отечественной войны и битва под Москвой
Контрольная работа пополнение в коллекции 09.12.2008

Упорно сражались на подступах к Москве и кадровые дивизии и ополченческие. Под Волоколамском героическую борьбу с врагом вели 316-я стрелковая дивизия генерала И. В. Панфилова, и курсанты военного училища имени Верховного Совета РСФСР под командованием С. И. Младенцева. На знаменитом еще со времен Отечественной войны 1812 года Бородинском поле у Шевардинского редута, Багратионовых флешей и батареи Раевского стояли насмерть полки 32-й Саратовской Краснознаменной дивизии полковника В. И. Полосухина, отличившейся еще в боях у озера Хасан. Под НароФоминском упорно сопротивлялась Московская Пролетарская дивизия под командованием Героя Советского Союза полковника А. И. Лизюкова. На пять суток задержали врага под городом Юхновом курсанты Подольского артиллерийского училища. На юге смело сражались танковые бригады М. Е. Катукова, П. А. Ротмистрова, Ф. Т. Ремезова, кавалеристы Л. М. Доватора и многие другие.
6718. Начало Великой Отечественной войны. План "Барбаросса"
Информация пополнение в коллекции 17.11.2009

Северное направление. 2 июля группа армий «Север» продолжила наступление. Её немецкая 4я танковая группа наступала в направление Резекне, Остров, Псков. 4 июля 41й мотокорпус занял Остров, 9 июля Псков. 10 июля группа армий «Север» продолжила наступление на ленинградском и таллинском направлениях. Однако, немецкий 56й мотокорпус был остановлен контрударом советской 11й армии под Сольцами. В конце июля немцы вышли на рубеж рек Нарва, Луга и Мшага. 7 августа немецкие войска прорвали оборону 8й Армии и вышли на побережье Финского залива в районе Кунды. 8я Армия оказалась расчленённой на две части: 11й стрелковый корпус отошёл к Нарве, а 10й стрелковый корпус к Таллину, где вместе с моряками Балтийского флота обороняли город до 28 августа. 8 августа возобновилось наступление группы армий «Север» на Ленинград в направлении Красногвардейска, 10 августа в районе Луги и на новгород-чудовском направлении 12 августа советское командование нанесло контрудар под Старой Руссой, однако 19 августа противник нанес ответный удар и поражение советским войскам. 19 августа немецкие войска заняли Новгород, 20 августа ? Чудово. 23 августа завязались бои за Ораниенбаум; немцы были остановлены юго-восточнее Копорья. Центральное направление. Группа армий «Центр» начала новое наступление на московском направлении. 2я танковая группа форсировала Днепр южнее Орши, а 3я танковая группа нанесла удар со стороны Витебска. 16 июля немецкие войска вступили в Смоленск, при этом в окружении оказались три советских армии (19я, 20я и 16я). К 5 августа бои в Смоленском «котле» завершились, через Днепр переправились остатки войск 16й и 20й армий; в плен попало 310 тыс. человек. На северном фланге советского Западного фронта немецкие войска овладели Невелем, однако далее в течение целого месяца вели бои за Великие Луки. Большие проблемы для противника возникли также на южном фланге центрального участка советско-германского фронта: здесь советские войска 21й армии предприняли наступление на Бобруйском направлении. Несмотря на то, что советским войскам не удалось захватить Бобруйск, они сковали значительное число дивизий немецкой 2й полевой армии и треть группы. Таким образом, с учетом двух крупных группировок советских войск на флангах и непрекращающихся атак по фронту немецкая группа армий «Центр» не могла возобновить наступление на Москву. 30 июля она основными силами перешла к обороне и уделила основное внимание решению проблем на флангах. В конце августа 1941 года немецким войскам удалось разгромить советские войска в районе Великих Лук и 29 августа захватить Торопец.
812 августа началось продвижение 2й танковой группы и 2й полевой армии в южном направлении. В результате операций советский Центральный фронт был разгромлен, 19 августа пал Гомель. Широкомасштабное наступление советских фронтов Западного направления, начатое 30 августа 1 сентября, не увенчалось успехом, советские войска понесли тяжелые потери и 10 сентября перешли к обороне. Единственным успехом стало освобождение Ельни 6 сентября. Битва за Ельню стала первой успешной операцией Красной Армии в войне.
6719. Начало Великой Отечественной войны: лето-зима 1941 года
Информация пополнение в коллекции 06.05.2011

Покончив в начале июля с окруженными в районе Новогрудка дивизиями Западного фронта, немцы продолжили движение на восток. Вновь 2-я и 3-я танковые группы противника прорвали советский фронт, и уже 15 июля немецкие танки ворвались в Смоленск. Однако Смоленское сражение еще только начиналось. С падением города две трети пути от границы до Москвы немцами были уже пройдены. Понимал это Сталин, понимали это и в Генштабе. Смоленское направление спешно и решительно прикрывалось свежими силами. 14 июля в тылу был развернут фронт резервных армий. Для нанесения контрудара и освобождения Смоленска в полосе от Рославля до озера Двинье было развернуто пять армейских групп в составе 16-ти и 4-х танковых дивизий. Немцы считали, что с падением Смоленска дорога на Москву останется открытой, но попытки продвинуться дальше неожиданно вылились во встречный бой. Красной Армии не удалось вернуть город, но и вермахт не мог прорвать фронт. Напряженные бои продолжались с переменным успехом до начала августа. Ситуацию для вермахта усугубляло то, что, встретившись с упорным сопротивлением, не могла преодолеть Лужский оборонительный рубеж нацеленная на Ленинград 4-я танковая группа, и безнадежно застряла под Киевом 6-я полевая армия. Действия ударных танковых группировок грозили превратиться в обособленные, обреченные на неудачи операции. Тяжелое впечатление произвели на немецкое командование и наши контрудары. Вермахт, подтянув силы, сумел их нейтрализовать, но непомерно растянувшийся фронт, а главное неожиданные контрудары Красной Армии на некоторое время остановили активные действия немцев. Бесперспективность ведения наступательных действий одновременно на всех направлениях стала очевидной. Можно было либо, не обращая внимания на фланги, продолжить наступление на Москву, либо выровнять фронт. Гитлер остановился на последнем. Полевые армии группы армий «Центр» перешли западнее Смоленска и Ельни к обороне. 3-я танковая группа повернула на север, а 2-я танковая группа Гудериана развернула наступление в тыл советским войскам, оборонявшим Киевский укрепрайон. Правый ее фланг обеспечивала 2-я полевая армия, о левом немецкие танкисты должны были позаботиться сами.
6720. Начало Вестготского королевства. Борьба с франками
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Завоеванием Прованса закончилась вестготская экспансия в Галлии. По всей видимости, Еврих отказался от старых планов покорить всю Галлию. Вероятно, причину следует искать в том сопротивлении, которое помешало Евриху распространить свою власть за Рону и Луару: вестготам приходилось вести ожесточенную борьбу с бургундами, римлянами в Северной Галлии во главе с Сиагрием, франками. Так как обе реки могли считаться "естественными границами" и, кроме того, вестготы владели плодороднейшими и важнейшими районами Галлии, дальнейшая экспансия в этом направлении не представлялась задачей жизненной необходимости. К тому же численность вестготов была слишком мала, чтобы заселить хотя бы уже завоеванные испанские земли. Еврих не стремился к созданию всемирной империи (Так справедливо считает Штроэкер (Eurich, S. 86)., в отличие от Шмидта (S. 492)). Отказ от амбициозных планов Атаульфа чрезвычайно показателен и говорит о том, что вестготы под впечатлением от падения Западной Римской империи отреклись от идеала единого государства, охватывающего весь цивилизованный мир. Последние годы правления Еврих, очевидно, не вел никаких войн; он был занят консолидацией захваченных земель и церковной политикой. Примечательна и его дипломатическая активность. Так, в 507 г. в своем письме королю тюрингов король остготов Теодерих упоминает о том, что Еврих заступался за тюрингов и помогал им (Cassiodor, 3, 3). Хотя время и ход этих событий неизвестны, можно предположить, что контакты с тюрингами были направлены против франков. Сидоний Аполлинарий отмечает прибытие к тулузскому двору даже персидского посланца; вероятно, они обсуждали какие-то планы, направленные против Восточной Римской империи, хотя из-за своего географического положения вестготское королевство вряд ли смогло бы оказать Персии сколь-нибудь значительное содействие (Stroheker, Eurich, S. 127). Когда в 484 г. Еврих умер, государство вестготов находилось на вершине своего могущества: оно со своей общей площадью в 700 - 750 000 км2 и с населением почти 10 миллионов человек (Ibid., S. 88). было самым крупным из государств, образовавшихся на развалинах Рима. По сравнению с этим власть Одоакра в Италии кажется весьма скромной. Могущество вандальского государства исчезло при Гунерихе; (Диснер, с. 90). бургунды не могли соперничать с вестготами, королевство свевов занимало отдаленную провинцию, а экспансия франков еще не началась.

Blog

История