Geum.ru

Юриспруденция, право, государство

  • 7681. Органы юстиции России
    Информация пополнение в коллекции 10.06.2010

    Принцип коллегиальности выражается в том, что вопросы, входящие в компетенцию органов судейского сообщества, рассматриваются на их заседаниях, правомочных при соблюдении кворума, и решения по этим вопросам принимаются с учетом мнения всех или большинства членов соответствующего органа судейского сообщества путем голосования. Коллегиальность является принципом деятельности и постоянно действующих рабочих органов соответствующих органов судейского сообщества - рабочих органов Всероссийского съезда судей (Президиума съезда, Секретариата съезда, Мандатной, Счетной и Редакционной (редакционных) комиссий), рабочих органов Совета судей РФ (Президиума Совета, комитетов и комиссий), Президиума ВККС РФ, соответствующих рабочих органов конференций судей субъектов РФ и ККС СРФ.

    1. В соответствии со статьей 14 Гражданский процессуальный кодекс Российской Федерации от 14.11.2002 N 138-ФЗ (принят ГД ФС РФ 23.10.2002) «Состав суда», дела в судах первой инстанции рассматриваются судьями единолично. В случаях, предусмотренных федеральным законом, дела в судах первой инстанции рассматриваются коллегиально в составе трех профессиональных судей. Рассмотрение дел в кассационном порядке осуществляется судом в составе судьи-председательствующего и двух судей, в порядке судебного надзора - в составе судьи-председательствующего и не менее двух судей.
  • 7682. Органы, осуществляющие контроль и надзор за соблюдением законодательства о труде
    Контрольная работа пополнение в коллекции 23.11.2011
  • 7683. Органы, осуществляющие оперативно-розыскную деятельность, их права и обязанности
    Курсовой проект пополнение в коллекции 30.01.2011

    Вместе с тем ограничение компетенции в сфере ОРД оперативных подразделений органа внешней разведки Министерства обороны Российской Федерации означает, что они не вправе осуществлять целенаправленную оперативно-розыскную деятельность по выявлению преступлений, отнесенных к компетенции других органов, либо проводить ОРМ, нацеленные на выявление источников угрозы безопасности Российской Федерации, что отнесено к компетенции другого государственного органа. Они могут выявить такие преступления и источники угроз, однако в случае их выявления должны сообщить об этом в правоохранительный орган или спецслужбу, компетентные осуществлять ОРД в полном объеме; они и должны реализовывать полученную информацию в последующих ОРМ, результат которых с точки зрения действующего законодательства и норм международного права будет признан легитимным. Следует также учитывать, что оперативные подразделения органа внешней разведки Министерства обороны Российской Федерации не относятся к правоохранительным органам и законодательно не наделены правом борьбы с преступностью. Наделение их правом обеспечения безопасности вызвано практической целесообразностью и ограничивается обеспечением защищенности органа от внешних и внутренних угроз, которая позволяет ему решать возложенные на него законодателем задачи, действиями и мерами превентивного характера. В случае выявления реальных лиц или обстоятельств (фактических данных, информации), свидетельствующих о подготовке или совершении преступных посягательств либо действий, противоречащих интересам безопасности Российской Федерации, указанные подразделения Минобороны обязаны сообщить об этом в соответствующие компетентные органы, которые должны проводить в отношении таких лиц или по проверке информации оперативно-розыскные мероприятия.

  • 7684. Органы, осуществляющие оперативно-розыскную деятельность: их полномочия
    Контрольная работа пополнение в коллекции 01.04.2012

    Дознание производится:1) дознавателями органов внутренних дел Российской Федерации - по всем уголовным делам, указанным в части третьей статьи 150 настоящего Кодекса, за исключением уголовных дел, указанных в пунктах 3 - 6 настоящей части;2) дознавателями пограничных органов федеральной службы безопасности - по уголовным делам о преступлениях, предусмотренных статьями 253 и 256 (в части, касающейся незаконной добычи водных животных и растений, обнаруженной пограничными органами федеральной службы безопасности), частью первой статьи 322 и частью первой статьи 323 Уголовного кодекса Российской Федерации, а также о преступлении, предусмотренном частью первой статьи 188 Уголовного кодекса Российской Федерации (в части, касающейся контрабанды, задержанной пограничными органами федеральной службы безопасности в отсутствие таможенных органов Российской Федерации);4) дознавателями органов службы судебных приставов, указанных в пункте 2 части первой статьи 40 настоящего Кодекса, - по уголовным делам о преступлениях, предусмотренных статьями 157 и 177, частью первой статьи 294, статьей 297, частью первой статьи 311, статьями 312 и 315 Уголовного кодекса Российской Федерации;5) дознавателями таможенных органов Российской Федерации - по уголовным делам о преступлениях, предусмотренных частью первой статьи 188 и статьей 194 Уголовного кодекса Российской Федерации;6) дознавателями органов государственного пожарного надзора федеральной противопожарной службы - по уголовным делам о преступлениях, предусмотренных статьей 168, частью первой статьи 219, частью первой статьи 261 Уголовного кодекса Российской Федерации;7) следователями Следственного комитета при прокуратуре Российской Федерации - по уголовным делам о преступлениях, предусмотренных частью третьей статьи 150 настоящего Кодекса, совершенных лицами, указанными в подпунктах "б" и "в" пункта 1 части второй настоящей статьи;8) дознавателями (следователями) органов по контролю за оборотом наркотических средств и психотропных веществ - по уголовным делам о преступлениях, предусмотренных статьями 228 частью первой, 228.2, 230 частью первой, 231 частью первой, 232 частью первой и 233 и 234 частями первой и четвертой Уголовного кодекса Российской Федерации.

  • 7685. Ордена - почетные награды за воинские отличия и заслуги в бою и военной службе
    Информация пополнение в коллекции 01.10.2010
  • 7686. Оружие как предмет преступления
    Дипломная работа пополнение в коллекции 12.12.2011

    Предмет преступления - это, проще говоря, те вещи, ради которых преступник идет на преступления и совершает общественно опасное деяние, тем самым причиняя вред общественным отношениям. Этими вещами могут быть как документы, вещи (имущество), деньги, информация и многое другое. Объединение всех этих вещей в понятие «материальные вещи и(или) интеллектуальные ценности…» не совсем понятно некоторым людям, которые изучают Уголовное право. Для того, чтобы проще, лучше и больше понимать, что такое предмет преступления, я пойду дальше и чуть-чуть отойду от устоявшегося в науке уголовного права определения предмета преступления (было приведено выше). А для этого я просто более подробно раскрою смысл слов «материальные вещи» и «интеллектуальные ценности». Для раскрытия первого словосочетания я воспользуюсь так часто употребляемым в курсе «Римского частного права» и «истории государства и права зарубежных стран», очень понятным всем, определением «движимое и не движимое имущество», к которому можно отнести деньги, транспорт, различные вещи бытового характера в качестве движимого имущества и дома и земельные участки (земельная собственность) в качестве недвижимого. Второе словосочетание можно будет понять лучше, если определить его как всем известное авторское право, то есть часть гражданского права <http://www.pravoteka.ru/enc/1459.html>, регулирующая отношения, возникающие в связи <http://www.pravoteka.ru/enc/5405.html> с использованием произведений науки, литературы и искусства, выраженных в устной, письменной и иной объективной форме, позволяющей воспроизводить результат творческой деятельности автора <http://www.pravoteka.ru/enc/48.html> (проблема преступности в сфере авторского права очень актуальна в последнее время). В соответствии с частью первой статьи 7 Закона Российской Федерации №5351-1 «Об авторском праве и смежных правах» объектами авторского права являются такие произведения как литературные произведения (включая программы для ЭВМ), драматические и музыкально-драматические произведения, сценарные произведения, музыкальные произведения с текстом или без текста, аудиовизуальные произведения (кино-, теле- и видеофильмы, слайдфильмы, диафильмы и другие кино- и телепроизведения); произведения живописи, скульптуры, графики, дизайна, графические рассказы, комиксы и другие произведения изобразительного искусства; произведения архитектуры и прочее. Также в соответствии с частью третьей статьи 7 того же закона сюда также относятся производные произведения (переводы, обработки, аннотации, рефераты, резюме, обзоры, инсценировки, аранжировки и другие переработки произведений науки, литературы и искусства); сборники (энциклопедии, антологии, базы данных) и другие составные произведения, представляющие собой по подбору или расположению материалов результат творческого труда. Нарушение норм авторского права, то есть копирование, которое пересекается с нормами уголовного права в том смысле, что для того чтобы из корыстных побуждений копировать, например, музыкальные произведения, чтобы в будущем от их продажи получить прибыль «пираты» для начала крадут эти произведения.

  • 7687. Орхусская конвенция, как источник экологического права
    Контрольная работа пополнение в коллекции 23.01.2010

    Конституция Республики Беларусь урегулировало право граждан на благоприятную для жизни и здоровья окружающую среду [9, ст. 46]. Согласно ст. 34 Конституции Республики Беларусь граждане имеют право на получение, хранение и распространение полной, достоверной и своевременной информации о деятельности государственных органов, общественных объединений, о политической, экономической и международной жизни, состоянии окружающей среды. Названные конституционные нормы составляют правовую основу экологических прав белорусских граждан. Их содержание раскрыто в специальном экологическом законодательстве: ст. ст. 5-8 Закона «Об охране окружающей среды» и определяют один из существенных элементов правового статуса граждан права и обязанности в области охраны окружающей среды. Право на благоприятную окружающую среду является новым для конституционного законодательства Республики Беларусь.

  • 7688. Освещение деятельности ОВД телевидением
    Доклад пополнение в коллекции 12.01.2009

    На наш взгляд, взаимоотношение между ОВД и телевидением можно рассматривать как взаимодействие на различных уровнях. Первый и самый главный на уровне власти. Власть телевидения над обществом зиждется прежде всего на влиянии телевидения на общественное мнение. С другой стороны, телевидение зависит от зрителя, конкурируя с другими средствами массовой информации, и между множеством телеканалов, различными телекомпаниями. Телевидение борется за массовую телеаудиторию, привлекая зрителя интересными телепрограммами. Социологические исследования, проводимые среди зрителей в последние годы, на особое место ставят отношение населения к собственной безопасности.

  • 7689. Освидетельствование на состояние алкогольного опьянения в системе мер административного процессуальн...
    Дипломная работа пополнение в коллекции 09.12.2008

     

    1. Конституция Российской Федерации. М., 2001.
    2. Федеральный конституционный закон от 30 мая 2001 г. № 3-ФКЗ "О чрезвычайном положении" //Собрание законодательства Российской Федерации. 2001. № 23. Ст. 2277; 2003. № 27 (ч. 1). Ст. 2697.
    3. Федеральный конституционный закон от 30 января 2002 г. № 1-ФКЗ "О военном положении" // Собрание законодательства Российской Федерации. 2002. № 5. Ст. 375.
    4. Уголовный кодекс Российской Федерации от 13 июня 1996 г. № 63-ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерации. 1996. № 25. Ст. 2954; 1998. № 22. Ст. 2332; № 26. Ст. 3012; 1999. №7. Ст. 871; Ст. 873; № 11. Ст. 1255; № 12. Ст. 1407; № 28. Ст.3489; Ст. 3490; 2001. № 11. Ст. 1002; № 13. Ст. 1140; № 26. Ст.2587; Ст. 2588; № 33 (ч. 1). Ст. 3424; № 47. Ст. 4404; Ст. 4405; №53 (ч. 1). Ст. 5028; 2002. № 10. Ст. 966; № 11. Ст. 1021; №44. Ст. 4298; 2003. № 11. Ст. 954; № 15. Ст. 1304; №27(ч.2). Ст. 2708; Ст. 2712; № 28. Ст. 2880; № 50. Ст. 4848; Ст.4855; 2004. № 30. Ст. 3091; Ст. 3092; Ст. 3096.
    5. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации от 18декабря 2001 г. № 174-ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерации. 2001. № 52 (ч. 1). Ст. 4921; 2002. № 22. Ст. 2027; №30. Ст. 3015; Ст. 3020; Ст. 3029; № 44. Ст. 4298; 2003. № 27 (ч. 1). Ст. 2700; Ст. 2706; № 27 (ч. 2). Ст. 2708; № 28. Ст. 2880; № 50. Ст. 4847; № 51. Ст. 5026; 2004. № 17. Ст. 1585; №27. Ст.2711; Ст. 2804; № 40. Ст. 3989.
    6. Кодекс Российской Федерации об административных правонарушениях от 30 декабря 2001 г. № 119-ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерации. 2002. №1 (ч. 1). Ст. 1; №30. Ст. 3029; № 44. Ст. 4295; Ст. 4298; 2003. № 1. Ст. 2; № 27 (ч. 1). Ст. 2700; № 27 (ч. 2). Ст. 2708; Ст. 2717; 2004. №19 (ч. 1). Ст. 1838; № 30. Ст. 3229; № 34. Ст. 3529; Ст. 3533.
    7. Таможенный кодекс Российской Федерации от 28 мая 2003 г. № 61-ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерации. 2003. № 22. Ст. 2066; № 52 (ч. 1). Ст. 5038; 2004. № 27. Ст. 2711; № 34. Ст. 3533.
    8. Закон Российской Федерации от 18 апреля 1991 г. №1026-I "О милиции" // Ведомости Съезда народных депутатов РСФСР и Верховного Совета РСФСР. 1991. № 16. Ст. 503; Ведомости Съезда народных депутатов Российской Федерации и Верховного Совета Российской Федерации. 1993. № 10 Ст. 360; № 32. Ст. 1231; Собрание законодательства Российской Федерации. 1996. № 25. Ст. 2964; 1999. №14. Ст. 1666; № 49. Ст. 5905; 2000. № 31. Ст. 3204; №46. Ст. 4537; 2001. № 1 (ч. 2). Ст. 15; № 31. Ст. 3172; № 32. Ст. 3316; 2002. № 18. Ст. 1721; № 27. Ст. 2620; № 30. Ст. 3029; 2003. № 2. Ст. 167; № 27 (ч. 1). Ст. 2700; № 28. Ст. 2880; № 50. Ст. 4847; № 52 (ч.1). Ст. 5038; 2004. № 30. Ст. 3087; № 35. Ст. 3607.
    9. Закон Российской Федерации от 5 марта 1992 г. № 2446-1 "О безопасности" // Ведомости Съезда народных депутатов Российской Федерации и Верховного Совета Российской Федерации. 1992. № 15. Ст. 769; 1993. № 2. Ст. 77; Собрание актов Президента и Правительства Российской Федерации. 1993. № 52. Ст. 5086; Собрание законодательства Российской Федерации. 2002. № 30. Ст. 3033.
    10. Закон Российской Федерации от 21 июля 1993 г. № 5473-1 "Об учреждениях и органах, исполняющих уголовное наказание в виде лишения свободы" // Ведомости Съезда народных депутатов Российской Федерации и Верховного Совета Российской Федерации. 1993. № 33. Ст. 1316; Собрание законодательства Российской Федерации. 1996. № 25. Ст. 2964; 1998. № 16. Ст. 1796; № 30. Ст. 3613; 2000. № 26. Ст. 2730; 2001. № 11. Ст. 1002; 2002. № 52 (ч. 1). Ст. 5132; 2003. № 50. Ст. 4847; № 52 (ч. 1). Ст. 5038; 2004. № 10. Ст. 832; № 27. Ст. 2711; № 35. Ст. 3607.
    11. Федеральный закон от 3 апреля 1995 г. № 40-ФЗ "О федеральной службе безопасности" // Собрание законодательства Российской Федерации. 1995. № 15. Ст. 1269; 2000. № 1 (ч. 1). Ст. 9; № 46. Ст. 4537; 2002. № 19. Ст. 1794; № 30. Ст. 3033; 2003. № 2. Ст.156; № 27 (ч. 1). Ст. 2700; 2004. № 35. Ст. 3607.
    12. Федеральный закон от 15 июля 1995 г. № 103-ФЗ "О содержании под стражей подозреваемых и обвиняемых в совершении преступлений" // Собрание законодательства Российской Федерации. 1995. № 29. Ст. 2759; 1998. № 30. Ст. 3613; 2001. № 11. Ст. 1002; 2003. № 1. Ст. 2; № 27 (ч. 1). Ст. 2700; № 50. Ст. 4847; 2004. № 27. Ст. 2711; № 35. Ст. 3607.
    13. Федеральный закон от 12 августа 1995 г. № 144-ФЗ "Об оперативно-розыскной деятельности" // Собрание законодательства Российской Федерации. 1995. № 33. Ст. 3349; 1997. № 29. Ст. 3502; 1998. № 30. Ст. 3613; 1999. № 2. Ст. 233; 2000. № 1 (ч. 1). Ст. 8; 2001. № 13. Ст. 1140; 2003. № 2. Ст. 167; №27(ч. 1). Ст. 2700; 2004. № 27. Ст. 2711; № 35. Ст. 3607.
    14. Федеральный закон от 8 января 1998 г. № 3-ФЗ "О наркотических средствах и психотропных веществах" // Собрание законодательства Российской Федерации. 1998. № 2. Ст. 219; 2002. № 30. Ст. 3033; 2003. № 2. Ст. 167; № 27 (ч. 1). Ст. 2700; 2004. № 35. Ст. 3607.
    15. Федеральный закон от 25 июля 1998 г. № 130-ФЗ "О борьбе с терроризмом" // Собрание законодательства Российской Федерации. 1998. № 31. Ст. 3808; 2000. № 33. Ст. 3348; 2002. № 47. Ст. 4634; 2003. № 27 (ч. 1). Ст. 2700; 2004. № 35. Ст. 3607.
    16. Федеральный закон от 31 марта 1999 г. № 68-ФЗ "О внесении изменений и дополнений в Закон РСФСР «О милиции»" // Собрание законодательства Российской Федерации. 1999. № 14. Ст. 1666.
    17. Указ Президента Российской Федерации от 15 июня 1998 г. № 711 "О дополнительных мерах по обеспечению безопасности дорожного движения" // Собрание законодательства Российской Федерации. 1998. № 25. Ст. 2897; 2002. № 27. Ст.2679.
    18. Указ Президента Российской Федерации от 9 марта 2004 г. № 314 "О системе и структуре федеральных органов исполнительной власти" // Собрание законодательства Российской Федерации. 2004. № 11. Ст. 945; № 28. Ст. 2023.
  • 7690. Освобождение от гражданско-правовой ответственности
    Дипломная работа пополнение в коллекции 03.07.2010

    Научная и специальная литература

    1. Агарков М.М. Гражданское право. Т. 1 М. Госполитиздат. 1944. 568 с.
    2. Агарков М.М. Обязательства из причинения вреда // Проблемы соцправа. 1939. № 3. С. 61.
    3. Агарков М.М. К вопросу о договорной ответственности вопросы советского гражданского права М. Юрлитиздат. 1945. 348 с.
    4. Алексеев С.С. О составе гражданского правонарушения // Правоведение. 1958. № 1. С. 48.
    5. Антимонов Б.С. Основания договорной ответственности социалистических организаций. М. Юридическая литература. 1962. 462 с.
    6. Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. 1. Античность Восточные цивилизации/Отв. ред. Сюкияйнен Л.Р. М. Инфра. 1999. 684 с.
    7. Архипов Д.А. Распределение риска в договорных обязательствах с участием предпринимателей // Журнал российского права. 2005. № 3. С. 29
    8. Богданов Е В. Договор в сфере предпринимательства. Харьков. 1997. 436 с.
    9. Богданова Е.Е. Принцип реального исполнения обязательств в договорах купли-продажи и поставки: проблемы реализации // Законодательство и экономика. 2005. № 3. С. 26.
    10. Большой юридический энциклопедический словарь. М. Наука. 2003. 726 с.
    11. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения. М. Статут. 2003. 648 с.
    12. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право (издание 3-е, стереотипное). М. Статут. 2001 678 с.
    13. Венедиктов А. В. Договорная дисциплина в промышленности. Л. Госполитиздат. 1935. 346 с.
    14. Венгеров А.В. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов 3-е изд. М. Юриспруденция. 1999. 624 с.
    15. Волынец В.С. Гражданское право: Общая часть. Ростов н/Д. 1999. 468 с.
    16. Габричидзе Б.Н., Чернявский А.Г. Юридическая ответственность. М. Статут. 2005. 658 с.
    17. Германское право Ч.1 Гражданское уложение // Пер. с нем. М. Международный центр финансово-экономического развития. 1996. 486 с.
    18. Гражданское и торговое право капиталистических государств. Учебник. 2-е изд., перераб. и доп. / Отв. ред. Васильев Е.А. М. Юридическая литература. 1992. 562 с.
    19. Гражданское право .Т.1. / Под. ред. Суханова Е.А. М. Норма. 1993. 564 с.
    20. Гражданское право. В 2-х т. Том II. Полутом 2: Учебник / Отв. ред. проф. Суханов Е.А. 2-е изд., перераб. и доп. М. Бек. 2000. 642 с.
    21. Гражданское право: в 2 Т. Том II. Полутом 1: учебник (издание второе, переработанное и дополненное) / Под ред. Суханова Е.А. М. Волтерс Клувер. 2004. 682 с.
    22. Гражданское право. Т.I. / Под. ред. Толстого Ю.К., Сергеева А.П. М. Норма. 2004. 768 с.
    23. Гражданское право. Часть первая. / Под. ред. Калпина А.Г., Масляева А.И. М. Юристъ. 2000. 486 с.
    24. Гражданское право: Учебник Ч. I. / Под ред. Сергеева А.П., Толстого Ю.К. М. Норма. 1999. 684 с.
    25. Гражданское право. Часть вторая: учебник / Отв. ред. Мозолин В.П. М. Юристъ. 2004. 478 с.
    26. Грибанов В.П. Осуществление гражданских прав. М. Инфра. 2001. 468 с.
    27. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. М. Статут. 2000. 578 с.
    28. Дождев Д.В. Римское частное право. М. Инфра-М-Норма. 1996. 684 с.
    29. Донцов С.Е., Глянцев В.В. Возмещение вреда по советскому законодательству М. Юридическая литература. 1990. 432 с.
    30. Дюги Л. Общие преобразования гражданского права со времен Кодекса Наполеона / Пер. с фр. Сиверс; М.М., под ред. Гойхбарга А.Г. М. 1919. 436 с.
    31. Жуковская О.Л. Юридическая природа и перспектива развития правового регулирования обязательств по возмещению вреда, причиненного источником повышенной опасности. Автореф. дисс. канд. юрид. наук. М. 1988. 86 с.
    32. Жюллио де ла Морандьер Л. Гражданское право Франции / Пер. Флейшиц Е.А. Т. 2. М. Юрлитиздат. 1960. 638 с.
    33. Завидов Б.Д. Общие и частные положения о возмещении вреда в гражданском и уголовном праве России // Адвокат. 1999. № 5. С. 23.
    34. Завидов Б.Д. Отдельные проблемы ответственности сторон в возмездном договоре // Законодательство и экономика. 2005. № 9. С. 22.
    35. Иванов А.В. Особенности защиты прав и интересов строительных организаций // Юрист. 2005. № 11. С. 23
    36. Иоффе О.С. Избранные труды: В 4 т. Т. III. Обязательственное право. СПб. "Юридический центр Пресс". 2004. 648 с.
    37. Иоффе О.С. Обязательства по возмещению вреда // Советское государство и право. 1962. №2. С. 101
    38. Иоффе О.С. Обязательственное право. М. Юрид. лит. 1975. 648 с.
    39. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. М. Госюриздат. 1961. 568 с.
    40. Карамзин И.М. История государства Российского Т. I-IV Калуга Золотая аллея. 1994. 862 с.
    41. Киселев С. Формы и виды вины в гражданских правоотношениях // Российская юстиция. 2000. № 4. С. 19
    42. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой (постатейный) / Под ред. Абовой Т.Е., Кабалкина А.Ю. М. Юрайт. 2004. 682 с.
    43. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй (постатейный) / Под ред. Абовой Т.Е., Кабалкина А.Ю. М. Юрайт. 2004. 748 с.
    44. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй (постатейный) (издание четвертое, исправленное и дополненное) / Под ред. Садикова О.Н. М. Инфра-М. 2004. 746 с.
    45. Кузовлев Е.В. Правовое регулирование отношений, возникающих из причинения вреда // Право и политика. 2004. № 9. С. 17
    46. Куликов А. "Форс-мажор" требует доказательства // Бизнес-адвокат. 1998. № 23. С. 25
    47. Лапач В. В состоянии крайней необходимости... // ЭЖ-Юрист. 2004. № 20. С. 6-13
    48. Малиновский А.А. Вред как юридическая категория // Юрист. 2006. № 2. С. 27
    49. Маркс К. Капитал. Т. 1. М. Госполитиздат. 1952. 568 с.
    50. Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности. М. Юрлитиздат. 1970. 486 с.
    51. Морозова Н.В. Ответственность экспедитора по договору транспортной экспедиции // Законодательство и экономика. 2005. № 4. С. 31.
    52. Нетишинская Л.Ф. К вопросу о влиянии третьих лиц на динамику обязательственного правоотношения // Арбитражный и гражданский процесс. 2005. № 7. С. 24.
    53. Новицкая Т.Е. Кодификация гражданского права в Советской России 1920 - 1922 гг. М. Изд-во Моск. ун-та, 1989. 684 с.
    54. Осипов Е.Б. Цивилистические записки. М. Статут. 2001. 438 с.
    55. Памятники римского права Законы XII таблиц Институции Гая Дигесты Юстиниана. М. Наука. 1997. 568 с.
    56. Подколзин В.Е. Договорная ответственность в предпринимательских отношениях // Законодательство и экономика. 2006. № 3. С. 18.
    57. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. М. Статут.1998. 426 с.
    58. Покровский Н.А. История римского права. М. Статут. 1998. 486 с.
    59. Попов А.А. Обстоятельства, влияющие на увеличение размера имущественной ответственности предпринимателя // Право и экономика. 2000. № 10. С. 35.
    60. Попов А.А. Обстоятельства, влияющие на ограничение и уменьшение размера имущественной ответственности предпринимателя // Право и экономика. 2001. № 2. С. 28.
    61. Пугинский Б.И. Гражданско-правовые средства в хозяйственных отношениях. М. Юридическая литература. 1984. 462 с.
    62. Пугинский Б.И. Коммерческое право России. М. Городец. 2005. 568 с.
    63. Рабец А.М. Обязательства по возмещению вреда, причиненного жизни и здоровью М. Инфра. 1998. 462 с.
    64. Римское частное право. Учебник / Под ред. Проф. Новицкого И.Б.и проф. Перетерского И.С. М. Норма. 1997. 524 с.
    65. Савельев В.А. Гражданский кодекс Германии (история, система, институты): Учебное пособие. 2-е изд., перераб. и доп. М. Юристъ. 1994. 462 с.
    66. Сергеев В.И. Форс-мажорные обстоятельства в предпринимательской практике // Право и экономика. 2001. № 6. С. 28
    67. Советское гражданское право Т. 1. / Под ред. Красавчикова О.А. М. Высшая школа. 1985. 742 с.
    68. Тадевосян В. С. Ответственность родителей за вред, причиненный детьми // Советское государство и право. 1949. № 4. С. 30
    69. Тархов В.А. Гражданское право. Уфа. РИО БашГУ. 1998. 526 с.
    70. Тебряев А.А. Вина причинителя вреда в деликтных обязательствах // Юрист. 2002. № 3. С. 24
    71. Флейшиц Е.А. Обязательства из причинения вреда и неосновательного обогащения М. Госиздат. 1951. 420 с.
    72. Фоков А.П. Имущественная ответственность в российском гражданском праве (анализ теории и практики, реальность и перспективы) // Банковское право. 2004. № 1. С. 33
    73. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран Древность и Средние века. / Сост. Томсинов В.А. М. Норма. 1999. 680 с.
    74. Хрестоматия по истории отечественного государства и права: X век 1917 год / Сост. Томсинов В.А. М. Норма. 2001. 742 с.
    75. Цвайгерт К., Кетц X. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права В 2 т. Т.2. М. Бек. 1998. 524 с.
    76. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права М. Юристь. 1996. 648 с.
    77. Шаргородский М.Д. Причинная связь в уголовном праве // Ученые труды ВИЮН. Вып. X. 1974. - С. 185
    78. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (По изд. 1907г.). М. Спарк. 1995. 624 с.
    79. Шкадов А. Доказывание упущенной выгоды // ЭЖ-Юрист. 2004. № 15. С. 11
    80. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства // Маркс К., Энгельс Ф. Избр. Произв. В 3 т. Т. 3. М. Политиздат. 1985. 684 с.
    81. Эннекцерус Л. Курс германского гражданского права. Полутом 1: Введение и общая часть. М. Иностранная литература. 1949. 526 с.
  • 7691. Освобождение от исполнения обязанностей налогоплательщика НДС стало реальнее
    Доклад пополнение в коллекции 12.01.2009

    Появился пункт, регламентирующий действия лиц, имеющих освобождение, в случае превышения их выручки от реализации установленного ограничения. Налогоплательщики сами контролируют суммарную величину выручки за каждые три последних месяца и в случае превышения ограничения начинают самостоятельно уплачивать НДС начиная с месяца, в котором это превышение возникло. То есть обязанность уплатить НДС возникает 20 числа месяца, следующего за месяцем в котором возникло превышение и в каждый последующий месяц периода на который первоначально было выдано освобождение. Такой порядок позволит использовать возможность освобождения от обязанностей налогоплательщика НДС организациям и индивидуальным предпринимателям, которые не имеют стабильных и равномерных доходов. В случае превышения установленного ограничения такие налогоплательщики рискуют уплатить НДС из собственных средств только за один месяц, а не за все 12, как следовало из предыдущей редакции.

  • 7692. Освобождение от ответственности во внешнеэкономическом договоре (форс-мажор)
    Доклад пополнение в коллекции 09.12.2008

    Например, Шмиттгофф К. предлагает такие виды форс-мажорных оговорок.

    • Простая: «Забастовки, локауты, трудовые беспорядки, неприемлемые условия труда, аварии, задержки в пути, запрещения или иные проявления правительственной политики, включая запрещение экспорта или импорта или иное лицензирование, война (объявленная и необъявленная), мятежи, гражданские беспорядки, пожар, стихийные бедствия или иные непредвиденные обстоятельства, находящиеся вне контроля каждой из сторон, освобождают от ответственности за просрочку или неисполнение, возникшее вследствие одной из этих причин».
    • Двухступенчатая форс-мажорная оговорка. Широко применяемая в международной торговле такая форма форс-мажорной оговорки предусматривает две стадии в том, что касается последствий наступления форс-мажора. На первой стадии на определенный период, например, на 28 дней, продлевается срок исполнения договора. Если по истечении этого периода событие форс-мажора продолжает действовать, каждая из сторон имеет право на расторжение договора. Иногда предусматривается, что требующая продления срока исполнения сторона должна направить другой стороне извещение или даже ряд извещений, например предупреждающее и финальное извещение. Эти положения, как и положения о расторжении договора должны быть сформулированы очень тщательно.
    • Форс-мажорные оговорки, используемые в типовых контрактах на товары широкого потребления. Они отличаются более детальным регулированием. Например, составленный на основе проформы Лондонской ассоциации по торговле маслами и жирами договор предусматривал отгрузку египетского хлопкового масла из Александрии в Роттердам в течение декабря и января. Договор содержал две форс-мажорные оговорки. Первая предусматривала, что в случае войны или иных указанных в ней событий, препятствующих отгрузке, договор аннулируется, вторая что при наступлении иного события, задерживающего отгрузку, период отгрузки продлевается на два месяца. Египетское правительство запретило экспорт товара с 12 декабря до 8 января (именно в это время продавец собирался отгрузить товар), но вместе с тем с 31 января, уже по истечении срока поставки, отгрузка могла быть осуществлена. Поскольку продавец не отгрузил товар в обусловленный срок, покупатель потребовал возмещения убытков. Защита продавца состояла в том, что в силу второй оговорки исполнение договора было отсрочено на два месяца. Палата Лордов признала доводы продавца справедливыми и что оговорка вступила в силу с момента просрочки, когда произошел перерыв в исполнении, даже если на момент окончания периода отгрузки такой просрочки уже не было.
    • Слишком неопределенные форс-мажорные оговорки («обычная» форс-мажорная оговорка). В этих случаях судам приходится выносить решение, что такая оговорка слишком неясная, если это затрагивало существо договора, то он становится недействительным; если же такая оговорка была отделена от иных условий договора, она не принимается во внимание, не затрагивает иные обязательства и не лишает их возможности получить защиту. Положение становится иным, когда согласно обычному толкованию фраза «обычная форс-мажорная оговорка» имеет определенное содержание, то есть она ясно относится к какой-либо оговорке, используемой в данной отрасли торговли; в этом случае она достигает полного эффекта.
    • Оговорка, которая аннулируется из-за дальнейших событий. В исключительных случаях форс-мажорная оговорка может стать бессмысленной из-за дальнейших событий. Суды игнорируют такую оговорку, если последующее событие делает исполнение договора невозможным либо придает ему настолько непредвиденное значение, при котором, если бы договор сохранил силу, он составлял бы новый и совершенно иной контракт по сравнению с первоначальным. Например, форс-мажорная оговорка не защищает продавца, который требует освободить его от обязанности поставить товар, поскольку он может получить экспортную лицензию, только уплатив за нее на 20-30% больше, чем составляет цена товара по контракту; в данном случае форс-мажор отсутствует, поскольку нет ни фактической, ни юридической невозможности исполнения.(2, с.118-120)
  • 7693. Освобождение от уголовного наказания
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Робким это судейское предположение (если даже не убеждение) является потому, что в отдельных, однако весьма немалочисленных случаях наказание (а в особенности его размер) назначается "на ощупь" или с традиционной повязкой на глазах, в результате чего выбор меры наказания нередко определяется шаблонной рутиной, а не тщательным изучением дела и человека (Н. С. Таганцев). Наивным оно нам представляется потому, что перед глазами судьи проходит одна тысячная доля многогранной жизни подсудимого, а это само по себе исключает глубину любого заключения. И дело далеко не в отсутствии профессионализма судьи, а в кратковременности наблюдения за подсудимым. Закон же требует, назначая наказание, учитывать характер и степень общественной опасности преступления и личности виновного, обстоятельства, смягчающие и отягчающие вину, влияние назначенного наказания на исправление осужденного и на условия жизни его семьи. Думается, что в этой законодательной установке больше пожелания, нежели требования, ибо охватить даже самым жадным до любознательности разумом, проанализировать и оценить требуемый массив информации под силу ли человеку, даже судье? Воля, оживотворяющая деяние, так многообразна, мотивы, определяющие ее, нередко, так сложны (Н. С. Таганцев), что даже выявить, а тем более изучить их дело непостижимо сложное. Иными словами, даже самое объективное наказание, назначенное осужденному, не может служить гарантией выбора наиболее оптимального заряда кары, необходимого для его исправления. Назначенное судом наказание следует, таким образом, рассматривать лишь как желательную (предположительную), иногда удачную, чаще всего нет, социально-правовую основу (платформу), на которой исправительная система будет строить свою воспитательную программу.

  • 7694. Освобождение от уголовного наказания. Амнистия. Помилование. Судимость
    Реферат пополнение в коллекции 20.06.2010
  • 7695. Освобождение от уголовной ответсвенности и от наказания
    Курсовой проект пополнение в коллекции 22.10.2009

    На ряду с общими видами освобождения от уголовной ответственности в действующем уголовном законе существуют и специальные виды освобождения от уголовной ответственности, которые содержатся не в Общей, а в Особенной части УК РФ. Они предусмотрены применительно к статьям Особенной части, устанавливающим ответственность за: заражение ВИЧ-инфекцией (ст. 122 УК РФ), похищение человека (ст. 126 УК РФ), торговлю людьми (ст. 127.1 УК РФ), коммерческий подкуп (ст. 204 УК РФ), терроризм (ст. 205 УК РФ), вовлечение в совершение преступлений террористического характера или иное содействие их совершению (ст. 205.1 УК РФ), захват заложника (ст. 206 УК РФ), организацию незаконного вооруженного формирования или участие в нем (ст. 208 УК РФ), организацию преступного сообщества (преступной организации) (ст. 210 УК РФ), незаконное приобретение, передачу, сбыт, хранение, перевозку или ношение оружия, его основных частей, боеприпасов, взрывчатых веществ и взрывных устройств (ст.222 УК РФ), незаконное изготовление оружия (ст. 223 УК РФ), незаконное приобретение, хранение, перевозку, изготовление, переработку наркотических средств, психотропных веществ или их аналогов (ст.228 УК РФ), государственную измену (ст. 275 УК РФ), шпионаж (ст. 276 УК РФ), насильственный захват власти или насильственное удержание власти (ст. 278 УК РФ), участие в экстремистском сообществе (ст. 282.1 УК РФ), участие в деятельности общественного или религиозного объединения либо иной организации (ст.282.2 УК РФ), дача взятки (ст. 291 УК РФ), заведомо ложные показания, заключение эксперта, специалиста или неправильный перевод (ст. 307 УК РФ), отказ свидетеля или потерпевшего от дачи показания (ст. 308 УК РФ), укрывательство преступлений (ст. 316 УК РФ), незаконное пресечение Государственной границы Российской Федерации (ст. 322 УК РФ), самовольное оставление части или места службы (ст. 337 УК РФ), дезертирство (ст. 338 УК РФ).

  • 7696. Освобождение от уголовной ответственности и наказания
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009
  • 7697. Освобождение от уголовной ответственности по УК РФ
    Курсовой проект пополнение в коллекции 12.04.2012

    ,%20%d0%bf%d1%80%d0%b8%d0%bc%d0%b5%d0%bd%d1%8f%d0%b2%d1%88%d0%b8%d0%bc%20%d0%b7%d0%b0%d0%bf%d1%80%d0%b5%d1%89%d1%91%d0%bd%d0%bd%d1%8b%d0%b5%20%d1%81%d1%80%d0%b5%d0%b4%d1%81%d1%82%d0%b2%d0%b0%20%d0%b8%20%d0%bc%d0%b5%d1%82%d0%be%d0%b4%d1%8b%20%d0%b2%d0%b5%d0%b4%d0%b5%d0%bd%d0%b8%d1%8f%20%d0%b2%d0%be%d0%b9%d0%bd%d1%8b%20<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D1%80%D0%B5%D1%89%D1%91%D0%BD%D0%BD%D1%8B%D0%B5_%D1%81%D1%80%D0%B5%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0_%D0%B8_%D0%BC%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%B4%D1%8B_%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%8F_%D0%B2%D0%BE%D0%B9%D0%BD%D1%8B>,%20%d1%81%d0%be%d0%b2%d0%b5%d1%80%d1%88%d0%b8%d0%b2%d1%88%d0%b8%d0%bc%20%d0%b0%d0%ba%d1%82%20%d0%b3%d0%b5%d0%bd%d0%be%d1%86%d0%b8%d0%b4%d0%b0%20<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D1%86%D0%B8%D0%B4>%20%d0%b8%d0%bb%d0%b8%20%d1%8d%d0%ba%d0%be%d1%86%d0%b8%d0%b4%d0%b0%20<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%AD%D0%BA%D0%BE%D1%86%D0%B8%D0%B4>.%20%d0%92%d0%be%d0%bf%d1%80%d0%be%d1%81%20%d0%be%20%d0%b2%d0%be%d0%b7%d0%bc%d0%be%d0%b6%d0%bd%d0%be%d1%81%d1%82%d0%b8%20%d0%bf%d1%80%d0%b8%d0%bc%d0%b5%d0%bd%d0%b5%d0%bd%d0%b8%d1%8f%20%d1%81%d1%80%d0%be%d0%ba%d0%be%d0%b2%20%d0%b4%d0%b0%d0%b2%d0%bd%d0%be%d1%81%d1%82%d0%b8%20%d0%ba%20%d0%be%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%20%d1%82%d1%8f%d0%b6%d0%ba%d0%b8%d0%bc%20%d0%bf%d1%80%d0%b5%d1%81%d1%82%d1%83%d0%bf%d0%bb%d0%b5%d0%bd%d0%b8%d1%8f%d0%bc%20%d0%bf%d1%80%d0%be%d1%82%d0%b8%d0%b2%20%d0%bb%d0%b8%d1%87%d0%bd%d0%be%d1%81%d1%82%d0%b8%20%d0%b8%20%d0%be%d0%b1%d1%89%d0%b5%d1%81%d1%82%d0%b2%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d0%be%d0%b9%20%d0%b1%d0%b5%d0%b7%d0%be%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%bd%d0%be%d1%81%d1%82%d0%b8%20<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B1%D1%89%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8C>,%20%d0%bd%d0%b0%d0%ba%d0%b0%d0%b7%d1%8b%d0%b2%d0%b0%d0%b5%d0%bc%d1%8b%d0%bc%20%d0%bf%d0%be%d0%b6%d0%b8%d0%b7%d0%bd%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8b%d0%bc%20%d0%bb%d0%b8%d1%88%d0%b5%d0%bd%d0%b8%d0%b5%d0%bc%20%d1%81%d0%b2%d0%be%d0%b1%d0%be%d0%b4%d1%8b%20<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D0%B5_%D0%BB%D0%B8%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5_%D1%81%D0%B2%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D1%8B>%20%d0%b8%d0%bb%d0%b8%20%d1%81%d0%bc%d0%b5%d1%80%d1%82%d0%bd%d0%be%d0%b9%20%d0%ba%d0%b0%d0%b7%d0%bd%d1%8c%d1%8e%20<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BC%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BD%D1%8C>%20%d1%80%d0%b5%d1%88%d0%b0%d0%b5%d1%82%d1%81%d1%8f%20%d1%81%d1%83%d0%b4%d0%be%d0%bc%20%d0%b2%20%d0%ba%d0%b0%d0%b6%d0%b4%d0%be%d0%bc%20%d1%81%d0%bb%d1%83%d1%87%d0%b0%d0%b5%20%d0%b8%d0%bd%d0%b4%d0%b8%d0%b2%d0%b8%d0%b4%d1%83%d0%b0%d0%bb%d1%8c%d0%bd%d0%be.">Сроки давности не применяются к лицам, планировавшим, подготавливавшим, развязывавшим и ведшим агрессивные войны <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B3%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%81%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D0%B2%D0%BE%D0%B9%D0%BD%D0%B0>, применявшим запрещённые средства и методы ведения войны <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D1%80%D0%B5%D1%89%D1%91%D0%BD%D0%BD%D1%8B%D0%B5_%D1%81%D1%80%D0%B5%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0_%D0%B8_%D0%BC%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%B4%D1%8B_%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%8F_%D0%B2%D0%BE%D0%B9%D0%BD%D1%8B>, совершившим акт геноцида <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D1%86%D0%B8%D0%B4> или экоцида <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%AD%D0%BA%D0%BE%D1%86%D0%B8%D0%B4>. Вопрос о возможности применения сроков давности к особо тяжким преступлениям против личности и общественной безопасности <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B1%D1%89%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8C>, наказываемым пожизненным лишением свободы <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D0%B5_%D0%BB%D0%B8%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5_%D1%81%D0%B2%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D1%8B> или смертной казнью <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BC%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BD%D1%8C> решается судом в каждом случае индивидуально.

  • 7698. Оскарження постанови про порушення кримінальної справи
    Информация пополнение в коллекции 21.04.2010

    Відомо, що дієвим механізмом вирішення проблем удосконалення кримінально-процесуальних процедур з метою підвищення ефективності захисту прав і основоположних свобод людини є прийняття відповідного закону, який би, в свою чергу, втілював у собі авангард наукової думки у галузі кримінально-процесуального права. Значним позитивним кроком у даному напрямі є Закон «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо оскарження постанови про порушення кримінальної справи» від 14.122006 р. № 462-V (далі Закон № 462-V). До цього часу фактично підвалини порядку оскарження постанови про порушення кримінальної справи складали положення постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи» від 11.02.2005 р. № 1 (далі Постанова № 1). Ураховуючи обсяг статті, не буду зупинятись на детальному аналізі співвідношення положень Постанови №1 та Закону № 462-V, лише ще раз підкреслю на прикладі процедури оскарження постанови про порушення кримінальної справи те, що норми кримінально-процесуального права, як правило, перед тим, як зайняти своє місце в КПК, формуються в результаті правозастосовної практики, перш за все судової та отримують певну апробацію в окремих джерелах кримінально-процесуального права підзаконного характеру, наприклад, у постановах Пленуму Верховного Суду України. Нагадаю, що Закон № 462-V доповнив Кримінально-процесуальний кодекс України (далі КПК) рядом статей, якими встановлено порядок оскарження порушення кримінальної справи відповідним учасникам процесу та визначено відповідні юридичні наслідки вчинення даних дій. Надалі зосереджу свою увагу не тільки на окремих положеннях Закону № 462-V, які, на мою думку, є дещо спірними, а й зроблю спробу прокоментувати їх та внести певні пропозиції щодо подальшого розвитку наведених кримінально-процесуальних процедур. Подання скарги до суду Доповнивши КПК ст. 236-7, законодавець визначив, що можуть бути оскаржені до суду як постанова про порушення кримінальної справи щодо особи, так і постанова про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину. Одразу викликає певні зауваження положення ч. 1 ст. 236-7 КПК щодо суду, до якого подається скарга на постанову про порушення кримінальної справи. Постанова про порушення кримінальної справи може бути оскаржена до місцевого суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, з дотриманням правил підсудності. Відомо, що не завжди підсудність визначається за місцем розташування органу або роботи посадової особи. На нашу думку, у даному випадку постанову про порушення кримінальної справи слід оскаржувати до місцевого суду за місцем розташування або роботи посадової особи. До субєктів, які можуть подати скаргу до суду на постанову про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, законодавець відніс особу, щодо якої таку справу порушено, її захисника та її законного представника. Разом з тим, КПК надає вичерпний перелік осіб, щодо яких ведеться кримінальне переслідування на досудових стадіях: підозрюваний та обвинувачений. Очевидним є той факт, що прокурор, слідчий, орган дізнання, порушуючи кримінальну справу щодо конкретної особи, розпочинає здійснювати щодо неї кримінальне переслідування. На відміну від підозрюваного та обвинуваченого особа, щодо якої порушена кримінальна справа, не може мати захисника. Надання особі права оскаржувати винесене проти неї кримінально-процесуальне рішення теоретично з моменту його прийняття підкреслює значущість прав і свобод особи, що підлягають захисту. Водночас, якщо констатується потреба в юридичній допомозі захисника підозрюваному та обвинуваченому, то невірним є відмова в такій допомозі особі, щодо якої порушено кримінальну справу. Гадаю, що на кшталт КПК Російської Федерації доцільно визнавати особу, щодо якої порушено кримінальну справу, підозрюваним та наділяти її правом на захист. Дещо інакше визначено коло субєктів, наділених правом оскарження постанови про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину. Такими субєктами є особа, інтересів якої стосується порушена кримінальна справа, її захисник та законний представник. Далі законодавець, встановлюючи вимоги до змісту скарги на постанову про порушення кримінальної справи, а саме, що в ній повинно міститись достатнє обґрунтування порушення прав та законних інтересів відповідної особи, робить спробу визначити критерії, за якими суд повинен встановлювати чи є скаржник саме тією особою, інтересів якої стосується порушена кримінальна справа. Отже, не встановлюючи конкретного кримінально-процесуального статусу особи, законодавець залишив на розсуд суду встановлення в кожному окремому випадку наявність або відсутність вищезазначених інтересів у скаржника. Вочевидь, що у даному випадку суддя повинен зясовувати наявність або відсутність вищезазначених інтересів у скаржника у судовому засіданні за участю самого скаржника. Отже, як наслідок, потребують законодавчого визначення правовий статус самого скаржника, конкретизація його прав та обовязків. Оскільки рішення про відмову у відкритті провадження з розгляду скарги не перешкоджає подальшому рухові процесу, то оскарженню таке рішення підлягати не повинно. Разом з тим, відкритим залишається питання щодо права повторного звернення скаржника до суду. Думається, що він вправі звернутися повторно до суду у випадках, якщо зявляться нові, тобто не розглянуті судом, підстави для звернення, що обґрунтовують порушення його прав та інтересів. Особливості розгляду Окремі зауваження висловлю й щодо порядку розгляду судом скарги на постанову про порушення справи. Пункт 4 ч. 2 ст. 236-8 КПК визначає серед субєктів, яким направляється копія постанови про відкриття провадження за скаргою на постанову про порушення кримінальної справи, потерпілого або особу, за заявою якої було порушено справу. Відомо, що особа, за заявою якої було порушено кримінальну справу, не завжди може бути визнана у подальшому субєктом, який веде кримінальний процес, потерпілим. Тому недопустимо на вільний, законодавчо не обмежений розсуд суду обирати, кому з перелічених субєктів надати можливість узяти участь у судовому процесі, а кого такого права позбавити. Отже, і потерпілий, і особа, за заявою якої було порушено кримінальну справу, повинні бути окремо зазначені у пунктах ч. 2 ст. 236-8 КПК. Водночас слід зауважити, що залучення до процедури розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи потерпілого вимагає надання останньому ефективних процесуальних правозахисних засобів, які, як правильно зазначає О. Шило, є складовими відповідних юридичних режимів і мають свою специфіку. (Шило О. Г. Правозахисні механізми та процесуальні режими // Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України: Тези доповідей та наукових повідомлень учасників міжнародної науково-практичної конференції (2526 січня 2007 року) / За заг. ред. проф. В. В. Комарова. Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. С. 62). Визначаючи на законодавчому рівні права потерпілого доцільно скористатися досвідом, наприклад, Федеративної Республіки Німеччини. Концепція прав потерпілого ФРН серед прав потерпілого у ході попереднього розслідування містить вимоги надання останньому прав на активну участь у досудових стадіях, на захист і самозахист та на надання інформації. У звязку з цим потерпілому в ході судового розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи повинно бути завчасно повідомлено про всі наявні у нього права та надана можливість реально скористатися ними під час цієї процедури. Суттєве значення для подальшої розбудови змагальних засад у сфері кримінального судочинства буде мати наділення потерпілого правом на захисника та, як наслідок, надання захиснику необхідного комплексу прав задля активної участі його в судовому розгляді скарги на постанову про порушення кримінальної справи. Особливої уваги потребує дослідження підстав та порядку прийняття рішення щодо особи, щодо якої порушено кримінальну справу, про заборону виїжджати за межі України (ст. 98-1 КПК) та можливість розгляду законності цього рішення під час розгляду судом скарги на постанову про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи. Перш за все слід звернутись до текстів міжнародних документів, у тому числі і рішень Європейського суду з прав людини (далі Євросуд), що визначають зміст права особи на свободу пересування. Так, ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (далі Пакт) передбачає, що кожному, хто законно перебуває на території будь-якої держави, належить, у межах цієї території, право на вільне пересування і свобода вибору місця проживання; кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані права не можуть бути обєктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоровя чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті. Загальний коментар права на свободу пересування, прийнятий Комітетом з прав людини зазначає, що свобода пересування є необхідною умовою вільного розвитку особистості; дозволені обмеження, які можуть бути накладені на права, що захищаються ст. 12 Пакту, не повинні зводити нанівець принцип свободи пересування. Вони диктуються вимогою необхідності, що забезпечується параграфом 3 ст. 12 Пакту та потребою узгодження з іншими правами, які передбачаються угодою та потребують своєї конкретизації в національному законодавстві (Рішення Євросуду у справі Бартик проти Росії). У світлі заданої тематики статті вважаю, що суд, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи щодо особи, керуючись вищезгаданими положеннями міжнародних актів, вправі перевірити обґрунтованість застосування вище наведеного запобіжного обмеження і вирішити питання про його скасування. У постанові про відкриття провадження необхідно крім часу та місця судового засідання вказати і дату його проведення. Зупинення слідства Наступним наріжним каменем є підстави прийняття рішення судом про доцільність зупинення слідчих дій та, як наслідок, зупинення слідства. По-перше, таке рішення може бути прийнято судом лише під час розгляду скарги по суті із забезпеченням реалізації принципу змагальності. По-друге, враховуючи прагнення законотворців втілити в життя модель кримінального судочинства, в якій будуть збалансовані приватні і публічні інтереси, гарантії забезпечення основоположних прав і свобод людини в сфері кримінального судочинства та швидке і повне розкриття злочинів, притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, в законі потрібно встановити, що суд вправі прийняти рішення про зупинення слідчих дій, якщо воно спрямоване на захист основоположних прав і свобод людини та не створює суттєвих перешкод виконанню субєктами, які ведуть кримінальний процес, їх обовязків, швидкому і повному розкриттю злочинів, притягненню винних осіб до кримінальної відповідальності. І саме в рішенні суду повинно бути викладено таке його обґрунтування. По-третє, виходячи з редакції ст. 236-8 КПК досудове слідство може бути зупинене лише після проведення всіх необхідних і можливих процесуальних та оперативно-розшукових дій, окрім слідчих дій. По-четверте, з метою забезпечення вже згадуваного балансу приватних та публічних інтересів у кримінальному судочинстві та зважаючи на п. 4 ст. 206 КПК, який передбачає зупинення судом слідчих дій на весь час розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи, слід передбачити право субєкта, в провадженні якого перебуває кримінальна справа, звертатися з поданням до суду про надання дозволу на проведення слідчих дій, зволікання з проведенням яких, наприклад, може призвести до втрати важливих доказів у кримінальній справі. Такими ж правами слід наділити прокурора та потерпілого. Суд, в свою чергу, зобовязаний розглянути таке подання. По-пяте, недостатньо обґрунтованим виглядає законотворчий крок щодо наділення суду правом зупиняти проведення слідчих дій лише при відкритті провадження і те, що у випадку прийняття такого рішення наведена заборона діє до завершення розгляду скарги. Розслідування кримінальної справи є, як правило, динамічним, певною мірою стрімким процесом, протягом якого можуть виникати та змінюватись окремі обставини. Це, в свою чергу, може викликати як необхідність прийняття рішення судом під час розгляду скарги про зупинення слідчих дій, навіть якщо такої необхідності не було під час відкриття постанови у справі, так і необхідність під час розгляду скарги прийняти рішення про надання дозволу на проведення слідчих дій навіть якщо під час відкриття провадження суд у своїй постанові визнав за необхідне зупинити проведення слідчих дій. Причому, надаючи дозвіл на проведення слідчих дій під час судового розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи, суд повинен дослідити обставини, якими уповноважені особи обґрунтовують необхідність їх проведення. Так, судам, враховуючи практику Євросуду, доцільно зясовувати, чи вжито субєктами, які ведуть кримінальний процес, попередні необхідні і доступні заходи щодо перевірки інформації, яка слугує підставою для проведення даної слідчої дії (Комюніке Секретаря Європейського суду з прав людини стосовно рішення у справі «Кіган проти Сполученого королівства» // Юридичний вісник України. 2007. № 4. С. 12). По-шосте, не зовсім логічним виглядає законодавчий крок щодо прийняття загального рішення про зупинення будь-яких слідчих дій у справі. Вочевидь, що встановивши конкретні обставини справи, суд може дійти висновку в ході змагального судового розгляду щодо необхідності зупинення проведення лише окремих слідчих дій у справі, а не всіх одразу слідчих дій. Звідси випливає, що в КПК слід передбачити положення, відповідно до якого суд вправі приймати обґрунтоване рішення про зупинення як окремих слідчих дій, так і, за необхідності, всієї їх сукупності. Далі можна зробити висновок, що проведення слідчих дій у справі, в якій винесено рішення суду про зупинення цих дій, у межах дії даного рішення повинно вести до визнання доказів, отриманих у результаті таких слідчих дій, недопустимими. У звязку з цим актуальності набуває питання набрання чинності рішенням суду щодо зупинення слідчих дій. Уявляється, що таке рішення повинно підлягати негайному виконанню субєктом, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, з моменту отримання останнім копії рішення суду. При цьому докази, отримані під час проведення слідчих дій та завершені до отримання копії рішення суду щодо зупинення слідчих дій субєктом, у провадженні якого перебуває кримінальна справа, не можуть бути визнані недопустимими, навіть якщо вони були отримані вже після прийняття судом цього рішення. Якщо проведення слідчої дії вимагає судового рішення (зняття інформації з каналів звязку, виїмки документів, що становлять банківську таємницю тощо) і дозвіл суду був наданий на проведення цих слідчих дій до отримання субєктом, у провадженні якого перебуває справа, рішення суду про зупинення слідчих дій, то дана слідча дія має бути проведена. Якщо ж рішення суду про зупинення проведення слідчих дій отримано слідчим під час розгляду судом питання про надання дозволу на проведення вищезазначених слідчих дій, то він негайно повинен звернутися до суду з клопотанням про зупинення розгляду питання про надання дозволу на проведення слідчих дій. Необхідні удосконалення Певного коригування потребує й ч. 6 ст. 236-8 КПК. Недоцільним є направлення до суду прошитих та пронумерованих матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, оскільки це призведе до штучного створення двох і більше справ, порушених за одним злочином, що перебувають одночасно в провадженні різних субєктів, які ведуть кримінальний процес. Правильним буде направлення копій матеріалів кримінальної справи, на підставі яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи. Зважаючи на суттєвість юридичних наслідків неподання до суду вказних матеріалів, необхідно законодавчо встановити критерії, за якими суд буде визнавати причини неподання матеріалів поважними. Зауважу, що виходячи з вимог ч. 3 ст. 236-8 КПК подання матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи, обмежено строком, визначеним судом. Вочевидь, якщо матеріали подані поза межами такого строку без поважних причин, то суд може кваліфікувати це як неподання матеріалів та визнати відсутність цих матеріалів підставою для скасування постанови про порушення кримінальної справи. Отже, з метою недопущення зловживання судами правом на вільний розсуд слід визначати строки подання до суду згадуваних матеріалів та встановити в КПК мінімальний строк подання матеріалів, який, наприклад, не може бути менший однієї доби. Ненадання ж з тих чи інших причин окремих матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про порушення кримінальної справи, не повинно одразу ж, без розгляду скарги по суті, тягнути за собою прийняття рішення про скасування постанови про порушення кримінальної справи. Адже може виявитись, що надані матеріали достатньо обґрунтовують прийняте рішення про порушення кримінальної справи та свідчать, що кримінальна справа була порушена на законних підставах, за законними приводами, в законному порядку та в межах компетенції субєкта, який приймав відповідне рішення. Суперечить логіці уніфікації національних кримінально-процесуальних процедур і положення ч. 16 ст. 236-8 КПК. Відповідно до зазначеної норми, за результатами розгляду скарги суддя своєю мотивованою постановою може задовольнити скаргу, скасувати постанову про порушення справи і винести постанову про відмову в порушенні справи. Водночас ч. 3 ст. 100 КПК дещо інакше визначає повноваження прокурора на даній стадії. Так, якщо справу порушено без законних підстав, прокурор закриває її, а у випадках, коли в цій справі ще не провадилося слідчих дій, скасовує постанову про порушення справи. Аналогічного змісту повинні бути й повноваження суду. А саме, якщо при порушенні справи не були додержані вимоги статей 94, 97, 98 КПК, то суд задовольняє скаргу і виносить постанову про закриття справи, а у випадках, коли в цій справі ще не провадилося слідчих дій, скасовує постанову про порушення справи. І останнє. У КПК слід передбачити необхідність як вручення копії постанови про порушення кримінальної справи особі, стосовно якої вона порушена, так і вручення копії постанови судді, винесеної за результатами розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи. У ситуаціях, коли кримінальна справа порушена щодо особи, яка не володіє мовою, якою ведеться судочинство, зазначені процесуальні документи повинні вручатись їй на мові, якою вона володіє. Звісно, що наведені положення потягнуть за собою зміни в ст. 19 КПК. Скориставшись досвідом судової колегії з кримінальних справ Верховного Суду Російської Федерації зазначу, що обовязок забезпечення перекладу зазначених документів на мову, якою володіє названа особа, слід покласти відповідно на слідчі органи та суд (Обзор законодательства и судебной практики Верховного Суда Российской Федерации за 3 квартал 2006 года, утвержден постановлением Президиума Верховного Суда Российской Федерации от 29 ноября 2006 года).

  • 7699. Осложнение турецко-американских международных отношений в начале ХХI века
    Информация пополнение в коллекции 22.03.2011

    Своеобразным катализатором усиления такой настороженности явились подготовка, проведение и последствия военной операции США против Ирака. В январе 2003 г. в разгар подготовки Вашингтона к силовой акции против Багдада Анкара настаивала на необходимости осуществления любых действий против режима Саддама Хусейна на основе решений СБ ООН и начала активную челночную дипломатию в регионе, целью которой являлось урегулирование иракской проблемы политическими средствами. В орбиту челночной дипломатии были включены Сирия, Иордания, Египет, Саудовская Аравия и Иран, а также Ирак. Был организован ряд встреч (первая из них по инициативе Турции в Стамбуле) на уровне министров иностранных дел и председателей парламентов этих стран, посвященных совместному решению иракской проблемы. Кроме того, государственный министр Турции Кюршад Тюзмен с личным посланием главы турецкого правительства посетил Ирак и имел двухчасовую беседу с Саддамом Хусейном. Примечательно, что в этот же период отмечалась активизация телефонной дипломатии между Анкарой и Москвой. В ходе телефонных переговоров на самом высоком уровне обсуждалось развитие ситуации вокруг Ирака, отмечались совпадение позиций России и Турции относительно путей урегулирования кризиса, необходимость координации действий двух стран по этой проблеме, значимость отношения стран региона к решению иракской проблемы.

  • 7700. Осмотр места преступления. Трасологическая экспертиза
    Контрольная работа пополнение в коллекции 12.02.2010

    На замке с наружной стороны имеются множественные следы от ударов твердым тупым предметом(в следствии чего он вышел из деревянных пазух). Также вокруг, около замочной скважины на деревянной двери имеются хорошо просматриваемые вмятины разной глубины, также оставленные твердым, тупым предметом. Дверь имеет следующие размеры высота-190см, ширина-80см.. В момент осмотра дверь была приоткрыта на 26см. В ней имеется врезной замок, прикрепленный двумя шурупами. Расстояние от пола до нижнего края лицевой планки замка -123см. Ригель замка выступает из короба на 2см. На поверхности торца двери, обращенной наружу, видны две царапины, имеющие свежий цвет древесины. Царапины расположены параллельно по отношению друг к другу. На раме двери, выше замка, также имеются два вдавленных следа, расположенные рядом друг с другом. Следы имеют треугольную форму. Размеры первого следа 16 х 2мм, наибольшая глубина- 7мм. Расстояние от центра следа до нижнего края двери- 96см, до внутреннего ребра рамы - 26мм. Размеры второго следа 18 х 3мм, наибольшая глубина - 10мм. Расстояние от центра следа до нижнего края двери 124см, до внутреннего ребра рамы - 26мм. Расстояние между центрами следов - 13мм. Короткие стороны следов расположены параллельно внутреннему и наружному ребрам рам. Глубина следов постепенно увеличивается к внутреннему ребру рамы. Следы сфотографированы фотоаппаратом «Cannon Power Shot A580». Со следов на раме двери сделаны пластилиновые слепки. Слепки упакованы раздельно в картонную коробку. Коробка перевязана шпагатом, концы которого опечатаны печатью, скреплена подписями понятых, следователя, снабжена пояснительными надписями.