Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту становище сімей в україні

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 25

Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту

СТАНОВИЩЕ СІМЕЙ В УКРАЇНІ

(за підсумками 2000-2009 років)

Щорічна державна доповідь Президентові України,

Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України

про становище сімей та стан реалізації державної сімейної політики

Київ – 2010

УДК [314.5+316.356.(058.8)] (477)

ББК 60.7

C77

Авторський колектив

Керівник авторського колективу – А.Ю. Тарановська; авторський колектив: І.О. Курило, доктор екон. наук, К.Б. Левченко, доктор юр. наук, професор, К.П. Меркотан, канд. політ. наук, А.Ю.Тарановська, Л.І. Слюсар, канд. екон. наук, С.Ю. Аксьонова, канд. екон. наук, Л.М. Черенько, канд. екон. наук, О.І. Крикун, канд. екон. наук, Н.Ф. Романова, канд. пед. наук, В.С.Шишкін, канд. екон. наук, О.А. Васильєв, Н.В. Лавріненко канд. філос. наук, Н.Є. Гусак, В.М. Коломейчук, канд. мед. наук, В.М. Бондаровська, канд. пед. наук, О.О. Лазоренко, І.В. Калачова, доктор екон. наук; Л.М. Мельничук, канд. наук з держ. упр., Н.М. Комарова, канд. екон. наук, І.В. Пєша, канд. пед. наук, А.Г. Реут, О.А. Рудич, канд. екон. наук; науковий редактор – К.П.Меркотан; літературний редактор – Ю.О.Доценко.

При підготовці щорічної доповіді використано дані центральних та місцевих органів державної влади, наукових організацій, зокрема аналітичні та статистичні матеріали, надані Міністерством освіти і науки, Міністерством культури і туризму, Міністерством охорони здоров’я, Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством внутрішніх справ, Державним комітетом статистики, Автономною Республікою Крим, управліннями у справах сім’ї, молоді та спорту обласних, Київської та Севастопольської державних адміністрацій, Національною академією медичних наук, Національною академією педагогічних наук, Інститутом демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, Українським інститутом стратегічних досліджень Міністерства охорони здоров’я України.

C 77 Становище сімей в Україні (за підсумками 2000-2009 років): Щорічна державна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище сімей та стан реалізації державної сімейної політики/ Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, Державний інститут розвитку сім’ї та молоді. – Київ, 2010. – 227 с.

^ Рекомендовано до друку Ученою Радою Державного інституту розвитку сім’ї та молоді (протокол № 3/10 від 16 листопада 2010 р.)

ISBN

© Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту

З М І С Т

Вступ	5
Розділ 1. Інститут сім’ї в умовах трансформації українського суспільства	7
1.1. Соціально-демографічні характеристики сучасної сім’ї	7
1.1.1. Статево-віковий склад населення	7
1.1.2. Шлюбність	10
1.1.3. Розлучуваність	13
1.1.4. Дітність сімей та дітородні орієнтації	14
1.2. Сімейні цінності в умовах соціально-економічних перетворень	19
1.2.1. Сімейні цінності	19
1.2.2. Ціннісна орієнтація на народження дітей	26
1.2.3. Рольові очікування партнерів по шлюбу	30
1.3. Неготовність до подружнього життя та виховання дітей	34
1.4. Насильство в сім’ї та утвердження гендерної рівності	44
1.5. Актуальні проблеми розвитку сучасної сім’ї	52
Розділ 2. Матеріальне становище та умови проживання сімей в Україні	59
2.1. Доходи та витрати домогосподарств	59
2.2. Споживання та забезпеченість товарами тривалого користування	70
2.2.1. Споживання	70
2.2.2. Забезпеченість сімей товарами тривалого користування	78
2.3. Житлові умови	87
2.4. Проблема бідності сімей та можливі шляхи її подолання	93
2.5. Державна матеріальна підтримка різних категорій сімей	103
2.5.1. Державна соціальна допомога	104
2.5.2. Пільги	113
Розділ 3. Здоров’я сучасної сім’ї в Україні	120
3.1. Основні характеристики стану здоров’я сучасної сім’ї	120
3.2. Репродуктивне здоров’я: проблеми та шляхи їх вирішення	136
3.3. Здоров’я дітей та неповнолітніх як запорука репродуктивного здоров’я майбутніх батьків	152
3.4. Роль здорового способу життя та його вплив на функціонування сучасної сім’ї	166
Розділ 4. Стан та перспективи реалізації державної сімейної політики	176
4.1. Концептуальні засади державної сімейної політики	176
4.2. Нормативно-правове забезпечення державної сімейної політики	179
4.3. Реалізації державної сімейної політики на програмно-цільовому рівні у 2000 – 2010 роках	187
4.4. Соціальна робота та соціальний захист сімей в Україні	195
4.5. Діяльність громадських організацій в контексті реалізації державної сімейної політики	211
^ Висновки та рекомендації	223

ВСТУП

Сім’я є складним соціальним інститутом. Вона торкається всіх сфер людської життєдіяльності та охоплює всі рівні соціальної практики: від особистісного до державного, від матеріального до духовного. Сім’я – це не тільки основа суспільства, але й складний соціальний організм, який постійно змінюється згідно з внутрішньою логікою свого розвитку. Разом з тим, сім’я є полем взаємодії всіх демографічних процесів^¹ і всі проблеми соціально-демографічного розвитку безпосередньо пов’язані з процесами утворення, функціонування, розвитку й трансформації сім’ї.

На сучасному етапі проблеми сім’ї та сімейного добробуту є досить актуальними, зважаючи на суттєві перетворення як у розвитку самого українського суспільства, так і в структурі сімейних цінностей. Особливо важливо на шляху демократичних трансформацій, з одного боку, не втратити позитивного досвіду, напрацьованого десятиліттями, з іншого – виокремити проблеми сучасної сім’ї та окреслити можливі варіанти їх вирішення.

Негативні суспільні явища, зокрема, інфляція, соціальна і політична нестабільність, відсутність правових гарантій, невизначеність майбутнього і навіть сама ситуація соціальних змін посилюють соціальну дезадаптацію людей. Через що ієрархія загальнолюдських цінностей в індивідуальній свідомості зазнала істотних змін. Цей процес, обтяжений емоційними стресами, охопив усі верстви населення і вплинув, насамперед, на процеси створення та функціонування сім’ї.

Сучасна криза сім’ї пов’язана з цілою низкою протиріч, найважливіше з яких виникає між сім’єю та суспільством. В умовах суттєвих демографічних змін в Україні, а саме зростання кількості розлучень, самотніх людей, перевищення рівня смертності над рівнем народжуваності тощо постає проблема формування та реалізації державної політики, здатної вивести з кризи як суспільство в цілому, так і важливі його інститути, серед яких чільне місце відводиться сім’ї.

Аналізуючи виконання Державної програми підтримки сім’ї на період до 2010 року та прагнучи окреслити ключові напрямки подальшого розвитку державної сімейної політики, представлена Доповідь мала на меті з’ясувати тенденції щодо становища сімей в України за останні десять років.

Для цього авторським колективом проаналізовано соціально-демографічні характеристики сучасної сім’ї, матеріальне становище та умови проживання сімей в Україні. Особливу увагу приділено аналізу процесу трансформації сімейних цінностей, уявленням українців щодо бажаних моделей шлюбно-сімейних відносин, формуванню цінностей молоді щодо сімейного життя. З’ясовано основні характеристики стану здоров’я сучасної сім’ї, проблеми охорони здоров’я як невід’ємної складової соціальної політики держави. Крім того, розглянуто концептуальне підґрунтя державної сімейної політики з метою подальшого всебічного зміцнення правових, моральних і матеріальних засад сімейного життя громадян України.

При підготовці Доповіді використано інформацію центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, наукових організацій, зокрема аналітичні та статистичні матеріали, надані авторському колективу Міністерством освіти і науки України, Міністерством культури і туризму України, Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством праці та соціальної політики України, Міністерством внутрішніх справ України, Державним комітетом статистики України, Інститутом демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України, Національною академією медичних наук України, Національною академією педагогічних наук України, Українським інститутом стратегічних досліджень Міністерства охорони здоров’я України.

При підготовці Доповіді використано матеріали таких соціологічних досліджень: «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін», проводиться Інститутом соціології НАН України починаючи з 1994 року до 2010 року; міжнародне порівняльне соціологічне дослідження «Європейське соціальне дослідження» (ESS), в якому брали участь 24 держави ЄС та Україна; «Сім’я та шлюб очима молоді» було здійснено у 1994 році Українським інститутом соціальних досліджень; «Ціна домашнього насильства», проведене Міжнародним центром «Ла Страда – Україна» та Харківським інститутом соціальних досліджень у співпраці з МВС України в 2007-2008 роках; «Ставлення молоді до здорового способу життя», проведене Державним інститутом розвитку сім’ї та молоді за сприяння ЮНІСЕФ у вересні 2010 року та інші.

Доповідь підготовлено авторським колективом у складі: І.О.Курило, доктор екон. наук, Л.І.Слюсар, канд. екон. наук, С.Ю.Аксьонова, канд. екон. наук (підрозділ 1.1); Н.В.Лавріненко, канд. філос. наук, І.О.Курило, доктор екон. наук, Л.І.Слюсар, канд. екон. наук (підрозділ 1.2); І.В.Пєша, канд. пед. наук (підрозділи 1.3, 4.4); К.Б.Левченко, доктор юр. наук (підрозділ 1.4); В.М.Бондаровська, канд. пед. наук, А.Ю.Тарановська (підрозділ 1.5); О.А.Васильєв (підрозділ 2.1.); О.І.Крикун, канд. екон. наук (підрозділ 2.2); А.Г.Реут (підрозділ 2.2); В.С.Шишкін, канд. екон. наук (підрозділ 2.3); Л.М.Черенько, канд. екон. наук (підрозділ 2.4); Н.Є.Гусак (підрозділ 2.5); В.М.Коломейчук, канд. мед. наук, А.Ю.Тарановська (підрозділи 3.1-3.3); Н.Ф.Романова, канд. пед. наук (підрозділ 3.4.); С.В.Толстоухова, канд. пед. наук (підрозділ 4.1); О.О.Лазоренко (підрозділ 4.2); Л.М.Мельничук, канд. наук з держ. упр. (підрозділ 4.3); Н.М.Комарова, канд. екон. наук (підрозділ 4.5); К.П.Меркотан, канд. політ. наук (вступ, висновки та рекомендації). Керівник авторського колективу - А.Ю.Тарановська.

РОЗДІЛ 1.

^ ІНСТИТУТ СІМ’Ї В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Соціально-демографічні характеристики сучасної сім’ї
1. Статево-віковий склад населення

Сім’я є базовою передумовою функціонування соціуму, первинним та основним осередком демографічного процесу. Сім’я як соціальний інституту має тривалу історію розвитку. Не зважаючи на суттєві соціально-економічні та політичні трансформації, на українських теренах зберігаються традиції сімейного способу життя населення, без якого неможливе існування суспільства в його сучасному розумінні.

За даними Всеукраїнського перепису 2001 року, майже 90 % населення на момент перепису проживало у складі сім’ї. Вибіркові соціально-демографічні дослідження 2008 і 2009 років^² засвідчили, що частка таких осіб не зменшується. Найбільш поширеною сім’єю в сучасній Україні є проста сім’я (тобто шлюбна пара з дітьми чи без дітей). У складі такої сім’ї або простої сім’ї з одним з батьків подружжя чи іншим родичем на момент перепису 2001 року проживало 65 %, а за даними вибіркового соціально-демографічного дослідження «Сім’я і сімейні відносини»^³ (2009 р.) – більше 70 % населення репродуктивного віку (15-49 років). Складні сім’ї (тобто ті, які складаються з двох чи більше шлюбних пар) не є типовими для сучасної України, їх відсоток незначний. Водночас збільшилася кількість неповних сімей, в яких проживають діти з одним із батьків, іноді – ще з іншими родичами (рис.1.1).

Рис. 1.1. Розподіл населення репродуктивного віку (15-49 років)

за типами сімейних об’єднань, %^⁴

Становище української сім’ї на початку ХХІ ст. визначається, з одного боку, соціально-демографічними проблемами, які є продовженням як довготривалих ретроспективних тенденцій, так і трансформацій, спричинених зміною соціально-економічної моделі соціуму, з іншого – сучасними демографічними процесами в країні. Протягом 2000 – 2009 рр. основні чинники демографічного розвитку, а саме: зміна чисельності населення, його статево-вікова структура, шлюбність, розлучуваність, народжуваність, смертність, міграція безпосередньо вплинули на кількість, розмір, склад і типи сучасних українських сімей.

Поступове скорочення загальної чисельності населення протягом всього періоду незалежності також означає скорочення кількості осіб, які об’єднуються у сім’ї. За 2000 – 2009 рр. чисельність населення країни скоротилась з 49,4 млн осіб до 46,0 млн (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Загальна чисельність наявного населення в Україні

на початок 2000 – 2010 рр., осіб (на 1 січня кожного року)

*За даними Всеукраїнського перепису населення станом на 5 грудня 2001 р.

Несприятлива динаміка чисельності населення країни обумовлена, в першу чергу, депопуляцією – процесом зменшення чисельності населення внаслідок перевищення рівня смертності над рівнем народжуваності. У 1994 – 2004 рр. відбувалося незначне зменшення населення за рахунок від’ємного сальдо зовнішньої міграції. «Пік» депопуляції спостерігався в 2000 році. Хоча в наступні роки її розмір поступово зменшувався і у 2009 року в країні померло на 194 тис. осіб більше, ніж народилося. Депопуляція зумовлює подальше скорочення бази відтворення репродуктивного і трудового потенціалу населення. Про те, якою є частка певних вікових груп, у тому числі найбільш перспективних з точки зору формування сімей, народження дітей, відтворення трудового потенціалу, свідчать показники, наведені у таблиці 1.1.

^ Таблиця 1.1

Показники^⁵ вікового складу населення України у 2000–2009 рр.*

Показник	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009
^ Частка населення віком від 15 до 49 років**	50,9	51,2	51,6	51,9	52,0	52,1	52,1	51,9	51,5	51,1
Частка населення працездатного віку, %	57,6	58,0	58,8	59,5	59,9	60,4	60,6	60,7	60,6	60,3
Частка населення віком 60 років і старше, %	21,1	21,4	21,3	21,0	20,8	20,4	20,3	20,3	20,4	20,7
Частка населення віком 65 років і старше, %	14,1	14,4	15,0	15,5	16,0	16,2	16,4	16,3	15,9	15,6

*розрахунки виконано за даними про чисельність населення за статтю та віком станом на кінець відповідного року; у графі „2001» – за даними Всеукраїнського перепису населення станом на 5 грудня 2001 р.

**межі дітородного віку

Разом з тим, з 2002 року зростання чисельності молоді віком 18-34 рр. (за період з 01.01.2001 по 01.01.2007 р. її чисельність збільшилась на 5 %; протягом 2007 – 2009 років відбулося зменшення виключно за рахунок осіб 18-19 років, а віком 20-34 рр. продовжувала зростати) створило сприятливі умови для появи нових сімей. Окрім того, останніми роками за рахунок підвищення народжуваності відбувається певне розширення нижньої частини піраміди статево-вікового складу населення України (рис.1.3).

Рис.1.3. Статево-вікова піраміда населення України на початок 2010 р.

(жінки - права панель, чоловіки - ліва)

Забезпечення нормального відтворення населення потребує певного балансу чоловіків і жінок, що особливо важливо для осіб дітородного та працездатного віку. Співвідношення чисельності статей дітородного віку поступово покращується. Якщо у 2000 році на 1000 чоловіків припадало 1032 жінки, то в 2009 – вже 1019 жінок (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Чисельність чоловіків і жінок віком 15-49 років та співвідношення статей у населенні України у 2000-2009 рр. (осіб)^⁶

Аналіз співвідношення чисельності населення обох статей за віковими групами свідчить, що перевага чисельності чоловіків, обумовлена природніми причинами (хлопчиків народжується завжди більше, ніж дівчаток), зберігається серед осіб віком до 32 років, але серед старших вікових груп спостерігається «надлишок» жінок, який збільшується з підвищенням віку. Це пов’язано з вищим рівнем смертності чоловіків. На жаль, проблема високої смертності чоловіків у віці 25-64 рр. в Україні не вирішується^⁷. Такий дисбаланс у статевому співвідношенні населення негативно впливає на збільшення кількості повних сімей та виконання сім’єю своєї репродуктивної функції.

1.1.2. Шлюбність

Першим кроком до створення нової сім’ї є шлюб. Від рівня шлюбності населення безпосередньо залежить кількість нових сімей у кожному році. Рівень шлюбності українського населення традиційно був високим і така тенденція збереглася донині. В 2000 – 2009 рр. у країні щорічно, окрім високосних років, які вважаються несприятливими для одруження, утворювалося понад 300 тисяч сімей, а у передвисокосних – понад 400 тисяч (рис. 1.5). Якщо у кризові 1990-ті рівень шлюбності знизився, то після 2001 року спостерігалося його стійке зростання. 2007 року було зареєстровано 9 шлюбів на 1000 населення, що є одним з найвищих показників у Європі. За цим показником Україну обійшла лише Білорусія. У 2008–2009 рр. рівень шлюбності знизився, однак поки що це не викликає стурбованості, оскільки може бути наслідком «сплеску» шлюбності у 2007 році, а частково й економічної кризи. Крім того, 2008 рік був високосним. Загалом зміни загального коефіцієнта шлюбності 2000 – 2009 років є позитивними (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Кількість шлюбів, зареєстрованих в Україні, загальний коефіцієнт шлюбності та тенденція його змін у 2000-2009 рр.

Важливою характеристикою шлюбності є вік взяття шлюбу. В Україні, як і в інших країнах Європи^⁸, відбуваються поступові зміни вікової моделі шлюбності: зростає як середній, так і медіанний вік взяття шлюбу, в тому числі першого (табл. 1.2).

^ Таблиця 1.2.

Середній вік взяття шлюбу в Україні у 2001 – 2009 рр^⁹.

	Всі шлюби (років)		Перші шлюби (років)
	чоловіки	жінки	чоловіки	жінки
2001	29,58	26,68	25,46	22,71
2002	29,54	26,57	25,55	22,74
2003	29,45	26,48	25,59	22,84
2004	30,06	27,08	25,84	23,07
2005	29,99	27,03	25,94	23,23
2006	29,75	26,82	25,92	23,29
2007	29,63	26,77	26,00	23,43
2008	30,18	27,31	26,28	23,66
2009	30,35	27,44	26,53	23,95

Відповідні зміни відбуваються у розподілі шлюбів за віком наречених. Зменшується частка ранніх шлюбів у їх загальній кількості. Якщо 2002 року в 12,9 % зареєстрованих шлюбів, у тому числі у 17,0 % перших шлюбів, наречена була у віці до 19 років, то 2009 року – відповідно у 7,4 % і 9,8 %. Водночас збільшується частка шлюбів, укладених після 30 років, особливо у чоловіків. Так, у 2002 році 12,7 % чоловіків, які вперше взяли шлюб, мали 30 і більше років; у 2009 році – 18,0 %. Однак середній вік укладання першого шлюбу залишається нижчим, ніж у більшості країн Європи.

Найсуттєвішою особливістю розвитку шлюбно-сімейних відносин на зламі тисячоліть є плюралізація форм шлюбу, різноманітність форм сімейних об’єднань і шлюбних стосунків. Незареєстрований шлюб, дистанційний шлюб, гостьовий шлюб – такі форми шлюбних об’єднань, які раніше були винятком, зараз є поширеним явищем. Вперше інформація щодо поширення нових форм шлюбу серед населення незалежної України була одержана з матеріалів перепису 2001 року. За його даними, 2001 року в незареєстрованому шлюбі перебувало 7 % одружених чоловіків і така ж частка заміжніх жінок (тобто осіб, які в ході опитування зазначили, що перебувають у шлюбі). Серед осіб дітородного віку (15-49 років) відповідно 8 % чоловіків і 7,7 % жінок. За даними обстеження «Сім’я і діти» (2008 р.), 10 % опитаних дітородного віку, які перебували у шлюбі, не зареєстрували офіційно свої стосунки (10,4 % чоловіків і 9,4 % жінок)^¹⁰; за даними обстеження «Сім’я і сімейні відносини» – 12,2 % (12 % чоловіків і 12,5 % жінок)^¹¹. Отже, за результатами вибіркових обстежень, як і за даними Всеукраїнського перепису населення, основною формою організації шлюбних відносин між чоловіком та жінкою в Україні залишається офіційно зареєстрований шлюб. Однак кожна десята шлюбна пара офіційно не реєструє свої стосунки. Хоча порівняння даних вибіркових обстежень і перепису населення має певні обмеження, слід звернути увагу на те, що за інформацією 2008 і 2009 років цей показник є вищим, ніж за переписом 2001 р. (рис. 1.6). За результатами проведених досліджень, дистанційний і гостьовий шлюб не є типовими для сучасної України.^¹²

Рис. 1.6. Розподіл респондентів, які перебувають у шлюбі, за формою шлюбу (зареєстрований або незареєстрований), %^¹³

1.1.3. Розлучуваність

Однією з найбільш гострих проблем української сім’ї залишається нестабільність шлюбних відносин та вірогідність розпаду сім’ї внаслідок розлучення. Високий рівень розлучуваності сформувався ще за радянських часів, а найвищі показники спостерігалися у середині 1990-х років. У 2000–2009 рр. спостерігається позитивна тенденція до зниження розлучуваності як в абсолютному (кількість розлучень), так і у відносному вимірі, тобто у розрахунку на 1000 населення. Якщо в 2000 році було зареєстровано 197,3 тис. розлучень (4 розлучення на 1000 наявного населення ), то в 2009 – 145,4 тис. (3,2 %). Особливо значні зміни відбулися після 2007 року (рис. 1.7).

Рис. 1.7. Кількість розлучень, зареєстрованих в Україні, загальний коефіцієнт розлучуваності та тенденція його змін у 2000-2009 рр.

Разом з тим, Україна (поряд з Росією та Республікою Білорусь) залишається у трійці «лідерів» за рівнем розлучуваності населення в Європі. Розпад шлюбу негативно впливає на життя всіх членів родини. Однак найбільшу небезпеку він становить для сім’ї, у якій є неповнолітні діти. В разі розіврання шлюбу відбувається руйнування того природного осередку розвитку дитини, яким є повна сім’я з матір’ю та батьком. Здебільшого сім’ї, які розпадаються, мають спільних дітей і щороку тисячі дітей переживають розлучення батьків. У 2007 році таких дітей було 123,8 тис., у 2008 р. – 113,4 тис., у 2009 р. – 96,9 тис.

Дослідження свідчать, що головною причиною розлучення є напруження у морально-психологічних, емоційних стосунках подружжя; почуття відчуженості, ревнощі, подружня зрада, незадоволеність інтимним життям. Емоційне напруження підсилює невирішеність матеріальних і житлових проблем. Крім того, вагомим чинником розпаду сім’ї є алкоголізм одного з її членів. Характерно, що алкоголь «вражає» сім’ї як в містах, так і в селах^¹⁴.

Хоча розвиток сім’ї на всій території України відбувається в одному напрямку, однак спостерігаються певні регіональні відмінності сучасних демографічних трансформацій, пов’язані з особливостями традицій шлюбної і сімейної поведінки населення. У західних областях – Закарпатській, Львівській, Волинській, Рівненській, Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій – населення характеризується збереженням традиційних сімейних цінностей: більш раннім віком укладання шлюбу, низьким рівнем розлучуваності та позашлюбної народжуваності, а також незначною часткою повторних шлюбів. Сім’ї в цьому регіоні зазвичай мають більше дітей, менш поширеними є неповні сім’ї. Разом з тим, на півдні та сході країни рівень розлучуваності залишається значно вищим, поширені повторні та незареєстровані шлюби, що загострює відповідні демографічні та соціальні проблеми^¹⁵.

^ 1.1.4. Дітність сімей та дітородні орієнтації

Народжуваність значною мірою впливає на розвиток сім’ї безпосередньо, оскільки від її рівня залежить збільшення кількості сімей з дітьми, їх розмір та розподіл за кількістю дітей, а також опосередковано, формуючи вікову структуру населення, що лежить в основі сімейної структури^¹⁶.

Сумарний показник народжуваності в Україні у 2009 році складав 1,46 дитини (у міських поселеннях – 1,33, а у сільській місцевості – 1,78), тоді як у 2000 році – 1,11 дитини (рис. 1.8).

Рис. 1.8. Сумарний показник народжуваності в Україні у 1990–2009 рр.

за типом поселення

У жінок віком 15-29 років темпи підвищення інтенсивності народжуваності в 2001 – 2009 рр. виявилися значно меншими, ніж у жінок віком старше 30 років. У 2009 році порівняно з 2000 роком відбулося зниження дітородної активності у 15-24-річних жінок. Найбільший коефіцієнт народжуваності в 2009 р. – 94,6 % відмічається серед жінок віком 20-24 роки. Істотні зміни інтенсивності народжуваності спостерігаються у жінок віком 35-39 років: у 2009 році їх рівень народжуваності майже в 2,5 рази перевищив рівень 2000 року. 2009 року порівняно з 2000 роком частота дітонародження збільшилася у 1,6 раза серед жінок віком 25-29 років; більше, ніж удвічі серед жінок 30-34 рр. (табл. 1.3). Диспропорція змін дітородної активності у жінок різних вікових груп сприяла зменшенню різниці між повіковими показниками народжуваності. Якщо взяти рівень народжуваності найактивнішої щодо дітонародження групи жінок за 100 %, то у 2009 році коефіцієнт народжуваності жінок віком 25-29 рр. складав майже 94 % рівня народжуваності жінок віком 20-24 рр. проти 60,8 % відповідного рівня 2000 року.

Таблиця1.13.

Повікові коефіцієнти народжуваності в Україні у 2001–2009 рр.,

(на 1000 жінок відповідного віку)^¹⁷

Рік	Вікові групи
Рік	15–19	20–24	25–29	30–34	35-39	40-44
2000	32,1	94,9	57,8	26,5	8,7	1,9
2001	29,2	90,7	58,7	27,6	9,0	1,9
2002	29,2	91,3	62,7	30,2	9,8	1,9
2003	29,0	92,3	67,1	33,0	10,9	2,0
2004	29,6	93,4	70,6	35,4	12,2	2,2
2005	28,6	88,8	71,7	37,7	13,3	2,3
2006	29,5	92,2	79,4	42,7	15,5	2,5
2007	30,3	92,2	81,3	45,4	16,8	2,9
2008	32,0	97,5	87,8	51,1	19,7	3,3
2009	31,2	94,8	89,0	54,1	21,5	3,8

2009 р. до 2008 р.	97,0	97,1	101,2	105,9	109,0	116,6
2008 р. до 2007 р.	105,6	105,7	108,0	112,6	117,3	113,8
2009 р. до 2000 р.	96,6	99,7	153,8	204,0	247,6	203,0

Значні відмінності показників дітності жінок спостерігаються між міським населенням і мешканцями сільської місцевості. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, середня кількість народжених дітей однією жінкою в селах становила 2,3, а в містах – 1,7 дитини. Така тенденція (рис. 1.9) пояснюється рядом факторів, серед яких домінантними є сільській спосіб життя, специфіка зайнятості у сільській місцевості, готовність дотримуватися шлюбно-сімейних традицій щодо віку народження дітей і їх кількості, нижчий, порівняно з городянками, рівень освіти тощо.

Рис.1.9. Розподіл жінок за віком та кількістю народжених дітей^¹⁸

Згідно з результатами щорічних вибіркових обстежень умов життя домогосподарств, частка домогосподарств, у складі яких проживали діти віком до 18 років, у 2009 році порівняно з 2000 роком зменшилася на 13,3 % та становила 37,8 %.

За період 2000 – 2009 рр. істотних змін зазнав розподіл домогосподарств за кількістю дітей у їх складі. Найпоширенішим в Україні типом домогосподарств із дітьми є однодітні сім’ї. Причому кількість сімей, які обмежуються народженням і вихованням лише однієї дитини, з року в рік збільшується. Якщо 2000 року частка домогосподарств з однією дитиною серед усіх домогосподарств з дітьми складала 61 %, то 2009 році – 72,1 %; а частка домогосподарств з двома, трьома та більше дітьми зменшилася з 33,3 % до 24,2 % та з 5,7 % до 3,7 % відповідно (рис. 1.10).

Рис. 1.10. Розподіл домогосподарств з дітьми за кількістю дітей

у їх складі у 2000, 2004 та 2009 рр., %^¹⁹

Кількість сімей з трьома і більше дітьми швидко зменшується (за даними переписів, з 668,3 тис. сімей у 1989 р. до 396,2 тис. сімей у 2001 р.). Можна стверджувати, що популярність однодітної сім’ї щороку зростає. Така тенденція притаманна не лише Україні, а вже кілька десятиліть спостерігається в більшості розвинених країн Європи. За результатами спеціальних соціально-демографічних обстежень, у більшості населення багатодітність асоціюється з матеріальною скрутою (за даними обстеження «Сім’я і діти, 2008», більше чверті опитаних негативно або співчутливо ставиться до багатодітної сім’ї).

Найважливішою характеристикою дітородних орієнтацій та поведінки індивіда є запланована (або очікувана) кількість дітей. За цією ознакою визначають ту кількість дітей, яку індивід планує мати, зважаючи як на особистісні, так і на соціально-економічні фактори, зокрема матеріально-фінансове становище сім’ї. За результатами спеціального вибіркового соціально-демографічного обстеження «Сім’я і сімейні відносини, 2009», половина респондентів віком 15-49 рр. планувала мати двох дітей; 27 % збиралися народити лише одну дитину; бажання народити три або більше дитини виявили 9,4 %; близько 2 % не хотіли би обмежувати кількість дітей у своїй сім’ї і відповідали, що матимуть стільки дітей, скільки народиться. Досить значною виявилася частка тих, хто не визначився з кількістю дітей у сім’ї. Саме ця група респондентів, на думку багатьох дослідників, може стати найбільш чутливою до заходів демографічної політики^²⁰.

Середня запланована кількість дітей за результатами обстеження «Сім’я і сімейні відносини, 2009», склала 1,76 дитини (у міських поселеннях – 1,7, у сільській місцевості – 1,92). Поряд із запланованою кількістю дітей респондентам було запропоновано вказати ту кількість дітей, яку вони хотіли б мати за наявності всіх необхідних умов, без урахування конкретних життєвих обставин. Третина опитаних, які вказали, що планують мати одну дитину, за наявності необхідних умов хотіли б мати двох і більше дітей; майже 11 % респондентів, які планують мати двох дітей, бажали б народити трьох і більше, однак життєві обставини змушують їх обмежитися народженням лише двох. Водночас троє з п’яти респондентів, які планували обмежитися народженням лише однієї дитини, навіть при створенні всіх необхідних умов не змінили б свої плани. Четверо з п’яти респондентів, зорієнтованих мати двох дітей, вважають, що особисто для них така кількість дітей є оптимальною. Основними перешкодами для народження бажаної кількості дітей респонденти називали недостатність матеріального забезпечення, відсутність належних житлових та необхідних умов для забезпечення майбутнього дітей.

Середня бажана кількість дітей, як правило, перевищує заплановану. На рис. 1.11 показано, якою мірою врахування реальних життєвих обставин респондентів змінює розподіл їх відповідей щодо бажаної і запланованої кількостей дітей. З огляду на конкретну сімейну ситуацію, опитувані були більш схильні обмежитися народженням лише однієї дитини, а от частка тих, хто хотів би мати двох і більше дітей, істотно зменшилася. Водночас збільшилася частка опитаних, які не могли чітко визначитися щодо кількості дітей за реальних обставин життя (відповіді – «не знаю»), хоча за наявності необхідних умов бажали б мати щонайменше двох дітей.

^ Рис. 1.11. Розподіл відповідей респондентів щодо бажаної

та запланованої кількостей дітей^²¹

У відповідях респондентів чітко простежується залежність бажаної кількості дітей від кількості дітей у сім’ї, в якій вони самі виховувалися. Так, серед опитаних, хто був єдиною дитиною в сім’ї, частка тих, хто навіть за наявності необхідних умов хотів би мати одну дитину, була значно більшою, ніж відповідна частка для групи респондентів, які мали братів чи сестер. В усіх групах опитаних найбільшою є частка тих, хто хотів би мати двох дітей, однак у групі респондентів, які виросли у дводітній сім’ї, ця частка є найбільшою. Респонденти з багатодітних сімей здебільшого налаштовані мати трьох, чотирьох і більше дітей. Отже, є всі підстави очікувати, що заходи, спрямовані на підвищення народжуваності в Україні, матимуть ще й опосередкований вплив у майбутньому, оскільки у сім’ях, в яких виховується декілька дітей, ймовірність формування орієнтацій на народження двох і більше дітей значно вища, ніж в однодітних.

^ 1.2. Сімейні цінності в умовах соціально-економічних перетворень

1.2.1. Сімейні цінності

Нині цінність сім’ї і довіра до неї залишаються стабільно високою у суспільній свідомості. Так, за даними Інституту соціології НАН України, останніми роками (1994-2008) за рівнем довіри у населення сім’я займає перше місце серед усіх соціальних інститутів. Індекс довіри до неї в опитуванні населення 2008 року складав 4,6 %, тоді як індекс довіри до церкви – 3,5 %, до колег – 3,5 %, до засобів масової інформації – 2,9 %, міліції – 2,4 %, уряду – 2,4 %^²².

Соціокультурною особливістю українців завжди було поважне ставлення до родини та сімейних цінностей. Так, за результатами міжнародного порівняльного соціологічного дослідження у 24 європейських країнах 2005 року, українці на другому місці (середній бал 4,48) стосовно твердження, що «сім’я має бути головним пріоритетом у житті як чоловіка, так і жінки». Серед мешканців Європи вище цінують сімейне життя лише угорці (середній бал 4,62)^²³.

Сімейні цінності – це історично сформовані суспільні уявлення про родину; важливість оформлення шлюбу та необхідність сталих шлюбних стосунків; необхідність народження та виховання дітей у сім’ї; ролі чоловіка та жінки; вірність та взаємоповагу всіх членів родини та пріоритет збереження шлюбу над розлученням.

Сучасне суспільство перебуває на етапі, коли одні цінності вже втрачено, а інших ще не вироблено. Це зумовлено стрімкими соціально-економічними перетвореннями. Відомий український соціолог Є. Головаха^²⁴ назвав цей феномен «аномічна деморалізованість» людей, які опинилися в умовах стрімкого змінення звичних норм і цінностей. Так, за даними соціологічного опитування населення України 2008 року, 76 % згодні з твердженням, що «за теперішнього безладу та невизначеності важко зрозуміти, у що вірити»^²⁵.

У нинішніх соціально-економічних і політичних умовах цінності та орієнтації населення стосовно родини змінюються, як і вся система особистісних цінностей. Але незаперечним лишається ідеал самої сім’ї, виплеканий на основі трьох головних чинників: давньослов’янської та давньоукраїнської сімейної культури, християнської (переважно православної шлюбно-сімейної етики) та загальноєвропейської (католицизм, протестантство, місцеві етнокультури). Саме тому дослідження цінностей сучасної родини дає змогу будувати державну політику так, щоб вона найбільше відповідала потребам сучасної сім’ї.

Шлюбну поведінку українців обумовлює ієрархія мотивів, на підставі яких вони беруть шлюб^²⁶ (табл..1.4).

Таблиця 1.4

Blog

Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту становище сімей в україні

Содержание