Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту становище сімей в україні

Вид материалаДокументы

Содержание


Таблиця 1.18. Розподіл видів адміністративних стягнень за роками
1.5. Актуальні проблеми розвитку сучасної сім’ї
Матеріальне становище та умови проживання сімей в україні
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25


За даними дослідження «Ціна домашнього насильства»44 (2007–2008 рр.), середня вартість одного випадку насильства в сім’ї для потерпілих становила на той час приблизно 7 306,38 грн., а для платників податків – 1 730 гривень – гроші, які йдуть на оплату діяльності міліції, соціальних служб та інших суспільних інститутів, що працюють із наслідками насильства. За даними Міністерства внутрішніх справ України, у рік проведення дослідження (2007) за фактами насильства в сім’ї було складено 91 598 протоколів. Це означає, що українському бюджету реагування тільки на зареєстровані випадки насильства коштувало приблизно в 158 464 540 грн. Цифри наступних років є ще більшими як у зв’язку із ростом цін, так і через збільшення кількості звернень від потерпілих, що надійшли до правоохоронних органів і соціальних інституцій. Загальна ж вартість зареєстрованих випадків насильства в сім’ї в 2007 році становила 669 249 795, 24 грн. Хоча більшу частину витрат потерпілі були змушені покривати самостійно. В структурі цих витрат питому вагу становлять ті, що лягають безпосередньо на плечі жертви. Такі витрати пов’язані зі втратою майна (42,2 %), проблемами зі здоров’ям (19,3 %).

В листопаді 2001 р. Верховна Рада України ухвалила, перший на теренах СНД, Закон України «Про попередження насильства в сім’ї». З ухваленням цього закону офіційна влада визнає як існування в суспільстві явища насильства в сім’ї, так і необхідність протистояти його основним видам45. Сьогодні вже можна стверджувати, що в багатьох аспектах цей закон не відповідає сучасним потребам щодо ефективної профілактики цього явища та забезпечення невідворотності покарання за скоєння насильства в сім’ї. Протягом 2001 – 2009 рр. на виконання цього закону були ухвалені інші нормативно-правові акти, спрямовані на формування засад для надання допомоги потерпілим, розподілу та регламентації повноважень органів державної влади, а також механізмів їх взаємодії. 19 лютого 2007 року була затверджена Державна програма підтримки сім’ї на період до 2010 року, в якій міститься декілька пунктів, котрі стосуються питань запобігання насильства в сім’ї. Практична робота з його виявлення та профілактики, яка проводиться з 2005 року, продемонструвала необхідність вдосконалення чинного закону. Ключові зміни були ініційовані народними депутатами в 2006 р. і набули чинності з 1 січня 2009 р. Було забезпечено запровадження корекційних програм для роботи з кривдниками, вилучення з закону визначення віктимної поведінки, уточнення переліку суб’єктів державної політики у цій сфері, внесення додаткової санкції до статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення тощо.

Аналізуючи наявний досвід діяльності, спрямованої на попередження насильства в сім’ї та притягнення винних до відповідальності, можна виокремити актуальні проблемами сучасного стану державної політики щодо попередження та протидії насильству в сім’ї. Зокрема, у сфері діяльності правоохоронних органів гостро постає проблема низької ефективності роботи з виявлення та притягнення до відповідальності винних за скоєння насильства; нерозповсюдженність практики судового переслідування кривдників; у соціальній сфері - катастрофічна нехватка притулків і центрів допомоги потерпілим від домашнього насильства та відсутність умов для роботи із кривдниками, а також відсутність системної підготовки фахівців для роботи в цій сфері. Разом з цим, спостерігається дуже низький рівень взаємодії між різними органами державної влади на обласному та районному рівнях. Недостатнє державне фінансування діяльності, спрямованої на попередження та протидію насильства в сім’ї, також негативно впливає на ефективність державної політики так становище кожної окремої родини, яка потерпає від насильства.

Наразі в Україні не існує достатньої кількості спеціалізованих установ для жертв насильства в сім’ї, хоча офіційна статистика Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту засвідчує щорічне збільшення кількості таких установ: якщо в 2005 р. кризових центрів нараховувалося 38, то в 2009 р. – 61. Водночас, навіть перше порівняння даних щодо кризових центрів та осіб, які перебувають на обліку, свідчить, що кількість центрів є недостатньою для організації соціальної роботи з надання допомоги потерпілим від насильства в сім’ї. Інформація щодо кількості притулків, в яких тимчасово можуть перебувати потерпілі від домашнього насильства, взагалі відсутня. Створені в деяких областях країни центри соціально-психологічної реабілітації обслуговують різні категорії вразливого населення. Відповідно до Типового положення про центри соціально-психологічної допомоги, в них може надаватися допомога лише особам у віці до 35 років. Після цього віку можлива допомога лише тим громадянам, які мають неповнолітніх дітей. Якщо в сім’ї діти вже досягли повноліття або сім’я є бездітною, за соціальними послугами вона може звернутися до структурних підрозділів управлінь праці та соціальної політики. Але відповідно до чинного законодавства ці підрозділи працюють лише з одинокими громадянами, які потребують допомоги, але взагалі не залучені до реалізації державної політики щодо попередження та протидії насильства в сім’ї. Така норма є виявом принципу нерівності у доступі до соціальних послуг і суперечить Конституції України, Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», принципам захисту прав людини тощо. Процес створення та розвитку системи закладів з надання допомоги потерпілим від насильства в сім’ї відбувається повільно, бо фінансування діяльності таких закладів забезпечується з місцевих бюджетів, більшість з яких є дефіцитними.

Як вже зазначалося рівень ефективності діяльності, спрямованої в рамках державної політики на протидію та профілактику насильства в сім’ї є низьким. У цьому контексті варто також відзначити, що абсолютна більшість санкцій, які призначаються судами у таких випадках є штрафами. Так, за даними Департаменту громадської безпеки Міністерства внутрішніх справ України, за 6 місяців 2010 р. штрафи складали близько 82 % усіх винесених вироків за статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Натомість адміністративні арешти - лише близько 13 %. Підкреслимо, що застосування тієї чи іншої санкції відносно кривдника має суттєву регіональну специфіку (табл.1.18).

Содержание