Духовно-моральний культурологічний курс в сучасній українській школі: досягнення, проблеми І перспективи филип (Осадченко)

Вид материала

Документы

Содержание Духовне існування людини… завжди цілісне… Оскільки Бог є повнота і цілісність, людина не в змозі піднятися до Нього і стати Ним

Подобный материал:

• Розділ І. Теоретичні принципи дослідження кольороназв у сучасній лінгвістиці розділ, 438.57kb.
• Християнська етика, 1741.37kb.
• Era – Європейська дослідницька асоціація, 107.56kb.
• Iii міжнародний семінар молодих учених «духовно-моральний аспект у технологізації навчально-виховного, 10.2kb.
• Бібліотека І творчість в дитячому віці: досягнення, проблеми та перспективи, 150.98kb.
• Кабінету Міністрів України на 2000-2004 рр. Одним із ключових елементів успішної інтеграції, 366.21kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
• Становлення теорії безсполучникового речення у слов'янському мовознавстві, 628.83kb.
• Тематичний та підсумковий контроль І розділу «Мистецтво в просторі культури» Художня, 29.21kb.
• Сахневич I. A. Впровадження медіа-освіти у вищих навчальних закладах України: проблеми, 103.98kb.

Духовно-моральний культурологічний курс в сучасній українській школі: досягнення, проблеми і перспективи


ФИЛИП (Осадченко),
Архієпископ Полтавський і Миргородський,
Голова Місіонерського відділу при Священному Синоді
Української Православної Церкви,
Ректор Полтавської Місіонерської Духовної Семінарії,
доктор богослов’я


Вельмишановні організатори, учасники та гості Міжнародної конференції!
Пані та панове! Браття й сестри! Колеги!

Оскільки сьогодні передбачено і «технічні» доповіді та повідомлення, я, на правах керівника авторського колективу програми Біблійної історії та християнської етики, дозволю собі поділитися з вами міркуваннями світоглядного спрямування: як, чому і навіщо ми запроваджуємо духовно-моральні культурологічні курси? Саме через таку призму спробуємо розглянути основні досягнення, проблеми та перспективи цієї роботи.

У 1932-му році світ побачив роман Олдоса Хакслі «О, дивовижний новий світ» — гірка антиутопія, розповідь про морально спотворений та радикально реформований світ майбутнього, девізом якого є три слова: «Спільність, однаковість, стабільність»¹. Жорсткий тоталітаризм сполучається у «дивному новому світі» із бездумним життям людських індивідуумів. «Тепер такі кроки зробив прогрес — … люди працюють, злягаються, безупинно розважаються; сидіти і думати їм часу немає, нíколи… Не відкладай на завтра те, чим можеш насолоджуватися сьогодні… Міцна цивілізація немислима без численних пороків, які дають насолоду»² — ось показові цитати з роману.

Автор вкладає в уста ідеологів «дивовижного нового світу» характерні застереження про історичний процес формування «нового суспільства» і перешкоди на цьому шляху: «Заважало дещо, зване християнством… Було колись таке поняття, іменоване Богом»³. Звичайно, в «новому світі» немає ні Бога, ні християнства — власне, тому «дивовижний світ» і може існувати.

Це, так би мовити, необхідна прелюдія до серйозної розмови, яка вийде далеко за рамки роздумів із приводу літературного твору.

Отже, я хочу звернути вашу увагу, шановні слухачі, на те, що сьогодні ми — вкотре в історії! — обираємо вектор розвитку. Багато йдеться про економічні реформи, вибір стратегічних партнерів. Але, попри все, найголовнішим є питання ідеології. Не економіка визначить наше майбутнє, і не вірний вектор зовнішньої політики сформує майбуття — все залежатиме від людей.

Може, в цім і полягала найбільша і найфатальніша помилка всіх без виключення революціонерів та реформаторів: у намаганні перетворити будь-що (суспільний лад, економіку, політичну систему тощо), і цим спричинити людське щастя. А ось люди все не могли, а то й відверто не бажали бути щасливими. Свідомість, як би хтось не стверджував навпаки, саме свідомість визначала всі без виключення обставини буття. Тільки зміни людської свідомості могли викликати до життя реформи та зміни. Причому такі зміни зовсім не обов’язково мали бути позитивними.

Сьогодні з’являється все більше ознак того, що суспільство прямує до моделі «дивовижного нового світу», про який я говорив на початку. Культ насолод і чуттєвості, відвертий егоїзм пропагуються не просто як прийнятні, і навіть не просто нормальні, але бажані; це, разом із ідеєю легалізації тих чи інших видів наркотиків, різними формами приниження та знищення сім’ї у традиційному її розумінні, разом із намаганнями усуспільнити процес виховання через запровадження так званої ювенальної юстиції, разом із підтримкою псевдодуховності — все це дуже нагадує розвиток «дивовижного нового світу» в редакції Хакслі.

І зазначте: «Бог не може «умерти» Сам Собою. Але Його можна вбити в собі, створивши всередині себе темну метафізичну пустку як особливий аксіологічний простір, в межах якого не мають якоїсь помітної дієвості цінності-норми релігії, моралі і права»⁴. Відтак, намагання створити «новий прекрасний світ» пов’язане із богоборством, теомахією. В «ідеалі» — зі знищенням Бога в собі для того, щоб піднестися над застарілою аксіологією, фактично ж — поринути у прірву, у безодню гріхів та пристрастей.

До того ж, нині про духовність намагаються говорити спрощено, примітивізовано. Та слід знати, що спрощення — це «зовсім не простота, але легковагість… Вона легко находить послідовників у малокультурному середовищі і лестить йому, рівняючись на відсталих… Відстала людина, отримуючи владу, стає руйнівником і диктатором, відчуваючи ворожість до більш розвиненого суспільства… стає агресивним до всіх, хто не розділяє її позиції»⁵. Водночас творці нової ідеології «дивовижного нового світу» сміливо відкидають «застарілі» авторитети, водночас обіцяючи швидкий результат.

Сучасні «духовні практики», при всій своїй привабливості, змушують згадати слова Фромма з приводу однієї з неорелігій: «Суміш певного числа спрощених істин, напівправд та явного абсурду, пропагандистська техніка приголомшення читача своєю величчю, непогрішимістю і новизною системи автора, обіцянки нечуваних результатів… — ось техніка, яка веде до найзлощасніших результатів»⁶.

Все це можна би було пояснити тим, що розуміння щастя змінюється, і нині суспільство намагається ощасливити своїх членів ось таким, простим і водночас більш сучасним способом, ніж старомодні мораль, честь, сумління, порядність, цнотливість, вірність, правда тощо…

Але згадаймо великого Шекспіра. Він, устами героя «Короля Ліра», твердить:

І правий Бог: гріховні насолоди
Для нас знаряддями тортур стають⁷

Духовна ненормальність, гріховність способу життя, душевна потворність не можуть дати щастя. Намагання улаштувати життя, скажімо так, всупереч традиційній моралі, є неприродним і, що доведено безліччю прикладів, ніколи не приводить до справжнього щастя. Ні, не Бог карає грішника — самі «гріховні насолоди» карають того, хто до них удається. До речі, у багаторазово вже цитованому романі Хакслі Шекспір згадується серед реалій «нового світу». Серед заборонених реалій: «Шекспіра, знаєте, заборонено… тому що він — старе лахміття. От основна причина… ми не бажаємо, щоб людей це вабило. Потрібно, щоб їм подобалося нове… Цю ціну нам доводиться платити за стабільність»⁸. А «нове», те, що суперечить вічним цінностям Шекспіра, відомо яке!

Отже, бажаючи йти вперед, ми маємо серйозно розмислити над шляхом.

І перше, я би порадив не поспішати зі словом реформи. Ре-формувати можна, власне, щось сформоване. Нажаль, мусимо констатувати, що сьогодні актуальніше говорити саме про формування українського суспільства — того суспільства, яке пройшло через численні періоди «роздержавлення», «розкуркулення», революцій, катаклізмів, репресій — всі вони винищили багато чого в людських душах. Але найбільшим горем був, на мій погляд, державний атеїзм. «Сімдесятирічний радянський атеїзм, як його ні називати: масовий, науковий, державний — був, безумовно, новим явищем в світовій історії… Лише в Радянському Союзі войовничий атеїзм розлився в маси, сформувавши декілька поколінь невіруючих людей — якщо і не ворожих релігії, то глибоко до неї байдужих. Якщо вони самі не зносили храмів і не спалювали ікон, то ніколи і не молилися, не закликали імені Бога, забули про саме його існування»⁹. Така катастрофа не минулася безслідно навіть після 20 років незалежного існування. А намагання створити гуманістичну ідеологію на безбожному просторі щоразу викликало до життя все нову й нову драму одного змісту — драму атеїстичного гуманізму¹⁰.

Відтак, донині не існує, як такої, загальнонаціональної ідеології, а от ідеології радикальні, маргінальні час від часу матеріалізуються. Згадаймо принагідно, що повоєнна Німеччина пережила справжнє «диво», автором і провідником якого був Людвіг Ерхард. Він говорив саме про формування суспільства¹¹; так, здається, слід чинити і нам.

А першим питанням формування майбутнього слід вважати вибір фундаменту. І я пропоную вам згадати слова Шевченка із його гіркого твору «І мертвим, і живим, і ненародженим…»:

У чужому краю
Не шукайте, не питайте
…
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого.
…
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю.
Немає й Бога, тільки я!
…
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.¹²

Я переконаний у правоті слів Кобзаря. І хоча міг би навести свідчення отців Церкви щодо вірності традиції та розбудові майбутнього на традиційному фундаменті, я обрав саме Шевченка, який, з одного боку, має беззаперечний авторитет, з іншого ж — його важко звинуватити у свідомому намаганні підтримати дії Української Православної Церкви щодо запровадження викладання християнської етики в українській культурі… Отже, слід будувати на своєму фундаменті, і він, цей фундамент, не можна уявити без нашої спільної культури — культури, яка виникла і розвивалася на ґрунті християнських цінностей. І наша мораль, і вся система цінностей, і світогляд наш — всі вони, навіть попри бажання декого — виявляються християнськими.

Саме тому нами створено програму, яка би несла би потрійне навантаження:

1). Навчала дитину високої моральності, традиційної для нашої культури і притаманної вітчизняній традиції. Навіть цілком світські автори свідчать: «Абсолютної універсальної, яка би підходила до всіх часів і народів системи цінностей немає… Разом із тим можна і потрібно говорити про найбільш прийнятну, гуманну, прогресивну систему цінностей»¹³. Ми переконані, що такою системою і є наша традиційні мораль. Саме ця система може стати тією «конструктивною аксіологією»¹⁴, про яку мріють сучасні діячі освіти.

2). Прилучала дитину до цінностей культури, створеної на тому ж ґрунті, на якому зросла і мораль. Тут варто зазначити, що вітчизняна «релігійно-філософська думка свято вірила в те, що «якщо Бога немає, то все дозволено». Інакше кажучи, світська моральність без релігійних святинь вважалася безпідставною, а тому неможливою»¹⁵. Та ж культура, яка утворилася під впливом святині, нерозривно пов’язана з етикою, мораллю християнства, є, деякою мірою, матеріалізацією морального, в усякому разі — аксіологічного.

3). Не порушувала принципу світськості освіти та відділення школи від Церкви. Ми визнаємо, що жодна ідеологія не може бути визнана в якості обов’язкової, і тому не претендуємо на надання православ’ю статусу «офіційної релігії», або визнання православної Церкви «державною». Водночас ми наполягаємо на принциповості неухильного дотримання Україною міжнародних норм щодо вільної можливості виховання дітей у відповідності до національних духовних традицій. Церква переконана: «Ніде в світі зараз світський характер держави не тлумачиться офіційною владою як антирелігійний чи атеїстичний, спрямований на ізоляцію або руйнацію національних духовних традицій як частини національної культури»¹⁶.

І тут я звертаю увагу присутніх на те, що подібне виховання дозволяється численними міжнародними правовими актами, актуальними для України. У сучасному праві можливість громадян отримувати освіту відповідно до їхньої національно-культурної та релігійної ідентичності сприймається як складова частина:

а) права на національно-культурну і релігійну ідентичність, що включає права на збереження національної культури, на культурний розвиток, на доступ до культурних цінностей і на участь в культурному житті, право народів на самовизначення і вільне встановлення і здійснення свого культурного розвитку;¹⁷

б) права на духовне благополуччя;¹⁸

в) права на духовний розвиток в умовах свободи і гідності;¹⁹

г) права на духовний розвиток дитини;²⁰

д) права батьків на вибір виховання і освіти для своїх малолітніх дітей;²¹

е) права на виховання в дитині поваги до її культурної самобутності, мови і цінностей, до національних цінностей країни, в якій дитина проживає;²²

ж) права на підвищення духовного рівня життя.²³

Зараз модно посилатися на досвід «розвинених країн», або закордонний досвід взагалі. Так от, у різних країнах — від Сполучених Штатів до Туреччини, від Ізраїлю до країн Західної Європи — відбуваються уроки релігійної освіти. Ми, отже, не пропонуємо тут нових підходів і принципів.

Запровадження вказаного духовно-морального курсу культурологічного змісту має на меті сприяння вихованню у відповідності до національно-культурної ідентичності представників кожного народу — як титульної нації, українців, так і представників інших народів. А православна культура об’єднує багатьох людей саме завдяки своїй a priori універсальності, яка дозволяє позбутися також і обмежень соціального, класового, майнового тощо характеру, оскільки во Христі «немає ні елліна, ні юдея, … варвара, скіфа, раба, вільного, але все й у всім Христос» (Кол. 3.11).

І ще один важливий, принциповий момент. Людина має вчитися свідомо обирати свій шлях, робити осмислені вчинки. Запровадження вивчення культурологічного духовно-морального курсу дасть молодому поколінню таку можливість. Свідомий віруючий, належний до свідомо обраної віри, або свідомий же атеїст — тільки такі люди зможуть також поважати переконання інших. Я переконаний, що наш курс надасть кожному можливість, за словами апостола Павла, досліджувати все, але дотримуватися кращого²⁴.

Стабільність суспільства на може ґрунтуватися на «спільності й однаковості», як у страхітливому «новому світі» Хакслі. Навпаки, тільки різноманітність особистостей і розмаїття думок може стати фундаментом суспільства стабільного, але динамічного. Інакше стабільність стане зовнішнім проявом тоталітаризму (в усякому разі, жорсткого авторитаризму). Тому прилучення дитини до справжньої свободи дасть можливість формувати суспільство, стабільність якого не визначатиметься політичною модою. Переконаний: наш курс навчає людину бути вільною від рабства найнижчих інстинктів, натомість вільно реалізовувати себе саме як людину.

Наразі перед педагогічною спільнотою стоїть важливе завдання подолання низки принципових суперечок, які існують у педагогічній ідеології. Як свідчить видатний православний педагог сучасності²⁵, наразі, зокрема, вельми актуальним є питання подолання суперечностей:

а) між сприйняттям життя як життя вічного (властивого більшості культур і релігій) і педагогічним забезпеченням виключно земного життя;

б) між ідеалізованими уявленнями про людську особистість, на які спираються більшість особистісно-орієнтованих методик, і традиційним релігійним сприйняттям природи людини як ушкодженої гріхом (відтак, яка потребує першу зцілення, а потім розвитку) [тут варто зазначити, що саме ідеалізовані уявлення про природу людини були притаманні багатьом представникам нашої педагогічної науки — та немає катастрофи в тому, щоби визнати цю помилку. За словами К. Поппера, «наука являє собою один із небагатьох видів людської діяльності , в якому помилки піддаються критиці і з часом досить часто виправляються»²⁶];

в) між антропоцентричністю більшості сучасних освітніх систем і традиційною для більшості релігій, а також історично для більшості педагогічних систем теоцентричністю і освіти, і виховання;

г) між процесом психофізичного розвитку дитини і її духовним становленням;

а також, нажаль, і

д) між набуттям знань, освітою та вихованням

Створюючи наш курс, ми намагалися подолати саме ці принципові суперечності. і виходили ми з того, що «^ Духовне існування людини… завжди цілісне… Оскільки Бог є повнота і цілісність, людина не в змозі піднятися до Нього і стати Ним²⁷, залишаючись розколотою на «світ сей» і «світ той», на небесне і земне. Духовне життя дає людині «третій вимір», виводить її з-під влади емпірики земного існування, розкриває істинну суть і дійсне покликання її»²⁸. Водночас слід пам’ятати, що імпліцитне бажання «стати Богом», або «бути, як боги» (Бут. 3.3) притаманне людям від моменту гріхопадіння. Та «ніщо, крім пізнання істинного Бога, не врятує їх від нечестивих намагань самим стати богами, і від жорстокої демонізації своїх співбратів за те лиш, що вони схильні до тих же самих амбіцій»²⁹.

Що ж являє собою програма курсу біблійної історії та християнської етики? Схвалена Міністерством освіти і науки, програма наразі виставлена в мережі Інтернет, і кожен може з нею вільно ознайомитися. Я нагадаю тут загальні моменти:

Навчальна програма «Біблійна історія та християнська етика» (1-11 класи) є програмою духовно-морального змісту, що спрямована на формування і розвиток гармонійної особистості українського громадянина-патріота на засадах християнських духовних цінностей. Одинадцятирічний досвід роботи за програмою курсу «Біблійна історія та християнська етика» (програма факультативного курсу для учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів, затверджена Київським обласним інститутом післядипломної освіти педагогічних кадрів) переконує у його доцільності та актуальності. Це виявляється, насамперед, у бажанні дітей вивчати цей предмет, їхньому прагненні узгоджувати свою поведінку з нормами християнської моралі, у позитивних відгуках батьків на результати вивчення цього курсу дітьми. Запропонована програма є результатом критичного осмислення попередніх програм та аналізу інших відомих програм аналогічного спрямування. Внесені зміни та доповнення зумовлені врахуванням зауважень і побажань, а також практикою роботи з даного предмета в загальноосвітніх навчальних закладах різних регіонів України.

Мета програми полягає у збагаченні дітей духовно-етичними знаннями, у відродженні життєстверджуючого мислення та набутті вчинкового досвіду на основі християнського віровчення, досвіду тисячолітньої традиції християнства в Україні.

Завданнями програми є (вибірково):

- Формування світогляду українського громадянина-патріота на тисячолітніх засадах відданості Богові, Вітчизні та своєму народові.

- Розвиток духовно-моральної сфери особистості, проявів духовно-моральної краси у повсякденні (вчинки милосердя та співчуття, гуманність, поступливість, щирість, правдивість, довіра до людей, альтруїзм тощо).

- Зацікавлення молодого покоління вивченням історії рідного краю, особливо в аспектах духовного життя, релігійних традицій та вивчення досвіду вирішення різних ситуацій (превентивне виховання).

- Продовження цілеспрямованого пізнання особистістю духовного світу через поєднання віри та розуму, релігійного пізнання внутрішнього світу людини через власний досвід переживань та вчинків.

- Виховання в учнів етичних і естетичних почуттів, пов’язаних з їхнім майбутнім життям як батьків, громадян нашої держави, християн.

- Захист особистості вихованців від деструктивних систем впливу на їхню духовно-моральну і ціннісну сфери життя (превентивне виховання на засадах християнської моралі).

Методологічною основою програми є такі аксіологічні принципи (що відповідають концепції національного виховання), вибірково:

- принцип природовідповідності;

- принцип культуровідповідності (органічний зв’язок з історією народу, традиціями, з народними ремеслами, промислами. Особистість формується через відтворення у власному житті безпосередньо привласненого досвіду попередніх поколінь, їхніх духовних і моральних надбань, побудови за цими зразками структури вирішення головних життєвих ситуацій тощо);

- теогуманістичний принцип (як варіант синергетичного принципу, який лежить в основі християнського вчення про взаємодію людини і Бога, про Боголюдину Ісуса Христа як взірця досконалої Людини. Поняття синергія, яке розробляється наукою синергетикою, набуває принципово нового значення);

- дитиноцентризм як варіант гуманістичного принципу.

Основні дидактичні принципи програми: науковості, доступності, наочності, інтегративності та системності.

Основні принципи викладання програми:

- принцип особистісної орієнтації (врахування неповторності психічних особливостей кожної дитини, наявність індивідуального підходу);

- принцип наступності (полягає у наступності в реалізації змісту і завдань навчальних курсів та орієнтацію на практичне втілення засвоєних духовно-етичних засад як мотивацій життєтворчої особистості);

- принцип соціальної відповідності (обумовлює необхідність узгодженості змісту та методів навчальних курсів з реальною соціальною ситуацією, в якій передбачається формування у школярів готовності до розв’язання життєвих проблем);

- принцип превентивності (означає надання знань для профілактики негативних проявів поведінки дітей та учнівської молоді, вироблення імунітету до негативних впливів соціального середовища, активне протистояння їм);

- принцип життєвої смислотворчої самодіяльності (передбачає процес становлення особистості як творця і проектувальника свого життя, який уміє приймати самостійні рішення і нести за них відповідальність, повноцінно жити й активно діяти у динамічних життєвих умовах, постійно самовдосконалюватися, адекватно і гнучко реагувати на соціальні зміни);

- принцип свободи совісті (обумовлює можливість вибору серед світських навчальних курсів такого, що найбільше відповідає світоглядним переконанням учнів та їхніх батьків).

Вважаю, що зазначена програма допоможе і вчителеві, і учневі сприймати надбання української та світової культури, формувати свою мораль на традиційній для України основі, зростати справді Людиною.

Важливою проблемою сьогодення є проблема кадрова. До викладання духовно-моральних культурологічних предметів залучається та чи інша кількість учителів — деякі з них, на жаль, не сповна усвідомлюючи велику відповідальність, покладену на них. Нагадаю тут слова апостола Якова: «не багато хто ставайте вчителями, знаючи, що більший осуд приймемо» (Яків, 3.1). Саме тому Українська Православна Церква так багато уваги приділяє співпраці з педагогами, підготовці викладачів до достойного викладання таких важливих предметів, які формують світогляд і, зрештою, багато що визначають у житті людини. Я закликаю всіх до тісної співпраці з Церквою в усіх питаннях, від теоретичних до практично-методичних; тільки таким чином ми зможемо досягти справжніх успіхів у нашій спільній справі.

Кожен має право на свою думку. Та кожен також покликаний і до відповідальності за свої позиції. Я переконаний: запровадження до системи загальної освіти культурологічного курсу духовно-морального спрямування зможе не лише задати вірний вектор розвиткові суспільства, але й застереже від помилок, які можуть на шляху розвитку виникати. Зокрема, ми повинні — в тому числі і за допомогою нашого курсу — не допустити формування «нового світу» зразку Хакслі, в якому у жертву «спільності, однаковості і стабільності» приносилися би людські життя, а самі люди перетворювалися би на хтивих і жадібних тварин.

Ви можете сказати, що утопії для того утопіями³⁰ і звуть, щоб показати їхню нереальність. Але для тих, хто так думає, хочу нагадати сумні слова Бердяєва, сказані за кілька років до появи роману Хакслі: «Утопії погано знали або забули… Але утопії виявилися набагато більш здійсненними, ніж здавалося раніше. І тепер стоїть інше болісне питання, як уникнути остаточного їх здійснення»³¹.

Думаю, розмова про утопії, а разом і наш реалізм щодо впровадження духовно-моральних культурологічних курсів у систему загальної середньої освіти стануть ефективним механізмом запобігання втіленню в життя різних антиутопій.

Дякую за увагу.

Література:

1. Біблія. Книги Святого Письма Старого і Нового Завіту.
   
2. Бачинин В.А. Жанр «теоморта» как плод «метафизической спеси» или Искусство как «лифт на эшафот» // Этическое и эстетическое: 40 лет спустя. Материалы научной конференции. 26-27 сентября 2000 г. Тезисы докладов и выступлений. СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2000
   
3. Бердяев Н. Демократия, социализм и теократия / Новое средневековье. Размышление о судьбе России и Европы. Берлин, 1924
   
4. Зубов А. Христианство и культура // Знамя. 1999. № 10
   
5. Краснухина Е. К. Религиозная мораль и секулярная нравственность // Религия и нравственность в секулярном мире. Материалы научной конференции. 28-30 ноября 2001 года. С.-Пб., 2001
   
6. Любак А. де. Драма атеистического гуманизма. М., 1997
   
7. Международные акты о правах человека. Сборник документов
   
8. Нибур Р. Опыт интерпретации христианской этики // Христос и культура. М., 1996
   
9. Понкин И. В. Правовые основания преподавания православной культуры в государственных учреждениях в вопросах и ответах. М., 2002
   
10. Програма духовно-морального курсу для учнів 1-11 класів «Біблійна історія та християнська етика» (авторський колектив: керівник архієпископ Полтавський і Миргородський ФИЛИП). Рекомендована Міністерством освіти і науки України (Лист 1/11-11629 від 21 грудня 2010 року). Машинопис
    
11. Розов Н.С. Конструктивная аксиология и интеллектуальная культура будущего // Философия образования для XXI века. М., 1992
    
12. Салтыков А., прот. О православной культуре // Журнал Московской Патриархии. 1997. №3.
    
13. Современная философия науки. Хрестоматия. М., 1996
    
14. Фромм Э. «Дианетика»: искателям сфабрикованного счастья // Человек. 1996. №2
    
15. Хаксли О. О дивный новый мир. С.-Пб., 1999
    
16. Шевченко Т. Г. І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє / Кобзар. К., 2002
    
17. Шестун Г., протоиерей. Основные проблемы современного образования. Эл. ресурс: a.orthodoxy.ru/Shkola/Problem.php
    
18. Эпштейн М. Н. Пост-атеизм, или бедная религия // Октябрь. 1996. №1.
    
19. Erhard L. Der Weg in die Formierte Gesellschaft. — “Uropa”, 1965, № 8.
    
20. The Tragedy of King Lear // The Complete Works of William Shakespeare. Project Gutenberg, 1997