Монографія Дрогобич Видавнича фірма «відродження» 2005
| Вид материала | Документы |
- Філософія відродження план Філософія Відродження, 138kb.
- Виробництво медичного обладнання, 17.79kb.
- Культура відродження культура відродження, 154.19kb.
- Про опублікування результатів дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора І кандидата, 82.26kb.
- Опубліковані основні праці, 10.05kb.
- Т. В. Новальська // Вісник кнукіМ. К., 1999. Вип. С. 55-66, 9.26kb.
- Робоча навчальна програма для студентів спеціальності «Видавнича справа та редагування», 145.46kb.
- Проспект емісії облігацій товариства з обмеженою відповідальністю «фірма «вена», 4159.34kb.
- Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Географія. Економіка. 6-11 (видавничо-торгова, 146.97kb.
- Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Географія. Економіка. 6-11 (видавничо-торгова, 112.08kb.
3.2. Національний імператив та його вираження
в поезії Є. Маланюка
Вивчення національної літературної класики завжди актуальне для будь-якої культури. У межах постколоніальної ситуації побутування новітньої української науки ця актуальність, на наш погляд, має два конститутивні аспекти. По-перше, класичні досвіди, їх вивчення та популяризація допомагають реставрувати понівечену окупантом духовність народу. По-друге, саме в межах класичної літератури можна і треба шукати методологічно значущі ідеї, котрі за належного витлумачення допомагають ефективно (без імперських спотворень-аберацій) осмислювати національно-духовну дійсність.
Промовисто важливим об’єктом вивчення, під цим оглядом, видається творчість, зокрема поетична, українського письменника-вісниківця і мислителя-націоналіста, загальновизнаного вітчизняного класика ХХ ст. Євгена Маланюка. Очевидно варто з’ясувати характерні (насамперед теоретичні) аспекти вираження національного імперативу в межах зазначеного художнього досвіду. Метою, таким чином, стає окреслення поняття національного імперативу взагалі та з’ясування характерних форм його художнього вираження в поезії Є. Маланюка зокрема.
Уважний погляд на поезію та есеїстику Євгена Маланюка дозволяє виявити дві провідні ідеї його творчості: це опір різноликому (від війсково-політичного до культурного) імперіалізму та утвердження української національної ідеї.
Слушно запитати, як взагалі можна протистояти імперіалізмові, зокрема культурному? Австралійський вчений Саймон Дюрінг, висловлюючи загальну думку більшості націоцентричних постколоніальних вчених, вказує на потребу в розвитку націоналізму, зокрема „культурного націоналізму“, який завжди „розвивався всупереч імперіалізму“1. Більше того, С. Дюрінг викриває фальсифікаторські кривотлумачення поняття націоналізму (зокрема, ототожнення його з фашизмом, нацизмом (націонал-соціалізмом), шовінізмом, ксенофобією тощо), заявляючи: „Я відмовляюся від позиції, яку займає більшість гуманістів, модерністів, марксистів, а саме, що націоналізм є природно загрозливою ідеологічною формацією“2.
Важко відмовити в слушності австралійському науковцеві, тим більше, що і вітчизняна культурна традиція, і світовий історико-культурний процес підтверджують націотворчий та націозахисний потенціал націоналізму. Нам видається доцільним наголосити на тому факті, що саме ця ідеологія ще ні разу не ставала концептуальним „становим хребтом“ ідеології державотворення в Україні (ні в 1917–20, ані на початку 90-х рр.), що саме її ідеї могли б суттєво і якісно вплинути на процес постання сучасної національної держави.
Ідейно-науковою базою націоналістичного світогляду є національно-екзистенціальна методологія, структурована національним імперативом. Тут доречно окреслити поняття національного імперативу, котрий є аксіальною категорією ідеології, філософії та методології націоналізму. Особливо корисним з епістемологічної точки зору видається теоретико-практична конкретизація національного імперативу як базового спекулятивного елемента системи будь-якої національної культури, елемента, що має культуроносні, культуротворчі, культурозахисні та культуроінтерпретуючі потенції.
Сам термін імператив походить від латинського слова imperativus – владний. Найбільше поширення отримав, мабуть, під впливом популярності філософії Іммануїла Канта, в етиці котрого центральне місце займала відома формула категоричного імперативу: дій так, щоб максима твоєї волі могла стати моральним законом для всіх.
Поняття національного імперативу доцільно витлумачувати, усвідомлюючи, що він є категоричним наказом у межах не суто етичного, а загальнонаціонального мислення. У цій своїй функції національний імператив детермінує постання національно-екзистенціальної методології як природного (іманентного) для будь-якої нормальної, незмаргіналізованої особистості способу мислення, мислення „у категоріях захисту, відтворення та розвитку нації“3.
Так увиразнюється методологічна роль імперативу взагалі та національного імперативу зокрема. Імператив постає водночас й основною регулятивною ідеєю (чи принципом) мислення, й основним (системотворчим) елементом світоглядної бази індивіда.
У межах української культури Нового часу національний імператив сформульований Тарасом Шевченком, „Кобзар“ якого вчить мислити саме в українських категоріях з позицій національної максими: все, що йде на користь нації і християнству – добро, все те, що шкодить нації і християнству – зло21.
Згодом цей спосіб мислення та основоположна для нього регулятивна ідея у той чи інший спосіб (у межах різних галузей культури) розвивалася в рамках української духовної традиції ХІХ–ХХ століть. Лінія ітелігібельного пошуку іноді вкрай небезпечно віддалялась від свого епіцентру (і тоді Україна ставала жертвою запозичених імперських ідей) або максимально наближалась до Шевченкового архетипного зразка. П. Куліш, М. Костомаров, Марко Вовчок, М. Драгоманов, І. Нечуй-Левицький, Б. Грінченко, Т. Зіньківський, О. Кониський, І. Франко, Леся Українка, М. Міхновський, М. Євшан, В. Липинський, А. Шептицький, Д. Донцов, М. Хвильовий, Й. Сліпий, Ю. Липа, Ю. Вассиян, Є. Коновалець, О. Ольжич, С. Бандера та ін.,– усі вони так чи інакше розвивали українську культру саме тому, що у той чи інший спосіб переартикульовували національний імператив Кобзаря.
Національний імператив у поезії Євгена Маланюка (схоже як у Т. Шевченка, І. Франка чи інших класиків) постає виразно структурованим явищем. Можемо виділити цілий ряд його конститутивних елементів, котрі корелюють із відповідними аспектами національного буття (як і гайдеґґерівського „тут-буття“). Основним смисловим акцентом стає виявлення національно-мислетворчих, регулятивних потенцій художніх формантів (елементів літературного твору).
Розглянемо декілька прикладів із різних збірок письменника (переважно це форми свідомості максимально близького до автора ліричного героя), що стосуються різних національно-імперативних моментів.
Митецький аспект національного імперативу виражений Є. Маланюком, наприклад, у триптисі „Біографія“, зокрема особливо виразно у третій частині. Тут голос ліричного героя озвучує не лише артистичну позицію автора – „кривавих шляхів апостола“ – та його побратимів по „стилосу“, але й може інтерпретуватися як вираження настанови в межах суспільної позиції – „смолоскипом Тобі Одній“ (цебто Україні) – кожного національно-свідомого українця з трагічного покоління епохи Визвольних Змагань: