Монографія Дрогобич Видавнича фірма «відродження» 2005
| Вид материала | Документы |
- Філософія відродження план Філософія Відродження, 138kb.
- Виробництво медичного обладнання, 17.79kb.
- Культура відродження культура відродження, 154.19kb.
- Про опублікування результатів дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора І кандидата, 82.26kb.
- Опубліковані основні праці, 10.05kb.
- Т. В. Новальська // Вісник кнукіМ. К., 1999. Вип. С. 55-66, 9.26kb.
- Робоча навчальна програма для студентів спеціальності «Видавнича справа та редагування», 145.46kb.
- Проспект емісії облігацій товариства з обмеженою відповідальністю «фірма «вена», 4159.34kb.
- Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Географія. Економіка. 6-11 (видавничо-торгова, 146.97kb.
- Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Географія. Економіка. 6-11 (видавничо-торгова, 112.08kb.
Петро Скунць
У попередньому підрозділі нам ішлося про актуальну потребу випрацювання методу, що б допоміг не лише вивчати творчість І. Франка, а й розробити на її основі ефективну модель „національно-культурної стратегії“ (О. Пахльовська). У цьому підрозділі маємо за мету поглибити окреслену теоретичну проблему новітнього франкознавства, що складається, на нашу думку, із двох аспектів: по-перше, йдеться про вироблення герменевтично вивіреної методології (чи методологій) вивчення творчості І. Франка, а по-друге, використання інтерпретаційного потенціалу цієї творчості (художньої і нехудожньої) в якості методологічної матриці для осмислення української (і не лише) культурної дійсності.
Теоретико-практичну інтерпретацію зазначеної проблеми хочемо випередити міркуванням, що увиразнить напрям нашого гносеологічного пошуку. Розходиться про усвідомлення ширшим науковим загалом тієї вагомої ролі, котру, на наше переконання, відіграють для вивчення спадщини Каменяра франкознавчі наукові центри. Такі, наприклад, як Інститут франкознавства при Львівському університеті чи Лабораторія франкознавчих студій при Дрогобицькому університеті. Саме фахівці схожого типу закладів часто виходять на такі концептуальні та глибокі питання, що просто стимулюють до подальшого вивчення їх у середовищі інших спеціалістів, передусім теоретиків та істориків літератури.
У нашому випадку, евристично продуктивним поняттям, за допомогою якого варто спробувати експлікувати окреслену вище теоретичну проблему, стала ідея професора Івана Денисюка, що стосується „франкізму“ (термін його ж): „Франкові погляди необхідно трактувати як його власну, еволюційно складну філософську систему – „франкізм“, у якій є оригінальна візія людського прогресу, гуманізму23, обстоювання прав одиниці на свою суверенність і прав нації на самостійну, незалежну власну державу“1.
Український вчений не випадково окреслює „франкізм“ як „еволюційно складну“ філософську систему. Об’єктивна наявність різнорідних, аж до гетерономності, елементів у межах цієї системи робить її місцями суперечливою (і ці місця трапляються протягом кожного періоду творчості), а також дозволяє деяким науковцям (особливо масово в радянський час) спекулювати на такого типу контроверсійності, підміняючи сутнісне, основне чи неперехідне у Франковій системі другорядним. Зрозуміло, що у такому вигляді – внутрішньо суперечливої системи – „франкізм“ важко використовувати в якості ефективної методологічної бази для осмислення явищ та закономірностей культурного буття. Однак, на нашу думку, науково зняти проблему „еволюційної складності“ світогляду (і, відповідно, „франкізму“) можна, використавши національно-екзистенціальний метод методологічної верифікації самого Каменяра (котрий ми експлікували вище): слід звіряти відповідність проголошених методологічних постулатів постулатам справжньої методологічної бази, котра випливає з емпіричного текстуального матеріалу.
І тут особливо корисним з епістемологічної точки зору видається теоретико-практична конкретизація національного імперативу як базового спекулятивного елемента системи будь-якої національної культури24. При цьому розглядаємо творчість Івана Франка у найпріоритетніших для кожного екзистенціально-семіотичного феномену національно-духовних (культурних) контекстах-координатах.
Український національний імператив (у межах української культури Нового часу) сформульований (щоправда не в дискурсивно-логічній, а в художній формі) основоположником національно-екзистенціальної методології Тарасом Шевченком. І тут цікавим у методологічному сенсі феноменом постає „Кобзар“, який найбільш чітко і масштабно вчить мислити в національних категоріях, формуючи тим самим новий тип української людини („шевченківської“, на думку ряду етнопсихологів). (З іншого боку, у такий спосіб можемо простежити герменевтичну, гносеологічну, виховну, людино- і націотворчу та ін. споріднені функції художньої літератури).
Характерно, що сам національний імператив у Т. Шевченка постає виразно структурованим явищем. Можемо виділити цілий ряд його складових елементів, котрі корелюють із відповідними аспектами національного буття (як і гайдеґґерівського „тут-буття“). При цьому варто враховувати, що наказовість тієї чи іншої методологеми не завжди виражається лінгвістичним імперативом – наказовим способом дієслова чи спонукальним реченням. Тут основне ідейне навантаження переноситься із сфер форми та змісту безпосередньо у герменевтичну сферу смислу: яке призначення в сенсі культивування національного способу мислення має та чи інша вербально-ейдологічна структура? Розглянемо декілька прикладів із „Кобзаря“ в основному на прикладі форм свідомості максимально близького до автора ліричного суб’єкта, що стосуються різних національно-імперативних моментів:
– інтимно-морального: