Нам треба твого голосу, Тарасе!
| Вид материала | Документы |
- Гергель Юлія (м. Новогродівка, Донецька обл.), 209.44kb.
- Програма «Наша планета наш дім» Девіз: «Треба горнутися нам до Землі: на ній, 162.63kb.
- Електронний бюлетень гурт, 682.78kb.
- Методичні рекомендації щодо календарно-тематичного планування з української мови, 267.27kb.
- «Дебет плюс V12» має досить велику кількість можливостей, вона може бути використана, 158.12kb.
- Студентські профспілки: їх роль у захисті прав та інтересів студентів, 127.09kb.
- Закону України «Про вибори народних депутатів», 317.03kb.
- Сказки авторы и художники, 95.68kb.
- Московскому студенчеству, 827.94kb.
- Інститут виборчого права, 202.46kb.
| Підготували Директор Довга-Калуської ЗОШ Кухтин В.М. та вчитель початкових класів Парцей Г.В. Виховний захід. Шевченківський тиждень. Тема. Нам треба твого голосу, Тарасе! Мета: Вчити учнів сприймати поезію Кобзаря серцем і душею, виховувати любов до України, її великих людей. Оформлення: У залі – портрет Тараса Шевченка, прикрашений рушниками. Виставка книг та вишивок.  ^ Хід заходу І ведучий. 197-а весна ступила на землю від часу народження Тараса Григоровича Шевченка, устами якого немовби говорив Бог , що призначив своєму посланцеві порятувати український народ від загибелі задля майбутнього його . Неначе праведних дітей Господь, любя своїх людей, - послав на землю їм пророка Свою любов благовістить, святому розуму учить. Пісня „ Зацвіла в долині” ІІ Ведучий. І він заговорив до свого народу напрочуд просто, поетично про найголовніше, найболючіше, про красу природи і людини, її честь і гідність, про несправедливість, славне минуле, втрачену свободу, яку треба було неодмінно повернути, про любов до України, заради якої був готовий на усе. Читець І Читець ІІ Реве та стогне Дніпр широкий, Світає... Сердитий вітер завива, Край неба палає, До долу верби гне високі, Соловейко в темнім гаї Горами хвилю підійма. Сонце зустрічає. і блідий місяць на ту пору Тихесенько вітер віє, Із хмари де-де виглядав, Степи, лани мріють, Неначе човен в синім морі, Між ярами, над ставами То виринав ,то потопав. Верби зеленіють. І Ведучий. Світ Шевченка... Увійшовши в нього, можливо, зрозуміємо, звідки в нього та всеосяжна любов до України, її народу та всіх чесних людей світу, звідки брав він сили вистояти в боротьбі проти зла і не зломитися, звідки в нього такий високий духовний світ і геніальний талант. Читець І Читець ІІ Садок вишневий коло хати, Сонце заходить, гори чорніють, Хрущі над вишнями гудуть, Пташечка тихне, поле німіє, Плугатарі з плугами йдуть, Радіють люди, що одпочинуть, Співають ідучи дівчата, А я дивлюся... і серцем лину А матері вечерять ждуть. В темний садочок на Україну. Сім’я вечеря коло хати, Лину, я лину, думу гадаю, Вечірня зіронька встає, І ніби серце одпочиває. Дочка вечерять подає, Чорніє поле, і гай, і гори, А мати хоче научати, На синє небо виходить зоря. Так соловейко не дає. ІІ Ведучий. Шевченко був глибоко віруючою людиною . Усвідомлюючи себе Пророком , він звіряв свої слова, думки з Божими. У великі хвилини перед ним завжди стоїть Бог, який підтримує активні сили добра: „Борітеся – поборете, вам Бог помагає.” Читець І Читець ІІ Молюсь Тобі ,Боже милий, Де, як, коли і що робилось? Господи великий! Було що справді, а що снилось, Що не дав мені загинуть, Які моря перепливав!.. Небесний Владико. І темний гайок зелененький, Що дав мені добру силу І чорнобривка молоденька, Пересилить горе І місяць з зорями сіяв, І привів мене, старого, І соловейко на калині На сі святі гори То затихав, то щебетав, Одинокий вік дожити, Святого Бога вихваляв. Тебе восхвалити. Пісня „ Реве та стогне Дніпр широкий” І ведучий. Жіноча доля для Шевченка – це соціальна трагедія, всенародне лихо, породжене кріпацькою сваволею. Образ нещасної, закріпаченої жінки поет носив , „наче цвяшок, у серце вбитий”. Кобзар прославив матір і материнство на весь світ, став щирим заступником жінки-трудівниці, жінки-матері. Читець І На панщині пшеницю жала, На вольній, бачиться, бо й сам втомилася; не спочивать уже не панський, а на волі; пішла в снопи, пошкандибала та на своїм веселім полі Івана сина годувать. Свою-таки пшеницю жнуть, Воно сповитеє кричало а діточки обід несуть. у холодочку під снопом. І усміхнулася небога, Розповила, нагодувала, проснулася – нема нічого... попестила; і ніби сном На сина глянула, взяла над сином сидя, задрімала. Його тихенько сповила І сниться їй той син Іван та , щоб дожать до ланового, і уродливий ,і багатий, ще копу дожинать пішла. не одинокий, а жонатий Виходить на сцену мати і малий Тарасик. Мати. Як гірко, як нестерпно жаль, Так всюди – з вкраю в кай – що долі нам нема з тобою! Панує рабство ненависне. Ми вбогі, змучені раби, Росте неправда на землі не знаєм радісної днини. Згорьованій, сльозами злитій. Нам вік доводиться терпіть, О любі діточки малі, не розгинать своєї спини. Одні залишитесь на світі! Промовиш слово - і нагай Ну хто замінить вам мене, над головою люто свисне. Рожеві квіти нещасливі, Коли безжальна смерть зітне Мене на довгій панській ниві? Мати цілує голівку Тараса і помалу йде за лаштунки. Тарасик. Там матір доброю мою Ще молодою у могилу Нужда та праця положила. Там батько плачучи з дітьми, (А ми малі були і голі), Не витерпів лихої долі, Умер на панщині!.. А ми Розлізлися межи людьми, Мов мишенята... Тарасик стоїть засмучений, потім швидко йде зі сцени. Тарас-підліток порається на подвір’ї. Входить Ярина з вузликом у руці. ^ Ярина. На хвильку забігла до тебе( розв’язує вузлик).Ось твоя свитка, полатана вже. Тарас. (бере свитку) Ого, як гарно полатана! Яриночко, ти вже,як дівка, шиєш. Рідненька моя... Хоч ти мене не забуваєш. ^ Ярина. То давай я тобі ще й сорочку виперу, зашию... Тарас. Не треба, я сам. Ярина. Тарасику, в тебе малюнки є? Покажи! ^ Тарас. Добре, тільки тобі, сестричко ( показує дощечку з малюнком). Ось наша хата. Ярина. Дуже схожа... Невже ти сам? А чого на дощечці? ^ Тарас. Паперу не було. Дяк не давав... Ось розживусь , може, на свитку і фарби . Ярина. Коли ж то буде? Тарас. Колись буде. Ось чекаю, поки дяк повернеться. Обіцяв сьогодні вчити малювати. Бачиш: і біля хати прибрав, і води приніс, і почистив пензлі. Якби мені... маляром... я б нічого більше б не хотів. ^ Ярина. То вчись у нього . Тарас. А... Хіба йому голова болить за мене? Тільки п’є та норовить, щоб одшмагати різками... Ярина. І зараз?(Тарас киває головою) То хай йому грець! Вертайся додому! Тарас. А там що? (Ярина відходить) Тарас. Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом... Поглянув я на ягнята – Не мої ягнята! Обернувся я на хати – Нема в мене хати ! Не дав мені Бог нічого!.. І хлинули сльози!.. А дівчина при самій дорозі Недалеко коло мене Плоскінь вибирала, Та й почула, що я плачу, Прийшла, привітала, Утирала мої сльози і поцілувала... Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало Моє... лани, гаї, сади!.. І ми, жартуючи, погнали Чужі ягнята до води. (Підходить до Тараса Оксана Коваленко у віночку). ^ Тарас. Ти у вінку – найкраща за всіх панянок у світі. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними підківками. Оксана За що справим? Тарас. Одіб’ємось од злиднів. Тоді й усе буде. І по дзвіночках угадаю – ти йдеш. ^ Оксана. Я без тебе - нікуди Тарас. І я тебе не віддам нікому. Оксана. А коли що – рішу сокирою! Тарас. А я втечу до тебе звідки завгодно. Оксана. А як закують? Мій вінок до тебе припливе. ^ Тарас. Оксано, не кажи цього. Може, й річки туди не буде. Оксана. Докотиться через гори, байраки, долини. Тарас. Ми в купочці колись росли, Маленькими собі любились, А матері на нас дивились Та говорили, що колись Одружимо їх . не вгадали. Старі зарані повмирали, А ми малими розійшлись. Та вже не сходились ніколи... Пісня „ Ой одна, я одна...” ІІ ведучий. Сам Шевченко – провідник Христового вчення. Поет вірить, що коли людина поєднає в собі триєдиний образ Матері ( тієї, яка народила тебе, матері-України та Богоматері), вона буде жити по правді, пам’ятаючи заповіді Христові. Читець І. Якби ви знали , паничі, Де люди плачуть живучи, То ви б елегій не творили Та марне бога б не хвалили, На наші сльози сміючись. За що, не знаю, називають Хатину в гаї тихим раєм. Я в хаті мучився колись, Мої там сльози пролились, Найперші сльози. Я не знаю Чи єсть у бога люте зло, Що б у тій хаті не жило? А хату раєм називають! Не називаю її раєм, Тії хатиночки у гаї Над чистим ставом край села. Мене там мати повила І , повиваючи, співала. Свою нудьгу переливала В свою дитину... В тім гаю, У тій хатині, у раю, Я бачив пекло... Там неволя, Робота тяжкая, ніколи І помолитись не дають. Там матір добрую мою , Ще молодую – у могилу Нужда та праця положила. Там батько, плачучи з дітьми (А ми малі були і голі), Не витерпів лихої долі, Умер на панщині!.. А ми Розлізлися межи людьми, Мов мишенята. Я до школи – Носити воду школярам. Брати на панщину ходили, Поки лоби їм поголили! А сестри! Сестри! Горе вам, Мої голубки молодії , Для кого в світі живете? Ви в наймах виросли чужіїї, У наймах коси побіліють, У наймах, сестри, й у мрете! І ведучий. Українці – це народ Шевченка. Портрет Кобзаря висів у світлицях, а на полиці лежав „Кобзар”. Люди шанували у Шевченкові не тільки геніального поета. Через нього вони усвідомлювали себе як народ. Український народний танець. ІІ ведучий. Нас просто не існує без Шевченка. У ньому – вся наша історія, все буття і всі наші мрії. Він – вершина нашого родового дерева. Навіть тіло його вознесене на вершину. Іншої такої могили на планеті немає. Читець ІІ. Як умру, то поховайте Мене на могилі , Серед степу широкого, На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро , і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий. Як понесе з України У синєє море Кров ворожу... От тоді я І лани ,і гори – Все покину і полину До самого Бога Молитися... А до того Я не знаю Бога. Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І ворожою злою кров’ю Волю окропіте. І мене в сім’ї великій. В сім’ї вольній, новій, Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом. І Ведучий. Магія шевченківського слова незбагненна. Цим словом він врятував народ від німоти. Кожне його слово підтримувало й підтримує волю, національне небо. Читець І. Не дуріте самі себе! Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь. Бо хто матір забуває, Того Бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають. ІІ ведучий. Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що у пошані всього людства знаходять безсмертя. Відкрите серце народного співця щедро ввібрало в себе могутній волелюбний дух українського народу. Український нар. танець.  ІІ ведучий. Шевченкове могутнє слово, як і українська пісня, переступили всі меридіани та паралелі. І сьогодні , як ніколи , наші душі відкриті для нього. Читець І. Серце його невсипуще В боротьбі згоріло, Людям щастя просвіщало, Само не стерпіло ... Та не вмерло ім’я його, Вічно буде жити, Вічно будуть всі нащадки На поклін ходити До Канева на могилу На високій кручі, Щоб побачить і почути , Як реве ревучий... Поки сонце в небі світить, Пам’ятати будуть, І ніколи в світі люди Тебе не забудуть! |
| |