Geum.ru

Гергель Юлія (м. Новогродівка, Донецька обл.)

Вид материалаДокументы

Содержание


Мистецтво писанкарства Софії Зелик
Про що розповідає символіка писанки
Символіка кольорів
Символи на писанках
Класифікація писанок
Подобный материал:
ІІІ місце


Гергель Юлія (м. Новогродівка, Донецька обл.)

Писанка – безцінний скарб українського народу

Вступ

Писанка – це неповторне багатство. Його треба берегти, як безцінний скарб! Нам слід пишатися ним перед усім світом.

О.Довженко.

Кожен народ прагне увійти у світову цивілізацію зі своїм національним культурним надбанням. Для нас, українців, було б очевидно досить, якби ми представилися лише одним художнім твором. Маю на увазі наше традиційне писанкарство. Високість його художнього завершення, багатство сюжетних композицій, неповторність кольорових гам – все це ввібрало в себе давнє і вічно молоде рукоділля, яке не поступається знаменитим китайським і японським мальовничим мініатюрам.

Традиція оздоблення звичайних курячих яєць йде в глибоку старовину. На жаль, недовговічність цих виробів не дала можливості наступним поколінням милуватися експонатами праісторичних часів. До наших днів дійшов лише один зразок. За свідченням фахівців, його виготовили ще в X столітті. Отже, ще тисячу років тому в Києві працював ремісничий цех, який відтворював українські писанки з глини, які експортувалися в інші країни. Експонат, що зберігається в київському історичному музеї, носить символічно назву – "Берегиня". Як ми знаємо, в дохристиянські часи наші предки вірили у Велику Богиню – Берегиню або Макош. Цей символічний образ – стилізована жіноча фігура з піднятими вгору руками – згодом перейшов у сюжетне відтворення Матері Божої.

З відновленням нашої державності ми повинні відроджувати і національні символи та духовні обереги. Дальнє світло Берегині повинно нагадати всім нам, хто ми і чиїх батьків діти.

Сьогодні писанкарство збереглося і розвивається завдяки майстрам старшого покоління у багатьох давніх осередках цього виду мистецтва. Писанки продаються на ярмарках, у художніх салонах. Оригінальний орнамент писанок не тільки чарує своєю вишуканістю, мініатюрністю, гармонією колориту, він несе прадавні символи світорозуміння і природи, єднає з традицією минулого. Українська писанка в світі є символом нашого народу.

Писанка – унікальний витвір народного генія

Історія створення писанки

Традиція писати писанки сягає своїм корінням в сиву давнину, коли людина була неподільною з природою. В ті часи все навколо було живим і вміло розмовляти. Щоб вижити серед могутніх стихій, потрібно було мати серце, чисте, як гірські води, а руку міцну, як гілля дуба, а ще знати дивовижну мову Всесвіту.

Українська писанка містить у собі цілий комплекс свідчень своєї приналежності до надзвичайно давніх культурних пластів, зв’язку з визначними явищами віддалених епох. Наявність у ній, поруч з християнським ритуально-символічним значенням, безсумнівних зв’язків з язичницькими віруваннями, розробленість декоративної системи, що містить ряд орнаментованих язичницьких символів тощо, дозволяють вважати, що витоки мистецтва писанки лежать у художній творчості первісного суспільства, коли ця символіка сформувалась і закріпилась у свідомості людей.

Питання ґенези української писанки залишається недослідженим: археологія не має жодних свідчень існування на теренах України (Київської Русі) розписаних яєць, тимчасом як на території сусідньої Польщі під час розкопок могил X-XIII ст. знайдено було розписані шкарлупки і навіть одну цілу писанку; знаходили культові яйця і в курганних похованнях скіфів у Східному Криму (IV ст. до Р.Х.). Загалом мальовані яйця знаходили як на території Європи так і в Африці та Азії. Найдавніші знахідки належать єгипетським та нубійським похованням. Це зазвичай страусині яйця, у Європі натомість знаходили гусячі та курячі. Кладення яєць у могили було характерне майже для всіх культур Середземномор’я.

Відомо що в період Київської Русі, крім писанок на пташиних яйцях, робили і керамічні. У 80-х роках XIX ст. під час розкопок Кривушанської могили археолог Уваров знайшов такі керамічні яйця. На таку ж знахідку натрапив у 1908 році під час розкопок на Полтавщині і Вікентій Хвойка. Зовсім недавно, кілька років тому, одну глиняну писанку було знайдено під час розкопок стародавнього Галича (с. Крилос) в Західній Україні.

Найдавніша українська керамічна писанка, яку знайшли археологи, датується IX ст. після Р.Х. Загалом таких писанок під час розкопок було знайдено близько 70 штук; вони були дуже поширені в Київській Русі й мали характерний розпис, що виконувався особливою технікою. На загальному брунатному, зеленому, рідше жовтому тлі – сплетіння жовтих і зелених смуг, яке передавало “сосонку” – вічнозелену рослину, що стелиться по землі. Ці писанки виготовляли у великих містах, де існувало виробництво цегли і керамічної плитки, таких, як Київ, Чернігів тощо.

Писанка – абсолютно унікальний витвір народного генія. В усьому народному мистецтві немає такого предмету, який би конденсував у собі стільки образно – символічного змісту, як писанка. Її дарували на знак перемир’я, побажання здоров’я, краси, сили, врожаю, застосовували як запобігання від стихійного лиха – грому, пожежі;для лікування різних хвороб, від переляку, наговору; качали по зелені і закопували в землю на ниві, щоб хліб був повний і не вилягав, підкладали під вулик, аби безконечно роїлися бджоли…

Історія українського писанкарства.

Чисте гладко фарбоване або оздоблене візерунками яйце набуло символічного релігійно-обрядового значення ще задовго до християнства. У багатьох народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла і тепла, навіть зародком усього Всесвіту. Існують також численні варіанти легенд, які пояснюють побутування писанок під час Великодніх свят, пов'язують виникнення традицій писанкарства з євангельськими подіями (страстями Христа) тощо.

Від своєї бабусі, яка жила на Київщині, я дізналась одну цікаву легенду. Оповідають, що коли Ісус Христос ходив з св. Петром по землі, то вони проходили через одне село, а там жиди були; побачили вони Христа та й почали камінням та грудками шпурляти в Нього. І як торкнеться камінь Ісусової одежі, зробиться з нього писанка, а як торкнеться грудка, то перетвориться на крашанку. Святий Петро позбирав усе те до кишені, а пізніше людям роздав. З того й пішов звичай готувати писанки та крашанки на Великдень.

Моя сусідка Ганна Петрівна, яка раніше жила на Гуцульщині, розповіла мені захоплюючу легенду. Кажуть, далеко в горах до високої стрімкої скелі залізними ланцюгами прикутий страшний нехрист. І той нехрист має дванадцять своїх посланців, що ходять по селах та містах і придивляються, як живуть люди. Все, що вони побачать або почують, розповідають нехристові Коли посланці кажуть, що люди живуть бідно і сваряться поміж собою, нехрист радіє і сміється так, що аж гори трясуться, а ланцюги його слабнуть. Якщо ж посланці кажуть, що між людьми згода й добро, нехрист сердиться, насуплює брови, а ланцюги міцніше стискають його погане тіло. Та найстрашніша для нехриста вістка, що люди ще пишуть писанки, що вони не забули цього звичаю: він тоді реве, як звір, рветься з усієї сили і б'ється головою об скелю так, що аж вогонь креше. З того постають грім і блискавка, а ланцюги його робляться тоді такі міцні, що годі їх розірвати.

Це тільки декілька прикладів легенд, які існують в Україні. В кожному регіоні є своя неповторна розповідь про писанку.

Зважаючи на фізичні особливості шкаралупи яйця, середньовічні писанки до наших днів не збереглися. Однак масове розписування яєць в Україні існувало протягом століть. У XIX ст. писанкарство у різних художніх варіантах побутувало на всій території України, про що свідчать давні колекції українських писанок у музеях Києва, Лубен, Львова, Кракова, Варшави, Брно та ін.

У м. Коломия Івано-Франківської області збудовано музей «Писанка». Музей збудовано в 2000 році. Центральна частина музею має форму писанки висотою 14 метрів. Це єдиний у світі музей писанкового розпису.

Архітектурна споруда у формі найбільшого у світі писанкового яйця стала візиткою Коломиї. Унікальний музей писанки приваблює відвідувачів з усіх країн.

Концепцію експозиції музею розробила директор Ярослава Ткачук, а втілили в життя коломийські художники Василь Андрушко та Мирослав Ясінський. Музей увічнює статуя Богородиці роботи місцевого скульптора Романа Захарчука. Унікальність Музею не лише в тому, що його виконано у формі яйця, висота якого становить 14 метрів, діаметр – 10. Приміщення виготовлене повністю з кольорового скла, загальна площа вітражу становить понад 600 квадратних метрів. До речі, воно не має даху! Зовнішнє оздоблення виконано у тривимірному просторі. Експозиція музею відображає орнаментальне, композиційне, колористичне багатство народної поліхромної графіки.

Зараз музей володіє колекцією понад 6000 писанок, представлених з переважної більшості областей України (Тернопільської, Львівської, Вінницької, Черкаської, Кіровоградської, Одеської), а також з Пакистану, Шрі-Ланки, Білорусі, Польщі, Чехії, Швеції, США, Канади, Франції, та Індії. Деякі експонати були виготовлені ще на межі ХІХ-ХХ століть.

Найдавніші писанки зберігаються у фондах Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України і походять зі сіл Острів (1882 р., Львівщина), Слобідка (1891 р., Поділля) та ін.

Своєрідні місцеві відміни писанкарства існували і на початку XX ст. Розрізняють писанки Подніпров'я, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини тощо. На Слобожанщині (Дод.2,Д) й Покутті поширені крапанки, на Бойківщині й Лемківщині – так звані шпилькові й крапанки. Найбільша філігранність орнаментальних мотивів притаманна гуцульським писанкам, виконаним писачком з конусоподібною трубочкою.

Писанки виготовляли навесні, перед Паскою, сільські дівчата і жінки, монастирські ченці й іконописці, міські панночки, пекарі та ін. Тому й техніка декорування різнилася. На селі яйця фарбували в один колір, інколи продряпували візерунки, орнаментували воском і фарбували у кілька кольорів, тоді як у місті вдавалися до різних штучних способів – наклеювали шматки кольорового паперу, фольги, тканини, нитки тощо. Писанки переважно виготовляли для себе і лише зрідка для продажу на ярмарку.

Колись із писанками чинили магічні дії. Для забезпечення урожаю їх на весняного Юрія котили по зеленій пшениці, її закопували у землю. Великоднього ранку молоді вмивалися водою, в яку перед тим клали крашанки та срібні монети, що мали надавати сили й краси. Свячені писанки були оберегом житла від грому й вогню, а людей і тварин – від «лихого ока», їх використовували як ліки від деяких захворювань. Писанки служили об'єктом забави для дітей та молоді. З ними влаштовували ігри «невбитки», «навкатки» та ін. З випорожнених писанок, додаючи до них з кольорового паперу хвіст, крила та голівку з тіста, виготовляли так звані голуби. їх, а також писанки, нанизані на шнурочок (здебільшого по три), підвішували поблизу ікон, прикрашаючи таким чином житло.

У 60-х роках у зв'язку з посиленням інтересу до народного мистецтва й національної культури відновилося й писанкарство. У Косові, Коломиї та Вижниці навесні, перед Великодніми святами, народні майстри продавали писанки на ярмарках. Так стихійно виник писанкарський промисел, проте спочатку він не сягав далі Прикарпаття. У 70-80-х роках писанки як твори народного мистецтва експонувалися на виставках.

Мистецтво писанкарства Софії Зелик

Нещодавно я дізналась про писанкарку Софійку Зелик. Мене захопила краса її робіт, вразили пізнання цієї людини. Вона зробила великий внесок в розвиток українського писанкарства на сучасному етапі.

Софійка Зелик народилася і живе в Нью-Йорку. Будинок родини Зеликів нагадує справжній музей: стіни прикрашали барвисті рушники та серветки, чудернацькі вироби з бісеру та мальована кераміка, а найбільше – куди не глянь – сусідили любовно оформлені композиції з писанками. Кожна сюжетна експозиція представляла всі художні регіони праматеринської України. Спочатку мене зацікавило, звідки така увага і любов до народного мистецтва у молодої людини, яка народилася по той бік океану і ні разу не бувала в Україні?

Національне світогляд Софійки формувалося в сім'ї, де дуже шануються українські звичаї і традиції. З дитячих років їй прищепили любов до вишивки та писанкарства бабуся та мама. Закінчивши десятирічку при українській католицькій школі святого Юра, дівчина продовжила вивчати історію мистецтва в Нью-Йоркському університеті. Навчання в престижному навчальному закладі допомогло їй глибше усвідомити національне мистецтво своїх предків, яке не поступалося світовим зразкам. Отже Софійка перейнялася ідеєю, що представляти Україну серед американського населення можна передусім творчою діяльністю, зокрема виготовленням писанок і кераміки. З того часу вона повністю присвятила себе національному рукоділлю.

Кілька років поспіль Софійка Зелик разом з мамою напередодні великодніх свят влаштовують традиційні виставки в українському музеї Нью-Йорка, де можна не тільки придбати, але й побачити, як народжується візерунок на полотні, познайомитися зі святковими атрибутами, зокрема кулінарними пасхальними виробами. Але найбільший інтерес викликає писанкарство: годинами затримуються раціональні американці, щоб наочно побачити, як народжується "українське диво" – кольоровий малюнок на звичайному курячому яйці. Я була свідком, коли представники різних етнічних груп довго вистоювали чергу, щоб потрапити до музею живої експозиції. Давня українська народна традиція зацікавлює найпопулярніші засоби масової інформації – радіо, телебачення і пресу Сполучених Штатів, Канади, Японії та інших країн.

Вироби Софійки Зелик постійно експонуються в українському Інституті Америки, що на фешенебельній п'ятій Авеню Нью-Йорка, музеї Метрополітену, багатьох магазинах і салонах. Щороку вона бере участь у творчих фестивалях на східному узбережжі Америки. Кілька років тому, коли українська діаспора відзначала тисячоліття християнства в Україні, і писанки експонувалися в одному з будинків сенату США і викликали великий інтерес серед сенаторів і конгресменів, тодішній президент Р. Рейган настільки захопився виробами, що погодився придбати для себе кілька писанок.

І ось парадокс: в той час, коли виробами Нью-Йоркської майстрині цікавилися іноземці, ми через жорстокість комуністичного режиму не тільки не бачили їх, але й не знали про саму писанкарку. Лише кілька років тому, коли Україна почала звільнятися з колоніальних пут тоталітарної імперії, перед нами відкрилося духовне життя наших братів і сестер з-за океану. 1991 співробітники канівського музею ім. Тараса Шевченка запропонували Софійці влаштувати персональну виставку. Це була своєрідна подія не тільки у житті майстра, але і музею: протягом усього сезону експозиція викликала великий інтерес у численних відвідувачів. Відтепер вона подорожує по всій Україні.

Для назви свого альбому Софійка Зелик взяла поетичні рядок з вірша Іванни Савицької "Пише писанки бабуня, пише мама, пишу я". Справді: родовід традиція Зеликів не переривається, адже окрім неї писанкарством займаються дві її сестри – Марфа і Ксенія; добрими помічниками є мама і тато, які постійно допомагають дочці в її нелегкій, але благородній праці.

На питання, що спонукало юну дівчину віддавати перевагу в урбанізованому суспільстві цьому реліктовому мистецтву, Софійка Зелик відповіла: "Я пишу писанки, щоб продовжити традицію нашого древнього ремесла. Я вважаю себе малою частиною того початкового процесу, який дозволив народним традиціям існувати протягом довгої і бурхливої історії нашого народу, мене цікавить не тільки мистецтво писанки, але і його духовний аспект – традиція символіки і фарб, тому я ніколи не вводжу власних і сучасних елементів в писанках чи кераміці, а лише відтворюю традиційні, іноді тисячолітньої давності, візерунки та символи".

Уважно придивіться до цих чудових зразків, і ви побачите, що кожен твір несе в собі глибоку, ще дохристиянську традицію народного рукоділля. Цінність Софійчиних писанок і в тому, що вона не зосереджується на якомусь одному регіоні, а відтворює всі етнографічні зони Україні. Дивишся на них і ловиш себе на думці: якби наш народ не створив нічого іншого, крім пасхальних яєць, то і цього було б достатньо, щоб зайняти почесне місце в пантеоні цивілізованих націй. Прав був Тарас Шевченко, коли порівнював красу села з писанкою:

Село на Нашій Україні –

Неначе писанка село...

На мою думку, багатьом українцям потрібно брати приклад з цієї геніальної людини.

Про що розповідає символіка писанки

Зв'язок писанки з Великоднем

Писанка тісно пов’язана зі старими українськими віруваннями, народним календарем, що базувався на сонячному циклі і якому – починаючи із зимового повороту сонця до моменту, коли день стає більшим від ночі – відповідали певні свята: Калити, Коляди, Щедрівки, Ордані, Колодія і, нарешті, – Великодня. Власне у цей день святкували перемогу сонця над темнотою, життя, над смертю, весни над зимою і як сонячний символ дарували “красні яєчка”. Навіть із прийняттям християнства разом із його календарними святами, які часто накладалися на поганські, первісна назва “Великодня” збереглася, оскільки його семантичне (Семантика – наука про значення певних знаків, послідовностей символів та інших умовних позначень) значення “найбільшого (найдовшого) дня” якнайкраще відповідало переносному значенню “найзначнішого дня” християн – Воскресінню Ісуса Христа.

Символіка кольорів


Найдавнішими вважаються крашанки – це писанки одного кольору. Згодом виникли багатоколірні писанки, в яких застосовувались різноманітні природні барвники. Такі фарби, на відміну від сучасних, мали приємні м'які відтінки. Але колір в писанці з'явився не лише заради краси, а й отримав своє символічне значення, походження якого не випадкове.

Жовтий, золотистий, оранжевий кольори писанки впливають на людину подібно до сонячного проміння, дають радісний, світлий настрій. В писанці означають тепло, надію, небесні світила, врожай в господарстві.

Червоний колір на писанках мабуть є найбагатозначнішим. Недаремно в народній мові він зблизився з поняттям красивого, слова "красний" – "гарний" стали взаємовідповідними. Червона барва символізує добро, радість життя, для молодих – надію на щасливий шлюб. Саме червоне яйце є головним символом Воскресіння, жертовності і небесного вогню.

Зелений колір означає весняне пробудження природи, надію на гарний врожай.

Блакитний – небо, повітря, а також здоров'я.

Бурий, коричневий – землю і її приховану життєдайну силу.

Чорний колір – колір ночі, потойбіччя, всього невідомого і таємного. В писанці, будучи тлом, виявляє силу інших кольорів, так само, як в житті темрява дає змогу зрозуміти, що таке світло. Також символізує нескінченність життя людини, продовження буття після смерті.

Багатоколірна писанка є символом родинного щастя, миру, добробуту.

Темні писанки писали на проводи, як вираз поваги до тих, хто відійшов у інший світ.

Символи на писанках

«Трикветр», «тринога», «триніг» (три закруглених чи ломаних крючки, що виходять з одного центру, кола, трикутника) – символ Вогню, родючості.

Про світило говорили: «Не Сонце – око Боже, все бачить і все може». На західному Поділлі виписували на коричневому фоні у вигляді жовтого кола з коротенькими променями або крапочками, деколи у вигляді трикветра.

«Чотириніг», («гачковий хрест», «гусячі лапки», «пиявки», «півнячі гребінці», «качині шийки» виписані червоним та жовтим на чорному фоні – сприяють народженню дітей, символ добрих побажань, вдачі, здоров’я, довголіття; свастика-хрест, «сварга» – знак святого світла. Якщо промені зігнуті по годинниковій стрілці, це означає схід сонця правди, а його носії є синами світла, Сонця. Якщо промені зігнуті проти годинникової стрілки – це символізує захід сонця, знищення, влада темряви, світ померлих у потойбічному світі. Живим ніколи не дарують червоні писанки з синіми «чотириногами».

«Розетки» (шести чи восьмипроменеві) – символ Творця.

Розкреслені квадрати, ромби або з хрестиком всередині – символи ниви.

«Грабельки» чи ломані лінії – символізують дощ, воду, очищення, благодать Божу.

Небо на Поділлі малювали у вигляді кола чи овала.

«Спіралі», «півники», «качечки», – знаки родючості.

«Тризуб», «три листки», трикутники – знак Трійці.

«Клинці», «сорокаклинці», вимальованих білою, жовтою фарбою на темно-червоному, бронзовому – символізують сімейну єдність, а також пов’язані зі святом «Сорок Святих».

«Дерево життя» або «вазони» – жовтими лініями з червоними пелюстками та зеленими листками на світлому фоні.

«Дубове листя» символ чоловічої краси.

«Квасольки, огірочки, горошок» – побажання раннього врожаю.

«Мак» – символ родючості.

«Соняшник» – символ сонця.

«Колос», «збіжжя» – молитва про великий врожай.

«Квіти» – бажання мати дітей.

«Голуби» – символ кохання.

«Лелека» – оберіг майбутніх матерів.

«Півень» – борець з нечистою силою, образ воскресіння.

«Олень» – символ пошуку Бога, ріг оленя – промінь сонця, що сходить.

«Риба» – щастя, здоров’я, довголіття, найчастіше малюється червоною на чорному.

«Скотинка», «тваринка» – сприяння приплоду здорових тварин у господарстві.

«Божа ручка» – побажання Божої благодаті.

Поділля подарувало світу велику різноманітність писанок за технікою виконання. Це і шкрябанки, крапанки, мальованки, восковки –бісерки.

Яйце вкривали білим воском і втискували у нього бісерні орнаменти. Виготовлялись такі вироби у Браїлівському монастирі.

Серед різноманіття писанок подільські витвори відрізняються тим, що крізь віки пронесли історичний зв'язок з трипільською культурою, досі використовують мотиви стародавніх символів, елементи вишивок, образ «Берегині».

Православна церква навчає, що освячені писанки мають силу не від символів, зображених на них, а від самого обряду освячення, під час якого на них сходить Дух Святий, що через освячену річ несе Божу благодать її власникам. Через символіку писанкового орнаменту має виражатися не егоїстична людська воля, а хвала Божому творінню і молитва про щастя, достаток та добру долю для усіх і для себе. Це – молитва-прохання, пісня нашої народної душі, величний гімн Божому творінню.

На писанках зображали також й людей. Взагалі за своєю композицією писанки могли бути дуже різноманітними, часом дуже оригінальними.

Так, писанки Поділля (кінець XIX ст.) мають типові, рослинно-геометричні орнаменти. Колорит стриманий, переважають чорний, червоний та білий кольори.

Писанки Київщини і Полтавщини надзвичайно багатобарвні: ясно-зелені, жовті з червоним, коричневим, зеленим і чорним розписом. Цікаві писанки майстра Ю. Безпалька з с. Червона Мотовилівка на Київщині, розписані "зірками", "курячими лапками", "трикутниками". Часто трапляються в них квітковий орнамент, а також композиція з вазонами.

У композиціях писанок Дніпропетровщини майстерно поєднані геометричний і рослинний мотиви. Таким чином виникає яскрава і виразна гама з інтенсивних кольорів.

Серед писанок Черкащини виділяються писанки, виконані технікою "воскового письма"; як символ нового життя виразно читається мотив сходу сонця.

На Тернопільщині вражають красою коричневі, червоно-білі, темно-червоні писанки з с. Присівці і м. Зборів, розписані "хвильками", "сосонками", "безконечником", стилізованими розетками, багатопелюстковими квітами.

Писанки Прикарпаття, особливо Космача, Калуша, Яворова, Косова, захоплюють складністю орнаменту і насиченістю кольорової гами з характерними жовтими, червоними і чорними барвами.

Що ж до самого звичаю писати писанки, то в Наддніпрянській Україні він, на превеликий жаль, занепадає. Причин цьому є багато, а найголовніша з них – економічний занепад селян за останнє тридцятиліття. Завдала великої шкоди і остання війна, бо найкращі зразки писанок, які зберігалися в музеях, знищені. Так, у київському музеї з колекції великою кількістю писанок не збереглось ані однієї!

Дуже вправно роблять писанки гуцулки. Проф. Д. Горняткевич розповідає, що йому доводилося спостерігати, як одна вже літня жінка на Гуцульщині зробила тридцять шість писанок впродовж одного дня, причому вона в цей день не покидала і своїх щоденних господарських справ – палити в печі, варити їсти, годувати тварини, доїти корів та ще й бавити малу дитину. Все це не перешкодило їй відтворити традиційний орнамент з високим мистецьким хистом.

На Лемківщині писанки пишуться голівкою шпильки, що гострим кінцем устромлена в патик. Пишуть кривульки і колісцята воском, що кипить у бляшаній коробці на залізній блясі або над вільним вогнем на триніжках. По писанні кидають до фарби. Краски роблять з лушпиння цибулі, дубової кори, червоного, зеленого та блакитного паперу. Як пише Юліян Тарнович, лемківські писанки не багаті на вибагливий орнамент; вони простенькі, але гарні Кругло писані пасочки (тоншим кінцем до середини) означають сонце, менші – зірки; іншими візерунками є квіти, хрестики, цятки і легка проба мережок. Писанки звичайно одно- або двокольорові Багато фарб до писання писанок лемки не вживають.

Ще жива традиція писанок і в Закарпатській Україні Що ж до мистецької якости, то вони, як нам здається, поступаються перед писанками Гуцульщини і наближаються до лемківських писанок.

Класифікація писанок


За технікою виконання писанки поділяються на "галунки", "крапанки" (з різними кольоровими плямами на тлі чорного, зеленого або якогось іншого кольору), власне писанки, розписані восковою технікою декоративним орнаментом; "крашанки" – вкриті одним суцільним кольором; "мальованки" (розмальовані вільно пензлем від руки), "дряпанки" (або як вони звуться на східному Поліссі – "скробанки"). Ці останні є унікальним феноменом писанкарства. Яйце фарбують у темний колір, а потім металевим вістрям зішкрябують верхній шар фарби, утворюючи найрізноманітніші ажурні орнаменти.
  • з геометричним орнаментом,
  • з рослинним орнаментом,
  • з геометричним та рослинним орнаментом,
  • з анімалістичним орнаментом,
  • з зображенням жанрових сценок,
  • з зображенням споруд,
  • з довільними декоративними плямами.

Функції писанок

За період ХІІІ до другої половини ХІХ ст. у писанкарстві майже не виникає нових елементів. Найдавніші писанки, виготовлені з курячих яєць, зберігаються в музеях і датовані другою половиною ХІХ – початком ХХ ст. Вони мають характерні ознаки кожного регіону їх виготовлення.

В Україні писанки виконують обрядову, ігрову, декоративну та інші функції. Обрядова функція писанки пов’язана зі святкуванням перших днів Пасхи. Зі свячених писанок починався великодній обід, їх дарували на Знак поваги, любові, з побажанням добра. Писанки були своєрідним оберегом у хаті, тому їх намагалися зберегти до наступної весни.

Із кінця ХІХ ст. поряд із писанками створюються дряпанки і мальованки.

Дряпанка – це крашанка, на якій орнамент видряпано голкою або металевим стержнем.

Мальованка – це яйце, розписане фарбами за допомогою пензля.

Часто в оздобленні писанок використовують поєднання двох і більше прийомів розпису (крашанка, мальованка, дряпанка).

У 80-х роках ХХ ст. до писанкарства звертаються професійні художники, народні майстри старшого покоління. У містах виникають музеї писанок. Великі експозиції писанок має Львівський музей, етнографії та художніх промислів України – понад 11000 штук з 20 областей України. Українські писанки можна побачити за межами України: в Лондонському королівському музеї, в Санкт-Петербурзі в музеї етнографії, в музеях Праги, Кракова.

У наш час мистецтво писанок чарує око розмаїттям орнаментальних мотивів і буянням насичених фарб, викликаючи загальне захоплення.

Писанкарство вважається одним із найцінніших різновидів українського декоративного розпису.

Висновки

Народні символи України – це святині українського народу. В українській графіці використовуються символи й образи з пісенної народної творчості, з легенд, які використовуються в обрядах і звичаях.

Українці відтворюють ці символи у вишивці на сорочках, рушниках, тощо, у розписі посуду, в кованих виробах, у різьбленні, в барельєфному прикрашанні житла, у розписах печі в хатах, гончарних виробах, у гравюрі, а також, в окремому виді української творчості – в писанках.

Писанки – це важлива складова української культури, народних традицій. Це символ Христового Воскресіння, який використовується в релігійних обрядах і відіграє в них велику роль.

Писанка позначена найвищим семіотичним (Семіотика – наука, що вивчає різні системи знаків в їх пристрої, функціонуванні і розвитку) статусом, в ній знаковість, як символ оновлення життя, виражена максимально, а утилітарність – мінімально.

Велика роль писанок в обрядах, що беруть свій початок у контактній магії, саме з цим пов’язаний звичай обміну писанками, як побажання щастя, здоров’я.

В своїй роботі я намагалася показати, що писанка – це безцінна спадщина українського народу. Ми повинні пишатися історією свого народу. На жаль тривалий час це мистецтво не розвивалось. Писанка – символ українського народу. Її потрібно берегти та цінувати.

Для мене тема писанки завжди була й залишається актуальною. Працюючи над цією роботою, я дізналась багато цікавих речей. На жаль, мої пошуки інформації про історію та розвиток писанки Східної України не принесли очікуваного результату. Слід зазначити, що я планую продовжувати дослідження української писанки й далі.