Зміст

Вид материала

Документы

Содержание § 2. Державний лад Реформи і контрреформи

Подобный материал:

• Єрьомін Розміщення продуктивних сил Зміст, 1769.51kb.
• Міністерство освіти І науки україни перечинський професійний ліцей, 202.74kb.
• Організація та зміст навчально –в виховної роботи у днз, 81.03kb.
• Збірник державних стандартів, 1247.56kb.
• Зміст І порядок розроблення виробничої програми підрозділів виробнича програма, 128.75kb.
• Зміст І порядок розроблення виробничої програми підрозділів виробнича програма, 127.69kb.
• Процеси прийняття рішення І управління зміст процесу управління, 283.85kb.
• Поняття та зміст комунального управління, 500.89kb.
• Завдання та зміст виробничої програми підприємства Показники виробничої програми підприємства, 123.69kb.
• План Поняття та зміст юридична деонтологія > Юридична діяльність: поняття та зміст, 476.58kb.

 підприємницької діяльності буржуазії мали фінансова і кредитна реформи, надання підприємцям і торговцям права користуватися різноманітними формами державного кредиту, політика протекціо­нізму, яка проводилася урядом: введення вигідних буржуазії мит­них тарифів, казенні замовлення, гарантовані доходи в деяких га­лузях тощо.

В Україні функціонували три контори Державного банку — в Києві, Одесі, Харкові і близько 20 його відділень в інших великих містах. І хоча значна частина коштів Державного банку направля­лася поміщикам, поступово питома вага Банку в кредитуванні тор-говельно-промислового обороту зростала. В цей час створювалася і система приватних кредитних установ. Вона включала приватні ак­ціонерні банки, міські комерційні банки, товариства взаємного кре­диту, кредитно-ощадні товариства. В Україні, наприклад, було 10 акціонерних банків: Київський приватний комерційний банк, Харківський торговий, Південноросійський промисловий, Одеський обліковий та ін..

Велика промислово-торговельна буржуазія України являла собою згуртовану соціальну групу, об'єднану спільними інтересами одержання максимальних прибутків від експлуатації мас і природ­них ресурсів. Проте, незважаючи на свою економічну могутність в умовах панування царату і дворянства, буржуазія не мала усієї по­вноти політичних прав, що відбивалося на її економічному станови­щі. Прагнучи знайти шляхи свого класового оформлення, намагаю­чись впливати на економічну політику уряду, буржуазія стає на шлях створення представницьких організацій великого капіталу. Саме в Україні виникло одне з таких об'єднань — З'їзди гірни­чопромисловців Півдня Росії. Ця організація об'єднувала вели-У буржуазію кількох провідних галузей промисловості Донбасу, її перший з'їзд відбувся у 1874 р. у Таганрозі, наступні проводили­ся здебільшого у Харкові. На цих з'їздах розглядалося широке коло економічних проблем. Завдяки діяльності подібних представниць­ких організацій зростали і зміцнювалися зв'язки великої буржуазії з урядом, який починав прислуховуватися до її вимог.

Робітничий клас. Новим явищем у соціальній структурі поре-форменого суспільства була поява пролетаріату — класу найма­них, формально вільних робітників, вимушених продавати свою ро­бочу силу капіталістам.

Зростання видобутку вугілля, залізної руди, безперервне зро­стання виплавки чавуну та сталі, розвиток виробництва цукру тощо обумовили швидкий процес формування робітничого класу України. У 1897 р. український пролетаріат налічував 1480 тис. осіб. За видами занять він поділявся так: у промисловості працюва­ло 330 тис. робітників, на транспорті — 60 тис, у торгівлі — 35 тис, поденників і чорноробів налічувалось близько 200 тис. осіб та ін. Найбільше промислових робітників зосереджувалося в Катеринос­лавській, Херсонській, Київській та Харківській губерніях. Крім то­го, в Україні вже було понад 425 тис. найманих робітників, постійно зайнятих в сільськогосподарському виробництві. В містах «про-летарізація» захопила міщанство. Про національний склад робіт­ників України певне уявлення дають матеріали переписів. Вони свідчать, що робітники — уроженці українських губерній станови­ли близько 75% робітничого класу України.

У процесі розвитку промисловості поступово почали форму­ватися постійні кадри робітників. Міцний прошарок постійних кад­рів складався насамперед серед металістів, значна частка постій­них кадрів була серед робітників кам'яновугільної промисловості. У 80-ті роки в Донбасі більша частина шахтарів працювала постій­но. Цей процес відбувався і в цукровій промисловості, щоправда, повільніше через сезонний характер виробництва. Не залишався осторонь і сільськогосподарський пролетаріат України. Одночасно відбувалася концентрація робітничого класу. Наприкінці XIX ст. Росія за показником концентрації робітників на великих фабриках і заводах вийшла на перше місце у світі, а Україна щодо концентра­ції робітників посіла одне з перших місць у Російській імперії.

За правовим становищем робітники тривалий час залишалися безправною категорією населення. Фабриканти, власники заводів визначали на свій розсуд умови найму, робочий час, розміри заро­бітної плати, довільно впроваджували систему штрафів. Важкі умови праці на промислових підприємствах викликали зростання травматизму. Особливо небезпечними для життя і здоров'я робіт­ників були умови праці на шахтах Донбасу, в металургійній та ма­шинобудівній промисловості. Проте майже до кінця XIX ст. у Росії не було законів про відповідальність підприємців за каліцтва і смерть працюючих на фабриках і заводах.

Робочий день тривав 12 годин і більше. Широко застосовува­лися понадурочні роботи. В деяких договорах з робітниками адміністрація заводів навіть не визначала тривалості робочого дня. Особливо;жорстоко експлуатували робітників на невеликих промислових підприємствах: суконних фабриках, цегляних, винокурних заводах.

І лише на початку 80-х років під впливом масового страйково­го руху робітників царський уряд почав регулювати відносини між робітниками і підприємцями через видання фабрично-заводського законодавства. І все ж робітники зараховувалися в податний стан і мусили відбувати військову повинність.

Содержание