Geum.ru

Програма навчального модуля 3 робоча програма 5

Вид материалаКонспект

Содержание


2.4. Підходи до диференційованого (роздільного) використання земель
Подобный материал:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   45
^

2.4. Підходи до диференційованого (роздільного) використання земель



Експлуатація земельних ресурсів є однією з необхідних умов існування людства та природною основою створення матеріальних благ. Характер, масштаби, а також інтенсивність виробничого (в першу чергу, сільськогосподарського) використання земель обумовлюються, як правило, їх природними властивостями. Саме здатність землі у більшій чи меншій мірі задовольняти різні потреби суспільства у ділянках для вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби, спорудження житлової та промислової забудови, рекреації, створення транспортної та інженерної інфраструктури і т.ін. є головним фактором, що, визначає історично-обумовлений диференційований підхід до встановлення цільового використання земель.

Суть такого підходу полягає у пріоритетному виділенні для найбільш нагальних потреб суспільства тих земельних ділянок, які, для даного рівня розвитку продуктивних сил, за своїми природними властивостями (родючістю ґрунтів, місцеположенням, геоморфологією, характером біорізноманіття, запасами корисних копалин тощо) в найбільшій мірі здатні задовольняти ці потреби.

Так, Д.С. Добряк, О.П. Канаш та І.А. Розумний вважають, що “...земля, сільськогосподарські угіддя, мають цільове використання, яке полягає в тому, щоб виробити суспільно необхідні види продукції рослинництва. З цією метою певні площі земної поверхні включаються у виробничі відносини. Земля стає засобом виробництва, предметом праці, за допомогою якого вирощуються рослини, і може розглядатися як економічна категорія, хоч має специфічні природні особливості – властивості і ознаки, які в процесі вирощування рослин визначають родючість ґрунту”.

В той же час, характер використання земель (і, особливо, аграрний як найбільш масштабний) подекуди стає причиною цілої низки зворотних та незворотних перетворень природних компонентів довкілля, в тому числі вкрай несприятливих: втрати біологічного різноманіття, зменшення площ природних місць існування флори і фауни, деградації ґрунтового покриву, порушення гідрологічного режиму територій тощо.

Фактично, надмірний антропогенний вплив на землі, в нинішніх умовах, сам по собі стає одним з головних чинників несприятливих змін у стані навколишнього природного середовища, які в кінцевому підсумку обумовлюють зменшення цінності землі і як природного середовища існування людства, і як головного засобу виробництва.

В сучасних умовах, характер використання земель стає причиною низки незворотних перетворень природних компонентів довкілля, в тому числі особливо несприятливих: втрати біологічного різноманіття, зменшення площ природних місць існування флори і фауни, деградації ґрунтового покриву, порушення гідрологічного режиму територій тощо. Існуючий рівень сільськогосподарської освоєності території Україні, який у середньому складає близько 70 % є перевищеним щодо екологічно припустимого та економічно доцільного, що обумовлює значну актуальність раціоналізації землекористування.

Вирішення проблеми оптимізації землекористування в цьому контексті вбачається в удосконаленні еколого-економічних критеріїв і методологічних підходів до встановлення цільового використання земель та визначенні на їх основі оптимізованої структури земельних угідь, в тому числі із застосування інструментів зонування.

В свій час, класифікація екологобезпечного використання сільськогосподарських земель була розроблена для території колишнього Радянського Союзу і навіть включалась до земельно-кадастрової документації, у розділ характеристики якості земельних угідь. Проте вона не мала очікуваного практичного застосування, що, очевидно, було спричинено неуважним ставленням до екологічних питань з боку тогочасного керівництва народним (зокрема, сільським) господарством. По-друге, пов’язано з очевидною недосконалістю класифікації, яка мала б охоплювати землі одної шостої частини світової суші. Тим більше, що вирішувалося воно неадекватно значущості певних територій (в тому числі України), для яких потрібно було детальніше виділити і висвітлити класифікаційні таксони. Найбільш вузьким місцем згаданої класифікації була її архітектоніка: землі ранжувалися лише з точки зору придатності для сільськогосподарського використання.

Передбачалося виділення таких семи категорій за придатністю:

I. Землі, придатні під ріллю;

II. Землі, придатні переважно під сіножаті;

III. Землі пасовищні, що після поліпшення можуть бути придатними під інші сільськогосподарські угіддя;

IV. Землі, придатні під сільськогосподарські угіддя після докорінних меліорацій;

V. Землі, малопридатні під сільськогосподарські угіддя;

VI. Землі, непридатні під сільськогосподарські угіддя;

VII. Порушені землі.

Очевидно, що між категоріями IV-V i V-VI дуже нечітка різниця, хоч і не це є головним недоліком класифікації. Принциповим є те, що у ній проявляється тенденція – освоїти, включити до сільськогосподарського обігу якомога більше земель. Звідси така увага малопривабливим землям (III-VII). І, разом з тим, повне нехтування іншими видами використання земель, зокрема таким важливим як лісогосподарське. Саме в цьому проявляється в першу чергу екологічна неспроможність такої класифікації.

Виходячи з факторів, які визначають продуктивність земель, зробиться висновок про те, що класифікація їх за придатністю повинна базуватися на таких основних принципах:

• економічна доцільність при екологічній можливості;

• територіальна диференціація видів використання в залежності від характеру природних (природно-сільськогосподарських) регіонів;

• урахування регіональної структури земельних угідь і категорій земель за цільовим призначенням;

• взаємна підпорядкованість і взаємовплив таксонів класифікації земель залежно від ступеня прояву показників, що впливають на класифікаційне положення земель;

• послідовність класифікації, яка полягає у першочерговому визначенні можливості найбільш інтенсивного використання земель і з поступовим зниженням класу придатності до оптимального рівня, обумовленого наявним обмеженням і незадовільними чинниками.

Земельний кодекс у статті 19 дає вичерпний поділ земель за основним цільовим призначенням, відповідно поділяючи на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

При цьому, земельне законодавство визначає пріоритетність виключно земель сільськогосподарського призначення, а також встановлює особливий режим захисту особливо цінних земель, до яких віднесено: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за виключенням будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Сучасна класифікація земель за пріоритетністю використання може бути такою:

I – Землі під природними територіями та об’єктами природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

II – Землі під штучно створеними об’єктами природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

III – Землі під природними територіями та об’єктами природно-заповідного фонду місцевого значення;

IV – Землі під штучно створеними об’єктами природно-заповідного фонду місцевого значення;

V – Землі оздоровчого призначення для профілактики захворювань та лікування людей;

VI – Землі сільськогосподарського призначення (особливо цінні ґрунти);

VII – Землі оздоровчого призначення для розробки родовищ природних лікувальних ресурсів;

VIII – Землі історико-культурного призначення;

IX – Землі транспорту;

X – Землі зв’язку;

XI – Землі енергетичної системи;

XII – Землі водного фонду (загальнодержавного значення);

XIII – Землі сільськогосподарського призначення (крім особливо цінних ґрунтів);

XIV – Землі лісогосподарського призначення;

XV – Землі житлової та громадської забудови;

XVI – Землі рекреаційного призначення;

XVII – Землі водного фонду (місцевого значення);

XVIII – Землі оборони;

XIX – Землі іншого призначення;

XX – Землі для поводження з відходами.