Право інтелектуальної власності академічний курс
| Вид материала | Документы |
- Цивільний кодекс україни, 363.3kb.
- Введення. Основні поняття, терміни інтелектуальної власності. Інститут комерційної, 191.81kb.
- План 1 Поняття та види інтелектуальної власності. 2 Право інтелектуальної власності, 294.24kb.
- Право інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту,, 91.94kb.
- Тема: Оцінка права інтелектуальної власності, 156.65kb.
- Книга четверта, 412.18kb.
- Загальні положення про право інтелектуальної власності, 78.47kb.
- Практика розгляду судами справ про злочини проти власності, 389.02kb.
- Набуття прав інтелектуальної власності та використання об’єктів права інтелектуальної, 89.37kb.
- Загальний план проведення науково-практичних конференцій, семінарів, нарад та інших, 128.21kb.
_Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності
19*4414
275
чих спілок України за використання на території України творів,
що стали суспільним надбанням.
При використанні творів, що стали суспільним надбанням, повинні зберігатися право авторства, право на ім'я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити
честі та реггутації автора.
Права виконавців, виробників фонограм, відеограм та організацій мовлення. Права виконавців, розробників фонограм, відеограм та організацій мовлення в основному складаються із майнових прав. Істотною особливістю суміжних прав є те, що вони залежать від прав творців творів літератури і мистецтва. їх можна назвати також похідними від прав на твори літератури і мистецтва, оскільки вони є правами на способи реалізації творів літератури і мистецтва. Проте не завжди суміжні права є похідними від прав на твори літератури і мистецтва. Може мати місце виконання, запис на фонограму, відеограму, передача в ефір чи по кабелях таких творів, які за тих чи інших причин не мають правової охорони. Отже, в такому випадку суміжні права будуть мати самостійний, а не похідний характер.
За загальним правилом виробник фонограми, відеограми, організація мовлення можуть діяти лише у межах тих прав, які їм надані договорами>з виконавцями і автором зафіксованого на фонограмі, відеограмі або автором твору, шо використовується організаціями мовлення. Права виконавців користуються правовою охороною за умови дотримання ними прав автора твору, що виконується.
Особливістю суміжних прав є також те, що вони виникають із факту виконання твору, створення сронограми, відеограми чи програми мовлення. Виникнення і здійснення суміжних прав також не потребує виконання будь-яких срормальностей. Виробники фонограм, відеограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм, відеограм або на їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, що позначається латинською літерею «Р» у колі І ®»іменем особи, яка має суміжні права, і зазначенням року першої публікації фонограми (відеограми).
ІДІЛ9
Права виконавців (ст. 452 ЦК України). Слід зазначити, що За-■ України «Про авторське право і суміжні права» надає охорону тільки виконавцям-професіоналам, а будь-якій особі, яка вико-: твір. При цьому Закон не проводить ніякої різниці між вико-вцями-професіоналами і простими любителями. Для надання орони виконанню не вимагається, щоб воно мало будь-які фор-Ільні ознаки, особливості чи певну оригінальність. Виконання ороняється незалежно від його якості і чеснот, оскільки останні суб'єктивними категоріями.
Права виконавців також можна поділити на дві групи: особисті майнові і майнові. Відповідно до п. 1 ст. 38 цього Закону вико-авцям належать особисті немайнові права на ім'я, охорону своїх иступів від спотворення і на згадування свого імені у зв'язку з ви-ористанням виконання там, де це можливо. Виконавець передусім іає право на захист свого виконання від будь-якого спотворення и іншого посягання на виконання, що здатне нанести шкоду честі репутації виконавця. Право на ім'я означає, що виконавець має іраво вимагати, щоб його ім'я або псевдонім зазначалися чи пові-(омлялися у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо).
Будь-які поправки, зміни чи доповнення до виконання можуть вноситися лише з дозволу виконавця.
Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав полягають у тому, що їх суб'єкт має:
1) право на використання об'єкта суміжних прав;
2) виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав;
3) право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, у тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом1.
Зазначені права належать відповідно виконавцеві, виробнику фонограми, виробнику відеограми чи організації мовлення, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Використанням визнається:
І) доведення виконання до відома публіки під час його здійснення;
_ Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності
2) записування (фіксування) виконання під час його здійснення, якщо таке записування дає можливість сприйняття, відтворення та
передачі виконання за допомогою технічних засобів;
3) пряме чи опосередковане відтворення запису виконання будь-яким способом у будь-якій формі;
4) продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника запису
виконання;
5) оренда оригіналу чи примірника запису виконання;
6) забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до записаного виконання з місця та в час, обраних нею.
Використанням виконання є також інші дії, встановлені законом. До цих інших дій можна віднести, наприклад, передачу в ефір і по кабелях їх виконань.
Виконавці можуть передавати на підставі договору іншим особам право на використання виконання. У договорі мають бути визначені спосіб використання виконання, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і використання виконання тощо.
Використання виконання певних видів має свої особливості. Так, при використанні виконання в аудіовізуальному творі вважається, що виконавець передає організації, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру всі майнові права. Але у договорі між виконавцем і користувачем виконання може бути передбачено й інше.
При першій фіксації виконання виконавець може надати право виробнику фонограми на її подальше відтворення. У такому разі відповідно до Закону виконавець передає виробнику фонограми також право на її розповсюдження шляхом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння. Це правило поширюється також і на здавання у майновий найм, комерційний прокат та інші способи передачі. При цьому виконавець має право на винагороду за будь-який спосіб використання виконання через організації, що управляють майновими правами на колективній основі.
Слід зазначити, що майнові права на використання виконання можуть передаватися будь-якій особі. Часто користувачами виступають особи, які спеціалізуються у сфері комерційного використання об'єктів суміжних прав.
РОЗДІЛ 9
Проте виконавцю не надається охорона проти будь-якого наслідування чи імітації. Наприклад, будь-який виконавець, співак чи музикант не можуть заборонити іншим особам запозичувати їх манеру, форму чи стиль виконання.
Майнові права виробників фонограм і відеограм. Відповідно до ст. 454 ЦК України використанням майнових прав інтелектуальної власності на фонограми, (відеограми) визнається:
1) пряме чи опосередковане відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі відеограми (фонограми);
2) продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника фонограми (відеограми);
3) оренда оригіналу чи примірника фонограми (відеограми);
4) забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до фонограми (відеограми) з місця та в час, обраних нею.
Використанням фонограми (відеограми) визнаються також й інші дії, встановлені Законом.
Відповідно до Закону виробники фонограм (відеограм) мають виключне право дозволяти чи забороняти вчинення щодо фонограм (відеограм) таких дій:
— відтворення і розповсюдження способом першого продажу;
— іншого відчуження;
— комерційний прокат фонограм (відеограм) і їх примірників, навіть після першого продажу, а також будь-яку видозміну й імпорт фонограм (відеограм).
Майнові права виробників фонограм (відеограм) можуть передаватися на підставі договору іншим особам. У договорі має бути визначено спосіб використання фонограм (відеограм), розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і строк використання
шограми (відеограми) тощо. Майнові права виробників фонограм (відеограм) виникають із мого факту першої фіксації звуків (зображень) за допомогою тех-чних засобів у яку-небудь матеріальну форму, що дозволяє здійс-овати їх сприйняття неодноразово, відтворювати або повідомляти незалежно від виконання виробником фонограми (відеограми) будь-яких формальностей. За виробником фонограми (відеограми) визнаються лише майнові права, у тому числі право на винагороду за будь-яке публічне використання фонограми (відеограми).
Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності
Як уже зазначалося, виробник фонограми (відеограми) може за договором передати свої майнові права іншій особі. Перехід права власності на примірник фонограми (відеограми) сам по собі ще не спричиняє уступки яких-небудь суміжних прав, що належать виробнику фонограми (відеограми). Проте якщо примірники правомірно опублікованої фонограми (відеограми) введені в цивільний обіг шляхом продажу, то можливе подальше розповсюдження без згоди виробника фонограми (відеограми) і без виплати йому винагороди. Власник примірника фонограми (відеограми) може ним розпорядитися на свій розсуд. Проте й у цьому випадку право здавання таких примірників фонограм (відеограм) у майновий найм, комерційний прокат залишається виключно правом виробника фонограми (відеограми). Зазначене право виробник може передати іншій особі за спеціальним договором.
Майнові права організації мовлення. Згідно зі ст. 455 ЦК України використанням передачі (програми) організації мовлення є:
1) здійснення (трансляція, ретрансляція) передачі (програми) організації мовлення;
2) записування (фіксування) передачі (програми) організації мовлення, якщо таке записування дає можливість сприйняття, відтворення та здійснення її за допомогою технічних засобів;
3) відтворення запису передачі (програми) організації мовлення;
4) представлення передачі (програми) організації мовлення публіці у місці, де встановлено вхідну плату.
Використанням передачі (програми) організації мовлення є також інші дії, встановлені законом.
Організації мовлення також мають виключне право дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції, фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення, публічне виконання своїх програм у місцях з платним входом. Зазначені організації мають право забороняти поширення на території України чи з території України сигналу із супутника, що несе їх програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався.
Організації мовлення мають право на одержання винагороди за будь-яке використання їх передач.
РОЗДІЛ 9
Організаціями мовлення є радіо- і телестудії, а також інші організації, шо розповсюджують звуки і (або) зображення засобами без-провідного зв'язку (організації ефірного мовлення) або за допомогою того чи іншого виду наземного, підземного чи підводного кабелю провідникового, оптоволоконного чи іншого виду (організації кабельного мовлення).
Обмеження прав виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення. Обмеження суміжних прав полягає в тому, що:
— допускається використання виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення без згоди виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення і без виплати їм винагороди;
— їх фіксація, відтворення, передача в ефір і по кабелях;
— доведення іншими способами до загального відома виконань, фонограм, відеограм та програм мовлення.
Таке використання виконань, фонограм, відеограм та програм мовлення може мати місце без згоди виконавців, виробників фонограм, відеограм та організацій мовлення і без виплати їм винагороди за умови, що це не завдає шкоди нормальному використанню виконань, фонограм, відеограм і передач організацій мовлення і не обмежує безпідставно законних інтересів виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення.
Такі обмеження допускаються у тих самих випадках, що передбачені Законом України «Про авторське право і суміжні права» про вільне використання творів науки, літератури і мистецтва (статті 21—25 Закону).
Зазначені обмеження суміжних прав (вільне використання виконань, фонограм, відеограм та програм мовлення) зумовлено тими самим чинниками, що й обмеження авторських прав. Обмеження суміжних прав має місце в інтересах суспільства, яке заінтересоване у вільному розповсюдженні інформації, сприянні розвитку науки, освіти тощо. Зазначені обмеження встановлені Законом і не підлягають будь-якому розширеному тлумаченню.
Подібні обмеження передбачаються законодавством багатьох зарубіжних країн, а також Римською конвенцією 1961 р.
Допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фоно-грами (відеограми) яких опубліковані для використання з комер
_ Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності
шиною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників:
1) публічне виконання фонограми (відеограми);
2) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі, в ефір;
3) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі, по проводах (через кабель).
Збір, розподіл і виплата винагороди здійснюється однією з організацій, що управляє майновими правами виробників фонограм, відеограм і виконавців на колективній основі, відповідно до угоди між цими організаціями. У зазначеній угоді має бути визначений розмір винагороди та її розподіл. Якщо цією угодою не передбачено інше, то винагорода поділяється між виробниками фонограм, відеограм і виконавцями порівну. Зазначена угода укладається між організацією, що управляє майновими правами виробників фонограм, відеограм і виконавців на колективній основі, і організаціями, що використовують фонограму чи відеограму.
Розмір винагороди і умови її виплати визначаються угодою між користувачем фонограми, відеограми чи об'єднанням таких користувачів, з одного боку, та організаціями, що управляють майновими правами виробників фонограм, відеограм і виконавців, з іншого боку.
Строки чинності майнових прав виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення. Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання. Майнові права виробників фонограм (відеограм) охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного часу. Організації мовлення користуються наданими їм правами протягом 50 років від дати першого публічного сповіщення передачі.
Визначені строки охорони суміжних прав починаються з 1 січня року, наступного за роком, у якому мали місце юридичні факти, передбачені Законом.
1дІЛ9_
Цо спадкоємців виконавця та правонаступників виробників форам, відеограм і організацій мовлення переходить право дозво-:и чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм,
іедачі в ефір і по проводах (через кабель). До зазначених осіб пе-одить і право на одержання винагороди. Зазначені права пере-іять у межах частини строків, що залишились. Права суб'єктів промислової власності, що випливають з охоронних документів
Права суб'єктів промислової власності щодо результатів їх на-сово-технічної творчості виникають лише на підставі державної ієстрації. Остання визнає заявлений результат об'єктом правової <орони і стверджує цей юридичний факт виданням охоронного окумента (патенту чи свідоцтва). Охоронний документ визнає за іявником пріоритет заявленої пропозиції, авторство особи, яка її озробила, і право інтелектуальної власності на об'єкт правової охо-они. Права, визначені охоронним документом, виникають у його ласника від дати публікації про видачу охоронного документа.
Права власників патентів поділяються на дві групи: особисті не-гайнові і майнові права. До особистих немайнових прав патенто-ласників належать право на авторство, право на назву об'єкта про-сислової власності і право на ім'я.
Право авторства полягає в тому, шо автор заявленої пропозиції винахідник, автор промислового зразка, селекціонер тощо) має іраво вимагати від будь-кого визнавати себе єдиним творцем об'єкта правової охорони. Право авторства виникає не з охоронного документа, що лише засвідчує наявність цього права, а з моменту створення об'єкта, що охороняється Законом. Тобто право авторства виникає ще до кваліфікації заявленої пропозиції об'єктом правової охорони. Саме з цього моменту виникає небезпека порушення права авторства. У сфері науково-технічної діяльності це інколи буває. Право авторства є абсолютним і виключним правом. Це право є також невідчужуваним, оскільки воно є суто особистим правом і не може бути передане будь-якій особі. Зазначене право належить творцю довічно і припиняється його смертю. Після смерті автора охороняється уже не право, а лише авторство як суспільно
_ Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності
значимий інтерес, що полягає у визнанні творцем науково-технічного досягнення того, хто є дійсним його розробником.
Творець науково-технічного досягнення має право на ім'я, яке полягає в тому, що розробник цього досягнення має право вимагати, щоб його ім'я згадувалося кожного разу при використанні цього досягнення. Ім'я дійсного автора зазначеного досягнення мас бути обов'язково вказане у патенті незалежно від того, хто буде заявником. Проте автор науково-технічного результату має право просити, щоб його ім'я не зазначалося в публікаціях про заявку та видачу патенту. Безперечно, патентовласник має право вимагати усунути помилки чи перекручення, що стосуються його імені.
Відповідно до п. 5 ст. 8 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» винахідник має право на присвоєння свого імені створеному ним винаходу (корисній моделі). На наш погляд, винахідник має право також і на присвоєння винаходу, корисній моделі спеціальної назви. Принаймні таке прохання не суперечить Закону. -
За Законом України «Про охорону прав на сорти рослин» селекціонер сорту рослини (чи інший заявник) у заявці на видачу патенту на сорт обов'язково зазначає Його назву. Назва має давати можливість ідентифікувати сорт, не повторювати назви або відрізнятися від назви вже існуючого сорту такого самого або близького ботанічного виду. Назва сорту не може складатися лише з цифр, за винятком випадків, коли це відповідає усталеній практиці найменування сортів, чи складатися виключно зі знаків чи зазначень, що вказують на вид, групу стиглості, якість, призначення, цінність, походження або технологію вирощування. Вона не повинна вводити в оману щодо властивостей, походження та значення сорту або щодо особи автора сорту, суперечити принципам суспільної моралі. У разі подання заявки на видачу патенту на один і той самий сорт в Україні і в інших державах назва сорту має бути однаковою.
При будь-якому використанні сорту будь-якою особою обов'язково має зазначатися назва сорту, під якою сорт занесено до Державного реєстру сортів рослин України.
РОЗДІЛ 9
Майнові права суб'єктів промислової власності, що випливають з охоронного документа. Зазначені права досить чітко регламентовані патентними законами України.
Майнові права винахідників та авторів промислових зразків, що випливають із патенту, досить близькі між собою, тому їх доцільно розглядати разом. Перш за все слід зазначити, шо ці права виникають у патентовласників від дати наступної за датою їх державної реєстрації (ст. 465 ЦК України). Права, що випливають з патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи з деклараційного патенту на секретну корисну модель, діють від дати внесення інформації про нього до відповідного Реєстру.
Патент надає його власнику право використовувати об'єкт промислової власності на свій розсуд, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів. Патенти України мають чинність лише у межах території України.
Використання секретного винаходу чи корисної* моделі власником патенту має здійснюватися з додержанням вимог Закону України «Про державну таємницю» та за погодженням із Державним експертом.
Патент, як відомо, може бути виданий кільком заявникам, якщо об'єкт промислової власності був створений їх спільною працею. У такому разі їх взаємовідносини щодо використання об'єкта промислової власності визначається угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожен співвласник патенту може використовувати об'єкт промислової власності на свій розсуд. Проте жоден із них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання об'єкта промислової власності та передавати право інтелектуальної власності на цей об'єкт іншій особі без згоди інших співвласників патенту.
Основною перевагою патентних законів України є те, що вони чітко й однозначно проголошують право інтелектуальної власності на об'єкт правової охорони. Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Цей конституційний принцип дістав своє відображення
_ Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності
і
в ЦК України і в Законі України «Про охорону прав на винаходи і
корисні моделі».
Вшповідно до Конституції України зміст права промислової власності характеризується тими самими правомочиостями, що і звичайне право власності. Деякі фахівці вважають, що результат інтелектуальної діяльності не може бути об'єктом права власності, оскільки він не матеріальний, інші стверджують, що той самий результат творчої діяльності не може бути об'єктом права власності тому, що цим об'єктом не можна володіти. Не вникаючи у сутність цієї дискусії, відзначимо, що вона відображає лише різні підходи світової практики до цієї проблеми. Законодавство одних країн визнає результати інтелектуальної діяльності лише об'єктом виключного права на використання, інших — об'єктом права власності. Слід зазначити, що ті країни, законодавство яких визнає творчі результати об'єктами права власності, нічого від цього не втрачають (США, Франція та ін.). Тому варто визнати позицію законодавця про визнання результатів науково-технічної діяльності об'єктами права власності виправданою. Творець має бути впевненим у тому, що творіння — це його власність.
Отже, за Конституцією України суб'єкт промислової власності має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатом своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Але ж результат творчої діяльності — це не матеріальна річ, а Конституція надає право творцю володіти цим результатом. І в цьому немає помилки — об'єктом цивільного права може бути і безтілесна річ, тобто річ, що не має матеріальної субстанції. Таку конструтсцію знало ще стародавнє римське приватне право. Нема чого її боятися і в наш час, адже під об'єктом цивільних прав розуміють матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини. Творчі результати і є ті самі нематеріальні блага. Якщо результати інтелектуальної, творчої діяльності можуть бути об'єктами цивільного права, то вони можуть бути також і об'єктами права власності — одного із інститутів цивільного права.
Якщо ж творчий результат може бути об'єктом права власності, то, безперечно, він може бути й об'єктом володіння. Але особливість об'єкта інтелектуальної власності полягає в тому, що він
РОЗДІЛ 9
має здатність до тиражування і його копією можуть володіти треті особи, шо дає привід прихильникам теорії виключного права стверджувати, шо цим результатом можуть володіти всі, хто забажає.
Є вдалим розв'язання цієї проблеми новим ЦК України, який визнав на творчі результати право інтелектуальної власності.
Результат творчої діяльності стає об'єктом правової охорони лише після його кваліфікації відповідним державним органом і лише після цього він може бути матеріалізований у певний матеріальний носій і сповіщений невизначеному колу осіб. До цього моменту творчий результат є об'єктом володіння тільки його творця, адже іншим особам він просто недоступний. Після його публікації ним може володіти будь-яка третя особа, але якщо вона володіє цим результатом правомірно, то лише від імені патентовласника. Інша правова ситуація буде суперечити цивільно-правовим засадам. Слід зазначити, що будь-яка третя особа може володіти творчим результатом без дозволу його творця, але користуватися не може. Проте і серед технічних рішень є такі, якими володіє виключно сам автор цього рішення. Йдеться про секрети виробництва (ноу-хау). Під цим поняттям розуміють знання та досвід науково-технічного, виробничого, організаційного, фінансового, торговельного чи іншого характеру, які, як правило, не можуть бути загальновідомими і придатними для використання у будь-якій сфері діяльності. Користуватися цим секретом може або сам його власник, або інша особа лише за його дозволом. Те ж саме і з володінням: ним володіє лише його власник.
Ноу-хау не є загальновідомим, якщо його зміст не розкритий настільки для невизначеного кола осіб, що настає можливість його використання. Отже, власником цієї інформації завжди є сам її автор. Він також може передати цей секрет третім особам і тоді вони здійснюють володіння від його імені.
Отже, об'єкти промислової власності (не матеріальні носії) можуть бути й у фактичному володінні їх творця. Суб'єкт права промислової власності позбавляється володіння лише тоді, коли науково-технічне досягнення гине, перестає існувати фізично, або він уступає його іншим особам.
_Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності
Суб'єкт права промислової власності, як і будь-який інший суб'єкт права власності, має право на користування. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в п. 2 ст. 28 проголошує, шо патент надає його власнику виключне право на використання об'єкта промислової власності.
У цивільному праві користування (використання) є юридично забезпечена можливість власника вилучати із належної йому речі її корисні якості, властивості тощо. Тобто власник має право користуватися результатом своєї творчої праці будь-яким способом, шо не суперечить чинному законодавству. Зрозуміло, що способи використання об'єктів промислової власності зумовлюються їх характером, а також доцільністю.
ЦК України чітко визначає, що майновими правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є:
1) право на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка;
2) виключне право дозволяти використання винаходу, корисної
моделі, промислового зразка (видавати ліцензії);
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, в тому числі
забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок належать володільцю відповідного патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом.
— виготовлення, пропонування для продажу, застосування або ввезення, зберігання, інше введення в господарський обіг у зазначених цілях продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого винаходу, корисної моделі чи промислового зразка;
— застосування способу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей спосіб, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним;
РОЗДІЛ 9
- пропонування для продажу, введення в господарський обіг, застосування або ввезення чи зберігання в зазначених цілях продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється патентом.
Нагадаємо, що продуктом у такому разі є будь-який промисловий виріб, виготовлений із застосуванням винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. Продукт визнається виготовленим із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу (корисної моделі), або ознаку, еквівалентну їй. Виріб визнається виготовленим із застосуванням запатентованого промислового зразка, якщо при цьому використані всі суттєві ознаки промислового зразка.
Виготовленням визнається виробництво продукту з комерційною метою навіть за умови, що продукт тимчасово не реалізується, наприклад, перебуває на складі в очікуванні більшого попиту. Немає значення і те, де здійснюється продаж — у своїй державі чи за кордоном.
Пропонуванням продукту для продажу є його реклама, що може виражатися в публічній демонстрації у торговельних залах і на вітринах, у рекламних кліпах, проспектах, каталогах тощо. Пропонуванням для продажу визнаються будь-які дії, спрямовані на сповіщення споживачів про наявність такого продукту і про бажання його продати. Це можуть бути оголошення в періодичній пресі, на радіо і телебаченні та іншими способами.
Одним із видів використання об'єкта промислової власності є застосування продукту у виробництві з комерційною метою. Поняттям «використання» охоплюються такі дії як ввезення на митну територію України, зберігання, інше введення в господарський обіг з комерційною метою. Ввезенням вважається імпорт продукту на територію України навіть без мети його використання в Україні. Сам факт ввезення продукту на територію України є правопорушенням.
Зберігання продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого об'єкта промислової власності, на складах та в інших схови>