Право інтелектуальної власності академічний курс

Вид материала

Документы

Содержание 2) пропонувати товари під таким позначенням, вводити в ци­вільний обіг або зберігати для таких цілей; 3) Власник свідоцтва має право Використанням зареєстрованого географічного зазначення по­ходження товару визнається Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власност

Подобный материал:

• Цивільний кодекс україни, 363.3kb.
• Введення. Основні поняття, терміни інтелектуальної власності. Інститут комерційної, 191.81kb.
• План 1 Поняття та види інтелектуальної власності. 2 Право інтелектуальної власності, 294.24kb.
• Право інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту,, 91.94kb.
• Тема: Оцінка права інтелектуальної власності, 156.65kb.
• Книга четверта, 412.18kb.
• Загальні положення про право інтелектуальної власності, 78.47kb.
• Практика розгляду судами справ про злочини проти власності, 389.02kb.
• Набуття прав інтелектуальної власності та використання об’єктів права інтелектуальної, 89.37kb.
• Загальний план проведення науково-практичних конференцій, семінарів, нарад та інших, 128.21kb.

__Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

Закон не допускає передачі права власності на знак, якщо тю передача може стати причиною введення споживача в оману щодо товару чи послуги або щодо особи, яка виготовила товар чи надає послуги. Але це застереження стосується самого товарного знака і

зумовлене інтересами споживачів.

Право розпорядження як правомочність власника краще викла­дено в ЦК України, ст. 319 якого проголошує, що Правом розпо­рядження визнається юридично забезпечена можливість визначати долю речі. Це визначення видається більш чітким і однозначним. Право розпорядження є не що інше як юридична можливість при­пинити своє право власності на річ або обмежити його. Обмежити право власності шляхом розпорядження можна лише одним спосо­бом — передати річ за договором позики.

Що стосується торговельної марки, то в принципі вона може бу­ти передана в оренду, але оренда — це не позика. Щодо позики, то торговельна марка як індивідуально визначена річ предметом дого­вору позики бути не може. Отже, розпорядження торговельною маркою як можливість визначати її долю може бути здійснена ли­ше способом припинення права власності на неї.

Власник торговельної марки може, передусім, її продати будь-якій особі і лише з одним застереженням, про яке уже йшлося ви­ще. Купівля-продаж торговельної марки може здійснюватися за за­гальними правилами ЦК України. Ціна марки визначається угодою сторін. Торговельні марки, що користуються високим престижем, мають на ринку досить високу ціну. Компанія «Роллс-Ройс» прода­ла всесвітньо відому торговельну марку всього... за 40 мільйонів фунтів стерлінгів (66 мільйонів доларів США).

Торговельна марка є звичайним товаром, який на ринку корис­тується попитом. Крім купівлі-продажу торговельна марка може бути відчужена і будь-яким іншим способом, що не суперечить чинному законодавству. Вона може бути предметом дарування, мі­ни, застави. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про господарські товариства» вкладами учасників і засновників серед іншого майна можуть бути об'єкти права інтелектуальної власності, у тому числі торговельна марка.

РОЗДІЛ 9

Отже, власник торговельної марки може її продати, подарувати, обміняти, внести як внесок до господарського товариства і розпо­рядитися будь-яким іншим способом, що не суперечить чинному законодавству. Уже підкреслювалося, що це способи припинення права власності торговельні марки, які можуть мати місце лише на підставі одностороннього волевиявлення на вчинення зазначених угод. Це, безперечно, двосторонній правочин, але названі договори можуть мати місце лише на підставі одностороннього волевиявлен­ня власника торговельної марки. Лише власник може прийняти рішення про продаж, міну, дарування торговельної марки тощо.

Щодо купівлі-продажу торговельної марки слід пам'ятати, що договір про передачу права власності на неї та ліцензійний договір визнаються дійсними за умови, що вони зареєстровані в Установі. Закон про товарні знаки України не містить норми, яка б визнача­ла юридичне значення реєстрації таких договорів.

Свідоцтво на торговельну марку може бути видане на ім'я кіль­кох осіб. У такому разі взаємовідносини при користуванні маркою визначаються угодою між співвласниками свідоцтва. Якщо такої угоди немає, кожний із співвласників свідоцтва може користувати­ся і розпоряджатися, маркою на свій розсуд. Проте жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання тор­говельної марки без згоди решти співвласників та передавати пра­во власності на марку іншій особі без згоди решти співвласників свідоцтва.

Ще одним досить важливим правом власника свідоцтва на торговельну марку є його право забороняти іншим особам викори­стовувати зареєстровану марку без його дозволу, за винятком ви­падків, коли використання марки не визнається порушенням прав власника свідоцтва. Слід підкреслити, що Закон України «Про охо­рону прав на знаки для товарів і послуг» не містить норм, які б об­межували тим чи іншим чином право на використання марки її власником. Тобто Закон не містить винятків, коли використання марки іншими особами без дозволу власника не вважалися б пору­шенням його прав.

На жаль, зазначена норма в законі не розкрита і не відомо шо означає «забороняти використовувати зареєстрований знак без йо­го дозволу».

_Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

Закон Німеччини про товарні знаки містить досить розгорнуту статтю про те, що слід розуміти під забороною використовувати то­варний знак третіми особами. Параграф 14 п. 2 проголошує, що третім особам заборонено без згоди володільця товарного знака у

ділових відносинах

1) використовувати ідентичне з товарним знаком позначення для товарів чи послуг, ідентичних з тими, охорону яких забезпечує

товарний знак;

2) використовувати позначення, якщо внаслідок ідентичності або схожості позначення з товарним знаком чи ідентичності або схожості товарів і послуг, для яких надається охорона торговельним маркам, для споживача виникає небезпека змішування, включаючи небезпеку розумового поєднання позначення з товарним знаком;

3) використовувати ідентичне або схоже з торговельною маркою позначення для товарів і послуг, не схожих з тими, охорону яких здійснює торговельна марка, якщо йдеться про відому в країні тор­говельну марку і використання позначення може без виправданих підстав недобросовісним чином вплинути на розрізняльну здатність або повагу до відомого товарного знака.

Якщо передумови, наведені вище, визнані, то забороняється зо­крема:

1) наносити позначення на товари або їх упаковку;

2) пропонувати товари під таким позначенням, вводити в ци­вільний обіг або зберігати для таких цілей;

3) пропонувати або надавати послуги під таким позначенням;

4) ввозити або вивозити товари під таким позначенням;

5) використовувати таку марку у діловій документації або в рек­ламі.

Крім того, третім особам заборонено без згоди володільця марки у ділових відносинах:

1) наносити ідентичне або схоже з торговельною маркою позна­чення на елементи оформлення або упаковки або на розрізняльні засоби — такі як етикетки, вивіски, навіски, нашивки або їм подіб­ні;

РОЗДІЛ 9

* 2) пропонувати, запускати в обіг або мати для названих шлея елементи оформлення, упаковку або розрізняльні засоби, позначе­ні ідентичними або схожими з маркою;

3) ввозити або вивозити' елементи оформлення, упаковку або розрізняльні засоби, позначені ідентичними (або схожими) з товар­ним знаком, якшо є небезпека, що елементи оформлення чи упа­ковки будуть використані для оформлення або упаковки, або для надання розрізняльної здатності для оформлення або упаковки, або для надання розрізняльної здатності товарам чи послугам, щодо яких третім особам заборонено використовувати торговельну марку.

Особи, які зловмисно використали торговельну марку, права на використання якої у них не було, зобов'язані припинити викорис­тання, відшкодувати володільцеві торговельної марки вигоду, що виникла внаслідок правопорушення. Якщо правопорушення здійс­нено службовцем чи представником підприємства, то вимога про припинення правопорушення і відшкодування шкоди може бути пред'явлена володільцю підприємства.

Параграф 14 Закону Німеччини про реформу законодавства про товарні знаки досить великий за обсягом, але наведений він для то­го, щоб показати, який великий зміст може мати поняття «заборо­няти використовувати зареєстрований товарний знак без дозволу «його власника». Очевидно й інше — така розшифровка цього по­няття ніскільки не завадила б і Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» замість наведеного, не дуже зро­зумілого, нечіткого і далеко неоднозначного словосполучення.

Незрозумілим є також застереження, що заборона використання марки не стосується тих випадків, «коли використання; знака не ви­знається згідно з цим Законом порушенням права власника сві­доцтва», адже Закон України «Про охорону прав на знаки для то­варів і послуг» ніяких винятків з цього приводу не містить.

Власник свідоцтва має право проставляти поряд із маркою по­переджувальне маркування, яке вказує на те, що ця марка за­реєстрована в Україні. Якщо власник свідоцтва здійснює посеред­ницьку діяльність, то він має право на підставі договору з виробни­ком товарів або особою, яка надає послуги, використовувати свою марку поряд із маркою зазначених осіб, а також замість їх марки.

__Права і обов'язки суб'єктів інтелектуально? власності

Обов'язки власника торговельної марки

Використання торговельної марки є не лише правом її власни­ка. Закон покладає на власника марки певні обов'язки. Передусім власник марки зобов'язаний її використовувати. Відповідно до ст. ЇЇ Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і по­слуг» власник свідоцтва має добросовісно користуватися виключ­ним правом, що випливає зі свідоцтва. Використання марки її власником чи з його дозволу іншими особами не повинно наноси­ти шкоду.

Закон визначає досить суворі наслідки для власника свідоцтва у разі невикористання марки. Якщо марка не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання було припинено, будь-яка особа має право звернути­ся до суду (господарського суду) із заявою про дострокове припи­нення чинності свідоцтва.

Заінтересованість іншої особи до марки, використання якої не почалося, було припинено або було недостатнім, може бути викли­кана певними чинниками. Наприклад, ця інша особа має намір за­реєструвати зазначену марку на своє ім'я, але при цьому слід знати, що власник свідоцтва має право на повторну реєстрацію, яка може мати місце лише за наявності певних умов. Чи є припинення вико­ристання, його недостатність або просто невикористання підставою для повторної реєстрації, закон чіткої відповіді не містить. На думку авторів, підстави для дострокового припинення дії свідоцтва не можуть бути підставою для повторної реєстрації.

Власник свідоцтва може заперечувати проти позбавлення його права власності через невикористання, недостатнє використання або припинення використання.

При вирішенні цього питання суд може взяти до уваги подані власником свідоцтва докази того, що марка не використовувалася з незалежних від нього причин.

Із ст. 17 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» можна зробити ряд висновків: 1) рішення про дострокове припинення чинності свідоцтва може прийняти лише суд або господарський суд; 2) невикористання торговельної марки сталося

РОЗДІЛ 9

з незалежних від її власника причин; 3) невикористання мало місце протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання марки було припинене; 4) клопотання про дострокове припинення чинності свідоцтва мо­же порушити будь-яка заінтересована особа; 5) клопотання про до­строкове припинення чинності свідоцтва можна порушити і при наявності недостатнього використання марки, проте закон не роз­криває змісту поняття «недостатнє використання».

Наведені висновки викликають принаймні кілька зауважень. Перше зауваження стосується строку, протягом якого марка не ви­користовувалася або використовувалася недостатньо. Цей строк за­коном визначений у три роки. Проте у більшості країн цей строк визначений у п'ять років. На думку авторів, в інтересах власника свідоцтва строк у п'ять років більш доцільний.

Друге зауваження також стосується строку. Закон не визначає протягом якого строку можна порушити клопотання про достроко­ве припинення чинності свідоцтва. Адже цей строк також має пра­вове значення. У законодавстві інших країн він також більш чітко визначений.

Третє зауваження стосується змісту поняття «недостатнє вико­ристання». Закон України не містить чіткого визначення цього по­няття. Потребує уточнення і саме поняття «використання марки». У законодавстві зарубіжних країн під поняттям «використання» ро­зуміють не лише реальне використання, тобто фактичне. Зарубіж­не законодавство використанням визнає також так зване номіналь­не використання, під яким розуміють застосування лише в рекламі або публікаціях водночас, коли рекламована продукція не випус­кається. З цього приводу в спеціальній літературі висловлювалися різні думки. Більшість авторів схиляється до того, що слід розумно поєднувати вимоги фактичного і номінального використання.

Постає також питання і про обсяг використання, який, до речі, пов'язаний з поняттям «недостатнє використання». Очевидно, що на ці запитання закон має дати відповіді.

Інший обов'язок, про який нагадує закон, — це обов'язок заяв­ника і власника свідоцтва сплачувати передбачені Законом збори. Стаття 23 цього Закону приписує: за подання заявки на видачу

_Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

свідоцтва, підтримання його чинності, продовження строку дії сплачуються збори. Розмір зборів, строки їх сплачування та поря­док сплати визначені Положенням про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, торговельної марки, про які йшлося више.

Згідно з Додатком до зазначеного Положення лише за самі необхідні дії, пов'язані з охороною прав на торговельну марку, слід сплатити близько 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, шо не так уже й мало для власника свідоцтва — фізичної особи.

Отже, право на торговельну марку є абсолютним і виключним правом. Це означає, шо власник свідоцтва на марку має право на використання ЇЇ, а також на розпорядження нею. У межах України ніхто не може користуватися торговельною маркою без дозволу власника свідоцтва.

Право на використання географічного зазначення походження товарів має свою специфіку. Передусім право на користування гео­графічним зазначенням походження товарів не є виключним. Прийнято вважати, що право на географічне зазначення походжен­ня товарів само по собі є надбанням держави. Фізичним і юридич­ним особам, які перебувають у конкретному географічному місці і виробляють товар, що має особливі властивості або певні якості, які зумовлюються певними природними умовами або поєднанням природних умов з людським фактором, лише надається право на використання географічного зазначення походження товарів. Це право не має виключного характеру.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» реєстрація права на використання географіч­ного зазначення походження товарів не обмежує прав інших осіб на реєстрацію їх прав на використання цього самого географічного зазначення походження товарів. Отже, одним і тим самим геогра­фічним зазначенням можуть користуватися кілька осіб, але за умо­ви, що їх товар характеризується тими самими специфічними озна­ками.

Особливістю реєстрації географічного зазначення походження товарів є те, що така реєстрація надає право на використання цьо­го зазначення, маючи при цьому на увазі, що може мати місце ли­

РОЗДІЛ 9

шс реєстрація права на використання уже зареєстрованого геогра­фічного зазначення походження товарів.

Обсяг правової охорони, що надається реєстрацією права на ви­користання географічного зазначення походження товарів, визна­чається занесеними до Реєстру і зафіксованими у свідоцтві харак­теристиками товару та межами географічного місця.

Власник свідоцтва має право:

— використовувати зареєстроване географічне зазначення похо­дження товару;

— вживати заходів щодо заборони неправомірного використан­ня географічного зазначення походження товару особами, які не мають на це права;

— вимагати від осіб, які порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди в уста­новленому порядку.

Використовувати зареєстроване географічне зазначення поход­ження товару має лише особа, на ім'я якої зареєстровано це право, тобто власник свідоцтва (п. 4 ст. 17). Проте слід зазначити, що суб'єкт, на ім'я якого здійснена реєстрація на географічне зазна­чення, має право власності на свідоцтво, як на охоронний доку­мент. Але права власності на саме географічне зазначення поход­ження товару у зазначеного суб'єкта не виникає.

Використанням зареєстрованого географічного зазначення по­ходження товару визнається:

— нанесення його на товар або на етикетку;

— нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі;

— запис на бланках, рахунках та інших документах, що супро­воджують товар.

Власник свідоцтва має право наносити поряд із географічним зазначенням походження товару попереджувальне маркування для інформації про те, що це зазначення зареєстроване в Україні.

Для попереджувального маркування географічного зазначення походження товару застосовується обведена овалом абревіатура «ГЗП». Замість цього маркування або разом із ним може наносити­ся текст: «Зареєстроване в Україні географічне зазначення поход­ження товару*».

Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власност

Власник свідоцтва не має права:

— видавати ліцензію на використання географічного зазначення

походження товару;

_ забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим орга­нам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих власти­востей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано географічне зазначення походження товару та (або) право на його використання.

Як уже зазначалося, власник свідоцтва має право забороняти ін­шим особам неправомірне використання географічного зазначення походження товару. Неправомірне використання географічного за­значення може мати місце у разі, коли використання здійснюється без реєстрації права на його використання, без дотримання вимог до товару, особливі властивості та інші характеристики якого вне­сені у свідоцтво.

Відшкодування завданої матеріальної і моральної шкоди здій­снюється відповідно до чинного цивільного законодавства.

Власник свідоцтва зобов'язаний забезпечувати відповідність якісних показників, особливих властивостей та характеристик това­ру, що виробляється, їх опису в Реєстрі.

Короткий термінологічний словник

н

Назва місця походження товару. Відповідно до статті 1 Паризької конвенції про охорону промислової власності назва місця поход­ження товару є об'єктом промислової власності. Назвою місця по­ходження товару може бути назва географічного місця (назва краї­ни, регіону, місцевості), що служить для позначення товару, який походить із вказаного географічного місця, і особливі властивості якого пов'язані з природними та людськими чинниками, прита­манними цьому географічному місцю. У багатьох країнах правова охорона цьому об'єкту надається на підставі його реєстрації. В Ук­раїні правова охорона назві місця походження товару надається на підставі реєстрації згідно із Законом України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Відповідно до цього Закону назва місця походження товару визначається як назва географічного місця, яка застосовується як позначення у назві товару, що похо­дить із зазначеного географічного місця та має особливі власти­вості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерними для даного географічного міс­ця людськими чинниками.

Народна творчість — це творіння, часто створені невідомими особами, що складаються з характерних елементів традиційної ху­дожньої спадщини, які розвиваються і зберігаються етнічною об­щиною або окремими особами і відображають традиційні творчі погляди такої общини, включаючи народні казки, народну поезію, народні танці і п'єси, художні форми народних обрядів тощо.

Невизначене коло осіб — особи, яким суть об'єкта промислової власності може стати відомою не за їх службовою діяльністю.

Невинне порушення виключних прав ~ це порушення, за якого порушник не знав і не мав підстав знати, що він порушує виключні права на твір, фонограму тощо. Таке порушення відбувається без його усвідомлення. Тягар доказу невинного порушення покладаєть­ся на відповідача.

_ Короткий термінологічний словник

Немайнові права — це суб'єктивні права учасників правовідно­син, що не мають економічного змісту, забезпечують деякі нема­теріальні інтереси особи, належать до категорії абсолютних прав Наприклад, право автора створеного об'єкта інтелектуальної влас­ності на присвоєння цьому об'єкту його імені. Автор за своїм ба­жанням може забороняти згадувати своє ім'я в публікаціях відомо­стей щодо винаходів, корисних моделей, промислових зразків. Не­майнові права зберігаються за автором у разі выступления виключ­них прав на використання об'єкта. Відповідно до законодавства України винахіднику, автору промислового зразка, компонування ІМС належить право авторства, що є невідчужуваним особистим правом і охороняється безстроково.

Нематеріальні активи — це об'єкти права інтелектуальної, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом

права власності платника податку.

Непрямий захист — це законодавчо встановлена у деяких країнах норма, згідно з якою дія патенту, виданого на спосіб одержання продукту, поширюється і на продукт, безпосередньо одержаний

цим способом.

Новизна — критерій охороноздатності: визначається за сукуп­ністю знань, так званим «рівнем техніки». Вирішення завдання ви­знають новим, якщо воно не є складовою частиною рівня техніки.

Ноу-хау — повністю або частково конфіденційні знання, що містять відомості технічного, економічного, адміністративного, фі­нансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги

особі, яка їх одержала.

О

Об'єкти суміжних прав — це виконання, фонограми, відеограми та програми організацій мовлення.

Об'єкти, що не охороняються авторським правом. Не є об'єктами

авторського права: офіційні документи (закони, постанови, рішен­

Короткий термінологічний словник

ня тощо), а також їх офіційні переклади; офіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки тощо); витвори народної творчості; повідомлення про новини дня або повідомлення про по­точні події, що мають характер звичайної інформації; результати, одержані за допомогою технічних засобів, призначених для вироб­ництва певного роду, без здійснення творчої діяльності, безпосе­редньо спрямованої на створення індивідуального твору.

Об'єкти, що охороняються авторським правом. Національні зако­ни і міжнародні конвенції охороняють твори літератури, науки і мистецтва. Під охороною наукових творів розуміється захист їх «лі­тературної» або «художньої» форми, а не власне наукових ідей. Ко­ло зазначених творів дуже широке і національні закони визначають їх у надто широкій формі. Такі загальні визначення нерідко супро­воджуються примірними переліками творів.

Обсяг прав, що передаються. У разі повного переходу (відчужен­ня) прав правонаступник придбаває всі майнові права автора на йо­го твір або твори і має право використовувати їх так, нібито сам він був їх автором. Такі договори можуть порушувати інтереси творця твору, якщо вони стосуються всіх його наступних робіт або перед­бачають передачу всіх його прав. Тому більшість законів обмежу­ють передачу прав на майбутні твори. Якщо справа стосується ча­сткової передачі прав, правонаступник відповідно до договору зви­чайно одержує одну або кілька конкретних правомочностей, обу­мовлених договором.

Обсяг правової охорони. Згідно з чинним законодавством Ук­раїни обсяг правової охорони визначається:

- для винаходу (корисної моделі) — формулою винаходу (корис­ної моделі);

— для промислового зразка — сукупністю ознак промислового зразка, зображених на фотографіях виробу (його макеті, малюнку);

— для сорту рослин — описом сорту;

- для топографії ІМС — зображенням топографії ІМС на ма­теріальному носії.

Оприлюднення (розкриття публіці) твору — здійснена за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав

_ Короткий термінологічний СЛОВНИК