Право інтелектуальної власності академічний курс

Вид материала

Документы

Содержание Права і обов'язки суб'єктів і інтелектуальної власності Права і обов'язк Виключне право авторів на використання творів архітектури, міс­тобудування, садово-паркового мистецтва 9 рсного або через організації, шо управляють майновими правами авторів на колективній основі. Отже, розмір винагороди, порядок її обчислення і виплати вста­новлюється угодою між автором і користувачем, що укладається обов' 9 службового твору. Виключне майнове право на службовий твір За­кон надає роботодавцю. Вільне використання творів (обмеження майнових прав авторів) 1) як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюст­рація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах, відеограмах За першою вимо­гою Другою вимогою Третя вимога Четверта вимога Першу групу Другу групу Четверта група П'яту групу Строки чинності майнових прав авторів творів науки, літератури і мистецтва

Подобный материал:

• Цивільний кодекс україни, 363.3kb.
• Введення. Основні поняття, терміни інтелектуальної власності. Інститут комерційної, 191.81kb.
• План 1 Поняття та види інтелектуальної власності. 2 Право інтелектуальної власності, 294.24kb.
• Право інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту,, 91.94kb.
• Тема: Оцінка права інтелектуальної власності, 156.65kb.
• Книга четверта, 412.18kb.
• Загальні положення про право інтелектуальної власності, 78.47kb.
• Практика розгляду судами справ про злочини проти власності, 389.02kb.
• Набуття прав інтелектуальної власності та використання об’єктів права інтелектуальної, 89.37kb.
• Загальний план проведення науково-практичних конференцій, семінарів, нарад та інших, 128.21kb.

Права і обов'язки суб'єктів і інтелектуальної власності

чості, створені на основі іншого існуючого твору (переклад, адап­тація, аранжування, обробка фольклору, інші переробки творів). Така переробка не повинна шкодити охороні оригінального твору. Оригінальність похідного твору полягає у творчій переробці твору, що існував раніше. До похідних творів не належать аудіовізуальні твори, у тому числі іноземні, дубльовані, озвучені, субтитровані ук­раїнською та іншими мовами.

Право на переробку належить самому автору, який може здій­снити її особисто або видати дозвіл на переробку іншим особам.

Створені внаслідок переробки похідні твори є окремим об'єктом авторського права, а, отже, і об'єктом правової охорони. Будь-яка переробка твору може мати місце лише на підставі договору з авто­ром.

Адаптація твору — це пристосування або полегшення твору для сприйняття малопідготовленими читачами або пристосування літе­ратурно-художнього твору для осіб, які починають вивчати інозем­ну мову.

Аранжування — це перекладення музичного твору, написаного для одного інструменту чи складу інструментів (голосів) щодо ін­шого інструменту або іншого складу — розширеного чи звуженого.

Розповсюдження твору шляхом першого продажу, відчуження ін­шим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору. Майно­вим правом автора є також право на розповсюдження твору будь-яким способом, що не суперечить закону. Проте розповсюджувати­ся можуть лише твори, зафіксовані на певному матеріальному носії. Можливість розповсюдження твору може бути лише за умови, що є копії твору, які можуть бути випущені в цивільний обіг. Зрозуміло, шо не відтворений твір не може бути вилущений в обіг.

Закон не визначає, в якій кількості твір має бути відтворений для розповсюдження. Розповсюдженням визнається продаж при­мірників творів, здавання у прокат чи випуск творів в обіг іншим способом навіть в обмеженій кількості. Закон не визначає також способів і форм розповсюдження, називаючи лише продаж, майно­вий найм, прокат, але це не означає, що розповсюдження обмежу­ються лише цими способами.

РОЗДІЛ 9

Правомірно опубліковані твори, введені в цивільний обіг, мо­жуть розповсюджуватися далі без згоди автора і виплати авторської винагороди. Адже власник матеріального носія твору може ним розпорядитися на свій розсуд незалежно від волі автора. Власник примірника твору може його продати, подарувати, передати у тим" часове безоплатне користування тощо. Проте Закон про авторське право Російської Федерації містить таку норму: «Право на розпо­всюдження примірників твору шляхом їх здавання в прокат нале­жить автору незалежно від права власності на ці примірники». Це означає, що російський Закон забороняє власнику без згоди авто­ра розповсюджувати твір шляхом його здавання в прокат, оскільки це право за прямою вказівкою Закону зберігається за автором, не­залежно від права власності на примірники твору.

Здавання в майновий найм після першого продажу, відчуження ін­шим способом примірників аудіовізуальних творів, комп 'ютерних про­грам, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, за­фіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує ком-п 'ютер — це особливість авторського права України. Як виняток із загального правила, за яким твори, випущені в цивільний обіг пра­вомірним чином, тобто з дозволу автора, примірники аудіовізуаль­них творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також твори, зафіксовані у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер і після першого продажу можуть розповсюджуватися лише з дозволу автора. Автору (авторам) цих творів належить право дозволяти їх розповсюдження і після першо­го продажу, а також забороняти розповсюдження зазначених тво­рів, якщо таке розповсюдження мало місце.

Імпорт примірників творів — це також майнове право автора, що є різновидом розповсюдження твору. Адже ввіз в Україну примір­ників творів, що охороняються авторським правом, без дозволу ав­тора є порушенням його виключних прав. Відповідно до Закону про авторське право ввіз на митну територію України примірників творів, що були відтворені за кордоном навіть з дозволу автора, визнається порушенням авторських прав. Таке обмеження імпорту примірників творів зумовлюється тим, що авторське право має те­риторіальний характер, тобто його чинність поширюється лише на

_ Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

територію, де воно виникло. Згідно з цим розповсюдження при­мірників відтвореного за кордоном твору мають бути під контролем автора. Якщо такі примірники твору будуть завезені в Україну із-за кордону, то це може призвести до порушення майнових прав авто­ра шляхом зменшення попиту на примірники творів, відтворених в Україні з дозволу автора.

Виключне право авторів на використання творів архітектури, міс­тобудування, садово-паркового мистецтва містить у собі і право участі у практичній реалізації проектів цих творів. Сутність цього права полягає в тому, то автор зазначених творів має право вима­гати своєї особистої участі при їх реалізації. Це означає також, що автор має право брати участь уже при розробці документації для ре­алізації зазначених творів. Але у договорі може бути передбачено й інше. Закон України «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999 р. та інші акти підкреслюють, що замовник і підрядчик, які ре­алізують архітектурний проект, зобов'язані залучати архітектора — автора проекту до участі в розробці проектної документації на будівництво, а також до авторського нагляду. Основною метою цього припису є потреба забезпечення контролю за точним втілен­ням авторського твору архітектури, містобудування, садово-парко­вого мистецтва в реальні об'єкти. Авторський нагляд здійснюється на підставі спеціального цивільно-правового договору, який укла­дається між замовником і розробником проекту.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» передба­чає ще одне, нове виключне право, якого авторське право, що діяло раніше, не знало. Йдеться про право слідування.

Стаття 448 ЦК України наділяє автора невідчужуваним правом на одержання грошової суми у розмірі п'яти відсотків від суми кож­ного продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсне­ного автором. Зазначена сума сплачується продавцем оригіналу твору.

Зазначене правило переходить до спадкоємців і діє до спливу строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір.

Збір і виплата винагороди, одержаної внаслідок використання права слідування, здійснюється особисто автором, через його пові­

РОЗДІЛ 9

рсного або через організації, шо управляють майновими правами авторів на колективній основі.

Право слідування характеризується певними ознаками. Переду­сім цим правом відповідно до Закону наділяються автори лише лі­тературних та художніх творів. При цьому право слідування вини­кає в авторів при продажу лише оригіналів твору, тобто унікальних матеріальних носіїв літературних та художніх творів, живопису, скульптури, графіки тощо.

Зазначене право поширюється лише на публічний перепродаж творів. Публічний перепродаж — це перепродаж, що здійснюється через аукціон, галерею образотворчого мистецтва, художній салон, крамницю тощо. Якщо перепродаж здійснюється у приватному по­рядку, права слідування не виникає. Перепродажем вважається будь-який продаж картини чи скульптури, що здійснюється за пер­шим продажем. Безперечно, перепродаж має своєю метою перехід права власності на твір від однієї особи до іншої.

Зазначене право слідування є невідчужуваним, хоча й має май­новий характер і його скоріше варто було б віднести до особистих прав. За життя автора воно залишається за ним.

Проте найважливішим майновим правом автора є право на ви­нагороду. Раніше уже підкреслювалося, що переважна більшість ре­зультатів інтелектуальної діяльності створюються з метою одержання відповідної винагороди. Інтелектуальна, творча діяльність — це своєрідний спосіб добування коштів для пристойного існування.

У спеціальній літературі тривалий час велася жвава дискусія про юридичну природу авторської винагороди. Не вдаючись у сутність цієї дискусії, все ж слід визнати, що це своєрідна плата за працю, підвищена плата за більш високий рівень праці.

Принципове положення ЦК України та Закону про авторське право полягає в тому, що будь-який твір може бути використаний лише з дозволу автора і за зумовлену договором винагороду. За ви­нятком випадків, передбачених статтями 21—25 цього Закону, осо­ба, яка має авторське право, має право вимагати виплати винаго­роди за будь-яке використання її твору. Винагорода може здійсню­ватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у

_Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися зі змішаних платежів.

Розмір, порядок обчислення і виплати винагороди за створення і використання твору встановлюється сторонами в авторському до­говорі. Винагорода може визначатися також у договорах, шо укла­даються організаціями, які управляють майновими правами авторів на колективній основі, з користувачами.

Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні став­ки авторської винагороди, що індексуються одночасно з індек­сацією мінімальних розмірів заробітної плати.

Отже, розмір винагороди, порядок її обчислення і виплати вста­новлюється угодою між автором і користувачем, що укладається обов'язково в письмовій формі.

Зміст права на винагороду полягає в тому, що автору твору на­дається забезпечена законом можливість вимагати виплати винаго­роди за будь-яке використання його твору. Але це право не поши­рюється на визначені законом випадки так званого вільного вико­ристання твору.

Визначення розміру винагороди та умови її виплати, шо визна­ються угодою сторін, є новою нормою в сучасному законодавстві. Практика дії цієї норми ще не узагальнювалася і тому важко суди­ти про її ефективність. Проте на деякі особливості варто звернути

увагу.

Однією з таких особливостей є те, що Закон передбачає випла­ту винагороди і за використання створенного у зв'язку з виконан­ням трудового договору (службового твору). Стаття 16 цього Зако­ну містить припис, відповідно до якого розмір авторської винаго­роди за створення і використання твору, створеного за договором з автором, який працює за наймом, порядок її виплати встановлю­ється у договорі між автором і роботодавцем. З цього припису вип­ливає, що роботодавець за створення і використання службового твору має виплатити певну авторську винагороду. Очевидно зако­нодавець виходив з того, що теперішня зарплата автора, який пра­цює за наймом у роботодавця, ніякою мірою не може компенсува­ти вартість інтелектуальної, творчої праці, вкладеної у створення

РОЗДІЛ 9

службового твору. Виключне майнове право на службовий твір За­кон надає роботодавцю.

Отже, Закон допускає можливість виплати авторської винагоро­ди і за створення і використання службового твору. Це особлива винагорода, що Перевищує звичайну заробітну плату. Вона визна­чається договором між автором і роботодавцем. Такий договір мо­же бути укладений ще при прийомі автора на роботу, а може — і після створення твору. Якщо ж домовленості з роботодавцем досяг­ти не можна, спір вирішується у суді.

Закон не містить правил визначення розміру авторської винаго­роди за створення і використання того чи іншого твору, що істот­но ускладнює укладення таких договорів. Є логічним те, що розмір авторської винагороди має зумовлюватися тим прибутком чи дохо­дом, який одержить роботодавець від використання твору. Але в будь-якому випадку розмір авторської винагороди не повинен бути меншим від мінімальних ставок, визначених постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винаго­роди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміж­них прав» від 18 січня 2003 р. № 72^і.

Спеціальний порядок виплати винагороди встановлений ст. 25 Закону про авторське право. Відповідно до цього Закону допуска­ється відтворення виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, але з виплатою їм винагороди.

Винагорода за відтворення і використання зазначених творів виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами обладнання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо). До названого обладнання належать також матеріальні носії (звуко-і (або) відеоплівки, касети, лазерні диски, компакт-диски тощо), що використовуються для такого відтворення.

Розмір винагороди та умови її виплати визначаються на підставі договорів між вказаними виробниками, імпортерами та організа-

¹ Інтелектуальна власність. — 2003. — № 2. — С. 59—69.

_Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

ціями, що управляють майновими правами авторів на колективній

основі.

Зазначені організації самі узгоджують з користувачами розмір винагороди, здійснюють її збір і поділяють між суб'єктами авторсь­ких і суміжних прав — пропорційно фактичному використанню творів і об'єктів суміжних прав.

До спеціальних випадків виплати винагороди за використання творів належить також виплата за використання музичного твору, створеного для аудіовізуального твору. Стаття 17 у п. 2 проголошує, що автори музичних творів зберігають за собою право на винагоро­ду за кожне наступне використання твору. Це спеціальна винагоро­да, встановлена за публічне виконання його твору при публічному виконанні аудіовізуального твору. Така норма відповідає міжнарод­ним стандартам. Зазначене право на винагороду мають лише ті композитори, які створили музичний твір спеціально для аудіовізу­ального твору. Воно має метою забезпечення майнових інтересів авторів музичних творів у тих випадках, коли аудіовізуальний твір або його відповідна частина виконуються зі спеціальною метою ви­користати саме музичний твір.

Автор будь-якого твору має право дозволяти чи забороняти ви­користовувати свій твір й іншими способами, що не зазначені в За­коні про авторське право. В умовах інтенсивного розвитку техніч­них засобів існує можливість використовувати твір шляхом дове­дення до публіки такими способами, що не підпадають у точному значенні слова ні під передачу в ефір, ні під повідомлення по кабе­лю. До таких способів належать, наприклад, спеціально підготовле­ні програми передач через внутрішні акустичні чи відеосистеми для мешканців готелів та пасажирів поїздів, кораблів, літаків тощо. Та­ке використання творів без дозволу авторів і без виплати їм вина­городи безперечно є порушенням авторського права.

Вільне використання творів (обмеження майнових прав авторів) (ст. 444 ЦК України). Зазначена стаття визначає випадки правомір­ного використання твору без згоди автора. Твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою:

1) як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюст­рація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах, відеограмах,

РОЗДІЛ 9

призначених для навчання» за умови дотримання звичаїв, зазначен­ня джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в тако­му джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою;

2) для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою;

3) в інших випадках, передбачених законом.

Особа, яка використовує твір, зобов'язана зазначити ім'я автора твору та джерело запозичення.

За загальним правилом використання творів науки, лггератури і мистецтва може мати місце на підставі договору автора з користува­чем твору. Проте в окремих випадках у суспільних інтересах з ме­тою ознайомлення більш широкого кола публіки з останніми досяг­неннями науки, літератури і мистецтва допускається у визначених законом випадках і способах використання твору без згоди автора і без виплати йому винагороди. Безперечно, це є обмеженням майно­вих прав авторів, але обмеженням, встановленим у державних і суспільних інтересах. Такі обмеження відомі законодавству багатьох країн, передбачаються вони також і міжнародними угодами.

Проте обмеження майнових прав авторів за чинним законодав­ством України мають відповідати певним вимогам. За першою вимо­гою передусім таке вільне використання може мати місце лише щодо правомірно відтворених творів. Не оприлюднені твори не мо­жуть використовуватися іншими особами без дозволу автора. Закон України «Про авторське право і суміжні права» з цього загального правила все ж встановив два винятки.

Перший виняток стосується публічного виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів, що виправдовується характером цих церемоній. Другий — відтво­рення творів для судового і адміністративного провадження, що та­кож виправдовується цією метою (пункти 7 і 8 ст. 21). При цьому відтворення для судового чи адміністративного провадження сто­сується як оприлюднених, так і не оприлюднених творів. В усіх інших випадках відтворення і використання творів стосується лише оприлюднених творів.

Другою вимогою до вільного використання творів є недоторкан­ність, непорушність особистих немайнових прав автора. За яких би

_Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

обставин твір вільно не використовувався, має бути гарантована

непорушність права на авторство, ім'я і недоторканність твору.

Третя вимога до вільного використання полягає в тому, шо при такому використанні не повинна наноситися шкода нормальному використанню і не повинні обмежуватися законні інтереси авторів. Кожне вільне використання твору, встановлене законом, обґрунто­вується метою використання, чим визначається також і обсяг тако­го використання. Зловживання правом на вільне використання мо­же розцінюватися як порушення авторського права.

Четверта вимога обмежень авторського права шляхом вільного використання творів характеризується тим, шо перелік видів віль­ного використання творів, встановлений законом, є вичерпним. Норми, шо стосуються випадків вільного використання творів не можуть тлумачитися ширше, ніж передбачено законом. Зазначений перелік не може доповнюватися підзаконними актами чи судовою практикою.

Визначені законом обмеження авторського права вирізняються між собою за різними ознаками — метою, характером винятків, способом їх використання. Винятки, встановлені законом на право вільного використання творів, досить різноманітні і численні. Все ж законодавець визначив певні критерії для згрупування винятків у п'ять умовних груп.

Першу групу таких винятків складають визначені законом випад­ки вільного використання творів, шо мають своєю метою забезпе­чення більш широкої інформації населення і можливості ознайом­лення з певними досягненнями в науці, літературі і мистецтві. Од­ним із найбільш поширених випадків вільного використання є ци­тування в оригіналі і перекладі правомірно оприлюднених творів з певною метою. Обсяг цитування також зумовлюється цією самою метою.

Цитата — це дослівний уривок із будь-якого тексту, уривок му­зичного твору, графічне відтворення частини твору образотворчого мистецтва тощо. Мета такого цитування — підтвердити думку авто­ра чи, навпаки, спростувати її, аргументувати висновок автора про ту чи іншу подію тощо. Цитування найчастіше використовується в наукових творах, коли уривки твору одного автора включаються у

РОЗДІЛ 9

твір іншого автора з метою підтримати або розкритикувати виснов­ки чи думки колеги.

За загальним правилом цитування допускається з науковою, критичною або інформаційною метою. Навпаки, не прийнято ци­тування в художній літературі, музичних, сценарних та інших тво­рах, які за своїм змістом та характером не є науковими, критични­ми та іншими подібними творами.

Проте допускається відтворення у пресі, передачах в ефір або інших публічних повідомленнях попередньо опублікованих у газе­тах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релі­гійних питань чи переданих в ефір творів такого самого характеру. Але такі випадки відтворення можливі лише за умови, що право на таке відтворення, передачу в ефір і по проводах або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором.

Допускається відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час пере­бігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою. З цією самою метою дозволяється відтворення в газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому цією метою.

Другу групу винятків із загального правила про вільний порядок використання творів складають випадки вільного використання творів бібліотеками та архівами репрографічним способом:

1) у разі, коли відтворюваним твором є окрема опублікована стаття та інші невеликі за обсягом твори чи уривки з письмових творів (за винятком комп'ютерних програм і баз даних), з ілюстра­ціями чи без них, і коли це відтворення здійснюється за запитами

■фізичних осіб за умови, що: — бібліотека та архів мають достатньо підстав вважати, що такий примірник використовуватиметься з метою освіти, навчання і при­ватного дослідження;

— відтворення твору є поодиноким випадком і не має система­тичного характеру;

— немає обмежень зі сторони організацій колективного управ-. ління щодо умов виготовлення таких примірників;

_А

Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

2) у разі, коли відтворення здійснюється для збереження або за­міни загубленого, пошкодженого та непридатного примірника да­ної бібліотеки або архіву. Таке відтворення допускається і для від­новлення примірника твору аналогічної бібліотеки чи архіву, за умови, шо одержання такого примірника іншим шляхом неможли­ве і це не має систематичного характеру.

Вільне використання примірників творів для навчання складає третю групу обмежень майнових прав авторів. Допускається без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право:

1) відтворення уривків з опублікованих письмових творів, аудіо­візуальних творів як ілюстрацій для навчання за умови, шо обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті;

2) репрографічне відтворення для аудиторних занять опублікова­них статей та інших невеликих за обсягом творів, а також уривків з опублікованих письмових творів, що також будуть використову­ватися для навчання. Таке відтворення може бути за таких умов:

— його обсяг виправданий зазначеною метою;

— відтворення не має систематичного характеру;

— немає обмежень зі сторони організацій колективного управ­ління щодо умов такого відтворення.

Четверта група обмежень майнових прав авторів стосується ок­ремих випадків використання комп'ютерних програм.

Комп'ютерна програма — це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, вира­жених у формі, яку читає машина, і які приводять її у дію для до­сягнення певної мети або результату. Це поняття охоплює як опе­раційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному коді, включаючи підготовчі матеріали та аудіовізу­альні відображення, одержані внаслідок розробки комп'ютерної програми. Поняття комп'ютерної програми не поширюється на по­няття «база даних».

Зазначені обмеження майнових прав автора комп'ютерної про­грами передбачені ст. 24 Закону України «Про авторське право і су­міжні права». Відповідно до неї без дозволу автора чи іншої особи,

РОЗДІЛ 9

якій належить авторське право на комп'ютерну програму, дозволя­ється здійснювати такі дії, якщо інше не передбачено у договорі:

1) внести до комп'ютерної програми зміни (модифікації) з ме­тою забезпечення її функціонування на технічних засобах особи, яка використовує ці програми, і вчинення дій, пов'язаних з функ­ціонуванням комп'ютерної програми відповідно до її призначення, зокрема запис і збереження в пам'яті комп'ютера, а також виправ­лення явних помилок, якщо інше не передбачено угодою з автором чи іншою особою, яка має авторське право;

2) виготовити одну копію комп'ютерної програми за умови, що ця копія призначена тільки для архівних цілей або для заміни пра­вомірно придбаного примірника у випадках, якщо оригінал ком­п'ютерної програми буде втраченим, знищеним або стане непри­датним для використання. При цьому копія комп'ютерної програ­ми не може бути використана для інших цілей, ніж зазначено у цьому та попередньому пунктах, і має бути знищена у разі, якщо володіння примірником цієї комп'ютерної програми перестає бути правомірним;

3) декомпілювати комп'ютерну програму (перетворити її з об'єктного коду у вихідний текст) з метою одержання інформації, необхідної для досягнення її взаємодії із незалежно розробленою комп'ютерною програмою, за дотримання таких умов:

а) інформація, необхідна для досягнення здатності до взаємодії, раніше не була доступною цій особі з інших джерел;

б) зазначені дії здійснюються тільки щодо тих частин комп'ю­терної програми, що необхідні для досягнення здатності до взає­модії;

в) інформація, одержана внаслідок декомпіляції, може викорис­товуватися лише для досягнення здатності до її взаємодії з іншими програмами, але не може передаватися іншим особам, крім ви­падків, якщо це необхідно для досягнення здатності до взаємодії з іншими програмами, а також не може використовуватися для роз­роблення комп'ютерної програми, схожої на декомпільовану ком­п'ютерну програму, або для вчинення будь-якої іншої дії, що пору­шує авторське право;

Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

18 4414

273

4) спостерігати, вивчати, досліджувати функціонування комп'ю­терної програми з метою визначення ідей і принципів, що лежать в її основі, за умови, що це робиться у процесі виконання будь-якої дії із завантаження, показу, функціонування, передачі чи запису в пам'ять (збереження) комп'ютерної програми.

Застосування положень цієї статті не повинно завдавати шкоди використанню комп'ютерної програми і не повинно обмежувати законні інтереси автора та (або) іншої особи, яка має авторське право на комп'ютерну програму.

Зазначені дії можуть мати місце за умови, що вони не будуть на­давати шкоди законним інтересам осіб, яким належить право на де­компільовану програму. Ці дії можуть бути здійснені за умов, виз­начених Законом.

П'яту групу випадків вільного використання творів складають використання в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і віде-озаписах. Відповідно до Закону про авторське право допускається вільне відтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксова­них у фонограмах і відеограмах без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, але з виплатою винагороди, вид, розміри та умови виплати якої розглянуті дещо раніше.

Строки чинності майнових прав авторів творів науки, літератури і мистецтва (ст. 446 ЦК України). Відповідно до ст. 28 Закону Ук­раїни «Про авторське право і суміжні права»:

1. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення

і починає діяти від дня створення твору.

2. Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім випадків, передбачених цією статтею.

3. Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не ви­кликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно чи під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосо­вується строк, передбачений частиною другою цієї статті.

РОЗДІЛ 9

4. Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора.

5. У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водно­час, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кож­ної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.

6. Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації.

7. Авторське право на твір, вперше опублікований протягом ЗО ро­ків після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його пра­вомірного опублікування.

8. Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторсько­го права щодо неоприлюдненого твору вперше його оприлюд­нює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майно­вих прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір вперше був оприлюднений.

9. Дія строку охорони авторського права, встановленого частинами 2—7 цієї статті, закінчується 1 січня року, наступного за роком, в якому мали місце юридичні факти, передбачені у зазначених частинах.

10. Особисті немайнові права автора охороняються безстроково. Закон Російської Федерації «Об авторском праве и смежных

правах» передбачає збільшення строків охорони авторських прав на 4 роки тих авторів, які брали участь у Великій Вітчизняній війні або працювали у цей час. Закон України «Про авторське право і суміж­ні права» такої норми не містить.

Закінчення строку охорони майнових прав авторів припиняє їх чинність, твір виходить з-під правової охорони, стає неохоронюва-ним. У такому разі твір стає надбанням суспільства. Таким самим надбанням суспільства стають твори, які в межах України ніколи взагалі не охоронялися. Такі твори можуть вільно використовувати­ся будь-якою особою без будь-якого дозволу і без виплати винаго­роди за його використання. Проте Кабінетом Міністрів України можуть встановлюватися спеціальні відрахування до фондів твор­