Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної конференції
| Вид материала | Документы |
- Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1092.32kb.
- Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1416.76kb.
- Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1634.85kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни академія внутрішніх військ мвс україни Збірник, 5737.51kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни Академія внутрішніх військ мвс україни науково-дослідний, 5166.67kb.
- Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний, 5138.1kb.
- Історична довідка про Академію внутрішніх військ мвс україни, 51.69kb.
- З доповідей I міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного, 4445.02kb.
- 20 років на варті правопорядку. Створення, становлення та розвиток внутрішніх військ, 164.03kb.
- Мвс україни харківський національний університет внутрішніх справ сумська філія наукове, 54.77kb.
УДК 330.33.01
Чирва Ю.Є., к.е.н., доцент кафедри менеджменту та військового господарства АВВ МВС України
Можливості економічної діагностики в контексті забезпечення ефективної службово-бойової діяльності сил охорони порядку
Кожне покоління керівників будь-якої сфери діяльності, зокрема управління внутрішніми військами, плану діє та розробляє рішення, спираючись на досвід попередніх поколінь. Спадкоємний характер професіоналізму й наукового знання в області управління внутрішніми військами, - надзвичайно важлива умова ефективного управління. Щоб бачити далі інших, необхідно, за образним висловом Ньютона, «стояти на плечах гігантів» думки минулого. Проте, на сучасному етапі, коли військова думка вже досягає свого апогею, а для економічного управління все «ширше відкриваються двері у світ», можна припустити, що не тільки вчені минулого, але й сьогодення дозволяють бачити далі й ефективно впроваджувати надбання економічної науки для забезпечення безпеки української державності та боротьби зі злочинністю.
Перетворююча сила економічної науки взагалі, та її діагностичних процедур, зокрема, полягає не лише в тому, що вона вірно пояснює процеси і явища, які відбуваються в житті, але і пояснює, як їх використати в практичних цілях, як управляти ними, як з їх допомогою вирішувати виникаючі проблеми.
Діагностика – це визначення стану об’єкта, предмету, явища або процесу управління шляхом реалізації комплексу дослідницьких процедур, виявлення в них слабких ланок і вузьких місць. Ефективність і якість результатів діагностики, значною мірою, визначаються методологічним забезпеченням, що використовується. Методологія – це специфічний звід законів наукового пізнання. Основними елементами методологічного забезпечення діагностики є: показники, критерії порівняння та методичні підходи.
Так, показники відіграють роль інформаційних інструментів, що відображають явища та процеси. Важливість вибору та обґрунтування показників, як методологічного моменту аналітичних процедур, полягає у тому, що результати діагностики безпосередньо залежать від повноти та точності відображення процесів, що відбуваються у межах суб’єкта господарювання. Між тим, надмірна деталізація показників позбавлена раціональності, адже, ускладнюючи методику, не зумовлює зростання точності прогнозів.
Щодо визначення критеріїв порівняння, то досить часто дана проблема вирішується шляхом здійснення ретроспективного аналізу й обробки статистичних даних та проведення оперативного аналізу даних підприємств, що беруть участь у дослідженні. Розробка нормативних значень оціночних показників та визначення вагових коефіцієнтів є одним з найбільш складних питань як з методичної, так і з практичної точки зору.
Не менш складною та неоднозначно проблемою процесу діагностики обґрунтування методів та методичних підходів до її здійснення. Методика (методичний підхід) – це сукупність методів вирішення конкретного завдання. Сукупність методичних підходів до діагностики різноманітних проблем організації досить повно висвітлені у спеціальній літературі.
Отже, використання накопиченого досвіду діагностики в економічній науці та адекватне використання її методологічних засад під час обґрунтування й прийняття управлінських рішень сприятиме якнайефективнішому розв’язанню різноманітних проблем управління внутрішніми військами.
Орел О.В., викладач кафедри тилового забезпечення АВВ МВС України
СТРУКТУРА НАУКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ ФАХІВЦІВ СЛУЖБ ТИЛУ
На сьогодні питання щодо визначення поняття та структури наукової організації праці фахівців служб тилу потребує предметного наукового вивчення, пізнання його сутності та соціально-юридичного характеру. Проведення особистого дослідження напрямів НОП та спроба запровадити їх до діяльності військовослужбовців внутрішніх військ МВС України дасть можливість визначити структурні елементи наукової організації праці фахівців служб тилу. Іншими словами, дане дослідження допоможе знайти у чинному законодавстві, яке регламентує діяльність військовослужбовців ВВ МВС України, прогалини й недоліки, обґрунтувати їх та віднайти шляхи усунення.
Так, відмінність наукової організації праці фахівців служб тилу від загальних підходів до НОП полягає в чіткій регламентації законом діяльності в складних, а часом і небезпечних ситуаціях, великому обсязі роботи з визначення достовірності інформації тощо.
Науковці виділяють декілька напрямів наукової організації праці, але, на наш погляд, доцільно розглянути лише деякі з них.
Залежно від критерію спроможності фахівців служб тилу впливати на організацію своєї праці, структуру НОП повинні складати такі елементи:
- зовнішні – це ті елементи наукової організації праці, існування яких не пов'язане із спроможністю фахівців служб тилу впливати на організацію своєї діяльності (оплата та стимулювання праці, розмежування повноважень, сприятливий режим та умови праці);
- внутрішні – це ті елементи НОП, виділення або існування яких пов'язане із спроможністю фахівців служб тилу впливати на організацію своєї діяльності (планування та нормування праці);
- комплексні елементи – це ті елементи наукової організації праці, застосування яких пов'язане із внутрішньоорганізаційною та зовнішньою діяльністю фахівців служб тилу. Комплексний характер обумовлений тим, що відповідна діяльність може здійснюватись як незалежно від спроможності військовослужбовців брати в ній участь, так і безпосередньо за участю фахівців служб тилу. Таким чином, комплексними структурними елементами можна назвати: інформаційно-аналітичне та матеріально-технічне забезпечення.
Виділені нами напрями наукової організації праці дозволили визначити, що наукова організація праці – це постійний динамічний процес удосконалення її форм і методів. Ефективність праці складається з її здатності виконувати більше роботи за одиницю часу та забезпечувати при цьому оперативність, надійність та оптимальність виконання покладених завдань.
У свою чергу, НОП фахівців служб тилу – це врегульована нормами права раціональна організація праці, що ґрунтується на досягненнях науки та передовому досвіді, спрямована на максимальне підвищення трудової активності військовослужбовців при найменших витратах фізичної та розумової енергії з суворим дотриманням матеріального й процесуального законодавства; має свою структуру, яка включає зовнішні, внутрішні та комплексні структурні елементи.
УДК 378
Каплун С.О., к.пед.н., доцент кафедри тилового забезпечення АВВ МВС України, підполковник
ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ЗМІСТУ СПЕЦІАЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ СЛУЖБ ТИЛУ
Традиційне поняття кваліфікації фахівця передбачало функціональну відповідність між вимогами професії й цілями освіти, а підготовка зводилася до засвоєння студентами (курсантами) більш чи менш стандартного набору знань, умінь і навичок. Але останнім часом в Україні відбувається стрімка переорієнтація оцінки результату професійної підготовки з понять „освіченість”, „загальна культура” випускників на поняття „компетенція” і „компетентність”. Ці поняття стають провідним критерієм підготовленості сучасного спеціаліста до нестабільних і нетипових умов праці й соціального життя.
Таким чином, нині цілі вищої військової освіти зводяться не до підготовки вузьких спеціалістів для конкретної сфери військової служби, а до розвитку особистості військового фахівця, зростанню рівня його професійної компетентності.
Реалізація проблеми професійної спрямованості змісту спеціальних дисциплін може бути досягнута шляхом моделювання процесу професійної підготовки спеціалістів служб тилу внутрішніх військ МВС України відповідно до суб’єктів і змісту освіти, рекомендованих форм, методів і засобів навчання.
З метою створення об’єктивних можливостей розвитку пізнавальних, професійних і діяльнісних цінностей і мотивів майбутнього військового фахівця, які передбачають формування високого рівня сформованості професійних компетенцій на особистісному рівні залежно від мотивації та індивідуальних характеристик майбутніх офіцерів служб тилу, в процес професійної підготовки майбутніх офіцерів служб тилу введено спеціальний курс „Організація діяльності начальника служби тилу”.
Крім того, сутність змістового компоненту спеціальних дисциплін може бути насичена різноманітними спеціальними формами і методами професійної підготовки, до яких ми відносимо:
- оновлення програм спеціальних дисциплін відповідно до вимог ОКХ випускника на підставі компетентнісного підходу;
- розробка і впровадження у складі всіх курсів спеціальних дисциплін двох довготривалих активних форм навчання (ділових ігор);
- у відповідності до сучасних вимог перепрацювати програми виробничої практики та військового стажування;
- розроблення нового змісту та завдань курсових робіт зі спеціальних дисциплін, що надає можливість використання сучасного програмного забезпечення з метою створення автоматизованої бази даних служб тилу військової частини;
- розроблення тематики дипломних робіт на підставі компетентнісного підходу.
Перспективу подальших досліджень вбачаємо у необхідності вдосконалення навчально-методичного забезпечення (створення інструктивно-методичних матеріалів, робочих програм, підручників з урахуванням сучасних вимог до змісту професійної підготовки); вдосконалення системи форм, методів і прийомів професійної підготовки майбутніх офіцерів; формування особистісних якостей курсантів ВВНЗ.
Каплун С.О., к.пед.н, доцент кафедри тилового забезпечення АВВ МВС України, підполковник, Красногорілка М.О., слухач магістратури АВВ МВС України, майор,
АЛЬТЕРНАТИВНИЙ ВАРІАНТ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ РЕЧОВОГО МАЙНА ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ ВВ МВС УКРАЇНИ
У діяльності служб тилу внутрішніх військ МВС України на сьогоднішній день існує дуже серйозна проблема – невизначеність щодо організації обліку військового майна. Особливо це стосується організації обліку речового майна у військовій частині.
Так влітку 2010 року було скасовано основний керівний документ з цих питань: наказ МВС України № 1489 від 5.12.2003 року „Про затвердження положення про забезпечення речовим майном осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і військовослужбовців ВВ МВС України”.
Основна причина його скасування – це невідповідність положенням Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Але на сьогоднішній день на рівні держави не введено в дію нового порядку (інструкції) щодо ведення обліку речового майна відповідно до вимог Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Усе вищезазначене і визначило вибір теми нашого дослідження.
Провівши системний аналіз організації обліку речового майна у різних військових частинах внутрішніх військ та інших збройних формувань України нами було розроблено та обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення і приведення до сучасних вимог організації обліку речового майна у військовій частині внутрішніх військ
Перспективу подальших досліджень вбачаємо у необхідності вдосконалення навчально-методичного забезпечення професійної підготовки; вдосконалення системи форм, методів і прийомів професійної підготовки різних категорій спеціалістів служб тилу внутрішніх військ.
УДК 348.147
Третьяков В.І., к.е.н., доцент, доцент кафедри менеджменту та військового господарства АВВ МВС України
ПІДВИЩЕННЯ РОЛІ ВОЄННО-ПРИКЛАДНИХ АСПЕКТІВ У НАВЧАННІ КУРСАНТІВ ПО ДИСЦИПЛІНАМ МЕНЕДЖМЕНТІ ЯК ФАКТОРУ В ПІДГОТОВЦІ ВИСОКОПРОФЕСІЙНИХ ВОЄННИХ КАДРІВ
Розглядаються методичні рекомендації щодо підвищення ролі воєнно-прикладних аспектів навчання курсантів по дисциплінам менеджменту.
У цей час аксіома про те, що рівень кваліфікації персоналу, у тому числі й військового, багато в чому визначається його професіоналізмом у виконанні посадових і служебник обов'язків, стала очевидна для всіх фахівців. Але як досягати високого рівня професіоналізму й кваліфікації кадрів? Пошук відповідей на ці питання дотепер викликають дискусію серед учених і фахівців.
Очевидно, що цей високий рівень залежить від якості освіти в країні, у конкретному навчальному закладі. Але багато в чому він визначається обраними пріоритетами. Прихильники одного з них вважають, що високий рівень базової загальнотеоретичної підготовки персоналу дозволяє йому адаптуватися до посади, робочого місця, у тому числі освоювати їх, якщо буде потреба, по новій спеціальності й успішно виконувати покладені на нього трудові й службові обов'язки.
Інший підхід, властивий у першу чергу, Японії, припускає орієнтацію на прикладні моменти в освіті, у підготовці фахівців. Про результати такого підходу говорить якість японських товарів, обсяги виробництва і т.д. Випускникові ВНЗ не потрібно великого періоду часу для адаптації до робочого місця, посаді. Він здатний відразу приступитися до виконання обов'язків за посадою з високою віддачею.
Але зміна професії й спеціальності там майже неможлива.
Отже, необхідно брати все краще з обох підходів, і в першу чергу, орієнтацію на військово-прикладні аспекти в підготовці кадрів. Це означає, що на кожнім занятті повинні аналізуватися конкретні проблеми внутрішніх військ, прогнозуватися ситуації, у які можуть потрапити випускники академії, і можливі шляхи виходу з них. Коли випускник знає, як повинне бути у військах і знає, уміє бачити те, як є, він у стані буде ухвалювати рішення щодо вдосконалення, поліпшенню конкретних напрямків службово-бойової діяльності.
Таким чином, підвищення ролі воєнно-прикладних аспектів у викладанні дисциплін менеджменту є найважливішою умовою підготовки високопрофесійних військових кадрів для ВВ МВС України.
УДК 602.03
Науменко М.О., к.е.н., доцент кафедри економічних дисциплін АВВ МВС України, Морозова Л.В., старший викладач кафедри економічних дисциплін АВВ МВС України
МАРКЕТИНГОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЗАБЮДЖЕТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК УКРАЇНИ
Постановою Кабінету Міністрів України №360 від 15 квітня 2009 року затверджено перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил. Даний Перелік складається зі значної кількості видів загальногосподарської діяльності, які здійснюються визначеною кількістю різноманітних підприємств та організацій так званого „зовнішнього середовища”, що вимагає від керівництва Внутрішніх військ України застосування нової системи керування, що володіє інноваційною, конкурентною і підприємницькою реакціями на зміну в зовнішньому середовищі, дозволяє керувати цими змінами на основі наукових методів їхнього передбачення, регулювання, пристосування до цілей підприємства.
Такою системою керування є маркетинг, що включає розробку і реалізацію стратегії організації, а також керування маркетинговими проблемами. Задача організації маркетингу полягає в тому, щоб чітко представити можливості організації, правильно визначити і вибрати напрямок розвитку, обґрунтувати перспективні цілі і засоби їх досягнення, а в цілому забезпечити тривалу ефективну діяльність військових частин Внутрішніх військ України в умовах, що змінюються.
Однією з найважливіших задач маркетингової діяльності є вибір найбільш перспективного напрямку (виду) господарської діяльності з визначенням умов, при яких досягаються оптимальні співвідношення між попитом та пропозицією товарів на ринку, а також оцінка діяльності підприємств, що виступають на ринку, їхніх позицій, здійснюваних ними методів торгівлі, застосовуваної комерційної практики, характеру ринкових відносин.
Рішення цих задач досягається на основі обліку результатів маркетингового дослідження при прийнятті керівництвом військових частин Внутрішніх військ України управлінських рішень в області розробки та організації виробництва нової, до того ж не завжди специфічної для військових частин Внутрішніх військ України, продукції, визначенні структури виробництва, формуванні оптимальних витрат виробництва та досягнення високої якості продукції, що випускається. Це означає, що діяльність повинна спиратися на ринкову концепцію, що пронизує всі стадії підготовки і безпосереднього виробництва продукції, а також її збут.
Таким чином конкурентні позиції військової частини Внутрішні Військ України на ринку залежать також від тієї підтримки і сприяння, що вона одержує з боку національних державних органів і інших організацій шляхом надання гарантій, кредитів, їхнього страхування, звільнення від податків і зборів, надання субсидій, забезпечення інформацією про кон'юнктуру ринків, а саме діяльність організації маркетингових досліджень пов'язана з постановкою цілей і задач організації і з підтримкою ряду взаємин між організацією та її оточенням, що дозволяють досягти своїх цілей, які відповідають її внутрішнім можливостям і дозволяють залишатися сприятливою до зовнішніх вимог.
УДК 602.03
Науменко М.О., к.е.н., доцент кафедри економічних дисциплін АВВ МВС України
УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ НА ПІДГРУНТІ ВПРОВАДЖЕННЯ КОМПЕТЕНТНІСТНОГО
ПІДХОДУ ДО ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК МВС УКРАЇНИ
Аналіз останніх напрямків удосконалення освітнього процесу, публікацій у пресі та інших літературних джерелах, свідчить про потребу впровадження в рамках АВВМВС України так званого "компетентністного підходу" (learning outcomes) до організації навчального процесу.
Перш за все визначимо реальність потреби впровадження компетентністного підходу. Ця потреба пояснюється появленням нових галузевих стандартів Освітньо-професійної програми підготовки фахівців бакалаврського й магістерського рівнів за різними напрямками підготовки.
Таким чином, прийняття компетентністного підходу дозволяє врахувати поданий взаємозв’язок та забезпечити високу інтегрованість змісту освіти та вимог замовників освітніх послуг.
Визначавши розуміння компетенції, придатне до застосування у Вищому військовому закладі освіти розробимо пропозиції щодо впровадження компетентністного підходу у Академії внутрішніх військ МВС України. Розробляючи такі пропозиції слід враховувати як необхідність проведення певного ряду робіт, так і те, що більшість з цих робіт відбувається паралельно. З оглядом на це пропонуємо послідовність впровадження компетентністного підходу:
Створення робочої групи та обґрунтування необхідності впровадження компетентністного підходу.
Прийняття модульності освіти. Орієнтування на Болонський процес передбачає запровадження модульної побудови навчальних планів.
Розробка класифікацій та кодів для компетенцій.
Встановлення принципів узгодження наборів компетенцій.
Визначення класів професійних завдань.
Формалізація здатності випускників виконувати професійні завдання у практичній діяльності відповідно до сформульованих компетенцій. Для забезпечення такої формалізації слід виділити всі потрібні класи професійних завдань, адаптовані до умов Академії внутрішніх військ МВС України.
Розподіл навчального часу за модулями навчального плану та критерієм вибірковості.
Розробка особливих методів діагностики.
Після проведення кодування та класифікації компетенцій необхідно визначити їх набори в рамках кожного з рівнів підготовки фахівців. За для цього слід розробити проект стандарту класифікації компетенцій випускників вищого військового навчального закладу.
Забезпечити орієнтування на новітні форми надання інформації слухачам, студентам та курсантам.
В рамках Академії внутрішніх військ МВС України можна запропонувати впровадження таких нових педагогічних технологій, як: навчання в співпраці, метод аналізу конкретних ситуацій, метод проектів, різнорівневе навчання, індивідуальний і диференційований підхід до навчання тощо. Тут слід звернути увагу на необхідність приведення у відповідність до потрібних компетенцій лекційний та практичних занять (кожне завдання повинно розкривати певну компетенцію).
УДК 658.01
Науменко М.О., к.е.н., доцент, доцент кафедри економічних дисциплін АВВ МВС України, Дуднік Р.О., слухач магістратури АВВ МВС України
УПРАВЛІННЯ ВІЙСЬКОВИМИ РЕСУРСАМИ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК НА БАЗІ ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
В умовах реформування внутрішніх військ МВС України здійснюється пошук загальноприйнятої економічної парадигми, відповідно до цього перебудовується економічна модель, яка змушує знаходити засоби вирішення інформаційно-аналітичного забезпечення системи управління військових ресурсів.
Сьогодні вирішення проблем внутрішньої безпеки ґрунтується здебільшого на збалансованому військовому бюджеті.
Як особлива галузь військово-фінансових відносин і вартісного розподілу валового внутрішнього і сукупного військового продукту, військовий бюджет виконує специфічне суспільне призначення – служить фінансовому забезпеченню загальнодержавної потреби.
Аналізуючи сутність, зміст та роль військового бюджету правомірно відзначити, що він виступає основним соціально-фінансовим джерелом забезпечення потреб внутрішньої безпеки держави і вартісним інструментом реалізації економічної, соціальної, наукової та внутрішньої політики держави.
В зв’язку з цим органи внутрішньо-військового управління фінансово-економічних служб повинні приділяти постійну увагу дотриманню найсуворішого режиму економії військово-бюджетних ресурсів, економічному аналізу та формуванню пропозицій, спрямованих на посилення соціального захисту військовослужбовців.
У складній кризовій фінансовій обстановці, що склалася на цей час у країні, проблема розумного, науково-обґрунтованого й ефективного використання обмежених фінансових і матеріальних ресурсів, що виділяються для потреб внутрішніх військ, набула виняткової актуальності. Її вирішення нерозривно пов’язане з розвитком військово-аналітичної, економічної діяльності та забезпечення процесів прийняття рішень.
Таким чином, завдяки запропонованому аналізу та процесу прийняття цих рішень, досліджена певна система принципів, а саме:
- чітке знання та врахування закономірностей побудови внутрішніх військ; обов’язкова соціальна оцінка прийнятих рішень;
- проведення аналізу функціонування військової економіки, планів та заходів реформування внутрішніх військ на єдиній методологічній основі, що включає економіко-математичні моделі, методи військово-математичного аналізу та інформаційно-аналітичне забезпечення;
- всебічний розвиток системи критеріїв ефективності планових заходів, методичної бази проведення детальних військово-економічних розрахунків потреб внутрішніх військ у матеріальних і фінансових ресурсах для вирішення поставлених завдань;
- диференційний підхід до обґрунтування прийнятих рішень на основі результатів військово-економічного аналізу та оцінки запропонованих варіантів;
- зосередження матеріальних та фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах, що суттєвою мірою підвищує боєздатність внутрішніх військ;
- визначення реальної границі, при досягненні якої подальше вкладення коштів у конкретну систему не дає відчутного приросту ефективності; максимально можливе використання технічного ресурсу і модернізаційного потенціалу, мінімізація негативних наслідків при проведенні структурних реорганізацій;
- використання достовірних вихідних даних, удосконалення системи ціноутворення, підвищення адресності та прозорості витрат матеріальних та фінансових засобів.
За змістом, дослідження інформаційно-аналітичного забезпечення системи управління військових ресурсів має риси універсальності. Його можна застосовувати в складних організаційно-економічних системах, зокрема в частинах внутрішніх військ.
УДК 65.011
Науменко М.О., к.е.н., доцент, доцент кафедри економічних дисциплін АВВ МВС України, Антипенко А. В. слухач магістратури АВВ МВС України, Бляшенко О.І., слухач магістратури АВВ МВС України,
ІНТЕГРАЦІЙНІ УГРУПУВАННЯ, ЯК ФОРМА ПІДВИЩЕННЯ НАДІЙНОСТІ ТА СТАБІЛЬНОСТІ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ВІЙСЬКОВИХ ЧАСТИН
Новітні тенденції розвитку світової економіки та ускладнення глобального конкурентного середовища вимагають інтенсифікації всіх видів економічних процесів, що відбуваються як на державному рівні, так і у внутрішньому середовищі національних товаровиробників. Така інтенсифікація вимагає належної адаптації наявних механізмів управління господарюючих суб’єктів до змінених умов життєдіяльності за значної обмеженості ресурсного потенціалу кожного окремного підприємства. Якщо раніше будь-який господарюючий суб’єкт був спроможний розробляти стратегію власного розвитку, орієнтуючись лише на наявний внутрішній потенціал, зараз така можливість нівелюється потребою здійснення ефективної організаційно-економічної взаємодії, ланцюгів створення доданої споживчої цінності. Відповідно економічна ефективність діяльності підприємств в багатьох аспектах підпорядковується їх спроможності оптимізувати відносини зі значною кількістю партнерів, що взаємодіють в рамках розширеного й інтегрованого єдиного бізнес-процесу. Такі якісні зміни призводять до посилення прояву коопераційних зв’язків мі підприємствами та, врешті решт, до виникнення інтегрованих суб’єктів господарювання (ІСГ).
Вирішення нагальної потреби формування й розробки механізмів управління ІСГ значною мірою ускладнюється такими особливостями національної економічної та освітньо-наукової систем, як не повною мірою законодавча урегульованість інтеграційних відносин, щодо наявності значно більшої кількості й форм об’єднань підприємств, ні визначено у законодавстві, брак належного теоретико-нормативного підґрунтя, яке б регулювало співпрацю в неформальних чи «м’яких» інтеграційних утвореннях.
Послідовний перехід до високорозвиненої соціально орієнтованої ринкової економіки інтенсивного типу викликає радикальні зміни в стратегії управління і плануванні діяльності підприємств усіх форм власності. В умовах поширення процесів глобалізації активно використовуються методи стратегічного менеджменту, що орієнтують підприємство на довгострокове перебування на ринках, підвищення ефективності господарювання та повне використання власного потенціалу.
Таким чином можна стверджувати, що одним з напрямків подолання існуючої кризи є створення інтеграційних угрупувань окремих суб’єктів економіки, включаючи бюджетні організації в тому числі військові формування. Залучення військових частин в інтеграційні угрупування дозволить підвищити надійність й стабільність їх матеріально-технічного забезпечення і в цілому ефективність використання бюджетних коштів на забезпечення діяльності частин. Це в свою чергу дозволить підвищити відповідальність за прийняття рішень, а отже й подолати на цьому підґрунті наслідки кризового періоду розвитку країни.
УДК 351.368.65
Романчик Т.В., старший викладач кафедри менеджменту та військового господарства АВВ МВС України
РЕФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ЕКОНОМІЧНОГО МИСЛЕННЯ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ
На сьогоднішній день завданням особливої важливості в державі стає підвищення якості в сфері освіти. Перетворення, що відбулися в нашій країні за останні роки в політичній, соціальній, економічної й інших сферах, висунули нові вимоги до професійної підготовки військових фахівців. Зазначені реформи припускають якісні зміни в організації освіти з метою підвищення ефективності підготовки професіоналів вищої кваліфікації, здатних у нових соціально-економічних умовах продуктивно вирішувати завдання, що виникають. Професійно-особистісне становлення майбутніх офіцерів служб тилу припускає наявність у них сформованої культури економічного мислення, що сприяє прийняттю ефективних управлінських рішень.
Сьогодні можна говорити про існування залежності сучасної цивілізації від тих здатностей і якостей особистості, які закладаються під час освітнього й виховного процесу. Якість освіти була й залишається однієї з найважливіших і найскладніших проблем, яка відповідає за інтелектуальне відтворення людського суспільства. Саме тому можливість успішного подолання криз сталого розвитку суспільства, характерних для нинішнього етапу розвитку нашої країни, тісно пов'язана з досягнутим рівнем вихованості й освіченості всіх членів суспільства.
Безпосереднім результатом дії економічних проблем є зниження загального рівня професійної економічної підготовки. Здатність до наукової оцінки й самооцінці, культурі мислення й практичної діяльності, ініціативність і заповзятливість, готовність до вирішення нестандартних проблем і здатність аналізувати реальність, є найважливішими якостями фахівця будь-якого профілю. Формування цієї здатності - одне з серйозних завдань вузівської освіти.
На жаль, економічна освіта у вузі несе тільки традиційну функцію передачі соціального досвіду і поки не опанувала випереджальною функцією - підготовки людини до життя в епоху змін. Тому так гостро встає питання про формування економічної культури майбутнього фахівця служб тилу, у якому повинні з'єднуватися високий професіоналізм, інтелігентність, соціальна зрілість і творчий початок.
Вирішення даної проблеми може бути знайдене шляхом впровадження особистісного підходу у вищій школі, за рахунок чого можна суттєво підвищити ефективність процесу формування економічної культури майбутніх фахівців служб тилу.
Для цього мета та зміст професійної освіти повинні відбивати специфіку діяльності майбутніх офіцерів, як діяльності, що вимагає прояву особистісних функцій фахівця. Зміст і методи навчання економічним дисциплінам повинні визначатися з урахуванням рівнів розвитку економічної культури студентів, їх здібностей і сформованих у них навичок навчальної діяльності. Повинна бути сформована готовність студентів до безумовного застосування нормативно-правових норм, економічних знань і вмінь як засобу вирішення професійних завдань. Ступенем сформованості економічної культури при цьому виступає показник готовності майбутніх фахівців до професійної діяльності на основі норм моральності й економічної доцільності.
УДК 355.75
Городнов В.П., д.військ.н., професор, професор кафедри економічних дисциплін АВВ МВС України, Сербіненко Б.О., слухач магістратури АВВ МВС України, майор,
ОЦІНКА ЄФЕКТИВНОСТІ ТА ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ ВВ МВС УКРАЇНИ З УЧАСТЮ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
В сучасних умовах рівень матеріального забезпечення військ на пряму залежить від фінансування. Але ситуація ускладнюється дефіцитом фінансування потреб військових формувань, що в першу чергу позначається саме на основних видах матеріального забезпечення службової та службово-бойової діяльності військ: продовольчому, речовому, паливо-мастильному і квартирно-експлуатаційному. В той же час, кількість планованих і виділених з бюджету коштів на матеріальне забезпечення безпосередньо залежить від поточного стану економіки країни. З огляду на це, витрати на матеріальне забезпечення вимагають твердої економії та залучення коштів спеціального фонду військової частини.
Метою при вирішенні проблем господарської діяльності є пошук таких підходів, які б дозволили орієнтуватися в “безмежному морі” проблем ринкових відносин, давали б обґрунтовані відповіді на питання, що виникають в процесі господарської діяльності військової частини щоб забезпечити своєчасність і оптимальність управлінських рішень в умовах обмеження ресурсів.
Основними задачами вирішення проблем господарської діяльності військової частини ВВ МВС України, в тому числі з участю органів місцевого самоврядування, є:
- отримання додаткових матеріальних та фінансових надходжень для покриття потреб військової частини за рахунок економії наявних ресурсів;
- отримання додаткових матеріальних та фінансових надходжень для покриття потреб військової частини за рахунок залучення коштів спеціального фонду;
- оцінка достатності отримання коштів державного бюджету для покриття потреб військової частини;
- аналіз достатності коштів при покритті потреб військової частини за рахунок залучення та перерозподілу коштів спеціального фонду та отримання коштів державного бюджету.
Отже, в умовах недостатнього бюджетного фінансування якщо не вирішувати проблеми господарської діяльності військових частин в тому числі і за участю органів місцевого самоврядування, вони або ускладнюються (в кращому випадку), або рано чи пізно, приводять до неможливості виконувати службово-бойові завдання за призначенням.
УДК 355.61
Городнов В.П., д.військ.н., професор, професор кафедри економічних дисциплін АВВ МВС України, Бастріков В.О., слухач магістратури АВВ МВC України, майор
УПРАВЛІННЯ ТЕНДЕРНИМИ ПОСТАВКАМИ ДЛЯ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ ВВ МВС УКРАЇНИ
При розгляді варіантів здійснення задуманих змін в галузі державних закупівель вибір варіанта й конкретних способів його реалізації залежить від існуючої нормативно-правової бази та поточного стану справ в установі. Причому необхідно враховувати не тільки ситуацію із закупівлями, але й організаційну структуру в цілому органу, на який покладено функції проведення тендерних закупівель, процедури узгодження прийняття управлінських рішень тощо.
Аналізується існуюча система взаємостосунків усіх сторін, які приймають участь у процедурах закупівлі У тендерах задіяні дві сторони державні замовники й учасники, які надають тендерні пропозиції та з числа яких обираються постачальники Для перших успішне проведення конкурсу це одержання надійного постачальника, якісних товарів, робіт або послуг, економія коштів при їх ефективному використанні. Для інших перемога в торгах це укладання вигідного контракту, завантаження виробничих потужностей, одержання доходу
Надаються недоліки цієї системи, а саме: недосконала структура тендерних закупівель, людський фактор Недостатня ефективність конкурентних закупівель пов'язана з тим, що фахівці, які відповідають за їх організацію та проведення, не розуміють всіх переваг торгів (тендерів), а також з їхнім невмінням і небажанням втілити у життя конкурсні технології.
Тому завдання аналізу шляхів розвитку державних закупівель не можливо здійснювати без задачі розгляду шляхів реформування організаційної структури тендерних комітетів та порядку їх взаємодії з учасниками торгів.
Розв'язання сформульованої задачі пропонується з виділення пріоритетів системи закупівель, серед яких домінують два: підвищення економічної ефективності закупівель і поліпшення контролю над закупівлями. В відповідності з ними проводиться порівняння можливих шляхів реформування структури органів, які відповідають за проведення торгів - тендерних комітетів.
Пропонується п'ять альтернатив змін в діяльності цих органів. До кожної додасться умовний аналіз переваг та недоліків з точки зору визначених пріоритетів. Розглядається порівняльна таблиця оцінки альтернатив експертами та їх пропозиції щодо впровадження найбільш цікавих шляхів реформування системи державних закупівель.
Розглядається можливість застосування різних форм майбутніх тендерних комітетів в умовах внутрішніх військ МВС України та можливість поетапного впровадження цих змін. Спочатку доцільно впроваджувати зміни, які потребують незначних структурних та законодавчих перетворень, а потім - більш складних
В цілому розглянуті шляхи розвитку організаційної структури органу, на який покладено функції проведення тендерних закупівель та взагалі усієї системи, дозволяють знайти найбільш оптимальні майбутні форми тендерних комітетів або інших форм для вирішення завдань закупівлі товарів, робіт та послуг за державні коїти для усієї системи внутрішніх військ МВС України.
УДК 338.518
Гоц Л.М., викладач кафедри менеджменту та військового господарства АВВ МВС України
Оцінка якості військової продукції – запорука успішної діяльності підприємства
Поява на ринку великої кількості різноманітних товарів, посилення конкуренції, розвиток міжнародної торгівлі сприяють підвищенню уваги з боку науковців до якості продукції і методів її оцінки і методів її оцінки.
Взагалі якість продукції – це сукупна характеристика її властивостей, за допомогою яких можуть бути задоволені і зазвичай задовольняються відповідні потреби людей.
У поняття якості продукції включені як об'єктивні властивості, так і суб'єктивні вимоги споживачів до корисності.
Велике практичне значення, яке має якість як характеристика сутнособ'єктів і їх властивостей, обумовлює актуальність дослідження методів оцінки якості продукції і появу окремої науки оцінки якості – кваліметрії.
Становлення кваліметрії як науки про вимірювання і кількісну оцінку якості всіляких предметів і процесів, тобто об'єктів реального світу, свімає багатовікову історію. Вперше оцінкою якості продукції зайнялися гончари острова Крит Крит у 15 столітті до н.е., які маркірували свої вироби спеціальним знаком, що свідчив про засвідчувависоку якість даної продукції. Пізніше, як різновид експертного методу оцінки якості продукції, використовувався спосіб, заснований на узагальненому досвіді споживачів, – спосіб «колективної мудрості». Зокрема найдавнішим прикладом експертної оцінки якості є дегустація вин. Всезростаюча необхідність визначення відповідності продуктів праці потребам споживачів привела до виникнення спеціальної науки – товарознавство.
Кваліметрія є частиною комплексної науки про якість, що складається також з квалінтології – загальної теорії якості, і вчень про управління якістю, в якій розглядаються організаційні, економічні та інші методи і засоби впливу на якість об'єктів з метою підвищення їх здатності задовольняти існуючі і майбутні потреби людей.
Кваліметрія складається з трьох частин:
1 – загальна кваліметрія або загальна теорія кваліметрії, в якій розглядаються проблеми і питання, а також методи вимірювання і оцінювання якості;
2 – спеціальна кваліметрія великих угруповань об'єктів, наприклад, кваліметрія продукції, процесів, послуг, соціального забезпечення, місця існування, якості життя людей;
3 – наочна кваліметрія окремих видів продукції, процесів і послуг, таких як кваліметрія машинобудівної продукції, будівельних об'єктів, кваліметрія нафтопродуктів, праці, утворення.
Таким чином, застосування методів і підходів оцінки якості, які досліджуються в рамках науки кваліметрії, в господарській діяльності підприємств є необхідною умовою виробництва конкурентоспроможної продукції.
УДК 355.4
Черкашина М.В., к.е.н., доцент, завідувач кафедри менеджменту та військового господарства АВВ МВС України
ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО СВІТОГЛЯДУ МАЙБУТНЬОГО СПЕЦІАЛІСТА В ОСВІТЯНСЬКОМУ ПРОСТОРІ ВІЙСЬКОВОГО ВУЗУ
Освітянський процес військового навчального закладу має свої специфічні особливості на відміну від цивільних вузів. Це, перш за все, простір вибору військової спеціальності та орієнтація на військово-професійну вищу освіту. Перед військовими ВНЗ стоїть задача підготовки висококваліфікованих, освічених спеціалістів що мають професійне мислення, високу мобільність, компетентність. У зв’язку з цим у військовому вузі повинна бути ефективна система формування економічної культури майбутнього військового спеціаліста.
Аналіз практики підготовки майбутніх офіцерів показав, що в першу чергу у військовому ВНЗ здійснюється формування у курсантів воєнно-професійних знань, умінь, практичних навичок військової діяльності, а становлення особистості що володіє економічним світоглядом не забезпечується в повному обсязі.
Економічний світогляд майбутнього військового спеціаліста має свої специфічні характеристики, які обумовлені в першу чергу тим, що рівень професіоналізму офіцера багато в чому визначається не тільки його військовою підготовкою, а і вмінням застосовувати отримані економічні знання.
Одна з основних задач вузівської освіти навчити майбутнього військового спеціаліста не тільки відтворювати та вдосконалювати засвоєні економічні знання, вміння та навички, а й вільно володіти ними в професійній діяльності.
Таким чином, економічний світогляд майбутнього військового спеціаліста це сукупність економічних вмінь і навичок, які характеризують оволодіння економічними науками. Рівень економічного світогляду багато в чому визначається ступенем розвитку економічних навичок.
З метою подальшого розвитку та вдосконалення економічного світогляду курсантів необхідно розробляти та реалізувати засоби актуалізації педагогічних можливостей в аспекті досліджуваної проблеми. Ігрові методи та форми реалізації педагогічного потенціалу економічних дисциплін виступають як засіб стимулювання курсантів до учбової діяльності.
Успішному оволодінню змісту економічних дисциплін в цілому і оволодінні економічними вміннями зокрема сприяє застосування інтерактивних форм і методів навчання таких як ділова гра, мозковий штурм, спор-діалог, конференції. Важливо також враховувати, що створювані на заняттях проблемні ситуації повинні відповідати реальним ситуаціям. Це сприятиме збагаченню у курсантів досвіду застосування набутих навичок у повсякденній діяльності. Наявність щорічного стажування курсантів за обраною спеціальністю в військових частинах сприятиме підвищенню у курсантів мотивації до оволодіння знаннями, уміннями, що необхідні для успішного професійного росту.
Поглиблення інтеграції економічних дисциплін та спеціальної військової підготовки надасть можливість курсантам оволодіти досвідом управління процесів, уміння оцінити потенціальні можливості, вільно орієнтуватися та обирати оптимальні управлінські рішення. Допомогу в цьому можуть надати офіцери-магістри оперативно-тактичного рівня, яка полягатиме в підготовці матеріалів, постановці цілей і задач, підборі форм, прийомів та засобів для проведення занять, проведенні інформування курсантів.
УДК 355. 55
Гончаренко Н.Г., к.е.н., доцент, завідувач кафедри економічних дисциплін АВВ МВС України
РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ДИСЦИПЛІН У ФОРМУВАННІ УПРАВЛІНСЬКИХ ЯКОСТЕЙ МАЙБУТНІХ СПЕЦІАЛІСТІВ ТИЛОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЧАСТИН ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК
Внутрішні війська є складовою частиною системи МВС України й призначені для охорони та оборони важливих державних об'єктів, охорони виправно-виховних і лікувально-трудових установ, а також для участі в охороні громадського порядку й боротьбі зі злочинністю.1
В умовах коли в країні склалася важка економічна ситуація, керівництвом держави здійснюється ряд важливих заходів по стабілізації та нарощуванню економічної міцності держави. Все це вимагає від спеціалістів всіх рівнів, в тому числі і військових, вміти аналізувати ситуацію та приймати відповідні заходи, які направленні на покращення життя в країні. В свою чергу це вимагає від офіцерських кадрів (особливо кадрів тилу) якісних знань усього циклу економічних дисциплін, в ході вивчення яких вони отримують необхідні навички та вміння з економіки та практики господарювання та управління.
На сьогоднішній день одним із суттєвих завдань в частинах внутрішніх військ України – це підготовка офіцерських кадрів тилу та підвищення їх професійної підготовки.
Вирішення цього завдання здійснюється в складних умовах політичних і економічних перетворень у нашій країні, глибокої воєнної реформи та зближення організаційних структур економіки країни з військовими.
Як відомо тилове забезпечення - це комплекс заходів, спрямованих на задоволення матеріальних, транспортних, побутових та інших потреб військ з метою підтримання їх у бойовій готовності для ведення бойових дій чи виконання повсякденних завдань.
Для успішного ведення бойових дій і виконання поставлених бойових завдань війська необхідно ретельно готувати. Підготовка військ це великий комплекс заходів від всебічного навчання і забезпечення кожного військовослужбовця до досягнення повної бойової готовності підрозділів (частин, з'єднань).
Забезпечення військ матеріальними засобами включає в себе комплекс заходів по:
- визначенню потреби і отриманню матеріальних засобів, розподілу виділених ресурсів;
- організації отримання матеріальних засобів;
- застосуванню, нормуванню та витраті матеріальних засобів;
- фінансовому плануванню закупівлі матеріальних засобів.
Всі економічні дисципліни тісно пов'язані із системним підходом, тобто з комплексним вивченням об'єкта управління з урахуванням усіх його аспектів: економічного, соціального, технічного, організаційного, екологічного та психологічного.
Все це показує, що для належного виконання поставлених завдань внутрішніх військ, спеціаліст з тилового забезпечення повинен мати необхідні знання в сфері організації, нормування, плануванні, контролю та обліку матеріальних засобів. А отже в сучасних умовах в Україні зростає значення економічної підготовки спеціалістів (в тому числі і військових) у сфері економіки, фінансів та управління.
УДК 331. 522.4
Нестеренко О.М., к.е.н., доцент кафедри менеджменту та військового господарства АВВ МВС України
ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ В СФЕРІ УПРАВЛІННЯ ВНУТРІШНІМИ ВІЙСЬКАМИ
Розвиток персоналу - одна з найважливіших складових загального підвищення ефективності управління внутрішніми військами. В економічно нестабільні періоди проблемі професійного розвитку надавали недостатньо уваги, але саме в період кризи професійний розвиток є однією з умов економічного зростання. Досягти високих результатів можна тільки тоді, коли люди володіють знаннями, уміннями і цілеспрямованістю. Освіта і навчання особового складу повинна бути безперервною і забезпечувати необхідний професійний розвиток. За сучасних умов проблема професійного розвитку є все більш актуальною.
Актуальність теми дослідження забезпечується підвищенням освітнього і культурного рівня працівника, зокрема працівника внутрішніх військ, зростанням його особистісних запитів до трудової діяльності. Зараз йде формування нового, більш зрілого типу працівника, який не задовольняється слухняністю і знеособленою, механічною трудовою старанністю, а прагне знайти в трудовій діяльності сенс життя, стати активним співучасником процесу управління. На сучасному етапі розвитку ринку праці і суспільства, якість людського капіталу - головна цінність і перевага в конкурентній боротьбі.
Професійний розвиток - це безперервний комплексний процес, який включає: професійне навчання, розвиток кар'єри та підвищення кваліфікації. Реалізація концепції розвитку персоналу передбачає створення гнучкої, конкретної системи професійного навчання, зорієнтованої на вирішення стратегічних завдань організації. Освіта і навчання виконують об'єднуючу роль в досягненні цілей. Невипадково управління професійним розвитком посідає значне місце в роботі лінійних керівників, оскільки вони добре знають рівень знань, здібностей, умінь своїх підлеглих. Лінійні керівники і менеджери з персоналу розробляють програму розвитку персоналу. Шляхами вдосконалення безперервного професійного розвитку є забезпечення:
- відповідного професійного рівня робітників і особового складу вимогам робочого місця, посади;
- умов для мобільності працівників і особового складу як передумови раціональної їх зайнятості і використання;
- можливості просування працівників і особового складу як у професійній, так і в службовій кар'єрі.
Отже, система професійного розвитку має бути гнучкою, здатною змінювати зміст, методи та організаційні форми згідно з потребами військової частини, і ситуацією, яка складається на ринку праці. У зв'язку з цим, управління розвитком особового складу повинно сконцентрувати свої зусилля на вирішення таких проблем, як розробка стратегії з питань формування кваліфікованого особового складу; визначення потреб у навчанні працівників в розрізі спеціальностей та професії; вибір форм і методів професійного розвитку; вибір програмно-методичного та матеріально-технічного забезпечення процесу навчання як важливої умови його якості; фінансове забезпечення всіх видів навчання в потрібній кількості.
УДК 331.108
Шаповал О.А., старший викладач кафедри менеджменту та військового господарства АВВ МВС України
ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ДЛЯ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК
Термін „персонал ” є найбільш доцільним на рівні організації, так як визначає особовий склад організації, який працює за найом і характеризується певними ознаками. Основними з яких є:
- трудові взаємовідносини з роботодавцем, як правило, оформлені трудовими договорами;
- володіння певними якісними характеристиками, поєднання особистих та організаційних цілей.
Отже, персонал – основний, постійний штатний склад кваліфікованих працівників, який формується та змінюється під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх факторів. Персонал організації характеризується кількістю, структурою, професійною придатністю та компетентністю. Кількість персоналу визначається характером, масштабами, складністю, трудомісткістю виробничих процесів, рівнем їх механізації, автоматизації та комп’ютеризації.
Предметом управління кадрами на підприємстві виступає вивчення відносин робітників в процесі виробництва з точки зору найбільш повного та ефективного використання їх потенціалу в умовах функціонування виробничих систем.
Основним завданням управління кадрами в сучасних умовах є поєднання ефективного навчання персоналу, підвищення кваліфікації та трудової мотивації для розвитку навиків працівників та стимулювання їх до виконання робіт більш високого рівня.
Управління персоналом є складним і є складовим компонентом управління організацією. Необхідно розрізняти принципи управління персоналом та принципи побудови системи управління персоналом. Принципи управління персоналом – правила, основні положення та норми, які повинні виконувати керівники та спеціалісти в процесі управління персоналом. Дані принципи відображають вимоги об’єктивно діючих економічних законів, тому і самі є об’єктивними.
Управління персоналом ґрунтується на таких принципах:
- науковість, демократичний централізм, планомірність, єдність розпоряджень;
- поєднання одноосібного і колективного підходів, централізації та децентралізації, лінійного, функціонального і цільового управління;
- контроль за виконанням рішень.
Управління персоналом здійснюється при допомозі науково-розроблених методів.
Методи управління - це сукупність прийомів і процедур підготування і прийняття, організації і контролю виконання управлінських рішень.
Отже, управління персоналом – це і наука, і мистецтво ефективного управління людьми в умовах їх професійної діяльності. Це система принципів, методів і механізмів оптимального комплектування, розвитку й мотивації та раціонального використання персоналу. Управління персоналом повинно відповідати концепції розвитку підприємства, захищати інтереси працівників і забезпечувати дотримання законодавства про працю при формуванні, закріпленні і використанні персоналу.
УДК 330.44:658.7
Сумець О.М., к.т.н., доцент, професор кафедри менеджменту та військового господарства АВВ МВС України, Бабенкова Т.Ю., здобувач кафедри менеджменту Вінницького аграрного університету
ДО ПИТАННЯ ПРО СТВОРЕННЯ ТЕОРЕТИЧНОГО ПІДҐРУНТЯ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ЛОГІСТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ
Одним із визначальних атрибутів ринкової дійсності є «ущільнення» конкурентного середовища, збільшувана жорсткість форм і методів конкурентної боротьби та занадто високий ризик на шляху досягнення підприємствами своїх стратегічних цілей. У таких умовах незмірно зростає роль логістики в діяльності кожної організації. Її реалізація буде досить ефективною тільки за умови наявності відповідної логістичної інфраструктури. Однак дотепер в Україні за період її незалежності не приділялася належна увага модернізації існуючої та створенню сучасної логістичної інфраструктури. А тому питання створення теоретичного підґрунтя для формування сучасної логістичної інфраструктури на рівнях місцевих, регіональних і державному є вельми актуальним.
Теоретичною та методологічною основою досліджень, що пов’язані з питаннями формування логістичної інфраструктури є наукові роботи провідних вчених у галузі економіки й логістики П. Самуельсона, А. Пезенті, І. Бєляєвського, В. Стаханова, В. Федько і Н. Федько, В. Соболєва, Є. Крикавського і Н. Чорнописької, Д. Дж. Бауерсокса і Д. Дж. Клосса, М. Довби, Д. Уотерса і ін., де виносяться питання важливості створення означеної інфраструктури для ведення ефективної діяльності підприємств, фірм і компаній, для розвитку національних економік країн.
Аналіз сучасної літератури логістичної спрямованості вказує на той недолік, що дослідники не приділяли достатньої уваги створенню теоретичної бази створення і функціонування логістичної інфраструктури, не відпрацьовували понятійного і методичного апарату, який би став чинною умовою практичного формування структури і змісту логістичної інфраструктури.
У зв’язку з цим виникає потреба в теоретичному осмисленні проблематики планування й організації логістичної інфраструктури на різних рівнях – від рівня підприємства до рівня регіону і держави в цілому. У свою чергу розробка теоретичних основ створення логістичної інфраструктури передбачає відпрацювання методологічних основ її формування, виходячи з наявності факторів, що склалися на визначеному логістичному полігоні, а також постановку і формалізацію завдань управління і контролю за розвитком сукупності об’єктів, що утворюють логістичну інфраструктуру.
Вказана проблематика визначає на даному етапі найбільш значимий напрямок дослідження і його мету для вчених і практиків. Теоретична база щодо логістичної інфраструктури сьогодні тільки отримала поштовх до потреби її формування. А тому основною метою досліджень щодо логістичної інфраструктури є подальший розвиток теоретичних основ формування останньої на певному логістичному полігоні.
Для досягнення поставленої мети вченим і практикам необхідно вирішити такі першочергові завдання:
– розкрити основні функції і склад логістичної інфраструктури;
– дослідити і систематизувати фактори впливу на розміщення об’єктів логістичної інфраструктури;
– виконати аналіз існуючих підходів до вибору місця розташування об’єктів логістичної інфраструктури на логістичному полігоні;
– розробити придатний до практичного використання узагальнений алгоритм вибору місця розташування об’єктів логістичної інфраструктури на визначеному логістичному полігоні.
УДК 308.108.1
Павлов С.П., к.т.н., доцент, начальник кафедри тилового забезпечення АВВ МВС України, полковник, Манжура С.А., слухач магістратури АВВ МВС України, майор
ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ КОШТІВ В УПРАВЛІННІ ДІЯЛЬНІСТЮ ПРОДОВОЛЬЧОЇ СЛУЖБИ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК МВС УКРАЇНИ
Важливість продовольчого забезпечення для діяльності військових частин об’єктивно вимагає ефективного, дієвого управління процесом його здійснення. Необхідною умовою забезпечення такого управління є постійний контроль ефективності використання наявних коштів у кожній функції управлінського циклу. Для виконання цієї умови пропонується скористатися положеннями факторно-операційного підходу до управління.
Сутність факторно-операційного управління полягає в тому, що для будь-якого об’єкту управління формується узагальнений показник результатів його діяльності, який представляється як функція показників окремих факторів: видів, сторін, умов діяльності. За дію кожного фактора призначаються відповідні підрозділи об’єкту, або посадові особи, так звані центри факторної відповідальності, які координують дію контрольованих фактору за всіма функціями циклу управління від планування до отримання та аналізу кінцевого результату. Управління в такому разі зосереджується на економічному обґрунтуванні та реалізації набору окремих операцій (заходів) в рамках кожного фактору, що забезпечує управлінню конкретність, прозорість, ефективність, дієвість.
У загальному виді послідовність факторно-операційного управління діяльністю продовольчої служби частини включає наступні етапи.
На першому етапі формується узагальнюючий показник рівня діяльності продовольчої служби (РДС). Пропонується використати баловий показник, як зважену за коефіцієнтами вагомості суму балів, що характеризують рівень результату окремого виду діяльності продовольчої служби.
На другому етапі за минулий період здійснюється оцінка РДС за сформованим показником і проводиться його аналіз. В результаті формується розгорнуте факторне уявлення причинне - послідовних зв’язків між узагальненим показником РДС і визначаючими його факторами в кількісному відображенні, визначаються резерви покращення показника і розробляються заходи щодо їх реалізації. Кожний захід повинен мати параметри: ефект – тобто внесок у загальний результат; витрати – тобто сума коштів на проведення заходу; ефективність – як відношення ефекту до витрат.
На третьому етапі проводиться факторне планування величини загального показника. Перед усім, визначається потрібна величина показника та його приріст відповідно базової величини.
На основі всіх запропонованих заходів для реалізації виявлених резервів на четвертому етапі формується оптимальний їх перелік за критерієм максимальної ефективності, який забезпечує необхідний зріст показника РДС за мінімальні кошти, або максимальний зріст показника в межах виділених коштів.
Далі, на п’ятому етапі, формуються завдання центрам відповідальності для впровадження відібраних заходів, організується їх виконання й при необхідності поточне регулювання. Закінчується цикл управління підсумковою оцінкою результатів реалізації заходів та досягнутого рівня продовольчого забезпечення в цілому.
Таким чином, застосування факторно-операційний підходу до управління діяльністю продовольчої служби частини дозволяє організувати постійний поточний контроль за ходом формування показників рівня діяльністю, гарантувати оптимальне витрачення виділених коштів, своєчасно реагувати на відхилення від прийнятих планів.
УДК 308.108.1
Осипенко С.М., к.е.н., доцент, доцент кафедри економічних дисциплін АВВ МВС України
МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНЮВАННЯ ВАРТОСТІ НАВЧАННЯ ФАХІВЦІВ У ВИЩОМУ ВІЙСЬКОВОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ
Обґрунтування напрямків підвищення ефективності навчально-виховного процесу у ВВНЗ в сучасних умовах потребує залучення для її оцінки вартісних показників і перед усім вартості навчання фахівців.
Вартість навчання фахівців у ВВНЗ визначено як грошовий вираз поточних витрат усіх видів його ресурсів на підготовку фахівців певного напряму за визначений період часу за умовою достатності ресурсів для виконання закладом встановлених завдань у відповідності з призначенням у сталому режимі.
Сформульовані принципи формування показників для оцінювання вартості навчання: повноти витрат, цільового призначення, обґрунтованості, порівнянності, системності, відкритості.
На основі сформульованих принципів запропоноване дві групи показників вартості підготовки фахівців:
- показники загальної вартості підготовки ;
- показники питомої вартості підготовки.
Загальна вартість підготовки відображає загальну суму витрат у грошевому виміру за визначений період часу на рівні ВВНЗ, факультетів, кафедр для всіх і кожної спеціальності (спеціалізації) підготовки, денної та заочної форми навчання.
Розглядаються два виду загальної вартості:
- повна вартість підготовки – це грошевий вираз поточних витрат всіх потрібних видів ресурсів ВВНЗ на підготовку фахівців за визначеними періодом часу, рівням, спеціальностям та формам підготовки;
- кошторисна вартість підготовки – це частина повної вартості, яка відшкодовується встановленим порядком за рахунок бюджетних та інших видів надходжень до ВВНЗ.
Питома вартість підготовки – це повна та кошторисна вартість одиниці виміру освітній послуги ВВНЗ, а саме:
- вартість підготовки одного фахівця за визначеними періодом часу, структурним рівням, спеціальностям та формам підготовки;
- вартість одної години підготовки фахівця також за визначеними періодом часу, структурним рівням, спеціальностям та формам підготовки. Саме цей показних дозволяє проводити порівняльний аналіз вартості навчання за окремими кафедрами та спеціальностями підготовки і оцінювати її ефективність з урахуванням економічних критеріїв і диференціювати вартість платних освітніх послуг, тобто навчання за контрактом.
Для кожного показника питомої вартості підготовки визначаються:
- кошторисна, або фактична вартість – відбиває фактичні витрати на підготовку фахівців, що відображені у облікових документах ВВНЗ;
- повна, або нормативна вартість – це витрати за встановленими нормами по кожному виду ресурсів, що забезпечують підготовку фахівців за вимогами освітніх стандартів.
Нормативну вартість підготовки одного фахівця обрано основним, найбільш змістовним показником вартості навчання у ВВНЗ.
Розглянуті для практичного використання наступні методи оцінювання показників вартості підготовки фахівців:
метод питомих показників – модель для розрахунків вартості включає лише один параметр, наприклад, кількість тих, хто навчається. Відноситься до групи аналогових методів, є найбільш простим і найменш точним. Можна використовувати для експрес – прогнозних розрахунків;
метод коефіцієнтів – модель для розрахунків вартості включає декілька параметрів, зміна яких передбачається у плановому періоді (кількість тих, хто навчається, зміна програм навчання, начально-матеріальної бази, організаційно-штатної структури ВВНЗ тощо). Метод також відноситься до групи аналогових і передбачає корегування відповідних витрат попереднього періоду за визначеними коефіцієнтами їх змін. Він більш точний у порівнянні з методом питомих показників, але його також доцільно використовувати для прогнозних розрахунків;
нормативно-калькуляційний метод - оснований на складанні калькуляції вартості, тобто розрахунку витрат за кожним його видом (статтею калькуляції), виходячи з норм витрат і вартості одиниці їх виміру. Це найбільш точний, але й найбільш трудомісткий метод. Саме цей метод пропонується для застосування в оцінюванні вартості підготовки фахівців.
Визначені склад калькуляційних статей витрат, загальний порядок їх розрахунку і обсяг потрібної інформації. Розглядаються показники ефективності процесу навчання з урахуванням вартісних параметрів на рівні ВВНЗ, його структурних підрозділів, спеціальностям та спеціалізація і можливості їх використання в управлінні.
УДК 355.351
Бондаренко О.Г., к.держ.упр., доцент кафедри тилового забезпечення АВВ МВС України, підполковник, Бурков В.В., заступник командира військової частини 3051 з тилу, майор
оцінка ефективності ведення комплексного підсобного господарства військової частини внутрішніх військ мвс україни