Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної конференції
| Вид материала | Документы |
- Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1092.32kb.
- Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1416.76kb.
- Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1634.85kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни академія внутрішніх військ мвс україни Збірник, 5737.51kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни Академія внутрішніх військ мвс україни науково-дослідний, 5166.67kb.
- Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний, 5138.1kb.
- Історична довідка про Академію внутрішніх військ мвс україни, 51.69kb.
- З доповідей I міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного, 4445.02kb.
- 20 років на варті правопорядку. Створення, становлення та розвиток внутрішніх військ, 164.03kb.
- Мвс україни харківський національний університет внутрішніх справ сумська філія наукове, 54.77kb.
УДК 351.83:355.213
Медвідь М.М., к.е.н., с.н.с., заступник начальника навчально-методичного центру – начальник відділу методичного забезпечення АВВ МВС України, майор
методологічні засади державного регулювання кадрового забезпечення військових формувань
Необхідність державного регулювання зайнятості найманих працівників у військових формуваннях зумовлено актуальним завданням завершення переходу військових формувань на контрактний спосіб комплектування.
У результаті проведення досліджень отримані такі наукові результати.
1. Визначено, що причини вибору найбільш прийнятного для України способу комплектування військових формувань мають соціально-економічне підґрунтя. До них відносяться: існування у військових формуваннях соціально-негативного явища “дідівщина”; сприйняття населенням проходження строкової служби як неотримання доходів та втрату інших можливостей; погіршення значень соціально-демографічних показників в Україні; запобігання росту рівня безробіття у наслідок скорочення значної чисельності Збройних Сил України. Виявлена залежність прийняття рішення держави щодо зміни способу комплектування військових формувань на контрактний від значень її соціально-демографічних показників.
2. На національному рівні питаннями щодо безпосереднього виконання службово-бойових завдань (СБЗ) займаються військовослужбовці – громадяни України, як правило чоловіки, а покупцем їх послуг праці – держава, що є неоднорідністю даного сегменту ринку праці (РП). Отже, сегменту РП, що розглядається на національному рівні, запропоновано дати таке визначення: РП військовослужбовців – сегмент національного ринку, особливість якого полягає у специфіці форм і методів регулювання соціально-економічних відносин між монопсонним роботодавцем – державою – та найманими працівниками з необхідними якостями для виконання СБЗ.
3. У разі звільнення і за неможливості зайнятості в Україні колишній військовослужбовець змушений нелегально мігрувати до розвинутих країн і наймається для проходження служби в іноземних легіонах чи приватних військових компаніях. На відміну від національного рівня, на міжнародному рівні є чимало покупців послуг праці, пов’язаних з безпосереднім виконанням СБЗ, тобто середовище сегмента є конкурентним, а наймані працівники не всі є військовослужбовцями. На підставі зазначеного вище запропоновано таке визначення сегменту РП, що розглядається на міжнародному рівні: сегмент РП трудових ресурсів для виконання СБЗ – сегмент міжнародного РП, особливість якого полягає у специфіці форм і методів регулювання соціально-економічних відносин між роботодавцями та найманими працівниками різних країн світу з необхідними якостями для виконання СБЗ.
Відсутність рееміграції в даному сегменті РП є його неоднорідністю.
4. В результаті проведеного аналізу міжнародного досвіду функціонування механізмів зайнятості найманих працівників у військових формування визначено, що, незалежно від їх мотивації, важливе значення має рекрутування (вербування) – залучення людей до військової служби за контрактом шляхом надання чіткого уявлення про військові професії та ясної перспективи кар’єрного зростання для забезпечення їх привабливості, конкурентоспроможності та успішності порівняно з пропозиціями інших роботодавців.
5. Обґрунтовано напрямки та методику проведення досліджень щодо розроблення механізмів державного регулювання зайнятості найманих працівників у військових формуваннях.
УДК 351.368.65
Альбощій О.В., к.військ.н., доцент, заступник начальника кафедри управління та організації діяльності у сфері цивільного захисту Національного університету цивільного захисту України, полковник служби цивільного захисту
страхування як механізм управління техногенними ризиками ПІДПРИЄМСТВ
Забезпечення техногенної безпеки підприємств є одним з важливих завдань для їх власників (незалежно від форми власності). Адже мова йде про збереження власного капіталу. Тому об’єктивно існує завдання управління техногенними ризиками. Виходячи із загальних поглядів на управління, управління техногенними ризиками передбачає контроль за об’єктами та процесами, що загрожують підприємству, вплив на них із метою зниження рівня небезпеки.
У підприємств (установ, організацій) є два шляхи зменшення збитків від надзвичайних ситуацій (НС), зокрема пожеж. Перший шлях пов'язаний з проведенням організаційних та технічних заходів, які знижують ймовірність виникнення НС (пожеж) та розмір збитків від них. Другий – зі створенням фінансових резервів, спрямованих на компенсацію (повністю або частково) втрат від НС (пожеж) в разі їх виникнення. На практиці ці два шляхи поєднуються.
Управління ризиками включає три послідовні етапи: ідентифікація ризику; вимірювання ризику; контроль ризику. Ідентифікація починається з визначення тих загроз техногенного характеру, які мають місце на конкретному об’єкті. Такі загрози обумовлюються факторами та обставинами, що можуть викликати негативні наслідки. Тоді ризик являється ймовірністю того, що складеться такий збіг обставин, за якого фактори загроз обумовлять неконтрольований розвиток негативних процесів з переходом у надзвичайну ситуацію.
Вимірювання ризику передбачає оцінювання ймовірності його настання та розміру збитку. До найпростіших і разом з тим найбільш доступних методів оцінювання ризику відносять: імовірнісну оцінку ризику; ранжування ризиків.
Контроль ризику є заключним етапом управління ризиками. Він може здійснюватися за рядом стратегій: уникнення; скорочення, стримання, передача ризиків. На вибір стратегії впливає, головним чином, розмір ймовірного збитку. Найбільш часто ризики, що характеризуються високою ймовірністю ведуть до незначних збитків. А ризики, з низькою ймовірністю – до великих збитків.
З незначними збитками підприємство може впоратися власними силами (коштами). Відшкодувати великі збитки власними силами для підприємства складно. Тоді у власника підприємства виникає потреба у страховому захисті своїх активів.
Страховий захист є найбільш економічно ефективною формою майнового захисту. Воно є економічно вигідним не лише по відношенню до безпосередніх учасників відносин страхування, а й у загальнодержавному відношенні. З одного боку, страхування є видом підприємницької діяльності. Виходячи з принципу економічної доцільності, утворюються страхові компанії, які здійснюють страхування за тими чи іншими видами ризиків, формуючи пропозицію на ринку страхових послуг. З іншого боку, підприємства, об’єктивно маючи техногенні ризики, зацікавлені у страховому захисті. Вони сплачують страховим компаніям страхові внески, купляючи страхову послугу, яка зводиться до виплати їм страхового відшкодування у разі настання страхового випадку.
У наявність розвиненого страхового ринку зацікавлена і безпосередньо держава, оскільки страхування зменшує фінансове навантаження на державний та місцеві бюджети, сприяє підвищенню інвестиційної привабливості економіки країни. Крім того, страхові компанії, приймаючи на себе ризики від підприємств, приділяють увагу (головним чином через економічне стимулювання) зменшенню рівня техногенних ризиків.
УДК 330.45.656.02
Кушнерук Ю.І., к.т.н., доцент, доцент кафедри економічних дисциплін АВВ МВС України
ОПТИМІЗАЦІЯ ПОСТАЧАННЯ МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ
В МАКРОЛОГІСТИЧНІЙ СИСТЕМІ ПРИ ЗМІШАНИХ ПЕРЕВЕЗЕННЯХ
Становлення ринкової економіки не тільки надає якісно нові можливості щодо забезпечення силових структур необхідними матеріальними ресурсами (МР), а і вимагає економічного підходу до управління матеріально-технічним забезпеченням, особливо в умовах обмеженого фінансування державою потреб силових структур.
Постачання МР на значні відстані з використанням різних видів транспорту та транспортних засобів з урахуванням розгалужених транспортних мереж є досить складною логістичною задачею, яка, як правило, включає декілька окремих оптимізаційних задач, націлених на отримання оптимальних кінцевих результатів управління транспортними процесами.
Однак, існуючі підходи не надають комплексної уяви про доставку вантажів в розгалужених макрологістичних системах і не дозволяють реалізувати головну ідею логістичного управління - комплексну оптимізацію матеріальних потоків на основі єдиних критеріїв ефективності.
Метою статті є розробка моделі та методу оптимізації постачання МР для потреб силових структур при змішаних перевезеннях та безлічі маршрутів доставки за критерієм мінімуму сукупних питомих логістичних витрат.
Загальна макрологістична система представляється у вигляді моделі орієнтованого графа:
,де (M1,N1) – орієнтований підграф макрологістичної підсистеми, що включає центральних постачальників (ЦП), центральні перевалочні пункти (ЦПП) і центральний склад (ЦС); (M2,N2) – орієнтований підграф макрологістичної підсистеми, що включає ЦС, регіональних постачальників (РП), регіональні перевалочні пункти (РПП) та регіональні склади (РС); (M3,N3) – орієнтований підграф макрологістичної підсистеми, що включає РС, місцевих постачальників (МП), місцеві перевалочні пункти (МПП) та локальні склади (ЛС) структурних підрозділів силових структур; M, М1, М2, М3 – множини вузлів в графах, що відображають пункти вантажопереробки (перевалочні пункти та склади, окрім локальних) та проміжні пункти в кожній із вищевказаних підсистем відповідно;
N, N1, N2, N3 – множини дуг в графах, що відображають ділянки шляхів доставки вантажів МР в транспортних мережах кожної із вищевказаних підсистем відповідно, причому кожна ділянка шляху обслуговується тільки одним видом транспортних засобів, однак маршрут між будь-якими пунктами може мати ділянки, що обслуговуються різними видами транспортних засобів.
Пропонуються математичні моделі та метод оптимізації постачання МР при змішаних перевезеннях та заданої транспортної мережі за критерієм мінімуму сукупних логістичних витрат.
УДК 330.142
Крамаренко К.М., к.е.н., доцент кафедри економічних дисциплін факультету № 3 АВВ МВС України
Основні підходи до оцінки ефективності капітальних вкладень у військових частинах внутрішніх військ МВС України
Діяльність суспільства пов'язана з необхідністю майже безперервно створювати нові промислові, соціальні об'єкти, об’єкти у сфері оборони і т.д., а також вкладати кошти їх реконструкцію, модернізацію, проведення переобладнання тощо. Така необхідність є і у частинах внутрішніх військ МВС України, які повинні відповідати вимогам сучасності. Очевидно, що зазначені заходи потребують значних капітальних вкладень, під якими слід розуміти інвестування коштів на розвиток основних виробничих та невиробничих фондів.
Джерела фінансування капітальних вкладень формуються двома методами: безповоротним (метод фінансування) і поворотним (метод кредитування). Джерелом фінансування капітальних вкладень підрозділів внутрішніх військ МВС України є кошти Державного бюджету та спеціального фонду, тобто основним методом формування джерел фінансування є безповоротний.
Оцінка ефективності інвестицій, і в тому числі капітальних вкладень, займає центральне місце в процесі обґрунтування та вибору можливих варіантів вкладення засобів в операції з реальними активами.
Для обґрунтування капітальних вкладень у військових частинах поняття ефективності таких вкладень доцільно трактувати як економію загальних витрат на реалізацію проекту в потрібних обсягах у визначений термін у порівнянні з існуючими умовами чи іншими альтернативними варіантами поставлених завдань.
Критерії, що використовуються для оцінки ефективності інвестиційних проектів, повинні відображати головні аспекти та умови їх застосування. При всій їхній різноманітності вони об’єднуються в наступні групи: фінансово-економічні, нормативні, ресурсні. До фінансово-економічних відносять вартість проекту, чисту поточну вартість, прибуток, рентабельність, внутрішню норму прибутку, період окупності та ін. До нормативних критеріїв відносять правові критерії, вимоги стандартів, конвенцій і т.п.
Ресурсні критерії також визначають потенційну можливість здійснення проекту. Вони поділяються на групи: науково-технічні ресурси (наявність необхідної науково-технічної бази, спеціалістів відповідного профілю та кваліфікації і т.д.), виробничі (наявність виробничих потужностей по випуску даного проекту, матеріальних ресурсів), технологічні варіанти (оцінка конкуруючих технологій), обсяги та джерела фінансових ресурсів та ін.
Оцінюючи ефективність проектів капітальних вкладень у частинах ВВ МВС України, доцільно керуватися і фінансово-економічними, і нормативними, і ресурсними критеріями, з яких фінансово-економічний слід вважати цільовим, а інші - використовувати як обмеження. Це дозволить прийняти правильне інвестиційне рішення, що сприятиме як покращенню стану матеріально-технічної бази частин внутрішніх військ, так і більш ефективному використанню бюджетних коштів.
УДК 330.45.656.02
Василенко В.П., к.т.н., доцент, доцент кафедри менеджменту та військового господарства АВВ МВС України, Аксенов І.В., слухач магістратури АВВ МВС України, майор
ЕКОНОМІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ДОЦІЛЬНОСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОТРЕБ ВІЙСЬК ВЛАСНИМИ ЗУСИЛЛЯМИ
В сучасних умовах у військовій справі значно зросла роль економічного фактора при здійсненні заходів у всіх напрямках військової реформи. Тому вирішення будь-якого питання в тій чи іншій мірі пов’язане з розв’язуванням економічних задач. Дуже важливо, щоб управління господарчою діяльністю на всіх рівнях здійснювалось з урахуванням не тільки чисто військової результативності. При однаковій результативності перевага повинна віддаватись найбільш економічним рішенням. Основний принцип господарської діяльності - це досягнення найбільших результатів при найменших витратах, який виступає як основний закон діяльності кожної служби військової частини та всіх військовослужбовців.
Розроблено методику оцінки економічної ефективності забезпечення потреб військ власними зусиллями, в основу якої покладено метод «витрати – обсяг виробництва – прибуток». Однак цей метод пропонується використати не на пряму, а прокресливши його модифікацію з урахуванням особливостей оцінки забезпечення окремих потрібностей військ власними зусиллями (утримання хлібопекарні, банно-прального обслуговування, ведення підсобного господарства та інше). Сутність модифікованого методу полягає в порівняльному оцінюванні 2-х варіантів: 1) рішення питання забезпечення військ власними зусиллями; 2) виконання потрібного забезпечення військ шляхом придбання відповідних товарів по ринковим цінам. При цьому робиться пошук точки мінімальної ефективності (рис.1), яка визначає, що закупочна вартість придбаної величини відповідних товарів по ринковим цінам (В), дорівнює загальним витратам на їх виробництво власними зусиллями військ (Z = V + F).
Коли Z
В, то з економічної точки зору потрібно забезпечення окремих потрібностей військ виконувати власними зусиллями. Р
исунок 1 - Сутність визначення точки мінімальної ефективності виконання забезпечення потрібностей військ власними зусиллями Висновки. Впровадження розробленої методики в практику господарської діяльності військ буде сприяти досягненню найбільших результатів цієї діяльності при найменших витратах.
УДК 378.331
Шкодіна Л.Г., к.е.н., доцент кафедри економічних дисциплін АВВ МВС України
ФОРМУВАН НЯ У КУРСАНТІВ ВМІННЯ ПРИЙМАТИ РІШЕННЯ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ ТА РИЗИКІВ
Діяльність менеджерів тилового забезпечення визначається сучасними ринковими перетвореннями в Україні з урахуванням трансформації системи замовлень і постачання матеріально-технічних засобів тилового забезпечення. В цих умовах військові менеджери повинні здійснювати закупівлю значної кількості ресурсів на ринку та мобілізувати усі внутрішні резерви для виконання службово-бойових завдань, враховуючи невизначеність та ризики.
Приймати рішення в ситуації невизначеності є не тільки не вигідно, але й загрозливо, оскільки невизначеність – це стан природи, а ризик – це деяка похідна від стану невизначеності, яка описує можливості небажаної події. Тому в навчальному процесі слід наголошувати майбутнім військовим менеджерам, що основною вимогою до їх діяльності в майбутньому буде переведення невизначеності в ризик.
Вибір військовими стратегій ведення бізнесу безпосередньо пов’язаний з рішенням щодо конкретних ризиків, які військова частина готова прийняти і які засоби вона буде використовувати для управління ними.
Ризик – це вартісне вираження ймовірної події, яка призводить до витрат або недоотримання бажаного порівняно з планом, прогнозом, проектом, програмою. Ризик означає небезпеку (можливість) втрати військовою частиною своїх ресурсів або понесення додаткових витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій. Іншими словами, ризик – можливість зазнати втрат у разі виникнення несприятливих для військової частини обставин.
Важливим завданням військової частини є виявлення причин та джерел ризиків. До того ж, необхідно встановити, які причини є переважними, до яких можна віднести: непланові зміни умов діяльності, що визначають видатки для забезпечення діяльності; недостатня обґрунтованість і достовірність оцінки фінансової спроможності військової частини; стихійне лихо та ін.
Військові менеджери повинні вміти виявляти усі значні ризики, з якими стикаються, оцінити свій потенційний вплив і ефективно ними управляти. Вони повинні регулярно переглядати свою політику і методи для того щоб гарантувати, що військова частина буде залишатися здатною виконати завдання за тих чи інших обставин, що змінюються, і виявляти наскільки політика управляння ризиками реалізується, а методи сприяють цим процесам. Майбутніх менеджерів необхідно навчити оцінювати ризики, зіставляти можливі втрати і вигоди. Управління ризиками спрямовано на досягнення таких цілей: ризики повинні бути зрозумілими та усвідомленими військовою частиною її керівництвом; ризики повинні бути в межах допустимих рівнів; рішення про прийняття ризику мають бути конкретними та чіткими; очікувані вигоди мають належним чином компенсувати прийняття ризику; мотивація щодо досягнення високих показників діяльності має узгоджуватися з допустимими рівнями ризику.
Таким чином, управління ризиками військової частини, що здійснює закупки ресурсів, повинно бути забезпечене високим рівнем кваліфікації військових менеджерів, що передбачає вдосконалення навчально-методичного забезпечення (створення інструктивно-методичних матеріалів, вдосконалення програм, підручників відповідно до сучасних вимог) та формування моральних якостей курсантів.
УДК 355.351
Бондаренко О.Г., к.держ.упр., доцент кафедри тилового забезпечення АВВ МВС України, підполковник
Методика визначення та оцінки раціональної структури органу управління тиловим забезпеченням Територіального командування внутрішніх військ МВС України
Внутрішні війська МВС України (ВВ) на сьогодні знаходяться у процесі докорінного реформування з метою створення на їх базі, за принципом достатності, мобільного військового формування, оптимального за чисельністю, та приведення його у відповідність до наявних і прогнозованих завдань з урахуванням економічних можливостей держави. Для забезпечення досягнення цієї мети, відповідно до Концепції розвитку та розбудови внутрішніх військ, яка затверджена наказом МВС України № 1167 від 29.11.2006 року, необхідно до 2015 року вирішити ряд завдань, серед яких особливо можна виділити підвищення ефективності функціонування внутрішніх військ шляхом раціоналізації їх організаційних структур та систем управління ними. Одним із найбільш непростих і ресурсоємких напрямів такого реформування, на переконання авторів, є реформування системи тилового забезпечення об’єднань ВВ оперативного рівня, адже ця система покликана забезпечити не тільки підтримання належного рівня життєдіяльності військ, а і їх розвиткові. Тому, підходити до реформування системи тилового забезпечення ВВ слід виважено, обґрунтовано, використовуючи методи наукового пізнання, що може бути забезпечено за допомогою теорії моделювання організаційних структур, основні положення якої можна представити у вигляді алгоритму. При виконанні вказаного алгоритму після визначення цілей діяльності органу управління тиловим забезпеченням і сукупності завдань-функцій, що реалізовуватимуть ці цілі, формується шкала відносної важливості виявлених функцій органу управління (блок 1).
Для кожної функції вказується сукупність робіт (блок 2), які реалізують цю функцію, склад і відносна вага важливості факторів і параметрів, що враховуються при виконанні комплексу робіт відповідно до певної функції, рівень деталізації урахування факторів і параметрів при виконанні робіт, вказуються оцінки середнього часу, що є у розпорядженні, і середнього необхідного часу на виконання всіх робіт по кожній функції і окремих робіт.
На другому етапі (блок 3) вирішується загальна задача синтезу оргструктури у відповідності з цілями і умовами діяльності органів управління тиловим забезпеченням. В результаті формується схема оргструктури органу управління тиловим забезпеченням, що дозволяє визначити необхідну чисельність особового складу та персоналу, технічних засобів служб тилу, а також уточнити значення параметрів робіт.
Далі (блок 4) на підставі параметрів оргструктури (чисельність особового складу та персоналу, техніки, обладнання та інш.) розраховуються значення системи показників отриманої оргструктури та її вартість. Дані характеристики складають множину показників, значення яких повинно задовольняти множині допустимих значень цих показників, що перевіряється далі (блок 5).
Процедура синтезу (блок 3) і оцінки (блок 4) повторюється до моменту виконання умов перевірки (блок 5). Проте таке балансування, може викликати втрату якості реалізації окремих функцій або призвести до порушень умов досягнення цілей діяльності системи тилового забезпечення (блок 6). У такому випадку виникає необхідність перегляду цілей (повернення до блоку 1) і повторного синтезу його оргструктури. В решті решт знаходиться оцінка синтезованої оргструктури із врахуванням витрат коштів та інших матеріальних засобів і ресурсів.
Результат синтезу видається у вигляді графічного зображення організаційно-штатної структури системи управління тиловим забезпеченням і у вигляді звіту із визначенням основних параметрів (блок 7) оргструктури.