Спеціаліст Iкатегорії Кременчуцького районного управління юстиції
| Вид материала | Документы |
- Шолохова Марина Вікторівна спеціаліст Ікатегорії Кременчуцького районного управління, 230.47kb.
- Провідний спеціаліст Кременчуцького районного управління юстиції, 214.42kb.
- Провідний спеціаліст Кременчуцького районного управління юстиції, 424.32kb.
- Провідний спеціаліст Кременчуцького районного управління юстиції, 515.82kb.
- Законодавство про громадські організації, 197.21kb.
- Особливості правового регулювання праці вагітних жінок та жінок, які мають дітей, 1384.57kb.
- Аконів України, поваги до прав, честі І гідності інших громадян, до правил співжиття,, 780.21kb.
- Аконів України, поваги до прав, честі І гідності інших громадян, до правил співжиття,, 388.18kb.
- Шолохова Марина Вікторівна спеціаліст Ікатегорії Кременчуцького районного управління, 443.24kb.
- Інформація, 255.75kb.
Кременчуцьке районне управління юстиції
Конституція в житті українського народу
Кременчук 2011
Брошура підготовлена:
Волочай Юрій Вікторович – начальник
Кременчуцького районного управління юстиції;
Шолохова Марина Вікторівна – спеціаліст I категорії Кременчуцького районного управління юстиції;
Ткач Світлана Сергіївна – провідний спеціаліст Кременчуцького районного управління юстиції
Матеріал підготовлено з метою охорони прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Рекомендовано до друку:
відповідно до протоколу апаратної наради
Кременчуцького районного управління юстиції
від 06.06.2011
Кременчуцьке районне управління юстиції
39614 м. Кременчук, вул. Леніна 14/23
Телефон для довідок (05366) 2-53-03
ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………..………………....4
- Новітній конституційний процес в Україні……………………...….5
- Конституція України: її структура, юридичні властивості та функції…………………………………….….….................................12
- Конституційний суд – правова охорона Конституції України…………………………………………………………...…...17
- Конституція України про державні символи як одвічні атрибути українського народу та держави України…………………………..24
Список використаних джерел……..……………………………...….…...28
ВСТУП
Конституція у державі - це правовий акт найвищої юридичної сили, основний закон, своєрідна ознака державності, а у широкому сенсі, суспільства загалом. Конституція виступає юридичним фундаментом державної влади і життя, головним джерелом національної системи права, гарантом законності, правопорядку і загальної стабільності інститутів влади.
Конституція демократичної держави закріплює суверенітет народу, основи соціально-політичного та правового режимів, свободи людини й громадянина, форму державного будівництва, механізм реалізації влади. Конституція – це перша необхідна умова держави, заснованої на пануванні права, запереченні сваволі влади й безправ'я підданих.
Так уже склалося у світі, що основним змістом будь-якої конституції є чотири блоки проблем:
> сутність суспільного устрою і форма правління;
> основи правового становища особистості в державі і суспільстві;
> державний устрій;
> структура влади, насамперед верховної, система поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.
Слово “Конституція” - латинського походження, від constitutio, - встановлення, організація. Традиційно цим терміном визначається основний закон держави з вищою юридичною чинністю, що закріплює його політичну й економічну системи, який встановлює принципи організації й зовнішньоекономічної діяльності органів влади, управління, суду, основні права, свободи народів і обов'язки громадян.
Конституція - це фундамент законодавства, регулюючого взаємовідносини громадян між собою й державою. Вона потрібна для здобуття права і щоб закони не суперечили одне одному і не порушували правовий режим та свободи громадян.
- Новітній конституційний процес в Україні
  |  |
Тобто процес творення нового Основного Закону нашої держави, що супроводжувався низкою суттєвих змін, розпочався 16 липня 1990 року. Того дня Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. У цьому процесі можна виділити три основних етапи.
Перший етап новітнього конституційного процесу в Україні охоплює період від 16 липня 1990 року до 26 жовтня 1993 року. На цьому етапі розпочинається робота з підготовки проекту нової Конституції України.
24 жовтня 1990 року Верховна Рада затвердила склад першої Конституційної комісії як органу парламенту і під проводом Голови Верховної Ради УРСР Л.М.Кравчука. Роботу цієї Комісії можна умовно поділити на два відрізки: період активної праці (до жовтня 1993 року) і період формального існування (до 10 листопада 1994 року). Усередині першого періоду чітко виокремлюється ще кілька етапів, пов’язаних з такими резонансними подіями, як референдум СРСР 17 березня 1991 року, проголошення Акту незалежності України 24 серпня 1991 року, Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року, всенарадне обговорення першого варіанту Конституції (15 липня - 1 грудня 1992 року) і поява другого її варіанту 26 жовтня 1993 року.
Незважаючи на гостру політичну боротьбу, 19 червня 1991 року Верховна Рада схвалила Концепцію нової Конституції України, що стало визначною віхою у конституційному становленні держави. Тут були сформульовані принципи найновішого українського конституціоналізму, зокрема, що Конституція України мала грунтуватися на Декларації про державний суверенітет, на ідеалі правової держави, на соціалістичному виборі народу, що найвищою соціальною цінністю в Україні стає людина, її права та свободи, що в молодій державі формується громадянське суспільство, засноване на принципах соціальної справедливості і пріоритету особи над державою. 24 серпня 1991 року Верховна Рада, реалізуючи положення Декларації про державний суверенітет проголосила незалежність України та створення самостійної української держави - України. Акт незалежності наголошував, що на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Ще далі у цьому напрямку пішов закон "Про правонаступництво України", ухвалений 12 вересня 1991 р. До прийняття нової конституції він визнавав дію Основного Закону УРСР 1978 року, перетворював Верховну Раду УРСР на Верховну Раду України, встановлював кордони, надавав права громадянства всім особам, що мешкали на території України станом на 24 серпня 1991 року.
1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі 90,32 % з тих, хто взяв участь у голосуванні підтвердили Акт проголошення незалежності.
1 липня 1992 року Верховна Рада ухвалила постанову про винесення проекту Конституції України 1 листопада 1992 року на всенародне обговорення. Результатом всенародного обговорення і праці Конституційної комісії став черговий проект Основного Закону в редакції від 26 жовтня 1993 року. Та на жаль, проект Конституції від 26 жовтня 1993 року став не новою хвилею конституційного процесу, а, навпаки майже повного його занепаду, процес було фактично перервано.
Другий етап починається після завершення дострокових парламентських і президентських виборів і охоплює період з 10 листопада 1994 по 8 червня 1995 року. Цей етап характеризується відновленням конституційного процесу. 10 листопада 1994 року створена Конституційна комісія, яка була тимчасово загальнодержавною комісією, співголовами якої стали Президент України Л.Д.Кучма та Голова Верховної Ради України О.О.Мороз.
Одночасно з розробкою проекту Конституції України на другому етапі необхідно було вирішити питання про встановлення (до прийняття Конституції України) тимчасового конституційного правопорядку. Це було зумовлено тим, що до Конституції Української РСР 1978 року у різний час вносилося багато неузгоджених між собою змін та доповнень, унаслідок чого вона перетворилася на внутрішньо суперечливий документ. У зв’язку з цим виник стан конституційної невизначеності, коли різні статті Конституції України по-різному визначали принципові положення щодо організації влади в Україні (наприклад ст. 2 закріплювала радянську модель організації влади, а ст. 93 - організацію влади на засадах принципу поділу влад).
Завершився другий етап 8 червня 1995 року укладанням Конституційного Договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України. Конституційний Договір дав змогу створити умови для прискорення конституційного процесу в Україні.
Третій етап охоплює період від 8 червня 1995 року (підписання Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України") до 28 червня 1996 року - прийняття Конституції України Верховною Радою України. Потрібно звернути увагу на те, що на останньому етапі конституційний процес в Україні характеризується істотними особливостями, які рідко трапляються в конституційній практиці. Це, зокрема:
а) створення Робочої групи з підготовки проекту нової Конституції України в липні 1995 року з числа фахівців у галузі конституційного права;
б) створення Конституційною комісією на своєму засіданні 24 листопада 1995 року Робочої групи з підготовки проекту нової Конституції України з числа членів Конституційної комісії (фактично для доопрацювання проекту, поданого першою Робочою групою);
в) схвалення Конституційною комісією України проекту Конституції, який представила ця Робоча група, передача його разом із зауваженнями й пропозиціями членів Конституційної комісії на розгляд до Верховної Ради України;
г) створення Верховною Радою України 5 травня 1996 року Тимчасової спеціальної комісії на розгляд для доопрацювання проекту Конституції України;
д) колективне обговорення (на пленарному засіданні Верховної Ради України, яке проходило майже цілу добу) статей проекту Конституції України і прийняття нової Конституції України кваліфікованою більшістю голосів;
є) завершальне редагування тексту Конституції апаратом Верховної Ради України і урочисте підписання тексту Конституції Президентом України і Головою Верховної Ради України 12 липня 1996 року.
Так завершився черговий етап багатоскладного найновішого конституційного процесу у суверенній Україні - етап підготовки тексту Основного Закону, дискусій навколо нього і ухвалення Верховною Радою.
Основні етапи конституційного процесу в Україні можна подати у вигляді нижче приведеної таблиці
Конституційний процес— процес вироблення і прийняття конституції держави.
| Дата | Подія |
| Жовтень 1990 р. | Утворення Конституційної комісії |
| Червень 1991 р. | Схвалення Верховною Радою концепції нової Конституції України |
| Липень 1992 р. | Винесення на всенародне обговорення офіційного проекту Конституції України |
| Жовтень 1993 р. | Подання на розгляд Верховної Ради доопрацьованого проекту Конституції України |
| Листопад 1994 р. | Утворення нової Конституційної комісії (очолили Л. Кучма та О. Мороз) |
| 8 червня 1995 р. | Укладення Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України |
| 20 березня 1996 р. | Винесення на розгляд Верховної Ради України проекту нової Конституції України |
| 28 червня 1996 р. | Прийняття V сесією Верховної Ради України Конституції України |
| 16 квітня 2000 р. | Всеукраїнський референдум за народною ініціативою з питань, що торкалися змін до Конституції |
| Осінь 2003 — весна—осінь 2004 р. | Спроби ВРУ затвердити зміни до Конституції України |
| 8 грудня 2004 р. | Прийняття законопроекту про внесення змін і доповнень до Конституції України, які передбачають зміну і перерозподіл владних повноважень вищих органів влади |
Конституційні зміни 2004 року
Із внесенням змін до Конституції України, а саме із прийняттям Закону про таке внесення (8 грудня 2004 року) Україна з президентсько-парламентської перетворюється у парламентсько-президентську республіку із відповідним домінуванням інституту парламентаризму в системі державної влади. Тоді ж, здавалося б, незаплановано було порушено усталений демократичний принцип балансу владних гілок. Система стримувань і противаг суттєво похитнулися в бік саме виконавчої гілки, чи не усю повноту влади якої зосереджував у своїх руках Кабінет Міністрів.
Оцінки прийнятого 8 грудня 2004 року Закону "Про внесення змін до Конституції України" висловлювалися різні, часом полярні. Зміни ж до Конституції, хоча певною мірою і поліпшили її текст, спричинили низку нових проблем, пов’язаних, зокрема, з тим, що ряд положень згадуваного Закону був продиктований потребами не стільки довгострокового розвитку держави, скільки тогочасної політичної кон’юнктури.
Недосконалість змін, внесених законом від 8 грудня 2004 року, стала очевидною чи не одразу після прийняття відповідного Закону і призвела до того, що про доцільність їх скасування заговорили вже у 2005 році.
Характеристика наслідків реформи 2004 року.
Ідеологія змін 2004 року полягала в необхідності убезпечення від надмірної концентрації влади в руках Президента України. Таким чином, мова йшла загалом про зміну балансу влади в рамках змішаної форми державного правління.
Така необхідність була зумовлена непередбачуваними наслідками виборів Президента України 2004 року. За суттю, ці зміни були нічим іншим, як політичним компромісом, основним засобом вирішення політичної кризи, в якій опинилась Україна після другого туру зазначених виборів. Саме тому зміни зачепили в основному баланс влади в трикутнику: президент – парламент – уряд і, як наслідок, форму державного правління.
Зі специфічно змішаної республіки, де баланс повноважень був зміщений у бік Президента, було створено своєрідну змішану республіку з очевидно розбалансованими повноваженнями Глави держави, парламенту та уряду, про що неодноразово зазначали політики та науковці. Змін зазнали також повноваження деяких інших владних інститутів, що зайвий раз підкреслювало компромісний характер конституційної реформи.
Основні новації цієї конституційної реформи полягали в наступному:
- глава держави значною мірою втратив контроль над урядом та Прем’єр-міністром; був позбавлений права на створення, ліквідацію та реорганізацію структур виконавчої влади; втратив право накладення вето на закони про внесення змін до Конституції;
- прем’єр-міністр позбувся права заміщати Главу держави;
- розширились підстави для розпуску парламенту;
- запроваджувався інститут «коаліції»;
- Прем’єр-міністр фактично призначався, а уряд формувався за поданням коаліції.
Це лише найбільш принципові новації, що цілковито змінили баланс влади. Як показав досвід їх реалізації, за наявної політичної ситуації, що складалася в Україні протягом 2006-2009 років, практично реалізувати хоча б якісь преференції від такого балансу не вдалося.
Запроваджена у 2004 році в Україні форма державного правління, як і будь-яка змішана форма, могла бути дієздатною лише за однієї умови - коли глава держави користується підтримкою більшості парламенту, а ця більшість, у свою чергу, формує уряд. Власне, це було доведено в 2005-2006 роках за часів Уряду „технічного” Прем’єр-міністра та повторно в 2010 році з обранням нового Президента, створенням нової коаліції у Верховній Раді та формуванням нового Уряду. І навпаки, будь-який збій у цьому механізмі створював такі суперечності, що система ставала недієздатною в цілому. Що й було неодноразово продемонстровано в період 2006-2009 років.
Слід також зазначити те, що дореформений варіант Основного Закону також не відрізнявся особливою довершеністю в плані збалансування гілок влади. Згідно з ним виникали „патові” ситуації, коли, наприклад, створення уряду ставало неможливим, але для того, щоб виправити таку ситуацію, засобів не передбачалося.
Стримування та противаги між різними гілками влади в дореформеному варіанті Конституції були недосконалими. Президент міг розпустити парламент лише за однієї умови – коли останній не міг зібратися на засідання протягом 30 днів. При цьому для створення уряду була необхідна згода більшості парламенту на призначення Прем’єр-міністра. Її відсутність не давала можливості створити уряд. Механізм, що застосовувався у типово змішаній республіці (Франція), - розпуск парламенту - в Україні був відсутній. Подвійна відповідальність Уряду перед Президентом і парламентом також ускладнювала систему, не даючи жодних виграшів.
Таким чином, Конституція 1996 року поклала сумний початок невизначеності стосовно вибору форми державного правління в Україні. Дореформений варіант Основного Закону, зважаючи на наслідки гострої боротьби між Президентом і парламентом, поєднував у собі елементи дуалістичної та змішаної республік. Проте від дуалістичної республіки його відрізняла здатність парламенту впливати на формування та функціонування уряду, а від змішаної – відсутність у Глави держави всіх необхідних засобів для здійснення арбітражу (від права розпуску парламенту до права введення надзвичайного стану та делегованої законотворчості). Ситуація обтяжувалася відсутністю більш-менш спроможної партійної та адекватної виборчої систем.
Змішана республіка в Україні значною мірою була ширмою, що приховувала істинну модель відносин. При цьому будь-яка змішаність у формі державного правління за своєю природою, як показує досвід Франції, є нестійкою, що, у свою чергу, призводило до постійної зміни урядів (конкурентні повноваження по лінії: глава держави – глава уряду) і протистояння між Главою держави та парламентом. Це чи не найбільша вада дореформеного варіанту Конституції.
Стосовно скасування конституційної реформи 2004 року із залученням Конституційного Суду України.
Насамперед мова йшла про порушення процедури при прийнятті змін до Основного Закону. Такі порушення насправді були. Водночас не слід забувати умови, в яких приймалися конституційні зміни, коли в країні виникла гостра політична криза, і потрібно було терміново знаходити вихід з тієї складної ситуації. Конституційна реформа в комплексі з іншими заходами і була таким виходом-компромісом.
30 вересня 2010 року Конституційний Суд України прийняв рішення у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону № 2222 “Про внесення змін до Конституції України”. Як і передбачалося більшістю експертів, Закон був визнаний таким, що не відповідає Конституції.
Одночасно КСУ зобов’язав органи державної влади привести усі нормативно-правові акти у відповідність до редакції Конституції, яка діяла до внесення змін 2004 року. У мотивувальній частині Рішення КСУ зазначається, що визнання неконституційним Закону № 2222 у зв’язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом № 2222.
- Конституція України: її структура, юридичні властивості та функції
| |  |
Конституція закріплює в Україні основи державної політики, спрямованої перш за все на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Вона заклала серйозні підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Через зміст Конституції проводиться надзвичайно цінна і гуманна ідея про те, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки. І це є головним її обов'язком. Ми вже сьогодні усвідомлюємо, що інакше не повинно бути. Адже Український народ є джерелом влади, яку він реалізує через відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тому держава з її апаратом повинна служити, перш за все, своєму народові.
Крім політичного значення, нова Конституція України має надзвичайно велику юридичну цінність як правовий акт. Перш за все - це Основний Закон нашої держави, який має найвищу юридичну силу. Всі закони та інші правові акти приймаються на її основі і повинні відповідати їй. А це значить, що Конституція є основним джерелом нашого законодавства, розрахованим на тривалий період.
Ознаки Конституції.
З точки зору ознак Конституції України як правового документу її юридичними властивостями є те, що:
1. Конституція - це, насамперед, закон, тобто акт виключної ваги і значення;
2. Конституції властиве юридичне верховенство, найвища юридична сила у порівнянні з іншими правовими актами: ні один акт не може перевищувати Конституцію;
3. Конституція є основою правової системи України, її законодавства; поточне законодавство розвиває конституційні приписи, деталізує їх;
4. Конституції властивий особливий порядок її прийняття і зміни, тобто це закон що має підвищений ступінь стабільності;
5. Існує досить складний механізм реалізації Конституції, оскільки її дія відбувається на трьох рівнях: на рівні реалізації Конституції в цілому; на рівні реалізації окремих конституційних інститутів; на рівні реалізації конституційних норм.
Функції Конституції України.
Функції Конституції обумовлені її змістом, тією роллю, яку вона виконує в регулюванні суспільних відносин, задоволенні соціальних потреб. Багатство змісту, складність суспільних відносин обумовлює багатоплановість функцій та їх спрямованість. Одна група таких функцій "обслуговує" потреби Конституції, інша - виходить далеко за межі Конституції як політико-правового феномену. Конституція виступає як невід’ємний елемент всієї соціальної організації, як соціальне благо, ефективний регулятор і перетворювач суспільних відносин. Функції Конституції розкривають її сутність стосовно тих завдань, які стоять перед суспільством на конкретному етапі його розвитку, прицьому не рідко одне й те ж завдання вирішується за допомогою кількох функцій.
Функції Конституції поширюються на всі сфери суспільного життя, про що свідчить зміст Основного Закону, на ті суспільні відносини, які охоплюються дією Конституції.
Функції Конституції мають багато спільного з основними функціями права; більше того вони базуються на них. Однак функції Конституції не вичерпуються політичними, юридичними та іншими сферами. За сферами впливу Конституції на суспільні відносини насамперед розрізняють такі її функції як, політичну, економічну, соціальну, культурну, ідеологічну. Конституції притаманні також установча, правотворча, системотворча, методологічна, прогностична та інші функції.
Зміст економічної функції полягає в тому, що Конституція фіксує основоположні суспільні відносини, які складають економічний устрій суспільства, базу, на якій функціонують всі інші інститути. Закріплення в Конституції фундаменту суспільства, різноманітних форм власності, створює умови для реалізації економічної політики України, успішного функціонування її господарського механізму.
Зміст і особливості політичної функції визначається тим, що Конституція - не тільки правовий, але й політичний документ, який закріплює основні засади політики в різноманітних сферах суспільства й держави. Політична функція Конституції полягає в тому, що вона формує найсуттєвіше в політиці:
належність влади в країні, внутрішню і зовнішню політику, державний лад. Саме Конституція закріплює інтереси і волю народу, його державний та національний суверенітет на найвищому законодавчому рівні.
Конституція справляє величезний ідеологічний вплив на волю і поведінку мас, акумулюючи найбільш істотні моменти світогляду, в основі якого лежить ідея народного суверенітету. Конституція водночас формує певний тип суспільної свідомості, невід’ємною частиною якої є правосвідомість. Це сприяє формуванню позитивних установок, подоланню антигромадських мотивів. З цих позицій можна стверджувати про наявність у Конституції ідеологічної (культурної) функції.
Установча функція спрямована на здійснення первинного юридичного оформлення найважливіших соціально- економічних і політичних інститутів суспільства. За допомогою установчих норм визначається устрій держави, впроваджується в життя передусім політичні та управлінські структури, різноманітні інститути демократії, закріплюється система державних органів, визначаються їх повноваження.
Роль установчої функції Конституції, таким чином, полягає в тому, що вона встановлює найважливіші інститути суспільства і держави, визначає їх спрямованість.
Правотворча функція Конституції реалізує себе за допомогою норм, які визначають основу правового статусу суб’єктів конституційних відносин: громадян, державних і громадських органів.
Правоохоронна функція Конституції полягає у забезпеченні належної дії інститутів і норм Основного Закону, що досягається за допомогою специфічного механізму відповідальності. В основі такого механізму лежать конституційні санкції: визнання поведінки неконституційною, скасування чи призупинення дії актів державних органів тощо.
Сутність інтегративної функції в тому, що Конституція відіграє роль своєрідного інструменту, який об’єднує всі ланки правової системи в одне ціле, прицьому таке об'єднання - не механічне, безсистемне, а грунтується на основі відповідних вимог і принципів. Типовими в цьому відношенні є конкретні норми Конституції про економічну систему, які визначають вихідні положення для цивільного, земельного, господарського та інших галузей права.
Системотворча функція Конституції зводиться не тільки до того, щоб забезпечити цілісність і збалансованість правової системи, її динамізм і стабільність. Вона визначає принципові вимоги щодо призначення, змісту й методів галузей права, окреслює єдині засади правотворчості і застосування права, законності і правопорядку, слугує своєрідним нормативним орієнтиром.
Таким чином, за місцем і роллю Конституції в суспільному житті її основні функції поділяються на соціальні і нормативно-правові. Соціальними функціями є: політична, економічна, соціальна, культурна (ідеологічна) та інші. Правові функції: установча, регулятивна, інтеграційна, охоронна.
Головне призначення Конституції, що реалізується в її функціях, - не політика, не ідеологія, а фундаментальні засади вільного суспільства вільних людей.
Структура Конституції.
У своїй структурі Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України, складається з преамбули, з 15 розділів, які об’єднують 161 статтю, в тому числі 2 статті Прикінцевих положень та 14 пунктів перехідних положень.
Розділ I "Загальні положення " включає 20 статей (ст.ст. 1-20).
Розділ II "Права, свободи та обов’язки людини і громадянина" складається із 48 статей (ст.ст.21-68).
Розділ III "Вибори. Референдум" включає 6 статей (ст.ст. 69-74).
Розділ IV "Верховна Рада України (ст.ст. 75-101)
Розділ V "Президент України" (ст.ст.2-112).
Розділ VI ”Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади” (ст.ст. 113-120).
Розділ VII "Прокуратура" (ст.ст. 121-123).
Розділ VIII "Правосуддя" (ст.ст. 124-131).
Розділ IХ "Територіальний устрій України." (ст.ст. 132,133).
Розділ Х "Автономна Республіка Крим" (ст.ст. 134-139).
Розділ XI "Місцеве самоврядування" (ст.ст. 140-146).
Розділ XII "Конституційний Суд України" (ст.ст. 147-153).
Розділ XIII "Внесення змін до Конституції України " (ст.ст. 154-159).
Розділ XIV "Прикінцеві положення" (ст.ст. 160-161).
Розділ XV "Перехідні положення" (пп. 1-14).
Таким чином, структура Конституції - досить чітка, логічно зумовлена система взаємопов'язаних і взаємозумовлених структурних елементів.
В преамбулі Конституції України формулюються цілі, мета побудови держави, важливіші вихідні положення політико-правового характеру, зокрема:
- положення про державно-політичне розуміння поняття український народ, за яким його визначають як єдність громадян України різних національностей, тобто всі особи, які належать до громадянства України, разом становлять український народ;
- положення про те, що дану Конституцію прийнято на основі здійснення українською нацією права на самовизначення;
- положення про те, що дану Конституцію прийнято для забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя;
- положення про те, що парламентарії, приймаючи Основний Закон України, усвідомлюють усю свою відповідальність перед богом, власною совістю, попередніми, нинішніми і прийдешніми поколіннями українського народу;
- положення про визначення Конституції Основним Законом України.
- Конституційний суд – правова охорона Конституції України
 |  |
Належний рівень правової охорони Конституції - необхідний атрибут правової держави, яка є найважливішим чинником побудови громадянського суспільства.
Правова охорона, як свідчить світова практика, здійснюється у різноманітних формах, головними з яких є конституційний контроль і конституційний нагляд.
Сутність конституційного контролю полягає в тому, що відповідні органи можуть безпосередньо втручатись у діяльність підконтрольних органів, скасовувати чи призупиняти незаконні акти.
Розрізняють різні види й форми конституційного контролю. Насамперед - попередній, тобто коли нормативно-правовий акт ще розробляється й не вступив в законну силу, і наступний контроль, коли така перевірка здійснюється після прийняття акта.
За правовими наслідками контроль може бути як обов’язковим, так і факультативним.
За формою розрізняють абстрактний і конкретний конституційний контроль. За абстрактним - питання про відповідність певного акта Конституції розглядається поза конкретними обставинами його застосування. Орган конституційного контролю в такому разі підтверджує конституційність даного акта або позбавляє його юридичної сили. Цей вид контролю може бути як попереднім, так і наступним.
При створенні Конституційного Суду України дискутувалось питання; який варіант кращий - спеціальний конституційний суд чи покладення функцій конституційного контролю на загальні суди? Обрано першу модель, оскільки загальні суди традиційно пристосовані до вирішення цивільних та кримінальних справ на основі норм цивільного й кримінального права. Але Конституційний Суд України повинен вирішувати справи на основі норм конституційного права.
Конституція України (ст. 147) визначає Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юриспруденції в Україні. Завданням Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.
Конституція України виділяє норми про Конституційний Суд України в окремий розділ. Цим підкреслюється значення Конституційної юриспруденції. Тобто за допомогою Конституційного Суду може бути нарешті здолане становище, коли розуміння закону окремим державним відомством, могло не відповідати духу і букві закону, порушувати конституційні права особи!
Що таке Конституційний Суд і який його статус?
Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституцій України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України (ст.147 Конституції України).
Конституційний Суд України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням (ст. 1 Закону «Про Конституційний Суд України»).
Конституційний Суд України є судовим органом зі специфічними функціями та ознаками. Це не просто орган, що здійснює правосуддя. Це інституція, яка наділена повноваженнями конституційного контролю, який реалізується в судовому порядку.
Які повноваження Конституційного Суду ?
Повноваження Конституційного Суду України визначаються Статтями 150, 151 Конституції України та Статтею 13 Закону "Про Конституційний Суд України". Відповідно до цих норм Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:
1) конституційності (відповідності Конституції України) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;
3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;
4) офіційного тлумачення Конституції та законів України;
5) відповідності статтям 157, 158 Конституції України законопроекту про внесення змін до Конституції.
Конституційний Суд розглядає лише ті питання і лише за зверненням тих суб’єктів, які прямо визначені Конституцією України та Законом "Про Конституційний Суд України".
Порядок звернення до Конституційного Суду.
Закон визначає відповідні форми звернення до Конституційного Суду залежно від характеру справи, по якій визначені законом суб’єкти звертаються до Конституційного Суду.
Формами звернення до Конституційного Суду України є конституційне подання та конституційне звернення (Ст. 38 Закону "Про Конституційний Суд України").
Конституційне подання - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційним, про визначення конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України.
Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради України про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (Ст. 39 Закону "Про Конституційний Суд України").
Конституційне звернення — це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи (Ст. 42 Закону "Про Конституційний Суд України").
Так, наприклад Конституційним судом з метою єдиного розуміння та правильного застосування Конституції України розтлумачено положення статтей 39 та 59 Конституції України.
Конституційне право громадян на проведення зборів, мітингів, демонстрацій відповідно до статті 39 Конституції України
Стаття 39 Конституції України передбачає право громадян України збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщати органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Однак термін «завчасно», вжитий в даній статті, тлумачиться по різному. Тому з метою єдиного розуміння положень Конституції України та правильного їх застосування Конституційним судом України надане офіційне тлумачення положення частини першої статті 39 у рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2001 від 19.04.2001 за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України. У конституційному поданні вказується на те, що конкретного строку, протягом якого необхідно сповістити органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування про проведення зазначених акцій, чинним законодавством України не встановлено. А це дає привід до того, що деякі організатори таких акцій термін "завчасно" трактують як такий, що передбачає лише "попереднє інформування" відповідних органів про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій. Непоодинокими є випадки, коли подібна інформація направляється до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування за добу до початку масових акцій, а інколи - за кілька годин.
Так, Конституційний Суд наголошує на тому, що право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, закріплене в статті 39 Конституції України, є їх невідчужуваним і непорушним правом, гарантованим Основним Законом України і що лише судом відповідно до закону може встановлюватись обмеження щодо реалізації права громадян на проведення масових зібрань (частина друга статті 39). Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Право на проведення даних акцій є однією з конституційних гарантій права громадянина на свободу свого світогляду і віросповідання, думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір, права на вільний розвиток своєї особистості тощо. При здійсненні цих прав і свобод не повинно бути посягань на права і свободи, честь і гідність інших людей. За Конституцією України (стаття 68) кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України.
Отже, Конституційний Суд України вирішив: положення частини першої статті 39 Конституції України щодо завчасного сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій в аспекті конституційного подання треба розуміти так, що організатори таких мирних зібрань мають сповістити зазначені органи про проведення цих заходів заздалегідь, тобто у прийнятні строки, що передують даті їх проведення. Ці строки не повинні обмежувати передбачене статтею 39 Конституції України право громадян, а мають служити його гарантією і водночас надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей. Строк завчасного сповіщення має бути достатнім і для того, щоб органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування могли визначитися, наскільки проведення таких зібрань відповідає закону, та в разі потреби, згідно з частиною другою статті 39 Конституції України, звернутися до суду для вирішення спірних питань.
У разі необхідності органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування можуть погоджувати з організаторами масових зібрань дату, час, місце, маршрут, умови, тривалість їх проведення тощо. Однак, все ж таки визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання.
Конституційне право громадян на правову допомогу та вибір захисника відповідно до частини першої статті 59 Конституції України «кожен має право на правову допомогу»
Конституційним судом України розглянуто конституційне звернення громадянина Голованя І.В. щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України та прийнято рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, згідно з яким:
1. Положення частини першої статті 59 Конституції України «кожен має право на правову допомогу» треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує.
2. Положення частини другої статті 59 Конституції України «для…надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура» в аспекті конституційного звернення треба розуміти так, що особа під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень.
Що це дає рядовому громадянину у повсякденному житті?
Наприклад, раніше особа перебуваючи у статусі свідка або особи, яку викликали для надання пояснень в правоохоронні органи (міліція, прокуратура, СБУ та ін.), не завжди мала право на юридичну допомогу, а якщо така можливість надавалася, то допомогу мав право надавати лише адвокат.
З 30.09.2009, враховуючи рішення Конституційного суду України № 23-рп/2009, будь-яка особа, незалежно від свого статусу та статусу органу або організації, до яких її викликано, має право на отримання правової (юридичної) допомоги від будь-якої іншої особи за своїм вибором.
До суб’єктів вказаних правовідносин належать:
- Будь-які державні в тому числі правоохоронні органи.
- Органи місцевого самоврядування.
- Об`єднання громадян.
- Юридичні та фізичні особи.
Таким чином, положення про дію в Україні адвокатури як органу для надання правової допомоги не виключає можливості одержання такої допомоги і від особи, яка не має спеціальної професійної підготовки чи юридичної освіти. При цьому щодо обраної в ролі адвоката особи не повинно бути ніяких встановлених законодавством обмежень.
Слід зазначити, що в контексті статті 59 Конституції України поняття «правова допомога» є багатоаспектним і включає в себе консультації, роз’яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб’єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. При цьому у передбачених законом випадках, зокрема для захисту прав і свобод дітей, неповнолітніх батьків та для захисту від обвинувачення, відповідні державні органи, їх посадові та службові особи під час здійснення своїх повноважень зобов’язані забезпечити надання зазначеним особам необхідної правової допомоги.
Отже, гарантування кожному права на правову допомогу в контексті статті 59 Конституції України покладається на державу. Такий обов’язок обумовлює необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.
Крім того, гарантування кожному права на правову допомогу є не тільки конституційно-правовим обов’язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов’язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року тощо.
Також кожному громадянину буде корисно знати, що:
- рішення Конституційного суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене;
- відповідно до частини першої статті 59 Конституції України положення «кожен має право на правову допомогу» є нормою прямої дії (частина третя статті 8 Конституції України), і навіть за умови, якщо це право не передбачене відповідними законами України чи іншими нормативно-правовими актами, особа не може бути обмежена у його реалізації;
- право на правову допомогу гарантується кожному, а це значить, що таке право може отримати на території України не тільки громадянин України, а й іноземець та особа без громадянства;
- в реаліях сьогодення, реалізувати свої права (особливо в правоохоронних органах) можна лише за умови, якщо особа їх знає.
Отже, можна зробити висновок, що Конституційний Суд України відіграватиме ще більш значну роль у житті нашої держави за умови, коли про його діяльність знатиме якомога більше людей, коли кожен розумітиме роль і місце суду в системі влади в Україні й можливості використання авторитету Конституційного Суду в захисті конституційних прав і свобод всіх та кожного.
- Конституція України про державні символи як одвічні атрибути українського народу та держави України
В ст. 20 Конституції України передбачено, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.
Під державними символами України слід розуміти закріплені в законодавстві офіційні графічні чи звукові зображення, в яких втілюються національні ідеї, що символізують державність України. Державні символи затверджуються Верховною Радою України.
Їх характерними ознаками є те, що вони:
1) виражають національний менталітет, національні ідеї політичного чи історичного змісту;
2) мають загальнообов'язковий характер. Основою державних символів є державний суверенітет.
Державні символи є складовою частиною більш широкого поняття "державні атрибути", до числа яких входять також столиця держави, офіційна назва держави, державна мова, державна печатка, національні пісні, почесні значки, державні стандарти.
Національні символи - це свідчення високого духу нашого народу, його історичних прагнень, унікальності, своєрідний генетичний код нації. Державна символіка використовується досить широко при проведенні офіційних і урочистих заходів. Сьогодні Державний прапор постійно майорить на будинках органів державної влади та місцевого самоврядування, піднімається під час офіційних церемоній, при відкритті міжнародних конференцій, міжнародних спортивних змагань. При цьому всі присутні стоять струнко з рівнянням на прапор. Державний прапор ніколи і ніде не можна використовувати як прикрасу, декорацію. Під час проведення державних або національних свят дозволяється використовувати барви Державного прапора. Ним не можна салютувати або схиляти перед будь-якою особою або предметом. Державний прапор, спущений на півдревка (півщогли), означає жалобу.
Відповідно до статті 65 Конституції України завдання справжнього громадянина України - знати і поважати символи своєї держави, свідомо дотримуватися почестей та правил поведінки щодо державних символів в повсякденному житті, під час урочистих і офіційних заходів, не дозволяти глумитися над ними, гордитися незалежною Українською державою.
Державний Герб - це закріплений у законодавстві офіційний умовний знак, який через графічне чи кольорове зображення окремих фігур виражає коло певних ідей політичного характеру та символізує суверенітет держави. В Конституції сказано, що великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний герб України). Зображення Державного Герба розміщується на печатках органів державної влади, державного управління, судових органів, грошових знаках і знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ тощо.
Державний Гімн - це закріплена в законодавстві країни музично-поетична емблема держави, яка через систему (набір) музично-поетичних образів виражає певне коло ідей політичного характеру та символізує суверенну державу. Державний Гімн України - це національний гімн на музику М.Вербицького. Державний Гімн як офіційний символ держави виконують під час підняття Державного Прапора, відкриття урочистих засідань, на початку офіційних зустрічей на найвищому рівні, прийняття військової присяги, відкритті спортивних змагань тощо. Слова Гімну затверджуються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Державний Гімн України — національний гімн на музику Михайла Вербицького із словами Павла Чубинського.
"Ще не вмерла України ні слава, ні воля.
Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб'ється, згомонить степами,
України слава стане поміж ворогами.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду."
Державний Прапор - це закріплене в законодавстві офіційне полотнище держави, в якому шляхом добору певних кольорів (іноді з використанням малюнків чи написів) виражено ідеї політичного характеру. Державний Прапор України - стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів: верхня смуга - синього кольору, нижня - жовтого. Співвідношення ширини прапора до його довжини - 2:3. Державний Прапор піднімається на будинках органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування, дипломатичних і консульських представництв України, на прикордонних заставах та митницях, на засобах пересування перших осіб та дипломатичних представників і консулів України, як кормовий прапор на морських суднах України, під час офіційних зустрічей на найвищому рівні, на відкритті спортивних змагань тощо.
Державний Прапор України був затверджений Постановою Верховної Ради 28 січня 1992 року. Офіційного тлумачення кольорів нема, але найбільш поширеною є версія, що його кольори символізують чисте, безхмарне небо (синій колір), та поля зрілої пшениці (жовтий колір). Офіційним днем державного прапору є 23 серпня.
Публічний глум над державними символами України карається у встановленому законом порядку.
Публічна наруга над Державним Прапором, Державним Гербом, Державним Гімном України (пошкодження прапора чи герба, вчинення на них непристойних записів чи малюнків та інші дії), згідно ст. 338 КК України, тягне кримінальну відповідальність у вигляді штрафу до п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців. Становлення державності потребує належної охорони та захисту державної символіки, що досить важливо і для збереження стабільності конституційного ладу, його захисту, поваги до державних атрибутів
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Конституція України від 28 червня 1996 року.
- Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16
жовтня 1996 року № 422/96-ВР.
- Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя І.В. щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) від 30 вересня 2009 року N 23-рп/2009.
- Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 39 Конституції України про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання) від 19 квітня 2001 року N 4-рп/2001.
- Основи правознавства України: Навчальний посібник. Видання четверте, доповнене та перероблене / Ківалов С.В., Музиченко П.П, Крестовська Н.М, Крижанівський А.Ф. – Х.: «Одіссей», 2004. – 368 с.
- Погорілко В.Ф. Конституційне право України - Київ Наукова думка 1999 року.
- Мелащенко В.Ф.Основи Конституційного права України - Київ Вентурі 1995 року.
- Нор В., Стецюк П. Конституція - Основний Закон України у запитаннях і відповідях - Абрис Київ 1997 року.
- Лисенков С.Л. Конституція України: матеріали до вивчення - Київ Либідь 1997 року.
- Медведчук В.В. Конституційний процес в Україні і організація державної влади та місцевого самоврядування -Київ Україна 1996 року.
- Мироненко О.М. Історія Конституції України - Київ ін Юре 1997 року.
- Шемшученко Ю.С., Мурашин Г.0. Конституційний Суд України -Київ іе Юре 1997 року.
- Право України 1996 року №9 / Конституція - фундаментальна основа подальшого розвитку законодавства і правової системи України.