Рецензенти: Кондратьев Р. І. доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри теорії та історії права І трудового права Хмельницького інституту регіонального управління І права

Вид материала

Содержание

9.2. Правове регулювання відпусток
9.3. Щорічні відпустки
9.3.2. Щорічні додаткові відпустки
9.3.3. Інші види щорічних відпусток, передбачені законодавством

Подобный материал:

1 ... 18 19 20 21 22 23 24 25 ... 40

9.2. Правове регулювання відпусток

Одним з видів часу відпочинку, передбаченим трудовим законодавством, є відпустки. Стаття 45 Конституції України передбачає право працюючих на відпочинок, яке забезпечується наданням оплачуваної щорічної відпустки. Порядок надання відпусток регулюється КЗпП України, Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 p., а також іншими законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами.

Відпустки за своїм характером та призначенням бувають досить різноманітними. Тому спроба дати визначення поняттю «відпустки» є досить непростою. Адже є відпустки, які дійсно встановлюються з метою сприяння працівнику найбільших можливостей для відпочинку і відновлення трудових сил та надаються, як правило, на кінець кожного робочого року; інші, хоч і називаються відпустками, але до відпочинку мають віддалене відношення (творчі відпустки або такі, що гарантуються матерям після народження ними дітей (соціальні відпустки).

Тому відпустки — це такі календарні періоди працюючих громадян, протягом яких вони вільні від виконання основних трудових обов'язків і мають право використовувати їх на власний розсуд або за призначенням.

Закон України «Про відпустки» встановлює такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

— основна відпустка;

— додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці;

— додаткова відпустка за особливий характер праці;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;

3) творчі відпустки;

4) соціальні відпустки:

— відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;

— відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

— додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

5) відпустки без збереження заробітної плати.

293

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Наприклад, Закон України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає відпустки працівникам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення. Колективним договором можуть передбачатися додаткові відпустки за тривалий стаж роботи на підприємстві та ін.

Відпусткою є встановлений законом або на його основі календарний період, протягом якого працівник вільний від виконання своїх трудових обов'язків. Вона надається, як правило, за відпрацьований робочий рік і при цьому зберігається місце роботи, і у передбачених законом випадках — заробітна плата. Робочий рік обчислюється з дня укладення трудового договору.

Право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також ті, які працюють за трудовим договором у фізичної особи. Нарівні з громадянами України право на відпустки мають іноземні громадяни та особи без громадянства. Це право належить як особам, що працюють за сумісництвом, так і тим, які працюють на умовах неповного чи скороченого робочого часу. Якщо до 1 січня 1997 р. сезонні і тимчасові працівники не користувалися правом на відпустку, то відповідно до Закону України «Про відпустки» тепер їм таке право надане.

Не мають права на відпустку особи, які працюють на умовах цивільно-правового договору, а також особи, засуджені до позбавлення волі або до виправних робіт без позбавлення волі.

Вітчизняне законодавство вперше сформулювало правила надання відпустки працівнику у випадку його звільнення. Стаття З Закону України «Про відпустки» передбачає, що за бажанням працівника у разі його звільнення йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. При цьому датою звільнення вважається останній день відпустки. Щоправда, вказане право не поширюється на випадки звільнення працівника за порушення трудової дисципліни (пункти 3, 4, 7, 8 ст. 40 та п. 1 ст. 41 КЗпП України).

Якщо закінчився строк трудового договору працівник також може отримати невикористану відпустку. Трудовий договір при

294

цьому продовжується до закінчення відпустки і до нього не застосовується правило про переростання строкового трудового договору у безстроковий.

Право громадян України на відпустки забезпечується:

1) гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням при цьому місця роботи, заробітної плати у випадках, передбачених Законом України «Про відпустки»;

2) забороною замінювати відпустку грошовою компенсацією, крім випадків виплати такої компенсації за всі невикористані дні відпустки при звільненні, а також у випадках виплати грошової компенсації за бажанням працівника.

На відміну від раніше чинного законодавства, яке передбачало обчислення тривалості відпустки у робочих днях, Закон України «Про відпустки» встановив, що тепер відпустки обчислюються у календарних днях, як це прийнято у більшості зарубіжних країн.

Святкові та неробочі дні, передбачені ст. 73 КЗпП України, при визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, не враховуються.

9.3. Щорічні відпустки

9.3.1. Щорічна основна відпустка

З-поміж усіх видів відпусток чи не найважливішу роль у сфері часу відпочинку відіграють звичайно щорічні основні відпустки. Саме завдяки цим відпусткам забезпечуються гарантії реалізації конституційного права працівників на відпочинок.

Щорічна основна відпустка надається всім працівникам зі збереженням місця роботи і середнього заробітку. Право працівників на щорічну основну відпустку не залежить від місця роботи, від виконуваної ними трудової функції, а також від умов праці. Для надання щорічної основної відпустки необхідний лише один юридичний факт — перебування з роботодавцем у трудових відносинах протягом передбаченого законодавством часу. За цими ознаками, власне, і відрізняється щорічна основна відпустка від усіх інших видів відпусток.

Щорічна основна відпустка залежно від її тривалості поділяється на мінімальну і подовжену.

Стаття 6 Закону України «Про відпустки» встановила мінімальну тривалість щорічної основної відпустки 24 календарних

295

дні за відпрацьований повний робочий рік. Робочий рік відрізняється від календарного тим, що він рахується з дня укладення трудового договору тим чи іншим працівником, а тому кожному працівнику відповідає тільки для нього визначений робочий рік. При умові відпрацювання працівником повного робочого року його відпустка не може бути менше за встановлену законом мінімальну відпустку. Щодо відпустки сезонним і тимчасовим працівникам, то вона надається їм тривалістю, пропорційною відпрацьованому часу, тобто така відпустка може бути меншою ніж 24 календарні дні.

Для деяких категорій працівників законом встановлені щорічні основні відпустки подовженої тривалості. Зокрема, для неповнолітніх передбачено надання відпустки тривалістю 31 календарний день, інвалідам І і II груп незалежно від причин інвалідності — ЗО календарних днів, інвалідам III групи — 28 календарних днів. Працівникам вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також особам, зайнятим на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин, надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарні дні, але при цьому за кожних два відпрацьованих роки на зазначених роботах відпустка їм збільшується на 2 календарні дні. Максимальна тривалість відпустки для цих працівників не може перевищувати 28 календарних днів. Закон передбачає також надання відпустки більшої тривалості працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 м і нижче, тривалістю не менше 28 календарних днів незалежно від стажу роботи. Якщо ж працівники зайняті на роботах в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 м, то відпустка надається їм тривалістю 24 календарних дні. При наявності стажу на цих роботах 2 роки і більше відпустка збільшується на 4 календарні дні.

Відпустки більшої тривалості надаються також воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин. Передбачається, що їх щорічна основна відпустка не може бути меншою 30 календарних днів. Невоєнізованим працівникам гірничорятувальних частин відпустка надається тривалістю 24 календарні дні, але за кожних два роки стажу на зазначених роботах відпуст-

296

ка збільшується на 2 календарні дні. Максимальна тривалість відпустки цим категоріям працівників не може перевищувати 28 календарних днів.

Існують подовжені відпустки також для працівників лісозаготівельних, лісогосподарських, лісозахисних, лісовпорядних підприємств і виробничих об'єднань, що займаються заготівлею воску і добуванням живиці, а також для працівників підприємств агролісомеліорації, міжгосподарських лісгоспів, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, лісопунктів, лісництв і лісозаготівельних дільниць, а також лісництв, які входять до складу підприємств інших галузей народного господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, для яких щорічна основна відпустка надається тривалістю 28 календарних днів, при умові, що вони зайняті на роботах, посадах і за професіями, зазначеними у Списку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р. № 570^і.

У лісовпорядних підприємствах правом на цю відпустку користуються працівники лісовпорядних експедицій та партій, які 'виїжджають на місце лісовпорядних робіт на польовий період, але не менше ніж на 3 місяці протягом року.

Постійними лісозаготівельними дільницями, які входять до складу підприємств інших галузей народного господарства, праця в яких дає право на зазначену відпустку, є виробничі підрозділи щорічної дії, які мають плановий обсяг заготівлі і вивезення деревини не менше ніж 4 тис. куб. метрів на рік.

Правом на відпустку тривалістю 28 календарних днів не користуються працівники деревообробних підприємств, цехів (крім шпалорізних цехів і цехів з виробництвом технологічної дранки), житлово-комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, які діють як самостійне виробництво, так і в складі лісогосподарських підприємств і об'єднань.

Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам щорічна основна відпустка надається тривалістю до 56 календарних днів. Порядок надання відпустки зазначеним категоріям працівників затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 346².

¹ Офіційний вісник України. — 1997. — № 24. — С 78.

² Там само. — № 16. — С 73.

297

Тривалість такої відпустки диференціюється залежно від посади, яку займає працівник, від 28 до 56 календарних днів. Право на таку відпустку мають працівники дошкільних закладів освіти, позашкільних закладів освіти, середніх закладів освіти, закладів освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації, вищих закладів освіти, закладів післядипломної освіти, навчально-методичних центрів і кабінетів, науково-дослідних та інших наукових установ і організацій, науково-дослідних та наукових підрозділів установ, організацій, підприємств, якщо їхня посада передбачена у названій постанові Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р.

Недоліком Закону України «Про відпустки» можна вважати те, що тривалість щорічної відпустки не ставиться ним у залежність від тривалості стажу роботи працівника, за винятком окремих категорій працівників, що передбачено ст. 6 цього Закону. Законодавством багатьох європейських держав встановлено, що тривалість основної щорічної відпустки залежить від тривалості трудових відносин кожного працівника. їм гарантується відпустка мінімальної тривалості, незалежно від трудового стажу, але у подальшому, чим довше працює особа на підприємстві, тим більшої тривалості надається їй щорічна відпустка. При цьому відпустка виконує також своєрідну функцію стимулювання тривалої роботи на одного роботодавця.

Вітчизняне законодавство, незважаючи на пропозиції вче-них-юристів, все ж залишило поза увагою залежність тривалості відпустки від стажу роботи, а тому складається ситуація, коли і молоді, щойно прийняті на роботу працівники, і особи, що мають стаж 10—15 років роботи на підприємстві, отримують за загальним правилом однакової тривалості щорічну відпустку.

9.3.2. Щорічні додаткові відпустки

Крім щорічної основної відпустки трудове законодавство України передбачає також надання для певних категорій працівників додаткових щорічних відпусток. Такі відпустки згідно із Законом України «Про відпустки», існують двох видів і надаються: за роботу із шкідливими та важкими умовами праці та за особливий характер праці.

Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці передбачена для працівників, які зайняті на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкід-

298

ливих виробничих факторів. «Списки виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці» затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290^і (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 травня 2003 р. № 679).

Законом встановлена загальна тривалість цієї відпустки до 35 календарних днів. Конкретна тривалість відпустки визначається колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умови праці та часу зайнятості працівника в цих умовах. Проте цією ж постановою від 13 травня 2003 р. передбачено максимальну тривалість такої відпустки для кожного виробництва, професії і посади, що очевидно суперечить п. 2 ст. 7 Закону України «Про відпустки» і обмежує права роботодавця та трудового колективу на встановлення конкретної тривалості щорічної додаткової відпустки за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці. Право на цю щорічну додаткову відпустку мають лише ті працівники, які виконують роботи, пе-, редбачені вищезгаданим Списком.

Зазначений Список складається з п'яти книг. Кожна книга поділена на розділи за галузями економіки.

У тому випадку, коли виробництво зазначене без переліку конкретних професій чи посад, то правом на вказану додаткову відпустку користуються всі працівники, які там працюють.

Зазначена додаткова відпустка надається працівникам, які працюють у цих умовах не менше половини робочого дня. Тривалість вказаної відпустки встановлюється пропорційно фактично відпрацьованому часу в цих умовах і зазначається в колективному договорі.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці для працівників відповідного підприємства встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці. Така атестація робочих місць за умовами праці відбувається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» від

¹ Офіційний вісник України. — 1997. — № 48. — С 22.

299

1 серпня 1992 p. № 442^і. При її проведенні враховується гігієнічна оцінка умов праці відповідно до «Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України і Міністерства праці та соціальної політики України від 31 грудня 1997 р. № 383/55².

Міністерство праці та соціальної політики України роз'яснило, що у випадках, коли тривалість додаткової відпустки за результатами атестації робочих місць перевищує максимальну тривалість, вказану у Списку, відпустка може бути продовжена на кількість днів цієї різниці за рахунок власних коштів підприємства. Оскільки максимальна тривалість такої відпустки для конкретного виробництва чи професії визначена вже згадуваною постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 2003 р., то Міністерство праці та соціальної політики України не мало достатніх підстав, аби передбачати тривалість відпустки більшу ніж передбачено цією Постановою. Проте, з огляду на ч. 2 ст. 7 Закону України «Про відпустки», можна вважати правомірним надання додаткової відпустки більшої тривалості за результатами атестації ніж це встановлено Списком лише в тому випадку, якщо її тривалість визначено у колективному договорі.

Ще одним видом щорічних додаткових відпусток, як було зазначено, є відпустки за особливий характер праці. Згідно зі ст. 8 Закону України «Про відпустки» існує два види таких відпусток:

1) працівникам, робота яких пов'язана з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я;

2) працівникам з ненормованим робочим днем.

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, робота яких передбачена «Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або викону-

¹ Зібрання постанов,Уряду України. — 1992. — № 9. — Ст. 211.

² Офіційний вісник України. — 1998. — № 4. — Ст. 167.

300

ється в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 травня 2003 р. № 679)¹. При визначенні конкретної тривалості таких відпусток у календарних днях існує також законодавча недоречність, як і при визначенні тривалості відпусток за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці. Тобто як і у попередньому випадку ч. 2 ст. 8 Закону України «Про відпустки» визначає, що конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором. Натомість, постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. зроблено спробу нормативно встановити тривалість відпусток за роботу з особливими умовами праці для конкретних виробництв і робіт.

Тривалість цієї відпустки залежить від часу зайнятості працівника в умовах, що дають на неї право. Право на вказану відпустку мають працівники при умові зайнятості в цих умовах не менше половини тривалості робочого дня.

І нарешті, додаткова відпустка передбачена для працівників, які працюють на умовах ненормованого режиму робочого часу. Вони користуються правом на щорічну додаткову відпустку тривалістю до 7 календарних днів. Конкретна тривалість цієї відпустки, а також перелік категорій працівників, яким вона надається, встановлюється колективним договором.

Така відпустка надається як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, а також необхідність періодичного виконання службових обов'язків в умовах понад норму робочого часу. Щорічна додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

9.3.3. Інші види щорічних відпусток, передбачені законодавством

Законом України «Про відпустки» передбачена можливість надання деяким категоріям працівників щорічних відпусток, що не передбачені цим законом. Такі види щорічних відпусток

¹ Офіційний вісник України. — 2003. — № 21. — Ст. 917.

301

можуть встановлюватися як спеціальним законодавством, так і колективним договором.

Законом України «Про державну службу» передбачено, зокрема, що державним службовцям надається щорічна основна відпустка тривалістю ЗО календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу. Крім щорічної основної відпустки тим державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, надається щорічна додаткова відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з другого року вона збільшується на 2 календарні дні за кожний наступний рік. При цьому тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів. Аналогічно надається відпустка посадовим особам органів місцевого самоврядування.

Законом України «Про статус суддів» передбачено право суддів на щорічну основну відпустку тривалістю ЗО робочих днів з наданням додаткового посадового окладу. Суддям, що мають стаж роботи на посадах судді, слідчого чи прокурорських працівників понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Прокурорам і слідчим прокуратури згідно із Законом України «Про прокуратуру» надається щорічна відпустка тривалістю ЗО календарних днів з оплатою проїзду до місця відпочинку і у зворотному напрямку. Цим же особам за стаж роботи в органах прокуратури надається щорічна додаткова відпустка при стажі роботи понад 10 років тривалістю 5 календарних днів, понад 15 років — 10 календарних днів і за наявності понад 20 років стажу — 15 календарних днів.

Посадові особи митних органів залежно від вислуги років мають право на щорічну відпустку при стажі до 10 років тривалістю 30 календарних днів, при стажі від 10 до 15 років — 35 календарних днів, від 15 до 20 років — 40 календарних днів, при стажі понад 20 років — 45 календарних днів. Це врегульовано «Положенням про порядок та умови проходження служби в митних органах України».

Законом України «Про статус народного депутата» від 17 листопада 1992 р. № 2790-ХП врегульовано право народних депутатів на щорічну відпустку у міжсесійний період тривалістю

302

45 календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі подвійної місячної заробітної плати.

Громадянам України, які проходять альтернативну (невійськову) службу надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів. За перший рік такої служби вказана відпустка надається після відпрацювання одинадцяти календарних місяців.

Членам добровільних пожежних дружин Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 р. № 3745-ХІІ передбачає можливість надання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати за активну участь у роботі цих дружин тривалістю до 10 робочих днів на рік. Така відпустка надається за рішенням роботодавця. Аналогічна відпустка тривалістю до 5 календарних днів за рішенням трудового колективу може надаватися членам громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону за поданням керівників цих органів. Можливість надання такої відпустки передбачена Законом України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 р. № 1835-ІП. і Законами України «Про позашкільну освіту» від 22 червня 2000 р. № 1841-ІП і «Про професійно-технічну освіту» передбачено право педагогічних працівників позашкільних навчальних закладів та установ професійно-технічної освіти на щорічну основну відпустку тривалістю не менше 42 календарних днів. Порядок надання цих відпусток врегульований постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам» від 14 квітня 1997 р. № 346, яка була прийнята відповідно до Закону України «Про відпустки».

Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 р. № 540/97-ВР передбачає право журналістів незалежно від форми власності органу масової інформації, у якому він працює, на щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів. До журналістів за цим Законом належать працівники, які професійно збирають, одержують, створюють і займаються підготовкою інфор-

303

мації для засобів масової інформації, виконують посадові службові обов'язки у засобах масової інформації (в штаті або на позаштатних посадах).

Ще один вид відпустки передбачено Законом України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» від 12 грудня 1991 р. № 1972-ХІІ. Зокрема, медичні працівники, які були заражені вірусом імунодефіциту людини або захворіли на СНІД внаслідок виконання професійних обов'язків, мають право на щорічну відпустку загальною тривалістю 56 календарних днів з використанням її у літній або інший зручний для них час.

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» врегулював тривалість надання щорічних відпусток працівникам, які працюють або перебувають у відрядженні на територіях радіоактивного забруднення. Особам, які працюють на території зони відчуження і безумовного відселення, відпустка надається тривалістю 44 календарні дні, а працівникам, зайнятим у зоні гарантованого добровільного відселення — 3.7 календарних днів. Ті ж, хто працює в зоні посиленого радіоекологічного контролю, мають відпустку ЗО календарних днів. Ці відпустки надаються пропорційно відпрацьованому на зазначених територіях часу. Якщо працівник має право на щорічну додаткову відпустку, то вона надається понад основну, передбачену Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Blog

Содержание