Винниченко володимир сонячна машина
| Вид материала | Документы |
- Реферат на тему, 68kb.
- Назад до Програми Цимбал Тарас (Київ) "сонячна машина" В. Винниченка в контексті еволюції, 506.72kb.
- Дмитро Буравченко "культурне життя за директорії унр: здобутки та втрати", 153.77kb.
- Палочки, 47.7kb.
- Т. А. Ябс Ответственный за выпуск: О. А. Винниченко Все различны все равны: библиографический, 1122.02kb.
- Утверждено утверждаю, 22.85kb.
- Дрнті 61 Спосіб мембранного розділення Тюкавін Володимир Олександрович, 51.08kb.
- Шлифовальная машина со101м назначение изделия, 100.44kb.
- Машина для нарезки отходов текстиля: Модель 550, 25.03kb.
- Проблеми цивільного та підприємницького права в україні b. I. Бірюков володимир Іванович, 167.83kb.
Поліцай-президія Берліна»
О, це повинно її розворушити хоч трохи!
— Дитинко! Вибачте, що я вас турбую. Але я не можу сховати від вас. Дуже важне для вас. Знову про вашого доктора Рудольфа та його Сонячну машину. Ціла урядова оповістка. Хочете, я прочитаю?
Труда мовчки переводить очі із стелі на Душнера й чекає. Він, хапаючись, голосно читає, весь час позираючи на непорушне хмарне смугляве лице. Раптом воно темніє, очі оживають, уся постать підстрибує вгору, і люто стиснений кулачок б'є по канапі.
— Брехня! Підла поліційна лицемірна брехня! Він не хо-рий! А Машина зовсім не безглузда коробка, їхні голови — безглузді коробки! Фе, гидота! І брильянтів він не крав. А просто взяв для своєї Машини!
— Хм! А чого ж він попав у божевільню?
— Вони його запакували туди!
— Ну, як же так: здорову людину, та ще за те, що вона винайшла таку велику річ, запакувати до божевільні? Це ж нелогічно, дитинко.
— Ах, логічно! А логічно, щоб перевернений, старий, гидкий дегенерат запакував навіки в тюрму молоду дівчину і... А, знаю вашу логіку! Вашу законну, моральну логіку! І герой Руді, що втік, і слава Інаракові! І от візьму й буду скрізь вести пропаганду за Сонячну машину. Ану, нехай мене карають «на підставі законів воєнного часу». Будь ласка! Як сміє поліція заборонити мені говорити, що я хочу? Як?
Чорно-срібний лицар те зовсім задоволений наслідком роз-бурхання. Дійсно, що за несподіване Страховище ця дівчина. Вся душа її, як хвиля — то в один бік гасне, то в другий. Ще справді в цьому стані вибіжить на вулицю та й почне вчиняти свій бунт.
— Так, розуміється, поліція не може забороняти. Це, справді, може, вже занадто. Але коли це справа Інараку, то... Ну, та бог із нею. А от дозвольте мені прочитати ще одну цікаву річ. Це дійсно вже щось зовсім таємне. Слухайте, дитинко, чи не до вас це стосується? Це оповістка. На першій сторінці. Слухайте:
«Того, хто весною помилився в саду, хто вміє до гримувати свого слова, об'єкт помилки під словом честі повної безпеки просить про побачення».
— Ну, що ви скажете, дитинко? Не вас? Ні? Ви ніде весною в саду не помилялись? Слова свого ви дійсно вмієте дотримувати, а от чи вмієте помилки весною робити? Га?
Труда серйозно думає. Весною? В саду? Якої саме весни? Може, Макс?
— Ах, дурниці! Ідіотська оповістка. Я хочу в ресторан, Душ-нере! В театр, у кабаре, куди хочете. І багато вина! Чуєте! Я їм покажу «таку особу»! Тепер усе одно! Тепер я зовсім вільна. І щоб мені через два дні театр був. Чуєте? Капелюш! Рукавички!
***
Наделі знаменито влаштувалися собі: знайшли якогось далекого родича, великого комерсанта, крамаря мистецькими народними виробами, він їм дає роботу — і вони чудесно заробляють тепер. Усі сини покидали свої фабрики, примадикували в себе в помешканні невеличкий електричний верстат і працюють усією родиною. Робота легка, чепурна, цікава: вишліфовувати скляні та глиняні вироби та розмальовувати їх власноручно із суто народних рисунків. Навіть старий і стара, та навіть маленькі Наделята, оті пуцьвірки, Грета та Лорхен, і вони тепер заробляють немалі гроші. Щодня Герман, або Фріц, або всі разом виносять із помешкання цілі валізки оброблених виробів, а приносять нові замовлення.
Розуміється, сусідам чи знайомим вони адреси свого родича не дають — то вже чорта з два, міцно тримають про себе самих. Але милуватися виробами, вже готовими, можна всім, хто хоче. І які, справді, чудесні скляночки, вазочки, чашечки, горщечки, які тонкі рисунки, фарби! Аж диво бере, що проста робітнича родина може справлятися з такою делікатною роботою. Звичайно, родич їхній дав їм секрет, без секрету, розуміється, треба довго мозолі натирати, щоб дійти такої вмілості.
Але ж і як завзято зате працюють! Цілий день чути в них шкварчання, пиляння, тихеньке постукування; з раннього рана до пізнього вечора горить робота в щасливих Наделів. Перші дні то аж наче сп'янілі всі були від радості та щастя, мало не цілувалися з усіма, кого зустрічали, хто приходив до них. А тепер усі такі здорові, бадьорі, веселі, привітні. Де ділася вічна гризня їхня, від якої часом сусідам доводилось вікна зачиняти та в підлогу стукати, щоб тихше гризлися. Тепер у них вічно ясний сміх, жарти, співи за роботою. Буває ж щастя людям, в яких багаті та негорді родичі.
Справді, від самісінького ранку до вечора кипить робота в Наделів; не там, звичайно, де виставлено вже зроблену роботу на показ людям, а в найдальшій кутковій кімнаті, куди нікому чужому не дозволяється входити О, в секрет роботи нікого втаємничувати Наделі не хочуть. Навіть у сусідню з майстернею кімнату ніхто не допускається. Та й мають рацію: всякому захочеться легкий хліб перехопити.
І щовечора сини з важкими валізками в руках весело виходять із квартири й легко сходами зносять їх униз. Там на них уже чекає стареньке, поганеньке авто родича-комерсанта, забирає валізки — і майнули хлопці як на гулянку.
А Берлін із кожним днем щораз більше га більше гуде дивною чуткою, хвилюючою казкою про таємну Сонячну машину. Пропаганда її заборонена (дозволяється тільки в сатирично-гумористичних часописах сміятися з неї); вживання її загрожує карою; ніде ні за які гроші купити її не можна; ніхто її сам не бачив, ніхто сам того сонячного хліба, розуміється, не ів, на дух не нюхав, на смак не куштував. А тим часом Берлін щораз дужче та дужче гуде тою казкою, наче хтось щодня підкладає та й підкладає вогню у величезне залізобетонове черево велетня.
Що таке Сонячна машина? О, це надзвичайна штука!
Сонячна машина то такий апарат, який сам собою витягує з рослини всі соки; ті соки він проціджує, перетворює в новий чудодійний газ. Тим газом треба дихати, поки з'явиться піт на чолі, і як з'явиться піт, тоді людина почуває, що насити лась, і зараз же страшенно п'яніє, їсти ж зовсім нічого не треба. Цей апарат винайшов син одного графа, якого батько за злочинство нібито хорого сховав у божевільню, назвавши доктором Рудольфом Штором. В дійсності ж він не Рудольф Штор, а граф.
О ні, Сонячна машина — це просто одна із штук індуської окультичної науки. Ніякого Рудольфа Штора взагалі на світі немає. Ніяких взагалі апаратів нема. Просто сугестія. Людині з нахилами медіїма дається в руки який небудь предмет, для більшої перекональності скло, і через те скло передається наказ орудної центральної волі. Об'єкти цієї волі виконують наказ, крутять яку небудь машинку, їдять усяке чортзна що й почувають себе так, як їм наказано. Ніякого сумніву, це робота агентів Союзу Східних Держав. Поліція вже арештувала кілька суб'єктів із такими склами, двоє з них були китайці, а один—відомий індуський факір, що недавно прибув до Європи.
І з кожним днем виразніш і виразніш гуде Берлін. Не можна, заборонено йому густи, а він таки гуде, а він хвилюється, а він снує химерні візерунки свого розворушеного віковічного бажання. І вже частіш та частіш поліція ловить людей із склами, із самими навіть Сонячними машинами. На фабриках та заводах усе частіше з'являються якісь люди, що роздають загорнуті в папірці круглі, жовто-червоняві, опуклі скла, а на папірцях точно й докладно надруковано інструкцію, як дома кожному, маючи скло, треба робити собі Сонячну машину та як її вживати.
І вже частіше трапляються люди, які самі бачили Сонячну машину, які самі іли сонячний хліб. Сонячної машини в них самих, розуміється, немає, боже борони, але вони з цікавості в одного чоловіка спробували зробити собі хліба Тільки з цікавості!
І казка росте, гомонить, хвилює, не дає покою. Діловий, практичний, точний, скептичний Берлін починає пройматися легковажною мрійністю, поверховістю, недбальством, довірли вістю. Казка залазить у затхлі, темні бюро й спиняє задумою руки найретельніших урядовців. Вона влазливо таємно шелестить шепотом по конторах, майстернях, по всяких установах, де сидять прикуті люди, навіваючи їм мрію про те, як іприйде «вона» й розкує їх. Вона галасує, кричить, стукає склянками об стіл по брудних тавернах і вимагає. Вона навриписто тиснеться в учені кабінети й видирає увагу з рук поважних, серйозних, точних наук. Вона турбує, нервує, дратує, люгить урядові інституції, яким ніколи не доводилось мати діла з фантастичними речами.
Вона всюди вносить нелад, заколот, непокій, незгоду, гризню. Все, чого вона тільки торкається своїм химерним, таьмним диханням, зараз же починає шумувати, розкладатись.
Об'єднаний Банк — залізобетонова фортеця її не розхитали, не зрушили ніякі фінансові бурі, ніякі політичні завірюхи, ні землетруси. А дихнула «вона» — і фортеця дала розколину, невеличку, а все ж таки розколину незгоду між Штіфелем і Мертенсом. Штіфель (голова концерну пресових трестів) вважає політику уряду щодо цієї ідіотичної Машини за цілком дурну й провокаційну. Навіщо забороняти пресі писати про неї? Для чого робити це божевілля тайною, для чого обсновувати її серпанком загадковості, страху? Заборона — споконвіку найкраща пропаганда забороненого Дати волю говорити, дати змогу вільно боротися з цією химерою!
Мертенс не згоджується. Не всяка воля в добро Воля пор нографп є заіин для юнацтва Сонячна машина є порнографія для недорослого людства. Що? Ні? Отже, дати волю порнографії? Га? Дати волю всяким Інаракам? Що?
Штіфель не здається. Дати волю не Інаракам, не вихвалянню, а волю роз'яснювання, критики, дати можливість боротьби з фантастичними чутками, легендами, тайними прокламаціями соціалістів, інаракістів, анархістів і всієї тієї гиді, що живиться всякою забороною. Берлін щодня засипаний різними нелегальними відозвами. Інарак розносить мікроби по всіх закутках, хороба захоплює вже й провінцію. А уряд не дає змоги громадянству боротись антисептичними засобами, сховав голову в пісок і думає, що все гаразд. Усі розумні люди тільки плечима знизують.
І диво дивнеє, вперше управа Об'єднаного Банку більшістю голосів висловлюється проти пана президента Фрідріха Мертенса. Волю слова в справі Сонячної машини дозволяється, правда, з обмеженням: пропаганда й вихваляння забороняється, тільки критика та роз'яснювання. Пан президент посміхається. Штіфель і пресовий концерн непогано на цьому вийдуть, тираж газет підскочить процентів на сто.
Пан президент помиляється: вже в перших днях тираж підскакує на тисячу процентів. Друкарні не справляються з вимогами контор, контори не справляються з вимогами аген тур, агентури — з покупцем. Екстрене мобілізується ціла армія робітників, урядовців, агентів, кіосків.
Соціалістична й усяка інша преса, що живиться всякою хо-робою й розносить мікроби, розуміється, гвалтує, що їй забороняється легально це робити. О, нехай гвалтує!
Але казка й серед соціалістів уносить розлад і незгоду. Не всі й соціалісти хочуть вихваляти Сонячну машину. Бо казка не має нічого спільного з реальною політикою. Бо соціальний процес підлягає залізним законам розвитку. Бо перестрій громадянства має бути результатом органічного перетвору його, а не наслідком появи якогось фантастичного винаходу. Віра в це є просто дитинство, це — одривання уваги від реальної праці, це — дрібнобуржуазні забобони, брак соціалістичного думання, зрада всіх метод пролетарської історичної боротьби. Пан президент мусить погодитись воля слова часом буває корисною річчю.
Та що більше навіть Інарака не минуло непокійне, розкла дове дихання казки. Інарак розколюється. Інарак гризеться, Інарак явно гине. Макс, Паровоз і Кестенбавм тепер рішуче, жагуче, безкомпромісово проти терору Всі сили, всі засоби, вся увага тільки Сонячній машині! Годі крові, смерті, ненависті, змов, убивств. Годі ворожнечі з іншими робітничими організаціями. Треба ввійти з ними в порозуміння, треба організувати єдину спільну грандіозну акцію всіх залежних, голодних, ображених, експлуатованих, невільних, усіх, усіх, незалежно від класу, стану, переконань, віку, статі, фаху, партійності. Треба підняти всеєдиний рух з одним покликом, з єдиним гаслом: воля Сонячній машині! К чорту всю політику, закони, парламенти, нехай видають, які хочуть, закони, нехай ведуть, яку хочуть, політику, нехай навіть війну оповіщають, аби гільки воля Сонячній машині.
Тіле ж, Клара й Гоферт рішуче, жагуче й безкомпромісово проти такої легковажної, емоціональної, ентузіастичної тактики. Що значить бути проти терору? Це значить бути проти самого Інараку. Інарак є загроза, кара, страх. Інарак є залізна дисципліна. Інарак є революційний смолоскип, авангардний напад, перші блискавки бурі. Значить, знищити бурю? Значить, дати повну волю Мертенсам? Дати їм повну волю знищити ту саму Сонячну машину?
А бідний маленький Штііндлер то відсуває окуляри на наморщене чоло, то зсуває їх на ніс: дійсно, стати на один бік — шкодити Машині, цього він не може. Стати на другий бік — знищити Інарак. І цього він не може. І те—неправильно, і те— неправильно. А що є тепер правильне? Все переплуталось, змішалось, якась фантастика, п'яний сонячний дзвін, несерйозність, дурна любовність — дійсно, якась просто неповажна дитяча емоціональність.
А казка тим часом робить свою таємну, незриму роботу. Газети Штіфеля розкуповують мільйонами, сотні редакцій гатять у жадну пащу торби купи антисептичних статей, заміток, віршів, карикатур, наукових розвідок; цілі резервуари науки, сміху, глуму, загроз виливаються на очманілу, розпалену голову юрби.
А вона все ж таки хвилюється, жде, мріє, шукає, нишпорить, прислухається, таємно вчитується в нелегальні відозви, вслухається в шепотливі розмови, отарою біжить на «азіатсько-африканських агентів», жадібно хапаючи з їхніх рук чудодійні скла, люто захищаючи їх собою від «агентів Об'єднаного Банку».
***
А тим часом Наделі собі працюють. Цілий будинок від гори до низу повний розмов про Сонячну машину. Тільки Наделям вона цілком байдужа—та и справді, нащо їм сонячний хліб, коли вони мають і простий, та добрий?
Щовечора сини зносять на авто важкі валізки й везуть їх до свого родича.
Правда, вони везуть не до одного родича, а до багатьох. По всіх кварталах Берліна живуть їхні родичі, які потребують виробів майстерні Наделів.
Через те в майстерні Наделя робота ніколи не вгаває. Всі за тою роботою. Навіть Лорхен. її функція найголовніша виймати з води прохололі жовто-червоняві кругленькі скла й подавати їх Фріцові. Правда, це саме робить і Грета, але Лорхен справляється далеко краще за Грету. Кривий добрий дядьо Руді в білому балахоні, як у різника Губерта, варить скла в гарному блискучому-блискучому казані, варить так, як мама колись зупу. (Тепер ніякої отої нудної зупи вони вже не їдять, навіть дорослі!). І, коли він сипле в цей казан якийсь червоний порошок, усі затихають і до дядя ніяк не можна підходити. Потім можна. Потім він сам бере Лорхен під пахви й високо-високо підносить над своєю головою. І тоді вся кім ната робиться така чудна чудна, не своя, чужа. І всіх одразу видно: і тата з мамою, що рівнесенькими ковбасками складають скла у валізки, і Германа, що краще за всіх уміє вишаровувати скла, і Дітріха, що так величається тим, що помагає дядькові. І в усіх тоді такі смішні обличчя з білими зубами, всі догори до неї повернені. І мама тепер сміється; як приїхав дядьо до них, мама стала така добра-добра.
А в обід тато, або мама, або Герман, або Грета роблять сонячний хліб із свіженької запашної травички. Чудесний, тендітний, солодкий, кращий навіть за пиріжечки з кремом. Лорхен сама ще не робить хліба, вона ще маленька, от як почне ходити до школи, тоді їй зроблять гарненьку-гарненьку соняшничку і вона сама собі й мамі робитиме хліб. Про це нікому-нікому не можна казати, бо чужі дяді відберуть у них і скла, і дядя Руді, і все-все. Через те Лорхен навіть надвір не пускають, але вона й не хоче, бо дома в майстерні веселіше.
Іноді увечері, як Лорхен ведуть уже спати, забігає чорний дядьо Макс. Він також підносить її догори й так лоскітно цілує під підборіддя у шийку. Дядьо Макс та вона, тільки вони обоє говорять дядеві Руді «ти», більше ніхто не сміє. І так само тільки вона та дядьо Макс мають право обнімати дядя Руді. От тільки з тою різницею, що вона може обнімати за коліна, а він — аж за плечі. Але як вона виросте, то й вона за плечі обніматиме.
Що ж буває після того, як Лорхен іде до свого ліжечка, того вона вже не знає, бо в ліжечку вона не працює, а спить.
***
Тіна дуже хвилюється, вигладжує свою зовсім простеньку, скромну (тільки трошечки кокетливу) суконьку й нетерпляче поглядає на Макса. (Боже, як він сьогодні прибирається, чепуриться, волосочок до волосочка вкладає, наче до нареченої збирається!) Вже четверта година. Мама казала, точно о четвертій треба бути, тоді в майстерні настає маленька перерва, і тато тоді найвеселіший буває, бо вчить Лорхен машину крутити. Ну от, а Макс знову за свою коробку береться, перев'язує другим ременем — той, мовляв, негарний.
Сьогодні Тіна й зачесана скромно, гладенько, як до школи колись. Губи без краплиночки фарби, брови, вії такі, як иам-а родила їх. Максові вона сьогодні, напевне, зовсім не подобається. І ластовиння дуже видко, і уста без фарби такі широкі, і очі якісь лисі.
Але Макс вовтузиться із своєю коробкою, як кошеня з клубком, і нічого не бачить. І що воно таке в тій коробці?
— Ну, а як вас, Тіно, пані Бетман приняла?
Тіна радісно-злякано скрикує й притуляє руки до лиця. Ох, вона ж і забула розказати. (Сьогодні вона зовсім, як очманіла, саму себе ще десь забуде. Ій-богу!) Це ж була історія в Бетманів! Самого Бетмана не було дома. Тільки високошановна пані. Ну, звичайно, і пані Шустер. Ах, Макс не знає, хто ця пані Шустер? Це — міністр-президент усієї фірми Бетманів. Пані Шустер прийняла її страшенно холодно. Ага, скрізь погано, знов до Бетманів! Ну, Тіна нічого не хотіла їй казати. Добре, думай собі, що хочеш. Аби тільки до дівчат пустила. Та дурна взяла та й пустила. І от що тут тільки почалось, як вона показала скла дівчатам! Почали видирати одна в одної, вищати, кричати, кидатися подушками, танцювати на столах. Прибігла Бетман, прибігла Шустер: «Що таке, що за скандал? Знов ця Тінка тут щось учинила? Марш по кімнатах!» Еге, дівчата тільки в регіт та в свист. «Не хочемо! Одходимо! Всі йдемо на волю! Кінець! Годі!» Шустер отетеріла, Бетма-ниха до телефону, до поліції: бунт! А дівчата тим часом поскладали свої куфри, та й гайда. Восьмеро того самого вечора виїхало, а чотири на ранок утекли. І ні одна не сказала про Сонячну машину! Ні одна! Тільки сама Шустер догадалася. Наслала до Тіни поліцію; але поліція понюхала, понишпорила й пішла. Що ж вона може знайти? Лють у них на Сонячну машину така, що пані Бетман аж плаче. Лається й плаче. Плаче й лається.
— Але, пане Максе, тепер я потребую багато скла! Нас уже тепер вісімнадцять душ є. Як кожній на день хоч по два скла роздати, то й то треба тридцять шість. А маленьку Софі поліція заарештувала. Бійка була з поліцією. Одного бендюжника дуже поранено.
Макс востаннє пробує підняти коробку. О, легка зовсім. Тепер вона подібна до куферка на дамські капелюші.
— Ну, гайда, Тіно! Я мушу поспішати.
Тіна вся затихає, зіщулюється, забуває і про Бетманів, і про поліцію.
Вони вдвох ідуть нагору. Макс попереду. Тіна позаду. В сінях уже чекає на них пані Надель і зараз же відводить Тіну в куточок, скинувши з неї капелюша і нашвидку пригладивши волосся. Нічого, зовсім колишня Тіна.
Потім Макс і пані Надель ідуть до кімнати, де старий Надель лежить на канапці, тримаючи в одній руці газету. Він швиденько й акуратненько складає газетку й вітається з гостем. Руді, видно, вже говорив із ним: старий не дивиться в очі, хмуриться, на щоках гарячі фіалкові плямки хвилювання.
— Ну, товаришу Наделю, будемо говорити прямо й одвер-то Добре? Можна сюди увійти Тіні і привітатися з вами?
Старий Надель пошарпує одним плечем, немов його щось там кусає, втягує носом повітря й мовчки відходить до вікна. Тоді пані Надель швиденько виходить до сіней і зараз же вертається з Тіною, ведучи її за руку. Тіна дрібненько ступає, спустивши очі долу й уся зашарівшись так, що й ластовиння не видно.
Мати підводить її до батька, пускає й одходить набік до Макса.
Тіна стоїть із звислими руками, із спущеними долу очима, гладенько зачесана, червона, злякана, чекаюча.
— Ну, що ж... Здорова була. Прийшла, то вже не виганяти.
Тіна раптом рвучко нахиляється, хапає батькову руку й цілує.
Тоді Макс широко підходить до старенького Наделя, нашвидку тисне йому лікоть, киває червоній Тіні, весело на бігу прощається з панею Надель і поквапом виходить
Його роль скінчена, йому треба тепер поспішати в своїй справі.
Дома він іще раз оглядає себе в дзеркалі, бере коробку й сходить із нею вниз. Вже за чверть п'ята. А він же дав слово Сузанні рівно о п'ятій бути вже в неї. Тепер не повинно бути ні неточності, ні обману, ні гри, ні лицемірства. Нічого.
Сьогодні він уже не обіймає величного портьє, не говорить чудних слів. І йде він до палацу цілком пристойно, поважно, такий весь чисто убраний, навіть у жабо з мереживом .От тільки коробка в руках. Коробка — не коробка, валізка — не валізка, нести її самому йому незручно, а льокаєві дати нізащо не хоче.
***
Сузанна чекає Макса в зеленому гроті. Це велика печера, обросла зеленим густим мохом. Старі сірі скелі випинаються по стінах незграбними рогами; в кутку загус жовтий сталактит, подібний до величезної обплилої воскової свічки; десь дзюркотить струмочок, звідкись просівається жовто-зелене світло. Тихо, журно. Пахне трошки лісовою цвіллю, трошки глицею. Збоку — плескуватий величезний камінь, оброслий мохом.
Коли Макс, мружачи очі, входить до грота, незграбно несучи поперед себе коробку й стукаючись об неї колінами, з каменя помалу підводиться русалка. Вона не встає, а тільки спирається на лікоть і жде. Як у всякої порядної русалки, на ній, крім легесенького газового зеленого жабуриння, розпущених кіс і легесеньких зелених черевичків, нічого немає. Максові гостро виразно впадають в очі дві підковосхожі густі зелені тіні під тугими оголеними грудьми, ріденько прикритими газом.
Русалка витягує до нього праву руку.