Щербина В. С щ64 Господарське право: Підручник. 2-е вид., перероб. І доп

Вид материала

Документы

Содержание Агентським договором Залізничний транспорт

Подобный материал:

• Нові надходження за червень природознавство, 359.1kb.
• Книга може бути корисною також для вивчення дисципліни "Страхові послуги", 7050.2kb.
• Аграрне право України, 114.91kb.
• Л. P. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. Вид друге, перероб., 4077.25kb.
• Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
• Кіндрацька Г.І., Білик М. С., Загородній А. Г. Економічний аналіз: Підручник/за ред, 17.94kb.
• Видавництво Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, 111.34kb.
• Список використаних джерел, 8.66kb.
• О. В. Бабкіна, д-р політ наук, проф. (Київ держ пед ун-т), 5906.13kb.
• О. В. Бабкіна, д-р політ наук, проф. (Київ держ пед ун-т), 5224.64kb.

25*
ГЛАВА 20

Правове регулювання інших

видів господарсько-торговельної

діяльності (бартер, зберігання

у товарному складі)

§ 1. Правове регулювання товарообмінних (бартерних) операцій

Згідно з ч. 1 ст. 293 ГК договір міни (бартеру) — це до­говір, за яким кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, господарське відання чи оперативне управ­ління певний товар в обмін на інший товар.

Термін «бартер», що вживається в ГК як тотожний терміну «міна», застосовується, головним чином, для позначення това­рообмінних операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності (див. Закон України від 23 грудня 1998 р. «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоеко­номічної діяльності»)¹.

Можна виділити такі характерні ознаки договору міни (бар­теру):

а) товар (майно) за цим договором передається у власність,
господарське відання чи оперативне управління (а не у воло­
діння чи користування);

б) об'єктом договору міни є товар (а не роботи чи по­
слуги);

в) товар за договором міни передається в обмін на інший
товар (а не на гроші, цінні папери тощо).

З положення, встановленого ч. 2 ст. 293 ГК, згідно з яким сторона договору вважається продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін, випливає, що договір міни (бартеру) найбільше наближається

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 5—6. — Ст. 44.

- 386 -

до договорів купівлі-продажу, поставки або контрактації. Про­те ознаки договору міни (бартеру), зазначені вище, свідчать про його самостійний характер в системі господарських дого­ворів.

Частина 3 ст. 293 ГК містить виняток із загального прави­ла, встановленого ч. 1 ст. 293 ГК щодо обміну одного товару на інший: за погодженням сторін можлива грошова доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вар­тості, якщо це не суперечить законодавству.

Законодавством встановлено заборону обмінювати майно, що віднесене до основних фондів і належить до державної або комунальної власності, якщо друга сторона у договорі міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприєм­ством. Інакше кажучи, державне майно, віднесене до основних фондів, що є державною власністю, може бути об'єктом міни (бартеру) лише у договорі з державним підприємством. Так само основні фонди, віднесені законодавством до комунальної власності, можуть бути об'єктом міни (бартері) у договорі з комунальним підприємством.

Законодавством можуть бути встановлені також інші особ­ливості здійснення бартерних (товарообмінних) операцій, по­в'язаних з придбанням і використанням окремих видів майна, а також здійснення таких операцій в окремих галузях господа­рювання. Наприклад, Закон України «Про регулювання това­рообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономіч­ної діяльності» встановлює режим здійснення товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності, відповідальність за порушення його норм та визначає повно­важення і функції державних органів під час здійснення конт­ролю за проведенням таких операцій.

Як зазначалося в договорі міни (бартеру) містяться елемен­ти договорів купівлі-продажу, поставки, контрактації, що дає змогу застосовувати до договору міни (бартеру) правила, що регулюють зазначені договори. Проте таке застосування відпо­відних правил не повинно суперечити законодавству і має відповідати суті відносин сторін.

Застосування до договору міни (бартеру) правил, що регу­люють договори купівлі-продажу, поставки, контрактації, не спростовує висновку щодо самостійного характеру договору міни.

- 387 -

§ 2. Правове регулювання зберігання у товарному складі

Товарний склад — це організація, що здійснює зберігання товарів та надає пов'язані із зберіганням послуги на засадах підприємницької діяльності. Отже, товарний склад є суб'єктом господарювання, що надає послуги на засадах підприємниць­кої діяльності.

Прикладом товарних складів, що здійснюють зберігання зерна (суб'єктами зберігання зерна), є: зернові склади (елева­тори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбі­кормові підприємства) та інші суб'єкти підприємницької діяль­ності, які беруть участь у процесі зберігання зерна (ч. 1 ст. 7 Закону України від 4 липня 2002 р. «Про зерно та ринок зерна в Україні»¹).

Товарний склад визнається складом загального користу­вання, якщо відповідно до закону, інших нормативно-право­вих актів або виданого суб'єкту господарювання дозволу (ліцензії) він зобов'язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи — товароволодільця. Так, згідно зі ст. 25 «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерновий склад є складом загального користування і зобов'язаний приймати на збері­гання зерно від будь-якої особи.

Як випливає з ч. З ст. 294 ГК, правовою підставою збері­гання товарів у товарному складі є договір складського збері­гання.

Згідно зі ст. 957 ЦК за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, пере­даний йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схорон­ності.

Отже, сторонами договору складського зберігання є товар­ний склад і поклажодавець (товароволоділець). Договір складсь­кого зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором. Наприклад, публічним договором, ти­пова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів Украї­ни, є договір складського зберігання зерна (ч. 1 ст. 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»).

Частина 3 ст. 957 ЦК вимагає, щоб договір складського зберігання укладався у письмовій формі. Письмова форма до­говору складського зберігання вважається дотриманою, якщо

прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

Згідно з ч. 1 ст. 961 ЦК товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Відповідно до ч. 5 ст. 37 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» форма бланків складських документів на зерно, порядок їх випуску, передачі, продажу зерновим скла­дам встановлені Порядком випуску бланків складських доку­ментів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2003 р. № 510 «Про забезпечення сертифікації зерно­вих складів на відповідність послуг із зберігання зерна та про­дуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно»¹. Цією ж постановою затверджено форму договору складського зберігання.

До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються положення статей 957—966 ЦК України.


Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 35. — Ст. 258.

- 388 -

Офіційний вісник України. — 2003. — № 16. — Ст. 706.

- 389 -

ГЛАВА 21

Правове регулювання комерційного посередництва

(агентських відносин) у сфері господарювання

§ 1. Комерційне посередництво (агентська діяльність): поняття, види, суб'єкти

Господарський кодекс в Главі 31 вперше на законодавчому рівні врегульовує відносини, що виникають при здійсненні такого виду господарської діяльності як комерційне посеред­ництво.

Комерційне посередництво, яке ще іменується в ГК агентсь­кими відносинами, завжди є підприємницькою діяльністю. Поняття комерційного посередництва розкривається в ч. 1 ст. 295 ГК, положення якої дають змогу виділити ознаки цьо­го виду господарської діяльності.

По-перше, комерційне підприємництво полягає в наданні послуг шляхом посередництва.

По-друге, комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, тобто діяльністю з метою отри­мання прибутку.

По-третє, комерційне підприємництво здійснюється лише певними суб'єктами: комерційним агентом, яким завжди є суб'єкт підприємництва, та суб'єктом господарювання (не обо­в'язково суб'єктом підприємництва), який є споживачем по­слуг посередництва. Згідно з ч. 2 ст. 295 ГК комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентсь­кому договорі, здійснює комерційне посередництво.

По-четверте, комерційне посередництво (агентська діяль­ність) має певні межі застосування: воно здійснюється у сфері

- 390 -

господарювання і лише при здійсненні суб'єктами господарю­вання господарської діяльності. Разом з тим законом можуть бути встановлені обмеження або заборона здійснення комерц­ійного посередництва в окремих галузях господарювання (ч. 5 ст. 295 ГК).

По-п 'яте, комерційне посередництво здійснюється комер­ційним агентом від імені, в інтересах, під контролем і за раху­нок суб'єкта, якого він представляє. Тому підприємці, які діють хоч і в чужих інтересах, але від власного імені, не визнаються комерційними агентами (ч. З ст. 295 ГК). Комерційний агент не може також укладати угоди від імені того, кого він пред­ставляє, стосовно себе особисто (ч. 4 ст. 295 ГК).

ГК (ст. 296) встановлює спеціальні підстави виникнення агентських відносин, зазначаючи, що агентські відносини ви­никають у разі:

• надання суб'єктом господарювання на підставі договору пов­
  новажень комерційному агентові на вчинення відповідних дій;
  
• схвалення суб'єктом господарювання, якого представляє
  комерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб'єк­
  та агентом без повноваження на її укладення або з перевищен­
  ням наданого йому повноваження.
  

§ 2. Агентський договір: зміст, виконання та припинення

Комерційне посередництво (агентська діяльність) є діяльніс­тю з надання послуг. Отже, агентський договір, яким опосе­редковуються відносини суб'єктів такої діяльності, є одним з видів договорів про надання послуг. Тому на нього поши­рюється дія норм Глави 63 ЦК, якими встановлені загальні положення щодо послуг та договору про надання послуг (та­кий висновок випливає з абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК), а також, як зазначено в ч. 2 ст. 305 ГК, положення ЦК, якими регулю­ються відносини доручення.

Агентським договором є договір, за яким одна сторона (ко­мерційний агент) зобов'язується надати послуги другій сто­роні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок (ч. 1 ст. 297 ГК).

Отже, як випливає з легального визначення поняття аген­тського договору, його застосування обмежено не лише сфе-

- 391 -


рою господарювання, але і предметом цього договору, яким є укладення угод або сприяння їх укладенню.

Згідно з ч. 2 ст. 297 ГК в агентському договорі мають визначатися:

• сфера, характер і порядок виконання комерційним аген­
  том посередницьких послуг;
  
• права та обов'язки сторін;
  
• умови і розмір винагороди комерційному агентові;
  
• строк дії договору;
  
• санкції у разі порушення сторонами умов договору;
  
• інші необхідні умови, визначені сторонами (зокрема, умова
  щодо території, в межах якої комерційний агент здійснює
  діяльність, визначену угодою сторін. У разі якщо територію
  дії агента в договорі не визначено, вважається, що агент діє в
  межах території України; форма підтвердження повноважень
  (представництва) комерційного агента тощо).
  

Агентський договір укладається в письмовій формі.

Виконуючи умови агентського договору, комерційний агент зобов'язаний повідомляти суб'єкта господарювання, якого він представляє, про кожний випадок його посередництва в укла­денні угод та про кожну укладену ним в інтересах цього суб'єкта угоду.

Угода, укладена від імені суб'єкта господарювання, якого представляє комерційний агент, без повноваження на її укла­дення або з перевищенням наданого йому повноваження, вва­жається схваленою цим суб'єктом за умови, якщо він не відхи­лить перед третьою особою дії комерційного агента. Наступне схвалення угоди суб'єктом, якого представляє агент, робить угоду дійсною з дня її укладення.

Оскільки комерційне посередництво є підприємницькою діяльністю комерційного агента, було б нелогічно і несправед­ливо обмежувати її наданням послуг лише одному суб'єкту господарювання. З іншого боку, суб'єкт господарювання в умовах конкуренції повинен мати можливість одночасно ко­ристуватися послугами не одного, а кількох комерційних агентів.

З урахуванням цього, ГК встановлює, що суб'єкт господа­рювання, якого представляє комерційний агент, має право до­вірити комерційне посередництво також іншим суб'єктам, але з повідомленням про це агента. У свою чергу, комерційний агент має право здійснювати комерційне посередництво також для інших суб'єктів господарювання, якщо інтереси суб'єктів, яких представляє комерційний агент, не є суперечливими у

питаннях, для вирішення яких запрошений цей агент (від­сутність конфлікту інтересів).

Викладене не поширюється на монопольні агентські відно­сини, за яких комерційний агент, що представляє суб'єкта гос­подарювання, не має права здійснювати комерційне посеред­ництво для інших суб'єктів у межах, передбачених агентським договором (ч. 2 ст. 299 ГК).

За загальним правилом, встановленим ст. 300 ГК, комер­ційний агент повинен особисто виконати дії, на які він упов­новажений суб'єктом, якого він представляє. Якщо агентсь­ким договором не передбачено інше, комерційний агент не може передавати на свій розсуд іншим особам прав, якими він володіє в інтересах того, кого він представляє.

За посередницькі операції, що здійснені комерційним аген­том в інтересах суб'єкта, якого він представляє, він одержує агентську винагороду у розмірі, передбаченому договором.

Агентська винагорода виплачується комерційному агенту після оплати третьою особою за угодою, укладеною з його посередництвом, якщо інше не передбачено договором сторін.

Якщо це передбачено договором, комерційному агенту спла­чується додаткова винагорода у разі, якщо він бере на себе зобов'язання гарантувати виконання угоди, укладеної ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє.

Умови виплати винагороди комерційному агенту за угоди, укладені після закінчення договірних відносин, а також інші умови, що стосуються розрахунків сторін, визначаються дого­вором.

Згідно з ч. 1 ст. 302 ГК комерційний агент не має права передавати конфіденційну інформацію, одержану від суб'єкта, якого він представляє, без згоди цього суб'єкта, використову­вати її у власних інтересах чи в інтересах інших осіб всупереч інтересам суб'єкта, якого він представляє, як при здійсненні комерційним агентом своєї діяльності в інтересах зазначеного суб'єкта, так і після припинення агентських відносин з ним.

Частина 2 ст. 302 ГК встановлює, що сторони агентського договору можуть укласти окрему угоду про захист конфіденц­ійної інформації суб'єкта, якого представляє комерційний агент (договір про нерозголошення).

Комерційний агент несе відповідальність за розголошення конфіденційної інформації відповідно до закону та договору.

Відповідальність сторін агентського договору встановлена ст. 303 ГК. Так, комерційний агент несе відповідальність у


- 392 -

- 393 -

повному обсязі за шкоду, заподіяну суб'єкту, якого він пред­ставляє, внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків, якщо інше не передбачено агентським дого­вором.

У разі порушення агентського договору суб'єктом, якого представляє комерційний агент, останній має право на одер­жання винагороди у розмірах, передбачених агентським дого­вором, а також на відшкодування збитків, понесених ним внас­лідок невиконання або неналежного виконання договору дру­гою стороною.

Підстави припинення агентського договору встановлені ст. 304 ГК, відповідно до якої агентський договір припиняється:

а) за угодою сторін;

б) у разі відкликання повноважень комерційного агента
суб'єктом, якого він представляє, або відмови комерційного
агента від подальшого здійснення комерційного посередниц­
тва за договором, укладеним сторонами без визначення стро­
ку його дії;

в) у разі вибуття однієї із сторін договору внаслідок її при­
пинення або смерті;

г) у разі виникнення інших обставин, що припиняють пов­
новаження комерційного агента або суб'єкта, якого він пред­
ставляє.

У разі відкликання повноважень комерційного агента суб'єкт, якого представляє комерційний агент, повинен сповістити його про припинення договору не менш як за один місяць, якщо більш тривалий строк не передбачений договором.

У разі усунення (закінчення) обставин, що призвели до при­пинення повноважень комерційного агента, ці повноваження за згодою сторін можуть бути поновлені.

ГЛАВА 22

Правове регулювання діяльності транспорту

§ 1. Види транспорту в Україні. Єдина транспортна система України

Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва. Він покликаний задовольняти потреби населен­ня та суспільного виробництва в перевезеннях.

Розвиток і вдосконалення транспорту здійснюється відпо­відно до національної програми з урахуванням його пріорите­ту та на основі досягнень науково-технічного прогресу і забез­печується державою.

Єдину транспортну систему України становлять:

• транспорт загального користування (залізничний, морсь­
  кий, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський
  електротранспорт, у тому числі метрополітен);
  

• промисловий залізничний транспорт;
  
• відомчий транспорт;
  
• трубопровідний транспорт;
  
• шляхи сполучення загального користування.
  

Єдина транспортна система повинна відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розга­лужену інфраструктуру для надання всього комплексу транс­портних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовніш­ньоекономічні зв'язки України.

Залізничний транспорт є однією з важливих базових галу­зей економіки України, забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв'язки і потреби населення у переве­зеннях. Діяльність залізничного транспорту як частини єдиної транспортної системи країни сприяє нормальному функціону­ванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному і

- 395 -

економічному розвитку та зміцненню обороноздатності держа­ви, міжнародному співробітництву України.

Залізниці у взаємодії з іншими видами транспорту своєчас­но і якісно здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, за­безпечують безпеку руху, розвивають сферу транспортного обслуговування народного господарства та населення.

До складу залізничного транспорту входять підприємства залізничного транспорту, що здійснюють перевезення паса­жирів і вантажів, рухомий склад залізничного транспорту, за­лізничні шляхи сполучення, а також промислові, будівельні, торговельні й постачальницькі підприємства, навчальні закла­ди, технічні школи, дитячі дошкільні заклади, заклади охоро­ни здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, підприємства промислового залізничного транспорту та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що за­безпечують його діяльність і розвиток.

До складу морського транспорту входять підприємства морсь­кого транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і ван­тажів, порти і пристані, судна, судноремонтні заводи, морські шляхи сполучення, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні і постачальницькі підприємства, на­вчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм влас­ності, що забезпечують роботу морського транспорту.

До складу річкового транспорту входять підприємства річко­вого транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і ван­тажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхо­вого господарства, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства, на­вчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

До складу автомобільного транспорту входять підприєм­ства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, авторемонтні і шиноремонтні підприєм­ства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали і автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації та соціаль-

но-побутові заклади, інші підприємства, установи та органі­зації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

До складу авіаційного транспорту входять підприємства повітряного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, аерофотозйомки, сільськогосподарські роботи, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспортні засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні заклади, ре­монтні заводи цивільної авіації та інші підприємства, устано­ви та організації незалежно від форм власності, що забезпечу­ють роботу авіаційного транспорту.

До складу міського електротранспорту входять підприєм­ства міського електротранспорту, що здійснюють перевезення пасажирів та вантажів, рухомий склад, трамвайні і тролейбусні лінії, ремонтно-експлуатаційні депо, службові приміщення, фунікулери, канатні дороги, ескалатори, заводи по ремонту рухомого складу і виготовленню запасних частин, споруди енер­гетичного господарства та зв'язку, промислові, ремонтно-бу­дівельні, торговельні та постачальницькі організації, навчальні заклади, науково-дослідні та проектно-конструкторські уста­нови, заклади охорони здоров'я, відпочинку, фізичної культу­ри і спорту та інші культурно-побутові заклади і підприєм­ства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу міського електротранспорту.

Складовою частиною єдиної транспортної системи України є відомчий транспорт. До його складу входять транспортні засоби підприємств, установ та організацій.

Підприємства та організації, які мають відомчий транспорт, повинні забезпечувати його розвиток і утримання на рівні, що відповідає вимогам безпеки при наданні транспортних послуг.

Відносини підприємств, які мають відомчий транспорт, з підприємствами, установами, організаціями та громадянами, яким вони надають транспортні послуги, та підприємствами транспорту загального користування регулюються кодексами (статутами) окремих видів транспорту.

Окреме місце в єдиній транспортній системі України посідає трубопровідний транспорт. Особливостями його організації і діяль­ності (систему трубопровідного транспорту в України станов­лять: магістральний трубопровідний транспорт і промисловий трубопровідний транспорт; специфічний спосіб транспортуван­ня, відсутність договорів перевезення) зумовлене і спеціальне правове регулювання діяльності цього виду транспорту.



- 396 -

- 397 -

§ 2. Законодавство про транспорт

Законодавство про транспорт (транспортне законодавство) — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відно­сини у сфері організації і безпосереднього здійснення госпо­дарської діяльності на транспорті.

Оскільки єдина транспортна система України налічує кілька видів транспорту, кожен з яких має певні особливості, то і законодавство про транспорт є досить значним за обсягом і різноманітним за змістом.

Відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, регулюють­ся, крім Цивільного та Господарського кодексів, в першу чер­гу, загальним Законом України від 10 листопада 1994 р. «Про транспорт»¹, Законами України від 15 травня 1996 р. «Про трубопровідний транспорт»², від 4 липня 1996 р. «Про заліз­ничний транспорт»³, від 20 жовтня 1999 р. «Про транзит ван­тажів»⁴, від 5 квітня 2001 р. «Про автомобільний транспорт»⁵, від 20 жовтня 1998 р. «Про функціонування єдиної транспорт­ної системи в особливий період». — Ст. 318, від 1 липня 2004 р. «Про транспортно-експедиторську діяльність»⁶.

Значне коло транспортних відносин регулюється транспор­тними кодексами і статутами окремих видів транспорту: По­вітряним кодексом України від 4 травня 1993 р.⁷, Кодексом торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р.⁸, Статутом внутрішнього водного транспорту СРСР⁹, Статутом автомобільного транспорту УРСР¹⁰, Статутом залізниць Украї­ни¹¹. Серед інших актів транспортного законодавства України варто виділити правила перевезення вантажів, що приймають­ся стосовно різних видів транспорту і різного роду вантажів.

Нормативні акти, які визначають умови перевезень, поря­док використання засобів транспорту, шляхів сполучення, орга-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 51. — Ст. 446.

^I Там само. - 1996. - № 29. - Ст. 139.

³ Там само. — 1996. — № 40. — Ст. 183.

⁴ Там само. — 1999. — № 51. — Ст. 446.

⁵ Там само. — 2001. — № 22. — Ст. 105.

⁶ Офіційний вісник України. — 2004. — № 30 (ч. 1). — Ст. 1996.

⁷ Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 25. — Ст. 274.

⁸ Там само. — 1995. — № 47. — Ст. 349.

⁹ Затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р.

¹⁰ Затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р.

^II Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня
1998 р.

- 398 -

нізації безпеки руху, охорони громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні та екологічні вимоги, що діють на транспорті, є обов'язковими для власників транспорту і громадян, які корис­туються послугами транспорту та шляхами сполучення.

Відносини в галузі трубопровідного транспорту регулюються Законом України «Про трубопровідний транспорт», дія якого поширюється на відносини в галузі трубопровідного транс­порту, призначеного для транспортування вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин з місць їх зна­ходження, видобутку (від промислів), виготовлення або збері­гання до місць їх переробки чи споживання, перевантаження та подальшого транспортування, а також іншими нормативно-правовими актами України.

Особливості застосування Закону «Про трубопровідний транспорт» щодо функціонування промислового трубопровід­ного транспорту визначаються Кабінетом Міністрів України.

§ 3. Правове становище транспортних організацій

Головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної по­літики в галузі транспорту і дорожнього господарства, у сфері використання повітряного простору України та навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, є Міністерство транспорту України.

Відповідно до Положення про Міністерство транспорту Ук­раїни, затвердженого Указом Президента України від 11 трав­ня 2000 p., основними завданнями Мінтрансу України є:

• державне управління транспортним комплексом і дорожнім
  господарством України, використанням повітряного простору Ук­
  раїни, навігаційно-гідрографічним забезпеченням мореплавства;
  
• організація безпечної роботи транспортного комплексу і
  дорожнього господарства України;
  
• забезпечення реалізації державної політики щодо станов­
  лення та розвитку транспортного комплексу і дорожнього гос­
  подарства України, національної мережі міжнародних транс­
  портних коридорів, організація навігаційно-гідрографічного
  забезпечення мореплавства, використання повітряного просто­
  ру України для своєчасного, повного та якісного задоволення
  потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях
  усіма видами транспорту;
  

- 399 -

• забезпечення взаємодії та координації роботи автомобіль­
  ного, авіаційного, залізничного, морського і річкового транс­
  порту, дорожнього господарства, здійснення заходів щодо роз­
  витку єдиної транспортної системи України;
  
• створення рівних умов для розвитку господарської діяль­
  ності підприємств транспорту всіх форм власності;
  
• створення умов для інтеграції транспортного комплексу і
  дорожнього господарства України до європейської та світової
  транспортної системи.
  

Міністерство транспорту України відповідно до покладених на нього завдань:

• здійснює державне управління автомобільним, авіацій­
  ним, залізничним, морським і річковим транспортом, а також
  дорожнім господарством;
  
• здійснює координацію роботи підприємств, установ та орга­
  нізацій автомобільного, авіаційного, залізничного, морського і
  річкового транспорту, дорожнього господарства, їх об'єднань,
  що належать до сфери управління Мінтрансу України;
  
• вживає заходів щодо розвитку єдиної транспортної систе­
  ми України, створення і функціонування національної мережі
  міжнародних транспортних коридорів та інфраструктури транс­
  портного комплексу і дорожнього господарства України;
  
• здійснює заходи щодо реалізації єдиної державної еконо­
  мічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної, кадрової
  та соціальної політики в галузі транспорту і дорожнього гос­
  подарства, у сфері використання повітряного простору Украї­
  ни та обслуговування повітряного руху, навігаційно-гідрогра­
  фічного забезпечення мореплавства;
  

• здійснює нагляд за додержанням підприємствами, уста­
  новами та організаціями всіх форм власності (крім Міністер­
  ства оборони України, Служби безпеки України, Міністерства
  внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охо­
  рони державного кордону України, Управління державної охо­
  рони України, а також підприємств, установ, організацій, що
  належать до сфери їх управління) вимог нормативно-правових
  актів щодо безпеки польотів, судноплавства, руху відповідно
  на авіаційному, морському і річковому, залізничному та авто­
  мобільному транспорті;
  
• бере участь у розробленні проектів Державної програми
  економічного і соціального розвитку України, Державного бюд­
  жету України, Програми діяльності Кабінету Міністрів Ук­
  раїни;
  

• здійснює відповідно до законодавства України функції з
  управління об'єктами державної власності, що належать до
  сфери управління Міністерства;
  
• здійснює відповідно до законодавства заходи щодо досу-
  дової санації державних підприємств, які належать до сфери
  управління Мінтрансу України, готує пропозиції щодо обсягів
  і напрямів державних капітальних вкладень у галузь;
  
• організовує і в установленому порядку контролює роботу,
  пов'язану із забезпеченням безпеки руху транспортних засобів;
  
• забезпечує у випадках, передбачених законодавством, ліцен­
  зування окремих видів підприємницької діяльності;
  
• затверджує галузеві стандарти, в межах повноважень, ви­
  значених законодавством, організовує, координує та контро­
  лює здійснення сертифікації у галузі;
  
• вживає заходів до зменшення шкідливого впливу функ­
  ціонування транспорту на довкілля та забезпечує екологічну
  безпеку на транспорті;
  

• організовує розроблення проектів нормативно-правових
  актів з питань функціонування та безпечної роботи транспор­
  тного комплексу і дорожнього господарства України, навіга­
  ційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, використан­
  ня повітряного простору України;
  
• здійснює загальне керівництво проведенням державної
  реєстрації морських суден, цивільних повітряних суден, дип-
  ломуванням спеціалістів морського флоту, роботою рятуваль­
  ної, лоцманської та гідрографічної служб морського і річково­
  го транспорту;
  
• забезпечує виконання завдань з мобілізаційної підготов­
  ки та мобілізаційної готовності держави в межах повноважень,
  визначених законодавством;
  
• здійснює функції компетентного державного органу з пе­
  ревезення небезпечних вантажів залізничним, автомобільним,
  повітряним, морським і річковим транспортом та великоваго­
  вих і негабаритних вантажів автомобільним транспортом;
  
• здійснює управління єдиною транспортною системою Ук­
  раїни в особливий період;
  
• виконує інші функції, що випливають з покладених на
  нього завдань.
  

Кожна з підгалузей єдиної транспортної системи України має свої органи управління, а також транспортні й інші орга­нізації, які входять до цієї підгалузі. Певне уявлення про них може дати система організацій залізничного транспорту.


- 400

26 — 4-2636

- 401 -

З метою забезпечення державних і суспільних інтересів, свободи підприємництва і формування ринку транспортних послуг, безпеки перевезень, захисту навколишнього природ­ного середовища Кабінет Міністрів України визначає умови і порядок організації діяльності залізничного транспорту загаль­ного користування, сприяє його пріоритетному розвитку, на­дає підтримку в задоволенні потреб залізниць у рухомому складі, матеріально-технічних і паливно-енергетичних ресурсах.

Крім Міністерства транспорту, яке здійснює державне управ­ління транспортним комплексом, управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що нале­жать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом — Державною адмініст­рацією залізничного транспорту України (далі — Укрзалізни­ця), підпорядкованим Міністерству транспорту України.

Виключно до компетенції Укрзалізниці, яка здійснює функції господарюючого суб'єкта, належить управління процесом пе­ревезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях, а та­кож регулювання виробничо-господарської діяльності у сфері організації і забезпечення цього процесу залізницями, підпри­ємствами, установами та організаціями, які Укрзалізниця про­водить централізовано.

Основною організаційною ланкою на залізничному транс­порті є залізниця. Створення, реорганізація, ліквідація та ви­значення територіальних меж залізниць, призначення і звільнен­ня їх керівників здійснюються рішеннями Кабінету Міністрів України за поданням Міністерства транспорту України. В Ук­раїні діють п'ять залізниць — Донецька, Львівська, Одеська, Південно-Західна, Придніпровська.

Повноваження, права та обов'язки залізниць визначаються Законом «Про залізничний транспорт», їх статутами. Затверд­ження статутів залізниць здійснюється Міністерством транс­порту України за погодженням з Мінекономіки України та Антимонопольним комітетом України.

Створення, реорганізація та ліквідація підприємств, уста­нов і організацій, які входять до складу залізниць, затверд­ження їх статутів (положень), а також укладання контрактів (трудових договорів) з їх керівниками здійснюються у поряд­ку, встановленому чинним законодавством України, а також статутами залізниць.

§ 4. Транспортні господарські договори

Перевезення вантажів залізничним транспортом організо­вуються на договірних засадах. Форма договору про організа­цію перевезень вантажів встановлюється Правилами. Для за­безпечення виконання договірних зобов'язань здійснюється місячне планування перевезень¹. Місячне планування переве­зення вантажів здійснюється залізницями відправлення на ос­нові поточних або довгострокових договорів про організацію перевезення вантажів та замовлень відправників.

Умови та порядок організації перевезення в усіх видах спо­лучення визначаються Правилами.

Порядок розроблення, термін подання заявок, затверджен­ня планів та облік виконання перевезень вантажів встановлю­ються Правилами, а військових перевезень — спеціальними інструкціями.

За договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за пе­ревезення встановлену плату.

Основним перевізним документом є накладна, оформлена відповідно до Статуту залізниць та Правил перевезення ван­тажів і надана залізниці відправником разом з вантажем. На­кладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправ­ником та залізницею на користь третьої сторони — одержува­ча. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Виконання залізницею додаткових операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зважу­вання, експедирування тощо), здійснюється на підставі окре­мих договорів.

Хоча за загальним правилом завантаження вантажів у ваго­ни (контейнери), а також вивантаження з них здійснюється відправниками та одержувачами, проте залізниці можуть бра-

¹ Див.: Тимчасове положення про порядок місячного планування пере­везень вантажів залізничним транспортом України. Затверджено наказом Мінтрансу України від 2 березня 1995 р. № 89.


- 402 -