Щербина В. С щ64 Господарське право: Підручник. 2-е вид., перероб. І доп

Вид материала

Документы

Содержание Повітряні перевезення Капітальне будівництво Розширення діючих підприємств Реконструкція діючих підприємств Технічне переоснащення діючих підприємств —

Подобный материал:

• Нові надходження за червень природознавство, 359.1kb.
• Книга може бути корисною також для вивчення дисципліни "Страхові послуги", 7050.2kb.
• Аграрне право України, 114.91kb.
• Л. P. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. Вид друге, перероб., 4077.25kb.
• Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
• Кіндрацька Г.І., Білик М. С., Загородній А. Г. Економічний аналіз: Підручник/за ред, 17.94kb.
• Видавництво Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, 111.34kb.
• Список використаних джерел, 8.66kb.
• О. В. Бабкіна, д-р політ наук, проф. (Київ держ пед ун-т), 5906.13kb.
• О. В. Бабкіна, д-р політ наук, проф. (Київ держ пед ун-т), 5224.64kb.

26'

- 403 -

ти на себе виконання вантажних робіт за договорами з відправ­никами або одержувачами.

Для транспортного обслуговування відправників і одержу­вачів у місцях загального користування у складі залізниць можуть у встановленому порядку утворюватись підприємства механізованих вантажних робіт, а на під'їзних коліях — з об'єд­нання підприємств залізничного транспорту.

Залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках — продезинфіковані вагони та контейнери.

Додаткова підготовка вагонів та контейнерів під заванта­ження вантажів, що потребують особливих умов перевезення і зберігання, може здійснюватися залізницею на підставі дого­вору за рахунок відправника.

Договір про перевезення вантажу автомобільним транспор­том загального користування укладається відповідно до ци­вільного законодавства між замовником та виконавцем у пись­мовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є:

• найменування та місцезнаходження сторін;
  
• найменування та кількість вантажу, його пакування;
  
• місце та час навантаження і розвантаження;
  
• вартість перевезення (ст. 61 Закону «Про автомобільний
  транспорт»).
  

Замовник за договором про перевезення вантажу автомо­більним транспортом загального користування має право отри­мати компенсацію згідно з законодавством за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату або не­своєчасність доставки.

Замовник за договором про перевезення вантажу зобов'я­заний:

• забезпечити своєчасне та повне оформлення документів
  на перевезення вантажу;
  
• утримувати власні під'їзні шляхи до вантажних пунктів,
  вантажні майданчики, рампи тощо у стані, що відповідає ви­
  могам законодавства з питань охорони праці, техніки безпеки
  та безпеки руху;
  
• здійснювати вантажні операції, закріплення, накриття, ув'я­
  зування та пломбування вантажу, зняття кріплень і покриттів
  та очищення автомобільного транспортного засобу від залишків
  вантажу;
  

- забезпечувати вимоги законодавства з питань охорони
праці і техніки безпеки при вантажних операціях.

Вантажний перевізник має право:

• відмовитися від приймання вантажу для перевезення, якщо
  замовником не підготовлено вантаж чи необхідні документи
  або внесені без попереднього узгодження з ним зміни до рек­
  візитів цих документів;
  
• відмовитися від перевезення вантажу, якщо замовник по­
  дає до перевезень вантаж, не обумовлений договором про пе­
  ревезення, пакування вантажу не відповідає встановленим за­
  конодавством вимогам, ушкоджена тара або нечітким є відтиск
  пломби тощо;
  
• одержувати відшкодування від замовника, якщо автомо­
  більний транспортний засіб був пошкоджений під час вантаж­
  них робіт або під час перевезення вантажу з вини замовника.
  

Вантажний перевізник зобов'язаний:

- при укладанні договору про перевезення вантажу автомо­
більним транспортом передбачати для персоналу перевізника
встановлені законодавством умови праці та відпочинку;

• забезпечити виконання умов договору про перевезення
  вантажу автомобільним транспортом у межах, визначених за­
  конодавством та цим договором;
  
• забезпечити збереження вантажу, прийнятого до переве­
  зення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі)
  у пункті призначення;
  
• відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або
  псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також
  збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.
  

Умови морського перевезення вантажів визначаються дого­вором.

Морські перевезення для державних потреб здійснюються у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Перевізник і вантажовласник у разі необхідності здійснен­ня систематичних перевезень вантажів можуть укладати дов­готермінові договори про організацію морських перевезень.

За договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому від­правником вантаж із порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одер­жувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується спла­тити за перевезення встановлену плату (фрахт).


- 404 -

- 405 -


Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).

Договір морського перевезення вантажу повинен бути укла­дений у письмовій формі.

Документами, що підтверджують наявність і зміст догово­ру морського перевезення вантажу, є:

1. рейсовий чартер — якщо договір передбачає умову на­
   дання для перевезення всього судна, його частини або окре­
   мих суднових приміщень;
   
2. коносамент — якщо договір не передбачає умови, зазна­
   ченої вище;
   
3. інші письмові докази.
   

Рейсовий чартер повинен містити основні реквізити: найме­нування сторін, судна і вантажу, порту відправлення і призна­чення (або місця направлення судна). До рейсового чартеру мо­жуть бути включені за згодою сторін інші умови і застережен­ня. Рейсовий чартер підписується фрахтівником (перевізником) і фрахтувальником або їх уповноваженими представниками.

Після приймання вантажу до перевезення перевізник ван­тажу, капітан або агент перевізника зобов'язані видати відправ­нику коносамент, який є доказом прийому перевізником ван­тажу, зазначеного в коносаменті.

Перевізник може видати інший, ніж коносамент, документ на підтвердження отримання вантажу для перевезення. Такий документ є першорядним доказом укладання договору морсь­кого перевезення і приймання перевізником вантажу, як його описано в цьому документі.

Коносамент складається на підставі підписаного відправ­ником документа, в якому, зокрема, повинні міститися дані, зазначені в пунктах 4—8 статті 138 Кодексу торговельного мо­реплавства.

Відправник відповідає перед перевізником за всі наслідки, що виникли в результаті неправильності або неповноти відо­мостей, зазначених у згаданому документі.

У коносаменті зазначаються:

1. найменування судна, якщо вантаж прийнято до переве­
   зення на визначеному судні;
   
2. найменування перевізника;
   
3. місце приймання або навантаження вантажу;
   
4. найменування відправника;
   
5. місце призначення вантажу чи, при наявності чартеру,
   місце призначення або направлення судна;
   

- 406 -

6. найменування одержувача вантажу (іменний коносамент)
   або визначення, що коносамент видано «наказу відправника»,
   або найменування одержувача з зазначенням, що коносамент
   видано «наказу одержувача» (ордерний коносамент), або ви­
   значенням, що коносамент видано на пред'явника (коносамент
   на пред'явника);
   
7. найменування вантажу, його маркування, кількість місць
   чи кількість та/або міра (маса, об'єм), а в необхідних випадках —
   дані про зовнішній вигляд, стан і особливі властивості вантажу;
   
8. фрахт та інші належні перевізнику платежі або зазначен­
   ня, що фрахт повинен бути сплачений згідно з умовами, ви­
   кладеними в рейсовому чартері або іншому документі, чи за­
   значення, що фрахт повністю сплачено;
   
9. час і місце видачі коносамента;
   

10. кількість складених примірників коносамента;
    
11. підпис капітана або іншого представника перевізника.
    

За договором фрахтування судна на певний час судновлас­ник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час

Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектова­не екіпажем (бербоут-чартер).

Договір фрахтування судна на певний час повинен бути укладений у письмовій формі. Наявність і зміст договору фрах­тування судна на певний час можуть бути доведені виключно письмовими доказами.

У договорі фрахтування судна на певний час повинні бути вказані найменування сторін договору, назва судна, його технічні та експлуатаційні дані (вантажопідйомність, ванта­жомісткість, швидкість тощо), район плавання, мета фрахту­вання, розмір фрахту, термін дії договору, місце приймання і здавання судна.

Фрахтувальник може в межах прав, що надаються йому за договором фрахтування судна на певний час, укласти від свого імені самостійний договір фрахтування судна з третьою осо­бою. Укладання такого договору не звільняє фрахтувальника від виконання договору, укладеного ним із судновласником.

Якщо судно зафрахтоване для перевезення вантажів, фрах­тувальник має право від свого імені укладати договори пере­везення вантажів, підписувати чартери, видавати коносаменти та інші перевізні документи. Він несе відповідальність за зо-

- 407 -

бов'язаннями, що випливають з цих документів, зокрема з коносаментів або інших перевізних документів.

За договором лізингу судна власник судна (лізингодавець) зобов'язується передати фрахтувальнику (лізингоодержувачу) судно без екіпажу для використання з метою торговельного мореплавства на визначений термін, після закінчення якого до лізингоодержувача переходить право власності на судно.

Лізингоодержувач зобов'язується сплатити лізингову пла­ту, в яку включаються плата за користування судном і його вартість за договором морського лізингу.

Договір лізингу українського державного судна може бути укладено лише з дотриманням вимог, передбачених ст. 17 Кодексу торговельного мореплавства.

Договір лізингу повинен бути укладений у письмовій формі. Наявність і зміст договору лізингу судна можуть бути дове­дені виключно письмовими доказами.

У договорі лізингу судна повинні бути вказані найменуван­ня сторін, мета договору, назва судна, рік побудування судна, його клас, вантажопідйомність або вантажомісткість, потужність двигунів, швидкість ходу і витрата пального, термін користу­вання, після закінченні якого до лізингоодержувача перехо­дить право власності на судно, розмір і термін внесення лізин­гової плати, місце і час передачі судна лізингоодержувачу та інші необхідні дані.

За договором морського буксирування власник одного судна зобов'язується за винагороду відбуксирувати інше судно чи плавучий об'єкт на певну відстань або буксирувати його про­тягом певного часу чи для виконання маневру.

Законодавець розрізняє два види договорів морського бук­сирування: договір портового буксирування і договір міжпор-тового буксирування.

За договором портового буксирування буксировласник за винагороду здійснює ввід у порт або вивід з порту суден та інших плавучих об'єктів, виконання маневрів судна, що бук­сирується, швартових та інших операцій у портових водах.

Договір портового буксирування може бути укладено в усній формі.

За договором міжпортового буксирування власник одного судна (буксира) зобов'язується за винагороду буксирувати інше судно або інший плавучий об'єкт з одного порту (пункту) до іншого порту (пункту).

- 408 -

Договір міжпортового буксирування укладається у пись­мовій формі. Договір повинен містити умови про порти (пунк­ти) відправлення і призначення, про час буксирування, про права і обов'язки сторін, про відповідальність за порушення договору, про ті особливості об'єктів, що буксируються і мо­жуть впливати на безпеку буксирування, про інші обставини, які сторони вважають за необхідне обумовити окремо.

Повітряні перевезення виконуються на підставі договору.

Кожний договір повітряного перевезення та його умови посвідчуються документом на перевезення, який видається авіаційним підприємством або уповноваженими ним організа­ціями чи особами (агентами).

Форми документів на перевезення та правила їх застосу­вання встановлюються органом державного регулювання діяль­ності авіації України.

Чартерне повітряне перевезення виконується на підставі договору чартера (фрахтування повітряного судна), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій сто­роні (фрахтувальнику) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству України.

Перевезення вантажів і буксирування плотів та суден внут­рішніми водними шляхами здійснюються за планами, затверд­женими у встановленому порядку.

Вантажовідправник зобов'язаний одночасно з пред'явлен­ням вантажу надати пароплавству накладну. Накладна підпи­сується вантажовідправником, супроводжує вантаж на всьому шляху його слідування і видається вантажоодержувачу в пункті призначення разом з вантажем.

На підставі накладної порт або пристань відправлення складає дорожню відомість, що також слідує разом з вантажем і після видачі вантажу в пункті призначення залишається у пароплавства.

На посвідчення приймання вантажу до перевезення ванта­жовідправнику видається квитанція.

Дата приймання вантажу до перевезення посвідчується ка­лендарним штемпелем порту або пристані відправлення на на­кладній, квитанції і дорожній відомості.

Накладні і квитанції складаються на ім'я певних вантажо­одержувачів.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сто-

- 409 -

рони (клієнта) виконати або організувати виконання визначе­них договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договір транспортного експедирування укладається у пись­мовій формі.

Зовнішньоекономічні договори (контракти) транспортного експедирування повинні відповідати вимогам законодавства про зовнішньоекономічну діяльність.

Для систематичного надання послуг експедитора можуть укладатися довгострокові (генеральні) договори транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним до­кументом вантажів кількох різних клієнтів, які прямують з одного пункту відправлення та/чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспорт­ними документами, складеними мовою міжнародного спілку­вання залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Такими документами можуть бути:

• авіаційна вантажна накладна (Air Waybill);
  
• міжнародна автомобільна накладна (CMR);
  
• накладна СМГС (накладна УМВС);
  
• коносамент (Bill of Lading);
  
• накладна ЦІМ (СІМ);
  
• вантажна відомість (Cargo Manifest);
  
• інші документи, визначені законами України.
  

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверд­жується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних наклад­них, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призна­чення.

ГЛАВА 23

Правове регулювання капітального будівництва

§ 1. Поняття капітального будівництва та джерела його фінансування

Капітальне будівництво — це процес створення нових, а також розширення, реконструкція, технічне переоснащення дію­чих підприємств, об'єктів виробничого і невиробничого при­значення, пускових комплексів (з урахуванням проектних робіт, проведення торгів (тендерів) у будівництві, консервації, роз­консервації об'єктів, утримання дирекцій підприємств, що бу­дуються, а також придбання технологічного обладнання, що не входить до кошторису об'єктів)¹.

Розширення діючих підприємств охоплює як будівництво нових, так і розширення існуючих окремих цехів та об'єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення на те­риторії діючих підприємств з метою створення додаткових або нових виробничих потужностей.

Реконструкція діючих підприємств являє собою переоблад­нання діючих цехів та об'єктів основного, підсобного та об­слуговуючого призначення без розширення існуючих будівель і споруд основного призначення та без збільшення чисель­ності працівників з одночасним поліпшенням умов їх праці та охорони навколишнього природного середовища, здійснюване з метою вдосконалення виробництва та підвищення його тех-ніко-економічного рівня, збільшення виробничих потужнос­тей, зміни номенклатури продукції та поліпшення її якості.

Технічне переоснащення діючих підприємств — це комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих

виробництв, цехів і дільниць на основі впровадження передо­вої техніки та технології, механізації та автоматизації вироб­ництва, модернізації та заміни застарілого і фізично зношено­го устаткування на нове більш продуктивне. Технічне переос­нащення здійснюється без розширення виробничих площ.

Фінансування капітального будівництва може здійснюва­тися за рахунок:

• коштів державного бюджету, передбачених на фінансування
  капітального будівництва (державні капітальні вкладення);
  
• інвестицій, що спрямовуються на фінансування капіталь­
  ного будівництва, у загальному обсязі яких є частка держав­
  них капітальних вкладень (змішані капітальні вкладення);
  
• грошових коштів самих суб'єктів господарювання (отри­
  маних від здійснення господарської діяльності, а також внаслідок
  відчуження від держави засобів виробництва, що є державною
  власністю і закріплені за державним підприємством, банківсь­
  ких кредитів тощо).
  

Підприємствам, установам та організаціям державної і ко­мунальної форми власності державні капітальні вкладення на­даються на безповоротній основі, а підприємствам, установам та організаціям іншої форми власності — на умовах кредиту для фінансування капітального будівництва, проектні терміни якого не перевищують трьох, а в окремих випадках — п'яти років.

Для здійснення видатків на капітальне будівництво за раху­нок державних капітальних вкладень замовники подають до відповідних органів Державного казначейства за місцем розта­шування такі документи:

титул будови (об'єкта) або титул перехідної будови (об'єк­та). Титул будови (об'єкта) визначає основні техніко-економічні показники будови (об'єкта) і містить такі відомості: наймену­вання будови (об'єкта) та її місцезнаходження, сфера управлін­ня, до якої вона належить, галузь, характер будівництва (нове будівництво, розширення, реконструкція, технічне переосна­щення підприємства, об'єкта, споруди), обсяг капіталовкла­день та завдання щодо введення у дію потужностей і основ­них фондів на весь період будівництва з розподілом за роками та врахуванням нормативних термінів тривалості будівництва;

внутрішньобудівельний титул будови (об'єкта). Внутрішньо-будівельний титул будови (об'єкта) складається замовником на основі погодженого та затвердженого в установленому по-

- 412 -

рядку титулу будови (об'єкта). У ньому визначаються об'єкти та споруди, будівництво яких здійснюватиметься у плановому році, зазначається їх кошторисна вартість та залишок її на початок року, обсяг капітальних вкладень на рік, у тому числі витрати замовника;

титул на виконання проектно-вишукувальних робіт для будів­ництва¹;

договір підряду (контракт) з визначенням вартості будів­ництва, форм розрахунків за виконані роботи та майнової відпо­відальності за порушення умов договору підряду (контракту). У разі здійснення будівництва об'єкта кількома генеральними підрядниками договір підряду (контракт) подається окремо щодо кожного виконавця, для перехідних об'єктів — додатковий до­говір до договору підряду (контракту) на виконання робіт у поточному році;

наказ, рішення про затвердження проектно-кошторисної до­кументації на чергу будівництва, пусковий комплекс або об'єкт;

інші документи згідно з нормативно-правовими актами Дер­жавного казначейства щодо касового виконання державного бюджету за видатками.

Державні капітальні вкладення на умовах кредиту надають­ся лише у разі забезпечення виконання зобов'язань з його погашення заставою або порукою.

Звіт про використання державних капітальних вкладень, наданих на умовах кредиту, та про їх повернення подається замовниками (позичальниками) в установленому порядку до відповідних органів Державного казначейства та головних роз­порядників коштів державного бюджету.

§ 2. Правове регулювання підрядних відносин у капітальному будівництві

Частиною 1 ст. 317 ГК встановлено, що будівництво об'єктів виробничого та іншого призначення, підготовка будівельних ділянок, роботи з обладнання будівель, роботи з завершення будівництва, прикладні та експериментальні дослідження і роз-

¹ Див.: Порядок затвердження титулів будов (об'єктів), будівництво яких здійснюється із залученням бюджетних коштів або коштів під­приємств державної власності. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 р. № 995 // Офіційний вісник Ук­раїни. - 1997. - № 37. - С 17.

- 413 -

робки тощо, які виконуються суб'єктами господарювання для інших суб'єктів або на їх замовлення, здійснюються на умо­вах підряду.

Для здійснення зазначених робіт можуть укладатися дого­вори підряду, перелік яких визначений в ч. 2 ст. 317 ГК. Це договори підряду:

а) на капітальне будівництво (в тому числі субпідряду);

б) на виконання проектних і досліджувальних робіт;

в) на виконання геологічних, геодезичних та інших робіт,
необхідних для капітального будівництва;

г) інші договори.

Загальні умови цих договорів визначаються відповідно до положень ЦК України про договір підряду, якщо інше не пе­редбачено ГК.

При аналізі положень Господарського і Цивільного кодексів, що регулюють підрядні відносини в будівництві, привертають до себе увагу не лише змістовні розходження в статтях, що регулюють тотожні підрядні відносини, але і розбіжності в термінах, якими в зазначених кодексах позначаються однакові за своїм змістом підрядні договори.

Так, згідно зі ст. 318 ГК укладається договір підряду на капітальне будівництво, а згідно зі ст. 875 ЦК — договір буд­івельного підряду; згідно зі ст. 324 ГК сторони укладають договір на проведення проектних і досліджувальних робіт (в ч. 2 ст. 317 ГК він називається договором на виконання проект­них і досліджувальних робіт — В.Щ.), а згідно зі ст. 887 та іншими статтями ЦК укладається договір підряду на прове­дення проектних та пошукових робіт. Вважаємо, що така си­туація безумовно має бути виправлена як шляхом узгодження змісту норм обох кодексів, так і шляхом уніфікації термінів, що вживаються в них.

Найпоширенішим договором, що опосередковує відносини у будівельній галузі, є договір підряду на капітальне будівництво.

За договором підряду на капітальне будівництво одна сто­рона (підрядник) зобов'язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати за­мовникові у встановлений строк визначений договором об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або викона­ти зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проектно-кош­торисну документацію, надати йому будівельний майданчик,

прийняти закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх (ч. 1 ст. 318 ГК).

Договір підряду відповідно до ст. 318 ГК укладається на:

• будівництво, розширення, реконструкцію та перепрофі-
  лювання об'єктів;
  
• будівництво об'єктів з покладенням повністю або частко­
  во на підрядника виконання робіт з проектування, поставки
  обладнання, пусконалагоджувальних та інших робіт;
  
• виконання окремих комплексів будівельних, монтажних,
  спеціальних, проектно-конструкторських та інших робіт, по­
  в'язаних з будівництвом об'єктів.
  

За загальним правилом забезпечення будівництва матеріа­лами, технологічним, енергетичним, електротехнічним та іншим устаткуванням покладається на підрядника, якщо інше не пе­редбачено законодавством або договором.

Зміст договору підряду на капітальне будівництво, що укла­дається на підставі державного замовлення, має відповідати цьому замовленню.

Відповідно до ч. 5 ст. 318 ГК договір підряду на капіталь­не будівництво повинен передбачати:

• найменування сторін;
  
• місце і дату укладення;
  
• предмет договору (найменування об'єкта, обсяги і види
  робіт, передбачених проектом);
  
• строки початку і завершення будівництва, виконання робіт;
  
• права і обов'язки сторін;
  
• вартість і порядок фінансування будівництва об'єкта (робіт);
  

• порядок матеріально-технічного, проектного та іншого
  забезпечення будівництва;
  
• режим контролю якості робіт і матеріалів замовником;
  
• порядок прийняття об'єкта (робіт);
  
• порядок розрахунків за виконані роботи, умови про де­
  фекти і гарантійні строки;
  
• страхування ризиків, фінансові гарантії;
  
• відповідальність сторін (відшкодування збитків);
  
• урегулювання спорів, підстави та умови зміни і розір­
  вання договору.
  

За договором підряду на проведення проектних і досліджу­вальних робіт підрядник зобов'язується розробити за завдан­ням замовника проектну документацію або виконати обумов­лені договором проектні роботи, а також виконати досліджу-



- 414 -

- 415 -

вальні роботи, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити їх (ч. 1 ст. 324 ГК).

До відносин, що виникають у процесі виконання проект­них та досліджувальних робіт, можуть застосовуватися поло­ження ст. 318 ГК.

Підрядник несе відповідальність за недоліки проекту, в тому числі виявлені в процесі його реалізації та експлуатації побу­дованого за даним проектом об'єкта.

У разі виявлення недоліків проекту підрядник зобов'язаний безоплатно переробити проект, а також відшкодувати замов­нику збитки, спричинені недоліками проекту.

Позов про відшкодування замовнику збитків, спричинених недоліками проекту, може бути заявлено протягом десяти років, а якщо збитки замовнику завдано протиправними діями підряд­ника, які призвели до руйнувань, аварій, обрушень, — протя­гом тридцяти років з дня прийняття побудованого об'єкта.

ГЛАВА 24

Правове регулювання

інвестиційної та інноваційної

діяльності

§ 1. Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності

Становлення і функціонування ринкових відносин в Ук­раїні зумовило появу нових форм забезпечення потреб госпо­дарювання необхідними для його здійснення коштами (інвес­тиціями). Це, в свою чергу, призвело до появи нових ринко­вих інститутів, одним з яких є інститут інвестиційної діяль­ності (як один із видів господарської діяльності), і формування відповідної правової основи здійснення такої діяльності — інве­стиційного законодавства'. Інвестиційне законодавство, як інститут господарського законодавства, — це сукупність нор­мативно-правових актів, що регулюють відносини, які вини­кають і функціонують при здійсненні інвестиційної діяльності.

Ключовим поняттям інвестиційного законодавства є по­няття інвестицій. Згідно з ч. 1 ст. 326 ГК інвестиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об'єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту.

Схоже визначення містить і ст. 1 Закону України від 18 ве­ресня 1991 р. «Про інвестиційну діяльність»², відповідно до якої інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (до­ход) або досягається соціальний ефект.

27 — 4-2636

- 417 -