Щербина В. С щ64 Господарське право: Підручник. 2-е вид., перероб. І доп

Вид материала

Документы

Содержание Наслідки визнання боржника банкрутом. У другу чергу У третю чергу У четверту чергу У п 'яту чергу Розділ vi Особлива частина Договір поставки

Подобный материал:

• Нові надходження за червень природознавство, 359.1kb.
• Книга може бути корисною також для вивчення дисципліни "Страхові послуги", 7050.2kb.
• Аграрне право України, 114.91kb.
• Л. P. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. Вид друге, перероб., 4077.25kb.
• Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
• Кіндрацька Г.І., Білик М. С., Загородній А. Г. Економічний аналіз: Підручник/за ред, 17.94kb.
• Видавництво Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, 111.34kb.
• Список використаних джерел, 8.66kb.
• О. В. Бабкіна, д-р політ наук, проф. (Київ держ пед ун-т), 5906.13kb.
• О. В. Бабкіна, д-р політ наук, проф. (Київ держ пед ун-т), 5224.64kb.

§ 5. Ліквідаційна процедура

Відповідно до Закону господарський суд приймає постано­ву про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру у разі, якщо:

• комітет кредиторів відхилив план санації і звернувся до
  господарського суду з клопотанням про визнання боржника бан­
  крутом і відкриття ліквідаційної процедури (ч. 5 ст. 18 Закону);
  
• протягом шести місяців із дня винесення ухвали про са­
  націю боржника до господарського суду не подано план са­
  нації боржника (ч. 6 ст. 18 Закону);
  
• якщо суми, вирученої від продажу майна боржника як
  цілісного майнового комплексу, недостатньо для задоволення
  вимог кредиторів у повному обсязі і мирова угода кредитора­
  ми не укладена (ч. 12 ст. 20 Закону);
  
• за результатами розгляду звіту керуючого санацією збори
  кредиторів приймають рішення про звернення до суду з кло­
  потанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквіда­
  ційної процедури (ч. 5 ст. 21 Закону);
  
• за результатами розгляду звіту керуючого санацією збо­
  рами кредиторів не прийняте жодне рішення або таке рішення
  не подано до господарського суду протягом п'ятнадцяти днів
  із дня закінчення санації чи виникнення підстав для її достро­
  кового припинення (ч. 6 ст. 21 Закону);
  
• господарський суд відмовив у затвердженні звіту керую­
  чого чи такий звіт не був поданий в установлений строк (ч. 11
  ст. 21 Закону);
  
• в установлені господарський судом строки (не більше ше­
  сти місяців із дня прийняття господарським судом ухвали про
  припинення провадження у справі про банкрутство) не прове­
  дені розрахунки з кредиторами (ч. 15 ст. 21 Закону).
  

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати два­надцяти місяців, проте цей строк може бути продовжений гос­подарським судом на шість місяців.

Наслідки визнання боржника банкрутом. Із дня прийняття гос­подарським судом постанови про оголошення боржника банкру­том і відкриття ліквідаційної процедури боржник юридично пе­реходить у новий правовий статус — статус банкрута, що перед­бачає низку особливих юридичних положень:

- підприємницька діяльність банкрута завершується закін­
ченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі
можливості її продажу;

• строк виконання усіх грошових зобов'язань банкрута та
  зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових пла­
  тежів) вважається таким, що настав;
  
• припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), про­
  центів та інших економічних санкцій щодо всіх видів заборго­
  ваності банкрута;
  
• відомості про фінансове становище банкрута перестають
  бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;
  
• укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкру­
  та чи передачею його майна третім особам, допускається в
  порядку, передбаченому Законом;
  
• скасовується арешт, накладений на майно боржника, ви­
  знаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпоряджання
  майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших
  обмежень щодо розпоряджання майном банкрута не допус­
  кається;
  
• вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкру­
  том, що виникли під час проведення процедур банкрутства, мо­
  жуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;
  
• виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом,
  здійснюється у випадках і порядку, передбачених Законом.
  

У постанові про визнання боржника банкрутом господарсь­кий суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквіда­тора, яким може бути особа, яка виконувала повноваження розпорядника майна або (та) керуючого санацією боржника.

Ліквідатор з дня свого призначення здійснює відповідно до ст. 25 Закону такі повноваження:

• приймає до свого відання майно боржника, вживає за­
  ходів щодо забезпечення його збереження;
  
• виконує функції з управління та розпорядження майном
  банкрута;
  
• здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно
  з законодавством;
  
• аналізує фінансове становище банкрута;
  

• виконує повноваження керівника (органів управління)
  банкрута;
  
• очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;
  
• пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебі­
  торської заборгованості банкруту;
  
• має право отримувати кредит для виплати вихідної допо­
  моги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банк­
  рута, який відшкодовується, в першу чергу, згідно зі ст. 31
  

- 320 -

21—4-2636

- 321 -

Закону за рахунок коштів, одержаних від продажу майна бан­крута;

• з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквіда­
  ційної процедури повідомляє працівників банкрута про
  звільнення та здійснює його відповідно до законодавства Ук­
  раїни про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим пра­
  цівникам банкрута провадиться ліквідатором, у першу чергу,
  за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або
  отриманого для цієї мети кредиту;
  
• заявляє в установленому порядку заперечення за заявле­
  ними до боржника вимогами поточних кредиторів за зобов'я­
  заннями, які виникли під час провадження у справі про банк­
  рутство, і є неоплаченими;
  
• з підстав, передбачених ч. 10 ст. 17 Закону, подає до госпо­
  дарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника;
  
• вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та по­
  вернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;
  
• передає у встановленому порядку на зберігання докумен­
  ти банкрута, які відповідно до нормативно-правових актів підля­
  гають обов'язковому зберіганню;
  
• реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включе­
  них до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому
  Законом;
  
• повідомляє про своє призначення державний орган з пи­
  тань банкрутства в десятиденний строк із дня прийняття рішення
  господарським судом та надає державному органу з питань
  банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо
  підприємств-банкрутів;
  
• здійснює інші повноваження, передбачені Законом.
  

До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності — також представники державного органу у справах нагляду за страхо­вою діяльністю, Антимонопольного комітету України, держав­ного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого са­моврядування.

Усі види майнових активів (майно та майнові права) банк­рута, які належать йому на праві власності або повного госпо­дарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих до-

шкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, вста­новленому законодавством, до комунальної власності відповід­них територіальних громад без додаткових умов і фінансують­ся в установленому порядку.

Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній про­цедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, вста­новленому законодавством України. Для майна, яке продаєть­ся на аукціоні, оціночна вартість є початковою.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший по­рядок продажу майна банкрута.

Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації опо­віщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з ко­мітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про приватизацію дер­жавного майна» та інших нормативно-правових актів з питань приватизації.

У разі надходження двох і більше пропозицій щодо прид­бання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відпо­відно до законів України.

Черговість спрямування коштів, одержаних від продажу майна банкрута, на задоволення вимог кредиторів встановлена ст. 31 Закону:

У першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банк­
рута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого для
цього;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що
пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, — у
розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;


- 322 -

21*

- 323 -

г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрут­ство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

• витрати на оплату державного мита;
  

• витрати заявника на публікацію оголошення про пору­
  шення справи про банкрутство;
  
• витрати на публікацію в офіційних друкованих органах
  інформації про порядок продажу майна банкрута;
  
• витрати на публікацію в засобах масової інформації про
  поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з
  визнанням мирової угоди недійсною;
  
• витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна,
  керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і
  збереженням майнових активів банкрута;
  
• витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит про­
  водився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;
  
• витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпо­
  рядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
  

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комі­сією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено Законом.

У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобо­в'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, вста­новленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги гро­мадян—довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кош­ти) довірителів (вкладників).

У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати по­датків і зборів (обов'язкових платежів), а також вимоги цент­рального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом.

У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі й вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника.

У п 'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.

У шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що нале­жить кожному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в уста­новленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Так само вважаються погашеними вимоги, не задоволені за недостатністю майна.

У разі, якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств — відповідному органу приватизації для наступ­ного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спря­мовуються до Державного бюджету України.

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквіда­тор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс з відповідними додатками.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквіда­ційного балансу.

Ліквідатор повідомляє державний орган з питань банкрут­ства про завершення ліквідаційної процедури.

§ 6. Мирова угода

Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредитора­ми боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії про­вадження у справі про банкрутство.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів креди-


- 324 -

- 325 -

торів—членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна борж­ника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди.

Рішення про укладення мирової угоди від імені боржника приймається керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), які виконують повнова­ження органів управління та керівника боржника і підпису­ють її.

Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова коміте­ту кредиторів.

Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, за­безпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визна­чених ст. 31 Закону.

Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені за­ставою, кредиторів другої та наступних черг. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається.

Мирова угода має містити положення про розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника; відстрочку чи роз­строчку або прощення (списання) боргів чи їх частини.

Крім цього, мирова угода може містити умови про вико­нання зобов'язань боржника третіми особами; обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права; задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не супе­речать закону.

Арбітражний керуючий протягом п'яти днів із дня укла­дення мирової угоди повинен подати до господарського суду заяву про затвердження мирової угоди.

Господарський суд має право відмовити в затвердженні мирової угоди у разі порушення порядку укладення мирової угоди, встановленого Законом або якщо умови мирової угоди суперечать законодавству.

Затвердження господарським судом мирової угоди є підста­вою для припинення провадження у справі про банкрутство. З дня затвердження господарським судом мирової угоди припи­няються повноваження арбітражного керуючого (розпорядни­ка майна, керуючого санацією, ліквідатора).

За заявою будь-кого із конкурсних кредиторів мирова уго­да може бути визнана господарським судом недійсною, якщо існують підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України.

Визнання мирової угоди недійсною є підставою для понов­лення провадження у справі про банкрутство, про що госпо­дарським судом виноситься ухвала, яка може бути оскаржена.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарсь­кого суду у разі невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів.

У разі винесення господарським судом ухвали про відмову в затвердженні мирової угоди мирова угода вважається неук-ладеною.

РОЗДІЛ VI

Особливості правового

регулювання в окремих галузях

господарювання

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ГЛАВА 17

Правове регулювання

господарсько-торговельної

діяльності

здійснення зазначених форм господарсько-торговельної діяль­ності встановлюють подальші статті Глави ЗО ГК.

Залежно від форми здійснення господарсько-торговельної діяльності вона опосередковується господарськими договора­ми, примірний перелік яких містить ч. 4 ст. 263 ГК. Це госпо­дарські договори поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та інші договори.

§ 1. Правове регулювання матеріально-технічного постачання та збуту

Частина 1 ст. 264 ГК встановлює два види господарських договорів, за допомогою яких опосередковується така форма господарсько-торговельної діяльності, як матеріально-техніч­не постачання і збут — поставка і купівля-продаж. Причому ці договори стосуються матеріально-технічного постачання та збуту як продукції виробничо-технічного призначення, так і виробів народного споживання, незалежно від того, чи є вони резуль­татом власного виробництва, чи придбані у інших суб'єктів господарювання.

Законодавством можуть бути передбачені особливості по­ставки окремих видів продукції виробничо-технічного при­значення або виробів народного споживання. Ці особливості, крім Положення про поставки продукції виробничо-технічно­го призначення та поставки виробів народного споживання, встановлюються також Особливими умовами поставки окре­мих видів товарів та іншими актами законодавства.

Законодавством передбачений особливий порядок здійснення поставки продукції для державних потреб. Наприклад, Зако­ном України від 22 грудня 1995 р. «Про поставки продукції для державних потреб» встановлено загальні правові та еко­номічні засади формування, розміщення і виконання на до­говірній (контрактній) основі замовлень держави на поставку (закупівлю) товарів для задоволення державних потреб у суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності.

Відносини між суб'єктами господарювання (незалежно від форм власності) держав—учасниць СНД із міжнародних еконо­мічних зв'язків будуються відповідно до Угоди про загальні умови поставок між організаціями держав—учасниць Співдруж­ності Незалежних Держав, вчиненої в Києві 20 березня 1992 р.

- 330 -

Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів по­ставки встановлюються положеннями ГК (статті 179—187, 193— 201, 265—270), іншими законодавчими актами (в тому числі ЦК).

Договір поставки — це господарський договір, за яким одна сторона — постачальник — зобов'язується передати (постави­ти) у зумовлені строки (строк) другій стороні — покупцеві — товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом поставки є товари, під якими слід розуміти як продукцію виробничо-технічного призначення, так і вироби народного споживання.

Оскільки у наведеному визначенні поняття договору по­ставки (на відміну від ч. 1 ст. 712 ЦК) відсутня вказівка на те, на якому правовому титулі товар передається (поставляється) покупцеві, можна припустити, що це може бути як право влас­ності, так і похідні від нього права — господарського відання, оперативного управління тощо.

Договір поставки може укладатися як на розсуд сторін (ре­гульований договір), так і відповідно до державного замовлен­ня (планований договір).

На відміну від ч. 1 ст. 712 ЦК, яка визнає стороною дого­вору поставки (продавцем, постачальником) лише особу, яка здійснює підприємницьку діяльність, і тим самим не врахо­вує участь у процесі господарювання казенних підприємств, ГК таких обмежень не встановлює. Тому сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 ч. 2 ст. 55 ГК: а) господарські організації, дер­жавні, комунальні та інші підприємства, інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність; б) громадяни Украї­ни, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють госпо­дарську діяльність, та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Укладаючи договір, сторони повинні враховувати положен­ня ч. 4 ст. 265 ГК та вимоги Указу Президента України від 4 жовтня 1994 р. «Про застосування Міжнародних правил інтер­претації комерційних термінів»¹, яким встановлено (п. 1), що при укладанні суб'єктами підприємницької діяльності Украї­ни договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються Міжна­родні правила інтерпретації комерційних термінів, підготов-

¹ Урядовий кур'єр. — 1994. — 6 жовтня.

- 331 -