Щербина В. С щ64 Господарське право: Підручник. 2-е вид., перероб. І доп

Вид материала

Документы

Содержание Відшкодування збитків Суб'єктами банкрутства (банкрутами) Конкурсні кредитори —

Подобный материал:

• Нові надходження за червень природознавство, 359.1kb.
• Книга може бути корисною також для вивчення дисципліни "Страхові послуги", 7050.2kb.
• Аграрне право України, 114.91kb.
• Л. P. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. Вид друге, перероб., 4077.25kb.
• Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
• Кіндрацька Г.І., Білик М. С., Загородній А. Г. Економічний аналіз: Підручник/за ред, 17.94kb.
• Видавництво Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, 111.34kb.
• Список використаних джерел, 8.66kb.
• О. В. Бабкіна, д-р політ наук, проф. (Київ держ пед ун-т), 5906.13kb.
• О. В. Бабкіна, д-р політ наук, проф. (Київ держ пед ун-т), 5224.64kb.

18*

- 275 -

в) залежно від місця укладання договору (ст. 185 ГК).

До укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з ура­хуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

За загальним правилом, встановленим ст. 188 ГК, зміна та розірвання господарських договорів у односторонньому по­рядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Виходячи з цього, сторона договору, яка вважає за необхі­дне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропо­зиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержан­ня пропозиції повідомляє другу сторону про результати її роз­гляду.

У разі якщо сторони не досягай згоди щодо зміни (розір­вання) договору або у разі неодержання відповіді у встановле­ний строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чин­ності не встановлено за рішенням суду.

РОЗДІЛ V

Відповідальність у господарсько-правових відносинах

ГЛАВА 15

Основні засади господарсько-правової відповідальності

§ 1. Поняття, ознаки та принципи господарсько-правової відповідальності

Відповідальність у господарському праві — це комплекс­ний правовий інститут, який має свій особливий предмет ре­гулювання — правопорушення у сфері господарювання (гос­подарські правопорушення).

Господарське правопорушення — це протиправна дія або бездіяльність учасника господарських відносин, яка не відпо­відає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного учасника, порушує суб'єк­тивні права іншого учасника господарських відносин або третіх осіб. Як встановлено ст. 610 ЦК, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначе­них змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Господарські правопорушення можна класифікувати за ви­дами і систематизувати в окремі групи за певними критеріями.

Так, залежно від юридичної підстави (тобто які юридичні норми порушені) розрізняються договірні та позадоговірні пра­вопорушення. В свою чергу, договірні правопорушення по­діляються на:

— правопорушення на стадії виникнення зобов'язань: пору­шення порядку, змісту та строків укладання договорів (статті

179, 180 ГК); процедури врегулювання розбіжностей, що ви­никають при їх укладанні (ст. 181 ГК); вчинення зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і сус­пільства (ст. 207 ГК);

• порушення строків виконання договірних та інших госпо­
  дарських зобов'язань щодо поставки продукції та товарів (най­
  поширеніші в господарській практиці), перевезення вантажів,
  виконання робіт тощо. Прострочення виконання зобов'язання
  загалом тягне за собою обов'язок зобов'язаного суб'єкта відшко­
  дувати завдані простроченням збитки (статті 220, 221, 224 ГК)
  сплату боржником визначеної законом чи договором неустой­
  ки, штрафу, пені (статті 230, 231 ГК), застосування оператив­
  но-господарських санкцій (ст. 236 ГК);
  
• порушення господарських зобов 'язань щодо якості поставле­
  ної продукції (товарів), виконаних робіт, наданих послуг (правові
  наслідки таких порушень встановлені, зокрема статтями 224,
  231, 268 ГК);
  
• порушення державної дисципліни цін, пов'язані з виконан­
  ням договорів. Закон України від 3 грудня 1990 р. «Про ціни і
  ціноутворення»¹ встановлює, що у разі порушення підприєм­
  ством ціни (при реалізації за договором продукції) надлишко­
  во одержана сума підлягає вилученню в доход відповідного
  бюджету;
  
• порушення у сфері кредитних та розрахункових відносин,
  пов'язані з виконанням господарських договорів (як правило,
  це порушення виконання грошових зобов'язань, штрафні санкції
  за які встановлюються відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК);
  
• порушення господарських зобов'язань щодо перевезень ван­
  тажів: зобов'язань з планів перевезень (неподача перевізних
  засобів, непред'явлення вантажів до перевезення); простій
  транспортних засобів під навантаженням і розвантаженням
  понад встановлені терміни; втрата, нестача, пошкодження ван­
  тажу; прострочення доставки вантажу тощо. Відповідальність
  за ці правопорушення встановлена, крім статей 313 і 314 ГК,
  також транспортами кодексами і статутами;
  

Предметом господарсько-правової відповідальності є також позадоговірні правопорушення:

— порушення законодавства про захист економічної конкуренції
(антиконкурентні узгоджені дії; зловживання монопольним (до­
мінуючим) становищем; антиконкурентні дії органів влади,

¹ Відомості Верховної Ради УРСР. — 1990. — Ст. 651.

- 278 -

органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-гос­подарського управління та контролю), відповідальність за які встановлена нормами Глави 28 ГК, а також нормативно-право­вими актами антимонопольно-конкурентного законодавства;

— порушення прав власника як поєднаних, так і не поєдна­них з позбавленням прав володіння тощо.

Вчинення учасником господарських відносин правопору­шення тягне за собою застосування до правопорушника перед­бачених або санкціонованих нормами господарського законо­давства заходів відповідальності. Оскільки це відповідальність за господарські правопорушення (правопорушення, вчинені у сфері господарської діяльності), санкції за них визначені гос­подарським законом. Такий вид відповідальності в теорії гос­подарського права визначається як господарсько-правова відпо­відальність.

Господарсько-правовій відповідальності властиві особливі ознаки.

З точки зору форми ця відповідальність є юридичною, тобто являє собою дію (вплив) кредитора (потерпілого) на правопо­рушника безпосередньо або за допомогою суду. Юридична природа такої відповідальності полягає у негативній оцінці поведінки правопорушника з боку держави і в прямій вимозі або санкції закону застосувати до нього заходи майнового впливу у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки, штрафу, пені або інші несприятливі для правопорушника правові на­слідки. Загальним принципом цієї відповідальності є держав­на забезпеченість щодо застосування передбачених договором чи законом майнових та інших господарських санкцій. Держа­ва гарантує застосування їх завдяки системі спеціальних і за­гальних правозахисних державних органів, функцією яких є саме застосування господарських санкцій.

За змістом господарсько-правова відповідальність загалом є матеріальною і застосовується у формі певної системи май­нових (економічних) санкцій, передбачених або дозволених нормами господарського законодавства. Суб'єкти господарю­вання (як господарські організації, так і громадяни-підприємці) можуть нести лише матеріальні витрати як відповідальність (примусові виплати, неодержання належних сум, зменшення майна внаслідок відшкодування збитків тощо). Господарське законодавство закріплює принцип повної майнової відпові­дальності суб'єктів господарювання аж до оголошення банк­рутом (ч. 4 ст. 205 ГК). Таким чином, найвищою економічною

- 279 -

санкцією згідно із законодавством можна вважати процесу­альне (судове) оголошення суб'єкта-боржника банкрутом.

Господарсько-правова відповідальність застосовується лише у разі правопорушення, тобто на такій юридичній підставі, як об'єктивні протиправні дії чи бездіяльність правопорушника, і загалом базується на презумпції його вини.

Як встановлено ч. 2 ст. 216 ГК, застосування господарсь­ких санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інте­ресів громадян, організацій та держави, в тому числі відшко­дування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Таким чином, у функціональному відношенні господарсь­ко-правова відповідальність покликана стимулювати належне виконання учасниками господарських відносин господарських зобов'язань. її головною метою є забезпечення правопорядку в сфері економіки (в господарських відносинах).

Реалізації цієї мети покликані сприяти принципи, на яких базується господарсько-правова відповідальність. Згідно з цими принципами, закріпленими в ч. З ст. 216 ГК:

• потерпіла сторона має право на відшкодування збитків
  незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
  
• передбачена законом відповідальність виробника (про­
  давця) за недоброякісність продукції застосовується також не­
  залежно від того, чи є застереження про це в договорі;
  
• сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а
  також відшкодування збитків не звільняють правопорушника
  без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'я­
  зань у натурі;
  
• у господарському договорі неприпустимі застереження
  щодо виключення або обмеження відповідальності виробника
  (продавця) продукції.
  

Правовим засобом відповідальності (формою реалізації відповідальності і одночасно мірою відповідальності) у сфері господарювання є господарські санкції.

Господарські санкції — це заходи впливу на правопоруш­ника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідальністю є застосування до правопорушника вста­новлених законом або договором санкцій, внаслідок чого він зазнає майнових втрат. Отже, поняття господарсько-правової

відповідальності включає і майнові наслідки застосування санкцій. В свою чергу, господарсько-правова санкція стано­вить визначену безпосередньо законом або договором міру (масштаб, величину) відповідальності правопорушника. Це гранична величина майново-примусового впливу на право­порушника, який може застосувати до нього кредитор або відповідний орган (господарський суд, уповноважений дер­жавний орган тощо).

Господарсько-правові санкції у своїй сутності є переважно економічно-юридичними. Тому в законодавстві визначення «економічні» і «майнові» можуть вживатися як тотожні. Термін «економічні санкції» означає, що за змістом господарсько-пра­вова відповідальність є економічною. Це негативний економіч­ний вплив на правопорушника з метою стимулювання вико­нання ним зобов'язання.

Термін «майнові санкції» є юридичним еквівалентом попе­реднього терміну і означає, що з точки зору форми госпо­дарсько-правова відповідальність є юридичною відповідаль­ністю. Ця відповідальність застосовується лише у правовій формі, якою є передбачені законом або договором майнові (економічні за змістом) санкції.

Відповідно до ч. 2 ст. 217 ЦК у сфері господарювання застосовуються три види господарських санкцій:

• відшкодування збитків;
  
• штрафні санкції;
  
• оперативно-господарські санкції.
  

Крім того, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції (ч. З ст. 217 ГК).

Господарські санкції застосовуються у встановленому зако­ном порядку за ініціативою учасників господарських відно­син, а адміністративно-господарські санкції — уповноважени­ми органами державної влади або органами місцевого само­врядування.

§ 2. Підстави та межі господарсько-правової відповідальності

Як і будь-яка інша юридична відповідальність, господарсь­ко-правова відповідальність грунтується на певних правових підставах. Це, по-перше, нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність учасників господарських відно-


- 280 -

- 281 -

син. Другою правовою підставою є господарська правосу-б'єктність правопорушника (боржника) і потерпілого (креди­тора). Сторонами правовідносин щодо застосування відпо­відальності цього виду можуть бути суб'єкти господарювання, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, в також інші учасники господарських відносин (ч. 1 ст. 2; ч. 1 ст. 216 ГК). Третя підстава називається юридико-фактичною. Вона встановлена ч. 1 ст. 218 ГК, згідно з якою підставою господарсько-право­вої відповідальності учасника господарських відносин є вчи­нене ним правопорушення у сфері господарювання. Це мо­жуть бути протиправні дії або бездіяльність особи—господарсь­кого правопорушника, шо порушують права і законні інтереси потерпілої особи (кредитора) чи заважають їх реалізації.

Ця підстава складається з чотирьох елементів, які в теорії права називаються умовами господарсько-правової відповідаль­ності:

• факт господарського порушення, тобто порушення норми
  закону, умови договору, державного контракту тощо, внаслі­
  док чого завдаються збитки або інша шкода майновим правам
  та інтересам потерпілого (кредитора). Господарське порушен­
  ня є наслідком протиправної поведінки господарського по­
  рушника. Така умова визначається у господарському праві в
  широкому розумінні. Це може бути як дія, так і бездіяльність,
  що порушують правову норму, планове завдання, умови дого­
  вору тощо;
  
• збитки, завдані порушенням господарського зобов'язання
  або установлених вимог щодо здійснення господарської діяль­
  ності;
  
• причинний зв'язок між протиправною поведінкою поруш­
  ника і завданими потерпілому збитками. Йдеться про так зва­
  ний причинно-необхідний зв'язок, коли протиправна дія чи
  бездіяльність є об'єктивною причиною такого наслідку, як збит­
  ки або інша шкода, завдані потерпілому (кредиторові). Цей
  зв'язок необхідно доводити відповідними доказами;
  
• вина правопорушника—учасника господарських відносин.
  Це негативне суб'єктивне ставлення правопорушника до прав
  і законних інтересів потерпілого. При цьому слід мати на увазі
  застереження закону, згідно з яким учасник господарських
  відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання
  господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення
  господарської діяльності, якщо не доведе, що вжив усіх залеж-
  

- 282 -

них від нього заходів для недопущення господарського право­порушення. У разі якщо інше не передбачено законом або до­говором, суб'єкт господарювання за порушення господарсько­го зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання вияви­лося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто над­звичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопоруш­ника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'я­зання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 2 ст. 218 ГК).

Сукупність (склад) чотирьох названих умов утворює юри­дично-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.

Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність усіх чотирьох умов, тоді як для застосування неустойки (штрафу, пені), оператив­но-господарських та адміністративно-господарських санкцій досить лише одного з них: факту господарського правопору­шення.

Стаття 219 ГК встановила межі господарсько-правової відпо­відальності, а також випадки, у яких розмір відповідальності учасника господарських відносин може бути зменшено або та­кий суб'єкт може бути звільнений від відповідальності.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 219 ГК) за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи пору­шення правил здійснення господарської діяльності правопо­рушник відповідає належним йому на праві власності або за­кріпленим за ним на праві господарського відання чи опера­тивного управління майном, якщо інше не передбачено ГК та іншими законами.

Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта. Наприклад, учасники товариства з додатковою відпо­відальністю у разі недостатності майна товариства несуть до­даткову солідарну відповідальність у визначеному установчи­ми документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників (ч. 4 ст. 80 ГК); учасники повного товариства несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язання­ми товариства усім своїм майном (ч. 5 ст. 80 ГК); таку ж відповідальність несуть і повні учасники командитного това-

- 283 -

риства (ч. 6 ст. 80 ГК). Інший приклад: об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а підприєм-ства-учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або стату­том об'єднання (ч. 4 ст. 123 ГК).

Згідно з ч. З ст. 219 ГК суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання.

Частина 4 ст. 219 ГК встановлено, що сторони зобов'язан­ня можуть передбачити певні обставини, які через надзвичай­ний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'я­зання через дані обставини, а також порядок засвідчення фак­ту виникнення таких обставин. Очевидно, що тут йдеться про обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини).

Крім того, відповідно до ст. 617 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку. Проте згідно з ЦК не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статті 220 і 221 ГК передбачають окремі випадки відпові­дальності боржника і кредитора за неналежне виконання зобо­в'язань (у вигляді відшкодування збитків), що полягає в по­рушенні строку виконання, та інші правові наслідки такого прострочення (відмова кредитора від прийняття виконання, що втратило для нього інтерес; відстрочення виконання на строк прострочення кредитора).

§ 3. Досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності

Поняття досудового порядку реалізації господарсько-пра­вової відповідальності вперше введено в обіг ст. 222 ГК. По суті, дії, з яких складається досудова реалізація господарсько-правової відповідальності, за своїм змістом і призначенням схожі з порядком пред'явлення претензії, встановленим ст. 6 Господарського процесуального кодексу України.

Метою досудового порядку реалізації господарсько-право­вої відповідальності є безпосереднє врегулювання спору з

- 284 -

порушником, яке передує зверненню потерпілої сторони до суду. Проте, на відміну від ст. 6 ГПК, ст. 222 ГК надає право потерпілому звернутися до порушника з претензією лише у зв'язку з необхідністю відшкодування збитків або застосуван­ня інших санкцій. Зі змісту ст. 6 ГПК випливає, що досудове врегулювання можливе у разі порушення прав і законних інте­ресів підприємства чи організації незалежно від характеру ви­мог заявника претензії (це може бути вимога про належне виконання зобов'язання, про утримання від вчинення певних дій тощо).

Як і ч. 1 ст. 6 ГПК, ч. 1 ст. 222 ГК містить декларативну норму, не підкріплену засобами, які б примушували сторони до її виконання, згідно з якою учасники господарських відно­син, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно з ч. 2 ст. 222 ГК суб'єкт господарювання чи інша юридична особа—учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, має право звернутися до по­рушника з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Законом (ч. 2 ст. 6 ГПК) встановлено, що спори, які вини­кають з договору перевезення, договору про надання послуг зв 'язку та договору, заснованого на державному замовленні, можуть бути передані на вирішення господарського суду за умови до­держання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх досудового врегулювання. Тобто для цих трьох категорій спорів досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності є обов'язковим.

Претензія, що пред'являється до порушника в письмовій формі, має містити:

• повне найменування і поштові реквізити заявника пре­
  тензії та особи (осіб), якій претензія пред'являється;
  
• дату пред'явлення і номер претензії;
  
• обставини, на підставі яких пред'явлено претензію;
  
• докази, що підтверджують ці обставини;
  
• вимоги заявника з посиланням на нормативні акти;
  
• суму претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає
  грошовій оцінці;
  
• платіжні реквізити заявника претензії;
  
• перелік документів, що додаються до претензії.
  

- 285 -

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додають­ся в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Доку­менти, які є у другої сторони, можуть не додаватися до пре­тензії.

Претензія підписується повноважною особою заявника пре­тензії або його представником та надсилається адресатові ре­комендованим або цінним листом або вручається адресатові під розписку.

Претензія підлягає розгляду в місячний строк із дня її одер­жання, якщо інший строк не встановлено ГК або іншими за­конодавчими актами. Так, відповідно до ч. 2 ст. 7 ГПК у тих випадках, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право переперевірки забраковано! про­дукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), роз­глядаються протягом двох місяців.

Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні для її розгляду, вони витребуються у заявника із зазначенням стро­ку їх подання, який не може бути менше п'яти днів, не врахо­вуючи часу поштового обігу. При цьому перебіг строку роз­гляду претензії зупиняється до одержання витребуваних доку­ментів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія роз­глядається за наявними документами (ч. З ст. 7 ГПК).

Обгрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов'я­заний задовольнити.

При розгляді претензії сторони у разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору.

Про результати розгляду претензії заявник має бути по­відомлений письмово. Відповідь на претензію підписується повноважною особою або представником одержувача претензії та надсилається заявникові рекомендованим або цінним лис­том або вручається йому під розписку.

У разі порушення встановлених строків розгляду претензії або залишення її без відповіді суд при вирішенні господарсь­кого спору стягує в доход держави з винної особи штраф у розмірі, встановленому законом. Ст. 9 ГПК цей штраф вста­новлено у розмірі 2% від суми претензії, але не менше 5 неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян.

- 286 -

§ 4. Відшкодування збитків у сфері господарювання

Відшкодування збитків як вид відповідальності різнобічно врегульовано законом.

По-перше, визначено юридичні підстави застосування цьо­го виду відповідальності: «Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені ви­моги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшко­дувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтере­си якого порушено» (ч. 1 ст. 224 ГК).

По-друге, визначено види втрат управненої сторони, які визначаються як збитки. Це: а) витрати, зроблені управненою стороною; б) втрата або пошкодження її майна; в) не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належно­го виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 ГК).

Згідно з ч. 1 ст. 225 ГК до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопо­рушення, включаються:

• вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна,
  визначена відповідно до вимог законодавства;
  
• додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єк­
  там, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матері­
  алів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок
  порушення зобов'язання другою стороною;
  
• неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторо­
  на, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі на­
  лежного виконання зобов'язання другою стороною;
  

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках,
передбачених законом.

По-третє, встановлено певні вимоги щодо визначення роз­міру збитків: при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задово­лення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, — на день подання до суду відповід­ного позову про стягнення збитків.

Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

- 287 -

Як правило, збитки не є майновою санкцією заздалегідь ви­значеного розміру. Саме в цьому полягає універсальність їхньо­го застосування. Проте труднощі в обрахуванні їхнього розміру зумовлюють складність застосування зазначеної санкції. Ось чому сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підля­гають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. В той же час не допускаєть­ся погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом (ч. 5 ст. 225 ГК).

Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися ме­тодики визначення розміру відшкодування збитків у сфері гос­подарювання.

Умови і порядок відшкодування збитків встановлені ст. 226 ГК, відповідно до якої учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити не­обхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо змен­шення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єк­там, — зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо зако­ном або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежно­му випадку ця сторона позбавляється права посилатися на не­вжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.

Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зо­бов'язання.

У разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивіду­ально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками)

управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.

У разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу (надати послугу) управнена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послу­ги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зо­бов'язанням, та вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання.

Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняє зобов'язану сторону від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, зазначених у ч. З ст. 193 ГК (тобто, коли інше не передбачено законом або договором або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання).

Відшкодування збитків застосовується як майнова санкція, виходячи з аналізу відповідних статей ГК та інших норматив­но-правових актів:

• у відносинах купівлі-продажу між суб'єктами господарю­
  вання. Так, згідно зі ст. 659 ЦК продавець зобов'язаний по­
  відомити покупця про всі права третіх осіб на товар, що про­
  дається (права наймача, право застави, право довірчого корис­
  тування тощо). У разі вилучення за рішенням суду товару у
  покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до
  продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві зав­
  дані збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про
  наявність цих підстав (ч. 1 ст. 661 ЦК). Якщо проданий товар
  неналежної якості, покупець як один з альтернативних варі­
  антів може вимагати відшкодування витрат на усунення не­
  доліків товару (ч. 1 ст. 678 ЦК);
  
• у відносинах комерційного посередництва (агентської
  діяльності). У разі порушення агентського договору суб'єктом,
  якого представляє комерційний агент, останній має право на
  одержання винагороди у розмірах, передбачених агентським
  договором, а також на відшкодування збитків, понесених ним
  внаслідок невиконання або неналежного виконання договору
  другою стороною (ч. З ст. 303 ГК);
  
• за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за
  договором підряду на капітальне будівництво винна сторона
  сплачує штрафні санкції, а також відшкодовує другій стороні
  збитки (зроблені другою стороною витрати, втрату або по­
  шкодження її майна, неодержані доходи) в сумі, не покритій
  

- 288 -

19 — 4-2636

- 289 -

штрафними санкціями, якщо інший порядок не встановлено законом (ч. 1 ст. 322 ГК).

Чинним господарським законодавством передбачаються й інші випадки відшкодування збитків суб'єктами господарювання.

§ 5. Штрафні та оперативно-господарські санкції

ГК розуміє під штрафними санкціями господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушен­ня ним правил здійснення господарської діяльності, невико­нання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Таким чином, штрафні санкції:

а) завжди застосовуються у вигляді грошової суми;

б) підставою застосування штрафних санкцій є:

• порушення учасником господарських відносин правил
  здійснення господарської діяльності (на нашу думку, законо­
  давець не врахував тут ту обставину, що порушення правил
  здійснення господарської діяльності — це самостійний вид гос­
  подарського правопорушення, за який згідно з ч. 1 ст. 238 ГК
  до порушника застосовуються адміністративно-господарські
  санкції. Тим більше, що в подальших статтях, присвячених
  штрафним санкціям, про порушення правил здійснення гос­
  подарської діяльності як підставу застосування штрафних
  санкцій мова не йде);
  
• невиконання або неналежне виконання господарського
  зобов'язання;
  

в) суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учас­
ники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 ГК;

г) законом щодо окремих видів зобов'язань може бути ви­
значений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погоджен­
ням сторін не допускається.

За загальним правилом розмір штрафних санкцій передба­чається законом чи договором. Пріоритет у визначенні розміру санкцій надається закону. І лише в тих випадках, коли розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовують­ся в розмірі, передбаченому договором (ч. 4 ст. 231 ГК).

ГК передбачає різні способи встановлення розміру санкцій договором:

- у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини
зобов'язання;

• у певній, визначеній грошовій сумі;
  
• у відсотковому відношенні до суми зобов'язання неза­
  лежно від ступеня його виконання;
  

- у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Певні особливості має встановлення санкцій за порушення

господарського зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сек­тора економіки, або порушення пов'язане з виконанням дер­жавного контракту, або виконання зобов'язання фінансуєть­ся за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту. За такі порушення штрафні санкції засто­совуються (якщо інше не передбачено законом чи договором) у таких розмірах:

• за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплект­
  ності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двад­
  цяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів
  (робіт, послуг);
  
• за порушення строків виконання зобов'язання стягується
  пеня у розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг), з яких
  допущено прострочення виконання за кожний день простро­
  чення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стя­
  гується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
  

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'я­зань, зазначених вище.

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встанов­лення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язан­ня переддоговірний спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до ви­мог ГК і ГПК.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань вста­новлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користу­вання чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не пе­редбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньо­господарських відносинах за порушення зобов'язань, визначаєть­ся відповідним суб'єктом господарювання — господарською організацією.

Порядок застосування штрафних санкцій (співвідношення між збитками і неустойкою) встановлено ст. 232 ГК. Цей по-


- 290 -

- 291 -

рядок дещо відрізняється від співвідношення стягнення збитків і неустойки, встановленого ст. 624 ЦК.

За загальним правилом господарського законодавства якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання вста­новлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в час­тині, не покритій цими санкціями (залікова неустойка).

Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:

• допускається стягнення тільки штрафних санкцій (вик­
  лючна неустойка);
  
• збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні
  санкції (штрафна неустойка);
  
• за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки,
  або штрафні санкції (альтернативна неустойка).
  

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відно­син, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, — уповноважений орган, наділений гос­подарською компетенцією.

Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконан­ня зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або дого­вором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'я­зання мало бути виконане.

У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за по­рушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави.

ГК (ст. 233) вперше в господарському законодавстві перед­бачив можливість і підстави зменшення розміру штрафних санкцій: у разі якщо належні до сплати штрафні санкції над­мірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому слід брати до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням

інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штраф­них санкцій.

Одним із видів санкцій, що традиційно застосовуються за порушення господарських зобов'язань, є оперативно-госпо­дарські санкції, правові засади застосування яких значно зміцни­лися з прийняттям ГК.

Як встановлено ч. 1 ст. 235 ГК, за порушення господарсь­ких зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учас­ників господарських відносин можуть застосовуватися опера­тивно-господарські санкції — заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження по­вторення порушень зобов'язання, що використовуються сами­ми сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.

Отже, головна особливість застосування оперативно-госпо­дарських санкцій полягає у застосуванні їх самими сторонами без звернення до судових або інших уповноважених органів, і без згоди іншої сторони зобов'язання. Щоправда, слід мати на увазі, що до суб'єкта, який порушив господарське зобов'язан­ня, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Друга особливість полягає в тому, що оперативно-госпо­дарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ГК сторони можуть передбачати у господарських договорах використання таких видів опера­тивно-господарських санкцій:

1) одностороння відмова від виконання свого зобов'язання
управненою стороною, із звільненням її від відповідальності
за це — у разі порушення зобов'язання другою стороною. Це
може бути:

• відмова від оплати за зобов'язанням, що виконане нена­
  лежним чином або достроково виконане боржником без згоди
  другої сторони;
  
• відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт
  внаслідок прострочення виставлення акредитива платником,
  припинення видачі банківських позичок тощо;
  

2) відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття
подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою сто­
роною, або повернення в односторонньому порядку виконано­
го кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржни­
ка в безакцентному порядку коштів, сплачених за неякісну
продукцію, тощо);


- 292 -

- 293 -

3. встановлення в односторонньому порядку на майбутнє
   додаткових гарантій належного виконання зобов'язань сторо­
   ною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати про­
   дукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню
   оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки
   їх якості тощо;
   
4. відмова від встановлення на майбутнє господарських відно­
   син із стороною, яка порушує зобов'язання.
   

Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у ч. 1 ст. 236 ГК, не є вичерпним. Сторони можуть передба­чити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання дру­гою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушни­ку зобов'язання.

Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незго­ди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінте­ресована сторона може звернутися до суду з заявою про скасу­вання такої санкції та відшкодування збитків, завданих її за­стосуванням.

Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

§ 6. Адміністративно-господарські санкції

Адміністративно-господарські санкції вперше системно під такою назвою встановлені ГК, хоч вони вже певний час засто­совуються у сфері господарювання.

Особливості застосування цих санкцій, як випливає зі змісту ст. 238 ГК, полягають у тому, що:

а) підставою їх застосування є порушення встановлених
законодавчими актами правил здійснення господарської діяль­
ності;

б) ці санкції застосовуються лише до суб'єктів господарю­
вання (а не до всіх учасників господарських відносин);

в) ці санкції можуть бути застосовані уповноваженими орга­
нами державної влади або органами місцевого самоврядування;

г) ці санкції є заходами організаційно-правового або майно­
вого характеру;

ґ) ці санкції спрямовані на припинення правопорушення суб'єк­та господарювання та ліквідацію його наслідків;

д) ці санкції можуть бути встановлені виключно законами;

є) ці санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господа­рювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення госпо­дарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до законодавства до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані такі адміністративно-господарські санкції:

1) вилучення прибутку (доходу). Прибуток (доход), одержа­
ний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встанов­
лених законодавством правил здійснення господарської діяль­
ності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (до­
ходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт
оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного
бюджету в порядку, встановленому законом.

Крім того, з суб'єкта господарювання стягується у випад­ках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі від вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції — у трикратному розмірі від вилученої суми.

Перелік порушень, за які до суб'єкта господарювання за­стосовуються зазначені санкції, а також порядок їх застосу­вання визначаються законами;

2) адміністративно-господарський штраф (ст. 241 ГК). Ад­
міністративно-господарський штраф — це грошова сума, що
сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюд­
жету у разі порушення ним встановлених правил здійснення
господарської діяльності.

Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стя­гується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Адміністративно-господарський штраф може застосовувати­ся у визначених законом випадках одночасно з іншими адміні­стративно-господарськими санкціями, передбаченими ст. 239 ГК;

3) стягнення зборів (обов'язкових платежів). Відповідно до
ст. 242 ГК у разі порушення суб'єктом господарювання вста-


- 294 -

- 295 -

новлених правил обліку або звітності щодо сплати зборів (обо­в'язкових платежів) або їх несплати чи неповної сплати сума, яку належить сплатити, стягується до відповідного бюджету. Крім того, з суб'єкта господарювання у визначених законом випадках може бути стягнуто штраф у розмірі до п'ятдесяти відсотків на­лежної до сплати суми збору (обов'язкового платежу);

4) зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарюван­
ня, як вид адміністративно-господарських санкцій, застосо­
вується у випадках, встановлених ст. 243 ГК, а саме:

• у разі відмови органів управління або посадових осіб суб'єк­
  та господарювання у проведенні документальної перевірки чи
  у допуску працівників податкових органів для обстеження при­
  міщень, що використовуються для здійснення господарської
  діяльності;
  
• у разі ненадання податковим та іншим органам чи їх
  посадовим особам встановленої законом звітності, розрахунків,
  декларацій чи інших документів, пов'язаних з обчисленням та
  сплатою податків, зборів (обов'язкових платежів);
  

5. застосування антидемпінгових, компенсаційних чи спе­
   ціальних заходів може мати місце у разі здійснення окремими
   учасниками господарських відносин зовнішньоекономічної
   діяльності, пов'язаної з одержанням незаконної переваги на
   ринку України (здійснення демпінгового імпорту, субсидова­
   ного імпорту, а також інших дій, які визначаються законом як
   недобросовісна конкуренція), що завдало шкоди економіці Ук­
   раїни або спричинило загрозу виникнення такої шкоди;
   
6. припинення експортно-імпортних операцій (ч. 1 ст. 245
   ГК) як санкція застосовується у випадках недобросовісної кон­
   куренції, розміщення валютних цінностей з порушенням вста­
   новленого законодавством порядку на рахунках та вкладах за
   межами України, а також в інших випадках, якщо дії учас­
   ників зовнішньоекономічної діяльності завдають шкоди еко­
   номіці України;
   
7. застосування індивідуального режиму ліцензування — це
   санкція, що застосовується за порушення суб'єктами господа­
   рювання правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності
   щодо антимонопольних заходів, заборони недобросовісної кон­
   куренції та інших правил, якими встановлюються певні обме­
   ження чи заборони у здійсненні зовнішньоекономічної діяль­
   ності;
   
8. зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом
   господарювання певних видів господарської діяльності; анулю-
   

- 296 -

вання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарю­вання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання. Ці три види санкцій тісно пов'язані між собою підставами застосування.

Як встановлено ст. 246 ГК, здійснення будь-якої госпо­дарської діяльності, що загрожує життю і здоров'ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється.

У разі здійснення господарської діяльності з порушенням екологічних вимог діяльність суб'єкта господарювання може бути обмежена або зупинена Кабінетом Міністрів України, Ра­дою міністрів Автономної Республіки Крим, а також іншими уповноваженими органами в порядку, встановленому законом.

До підприємств торгівлі, громадського харчування і сфери послуг, що неодноразово допустили реалізацію недоброякіс­них товарів або систематично порушують встановлені законо­давством правила торгівлі та надання послуг або умови збері­гання і транспортування товарів, крім господарських та адмі­ністративно-господарських санкцій, передбачених ГК, можуть застосовуватися також спеціально передбачені законом про за­хист прав споживачів адміністративно-господарські санкції, включаючи вилучення недоброякісних товарів та зупинення діяльності зазначених суб'єктів у встановленому законом по­рядку. Органи державної влади з питань захисту прав спожи­вачів мають право у випадках і порядку, передбачених зако­ном, приймати обов'язкові рішення про припинення суб'єктом господарювання виробництва продукції (виконання робіт, по­слуг), відвантаження і реалізації товарів, що не відповідають вимогам нормативних актів;

9) скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання може мати місце у разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установ­чим документам. Скасування державної реєстрації суб'єкта гос­подарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації даного суб'єкта господарювання відповідно до ст. 59 ГК. Ліквідація суб'єкта господарювання у зв'язку із скасуванням його державної реєстрації за порушення закону здійснюється в порядку, встановленому статтями 60, 61 ГК.

До суб'єктів господарювання можуть застосовуватися й інші адміністративно-господарські санкції, встановлені ГК та іншими законами.

Суб'єкт господарювання має право оскаржити до суду рішен­ня будь-якого органу державної влади або органу місцевого

- 297 -

самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій (ч. 1 ст. 249 ГК).

У разі прийняття органом державної влади або органом місце­вого самоврядування акта, що не відповідає законодавству, і порушує права чи законні інтереси суб'єкта господарювання, останній відповідно до ст. 20 ГК має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

Збитки, завдані суб'єкту господарювання у зв'язку з непра­вомірним застосуванням до нього адміністративно-господарсь­ких санкцій, підлягають відшкодуванню в порядку, встанов­леному ГК та іншими законами.

ГЛАВА 16

Правове регулювання банкрутства

ство банків регулюються ст. 88 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а порядок продажу майна банкрута ре­гулюється також з урахуванням вимог законів України «Про приватизацію державного майна» та «Про приватизацію неве­ликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Такими є основні нормативні акти про банкрутство, понят­тя якого містить ст. 1 Закону «Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом».

Згідно з ч. 2 ст. 209 ГК банкрутством вважається не­здатність боржника відновити свою платоспроможність та за­довольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури. З по­рівняльного аналізу назви ст. 209 ГК — «Неспроможність суб'єкта підприємництва» і змісту цієї статті можна зробити висновок, що законодавець вживає терміни «нездатність» і «не­спроможність» як тотожні (це важливо, оскільки Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» оперує терміном «неспроможність»).

Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон) розуміє під неплато­спроможністю неспроможність суб'єкта підприємницької діяль­ності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі із заро­бітної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати по­датків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через віднов­лення платоспроможності. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер.

З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внас­лідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб'єкт підприємництва має стільки боргів перед кредитора­ми і зобов'язань перед бюджетом, що коли їхні вимоги бу­дуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб'єк­та — активів у ліквідній формі — не вистачить для їх задово­лення.

Юридичний аспект банкрутства полягає, насамперед, у тому, що у суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають підтвер­джені документами майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта підприємництва.

- 300 -

Особливістю Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є те, що цей Закон регулює дві великі групи суспільних відносин — матеріальні (організаційно-правові та частково процедурні), що пов'язані з відновленням платоспроможності боржника, та процесу­альні — пов'язані з визнанням боржника банкрутом.

Матеріальні відносини складаються, як правило, при здійс­ненні заходів щодо запобігання банкрутству боржника (надан­ня фінансової допомоги, досудова санація). Окремі матеріальні відносини виникають і функціонують також при застосуванні судових процедур (розпорядження майном боржника, вжиття заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, пе­редбачених планом санації тощо).

Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає комп­лекс процесуальних правовідносин щодо: порушення прова­дження у справі, забезпечення грошових вимог кредиторів, попереднього засідання господарського суду, судової санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної про­цедури, мирової угоди, припинення провадження у справі про банкрутство тощо.

Суб'єктами банкрутства (банкрутами) чинний Закон ви­знає не лише юридичних осіб, як це було раніше, а й фізич­них осіб, зареєстрованих як суб'єкти підприємницької діяль­ності. Причому, як це випливає зі змісту окремих положень ст. 1 Закону, суб'єктами банкрутства можуть бути лише особи однієї категорії — суб'єкти підприємництва, які називаються в Законі боржниками або банкрутами.

Згідно з ч. З ст. 214 ГК процедури, передбачені кодексом (розпорядження майном боржника, мирова угода, санація борж­ника, ліквідація банкрута — ч. 1 ст. 212 ГК), не застосовують­ся до казенних підприємств. До державних підприємств, які відповідно до закону не підлягають приватизації, вказані про­цедури застосовуються в частині санації чи ліквідації лише після виключення їх у встановленому порядку з переліку об'єктів, що не підлягають приватизації.

Щодо окремих категорій суб'єктів підприємництва (наприк­лад, містоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогоспо­дарських підприємств; страховиків, професійних учасників ринку цінних паперів; громадян-підприємців тощо) закон визначає особливості регулювання відносин, пов'язаних із бан­крутством.

- 301 -

Відносини, пов'язані з банкрутством, учасниками яких є іноземні кредитори, регулюються законодавством України з урахуванням відповідних положень міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою Украї­ни (ч. 6 ст. 214 ГК).

Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не поширюється на юридичних осіб, які не займаються згідно з їх статутами (положеннями) систе­матичною підприємницькою діяльністю, та на фізичних осіб— непідприємців.

Боржником відповідний суб'єкт вважається на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, банкрутом — після того, як господарський суд прийме постанову про визнання боржника банкрутом.

З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають креди­тори. Це можуть бути юридичні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати за­боргованості із заробітної плати працівникам боржника, а та­кож органи державної податкової служби та інші державні орга­ни, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів). До інших державних органів Закон, зокрема, відносить: органи місцево­го самоврядування або центральні органи виконавчої влади (п. 2 ст. 42; п. 2 ст. 43); державні органи з питань надзвичай­них ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чор­нобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього при­родного середовища та ядерної безпеки, з питань геології та використання надр (п. 2 ст. 43); державний орган у справах нагляду за страховою діяльністю (п. 1 ст. 45); державний орган з питань регулювання ринку цінних паперів (п. 1 ст. 46).

Відповідно до Закону кредитори поділяються на два види — конкурсні і поточні. Конкурсні кредитори — це кредитори за вимогами до боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство або що визнані як конкурсні згідно з законом і зобов'язання яких не забезпечені заставою майна боржника. Поточні кредитори — це кредитори за вимогами до боржника, що виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

§ 2. Організаційно-правові питання запобігання банкрутству

На відміну від попередньої редакції Закону «Про банкрут­ство», положення якого регулювали головним чином процеду­ру визнання боржника банкрутом, чинний з 1 січня 2000 р. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржни­ка або визнання його банкрутом» містить значну кількість норм, спрямованих на запобігання банкрутству, що свідчить про зміну орієнтирів держави стосовно такого важливого ринкового інстру­менту, яким є банкрутство.

Відповідно до ч. 1 ст. 214 ГК та п. 1 ст. 2 Закону державну політику щодо запобігання банкрутству, забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом щодо державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної влас­ності перевищує двадцять п'ять відсотків, а також суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності у випад­ках, передбачених Законом, здійснює державний орган з пи­тань банкрутства, який діє на підставі положення, затвердже­ного у встановленому порядку.

Указом Президента України від 17 червня 1996 р. «Про утворення Агентства з питань запобігання банкрутству під­приємств та організацій» було утворене зазначене Агентство (назву його в 1998 р. було змінено) та визначено його основні завдання. Деякий час Агентство з питань банкрутства діяло на підставі Положення про нього, затвердженого постановою Ка­бінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р.

Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» Агент­ство з питань банкрутства як центральний орган виконавчої влади ліквідується, а виконання його функцій покладається на державну госпрозрахункову установу (агентство), яка підпо­рядковується Міністерству економіки України¹. Відповідно до Положення про Міністерство економіки України, затвердже­ного Указом Президента України від 23 жовтня 2000 p., Міністерство економіки, зокрема:

1) здійснює повноваження державного органу з питань бан­крутства відповідно до Закону України «Про відновлення пла­тоспроможності боржника або визнання його банкрутом»:


- 302 -

¹ Таке Агентство було утворене наказом Міністерства економіки Украї­ни від 24 травня 2000 р. № 92.

- 303 -