Провідним завданням шкільної освіти в умовах реалізації «Національної доктрини розвитку освіти України в ХХІ столітті» І Концепції 12-річної освіти є формування компетентної конкурентоспроможної особистості

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• «Патріотичне виховання майбутніх соціальних працівників у процесі вивчення соціології, 178.76kb.
• Екологічна освіта І виховання в закладах освіти, 153.52kb.
• На виконання Програми дій Уряду щодо реалізації Національної доктрини розвитку освіти, 126.26kb.
• І. вступ, 399.79kb.
• Про роботу освітньої галузі за 12 місяців 2011 року, 139.9kb.
• Про навчальну, наукову та методичну діяльність Львівського обласного інституту післядипломної, 2447.11kb.
• Постанови Кабінету Міністрів України від 16,11, 52.42kb.
• Програма розвитку профільного навчання шепетівської сзош № 2, 198.77kb.
• Інформація щодо проведення моніторингового дослідження сформованості пізнавально-інтелектуальної, 193.63kb.
• Інститут педагогіки апн україни концепція профільного навчання в старшій школі, 197.18kb.

6.    Мотивація навчальної діяльності шляхом виготовлення саморобних наочних посібників
На початку вивчення теми учні одержують перелік наочних посібни­ків, які вони можуть виготовити. Виготовлені саморобні прилади, моделі, малюнки, що пояснюють те чи інше природне явище, карти стародавніх поселень, описаних у підручнику, тощо учні демонструють на уроці, пояс­нюючи ідею створення й особливості запропонованих ними посібників.
Особливо цінними є пристосування, які учні ви гадали сам і та які правиль­но відбивають зміст матеріалу, що вивчається. В кабінеті створюється по­стійно діюча виставка саморобних наочних посібників, що дає можливість усім учням ознайомитися з творчими досягненнями однокласників. Вико­ристання саморобних наочних посібників на уроках сприяє підвищенню інтересу до навчання, розвиває дослідницькі навички, підвищує продук­тивність педагогічної роботи, наповнює урок елементами зацікавленості, викликає в учнів відчуття причетності до подій на уроці.
Крім того, учнів можна залучати до виготовлення таблиць і схем, що пояснюють матеріал теми. Ця форма роботи дозволяє не лише наповнити кабінет роздавальним матеріалом, але й формує в учнів уміння виокрем­лювати головне, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки та, що особ­ливо важливо, сприяє активізації розумової діяльності.


7.    Мотивація навчальної діяльності шляхом використання творчих завдань
Учням пропонується питання на зразок: «Що станеться, якщо...?». У цих питаннях розглядаються парадоксальні ситуації. Учні можуть са­мостійно добирати такі питання, ставити їх однокласникам, обговорю­вати, захищати свою позицію, використовуючи знання з предмета.
Складання кросвордів, сканвордів, загадок. Можливі варіанти робо­ти з кросвордом:

1.Розгадати кросворд, заповнивши порожні клітинки.
2.Сформулювати запитання до слів, що даються учням у заповненому кросворді.
3.Заповнити кросворд, у якому виділено певні квадратики. З літер, що потрапили в них, скласти ключове слово та пояснити його зміст.
4.Скласти кросворд, використавши поняття з теми, яку запропонував учитель.
Художні завдання. Наприклад, «Яким я уявляю собі...». Тут мож­на запропонувати і природне явище, і якого-небудь наукового діяча, і подію.
Написання фантастичних оповідань, есе, віршів з використанням знань з предмета.


8.    Мотивація навчальної діяльності шляхом використання під час уроку
художньої та науково-популярної літератури
Використання уривків із творів можливе з різними цілями: для ілюст­рації матеріалу, постановки питання, закріплення вивченого. Використан­ня художньої та науково-популярної літератури в процесі вивчення шкільних предметів сприяє активізації пізнавальної активності та закріпленню цілісного уявлення про навколишній світ.


9. Мотивація навчальної діяльності шляхом створення ситуації успіху
Практика свідчить про те, що дуже складно працювати з невстигаючи-ми учнями, тому що останні не можуть засвоїти нового матеріалу. Пропо­нується такий прийом, як дозування викладу навчального матеріалу, тобто подання його окремими невеликими смисловими дозами з обов'язковим закріпленням. На початку вивчення теми використовуються репродуктив­ні методи навчання, щоб учні переконалися у можливості відтворити ма­теріал, а потім уже використовуються творчі методи. Учні виконують зам­іщання, використовуючи підказку, діючи за алгоритмом тощо. При цьому виникає проблема: як, наприклад, оцінити елементарні (на думку вчите­ля) дії учня — відтворення невеликої дози матеріалу, розв'язання несклад­ної задачі, виконання легкої самостійної роботи. Враховуючи те, що для деяких учнів таке навчання було максимально можливим, досягнення на­вчальної діяльності слід оцінювати не лише середнім, але іноді й вищим балом. Такий прийом виправдовує себе, оскільки учні починають вірити у власні сили і згодом все краще оволодівають матеріалом предмета.


Складності в розумінні матеріалу, що вивчається, можуть бути спричи­нені значною кількістю в розповіді вчителя незнайомих слів, тобто «щіль­ністю» незрозумілої наукової термінології. Щоб уникнути цього, слід чіт­ко визначити мінімум наукових термінів, які повинен опанувати учень; доцільно показати (там, де це можливо) відмінність їх від повсякденних понять, навести аналогічні терміни, пояснити їх походження; ці термі­ни необхідно використовувати багаторазово для їх ґрунтовного закріп­лення в пам'яті. Можна використати прийом складання тезауруса науко­вої термінології.


Чим більш чітко та яскраво виконано поділ матеріалу на частини, чим більш рельєфно показано логічні зв'язки між ними, підкреслено складові, що містять нові знання, тим більш зрозумілим є його зміст. Цьому спри­яють наголошення на ключових словах у тексті, наявність плану викладу, питання до нього. Якщо матеріал конкретизується рисунками, словесни­ми прикладами, близькими до особистого досвіду учнів, то він стає до­ступним для розуміння і викликає інтерес до предмета.


10. Мотивація навчальної діяльності на основі діяльнісного підходу до навчання 1. Навчальна діяльність під керівництвом учителя Можливі варіанти завдань для учнів:
Що саме буде результатом вашої роботи на уроці?
Якими способами можна досягти результативності вашої роботи на уроці?
Чи існують інші способи виконання роботи?
Визначте завдання своєї навчальної діяльності, оберіть способи дій, що відповідають виконанню завдань.
Самостійно та послідовно виконайте всі етапи конкретної роботи та подайте результати у вигляді графіка, схеми тощо.
Сплануйте свою навчальну діяльність, визначивши віддалену та най­ближчу мету.
Визначте проміжок часу, необхідний для виконання всіх етапів робо­ти, та етап, що, на вашу думку, буде найбільш складним.
2.    Самостійна навчальна діяльність
Здійснюється в тому випадку, коли окремі етапи роботи або робота за­галом виконується учнем без допомоги вчителя. Можливе використання алгоритму дій на уроці або переважної частини уроків з певної теми. Учи­тель виступає в ролі консультанта.
3.    Самоосвітня діяльність учня
Учень керує своєю пізнавальною діяльністю самостійно, виконуючи її відповідно до своїх знань, цілей і мотивів. Прийоми самостійної роботи учня:
Прийом смислового опрацювання тексту, що передбачає збільшен­ня обсягів матеріалу, який вивчається, виокремлення в ньому ідей, принципів, законів, осмислення узагальнених способів розв'язання задач.
Прийом культури читання та культури слухання; прийоми стислого та найбільш раціонального конспектування (план, тези, конспект, ано­тація, реферат, рецензія, загальні прийоми роботи з книгою).
Загальні прийоми запам'ятовування (структурування навчального ма­теріалу, використання прийому мнемотехніки: образної та слухової пам'яті).
Прийоми фокусування уваги, що базується на використанні різно­манітних видів контролю, поетапної перевірки своєї роботи тощо.
Загальні прийоми пошуку додаткової інформації (робота з біб­ліографіями, довідниками, каталогами, словниками, енциклопе­діями).
Прийоми підготовки до державної атестації, тематичного оцінюван­ня, семінару, лабораторних і практичних робіт.
Прийоми раціонального використання часу.

11. Мотивація навчальної діяльності з допомогою екстраполяції
Прийоми екстраполяції базуються на функції мозку прогнозувати. Вміння переносити наявні знання, вміння, способи діяльності в іншу си­туацію — яскрава ознака творчого мислення. До прийомів екстраполя­ції належать: ■   Перенесення об'єкта в уявне майбутнє, довільне перенесення пара­метрів, використання прийому парадоксів.
Перенесення себе в уявне майбутнє та прогнозування розвитку подій з огляду на це майбутнє.
Проведення конкурсу пропонованих теорій.
Розгляд об'єкта з різних боків.
Цілісне бачення проблеми.
Такий прийом доцільний, наприклад, під час розгляду проблем, пов'язаних з екологією.
12. Мотивація навчальної діяльності в процесі пізнавальних ігор та ігро­вих ситуацій
До основних понять, що характеризують дидактичні ігри, належать: об'єкт, який моделюється; модельований процес; сценарій, у якому опи­суються правила гри, об'єкти та предмети; способи гри; регламент; учас­ники ігрового процесу.
Наведемо деякі приклади ігрових ситуацій, застосування яких не по­требує значного часу ні на підготовку, ні на проведення. Однак вони спри­яють значному пожвавленню дій учнів на уроці.
1.Барон Мюнхгаузен. Мета — спростувати вигадки барона Мюнхгаузе-на, які заздалегідь підготував учитель, або запропонувати дітям як до­машнє завдання вигадати явно неправдиві твердження, які зачитують­ся та спростовуються на уроці на етапі перевірки домашнього завдан­ня.
2.Крокодил. Доцільно використовувати на уроках повторення й узагаль­нення навчальної інформації. Клас поділяється на кілька команд. Ка­пітану кожної команди вчитель пошепки повідомляє зміст завдання. З допомогою міміки та жестів зміст завдання повідомляються всьому класу так, щоб не втратити предметної суті пропонованого для впізна­вання об'єкта.
3.Пінг-понг. Використовується для перевірки домашнього завдання. До дошки викликаються два учні. Вони по черзі ставлять один одно­му підготовлені вдома запитання з теми домашнього завдання. Клас оцінює якість запитань і відповідей. Враховується оригінальність, ви­нахідливість, гумор, ґрунтовність відповідей.
4.Коментатор. Проводиться після вивчення теми. Учням пропонується відтворити зміст раніше переглянутого сюжету кінострічки, відеосю-жету; пояснити зміст картинки або схеми; прокоментувати дії вчите­ля під час демонстрації досліду. Вчитель може зупинити коментар од­ного учня та запропонувати іншому продовжити. Прийом сприяє роз­витку уваги та пам'яті.
5.Ланцюжок. Ланцюжки можуть бути різними: ланцюжок, думок, лан­цюжок відповідей на запитання, ланцюжок формул, ланцюжок задач, дібраних так, що відповідь попередньої задачі є умовою наступної. Прийом можна використати під час фронтального опитування, з'ясування рівня засвоєння нового матеріалу, розв'язування задач, виконання експериментальних завдань. Пропонована ігрова ситуа­ція сприяє формуванню уваги.
6.Перевертні. Завдання полягає у складанні слів-понять зі складів, на­писаних на картках, поясненні їх змісту й основних характеристик. Наприклад:
ти-ка-фо-не — фонетика;
ка-мен-зур — мензурка.
Учням роздаються завдання-картки з написаними реченнями, слова в яких переплутані. Завдання полягає втому, щоб правильно побудувати речення та пояснити, про яке явище чи поняття в ньому йдеться.
Прийом можна використовувати під час узагальнення матеріалу, що вивчається.
13. Мотивація навчальної діяльності з допомогою прийомів роботи з текстом
1. Знайди помилку
1)Учням пропонується для ознайомлення невеликий текст, що безпо­середньо стосується матеріалу, який вивчається. Потім учитель зби­рає тексти та пропонує учням прочитати з екрану той самий текст, але в який внесено певні зміни (бажано помилкові). Учні повинні порів­няти текст з раніше прочитаним і виявити помилки та неточності.
2)Учитель читає заздалегідь підготовлене оповідання, в якому описуєть­ся певна подія, але припускається помилок в описі понять, явищ тощо. Учням пропонується, слухаючи, фіксувати помічені помилки в зо­шитах.
3)Учитель, пояснюючи матеріал, свідомо припускається помилок. У цьому випадку перевіряється увага дітей та їх знання. Оцінювання діяльності учнів можна здійснити, перевіривши зошити,або в процесі обговорення

Формування мотивації у навчальній діяльності
Чому одні учні охоче йдуть до школи, а інші відмовляються вчитися й прогулюють уроки? Чому хтось успішно вписується в шкільний соціум, а в когось у школі суцільні проблеми? Мотивація, її формування й корекція лежать в основі шкільних успіхів та негараздів.
Якщо дитина не хоче вчитися
Багато проблем сучасної шкільної освіти є актуальними не лише для вчителів, батьків та шкільних психологів. Насамперед вони позначаються на розвитку самої дитини, її поведінці, навчанні.
Низька успішність, шкільна дезадаптація, недостатній рівень культури, що безпосередньо впли­ває на поведінку і спілкування учня, - далеко не повний перелік труднощів, з якими ми стикаємося в умовах школи майже щоденно.
Однією з проблем, що заслу­говує особливої уваги, є відсут­ність інтересу до навчання, неба­жання дитини ходити до школи. Запитання: «Навіщо ти вчишся?» - часто заганяє в глухий кут. Дитина прагне уникнути відповіді, тому що не знає її або не може чітко сформулювати.
Найчастіше і досить прогнозо­вано на запитання «Навіщо ти хо­диш до школи?» відповідають: «На­вчатися!». Дійсно, інший варіант важко передбачити. Таку відповідь дитина вважає єдино правильною, навіть якщо справжня мета пере­бування її в школі далека від пізнан­ня нового. Сенс слова «навчатися» в дитячому розумінні може бути значно ширшим, ніж просто набу­вання знань. Бажання побачити друзів, побігати-погратися, обміня­тися іграшками дитина також вклю­чає в поняття шкільного навчання. Якщо такі бажання дитина не може реалізувати, шкільна освіта може втратити для неї свою приваб­ливість і перестане цікавити. В цьо­му конкретному випадку не йдеться про внутрішній інтерес до пред­мета пізнання, наявність якого ав­томатично забезпечує успішне на­вчання і знімає проблему негатив­ного ставлення до освіти.
Відповідно до психологічної формули «інтерес - стимул - ре­акція на стимул - мотив дії - сама дія», позбавивши дитину стимулу, не варто чекати від неї успішного вирішення навчальних завдань.
Що може бути стимулом до певного виду діяльності?
Є.Ільїн під мотивом навчальної діяльності розуміє всі фактори, що обумовлюють виявлення навчальної активності: мотиви, мета, настано­ви, почуття обов'язку, інтереси.
Г.Розенфельд визначає такі ка­тегорії (фактори) мотивації на­вчання:
1. Навчання заради навчання, без задоволення від діяльності або без інтересу до предмета викла­дання.
2. Навчання без особистих інтересів та користі.
3. Навчання для соціальної ідентифікації.
4. Навчання заради успіху або страху невдач.
5. Навчання з примусу або під тиском.
6. Навчання, що ґрунтується на поняттях і моральних зобов'язаннях або  на загальноприйнятих нормах.
7. Навчання для досягнення мети у повсякденному житті.
8. Навчання, що ґрунтується на соціальній меті, вимогах та цінностях.
Щодо навчальної діяльності, то зовнішніми факторами стають усі види підкріплення, які ми використовуємо як заходи педагогічного впливу (покарання, заохочення, похвала...)
Дитині пообіцяли купити те, про що вона уже давно мріяла, за умо­ви, що та стане краще вчитися. Ймовірно, що успішність в такому разі значно поліпшиться, дитина старанніше виконуватиме домашні завдання, виявлятиме активність на уроках, перестане запізнювати­ся до школи. Однак такі позитивні зміни можуть відбуватися лише до моменту одержання обіцяного.
Найзначущішим, найдієвішим і найефективнішим внутрішнім сти­мулом є прагнення до пізнання нового, що ґрунтується винятково на інтересі до предмета пізнання.
Якщо за можливості вибору певного навчального предмета дитина не обирає той предмет, який обрала більшість її друзів, а йде на урок, який їй самій цікавий, то таким чином вона демонструє яскравий приклад внутрішньо вмо­тивованої поведінки.
Яка ж мотивація до навчання є кращою?
Процес формування навчальної діяльності набуває ряду специ­фічних особливостей відповідно до певного вікового періоду.
В початковій школі дитина може досить успішно вчитися, орієнтую­чись на оцінку вчителя або думку батьків. Якщо домінуючим мотивом у цьому віці у більшості дітей є прагнення зробити приємність дорослому, що є авторитетним для дитини, порадувати його своїми успіхами або небажання вислухо­вувати докори, то в старших класах вплив такого мотиву втрачає свою актуальність. На перший план виходить прагнення бути кращим або хоча б не гіршим за інших.
Звичайно, і такі мотиви мають місце, але вони не повинні бути основними, визначальними в на­вчальній діяльності дитини. Такі мотиви мають відігравати вто­ринні, допоміжні ролі, надаючи шкільному життю учня яскравості, привабливості. Умовою успішного навчання все ж є мотивація, котра спонукає дитину до певної діяль­ності з метою розширення й по­глиблення своїх знань, підвищен­ня впевненості та незалежності від зовнішніх факторів.
Яким чином можна сприяти формуванню   внутрішньої мотивації в межах навчального процесу?
Як уже зазначалося, внутрішня мотивація є важливою умовою ус­пішного навчання. Але як бути, якщо вона відсутня, а єдиним приваб­ливим моментом шкільного життя є довгоочікувана перерва або ве­села прогулянка? Багато хто з учи­телів вважає, що, сформувавши у дитини «необхідний» мотив, можна домогтися високих результатів і та­ким чином вирішити багато на­вчальних проблем. Важлива роль і вплив учителя в початковій школі є беззаперечними. І все ж уявлення про те, що можна ззовні сформу­вати мотив, є помилковим. «Мотив - складне психологічне утворен­ня, яке має вибудувати сам суб'єкт» (Є.Ільїн). Учитель може лише сприяти цьому процесу. Існує цілий ряд науково розроблених способів підвищення внутрішньої мотивації в навчальному процесі, використовуючи які, можна уникну­ти багатьох утруднень, про які йшлося на самому початку. Для цьо­го як вчителям, так і батькам необ­хідно дотримуватися таких вимог:
1. За можливості скасувати на­городи і призи за правильно ви­конанні завдання, обмежуючись лише оціюванням та похвалою.
2. Якомога менше використо­вувати на уроках ситуацію зма­гання. Краще привчати дитину до аналізу і порівняння своїх особис­тих результатів та досягнень. Ситуацію змагання можна переклю­чити на ігрові види діяльності.
3. Намагатися не нав'язувати навчальної мети «зверху». Спільна робота з дитиною стосовно вироб­лення мети і завдань може вияви­тися значно ефективнішою.
4. Необхідно пам'ятати й пре те, що покарання за неправильне вирішення навчальних завдань є найостаннішим і найменш ефек­тивним заходом, який завжди вик­ликає негативні емоції й негатив­но впливає на ставлення дитинк до навчання.
5. Намагатися уникати вста­новлення часових обмежень там, де це можливо, тому що це не лише пригнічує розвиток твор­чості, а й перешкоджає розвиту внутрішньої мотивації.
6. Стежити за тим, щоб на­вчальні завдання не лише відпо­відали віковим обмеженням, а й мали рівень оптимальної склад­ності, сприяли виявленню май­стерності та компетентності дити­ни. Регулювати рівень складності завдань, щоразу підвищуючи її.
7. Надавати дитині право ви­бору навчального завдання, не об­межуючи при цьому її свободи.
8. Бажано підбирати навчальні завдання з елементом новизни та непередбачуваності, що сприяє формуванню внутрішнього інтере­су під час його виконання.
9. І на завершення хотілося б нагадати, що підвищення пізна­вальної активності, успішне за­своєння навчальної програми, ви­щий рівень освоєння теоретично­го матеріалу стає неможливим у ситуації, коли будь-які стимули, що не стосуються навчання, стають основними.
Чому ж ми так прагнемо того, аби в дитини сформувалася навчальна мотивація, що ґрунтується на внутрішніх прагненнях, не виключа­ючи при цьому й зовнішніх, хоча й не возводячи їх у ранг головних?
Є цілий ряд пояснень таких пе­реваг. Дослідження В.Чиркова го­стро ставлять проблему вивчення внутрішньої мотивації і всебічного аналізу факторів, що як сприяють, такі перешкоджають «виявленню.
Результати його досліджень засвідчують:
*   1. Навчання, яке ґрунтується на внутрішній зацікавленості, буде значно успішнішим, тому що при наявності такої зацікавленості ди­тина здатна працювати довше без будь-яких зовнішніх підкріплень. Водночас переважання зовнішньої мотивації сприяє зниженню пізна­вальної активності. Тому досить часто при зникненні зовнішніх сти­мулів дитина втрачає інтерес до навчання.
*  2. Школярі, яких приваблює насамперед інтерес до самого процесу навчання, схильні обира­ти складніші завдання, що пози­тивно впливає на розвиток їхніх пізнавальних процесів.
Учні із зовнішньою мотивацією, як правило, не одержують задово­лення від подолання труднощів під час вирішення навчальних зав­дань. Тому такі діти обирають простіші завдання й виконують лише те, що необхідно для одер­жання підкріплення. В умовах шко­ли таким підкріпленням найчасті­ше є оцінка вчителя, вдома - ви­нагорода, подарунок, похвала.
     *  3. Відсутність внутрішнього стимулу сприяє зростанню напру­ження, зменшенню спонтанності, що справляє пригнічуючу дію на креативність дитини, тоді як на­явність внутрішніх мотивацій сприяє виявленню безпосеред­ності, оригінальності, зростання креативності та творчості.
Окрім того, перевагою внут­рішніх навчальних мотивів є:
*   - позитивний вплив на вирі­шення творчих завдань, що не мають чіткого алгоритму вирішен­ня (евристичний метод);
*   - емоційне задоволення від ви­конання завдання, подолання труд­нощів під час вирішення навчаль­них завдань, що викликають пози­тивні емоції і ґрунтуються насампе­ред на внутрішньому інтересі;
*   - підвищення самоповаги ди­тини, її самооцінки.
У результаті проведення ряду досліджень вчені дійшли виснов­ку, що матеріальне заохочення зменшує внутрішню мотивацію. Виходячи з цього, можна припус­тити, що будь-які інші зовнішні стимули теж зменшуватимуть внутрішній інтерес до діяльності. Цей висновок було зроблено Е.ДІсі. Аналогічні дослідження про­водили й інші автори, які вивчали вплив на внутрішню мотивацію та­ких факторів, як: уникання пока­рання; призначення терміну закінчення діяльності; нав'язуван­ня мети; ситуація змагання.
Отже, можна дійти висновку: ті умови оточення, які наділяють людину свободою вибору, дозво­ляють їй почуватися самодетермінованою, внаслідок чого фор­мується внутрішня мотивація.
Відповідно до теорії компетен­тності, важливою потребою є прагнення майстерності. Чим більше навчальне завдання доз­воляє дитині почуватися компе­тентною та ефективною, тим ви­щою в неї буде внутрішня мотива­ція до певного виду діяльності.
Важливе місце в цьому питанні належить характеру навчальної діяльності. Вона має бути опти­мальною за рівнем складності. Якщо перед дитиною стоїть надто просте завдання, воно не викли­че в неї інтересу і внутрішньої мотивації, тому що, якою б компетен­тною не почувалася дитина, над­то просте навчальне завдання не дозволить реалізувати їй свою майстерність і не дасть змоги по­чуватися ефективною.