Geum.ru

Узагальнення практики розгляду та вирішення справ про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо) упродовж 2010 першого півріччя 2011 року

Вид материалаДокументы

Содержание


1 адміністративний позов. Характеристика суб'єктного складу учасників судового процесу.
Подобный материал:

Узагальнення практики розгляду та вирішення справ про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо) упродовж 2010 – першого півріччя 2011 року.


На виконання листа Вищого адміністративного суду України № 940/11/13-11 від 05.07.2011 р. щодо вивчення та узагальнення практики розгляду та вирішення впродовж 2010 – першого півріччя 2011 року справ про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо), Вінницький апеляційний адміністративний суд повідомляє наступне.


Положення статті 39 Конституції України передбачають, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування (ч. 1).

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей (ч.2).

Зокрема, стаття 182 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначає особливості провадження у справах за адміністративними позовами суб’єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання. Так, частиною першою цієї статті передбачено, що органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування негайно після одержання повідомлення про проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій тощо мають право звернутися до окружного адміністративного суду за своїм місцезнаходженням із позовною заявою про заборону таких заходів чи про інше обмеження права на мирні зібрання (щодо місця чи часу їх проведення тощо).

Позовна заява може містити вимоги про заборону таких заходів чи про інше обмеження права на мирні зібрання (щодо місця чи часу їх проведення тощо).

Підставою для подання позову слугує висока ймовірність завдання шкоди інтересам національної безпеки та громадського порядку, у зв’язку з тим, що проведення зборів, мітингів, походів демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших людей.

Завданням суду ж у таких справах є перевірка обґрунтованості застосування обмеження у реалізації конституційного права громадян на мирні зібрання за зверненням відповідного суб’єкта владних повноважень, а у разі належної обґрунтованості обрати той спосіб обмеження цього права, який був би адекватним (найменшим) за встановлених небезпеки чи загроз і забезпечував досягнення мети такого обмеження – запобігання заворушенням чи злочинам, охорону здоров’я населення або захист прав і свобод інших людей.

Органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування не мають права забороняти проведення масових зібрань інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Суд може заборонити збори, мітинг, похід або демонстрацію виключно з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей і лише виходячи з інтересів національної безпеки та громадського порядку, що передбачається у ч. 5 ст. 182 КАС України.


Аналіз статистичних даних Вінницького апеляційного адміністративного округу з приводу розгляду адміністративних справ про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання дає підстави стверджувати, що дана категорія справ є непоширеною у судовій практиці.

Судову практику досліджуваної категорії справ протягом 2010 – І півріччя 2011 року характеризують такі статистичні показники:

Вінницьким апеляційним адміністративним судом у порядку апеляційного провадження переглянуто 1 справу. У даному випадку Вінницький апеляційний адміністративний суд підтвердив правомірність прийнятого рішення судом першої інстанції, та зазначив, що рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Адміністративними судами першої інстанції розглянуто 7 справ:
  • Хмельницьким окружним адміністративним судом – 3 адміністративні позови;
  • Чернівецьким окружним адміністративним судом – 3 адміністративні позови;
  • Вінницьким окружним адміністративним судом – 1 адміністративний позов.


Характеристика суб'єктного складу учасників судового процесу.

Усі адміністративні справи, що надходили за вказаний період до адміністративних судів стосувались звернення виконавчого комітету міської ради про обмеження права на мирні зібрання.

Таке право визначене підпунктом 3 пункту "б" частини 1 ст. 38 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", де зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо вирішення відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів; здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку.

Відповідачем (відповідачами) за вказаними позовами були, як правило, фізичні особи організатори зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших мирних зібрань, а також комітети підприємців, політичні обласні громадські організації.

У деяких випадках у вказаних спорах третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, по вказаних спорах, було залучено органи УМВС України, оскільки, відповідно до ст. 2 Закону України "Про міліцію", завданням міліції є забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів, запобігання правопорушенням та їх припинення, охорони і забезпечення громадського порядку. Залучення до розгляду цієї категорії справ органу міліції, на нашу думку, є необхідним для з’ясування можливості забезпечити охорону громадського порядку під час їх проведення чи обмеження у зв’язку із неможливістю організувати достатню охорону громадського порядку, нормальної роботи підприємств, установ, організацій, правил дорожнього руху у випадку проведення пішої ходи та інше.

Аналізуючи дану категорію справ варто наголосити на існуванні значної проблеми у суб’єктному складі саме відповідачів. Це пов’язано насамперед із тим, що чинне законодавство з питань організації і проведення мирних заходів є недосконалим та застарілим.

Так, на сьогодні питання організації і проведення мирних заходів регулюються Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року № 9306 "Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР" (далі – Указ), який згідно з пунктом 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України є чинним у частині, що не суперечить Конституції України. Зазначеним Указом, серед іншого, визначено, осіб, повноважних звертатися до виконавчих органів сільських, селищних, міських рад з повідомленням про проведення мирного заходу, вимоги до змісту такого повідомлення, вимоги щодо забезпечення виконавчими органами сільських, селищних, міських рад умов проведення мирного заходу тощо.

Так, наприклад, мітинг може налічувати кілька сотень, тисяч учасників, однак проводитися згідно із заявкою, яка підписана лише однією фізичною особою. Це створює невизначеність щодо складу відповідачів за позовами про обмеження права на мирні зібрання. На практиці відповідачем є особа, яка подає заявку про проведення мітингу (юридична чи фізична). Проте, нести відповідальність за дії учасників масової акції вона не здатна.

Існує проблема і з правоздатністю окремих об’єднань, які не мають статусу юридичної особи і не можуть бути відповідачами в суді, проте повідомлення про проведення мітингів ними подаються.

Дотримання судами норм матеріального права та характерні помилки.

Основний Закон не визначає конкретний строк повідомлення про проведення демонстрацій. Водночас, положення ч. 1 ст. 39 Конституції отримало офіційне тлумачення в Рішенні Конституційного Суду України від 19.04.2001 р. № 4-рп/2001, в якому визначено, що положення про завчасне сповіщення треба розуміти так: організатори мирних зібрань мають сповістити відповідні органи про проведення цих зібрань заздалегідь, тобто у прийнятні строки, що передують даті їх проведення. Водночас, ці строки не мають обмежувати право громадян на мирні зібрання, вони мають служити його гарантією і дозволяти відповідним органам вжити заходів для безперешкодного проведення громадянами масових акцій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей.

На практиці трапляються випадки, коли повідомлення про проведення мітингу надходить напередодні або і в день проведення запланованого заходу, що ускладнює можливість органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування звернутись із відповідним позовом до суду для вирішення цього питання. Неврегульованість строку також не дозволяє органам виконавчої влади вжити заходів для безперешкодного проведення громадянами зборів (забезпечити медичну допомогу, організувати належу охорону громадського порядку тощо).

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 182 КАС України позовна заява, яка надійшла в день проведення заходів або після цього, залишається без розгляду.

У зв’язку із вищенаведеним необхідно відмітити, що чітке врегулювання на законодавчому рівні питання строку звернення з повідомленням про проведення мітингу не дозволить організаторам мітингу зловживати наданим правом в аспекті звернення до відповідного органу із повідомлення напередодні або в день проведення заходу та надасть можливість у випадку необхідності його обмеження, розглядати це питання у судовому порядку.

Приклади з практики, проблеми, що виникають.

Єдиною правовою підставою для задоволення позову влади про обмеження мітингу є визнання судом того факту, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших людей. (ч. 5 ст. 182 КАСУ).

Проте, можливість створення реальної небезпеки заворушень чи злочинів, загрози здоров’ю населення або правам і свободам інших людей як така не підлягає доказуванню. Тобто настання події в майбутньому не може бути доведене в суді. На практиці суд, керуючись внутрішнім переконаням, приймає рішення про те, що проведення масового зібрання може створити небезпеку заворушень чи злочинів.

Так, ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду України від 28 квітня 2011 р. залишено без задоволення апеляційну скаргу Мельничука В.К. на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду у справі №2-а-1/11/2470 за позовом виконавчого комітету Чернівецької міської ради до Мельничука В.К. третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – управління МВС України в Чернівецькій області про заборону проведення мирного зібрання. Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду наголошено на наступному.

Право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, закріплене в ст. 39 Конституції України, є їх невідчужуваним і непорушним правом, гарантованим Основним Законом України.

Аналогічне положення міститься і в статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР. Згідно із зазначеною статтею кожен має право на свободу мирних зібрань та на свободу об’єднання з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки або громадського спокою, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Порядок та строки звернення із заявою про проведення зборів, мітингу, вуличного походу або демонстрації встановлений у пункті 2 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року № 9306-XI "Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР" (який є чинним на території України відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-XII “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР”). Відповідно до даного Порядку заява про проведення зборів, мітингу, вуличного походу або демонстрації подається в письмовій формі не пізніш як за десять днів до намічуваної дати їх проведення. У заяві зазначаються мета, форма, місце проведення заходу або маршрути руху, час його початку і закінчення, передбачувана кількість учасників, прізвища, імена, по батькові уповноважених (організаторів), місце їх проживання і роботи (навчання), дата подачі заяви.

Як правильно встановлено судом першої інстанцій, що за браком часу (отримання інформації про запланований захід лише за 1 день) заходи передбачені Інструкцією, при отриманні інформації про проведення масового заходу управлінням МВС України в Чернівецькій області не здійснювались, на підставі чого зроблено висновок про можливу загрозу громадському порядку запланованим заходом, у зв’язку з чим на адресу позивача подано клопотання про звернення до суду з позовом щодо обмеження реалізації права відповідача збиратися і проводити збори. Окрім того, відсутня можливість забезпечити охорону громадського порядку та безпеку руху під час запланованих відповідачем зборів, оскільки весь особовий склад з 30 грудня 2010 року по 07 січня 2011 року переведений на посилений варіант несення служби під час новорічних і різдвяних свят.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що Чернівецький окружний адміністративний суд прийшов до правильного висновку про відсутність можливостей у третьої особи –УМВС України в Чернівецькій області належним чином забезпечити охорону громадського порядку та безпеки руху, що може створити реальну небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров'ю населення або правам і свободам інших людей. А відтак прийняв законне та обґрунтоване рішення про встановлення обмеження щодо реалізації права на мирне зібрання шляхом заборони Мельничуку Віталію та ініціативній групі Комітету Підприємців Буковини проводити збори.


У наведеному прикладі також має місце недотримання організаторами заходів строків сповіщення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування про заплановані масові акції.

Право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, закріплене в статті 39 Конституції України, є їх невідчужуваним і непорушним правом, гарантованим Основним Законом України. Це право є однією з конституційних гарантій права громадянина на свободу свого світогляду і віросповідання, думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір, права на вільний розвиток своєї особистості тощо. При здійсненні цих прав і свобод не повинно бути посягань на права і свободи, честь і гідність інших людей. За Конституцією України (стаття 68) кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України. Проводити збори, мітинги, походи і демонстрації громадяни можуть за умови обов'язкового завчасного сповіщення про це органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування. Таке сповіщення має здійснюватись громадянами через організаторів масових зібрань. Завчасне сповіщення відповідних органів про проведення тих чи інших масових зібрань – це строк від дня такого сповіщення до дати проведення масового зібрання.

Зокрема, з даного питання дано офіційне тлумачення у Рішенні Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 року №4рп/2001 (справа щодо завчасного сповіщення про масові зібрання), за яким організатори мирних зібрань мають сповістити органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування про проведення цих заходів заздалегідь, тобто у прийнятні строки, що передують даті їх проведення. Ці строки не повинні обмежувати передбачене статтею 39 Конституції України право громадян, а мають служити його гарантією і водночас надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей (пункт 1 резолютивної частини Рішення).

Відповідно до пункту 2 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 28.07.1988 року № 9306-ХІ “Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР” заява про проведення зборів, мітингу, вуличного походу або демонстрації подається в письмовій формі не пізніш як за десять днів до намічуваної дати їх проведення. У заяві зазначаються мета, форма, місце проведення заходу або маршрути руху, час його початку і закінчення, передбачувана кількість учасників, прізвища, імена, по батькові уповноважених (організаторів), місце їх проживання і роботи (навчання), дата подачі заяви.

Пунктами 3, 4, 6 даного Указу визначено, що виконавчий комітет Ради народних депутатів розглядає заяву і повідомляє уповноваженим (організаторам) про прийняте рішення не пізніш як за п'ять днів до часу проведення заходу, зазначеного в заяві. Виконавчий комітет має право при потребі запропонувати тим, хто звернувся з заявою, інші час і місце проведення заходу. Рішення може бути оскаржено у вищестоящий виконавчий і розпорядчий орган у порядку, встановленому чинним законодавством.

Виконавчий комітет Ради народних депутатів забезпечує необхідні умови для проведення зборів, мітингу, вуличного походу або демонстрації.

Збори, мітинги, вуличні походи і демонстрації проводяться відповідно до цілей, зазначених у заяві, а також у визначені строки і в обумовленому місці.

Виконавчий комітет Ради народних депутатів забороняє збори, мітинг, вуличний похід або демонстрацію, якщо мета їх проведення суперечить Конституції СРСР, конституціям союзних і автономних республік або загрожує громадському порядку і безпеці громадян.

Прикладом недодержання правових норм, що регулюють порядок, умови та строки сповіщення відповідних органів про масові заходи є розглянута Хмельницьким окружним адміністративним судом адміністративна справа №2-а-6144/10/2270/3 за позовом виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області до Старокостянтинівської міської організації партії “Народна Влада”(Ганжа Сергій Михайлович) про заборону проведення 04.09.2010 року масової акції-зборів мешканців м. Старокостянтинів.

У поданій до суду позовній заяві виконком Старокостянтинівської міської ради зазначив, що 27 серпня 2010 року до них надійшла заява від Старокостянтинівської міської організації партії “Народна Влада” за підписом голови цієї організації Ганжі С.М. про проведення 4 вересня 2010 року о 12 годині біля приміщення Старокостянтинівської міської ради масової акції-зборів мешканців м.Старокостянтинова, на яких має слухатись звіт місцевої влади.

Зокрема, позивачем наголошено, що заява не відповідає вимогам пункту 2 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 28.07.1988 року № 9306-ХІ “Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР”, оскільки вона подана з порушенням десятиденного строку до намічуваної дати проведення масової акції, у ній не зазначені час закінчення масової акції, прізвища, імена, по батькові уповноважених (організаторів), місце їх проживання і роботи (навчання).

Як встановлено в ході судового розгляду справи, 27 серпня 2010 року до виконкому Старокостянтинівської міської ради надійшла заява від імені Старокостянтинівської міської організації партії “Народна Влада” за підписом голови цієї організації Ганжі С.М. про проведення 4 вересня 2010 року о 12 годині біля приміщення Старокостянтинівської міської ради масової акції-зборів мешканців м.Старокостянтинова, на яких має слухатись звіт місцевої влади. Розглянувши дану заяву 31 серпня 2010 року на позачерговому засіданні, виконком Старокостянтинівської міськради прийняв рішення № 368 “Про заборону проведення масової акції”з посиланням на невідповідність заяви вимогам пункту 2 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 28.07.1988 року № 9306-ХІ “Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР”, ч.6 ст.42 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, невідповідність місця проведення масової акції наближеній кількості громадян, які мають брати участь у акції, а також подання заяви неповноважною особою, яка на час подання заяви не була зареєстрована як голова вищезазначеної організації партії.

Відповідно до розділу 3 Закону України “Про політичні партії” реєстрація обласних, міських і районних організацій або інших структурних утворень, передбачених статутом партії, здійснюється відповідними органами юстиції Міністерства юстиції України. Політична партія щорічно інформує Міністерство юстиції України про обласні, міські, районні організації партії або інші структурні утворення, передбачені статутом партії. Політична партія також інформує Міністерство юстиції України про зміни назви, програми, статуту, керівних органів партії, їх адреси.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява про проведення масової акції-зборів мешканців м.Старокостянтинова не відповідає вимогам пунктів 2, 3, 4, 6 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 28.07.1988 року № 9306-ХІ “Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР”та положенням розділу 3 Закону України “Про політичні партії”, оскільки в ній не зазначені всі необхідні дані, а заяву подано неповноважною особою, так як на той час не було легалізоване в органах юстиції рішення про зміну голови Старокостянтинівської міської організації партії “Народна влада”, і як наслідок цього Ганжа С.М. не мав повноважень звертатися до виконкому із заявою в інтересах міської організації партії, а зазначені щодо цього в заяві відомості є недостовірними.

За таких умов, Хмельницьким окружним адміністративним судом позов виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області задоволено та заборонено Старокостянтинівській міській організації партії “Народна Влада” проведення масової акції-зборів мешканців м. Старокостянтинова.


В іншій справі за позовом виконавчого комітету Чернівецької міської ради до Комісарова М.О., третя особа на стороні позивача – УМВС України в Чернівецькій області, про обмеження права на мирні зібрання в частині місця його проведення у постанові Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2010 року, яка не була оскаржена, зазначено, що проведення зазначеної акції без дотримання вимог щодо забезпечення громадського порядку не можливе в указаному відповідачами місці – на одній з центральних вулиць міста, біля державної установи, без вжиття заходів безпеки. Суд вважає очевидну небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу населенню або правам і свободам інших людей, при проведенні вказаної акції саме в центрі міста, а тому вважає за необхідне обмежити право відповідачів в частині місця проведення пікетування, дозволивши його проведення подалі від центру – майдан біля мосту на вул. Руській в м. Чернівці.

У зв’язку з викладеним, виникає запитання чи може суд забороняти в одному місці проводити мітинг, а в іншому дозволяти його проведення? Та чи слід розцінювати таке рішення як обмеження права на зібрання чи навпаки як додаткову гарантію, реалізації такого права?

Деякі з судових рішень, що стосуються обмеження права громадян на мирні зібрання, обґрунтовані можливістю сутичок з учасниками масових акцій з «протилежного табору». Однак ця позиція є спірною.

Так, згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ суди застосовують як джерело права Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

В одному з рішень цього Суду (у справі «Платформа «Лікарі за життя» проти Австрії») зазначено: «Демонстрація може дратувати чи ображати тих, хто виступає проти ідеї чи вимоги, на підтримку яких вона проводиться. Однак учасники демонстрації повинні мати можливість проводити демонстрацію, не боячись бути підданими фізичному насиллю з боку своїх супротивників (опонентів); такі побоювання могли б перешкодити асоціаціям чи іншим групам, що підтримують загальні ідеї чи інтереси, відкрито виражати свою думку з найбільш суперечливих питань, які зачіпають суспільство. У демократичному суспільстві право на проведення контрдемонстрації не може суміщатися з обмеженням реалізації права на демонстрацію».

Таким чином, з одного боку, суд не має права заборонити проведення демонстрації лише на тій підстави, що в той же час і в тому ж місці відбуватиметься контрдемонстрація. А з іншого боку, проведення контрдемонстрації саме по собі створює ризик вчинення заворушень та злочинів (бійок між учасниками акцій, провокацій тощо), що, у свою чергу, є підставою для заборони демонстрації згідно зі ст. 182 КАС України.


Пропозиції щодо заходів, які необхідно вжити для формування єдиної практики.

На даний час відсутній спеціальний закон, який відповідав би міжнародним стандартам та ідеї свободи мирного зібрання, а законопроекти, які тривалий час пропонують прийняти, правники критикують як недемократичні. Чинним наразі залишається Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» від 28.07.1988 р. № 9306-XI, який не може бути підставою для заборони демонстрацій.

Така недосконалість сучасного стану правового регулювання порядку організації і проведення мирних заходів має наслідком негативну практику правозастосування, тому законодавче врегулювання порядку організації і проведення мирних заходів сприятиме формуванню чіткої правозастосовної позиції.

У світлі викладеного постає необхідність уніфікації практики Європейського суду з прав людини з питань права на мирні зібрання, збори, мітинги, походи та демонстрації з необхідними роз’ясненнями для забезпечення належного відправлення правосуддя у даній категорії справ.