Про деякі питання практики вирішення справ, пов’язаних із застосуванням митного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим адміністративним судом України)”

Вид материала

Подобный материал:

1 2

23.04.2008 Про деякі питання практики вирішення справ, пов’язаних із застосуванням митного законодавства (частина I)

Адміністративні суди України

“Про деякі питання практики вирішення справ, пов’язаних із застосуванням митного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим адміністративним судом України)”

оглядовий лист від 23.04.2008 № 720/100/13-08

У порядку інформації та для врахування при розгляді справ надсилається огляд судових рішень Вищого адміністративного суду України, винесених у справах, пов’язаних із застосуванням митного законодавства.

1. Визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну

1.1. Перелік документів, які подаються для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, не є вичерпним, а отже митниця має право вимагати, а імпортер має право надати і інші докази, які підтверджують митну вартість товару.

У квітні 2006 року Фірма звернулася до місцевого господарського суду з позовом до Митниці про скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України та про зобов’язання здійснити митне оформлення за методом за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються.

В обґрунтування своїх доводів позивач послався на те, що згідно з умовами зовнішньоекономічного контракту, ввозив на митну територію України з Туреччини килими, митна вартість яких розраховувалась за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються. Однак відділом контролю митної вартості та номенклатури Митниці 09.03.2006 було відмовлено у митному оформленні товару в зв’язку з тим, що задекларована митна вартість товару є заниженою і з цієї підстави 27.03.2006 видана картка відмови.

Постановою місцевого господарського суду від 04.05.2006, залишеною без змін ухвалою апеляційного господарського суду від 01.08.2006, позов задоволено: скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів через митний кордон України; зобов’язано Митницю здійснити митне оформлення товару, що надійшов на адресу Фірми, за ціною договору щодо товарів, які імпортуються.

Судові рішення вмотивовані посиланням на те, що позивачем для митного оформлення надано Митниці вичерпний перелік документів на підтвердження правильності обчислення митної вартості товару за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, а тому дії митного органу по відмові у митному оформленні за методом першим визначення митної вартості, є неправомірними.

З такими висновками не погодилася судова колегія Вищого адміністративного суду України, позиція якої полягає в наступному.

Відповідно до частини другої статті 265 МК (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем заявлена митна вартість килимів з розрахунку 1,21 дол. США за 1 кв. м. За умовами зовнішньоекономічного контракту у ціну товару входить вартість товару і упаковки, маркировки, оформлення документації та доставка автомобільним транспортом до м. Харкова. Товар був задекларований у ВМД за кодом № 5702429000.

Торгівельно-економічна місія у складі посольства України у Туреччині повідомила Міністерство економіки України листом від 17.01.2006 № 99-20/21 про те, що середньозважена ціна килимів виробництва Туреччини становить 3,63 дол. США за 1 кв. м. Окремо у листі наведена цінова інформація по кодам згідно Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі – УКТ ЗЕД). Вказана інформація була надіслана Державній митній службі України і саме цим документом Митниця обґрунтовувала наявність сумнівів щодо правильності декларування позивачем митної вартості.

Відповідно до Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 № 1375, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, митний орган під час митного оформлення товарів здійснює контроль за правильністю визначення їх митної вартості, у тому числі за правильністю обрання та застосування методу такого визначення, повнотою поданих документів. В даному випадку Митниця не погодилась з проведеною позивачем митною оцінкою товару, вимагала надання додаткових документів, і, зокрема, експортної митної декларації. Відповідно до пункту 15 зазначеного Порядку Митниця вправі вимагати від суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності подання не тільки обов’язкових, а й інших документів, що можуть бути використані для підтвердження відомостей про митну вартість. В даному випадку подання експортної митної декларації вимагалось у якості “іншого” документу.

Окрім того, з ксерокопії експортної ВМД, що була надана позивачем, вбачається, що вона відноситься до товарів, які перевозились за кодом у товарній позиції 5703 за УКТ ЗЕД, а не за кодом 5702, який був задекларований позивачем.

З огляду на викладене, суди не перевірили доводи Митниці і не надали їм належної оцінки, в зв’язку з чим рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.

1.2. Сплата митної вартості товару на підставі ціни, зазначеної у додатку до Протоколу про співпрацю між Державною митною службою України та учасниками ринку імпорту рибопродуктів в Україну від 26.10.2005 є обов’язковою виключно для учасників, що його підписали.

У грудні 2005 року Товариство звернулось до місцевого господарського суду з позовом до Митниці про визнання недійсним талону відмови у пропуску на митну територію України чи митному оформленні товарів та інших предметів від 14.11.2005 та зобов’язання вчинити певні дії.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 14.11.2005 він звернувся до відповідача з метою митного оформлення товару – філе оселедця морожене для промислової переробки, країна походження товару – Ісландія, за митною вартістю 67479,62 гривень, що визначена відповідно до статті 267 МК. Однак, відповідач без достатніх підстав, в порушення зазначеної статті, відмовив у митному оформленні вказаного товару, видавши талон відмови у пропуску на митну територію України чи митному оформленні товару, з підстав невідповідності заявленої у декларації митної вартості товару ціновій інформації, що міститься у додатку до Протоколу про співпрацю між Державною митною службою України та учасниками ринку імпорту рибопродуктів в Україну від 26.10.2005. Згідно з вказаним додатком рівень ціни на філе оселедця становить 1180 дол. за тонну, в той час, як підприємство заявило ціну 700 дол. за тону.

Позивач вказав, що талон відмови був виданий відповідачем, не зважаючи на те, що декларантом позивача було належним чином складено та подано декларацію про митну вартість імпортованого товару згідно із наявними документами, що підтверджують митну вартість товару в розмірі 67479,62 грн. – за ціною угоди, що фактично сплачена та що відповідач безпідставно застосував резервний (шостий) метод визначення митної вартості.

Постановою місцевого господарського суду від 21.02.2006, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду від 05.05.2006, позов задоволено частково. Скасовано талон відмови у пропуску на митну територію України чи митному оформленні товарів та інших предметів від 14.11.2005, в решті позову відмовлено.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши оскаржувані судові рішення у касаційному порядку, залишила їх без змін, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ввезення вказаного товару було здійснено відповідно до контракту від 04.07.2005, специфікації № 3 від 05.11.2005, інвойсу № 003-1 від 09.11.2005 за ціною 0,70 дол. США на загальну суму 13362,30 дол. США, що згідно із діючим курсом НБУ на 15.11.2005 склало 67479,62 грн.

Підприємством було сплачено вартість вказаного товару для продавця згідно із платіжними документами в розмірі 13362,30 дол. США.

Згідно з приписами статті 259 МК митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до статті 266 МК основним методом визначення митної вартості товару є ціна угоди, за якою вони імпортуються чи ціна, яка підлягає сплаті за товари, які імпортуються. Якщо основний метод не може бути застосований, застосовується послідовно кожний з інших методів, зазначених у статті 266 МК.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначила, що суди обох інстанцій дали правильний системний аналіз нормам МК, які регулюють питання визначення митної вартості товарів, що імпортуються в Україну. Зокрема, суди обґрунтовано вказали, що Митниця, як суб’єкт владних повноважень, не довела, що до застосування резервного методу нею послідовно застосовувались інші методи визначення митної вартості, і не зазначалось чому їх не можливо було застосувати.

Вищий адміністративний суд України також звернув увагу на те, що відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, обов’язок щодо декларування правомірності прийнятого рішення покладається на суб’єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову. В даному випадку Митниця не спростувала чому саме заявлена позивачем митна вартість товару (з урахуванням всіх доданих документів) є неправильною.

Вищий адміністративний суд України погодився з думкою судів першої та апеляційної інстанції про безпідставність визначення Митницею митної вартості декларованого позивачем товару на підставі ціни, зазначеної у додатку до Протоколу про співпрацю між Державною митною службою України та учасниками ринку імпорту рибопродуктів в Україну від 26.10.2005, оскільки позивач не є учасником, що підписав даний Протокол, а згідно змісту Протоколу, зазначена в додатку до нього ціна рибопродуктів є обов’язковою для учасників, що його підписали, а не для інших імпортерів. Окрім того, пунктом 3 Протоколу про співпрацю між Державною митною службою України та учасниками ринку імпорту рибопродуктів в Україну від 26.10.2005, на який в обґрунтування своїх доводів посилається Митниця, встановлено, що Державна митна служба України у випадках декларування товару іншими учасниками ринку імпорту рибопродуктів за цінами, нижчими, ніж вказані у додатку до Протоколу, залучає тих учасників, що підписали Протокол у якості експертів для визначення реальних цін на рибопродукцію.

У даній справі митною службою ця вимога виконана не була.

За таких обставин, Вищий адміністративний суд України касаційну скаргу Митниці залишив без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

1.3. У випадку явної невідповідності заявленої митної вартості товарів митні органи України визначають митну вартість послідовно на основі ціни на ідентичні товари та інші предмети, на подібні товари та інші предмети, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених товарів та інших предметів.

У вересні 2005 року Товариство звернулося до суду з позовом до Митниці про визнання недійсним талону відмови.

Постановою місцевого господарського суду від 21.11.2005, залишеною без змін ухвалою апеляційного господарського суду від 06.02.2006, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Залишаючи зазначені судові рішення без змін, Вищий адміністративний суд України зазначив наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариством 07.07.2005 укладено контракт з іноземною Фірмою на купівлю залізорудної сировини, згідно якого позивач здійснює 100% попередньої оплати за узгоджену партію товару. Згідно з додатком до контракту вартість за 1 тону товару становить 57,80 дол. США. Вантажовідправником даного товару є Товариство-2.

Згідно даного контракту за залізничними накладними на адресу позивача надійшов товар – окатки залізорудні не офлюсовані виробництва Товариства-2. Вантажовідправник даного товару – Товариство-2. В графах 12, 45 ВМД зазначено митну вартість – 60421,23 грн., що відповідає фактурній вартості (графа 42 ВМД), кількість товару 207000 кг. (графа 38 ВМД). За декларацією митної вартості форми ДМВ-1 заявлена митна вартість (графа 23) у гривнях – 60421,23 грн., в іноземній валюті – 11964,60 дол. США. Ціна за 1 тону – 57,80 дол. США, всього – 560 тон. (207 х 57,8 = 11964,60 дол. США).

Митним органом на декларації митної вартості зроблено відмітку: “На виконання постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України” від 28.06.2003 № 1375 необхідно додатково надати наступні документи для підтвердження митної вартості: контракт від 15.07.2005, каталоги, прайс-листи фірми виробника, калькуляція на товар фірми виробника, установчі документи Фірми, документи, підтверджуючі оплату за контрактом від 15.07.2005”.

06.09.2005 згідно статті 265 МК та на підставі довідки про визначення митної вартості товарів (здійснення митної оцінки) від 05.09.2005 Митницею виданий талон відмови у пропуску на митну територію України чи митному оформленні товарів.

Згідно зазначеної довідки визначено митну вартість товару – 21735 дол. США. Перелік документів, поданих до розгляду документів до ВМД наведено в пункті 5 Довідки.

Судами першої та апеляційної інстанції з’ясовано наступне:

1) зовнішньоекономічний контракт, укладений між позивачем та Фірмою, а виробником та вантажовідправником товару є Товариство-2, що свідчить про наявність третьої особи, яка пов’язана з угодою поставки товару, митна вартість якого визначається декларантом документально не доведена, як мінімум взаємозалежності учасників угоди згідно частини другої статті 267 МК, а також інші вимоги законодавства щодо застосування 1-ого методу визначення митної вартості згідно частини другої статті 267 МК;

2) рахунок-фактура від 15.08.2005, який виставлений відправником товару покупцю Фірмі, має однакову фактурну вартість з попереднім рахунком-фактурою від 09.08.2005, який виставлено вже Фірмою українському покупцю Товариству-1, а саме: 57,8 дол. США за тону. Митному органу не надані підтвердження складових митної вартості згідно пунктів 1 – 5 частини другої статті 267 МК, оскільки витрати, які увійшли до ціни контракту не обумовлені ні умовами контракту з додатком № 1, ні вищезазначеними рахунками-фактурами;

3) перевірка даних листа Товариства-2 (відправника) від 30.08.2005 щодо ціни товару не підтвердила зазначених у ньому відомостей. Але огляд цін залізорудної сировини на світовому ринку, зокрема окатків, на внутрішньому ринку Російської Федерації показав, що ціна їх складає 105 дол. США за тону;

4) листом Товариства-1 від 05.09.2005 позивач фактично відмовляє у наданні додаткових підтверджуючих документів щодо заявленої митної вартості товару, тобто декларантом не виконані вимоги абзацу другого статті 264 МК.

Загальні положення визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, методи її визначення передбачені статтями 266 – 275 МК, статтею 16 Закону України “Про Єдиний митний тариф”. Умови та форми декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, встановлені Порядком декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 № 1375, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до вимог статті 265 МК митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.

У разі відсутності даних, що підтверджують правильність визначення заявленої декларантом митної вартості товарів, або за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, митний орган може самостійно визначити митну вартість товарів, що декларуються, послідовно застосовуючи методи визначення митної вартості, встановлені цим Кодексом, на підставі наявних у нього відомостей, у тому числі цінової інформації щодо ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів з коригуванням, що здійснюється згідно з цим Кодексом.

Для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, декларантом подаються документи, передбачені пунктом 14, пунктом 15 постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України” від 28.08.2003 № 1375, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, які підтверджують витрати, визначені у статті 267 МК.

Для підтвердження відомостей про заявлену вартість товарів, що перетинають через митний кордон України, декларант подає наступні документи:

– договір (контракт), на підставі якого здійснюється поставка та додатки до нього;

– рахунок-фактуру (інвойс) та банківські документи (якщо рахунок оплачено);

– договір (контракт) на перевезення;

– транспортні та страхові документи;

– рахунок про сплату транспортно-експедиторських послуг або офіційно завірену копію калькуляції транспортних витрат, якщо транспортні витрати не були включені до рахунку-фактури;

– ліцензію на ввезення (вивіз) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню;

– сертифікат походження товару, сертифікат якості, безпеки і т.п.;

– митну декларацію країни відправника (у випадку ввезення на митну територію України товарів, які в країні відправника знаходились у митних режимах, що не передбачали сплату податків).

Крім зазначених документів за вимогою митного органу можуть надаватися:

– статутні документи підприємства, яке переміщує товари;

– угоди з третіми особами, які пов’язані з перетином товарів, митна вартість яких визначається;

– рахунки про здійснення платежів третіми особами на користь продавця;

– рахунки на сплату комісійних, брокерських послуг, пов’язаних з переміщенням товарів, вартість яких визначається;

– відповідна бухгалтерська документація;

– ліцензійні або авторські угоди;

– замовлення на поставку товарів;

– каталоги, специфікації, прейскуранти, прайси;

– калькуляція підприємства-виробника на товари, вартість яких визначається;

– інші документи, які можуть бути використані для визначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України.

Перелік, зазначений у вказаних пунктах, не є вичерпним, а отже митниця має право вимагати, а імпортер має право надати і інші докази, які підтверджують митну вартість товару.

Визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування методів, визначених у частині першій статті 266 МК.

Виходячи із зазначеної норми, методами визначення митної вартості товарів, які возяться на митну територію України є:

– метод оцінки за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1);

– метод оцінки за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2);

– метод оцінки за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3);

– метод оцінки на основі віднімання вартості (метод 4);

– метод оцінки на основі додавання вартості (метод 5);

– резервний метод (метод 6).

Відповідно до частин другої – четвертої статті 266 МК основним методом визначення митної вартості товарів є метод оцінки за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються. У випадку, якщо основний метод при визначені митної вартості товару не можна використати, застосовується послідовно кожний із зазначених методів.

Як свідчать матеріали справи, позивач при митному оформлені товару застосував саме метод 1 визначення митної вартості товарів, що ввезені на митну територію України.

При цьому позивач визначив вартість товарів у сумі, яка дорівнює вартості товарів, визначеній умовами контракту від 07.07.2005.

Статтею 267 МК визначено перелік витрат, які додаються до ціни угоди для визначення митної вартості товарів, якщо вони не були раніше до неї включені.

Умовами контракту від 07.07.2005 не визначено, що до ціни угоди включені витрати з транспортування товару, страхові суми, витрати на навантаження, вивантаження та інші витрати, передбачені статтею 267 МК, що підлягають до включення до ціни угоди.

Для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів митним органом відповідно до Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 № 1375, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, від декларанта, позивача у справі, витребувані необхідні документи, про що зазначено у декларації митної вартості.

У зв’язку з неподанням витребуваних документів, митним органом було проведено огляд цін товару позивача – окатків неофлюсованих на внутрішньому ринку Російської Федерації (виробника та відправника за контрактом) у мережі Internet, яким підтверджено, що ціна зазначеного товару складає
105 дол. США за одну тону. Крім того, за даними митного органу ідентичний товар від того ж виробника вже був ввезений позивачем на митну територію України у червні 2005 року за митною вартістю 105 дол. США за одну тону.

Неподання позивачем у повному обсязі витребуваних митним органом документів, ввезення позивачем ідентичного товару того ж виробника на митну територію України у червні 2005 року за митною вартістю 105 дол. США за тону, дані цінової інформації Державної митної служби України за період з 01.06.2005 по 31.08.2005 стали підставою для сумніву у правильності заявленої позивачем митної вартості товарів.

Отже, митний орган правомірно застосував метод 2 визначення митної вартості при визначенні митної вартості товару у випадках, передбачених частиною другою статті 16 Закону України “Про Єдиний митний тариф”, а саме, у випадку явної невідповідності заявленої митної вартості товарів або у разі неможливості перевірки її обчислення, митні органи України визначають митну вартість послідовно на основі ціни на ідентичні товари та інші предмети, на подібні товари та інші предмети, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених товарів та інших предметів.

Пунктом 2.5 Порядку роботи відділу контролю митної вартості регіональної митниці, відділу контролю митної вартості та номенклатури митниці при вирішенні питань визначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 13.10.2003 № 685 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.10.2003 за № 969/8290 визначено, що з метою правильного визначення митної вартості товарів та предметів, що переміщуються через митний кордон України посадові особи відділу проводять роботу зі збирання, аналізу, оброблення даних про вартість таких товарів з метою формування бази даних цінової інформації. Таким чином, факт заниження митної вартості товару може бути підтверджено витягом цінової інформації бази даних Державної митної служби України.

Відповідно до статті 80 МК у разі відмови у митному оформленні та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів митний орган зобов’язаний видавати заінтересованим особам письмове повідомлення із зазначенням причин відмови та вичерпним роз’ясненням вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення та пропуску цих товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

Таким письмовим повідомленням, у розумінні пункту 1 Порядку заповнення й використання Картки відмови у пропуску на митну територію України чи митному оформленні товарів та інших предметів, затвердженого наказом Державної митної служби України від 24.04.1999 № 239 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.05.1999 за № 300/3593, є Картка відмови у пропуску на митну територію України чи митному оформленні товарів та інших предметів з відривним талоном відмови у пропуску на митну територію України чи митному оформленні товарів та інших предметів, яка заповнюється в усіх випадках відмови у пропуску на митну територію України чи митному оформленні товарів та інших предметів пред’явлених до митного контролю митному органу України підприємством або перевізником, що самостійно декларує товари, чи особою, уповноваженою на декларування.

1.4. При визначені митної вартості товару не може бути використаний метод, який призводить до визначення ціни імпортованого товару, яка є значно нижчою ніж ціна світового ринку на такі товари19.09.2006 Товариство звернулось до місцевого господарського суду з позовом до Відділу митного оформлення Митниці, в якому просить визнати бездіяльність посадових осіб Митниці по визначенню митної вартості товару – електричних водонагрівачів (код згідно УКТ ЗЕД 8516101990) та частин електричних водогрійних пристроїв – корпусів для електричних водогрійних баків (код згідно УКТ ЗЕД 8516900000) за методом за ціною договору щодо товарів, які імпортуються до України, протиправною; зобов’язати працівників Митниці визначати митну вартість електричних водонагрівачів (код згідно УКТ ЗЕД 8516101990) та частин електричних водогрійних пристроїв – корпусів для електричних водогрійних баків (код згідно УКТ ЗЕД 8516900000), що імпортуються до України, за методом визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість).

Постановою місцевого господарського суду від 14.11.2006 позовні вимоги Товариства задоволено: визнано протиправною бездіяльність Митниці по визначенню митної вартості товару – електричних водонагрівачів (код згідно УКТ ЗЕД 8516101990) та частин електричних водогрійних пристроїв – корпусів для електричних водогрійних баків (код згідно УКТ ЗЕД 8516900000) за методом за ціною договору щодо товарів, які імпортуються до України; зобов’язано працівників Митниці визначати митну вартість електричних водонагрівачів (код згідно УКТ ЗЕД 8516101990) та частин електричних водогрійних пристроїв – корпусів для електричних водогрійних баків (код згідно УКТ ЗЕД 8516900000), що імпортуються до України, за методом визначення митної вартості на основі додавання вартості (обчислена вартість).

Постановою апеляційного господарського суду від 12.03.2007 скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Вищий адміністративний суд України, задовольняючи касаційну скаргу Товариства в повному обсязі, виходив з наступного.

Державною митною службою України розроблена “Довідкова інформація для врахування при визначенні митної вартості водонагрівачів побутових електричних”, яка доведена до відома митних органів у регіонах.

Листом Управління митної вартості Державної митної служби України “Про довідковий рівень цін на електричні водонагрівачі” від 30.05.2006 № 16/1-836 мінімальний рівень цін, який необхідно враховувати при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості електричних побутових водонагрівачів при їх імпорті в Україну, складає: об’єм 40 – 60 л, ціна за 1 л об’єму в дол. США – 1,25 – 1,39 (вартість в дол. США 50 – 83,4); об’єм, л 61 – 80, ціна за 1 л об’єму в дол. США 0,87 – 1,03, (вартість в дол. США 53,07 – 82,4); об’єм, л 81 – 100, ціна за 1 л об’єму в дол. США 0,79 – 0,91, (вартість в дол. США 63,99 – 91); об’єм, л 101 – 125, ціна за 1 л об’єму в дол. США 0,76 – 0,88, (вартість в дол. США 76,76 – 110).

Листом Управління митної вартості Державної митної служби України від 20.04.2006 № 16/1-589-ЕП, який було надіслано всім начальникам митниць, для використання в роботі з контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, надано інформацію щодо експортних цін виробників водогрійних пристроїв в Болгарії, Італії та Словенії, отриману від торговельно-економічних місій у складі Посольств України у вказаних країнах, надіслану листом Міністерства економіки України від 07.04.2006 № 135-25/599, відповідно до якої експортні ціни на електричні побутові водонагрівачі в залежності від їх потужності (40 л – 125 л) та виробництва на умовах ЕХМ – країна виробника складають від 58,64 до 117,20 дол. США.

Частиною першою статті 266 МК передбачено, що визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів: оцінки за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1); оцінки за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2); оцінки за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3); оцінки на основі віднімання вартості (метод 4); метод оцінки на основі додавання вартості (метод 5); резервного (метод 6).

Відповідно до частини першої статті 265 МК обов’язком митного органу є контроль правильності визначення митної вартості товарів.

Згідно з пунктом 17 Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, митний орган, що здійснює митне оформлення товарів, здійснює контроль за правильністю визначення декларантом митної вартості, у тому числі за правильністю застосування вибраного декларантом методу визначення митної вартості та можливістю його застосування, а також повнотою (комплектністю) наданих декларантом документів. Митні органи мають право витребувати необхідні документи для перевірки митної вартості товару.

Частиною другою пункту 6 Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, передбачено, що у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої митної вартості товарів митні органи визначають митну вартість самостійно на підставі ціни на ідентичні чи подібні (аналогічні) товари.

Судом першої інстанції встановлено, що митна вартість електричних побутових водонагрівачів (код згідно УКТ ЗЕД 8516101990) при їх імпорті в Україну через Митницю визначалась зі значним заниженням.

Таким чином, судова колегія Вищого адміністративного суду України погодилась з думкою суду першої інстанції про те, що відповідач при визначенні митної вартості повинен був урахувати ціни світового ринку.
Відповідно до частини третьої статті 266 МК у випадку, якщо основний метод при визначені митної вартості товару не можна використати, застосовується послідовно кожний із зазначених методів. Не може бути використаний метод, який призводить до визначення ціни імпортованого товару яка є значно (у 2 та більше разів) нижчою ніж ціна світового ринку на такі товари.

Метод визначення митної вартості за ціною угоди не може бути застосований, так як він значною мірою впливає на вартість товару, що є порушенням підпункту “в” пункту 1 частини четвертої статті 267 МК.

Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів не може бути застосований у зв’язку з тим, що митна вартість електричних побутових водонагрівачів у ціновій базі даних Державної митної служби України має дуже широкий діапазон цін, а, згідно вимог статті 267 МК, при застосуванні цього методу використовується найменша вартість товарів за договорами з ідентичними товарами.

Так, як встановлено судом першої інстанції, відповідно до листа Державної митної служби України від 09.03.2006 № 11/2-16/2426 мінімальна митна вартість електричних побутових водонагрівачів при імпорті в Україну за ціновою базою даних складає від 11,20 до 25,37 дол. США, що не відповідає вищезазначеним даним про вартість товару на світовому ринку та зазначеної нижче собівартості.

З тих самих підстав неможливе використання методу за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, так як, при цьому також використовується найменша вартість товару.

У зв’язку з тим, що четвертий метод – метод визначення митної вартості на основі віднімання вартості фактично є похідними від другого та третього методу визначення митної вартості, його застосування не зможе об’єктивно визначити митну вартість електричних побутових водонагрівачів.

З огляду на зазначене, Вищий адміністративний суд України погодився з думкою суду першої інстанції про те, що є всі підстави для використання методу додавання вартості (обчислена вартість) при митному оформленні електричних водонагрівачів (код згідно УКТ ЗЕД 8516101990) та частин електричних водогрійних пристроїв – корпусів для електричних водогрійних баків (код згідно УКТ ЗЕД 8516900000), оскільки митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попередніх методів (з першого по четвертий).

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що середня собівартість за 1 л об’єму складає 0,74 дол. США, а середня собівартість електричних побутових водонагрівачів становить 59,2 дол. США.

Відповідно до статті 259 МК митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до вимог цього Кодексу.

При імпорті електричних побутових водонагрівачів до України згідно зі статтею 267 МК до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додається низка витрат, перелічених у частині другій статті 267 МК.

На думку судової колегії Вищого адміністративного суду України, належним методом визначення ціни товарів, що імпортуються в Україну є метод, що призводить до визначення ціни відповідно до цін світового ринку на такі товари, а в частині визначення митної вартості електричних водонагрівачів (код згідно УКТ ЗЕД 8516101990) та частин електричних водогрійних пристроїв - корпусів для електричних водогрійних баків (код згідно УКТ ЗЕД 8516900000), відповідач мав керуватися методом додавання вартості (обчислена вартість) за правилами статті 272 МК, оскільки митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попередніх методів (з першого по четвертий), визначених статтею 266 МК.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України погодився з думкою суду першої інстанції про те, що нездійснення відповідачем належного контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, незастосування ним належного методу обчислення вартості товарів, що імпортуються, є бездіяльністю з боку відповідача, а бездіяльність відповідача щодо належного контролю за правильністю визначення митної вартості імпортованих електричних побутових водонагрівачів, відповідно до вимог МК шляхом послідовного застосування методів визначення митної вартості товарів, є противоправною та спричиняє збитки вітчизняному виробнику та призводить до зменшення надходжень до Державного бюджету України, що судом апеляційної інстанції безпідставно до уваги не прийнято.

Виходячи з викладеного, Вищий адміністративний суд України зазначив, що постанова господарського суду Харківської області від 14.11.2006 прийнята відповідно до вимог законодавства і скасована постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2007 помилково.

2. Визначення класифікаційного коду товару за Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності

2.1. Критеріями розмежування товарних позицій за УКТ ЗЕД є не тільки матеріал, з якого виготовлений товар, а й функції, що їх виконує товар, спосіб виробництва, зовнішній вигляд тощо.

У червні 2005 року Товариство звернулось до місцевого господарського суду з позовом до Регіональної митниці про визнання недійсним рішення від 04.04.2005 про визначення коду товару. Позивач зазначив, що проводив митне оформлення товару – кліпсів алюмінієвих, призначених для пакування ковбасних виробів, за кодом за УКТ ЗЕД у товарній підпозиції 7661. Відділом номенклатури товарів Регіональної митниці після відібрання проб і зразків було прийнято рішення про необхідність проведення класифікації товару за іншим кодом – у товарній підпозиції 8305 з більшою ставкою сплати ввізного мита.

Постановою місцевого господарського суду від 21.03.2006 позов було задоволено частково, визнано недійсним рішення про визначення коду товару від 04.04.2005. Рішення мотивовано посиланням на те, що у висновку судово-товарознавчої експертизи, складеному 22.11.2005, експерт дійшов висновку, що відповідно до УКТ ЗЕД, класифікація досліджуваних виробів (скоби, кліпси), має відповідати коду УКТ ЗЕД 7616 10 00 00 як “інші вироби алюмінієві: цвяхи, кнопки, скоби (крім товарної позиції 8305), гвинти, болти, гайки, гаки, укручувані заклепки, шпонки, шплінти, шайби та аналогічні вироби”.

Постановою апеляційного господарського суду від 10.07.2006 вищезазначене рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято рішення про відмову в позові. Суд апеляційної інстанції вважав, що у питанні коригування коду товару митниця діяла у межах своїх повноважень і відповідно до вимог закону.

Перевіряючи судові рішення у касаційному порядку, Вищий адміністративний суд висловив наступну позицію.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконання умов зовнішньоекономічного контракту від 03.01.2005, укладеного між Товариством та Фірмою, позивачу був поставлений вантаж – кліпси алюмінієві для пакування ковбасних виробів.

Товариством для здійснення митного оформлення вантажу була подана ВМД та документи на вантаж – кліпси алюмінієві з посиланням на код товару за УКТ ЗЕД у товарній позиції 7616.

Внаслідок перевірки, проведеної відділом номенклатури Регіональної митниці товарів митницею було здійснено коригування коду товару й прийнято рішення про визначення іншого коду товару згідно УКТ ЗЕД – у товарній позиції 8305.

Оскаржуване рішення прийнято Митницею відповідно до вимог Порядку роботи номенклатури та класифікації товарів регіональної митниці, відділу контролю митної вартості та номенклатури митниці при вирішенні питань класифікації товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 01.10.2003 № 646 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 31.10.2003 № 996/8317.

Пунктом 2.2 зазначеного Порядку встановлено, що до компетенції уповноважених осіб відділу контролю митної вартості та номенклатури митниці відноситься прийняття рішення про визначення коду товару за УКТ ЗЕД.

Статтею 313 МК встановлена обов’язковість виконання рішень митних органів щодо класифікації товарів.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про правильність оскаржуваного рішення Митниці, оскільки згідно Основних правил інтерпретації класифікації товарів, до товарної позиції 8305 відносяться “скоби дротяні у блоках (наприклад для пакування)”. З висновку судово-товарознавчої експертизи від 22.11.2005 вбачається, що дані вироби використовуються переважно у харчовій промисловості для фіксації (кліпсування) кінцевих країв оболонок продуктів харчування.

З листа фірми-виробника кліпсів вбачається, що вони призначені для використання у кліпсаторах. Згідно Основних правил інтерпретації класифікації товарів критеріями розмежування товарних позицій є не тільки матеріал, з якого виготовлений товар, а й функції, що їх виконує товар, спосіб виробництва, зовнішній вигляд тощо. Враховуючи те, що скоби мають використовуватись блоками у кліпсаторах для пакування ковбасних виробів, суд апеляційної інстанції правильно визнав помилковою позицію суду першої інстанції щодо необхідності кодування товару у товарній позиції за кодом УКТ ЗЕД 7616.

2.2. Код товару, зазначений у будь-яких документах, не є визначальним для класифікації при митному оформленні товарів, а носить інформативний (довідковий) характер.

У грудні 2005 року Товариство звернулось до місцевого господарського суду з позовом до Митниці про визнання недійсним акту ненормативного характеру – талону відмови у пропуску на митну територію України чи митному оформленні товарів та інших предметів та про зобов’язання Митниці здійснити митне оформлення товару – пальмоядрового стеарину Nchox 355 Е, який було заявлено позивачем на митне оформлення за ВМД, за кодом УКТ ЗЕД 1516209810. Позивач вказав, що згідно з вказаним ним кодом товару встановлена ставка мита у розмірі 0%. Митниця видала позивачеві талон відмови у пропуску товару на митну територію, вважаючи, що код товару вказано невірно і даний товар має кодуватись за іншим кодом УКТ ЗЕД, за яким ставка ввізного мита становить 15%.

Постановою місцевого господарського суду від 20.02.2006, залишеною без змін ухвалою апеляційного господарського суду від 06.04.2006, позов задоволено. В основу судових рішень покладено висновок про те, що код товару за УКТ ЗЕД вказано позивачем вірно, оскільки він відповідає сертифікату підтвердження, виданого виробником товару.

Перевіряючи рішення судів у касаційному порядку, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про неповне з’ясування судами обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування своїх доводів суд першої інстанції послався лише на сертифікат підтвердження від 28.01.2005, виданий виробником товару. Між тим, в матеріалах справи є довідка експерта від 08.02.2005 Центрального митного управління лабораторних досліджень та експертної роботи, відповідно до якої даний товар є сумішшю гідрогенізованого пальмоядрового стеарину та сорбітану тристеарату, а тому повинен класифікуватися за кодом УКТ ЗЕД 1517909990 тобто за іншим, ніж вказав позивач. При наданні висновку експертом врахувались також і данні сертифікату підтвердження країни-виробника товару. Даному висновку, як доказу по справі, судом взагалі оцінки не дано.

Судом не прийнято до уваги, що згідно п. 2.9 Порядку роботи відділу номенклатури та класифікації товарів регіональної митниці, відділу контролю митної вартості та номенклатури митниці при вирішенні питань класифікації товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 01.10.2003 № 646 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 31.10.2003 № 996/8317, код товару, зазначений у будь-яких документах, не є визначальним для класифікації при митному оформленні товарів, а носить інформативний (довідковий) характер. Висновок суду про те, що код товару, визначений позивачам є вірним, оскільки випливає з даних сертифікату підтвердження, зроблено без урахування вищезазначеного чинника. За наявності у справі суперечливих доказів суд не витребував та не дослідив ВМД країни-експортера, інші документи про фізико-хімічні властивості товару, процентне співвідношення інгредієнтів тощо, не призначив по справі відповідну експертизу.

Зазначені недоліки залишились поза увагою суду апеляційної інстанції, а тому оскаржувані судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ввезення на територію України для постійного використання транспортних засобів спеціального призначення, що не включені в перелік тих транспортних засобів, які підлягають державній реєстрації та обліку, і виготовлені 8 і більше років тому, здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України. Приписи Закону України “Про деякі питання ввезення на митну територію України транспортних засобів” на зазначені правовідносини не поширюються.

У лютому 2006 року Приватне підприємство звернулось до місцевого господарського суду з позовом до Митниці про визнання протиправною і скасування картки відмови у митному оформленні від 15.02.2006, видану Митницею, та про зобов’язання Митниці здійснити митне оформлення сніготрамбувальної машини за кодом УКТ ЗЕД 8701301000. Позивач вказав, що у якості причини видачі картки відмови Митниця послалась на те, що транспортний засіб – сніготрамбувальна машина виготовлена більше 8 років тому, а відтак її ввезення в Україну можливе лише за наявності дозволу Кабінету Міністрів України згідно з пунктом 71 постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Правил ввезення транспортних засобів на територію України” від 31.05.1994 № 341.

В обґрунтування своїх доводів позивач послався на те, що оскаржувана картка відмови видана Митницею із порушенням Закону України “Про деякі питання ввезення на митну територію України та реєстрації транспортних засобів”, оскільки вікові обмеження на ввезення транспортних засобів на митну територію України встановлюються вказаним Законом тільки на транспортні засоби за певними кодами УКТ ЗЕД, а сніготрамбувальна машина під дію даного Закону не підпадає.

Постановою місцевого господарського суду від 03.04.2006, залишеною без змін ухвалою апеляційного господарського суду від 03.07.2006, позов задоволено: визнано протиправною (скасовано) картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 15.02.2006; зобов’язано Митницю здійснити митне оформлення сніготрамбувальної машини LЕІТNЕR LН 500 у комплекті із допоміжним обладнанням, 1996 року випуску, за кодом УКТ ЗЕД 8701301000.

Висновки судів обох інстанції про обґрунтованість позову базуються на тому, що транспортний засіб, який ввозився підприємством на митну територію України, має код за УКТ ЗЕД 8701301000, а Законом України “Про деякі питання ввезення на митну територію України та реєстрації транспортних засобів” не встановлено заборони на ввезення транспортного засобу віком старше 8 років за таким кодом. На думку суду, оскільки пункт 7 Правил ввезення транспортних засобів на митну територію України суперечить статті 1 зазначеного Закону, то застосуванню підлягає Закон, як акт вищої юридичної сили, а тому картка відмови була видана митницею безпідставно.

Проте, на думку судової колегії, суд при вирішенні спору невірно застосував до даних правовідносин норми матеріального права.

Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про деякі питання ввезення на митну територію України транспортних засобів” від 30.11.2005 № 3151-IV були внесені зміни до Закону України “Про деякі питання ввезення на митну територію України транспортних засобів”, які були пов’язані з питаннями подальшої реєстрації ввезених транспортних засобів. Приписами зазначеного Закону дозволяється пропуск на митну територію України транспортних засобів за певними кодами УКТ ЗЕД за умови, що на момент переміщення їх через митний кордон пройшло не більше 8 років з дати їх виготовлення. Разом з тим, з преамбули цього Закону вбачається, що законодавець встановив вікові обмеження на ввезення лише тих транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації та обліку.

Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 встановлено єдиний на території України порядок державної реєстрації для певного кола транспортних засобів, а саме: для автомобілів, автобусів, самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок.

Приватним підприємством ввезено на митну територію України сніготрамбувальну машину (гусеничну) з допоміжним обладнанням – пристроєм для подрібнення та розпушування снігу та пристроєм для розчищення снігу, тобто дана машина призначена для виконання спеціальних функцій.

Відповідно до визначення понять, наведених у статті 1 Закону України “Про автомобільний транспорт”, сніготрамбувальна машина не є автомобілем (ним визнається колісний транспортний засіб, який має не менше чотирьох коліс), автобусом чи мотоциклом, а є транспортним засобом спеціального призначення, що не підпадає під перелік тих транспортних засобів, які підлягають державній реєстрації та обліку.

За таких обставин судова колегія Вищого адміністративного суду України не погодилася з висновками судів про те, що до даних правовідносин мають бути застосовані положення Закону України “Про деякі питання ввезення на митну територію України транспортних засобів”.

Відповідно до пункту 71 Правил ввезення транспортних засобів на територію України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.1994 № 341 ввезення на територію України для постійного використання механічних транспортних засобів, виготовлених 8 і більше років тому, здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України. Враховуючи наведене, судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що Митницею правомірно була винесена картка відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, оскільки Митниця діяла в межах своїх повноважень і відповідно до вимог чинного законодавства у галузі митної справи.

Оскільки обставини справи встановлені судами повно і правильно, але невірно застосовані норми матеріального права, Вищим адміністративним судом України оскаржувані рішення скасовані та винесено нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Про деякі питання практики вирішення справ, пов’язаних із застосуванням митного законодавства (частина II)

Адміністративним судам України

Blog