Щодо узагальнення проблематики визначення меж касаційного перегляду судових рішень у порядку передбаченому статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України Вищим господарським судом України

Вид материала

Содержание

5. За змістом положень статей 111-5, 111-7 ГПК України, для суду касаційної інстанції переоцінка доказів не передбачена.

Подобный материал:

ВИСНОВОК

щодо узагальнення проблематики визначення меж касаційного перегляду судових рішень у порядку передбаченому статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України Вищим господарським судом України

Відповідно до частини 1 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Обмеження щодо обсягу перегляду судових рішень судом касаційної інстанції встановлені в абзаці другому цієї ж статті, відповідно до якої касаційна інстанція не має права:

встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним;
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу,
вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими;
збирати нові докази;
додатково перевіряти докази.

Нарешті, абзац третій статті 111-7 встановлює, що у касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

1. Матеріали судових справ, розглянутих Вищим господарським судом України свідчать про те, що найбільш поширеними формами неправильного застосування судами норм матеріального права є застосування до спірних правовідносин норм права, що не підлягають застосуванню, або, навпаки, незастосування до спірних правовідносин норм права, що мали бути застосовані.

Крім того, неправильне застосування судами норм матеріального права також може бути наслідком невірного тлумачення судами змісту правової норми.

Так, у жовтні 2009 року міське комунальне підприємство "Теплодарводоканал" звернулося до господарського суду з позовом до Біляївського виробничого управління житлово-комунального господарства про стягнення 274060,0 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач не розрахувався з ним в повному обсязі за надані послуги з прийому та очищення стічних вод, скинутих на очисні споруди, в результаті чого утворився борг.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.01.2010 року (суддя Гуляк Г.І.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Біляївського виробничого управління житлово-комунального господарства 274060,0 грн. основного боргу та судові витрати.

З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з доведеності позовних вимог, а також з того, що вказані вимоги є поточними та, у відповідності з положеннями п. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", не підпадають під дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного у зв'язку з процедурою банкрутства відповідача.

Скасовуючи дане рішення, суд апеляційної інстанції, встановивши ту обставину, що відповідно до ухвали господарського суду Одеської області від 15 червня 2001 року було порушено провадження у справі №17-2-5-6-21-2-32-39-18/01-5010 про банкрутство відповідача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, прийшов до висновку, що факт введення мораторію у справі про банкрутство унеможливлює задоволення вимог позивача про стягнення пені за договором та двократної вартості різниці фактично спожитої та договірної величини електроенергії, як таких, що є штрафними санкціями в розумінні ст. 230 ГК України, на задоволення яких поширюється дія мораторію, передбачена п. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

З цих підстав суд апеляційної інстанції і відмовив позивачеві в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені та двократної вартості різниці фактично спожитої та договірної величини електроенергії.

Переглядаючи рішення апеляційного суду, судова колегія ВГСУ дійшла висновку, що дана санкція є санкцією за порушення саме дисципліни енергоспоживання на єдиному енергоринку України, а не за порушення грошового зобов’язання або дисципліни розрахунків у сфері економіки.

З огляду на викладене, Вищий господарський суд України зазначив, що правова природа подвійного тарифу за понад договірне споживання електроенергії не тотожна правовій природі санкцій за порушення грошового зобов’язання, на застосування яких може бути розповсюджений мораторій на підставі ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

2. Дещо суперечливо виглядає позиція Вищого господарського суду України стосовно тих випадків, коли суд, припустившись помилок у мотивувальній частині рішення, тим не менш, правильно вирішив спір по суті.

У пункті 32 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 № 01-8/482 зазначено, що у випадку, якщо судом помилково застосована норма права, яка не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, але така помилка не вплинула на загальну правову оцінку обставин справи та на правильність судового висновку щодо вирішення спору, то у суду апеляційної інстанції немає підстав для скасування відповідного судового рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Розглядаючи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенська продовольча компанія" у справі № 18/50/09 за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Миколаївгаз" НАК "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вознесенська продовольча компанія", ВГСУ зазначив, що «застосовуючи вказані Правила, суд першої інстанції безпідставно вказав, що їх застосування обумовлюється аналогією права, ... проте, дане судження місцевого господарського суду не впливає на правильність застосування ним саме того нормативного акту, який підлягає застосуванню до даних правовідносин».

Також, вирішуючи справу № 22/229-09-6316 за позовом ТОВ "Агростар" до ВАТ "Одеський олійно-жировий комбінат" про стягнення заборгованості у розмірі 27 313 грн. 55 коп., ВГСУ зазначив, що «незалежно від мотивів, викладених (з цього приводу) у рішенні місцевим господарським судом, строк позовної давності позивачем у даному випадку слід вважати не пропущеним і позов першою інстанцією задоволено правомірно.»

Зі змісту наведених положень роз’яснювальних листів та рішень ВГСУ вбачається, що відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції, а також постанови суду апеляційної інстанції судом касаційної інстанції у разі, якщо судами попередніх інстанцій була застосована матеріальна норма, яка не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, але це не призвело до прийняття неправильного рішення по суті спору.

Поряд з цим, у справі № 2-31/1391.1-2009 рішенням господарського суду АР Крим від 08.09.2009 було відмовлено у задоволенні позову Фонду майна до ПП про розірвання договору оренди та зобов’язання повернути орендоване майно. Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.12.2009 рішення суду першої інстанції було залишено без змін, але була змінена мотивувальна частина рішення.

Однак у постанові від 24.03.2010 ВГСУ не погодився з думкою колегії суддів САГС, висловленою у мотивувальній частині постанови, скасувавши рішення САГС.

У справі № 2-8/17889.1-2007 постановою ВГСУ від 18.08.2010 також була змінена постанова САГС від 20.04.2010 шляхом виключення речення з мотивувальної частини судового рішення суду апеляційної інстанції.

3. При визначенні меж перегляду судових рішень суди касаційної інстанції, як правило, керуються приписами статті 111-7. Посилання на зазначену статтю має переважна більшість ухвалених ВГСУ рішень, незалежно від дотримання положень наведеної статті.

У той же час, розглядаючи справу № 20/49-10-1957 за позовом Компанії "ITRS HOLDING LIMITED" про стягнення з ДП "Морський торговельний порт "Южний" суми переплати по тарифам у розмірі 157 686,76 доларів США, колегія суддів ВГСУ зазначила наступне: «Згідно положень ч. 2 ст. 111⁵ ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарських судів. У пункті 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 року № 02-5/422 "Про судове рішення" зазначено, що, у відповідності з статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: 3.1. чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; 3.2. чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; 3.3. яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору... Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, колегія суду зазначила, що на її думку, оскаржувана постанова вказаним вимогам не відповідає.

Як вбачається, у даному випадку, Вищий господарський суд України дещо вийшов за межі своїх повноважень, передбачених статтею 111-7 ГПК, невиправдано розширивши межі перегляду справи, зокрема, за рахунок перевірки правильності встановлення обставин справи.

4. Суду касаційної інстанції не заборонено перевіряти повноту встановлення обставин справи, враховуючи, що згідно положень ч. 2 ст. 111⁵ ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарських судів.

Так, рішенням господарського суду Одеської області від 03.11.2009 було задоволено позовні вимоги Військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, ФДМ України: договір купівлі-продажу нерухомого майна від 14.05.2008 (кінної ферми) визнаний недійсним з моменту укладання. Покупця ферми СПД Дуєва С.І. зобов’язано повернути державі Україна в особі державного підприємства "Гвардійське" майновий комплекс кінної ферми, а ДП "Гвардійське" повернути СПД Дуєву С.І. 140000 грн. Рішення мотивоване порушенням порядку відчуження об’єктів державної власності (суддя Н. Рога).

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.01.2010 рішення суду від 23.11.2009 скасовано. В задоволенні позовних вимог відмовлено. Постанова мотивована тим, що права ФДМУ не порушувалися. Місцевий суд з власної ініціативи змінив підстави заявленого позову. Прокуратурою ці підстави в позові не наводились (колегія суддів: М.Сидоренко, Н. Таценко, М. Мишкіна).

Військовий прокурор Південного регіону України в касаційному поданні просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду, адже, на його думку, Апеляційним судом неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України". Державне підприємство "Гвардійське" не входить до складу Збройних Сил України. За статутом військовий радгосп "Гвардійський" є самостійним суб’єктом господарювання, заснованим на майні Міноборони України. Міноборони, як орган управління майном, до сфери якого входить підприємство, є власником державного майна і виконує його функції у межах визначених Господарським кодексом України. Майно ДП "Гвардійське" перебуває у державній власності і закріплено за ним на праві повного господарського відання.

Перевіряючи зазначене рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що «в порушення вимог ст. ст. 32, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України апеляційним судом неповно встановлено обставини справи. Зокрема, в постанові суду зазначено, що прокурор не довів, що під час продажу майна по спірному договору воно (майно) не знаходилось в податковій заставі. Якби належним чином було досліджено оскаржуваний договір від 14.05.2008, то в пункті 5 зазначено, що майно у податковій заставі не перебуває. А відповідно п.7 договору грошові кошти від реалізації нерухомого майна надійшли тільки на рахунок радгоспу "Гвардійський".

Постанова апеляційного суду винесена за відсутності всебічного, повного та об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.»

5. За змістом положень статей 111-5, 111-7 ГПК України, для суду касаційної інстанції переоцінка доказів не передбачена.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного суду України за результатами розгляду касаційної скарги Софіївсько-Борщагівської сільської ради на постанову Вищого господарського суду України від 26.11.2008 року у справі за позовом Софіївсько-Борщагівської сільської ради до товариства з обмеженою відповідальністю “Торгово-виробниче підприємство “Київтекстиль” про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки, під час касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції не має права переоцінювати докази. Зазначена позиція підтверджується статтею 111-5 ГПК України, відповідно до якої касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

У той же час, скасовуючи Постанову Одеського апеляційного господарського суду у справі № 28-34/206-09-6429, ВГСУ зазначив наступне: «Суд апеляційної інстанції вказуючи, що акт прийому-передачі не може бути належним доказом проведення платежу не врахував, що цей акт не суперечить приписам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., зареєстрованого в Мінюсті України 05.06.1995р. за №168/704, має юридичну силу і доказовість, є письмовим доказом згідно ст.ст.32, 36 ГПК України, належним і допустимим за ст.34 ГПК України.

Наведена правова позиція суперечить приписам статей 111-5 та 111-7 ГПК, так і викладеній вище позиції Верховного суду України, за змістом яких оцінка доказів у суді касаційної інстанції має контрольний характер і ця контрольна оцінка необхідна для вирішення питання про те, чи збігаються встановлені факти і норма права, яка до них застосовується. Інша оцінка (переоцінка) судом касаційної інстанції наявних у справі доказів є недопустимою, що відповідає статусу цього суду та його повноваженням.

6. Щодо заборони встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, слід констатувати неоднакове застосування цього припису Вищим господарським судом.

Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 7 липня 2005 року за заявою АППБ „Аваль” в особі Одеського обласного філіалу АППБ „Аваль” порушено провадження у справі про банкрутство ДП "Дослідне господарство ім. Суворова Одеського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів

Ухвалою господарського суду від 22 вересня 2006 року визнано ВДВС Роздільнянського районного управління юстиції в Одеській області кредитором ДП "Дослідне господарство ім. Суворова Одеського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук" з грошовими вимогами у сумі 50 655 грн.

4 вересня 2009 року боржник звернувся до господарського суду Одеської області із заявою про припинення процедури банкрутства у зв’язку із погашенням вимог усіх кредиторів (т. 14 а.с. 93).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14 вересня 2009 року у справі № 24-32/143-05-6518 (суддя Оборотова О.Ю.) провадження у справі припинено, скасовано мораторій введений ухвалою господарського суду від 7 липня 2005 року.

Не погоджуючись із ухвалою місцевого господарського суду від 14 вересня 2009 року кредитор –ВАТ "Агрохімцентр" звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 3 листопада 2009 року (колегія суддів у складі: Гладишева Т.Я. - головуючий, Савицький Я.Ф., Лавренюк О.Т.) скасовано оскаржувану ухвалу господарського суду першої інстанції, справу передано на розгляд до місцевого господарського суду.

Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, проаналізувавши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

В обґрунтування касаційної скарги ДП "Дослідне господарство ім. Суворова Одеського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук" посилається на те, що вимоги ВАТ „Агрохімцентр” погашені в повному обсязі, про що заявником були дані пояснення в суді апеляційної інстанції, однак судом вони не були прийняті до уваги.

Мотивуючи задоволення касаційної скарги, колегія суду касаційної інстанції, серед іншого, зазначила наступне: «З матеріалів справи вбачається, що лист кредитора від 10 листопада 2009 року № 130-01Ю/569 та виписки з особового рахунку боржника від 30 жовтня 2009 року, 2, 4 листопада 2009 року в підтвердження перерахування боржником на рахунок кредитора всієї суми боргу, датовані пізнішою датою, ніж ухвала господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Проте, в силу приписів ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази.»

В іншій справі, що також становила предмет розгляду ВГСУ, Грейгівська сільська рада звернулась до господарського суду Миколаївської області із заявою про перегляд рішення від 08 жовтня 2008 року за нововиявленими обставинами. Обґрунтовуючи заяву сільрада послалась не те, що при ухваленні судового рішення 08.10.2008р. господарським судом не взяті до уваги судові рішення, які суттєво впливають на розгляд справи, а саме № 4/273 від 29 травня 2003р. та № 4/78 від 12 травня 2004р.

За результатами розгляду заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами господарським судом Миколаївської області 29 грудня 2009 року прийнято рішення, яким рішення господарського суду Миколаївської області від 08.10.2008р. по справі № 10/826/8 - скасовано, у задоволенні позову ТОВ „Агро - капітал – Інвест” відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16 лютого 2010 року (судді Жеков В.І., Картере В.І., Пироговський В.Т.) рішення господарського суду Миколаївської області від 29.12.2009р. зі справи № 10/826/08–ЗН(08) скасовано, рішення господарського суду Миколаївської області від 08 жовтня 2008р. зі справи № 10/826/08 залишено без змін та заяву Виконкому Грегівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області про перегляд рішення господарського суду Миколаївської області зі справи 10/826/08 за нововиявленими обставинами залишено без задоволення.

Суд апеляційної інстанції не прийняв заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставини та зазначив, що останні не є нововиявленими обставинами оскільки були відомі заявнику раніше та останній звернувся з заявою після спливу двох місяців з дня встановлення таких обставин, та зазначає, що обставини, які відповідач вважає нововиявленими вже розглядались судами апеляційної та касаційної інстанції, то зазначені обставини вже не мають істотного значення, так як приймаючи рішення по справі №10/826/08 суди приймали їх вже з урахуванням цих обставин.

Однак, Колегія суддів Вищого господарського суду України з зазначеним твердженням не погодилась, оскільки «рішення суду від 29.05.2005р. по справі № 4/273 та рішення суду від 12.05.2004р. по справі № 4/78 судами не розглядались та не досліджувались та не були предметом розгляду судів під час розгляду справи по суті. А також, зазначений факт підтверджується відсутністю копій рішень від 29.05.2005р. по справі № 4/273 та від 12.05.2004р. по справі № 4/78 у матеріалах справи до звернення відповідача з заявою про перегляд рішення господарського суду Миколаївської області від 08.10.2008р. за нововиявленими обставинами.»

Слід визнати, що у даному випадку ВГСУ вдався до встановлення фактичних обставин справи, таких як наявність у матеріалах справи копій судових рішень, а також їх врахування судом апеляційної інстанції, а отже, не повною мірою були враховані припис абзацу другого статті 111-5 ГПК, відповідно до якого касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду, а також абзацу другого статті 111-7 ГПК, згідно з якою касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

7. Аналіз рішень ВГСУ свідчить про відсутність єдиного розуміння судом касаційної інстанції кола обставин справи, що можуть вважатися встановленими або доведеними у тих випадках, коли судами першої та апеляційної інстанції такі обставини встановлені неоднаково.

Так, розглядаючи справу № 31/46-09-3231 за позовом Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» до Приватного підприємства "Камея" про розірвання договору та зобов`язання повернути майно суд першої інстанції встановив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами вчинення відповідачем порушень договору, на яких грунтується позов.

Однак, Апеляційний господарський суд Одеської області дійшов протилежних висновків з цього приводу та своєю Постановою від від 27 жовтня 2009 року позов задовольнив.

Скасовуючи Постанову Апеляційного господарського суду Одеської області, ВГСУ погодився із висновком суду першої інстанції щодо доведеності факту порушень договору належними та допустимими доказами, відхиливши висновок суду апеляційної інстанції.

У зв’язку з цим необхідно акцентувати увагу на тому, що за змістом абзацу 2 статті 111-7 у тих випадках, коли суд не має права встановлювати або вважати доведеними також ті обставини, що були відхилені господарським судом.

Із зазначеного вбачається, що у випадку, якщо певні обставини були встановлені судом першої інстанції, однак суд апеляційної інстанції з такими висновками не погодився, тобто фактично їх відхилив, суд касаційної інстанції не має підстав вважати зазначені обставини доведеними.

8. Доводиться констатувати, що судом касаційної інстанції не завжди враховується наявна в абзаці 2 статті 111-7 ГПК заборона вирішувати питання про достовірність доказів.

Так, Приватне підприємство "ЮВП-ТРАНС" звернулось до господарського суду Одеської області з уточненим позовом про стягнення з ТОВ "Південьтрак" 52947,91 грн..

Рішенням господарського суду Одеської області від 03.11.2009р. у справі № 14/57-09-3958 у позові відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.02.2010р. рішення господарського суду Одеської області від 03.11.2009р. у справі № 14/57-09-3958 скасовано, а позов задоволено.

Колегія суду касаційної інстанції знайшла необхідним скасувати Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.02.2010р., зауваживши, що «враховуючи приписи наведених норм матеріального права та суперечливий характер акту перевірки продукції від 11.03.2009р. №12, господарський суд першої інстанції правомірно не прийняв його в якості належного доказу та цілком законно відмовив у задоволенні позову за недоведеністю, твердження суду апеляційної інстанції щодо доведеності належними та допустимими доказами згідно ст. 32-34 ГПК України факту втрати відповідачем під час перевезення вантажу на суму 52111,79 грн. з посиланням на акт перевірки продукції від 11.03.2009р. №12, колегія визнає таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та вважає, що апеляційним господарським судом при вирішенні даного спору були неправильно застосовані норми матеріального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови із залишенням рішення місцевого господарського суду в силі, оскільки воно відповідає чинному законодавству України та обставинам справи.

Пославшись на суперечливий характер акту перевірки продукції як на підставу для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду, ВГСУ порушив вимогу щодо неприпустимості вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу судом касаційної інстанції і, яка міститься в абзаці другому статті 111-7 ГПК.

9 Щодо практики скасування судових рішень через порушення норм процесуального права слід зазначити наступне.

Згідно з абзацом другим статті 111-10 ГПК України, порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо:

1) справу розглянуто судом у незаконному складі колегії суддів;

2) справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду;

3) господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

4) рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів або підписані не тими суддями, що зазначені в рішенні або постанові;

5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглянула справу;

6) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 17 цього Кодексу.

7) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.

Зі змісту цієї статті вбачається,що приводами для скасування судового рішення можуть бути також інші порушення норм процесуального права.

Зокрема, підставою для скасування може бути порушення щодо об’єднання вимог, передбачені в статті 58 ГПК. Так, за результатами розгляду касаційної скарги Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.09.2009у справі № 31/880-09 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІС МАЙСТЕР" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Риалбудсервіс", ВГСУ зазначив наступне: суд апеляційної інстанції, стверджуючи про пов'язаність позовних вимог підставами виникнення, а саме, їх укладення на підставі договору про сумісну діяльність, неправомірно ототожнив однаковість підстави укладення договорів будівельного підряду (договір про сумісну діяльність), з підставами виникнення даного спору – невиконання відповідачами умов 5 (п'яти) окремих договорів будівельного підряду в тій чи іншій частині, та не врахував, що пов'язаність підстав укладення окремих правочинів не є передбаченою законодавством передумовою для об'єднання позовних вимог про стягнення заборгованості у зв'язку з невиконанням цих правочинів.

Крім того, суд касаційної інстанції не може погодитися із посиланнями суду апеляційної інстанції на пов'язаність позовних вимог поданими доказами, а саме, складеним актом звірки взаєморозрахунків по договорам, здійснення платежів по договорам з єдиного рахунку, відкритого в рамках договору про спільну діяльність, оскільки, ні акт звірки взаєморозрахунків, який, до речі, в розумінні статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” взагалі не є первинним документом бухгалтерського обліку та не може підтверджувати факт здійснення господарської операції, наявність чи відсутність заборгованості, а є документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, ні факт здійснення платежів за 5 (п'ятьма) договорами будівельного підряду з єдиного рахунку, відкритого в межах договору про спільну діяльність, не є тими самими доказами, що засвідчували (доводили) б обставини, на яких ґрунтуються заявлені позивачем по 5 (п'яти) окремим договорам будівельного підряду позовні вимоги і однозначно свідчили б про неможливість розгляду позовних вимог по кожному договору будівельного підряду окремо.

10. При скасуванні або зміні рішень суду першої інстанції апеляційні господарські суду обов`язково мають дотримуватись приписів частини 1 статті 104 ГПК України, відповідно до якої підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний суд обов’язково має мотивовано пояснити підстави скасування або зміни судового рішення, спростування висновків, які апеляційний суд вважає хибними.

Так, скасовуючи постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.02.2010 року у справі № № 12/141-09-2721 , ВГСУ зазначив, що «Із змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції взагалі не вбачається, чим керувався суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині правомірно присуджених ним до стягнення сум 3% річних, інфляційних втрат та пені.»

Крім того, скасовуючи постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.03.2010 у справі № № 1-32-7/296-08-4637 за заявою фірми "Пет Інтернешнл" (Дочірнє приватне підприємство "Кристал – Дістриб'ютерc ") банкрутство, колегія суддів господарського суду зазначила наступне: «скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не навів жодної з підстав, передбачених ч.1 ст.104 ГПК України. Постанова мотивована тим, що судом першої інстанції призначено ліквідатора банкрута без врахування того, що заяву про призначення ліквідатором банкрута арбітражним керуючим Цибровим О.С. подано 08.02.2010, тобто в день винесення ухвали про призначення ліквідатора, та не досліджено питання щодо кількості справ, у яких беруть участь арбітражні керуючі, не з'ясовано дійсні перешкоди в організаційних та технічних можливостях виконання обов'язків ліквідатора банкрута».

Аналогічна правова позиція викладена і у рішенні ВГСУ у справі № 1/158-09-5589 за заявою Любашівської міжрайонної державної податкової інспекції в Одеській області закритого акціонерного товариства "Заплазський цукровий завод" про визнання банкрутом.

11. Підсумовуючи усе викладене вище, вбачається можливим зробити наступні висновки.

Найбільш поширеними формами неправильного застосування судами норм матеріального права є застосування до спірних правовідносин норм права, що не підлягають застосуванню, або, навпаки, незастосування до спірних правовідносин норм права, що мали бути застосовані.Неправильне застосування судами норм матеріального права також може бути наслідком невірного тлумачення судами змісту правової норми.

Суперечливо виглядає позиція Вищого господарського суду України стосовно тих випадків, коли суд, припустившись помилок у мотивувальній частині рішення, тим не менш, правильно вирішив спір по суті.

Видається обґрунтованою правова позиція ВГСУ, відповідно до якої у випадку, якщо помилка у мотивувальній частині рішення не вплинула на загальну правову оцінку обставин справи та на правильність судового висновку щодо вирішення спору, то у суду апеляційної інстанції немає підстав для скасування відповідного судового рішення.

Натомість, складно погодитись з протилежною позицією ВГСУ, викладеною в деяких рішеннях, відповідно до якої помилка у мотивувальній частині рішення є підставою для його скасування навіть у випадку, якщо спір був правильно вирішений по суті.

Суду касаційної інстанції не заборонено перевіряти повноту встановлення обставин справи, враховуючи, що згідно положень ч. 2 ст. 111⁵ ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарських судів.

За змістом положень статей 111-5, 111-7 ГПК України, для суду касаційної інстанції переоцінка доказів не передбачена.Оцінка доказів у суді касаційної інстанції має контрольний характер і ця контрольна оцінка необхідна для вирішення питання про те, чи збігаються встановлені факти і норма права, яка до них застосовується. Інша оцінка (переоцінка) судом касаційної інстанції наявних у справі доказів є недопустимою.

Щодо заборони встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, слід констатувати неоднакове застосування цього припису Вищим господарським судом.

Зокрема, при вирішенні окремих справ ВГСУ допустив перевищення своїх повноважень, додатково встановивши фактичні обставини справи.

Аналіз рішень ВГСУ свідчить про відсутність єдиного розуміння судом касаційної інстанції кола обставин справи, що можуть вважатися встановленими або доведеними у тих випадках, коли судами першої та апеляційної інстанції такі обставини встановлені неоднаково.

У зв’язку з цим необхідно акцентувати увагу на тому, що за змістом абзацу 2 статті 111-7 суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними також ті обставини, що були відхилені господарським судом.

Із зазначеного випливає, що у випадку, якщо певні обставини були встановлені судом першої інстанції, однак суд апеляційної інстанції з такими висновками не погодився (тобто фактично їх відхилив), суд касаційної інстанції не має підстав вважати зазначені обставини доведеними.

Доводиться констатувати, що судом касаційної інстанції не завжди враховується наявна в абзаці 2 статті 111-7 ГПК заборона вирішувати питання про достовірність доказів.

Вважаємо, що у тих випадках, коли в рішенні чи постанові господарського суду певний доказ визнаний достовірним і таким, що підтверджує певні обставини справи, суд касаційної інстанції не вправі переглядати такий висновок, посилаючись, наприклад, на суперечливість такого доказу тощо.

З повагою,

Завідувач кафедри

господарського права і процесу,

д.ю.н., професор О.П. Подцерковний

вик.:

ас. Байдерін О.А.

ас. Дабіжа Я.І.

тел.: 048-719-87-96

Blog

Содержание