Практикум з філософії (для студентів усіх форм навчання) львів 2003

Вид материалаПрактикум

Содержание


Завдання 3. Антропологічні напрями: філософська антропологія, екзистенціалізм, фрейдизм, неофрейдизм.
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Завдання 3. Антропологічні напрями: філософська антропологія, екзистенціалізм, фрейдизм, неофрейдизм.


Аналізуючи нижче наведені тексти з твору М.Хайдеггера “Що таке метафізика”, зверніть увагу на те:
  • Яке буття та за яких умов є екзистенцією?
  • Що таке трансценденція?
  • В якому настрої людині відкривається Ніщо і що воно приносить людині?
  • Чим екзистенційний жах відрізняється від звичайної боязні?
  • Чи є Ніщо сущим і яке його значення в розкритті сущого?

“Людське буття означає: висунутість в Ніщо...Чи трапляється в бутті людини такий настрій, який підводить її до самого Ніщо? Це може статися і дійсно стається – хоч досить рідко – лише на мить, в фундаментальному настрої жаху (страху). Під цим “жахом” ми розуміємо не ту надто часту схильність жахатися, яка, по суті, споріднена з надмірною боязливістю. Оскільки боязні властива окресленість причини і предмету, боязливий і полохливий міцно зв’язані з речами, серед яких знаходиться. Прагнучи врятуватись від чогось – від ось чого - він губиться у відношенні до останнього, тобто в цілому “втрачає голову”. Під час жаху для такого сум’яття вже немає місця. Найчастіше якраз навпаки, жаху властивий якийсь зацепенілий спокій... І невизначеність того, перед чим і від чого бере нас жах, є зовсім не проста відсутність визначеності, а сутнісна неможливість що б то не було визначити... Під час жаху “земля вислизає з-під ніг”. Точніше: жах забирає у нас землю з-під ніг, тому що примушує вислизати суще в цілому. Тому і ми самі - ось ці існуючі люди – з загальним проваллям сущого також вислизаємо самі від себе. Тому в принципі жахливо робиться не “тобі” і “мені”, а “людині”.

…Тільки на основі споконвічної наявності Ніщо людське буття може підійти до сущого і вникнути в нього. Висунуте в Ніщо, наше буття в будь-який момент завжди вже заздалегідь виходить за межі сущого в цілому. Цей вихід за суще ми називаємо трансценденцією. Без споконвічної відкритості Ніщо немає ніякої самості і ніякої свободи... Ніщо є умовою можливості розкриття сущого як такого для людського буття. Ніщо не є, власне, навіть антонімом до сущого, а споконвічно належить до самої його основи. В бутті сущого здійснює своє уніщовлення Ніщо.

Якщо наше буття може вступити у відношення до сущого, тобто екзистувати, то лише завдяки висунутості в Ніщо і якщо Ніщо споконвічно відкривається тільки в настрої жаху, чи не доведеться нам постійно втрачати землю під ногами з цим жахом, щоб мати можливість екзистувати? Але що означає, що цей споконвічний жах буває лише в рідкі миттєвості? Тільки одне: на поверхні і зазвичай Ніщо в своїй первісності від нас заслонене. Чим же? Тим, що ми дозволяємо собі цілком загубитися в сущому. Чим більше ми в своїх стратегемах повертаємося до сущого, тим менше ми дозволяємо йому вислизати як такому, тим більше ми відвертаємось від Ніщо. Зате і тим вірніше ми виганяємо самі себе на загальноприступну зовнішню поверхню нашого буття” (М.Хайдеггер).

“Тут-буття є суще, яке не лише трапляється серед інших сущих. Воно… відрізняється тим, що для цього сущого в його бутті мова йде про саме це буття…Цьому сущому властивим є те, що із його буттям та через нього це буття собі самому розімкнуте… Саме буття, до якого це Тут-буття може бути віднесеним і завжди якось відносилось, ми іменуємо екзистенцією. Тут-буття розуміє себе завжди із своєї екзистенції, можливості його самого бути самим собою або не самим собою…” (М.Хайдеггер).

Спробуйте перевести на зрозумілу вам мову положення наведеного вище фрагмента, враховуючи те, що термін “Тут-буття” характеризує людину. В якому сенсі буття людини постає для неї розімкнутим? Як ви зрозуміли термін “екзистенція”? Як людське буття пов’язане із часом?

Для розуміння філософії екзистенціалізму суттєве значення має рішення проблеми свободи. Для більшості екзистенціалістів свобода і екзистенція – поняття тотожні.

“Для екзистенціаліста людина не піддається визначенню тому, що початково нічого собою не являє. Людиною вона стає лише згодом, причому такою людиною, якою вона зробить себе сама. Таким чином, немає ніякої природи людини, як немає бога, що її задумав би. Людина просто існує, і вона не тільки така, якою себе уявляє, але й така, якою вона хоче стати. І оскільки вона уявляє себе вже після того, як починає існувати, і виявляє свою волю вже після того, як починає існувати..., то вона є лише тим, що сама з себе робить. Таким є перший принцип екзистенціалізму... Але якщо існування дійсно передує сутності, то людина відповідає за те, чим вона є. Таким чином, в першу чергу екзистенціаліст віддає кожній людині у володіння її буття та покладає на неї повну відповідальність за існування” (Ж.-П.Сартр).

Проаналізуйте текст і дайте відповіді на питання: чому поняття свободи і екзистенції є тотожніми? Як ви розумієте твердження Сартра, що “людина приречена бути вільною”?

Завдання 3. Вихідні ідеї феноменологічної філософії.

Приступаючи до ознайомлення із деякими положеннями феноменології Е.Гуссерля, врахуйте високий рівень абстрактності його міркувань (що суттєво ускладнює розуміння його текстів).

“Феноменологічний аналітик… споглядально проникає у ті феномени, які мова позначає відповідними словами, або заглиблюється у ті феномени, які являють собою наочну реалізацію досвідних понять… Завершена фіксація наукової мови передбачає завершений аналіз феноменів… Ми повинні питати у самих речей. Назад – до досвіду, до споглядання, яке лише й може надати нашим словам сенс…Істинний метод випливає із природи предметів, що підлягають дослідженню, а не із наших… суджень та уявлень” (Е.Гуссерль).

Проаналізуйте наведені твердження; зверніть увагу на заклик філософа виходити із того, що надано нам у наших прямих зустрічах із дійсністю.

“… Наш осягаючий, наш теоретично споглядальний розум ми спрямуємо на чисту свідомість у її абсолютному самобутті. Вона й буде тим, що залишиться із нами як розшукуваний “феноменологічний залишок” – не зважаючи на те, що ми “вимкнули”, або, краще сказати, заключили у дужки весь світ речей, живих істот, включаючи і нас самих. Ми при тому нічого не втратили, проте отримали абсолютне буття, і це буття, якщо його правильно осмислити, приховує в собі всі світові трансценденції; воно конституює їх в собі…” (Е.Гуссерль).

Зверніть увагу на опис того, що отримало назву “феноменологічної редукції”. Як ви можете пояснити, чому в чистій свідомості можна відшукати окреслення (однозначні, завершені) тих явищ, від яких відволікається феноменологічний аналіз?

А тепер зверніться до викладу провідних аспектів феноменології одним із провідних її послідовників – екзистенціалістом Ж.-П.Сартром.

“Явища, які розкривають суще, не постають ні внутрішніми, ні зовнішніми: вони просто адресують нас до інших явищ. Таким чином ми приходимо до ідеї феномену. Тим, що він є, він є абсолютно… Явище не підперте якимось сущим, що від явища відмінне; у нього є своє власне буття. Феномен є те, що себе виявляє… Усяка свідомість є свідомістю чогось. Але сказати, що свідомість є свідомістю чогось, значить визнати, що для свідомості немає буття поза суворим обов’язком бути виявляючою інтуїцією чогось, тобто трансцендентного (наданого) буття… Свідомість є буття, існування якого покладає сутність, і навпаки – вона є усвідомлення буття. Свідомість є буття, для якого в його бутті стоїть питання про її буття, оскільки це буття передбачає інше, ніж вона, буття” (Ж.-П.Сартр).

Зверніть увагу на те, що нерозривний зв’язок свідомості і буття й постає для феноменологів методологічною установкою: якщо із свідомості не можна вилучити буття, то лише аналіз свідомості відкриває шлях до прояснень найперших засад буття. Спробуйте прояснити, чому стверджується, що феномен нічого не виявляє, окрім власного буття? Чому свідомість завжди передбачає те, до чого вона спрямована? Чому феноменологічну філософію вважають рішучим відходом від позиції наївного реалізму?

Завдання 4. Ідеї філософської антропології як течії західної філософії ХХ ст.

Згідно ідеям засновника філософської антропології М.Шелера, її завдання полягає в тому, щоб “вірно вказати, як з основної структури людського буття випливають всі специфічні монополії, звершення та справи людини: мова, совість, інструменти, зброя, ідеї праведного і неправедного, держава, керівництво, образотворчі функції мистецтва, міф, релігія, наука, історичність та соціальність”.

Спробуйте з’ясувати предмет філософської антропології, її відмінність від інших наук про людину (психології, соціології, історії). Поясніть, що в такому баченні є власне філософського.

Аналізуючи нижче наведений уривок із праці Макса Шелера “Становище людини в космосі”, визначить, в чому полягає істотна відмінність людини від тварини: “Те, що робить людину людиною, є принципом, протилежним усьому життю взагалі... – екзистенціальна незалежність від органічного, свобода , звільнення від примусу і тиску, від “життя” та усього, що належить “життю”, включаючи її власний, пов’язаний із потягами інтелект. Така “духовна” істота більше не прив’язана до потягів та зовнішнього світу, а “вільна від зовнішнього світу” і, як ми будемо це називати, ”відкрита світові”. У такої істоти є “світ”. Одвічно надані їй центри “опору” та реакції навколишнього світу вона здатна піднести до “предметів”, здатна в принципі осягати власне “так-буття” цих “предметів”, без тих обмежень, яких зазнає цей предметний світ або його даність через вітальну систему потягів та її чуттєвих функції… Тому дух є предметність, визначеність так-буттям самих речей. І носієм духу є істота, у якої принципове відношення до зовнішньої дійсності є прямо протилежним порівняно із тваринним” (М.Шелер).

Як ви розумієте вислів “свобода від усього, що належить “життю”? Спробуйте поінтерпретувати цей вислів, навести певні приклади такої свободи. Якими є і можуть бути наслідки подібної свободи? В чому полягає предметне ставлення людини до світу? Чому та в якому сенсі людина на відміну від тварини “відкрита світу”?

“…Дія і заплановані зміни світу, сукупність яких називається культурою, відносяться до сутності людини… Те, що людина є єством дисципліни і те, що вона… створює культуру, відрізняє її від будь-якої тварини… Немає тварин, що живуть наперед передбачуваною діяльною зміною стихійної природи, немає тварин, що мають моральність та самодисципліну” (А.Гелен).

На такий основі намагається А.Гелен – послідовник М.Шелера – побудувати всебічну та виправдану філософську теорію людини; оцініть тези А.Гелена, спробуйте розвинути їх докладніше та зробити висновки.

“Не як тіло, не як душа та потік свідомості, не як абстрактний суб’єкт, для якого мають силу закони логіки, норми етики та естетики, але як психофізично індиферентна (або нейтральна) життєва єдність існує людина… Варто вести розмову про людину як перш за все про особистісну життєву єдність, а також таких шарах буття, які сутнісно із нею співіснують” (Х.Плеснер).

Прокоментуйте наведений фрагмент, враховуючи те, що нейтральність людини в даному випадку подається як її неспеціалізованість. Зробіть загальний висновок щодо вчень філософської антроплогії.

Завдання 5. Психоаналітична концепція З.Фрейда; ідеї неофрейдизма.

“У нашій психіці, що розуміється нами як апарат, утворений із кількох… областей, ми відокремлюємо область, яку називаємо власне Я, від іншої, що називається Воно. Ось це Воно є старшим за віком, а Я формувалось із нього під впливом зовнішнього світу… У Воно зосереджені наші первинні спонуки; усі процеси відбуваються у ньому несвідомо… Відносно руху між двома психічними областями ми припускаємо, що, з однієї сторони, несвідомий процес у Воно підноситься на рівень передсвідомого та приєднується до Я, а, з іншої сторони, передсвідоме в Я здійснює зворотний шлях і здатне зміститися у Воно… У ході індивідуального розвитку частина стримуючих сил із зовнішнього світу переноситься всередину, що утворює в Я інстанцію, що протистоїть в якості споглядаючої, критикуючої та заборонної іншому Я. Ми називаємо цю інстанцію Над-Я… Якщо в людині Воно підсилює прагнення потягів еротичного або агресивного плану, то… Я повинно задовольняти їх шляхом дії. Проте Я, перш ніж виконати таку вимогу задоволення, повинно враховувати тепер не лише загрози зовнішнього світу, а й протести Над-Я…” (З.Фрейд).

Визначте ті сфери психіки людини, які виділяє З.Фрейд, поясніть їх співвідношення. Який, на ваш погляд, філософський зміст присутній у даних міркуваннях засновника психоаналізу? Чи може така структура психіки грати роль у поясненні явищ творчості, немотивованої агресії? Дати оцінку теорії З.Фрейда та тенденцій її розвитку (неофрейдизму) допоможуть уривки з праці Е.Фрома (послідовника З.Фрейда):

“...В чому полягає головна відмінність між психологічним підходом, розвинутим нами, і точкою зору Фрейда? Перша відмінність полягає в тому, що ми вважаємо людську природу обумовленою головним чином історично, хоча і не применшуємо значення біологічних факторів… Друга відмінність полягає в тому, що Фрейд вважав, начебто людина є… закрита система; начебто природа наділила її певними, біологічно обумовленими потягами, і розвиток особи є лише реакцією на задоволення або фрустрацію цих потягів. Ми ж вважаємо, що основний підхід до вивчення людської особистості повинен полягати у розумінні відношення людини до всесвіту, до інших людей, до природи і самої себе... Людина одвічно є соціальною істотою, тому потреби і поривання, що виникають з відносин індивіда з іншими людьми, такі, як любов, ненависть, ніжність, симбіоз – це основні психічні явища; за Фрейдом, вони лише вторинні явища, результат фрустрації або задоволення інстинктивних потреб. Третя важлива відмінність тісно пов’язана з попередніми. Фрейд, виходячи із своєї орієнтації на інстинкти і свого глибокого переконання у порочності людської природи, схильний пояснювати всі ідеальні мотиви людини як породження чогось “негідного”. Ми вважаємо, що такі ідеали, як істина, справедливість, свобода можуть бути дійсними прагненнями людини. Ці ідеали не метафізичного характеру, а коріняться в умовах людського життя, і їх можна аналізувати з цієї точки зору” (Е.Фром).