На підставі інноваційного розвитку

1   2   3   4

Розділ 3


ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ВУГІЛЬНИХ ШАХТ


3.1. Організаційно-управлінські підходи до активізації інноваційної

діяльності вуглевидобувних підприємств


Інновації в сфері засобів виробництва є невід'ємною складовою розвитку гірничого підприємства в ринкових умовах, тому управління цим підприємством має передбачати активний пошук нових можливостей підвищення конкурентоспроможності його продукції. Розгляд управління як процесу, складовими якого є планування, організація, мотивація та контроль, визначає спрямованість функціональної діяльності менеджерів, що обумовлюється особливостями комунікацій та характером прийняття рішень [129]. Звідси, інноваційний розвиток підприємства потребує відповідного механізму їх реалізації з урахуванням особливостей виду економічної діяльності підприємства, що відбивається на методиці обліку витрат та взаємовідносинах між економічними партнерами [130].

Виходячи з того, що інноваційний продукт частіше розроблений поза шахтою, організація взаємодії між розробником продукту та його споживачем потребує теоретичного обґрунтування. Ризик невикористання (нерозповсюдження) інновації надає підстави віднести діяльність розробника – НВЦ „Геомеханіка” – до сфери венчурного бізнесу та ставить завдання підготовки та реалізації підприємницького проекту. Теорія та практика функціонування венчурних компаній свідчить, що вони зазвичай не займаються виробництвом продукції, а надають власні розробки іншим користувачам (експлерентам, патієнтам, комутантам). Зниження ризику невикористання інноваційних розробок стає можливим, якщо венчурне підприємство – внутрішній рисковий проект крупної компанії, яка виступає основним споживачем інновацій.

При великому розмірі виробничих витрат, які інколи призводять до збитковості видобування вугілля, персонал шахти повинен самостійно здійснювати активний пошук резервів їх зменшення, в тому числі за рахунок інновацій в засобах виробництва. Зворотна ситуація відбиває неефективність менеджменту підприємства або наявність інших індивідуальних або групових цілей серед посадових осіб, що суперечать цілям підприємства.

Якщо передбачити відмову від послуг посередника між розробником та споживачем, то впровадження інновацій має здійснюватись певною проектною групою фахівців підприємства-розробника в умовах окремої шахти-замовника, до функцій яких входитиме консультування та контроль.

Формування взаємовідносин між розробником інновації та її замовником ґрунтується на домовленості щодо її вартості. Витрати на впровадження інновації слід розглядати як [131]:

• роялті ;
  
• витрати на виробництво інноваційного продукту ;
  
• витрати на корегування організації виробничого процесу .
  

Звідси випливає декілька імовірних джерел прибутку розробника та споживача інновації:

1. розробник отримує лише роялті або роялті та прибуток від виготовлення і продажу готового продукту :
   

.

Розмір роялті визначається ситуативно та має враховувати чинники, які можна умовно поділити на головні та допоміжні:

• витрати на розробку інновації ;
  
• витрати на пошук споживача ;
  
• вартість капітал ;
  
• запланований розробником обсяг прибутку (в конкретний термін) ;
  
• обсяг виробництва інноваційного продукту ;
  
• вартість альтернативного продукту ;
  
• експлуатаційні витрати альтернативного продукту ;
  
• дискримінаційні характеристики споживача (зацікавленість в інновацій-ному продукті – очікуваний економічний ефект) ;
  
• рівень ризику .
  

Звідси, цільова функція доходу розробника інноваційного продукту (власника нематеріального активу) матиме вигляд:

;

2. споживач отримує прибуток від використання продукту в основній діяльності або додає до цього економію на ціні при самостійному виготовленні продукту та його реалізації іншим підприємствам – прибуток від підприємницької діяльності :
   

.

Отже, розробник та споживач інноваційного продукту спрямовані на максимальне збільшення власного прибутку. Перешкодами при укладанні угоди щодо запровадження нової моделі продукту можуть стати:

• відсутність мотивації у вищого керівництва шахти (об'єднання);
  
• усталеність діяльності щодо використання продукту традиційного типу;
  
• низька ефективність реалізації рішень на середньому рівні управлінської структури шахти;
  
• конфлікт інтересів зацікавлених груп.
  
• Вырезано.
  
• Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылка скрыта.
  

У розробленні та впровадженні інноваційних заходів на шахті беруть участь виробничі дільниці, які здійснюють той чи інший процес цього заходу. Вказані дільниці мають такі риси підприємства:

− організаційна єдність: дільниця – це певним чином організований колектив працівників зі своєю внутрішньою структурою і порядком управління;

− певний комплекс засобів виробництва: дільниця має економічні ресурси для виробництва продукції (надання послуг) згідно зі своїм призначенням;

− майнова відповідальність: дільниця несе повну відповідальність своїм майном у межах вимог до його експлуатації;

− дільниця припускає єдиноначальність, ґрунтується на прямих адміністративних формах управління у ринковій економіці.

Розглянемо можливості поліпшення взаємодії виробничих дільниць на шахті, які об’єднані у технологічному комплексі видобування вугілля підземним способом. Від кожної з цих дільниць залежать результати впровадження інноваційного заходу. Автором пропонується поліпшувати взаємодію дільниць шляхом впровадження внутрішніх цін на їх продукцію.

Структурний підрозділ у складі підприємства, якщо прийнято внутрішньо шахтне ціноутворення, є одночасно виробником і продавцем своєї продукції [135]. Тому він організовує свою діяльність у напряму розвитку й пошуку шляхів поліпшення свого положення порівняно з існуючими підрозділами. Метою такого підрозділу є:

− виробництво продукції (надання послуг) з метою забезпечення потреб споживачів цієї продукції (послуг). Споживачами є підрозділи, які виконують суміжні виробничі процеси;

− на основі впровадження інновацій розвивати та вдосконалювати технологію й організацію випуску продукції.

Трансфертна ціна, що визначає якість продукції та її ринкову привабливість, є внутрішньою ціною, за якою одна виробнича дільниця передає інший дільниці продукцію або послуги [136, с. 683]. Трансфертне ціноутворення – важлива складова внутрішнього економічного механізму підприємства на основі децентралізації управління й розширення відповідальності підрозділів за результати господарської діяльності [136, 137]. Стосовно впровадження нових кріплень на вугільних шахтах зазначене ціноутворення забезпечує матеріальне стимулювання персоналу видобувних, транспортних й інших дільниць залежно від обсягу та якості гірничопрохідницьких робіт. Зазначені ціни дозволяють правильно розподілити витрати за місцями їх виникнення. Використання цих цін не є ознакою фінансової самостійності виробничих дільниць, а лише економічно фіксує факт передання продукції.

Серед основних методів визначення трансфертних цін для умов виробничо-господарської діяльності вугільних шахт доцільнішим є метод на базі фактичних або кошторисних витрат. Цей метод краще інших відповідає комплексу таких важливіших факторів:

1. забезпечує відповідність нововведення його цілям – поліпшення умов виконання виробничих процесів, унаслідок чого підвищується продуктивність технологічного устаткування та знижуються витрати на видобування вугілля;
   
2. повна задоволеність персоналу за досягнення вказаних цілей, оскільки кожен підрозділ матиме через свою частку в економічному ефекті належну йому матеріальну (грошову) винагороду;
   
3. існуючий рівень автономності управління виробничими дільницями на вугільних шахтах не обмежує можливості використання такого методу ціноутворення, оскільки дільниці у межах виконуваного процесу функціонують самостійно (можуть здійснювати самостійний облік основних засобів виробництва та визначати кошторис витрат, нараховувати заробітну плату, розподіляти додатковий доход тощо).
   

За прийнятим методом трансфертна ціна визначається як сума витрат структурного підрозділу і нормативного прибутку, розмір якого встановлюється на основі певного відсотка від витрат. При цьому можуть бути використані як фактичні, так і кошторисні (нормативні) витрати [136]. За фактичними витратами відсутня мотивація до їх скорочення, у той же час нормативні витрати (за кошторисом) не враховують можливості їх зміни, що зумовлює зміну ціни. Тому є доцільним, щоб усунути зазначені недоліки, використовувати обидва підходи: спочатку планувати ціну на продукцію чи послугу, виходячи з кошторису витрат, що уможливлює мотивацію до їх скорочення, а потім заплановану ціну корегувати згідно з фактичними витратами, що надає можливість урахувати їх наявну зміну. Виходячи з трансфертних цін, вугільна шахта може розподіляти отриманий економічний ефект (додатковий преміальний фонд) між усіма виробничими дільницями, які сприяли розробленню та впровадженню інновації, згідно із скорегованою ціною продукції, що виробляє кожна дільниця.

При встановленні трансфертної ціни на продукцію структурного підрозділу слід виходити з нейтральної стратеги ціноутворення. У цьому випадку ціну визначають на основі обліку планових (фактичних) витрат виробництва, включаючи середню норму прибутку підприємства, яку встановлюють для цього підрозділу відповідно ролі виробничого процесу, що виконує підрозділ в технологічному комплексі видобування вугілля. У такому разі ціна продукції будь-якого –ого структурного підрозділу може бути представлена таким виразом:

(3.5)

де – виробнича собівартість продукції;

– витрати, пов'язані з впровадженням інновацій для вдосконалення техніки і технології –ого виробничого процесу;

– рівень рентабельності, встановлений підприємством для продукції – ого підрозділу.

Якщо прийняти для всіх підрозділів підприємства однаковий рівень рентабельності виробництва, то можна записати наступну рівність:

,

де та − відповідно прибуток і витрати на виготовлення продукції, які були пов'язані з виконанням відповідно 1го, 2го…,–ого виробничого процесу і в цілому по підприємству;

– рентабельність продукції підприємства;

– кількість виробничих дільниць, зайнятих виготовленням продукції.

При визначенні числа враховують як основні процеси (у вугільній шахті

основними виробничими процесами є очисні роботи, проведення гірничих виробок, транспортування вантажів, підіймання вантажів на поверхню шахти), так і допоміжні й обслуговуючі процеси (провітрювання, водовідлив, ремонт гірничих виробок, освітлення). Всі вказані та інші процеси закріплені за тим або іншим структурним підрозділом (на шахті − за виробничою дільницею) і по цих підрозділах, з урахуванням процесів, що вони виконують, повинні встановлюватися витрати на продукцію й відповідний їм прибуток.

При однаковій рентабельності витрат (ефективності використаних засобів) трансфертна ціна продукції ого підрозділу може бути розрахована за виразом (3.5). Відповідно до цієї ціні може бути розрахований прибуток підприємства, який створює той або інший підрозділ, і, виходячи з цього прибутку, визначити підрозділу суму премії. Останній підрозділ у загально виробничій структурі підприємства, яке реалізує продукцію, встановлює її ціну продажу.