Національна стратегія україни щодо наркотиків (на період до 2020 року)
| Вид материала | Документы |
- Енергетична стратегія України на період до 2030 року, 2847.19kb.
- України на період, 1241.03kb.
- Нормативні посилання, 1330kb.
- Про затвердження Державної програми „ Національний план дій з реалізації Конвенції, 4797.48kb.
- Енергетична стратегія України на період до 2030 року VIII. Загальні екологічні проблеми, 83.26kb.
- Кабінет міністрів україни, 246.47kb.
- План заходів на 2012-2015 роки щодо реалізації Стратегії економічного І соціального, 275.65kb.
- Кабінет міністрів україни розпорядження, 259.57kb.
- Стратегія екологічної політики україни до 2020 року, 1442.17kb.
- Енергетична стратегія України на період до 2030 року, 387.69kb.
Проект
НАЦІОНАЛЬНА СТРАТЕГІЯ УКРАЇНИ ЩОДО НАРКОТИКІВ (НА ПЕРІОД ДО 2020 РОКУ)
I. ВСТУП
Останні десятиліття Україна, як і інші країни світу, стикається з глобальними викликами і загрозами суспільному розвиткові, серед яких особливо небезпечною є наркотизація суспільства, яка руйнує соціальну сферу, гальмує реформи, що проводяться в державі, утискує права громадян на гідне життя. Глибоко усвідомлюючи цю небезпеку, влада і громадськість країни вживають заходів з метою поліпшити наркоситуацію, яка нині залишається складною. Особливе занепокоєння викликають проблеми збільшення кількості наркозалежних, розширення асортименту «аптечної наркоманії» та значного потенціалу латентності злочинів, пов’язаних з наркотиками, що значною мірою зумовлено:
недостатньою ефективністю профілактичних, соціально-медичних та правоохоронних заходів протидії наркоманії та наркозлочинності;
збільшенням масштабів немедичного використання наркотичних засобів та психотропних речовин, пов’язаних з цим негативних наслідків, перш за все, епідемії ВІЛ-СНІДу та інших супутніх хвороб;
розширенням, за умов глобалізації, транснаціональних можливостей нелегального виробництва наркотиків та контрабандної діяльності;
зрощенням наркобізнесу і корупції.
Внаслідок загострення цих проблем відбувається зміна соціальної картини наркоспоживання за рахунок загальної тенденції до його омолодження, збільшення незаконного попиту на синтетичні психоактивні речовини, значного потоку засуджених за незаконне зберігання наркотиків без мети збуту. На ефективності реалізації державної наркополітики негативно позначаються відсутність єдиної системи моніторингу наркоситуації, недостатнє наукове забезпечення діяльності з протидії поширенню наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів та їх аналогів, дефіцит висококваліфікованих кадрів і нерозвиненість інфраструктури системи боротьби з незаконним обігом наркотиків.
Схвалені в попередні роки національні програми у цій сфері не реалізовано повною мірою через відсутність у минулому, насамперед, системного підходу та необхідної координації дій, а також – недостатнього матеріально-фінансового забезпечення.
Водночас, аналіз наркоситуації свідчить, що за умов глобалізації та молодої демократії українське суспільство виявилося психологічно неготовим відмовитися від превалювання заборонних стереотипів у ставленні до проблеми наркотиків. Поширена ментальна модель, що наркотики – це абсолютне зло, позначається на правах тисяч хворих людей, для яких наркотики є мало не єдиною надією людського існування. Саме цим, зокрема, можна пояснити наявні проблеми у забезпеченні доступу населення до знеболювальних препаратів, прояви в соціумі стигми та дискримінації стосовно наркоспоживачів, особливо хворих на ВІЛ/СНІД, тенденції перетворення протидії наркозлочинності на боротьбу зі споживачами наркотиків тощо.
За цих умов сучасна наркополітика має формуватися на збалансованих підходах і чітко визначених цільових установках, спрямованих на істотне скорочення немедичного вживання наркотиків – з одного боку, та знищення фінансових, організаційних, технічних, інформаційних та інших передумов функціонування наркозлочинності – з другого.
II. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Національна стратегія України щодо наркотиків (далі – Стратегія) визначає, з урахуванням реального стану суспільних відносин і міжнародних зобов'язань України, засадні чинники формування та реалізації державної політики у сфері контролю за наркотиками.
Стратегія базується на положеннях Конституції України, національного законодавства та відповідних фундаментальних принципах Організації Об’єднаних Націй, Ради Європи і Європейського Союзу, включаючи Конвенцію про захист прав людини і основних свобод.
Мета Стратегії – забезпечити в суспільстві ставлення до проблеми наркотиків в інтересах прав людини, надійного захисту громадського здоров’я і безпеки держави від загроз наркоманії та наркозлочинності. Стратегія окреслює комплекс адміністративно-правових, соціально-медичних, правоохоронних, освітянських, інформаційних та інших заходів, спрямованих на профілактику немедичного вживання наркотиків, скорочення пропозиції та попиту нелегальних наркотиків, повне забезпечення потреб в їхньому медичному та науковому застосуванні.
III. ЦІЛЬОВІ УСТАНОВКИ ТА ЗАВДАННЯ
Новий стратегічний вектор наркополітики зумовлений, в першу чергу, потребами зростання її ролі в системі інших сфер управління життєдіяльністю держави. Це потребує докорінної перебудови наркополітики як чинника здоров’я, безпеки і майбутнього нації.
Сучасний зміст і методологічні засади Стратегії зумовлені такими цивілізаційними змінами, як глобалізація суспільних процесів, гуманізація багатьох аспектів життя, пріоритетом прав і свобод людини. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Саме цей людиноцентристський підхід покладено в основу Стратегії.
І, нарешті, стратегічна парадигма – необхідність всебічного переходу від карального, кримінально-правового вектору наркополітики до профілактично-лікувального, як найбільш плідного у контексті переборення наркозагроз (арешт не є вирішальним аргументом у боротьби з наркоманією).
Зазначені цільові установки визначають стратегію дій не лише на засадах адекватності у протистоянні наркозагрозі, але й на принципах запобігання, профілактики, попередження наркоспоживання на ранній стадії, повернення хворих на наркоманію до повноцінного життя, а також – заходи щодо зменшення незаконного попиту на наркотики, масштабність і соціальна результативність яких значно перевищує зусилля щодо скорочення їх пропозиції.
Ефективна реалізація зазначених цільових установок передбачає розв’язання таких завдань:
концентрація зусиль суб’єктів наркополітики на профілактиці наркоманії, яка приводить у дію захисні бар’єри суспільства і сприяє формуванню здорового способу життя;
організація раннього виявлення вживання наркотиків як передумова ефективності попередження захворювання та лікування від наркозалежності;
оптимізація системи протидії незаконному обігу наркотиків на засадах кратного посилення ресурсу щодо зменшення попиту на незаконні наркотики у співвідношенні зі скороченням їх пропозиції;
досягнення єдності і синхронності в діях провідних суб’єктів наркополітики, ДСКН, медичних установ та правоохоронних органів;
фокусування наркополітики на місцевих потребах регіонів України, відповідно до особливостей їх історичного нерівномірного розвитку;
створення умов для більш масштабного використання інститутів громадянського суспільства у формуванні і реалізації наркополітики;
посилення рецептурного, предметно-кількісного обліку комбінованих лікарських засобів, що містять наркоінгредієнти;
розширення доступу до медичного застосування опіоїдних анальгетиків, зниження порогових бар’єрів у отриманні наркологічної допомоги;
досягнення максимально можливого ефекту реабілітації наркозалежних, у тому числі через зміщення акценту із суто медичної допомоги на соціально-психологічну реабілітацію хворих на наркоманію;
створення необхідних умов для лібералізації господарської діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів; перегляд практик ліцензування в напрямі спрощення процедур до межі достатньої розумності;
оптимізація державного управління у сфері обігу наркотиків, спрощення процедури їх використання в медичних, освітніх і наукових цілях одночасно зі створенням належних умов для профілактики та протидії незаконному обігу;
розширення практики застосування альтернативних кримінальному покаранню лікувальних заходів, у тому числі обов’язкових;
узгодженість політики щодо наркотиків та боротьби з ВІЛ/СНІДом, іншими соціально небезпечними наслідками їх вживання.
ІV. СУБ’ЄКТИ ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО НАРКОТИКІВ
Суб’єктами формування і реалізації державної політики є:
Президент України – у питаннях визначення та формування наркополітики та її стратегічних напрямів;
Верховна Рада України – у сфері законодавчого забезпечення формування державної наркополітики;
Кабінет Міністрів України – у питаннях реалізації наркополітики як складової частини всіх сфер життєдіяльності суспільства;
Національна координаційна рада боротьби з наркоманією при Кабінеті Міністрів України – у частині аналізу стану реалізації наркополітики, спрямування і координації зусиль органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і громадських організацій для боротьби з наркоманією як соціальним явищем, розроблення заходів щодо забезпечення реалізації державної політики та контролю за вживанням наркотиків в Україні, організації підготовки та виконання програм запобігання незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, використання яких перебуває під міжнародним і національним контролем;
Державна служба України з контролю за наркотиками – у питаннях формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та протидії їх незаконному обігу в межах наданих повноважень; здійснення державного регулювання та контролю за обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів; координації діяльності органів виконавчої влади у цій сфері; забезпечення взаємодії та інформаційного обміну з міжнародними організаціями і компетентними органами іноземних держав;
правоохоронні органи та спеціальні служби України – у частині забезпечення боротьби з незаконним обігом наркотиків, здійснення оперативно-розшукових заходів, виконання функцій виявлення, попередження, протидії злочинам, пов’язаним з наркотиками.
Міністерство охорони здоров’я, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту, Міністерство соціальної політики та інші центральні органи виконавчої влади України – у сфері організаційно-практичного забезпечення профілактики, лікування, реабілітації наркозалежних осіб та надання паліативної допомоги.
комісії обласних, районних державних адміністрацій – у частині координації діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з реалізації державної наркополітики, а також організації взаємодії з громадськими об’єднаннями у питаннях профілактики немедичного вживання наркотиків та протидії їх розповсюдженню;
органи місцевого самоврядування – у питаннях організації виконання законодавства у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів та їх аналогів на підконтрольній території.
До формування і реалізації державної політики, здійснення громадського контролю в установленому законодавством порядку залучаються громадські, професійні, релігійні об’єднання, благодійні фонди, приватні структури, а для висвітлення проблем, пов’язаних з наркотиками, формуванням та реалізацією наркополітики на національному та місцевому рівнях – також засоби масової інформації.
V. НАПРЯМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО НАРКОТИКІВ
Інноваційним вектором Стратегії є орієнтація діяльності всіх суб’єктів наркополітики, перш за все, на зменшення незаконного попиту на наркотики, що має бути ключовим чинником у зміні наркополітики, її повороту з кримінально карного ухилу на пріоритетність застосування регуляторних інструментів зниження незаконного попиту.
Цей підхід в умовах обмеженого фінансування має призвести до оптимізації та перерозподілу використання коштів з правоохоронної в профілактично-лікувальну сферу.
1. Профілактика наркозалежності та попередження незаконного вживання наркотиків.
Головним змістом профілактики є комплексні заходи, спрямовані на скорочення попиту та зменшення шкоди від немедичного вживання наркотичних речовин для суспільства в цілому, а також зниження рівня вживання цих речовин, зміцнення здоров'я. Профілактичний вплив обов'язково повинен бути розрахований на конкретні соціальні та вікові групи населення, має охоплювати всі сфери попереджувальної роботи – від запобігання початку вживання наркотичних речовин до зменшення спричинених ними негативних наслідків для суспільства.
Проведені соціальні дослідження серед молоді показують, що 9% респондентів мали досвід вживання будь-яких наркотичних речовин протягом життя. Перше вживання наркотичних речовин у 64% молодих людей сталося у віці 12–18 років, а у 30% – у віці 19–28 років.
З метою профілактики наркозалежності та попередження незаконного вживання наркотиків держава:
розробляє на підставі проведених комплексних і науково обґрунтованих оцінок та реалізовує програми скорочення попиту наркотиків, з урахуванням характеру і масштабів їх вживання у цілому в країні та серед конкретних груп населення;
сприяє ефективному використанню інформації в межах просвітницьких і профілактичних програм, прийнятних в певному культурному середовищі, та апробованих на відповідних цільових групах населення;
здійснює заходи з метою виконання положень статті 10 Конвенції «Про психотропні речовини» 1971 року (заборону рекламування контрольованих речовин серед населення) і статті 3 Конвенції ООН «Про протидію незаконному обігу наркотичних засобів та психотропних речовин» 1988 року (привселюдне підбурювання до вчинення незаконної діяльності, пов'язаної з наркотичними речовинами), у тому числі, застосовування санкцій до юридичних осіб, які не забезпечують умови для недопущення поширення на своїй території наркотичних речовин;
забезпечує взаємодію державних структур та інститутів із засобами масової інформації щодо підвищення рівня обізнаності населення про небезпеку, пов'язану зі вживанням наркотичних речовин;
сприяє пропагуванню серед широких верств населення гармонійного та повноцінного способу життя, особливо серед молоді, та створенню умов для його реалізації;
забезпечує функціонування єдиної державної системи правового виховання та постійного об'єктивного інформування населення про наркотичну ситуацію в країні;
запроваджує у середніх та вищих навчальних закладах спеціальні навчальні програми (уроки, лекції, курси) для якомога ширшого інформування підлітків і молоді про особливу небезпечність для життя і здоров’я немедичного вживання наркотичних засобів і психотропних речовин;
забезпечує підготовку необхідної кількості вчителів, шкільних психологів та спеціалістів мережі центрів соціальних служб, що володіють сучасними навичками профілактичної роботи з молоддю;
підтримує проведення конкурсів зі створення програм телебачення, публікації матеріалів у засобах масової інформації, художніх творів, сценаріїв кінофільмів антинаркотичної тематики, у тому числі із залученням спонсорської допомоги громадських асоціацій та фондів;
сприяє організації у засобах масової інформації виступів та звернень керівників держави, місцевих державних адміністрацій, спеціалістів у галузі наркотичної політики.
Відповідальність за стан виконання профілактичних заходів покладається на центральні і місцеві органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції. При цьому пропонується використовувати універсальну, вибіркову профілактики та профілактику за показаннями, що відповідає європейським стандартам.
Форми і методи профілактики
Стратегія універсальної профілактики зорієнтована на населення в цілому та має на меті попередження вживання наркотичних речовин шляхом: інформування про шкоду від немедичного вживання наркотиків; пропагування здорового способу життя.
Вибіркова профілактика спрямована на дітей і молодь, які внаслідок біологічних, психологічних або соціальних причин перебувають в обставинах, що сприяють вживанню алкогольних напоїв чи наркотичних речовин (кризові сім’ї, рекреації, неблагополучні соціальні умови) і має на меті попередження їх залучення до вживання психоактивних речовин.
Профілактика за показаннями стосується дітей з наявними особистісними ризиками щодо появи наркотичних та інших проблем, а також осіб, які перебувають на етапі експериментування з наркотиками, з метою запобігання розвитку наркотичної залежності. Показання для профілактичного втручання мають діти й підлітки з дефіцитом уваги, гіперактивністю, девіантною поведінкою, зі схильністю до депресії та інше.
Для ефективної реалізації дій універсальної, вибіркової профілактики та профілактики за показаннями забезпечуються:
розроблення національної та регіональних програм профілактики наркотичних проблем та попередження правопорушень у цій сфері, ефективне виконання розробленої МОЗ України за участю Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) Комплексної програми з профілактики наркотичних та алкогольних проблем, орієнтованої на учнів 1–12 класів, їх батьків та персонал загальноосвітніх навчальних закладів;
впровадження розробленої фахівцями МОЗ України методики «Профілактична карта дитини шкільного віку з алкогольних та наркотичних питань» з роздатковими матеріалами до неї, що ґрунтується на кращих прикладах сучасної профілактичної роботи у світі;
комплексність програм профілактики;
підвищення рівня інформованості суспільства щодо негативних наслідків вживання наркотиків;
розроблення та затвердження механізмів координації діяльності державних установ і громадських організацій у сфері профілактики немедичного вживання психоактивних речовин;
розроблення та реалізація стратегій зниження незаконного попиту на наркотики серед молоді, формування в неї життєвих навичок, уміння протистояти ризикам та загрозам, пов’язаним з наркотиками;
підготовка і реалізація комплексу заходів, спрямованих на підвищення соціально-правового статусу сім’ї, психолого-педагогічної компетентності батьків, формування в них свідомого, відповідального ставлення до виконання обов’язків, пов’язаних з вихованням, утриманням та навчанням своїх дітей;
розвиток інфраструктури комплексної соціально-педагогічної та медико-психологічної допомоги дітям і їхнім батькам;
запровадження нових форм профілактичної роботи з сім’ями і дітьми, що потребують надання допомоги на ранніх стадіях їх соціального неблагополуччя, з метою своєчасного виявлення, втручання та комплексного соціально-психологічного супроводу сім’ї та дитини. До професійних обов’язків педіатрів включити питання профілактики наркоспоживання серед дітей і молоді;
запровадження профілактичних цільових програм, орієнтованих на групи ризику, особливої з числа безхатченків;
комплексність дій у межах вибіркової профілактики шляхом їх інтегрування в інші послуги, що надаються цій категорії осіб з метою забезпечення безперервності їх догляду;
недопущення соціального відторгнення будь-яких груп населення та сприяння захисту їхніх прав і реінтеграції найбільш уразливих груп (діти вулиці, діти з кризових сімей, колишні в’язні) з метою профілактики вживання ними наркотичних речовин;
розроблення та запровадження методики раннього виявлення дітей з наявними особистісними ризиками початку вживання наркотичних речовин та створення умов для відповідного рівня профілактичних дій;
систематичний моніторинг і оцінка ефективності профілактичних дій та внесення відповідних коректив.
2. Подолання стигматизації та забезпечення прав осіб, хворих на наркоманію
Має відбутися докорінна зміна стереотипу ставлення суспільства до хворих на наркоманію не як до ізгоїв, а як до повноправних громадян, що потребують медичної, соціальної допомоги.
Для усунення стигматизації, що існує в українському суспільстві стосовно до наркозалежних, а також осіб, які живуть з ВІЛ/СНІДом, держава проводить політику, спрямовану на підвищення рівня інформованості населення про наркоманію та ВІЛ/СНІД, гарантує відповідальність за порушення прав наркозалежних та ВІЛ-інфікованих, особливо якщо такі порушення базуються на дискримінаційному ставленні до них. Зокрема, в рамках цієї політики забезпечуються:
розроблення та впровадження механізмів захисту від дискримінації за станом здоров'я;
проведення серії інформаційно-роз'яснювальних семінарів та навчальних тренінгів для працівників органів виконавчої влади, представників правоохоронних органів усіх рівнів для формування толерантного ставлення до наркозалежних та осіб, що живуть з ВІЛ/СНІДом;
створення на базі центрів соціальних служб для молоді та громадських організацій, які працюють у цій сфері, мережі служб безоплатної правової допомоги для наркозалежних і ВІЛ-інфікованих осіб як найуразливіших соціальних груп.
Організація реалізації профілактичних заходів передбачає:
розробку та впровадження нових концептуальних підходів профілактики, спрямованих на формування у суспільстві: стійкого імунітету громадян до незаконного вживання наркотиків; готовності протистояти будь-яким ризикам та загрозам;
підготовку загальнодержавної та регіональних програм профілактики наркоманії з викладенням конкретних заходів, термінів виконання та відповідальних суб’єктів;
визначення науково аргументованих критеріїв оцінки ефективності профілактичної роботи, в залежності від її об’єктів та змін наркоситуації;
введення в практику комплексних профілактичних заходів з поєднанням дій декількох суб’єктів наркополітики та позитивних результатів лікування і реабілітації наркозалежних;
сприяння, спираючись на позитивний досвід профілактики, формуванню у хворих на наркоманію зацікавленості в тому, щоб позбутися наркозалежності й виробити відповідні вольові якості як стимул до одужання;
законодавче визначення повноважень і відповідальності суб’єктів профілактики.
3. Лікування та реабілітація осіб, які мають проблеми, зумовлені вживанням наркотиків
Загальна кількість пацієнтів з наркотичними проблемами, зареєстрованих у наркологічних закладах (профілактична та диспансерна групи), становить приблизно 115 тисяч осіб. Серед них понад 90% уживали наркотичні речовини внутрівенно.
Як магістральний напрям Стратегії лікування та реабілітація особливо потребують впровадження нових підходів, зумовлених потребами поліпшення ефективності лікування, в межах реформування всієї системи охорони здоров’я, у тому числі наркологічної служби, з урахуванням кращих зразків міжнародного досвіду.
Медична допомога особам, які мають проблеми, зумовлені вживанням наркотиків, може надаватися як у наркологічних закладах різних форм власності, порядок створення, ліцензування і діяльності яких визначається Кабінетом Міністрів України, так і в загальномедичних, інших спеціалізованих та сімейних установах за наявності в них сертифікованих спеціалістів, а також у пенітенціарних закладах.
Соціально-психологічна та реабілітаційна робота проводиться у реабілітаційних закладах різних форм власності, що створені громадськими організаціями, благодійними фондами та відомствами.
Держава визначає принципи та порядок організації альтернативного лікування та соціально-психологічної реабілітації осіб з наркотичною залежністю на засадах відповідальності цих осіб за свої дії, передбачає необхідність для таких громадян самостійно виконувати рішення суду щодо їх лікування у визначених наркологічних чи реабілітаційних (реадаптаційних) закладах за місцем проживання, а також визначає правові механізми виконання судового рішення.
Держава забезпечує:
створення цілісної, доступної, ефективної, гнучкої, підзвітної системи лікування та реабілітації, що базується на оцінці реальних потреб, з використанням інструментів якості в системі охорони здоров’я України;
впровадження скоординованого бiопсихосоцiального підходу, що забезпечує адекватний розподіл компетенції і взаємодію медичних закладів, соціальних служб, громадських та неурядових організацій, у тому числі груп та програм самодопомоги;
сприяння впровадженню в практику ефективних лікувальних та реабілітаційних методик, своєчасне реагування на нові досягнення у сфері науки, техніки, лікувально-діагностичних та реабілітаційних методологій;
обов'язкове впровадження державних стандартів надання наркологічної допомоги особам з наркотичними проблемами та співзалежним в усіх лікувально-реабілітаційних та реадаптаційних закладах країни незалежно від їх форми власності та відомчого підпорядкування, а також впровадження в усіх регіонах країни програм зменшення шкоди, заподіяної вживанням наркотичних речовин (програм замісної терапії та інших);
проведення необхідної медичної та реабілітаційної роботи як з особами, які мають наркотичну залежність, так і членами їх родин та іншими спiвзалежними особами, організації діяльності центрів ресоціалізації наркозалежної молоді та здійснення заходів щодо створення їх мережі;
стабільне функціонування наявної мережі територіальних наркологічних закладів;
організацію навчання працівників первинних ланок охорони здоров'я та закладів освіти методів профілактичної роботи зі споживачами наркотиків, проведення відповідних профілактичних дій (інтервенцій), впровадження цих методів у первинну медико-санітарну допомогу;
надання високоякісної медичної допомоги населенню шляхом розроблення нових і оновлення чинних медичних стандартів та клінічних протоколів надання медичної допомоги на основі доказової медицини;
проведення тривалих курсів лікування та реабілітації замість покарання у вигляді позбавлення волі для визначених державою контингентів правопорушників з наркотичною залежністю, які бажають пройти такі курси;
клінічний моніторинг та контроль якості лікування наркологічних хворих на всіх рівнях надання наркологічної допомоги;
надання спеціалізованої інтегрованої медичної допомоги споживачам наркотиків, хворим на туберкульоз і ВІЛ/СНІД.
4. Організація лікування наркозалежних в установах пенітенціарної системи
Кількість наркозалежних у пенітенціарних установах України має тенденцію до зростання. У місцях позбавлення волі перебуває майже 5 тисяч наркозалежних і проблема їх лікування та реабілітації потребує нагального розв’язання. Зміна стратегічних пріоритетів у цій сфері передбачає:
вдосконалення механізмів тестування та оцінки стану здоров’я засуджених в установах пенітенціарної системи, ідентифікації осіб, хворих на наркоманію;
забезпечення доступності детоксикації, психосоціальних програм в установах виконання покарань;
належне облаштування лікувальних закладів дільниць слідчих ізоляторів для надання медичної допомоги наркозалежним;
розроблення та реалізацію програм щодо попередження повернення осіб, які звільняються з місць відбування покарань, до зловживання наркотиками та рецидивів їх кримінальної поведінки.
VІ. КОНТРОЛЬ ЗА ОБІГОМ НАРКОТИКІВ
Стратегія контролю за обігом наркотиків передбачає удосконалення його системи та забезпечення доступності нарковмісних лікарських засобів у медичній практиці. Усі ці складові частини повинні бути перебудовані на нових принципах і засадах розумної доцільності та самодостатності режимних заходів зняття невиправданих адміністративних обмежень і водночас – забезпечення надійності контролюючої функції.
1. Удосконалення системи та механізму обігу наркотиків
Контроль за обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів потребує нових підходів на засадах системного і об’єктивного відстеження розвитку наркоситуації, наукового та якісного інструментального забезпечення, зміщення акцентів щодо оцінки його продуктивності.
Пріоритетом державної політики щодо обігу наркотиків має стати забезпечення оптимального співвідношення між максимальним унеможливленням несанкціонованого допуску до них і водночас – забезпеченням їх доступності, адекватної медичним, науковим та іншим потребам. Для розв’язання цих завдань необхідно:
забезпечити ефективний контроль за дотриманням ліцензійних умов суб’єктами господарювання у сфері обігу наркотиків, виходячи з оцінки ризиків та аналізу розвитку наркоситуації;
вносити корективи в політику контролю за обігом підконтрольних засобів і речовин для усунення надмірних обмежень, які можуть негативно впливати на ефективність системи охорони здоров’я, щодо їх медичного використання;
розробити методику реального оцінювання медичних, наукових та інших потреб України у наркотичних засобах, психотропних речовинах і прекурсорах;
врегулювати порядок віднесення речовин до наркотичних і психотропних;
забезпечити можливість проведення оперативних та надійних досліджень здатності речовини викликати стан залежності, спричиняти стимулюючий чи депресивний вплив на центральну нервову систему, викликаючи таким чином галюцинації, порушення моторної функції, поведінки тощо;
удосконалити систему регламентації обігу наркотичних засобів і психотропних речовин у закладах охорони здоров’я, виробництва і реалізації операторами фармацевтичного ринку лікарських засобів, що містять підконтрольні засоби і речовини;
удосконалити процедури затвердження квот на виготовлення, зберігання, ввезення та вивезення з України наркотичних засобів і психотропних речовин.
Для концептуального вирішення цих питань виникає потреба створення моделі регулювання легальної пропозиції та попиту, впровадження якої дасть змогу сформувати цілісну ефективну систему контролю обігу наркотиків. Головний зміст цієї системи полягає у тому, щоб:
забезпечити відповідність характеру і масштабів обігу наркотиків потребам суспільства, суб’єктів господарської діяльності та медичної практики, сприяти розвиткові виробництва луб’яних культур з низьким вмістом тетрагідроканабінолу, або взагалі без такого, розширити спектр наукових досліджень у цих сферах, зокрема щодо винайдення нових наркотичних лікарських засобів для лікування наркозалежних;
наповнити сучасну наркополітику новим гуманістичним змістом: з одного боку, через розширення доступу до новітніх засобів і технологій зняття больового синдрому із застосуванням підконтрольних речовин, а з другого – переборення синдрому нерішучості медичних працівників застосовувати такі препарати в лікувальній практиці, що є наслідком небажання ускладнень їх професійної діяльності та значного збільшення кількості перевірок з цього питання;
впровадити в широку медичну практику лікарські засоби у формі трансдермальних пластирів.
Політика щодо наркотиків має враховувати не лише медичні, психологічні, кримінологічні та інші чинники, а й більш широкий формат соціальних, економічних, законодавчих, етнічних та інших проблем як елементи єдиної системи заходів, спрямованих на забезпечення здоров’я нації. З цією метою передбачається:
удосконалити вимоги до ліцензування певних видів господарської діяльності, пов’язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та їх контролю;
забезпечити безперервність відстеження підконтрольних речовин від моменту їх ввезення на територію України або виробництва на території України до надходження в аптечні, лікувально-профілактичні, науково-експертні та інші установи, діяльність яких пов’язана з обігом цих речовин;
забезпечити необхідну координацію діяльності органів державної влади з метою проведення спільних заходів щодо попередження витоку підконтрольних засобів у незаконний обіг;
підвищити рівень інформаційно-аналітичної діяльності, удосконалити механізм збору, обробки й аналізу інформації, сформувати єдину базу даних щодо легального обігу, у тому числі щодо формування потреб у зазначених засобах і речовинах;
враховуючи аспекти легального обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та з метою протидії зловживання ними організувати поточний контроль (звітування аптечних мереж щодо загальних обсягів реалізації) за обігом лікарських засобів, що містять кодеїн, ефедрин, псевдоефедрин, фенілпропаноламін, декстропропоксифен та ін.
При вирішенні питання розробки лікарських засобів з гранично допустимим вмістом наркотичних засобів необхідно забезпечити:
створення таких хімічних комбінацій активних і допоміжних речовин, які б максимально ускладнювали їх розділення для використання в немедичних цілях;
вдосконалення форм і способів введення цих препаратів шляхом розробки спеціальних дозаторів, впровадження лікарських форм з використанням нової технології іммобілізації на біодеградуючій матриці для наркотичних анальгетиків;
розробку ряду вітчизняних оригінальних та генеричних препаратів для замісної підтримувальної терапії з групи наркотичних анальгетиків.
2. Забезпечення доступності комбінованих нарковмісних лікарських засобів
Ускладненість доступу до комбінованих наркотичних (психотропних) лікарських засобів (НПЛЗ) істотно впливає на ефективність системи охорони здоров’я і призводить до порушення конституційних прав громадян України на охорону здоров’я та медичне забезпечення. Нині така ситуація обумовлена відсутністю стандартів лікування, заформалізованістю процедури отримування рецептурних бланків і виписування рецептів, віддаленістю лікувальної установи від пацієнта, особливо в сільській місцевості, несвоєчасним та недостатнім отриманням знеболювання пацієнтом тощо.
Для забезпечення доступності комбінованих нарковмісних лікарських засобів для медичного застосування необхідно:
розробити, з урахуванням світового досвіду, та впровадити стандарти лікування захворювань, які потребують застосування НПЛЗ;
привести законодавчу базу, що впливає на доступність НПЛЗ для лікувальних і наукових цілей, у відповідність із вимогами Конституції України та міжнародних договорів, ратифікованих Україною;
узгодити політику регулювання обігу НПЛЗ з чинними вимогами стосовно документообігу у сфері медичного та наукового застосування наркотичних лікарських засобів;
забезпечити належний контроль за виконанням органами виконавчої влади вимог чинного законодавства щодо медичного обігу НПЛЗ, долучивши до цього представників громадськості, незалежних експертів, спеціалістів фахових медичних об’єднань;
сприяти розвитку мережі протибольових центрів і хоспісів з власним транспортом;
організувати постійний моніторинг ефективності застосування НПЛЗ через розроблення та впровадження єдиних шкал оцінки болю для всіх лікувальних закладів, забезпечити перегляд максимальних доз призначення НПЛЗ на підставі наказів і рекомендацій МОЗ;
здійснити реорганізацію та розширення мережі аптек з правом зберігання та видачі комбінованих нарковмісних лікарських засобів.
3. Сприяння розвитку паліативної допомоги
Відчутним зміцненням гуманістичних аспектів державної політики щодо наркотиків має стати ініціювання розробки Закону України «Про затвердження Національної програми розвитку паліативної та хоспісної допомоги в Україні». Водночас вбачається необхідним забезпечити:
проведення національної оцінки потреб паліативної та хоспісної допомоги в лікарських засобах, насамперед, для полегшення болю, і препаратів паліативної підтримки хворих;
розроблення та прийняття відповідно до керівних принципів ВООЗ стандартів і клінічних протоколів надання паліативної та хоспісної допомоги, в тому числі з питань болю, та ефективне їх запровадження на практиці;
введення навчального курсу з паліативної допомоги в медичні навчальні програми підготовки студентів та післядипломної підготовки;
створення системи державної підтримки виробників (постачальників) аптек, які мають ліцензії на зберігання підконтрольних речовин, з метою розширення їх асортименту та доступності;
забезпечення медичних закладів і аптечної мережі таблетованими та пролонгованими формами опіоїдних анальгетиків;
можливість призначення опіатів для онкологічних хворих лікуючим лікарем без погодження та комісійного перегляду.
4. Використання наркотиків для наукових та інших цілей
Держава повинна сприяти проведенню наукових досліджень для досягнення більшого ефекту від використання в медичних цілях комбінованих нарковмісних лікарських засобів. Підлягає дальшому вивченню доцільність використання НПЛЗ під час лікування неонкологічного хронічного больового синдрому, невропатичного та інших видів болю, поєднання НПЛЗ з іншими лікарськими засобами.
Для зручності пацієнтів, а також враховуючи небезпеку, зумовлену поширенням ВІЛ/СНІДу, для контролю за іншими небезпечними інфекціями, що передаються ін’єкційним шляхом, необхідно налагодити виробництво вітчизняних неін’єкційних форм і нових ефективних способів введення НПЛЗ (транскутально, селективно епідурально, сублінгвально та ін.). Для цього необхідно:
забезпечити доступність НПЛЗ для наукових цілей, формуючи необхідне законодавче підґрунтя;
визначати провідні наукові установи та пріоритетні напрями використання НПЛЗ для наукових цілей; сприяти науковій діяльності щодо розробки нових форм і способів введення НПЛЗ;
забезпечити вивчення побічних ефектів комбінованих нарковмісних лікарських засобів і способів їх мінімізації;
забезпечити широкий науковий пошук нових сучасних високоефективних антидотів до НПЛЗ на випадок розвитку медикаментозної залежності.
5. Виготовлення, державна закупівля, постачання, зберігання та реалізація наркотиків
Ускладненість доступу до комбінованих нарковмісних лікарських засобів характеризується також умовами функціонування фармацевтичного ринку в частині обігу НПЛЗ. Передусім свою негативну роль відіграє недосконала законодавча база, а також надмірні зарегульованість і контроль за виготовленням, постачанням, зберіганням і реалізацією НПЛЗ. Свідченням цього, наприклад, є практична відсутність виробництва та імпорту їх нових неін’єкційних форм.
Для поліпшення доступу хворих до НПЛЗ в аспектах виготовлення, державних закупівель, постачання, зберігання та реалізації НПЛЗ необхідно забезпечити:
вдосконалення законодавчої бази, що регламентує виготовлення, державні закупівлі, постачання, зберігання та реалізацію НПЛЗ у напрямі збільшення доступності для лікувальних і наукових цілей;
створення умов для розвитку промислового виробництва і ринку НПЛЗ, особливо щодо питань формування державного замовлення на НПЛЗ згідно з реальною медичною потребою;
централізовані закупівлі на підставі науково обґрунтованих потреб;
розширення асортименту НПЛЗ у зручних для пацієнта лікарських формах – пігулки, краплі, пластирі, свічки та ін., насамперед, за рахунок збільшення обсягів виробництва НПЛЗ вітчизняними підприємствами фармацевтичної промисловості всіх форм власності.
VІІ. БОРОТЬБА З НЕЗАКОННИМ ОБІГОМ НАРКОТИКІВ
Зростання пропозиції наркотиків є істотним криміногенним чинником, що загрожує суспільній безпеці. Щороку фіксується до 60 тисяч злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків, приблизно 57 тисячам осіб суди ухвалюють обвинувальні вироки. У 2011 році правоохоронними органами з нелегального обігу вилучено понад 15 т наркотичних засобів і психотропних речовин.
1. Основні напрями діяльності правоохоронних органів
Стратегія боротьби зі злочинною діяльністю у сфері незаконного обігу наркотиків передбачає перегляд функцій, завдань та підходів правоохоронних органів України. Перш за все, йдеться про зосередження зусиль на найбільш загрозливих сегментах наркоринку: наркобізнесі та організованих дилерах високого рівня, які, власне, зумовлюють незаконний обіг наркотиків. Однією з больових точок залишається проблема кримінального переслідування молоді.
Потребує також перегляду співвідношення кримінально карного та лікувального аспектів стосовно дилерів низького рівня, які є залежними від наркотиків, у напрямі розширення можливостей їх альтернативного лікування.
Нагальним є питання щодо надання системності та наступальності боротьбі з наркозлочинністю. Роль правоохоронної діяльності має зрости, насамперед, шляхом підвищення ефективності виявлення контрабанди наркотиків, викриття системних зв’язків наркобізнесу, припинення корупційних схем, пов’язаних з наркозлочинністю. З цією метою необхідно:
розробити комплексні заходи правоохоронних органів на всіх ланках руху незаконних наркотиків: від запобігання ввезенню через державний кордон – до цільових точок поставки; від вирощування, виробництва наркотиків – до їх масового незаконного розповсюдження;
посилити оперативний контроль за торгівлею обладнанням, хімічними речовинами, що використовуються в процесі виробництва наркотиків;
впроваджувати нові технології здобування інформації щодо фактів незаконного обігу наркотиків, способів їх контрабандного перевезення, маскування, виробництва та створення нових видів психоактивних речовин;
посилити координацію діяльності правоохоронних органів, підприємців та промисловців, закладів охорони здоров’я і фармації з метою запобігання витоку прекурсорів у незаконний обіг;
запровадити постійне відстеження ситуації на ринку нарковмісних лікарських препаратів з метою виявлення небезпечних тенденцій, наслідками яких може бути заподіяння шкоди економічним інтересам держави та громадському здоров’ю;
забезпечити внесення своєчасних змін до законодавства України з урахуванням динамічного характеру незаконного розповсюдження наркотиків.
Пріоритетними напрямами правоохоронної діяльності мають бути:
концентрація зусиль на виявленні й документуванні протиправної діяльності вищих рівнів організованої злочинності, що становить найбільшу загрозу суспільству (структури, які контролюють наркотрафіки, незаконне виробництво, збут наркотиків тощо), оскільки покарання наркозалежних і дрібних дилерів не має помітного впливу на рівень споживання наркотиків серед населення;
оперативне реагування на зміни в тактиці діяльності наркоугруповань, вироблення нових різновидів наркотиків, виявлення осередків їх розповсюдження та контрабандних маршрутів;
посилення організаційної складової частини правоохоронної діяльності, перш за все, за рахунок більш ефективної координації дій суб’єктів боротьби з наркозлочинністю, чіткого розподілу сфер відповідальності, оволодіння новими методами виявлення та розслідування злочинів, в тому числі з використанням комп’ютерних мереж, розширення контактів з Інтерполом, Європолом та іншими правоохоронними структурами;
здійснення спільно з органами місцевого самоврядування та громадськістю комплексних правоохоронних, соціальних, медико-профілактичних заходів у районах з досить високою концентрацією незаконного обігу наркотиків, в установах освіти, розважальних закладах та місцях масового відпочинку молоді;
забезпечення гласності в діяльності правоохоронних органів з метою розширення соціальної бази протидії наркозлочинності;
посилення роботи із забезпечення власної безпеки правоохоронних органів, недопущення втягуванню співробітників цих органів у наркобізнес;
зміцнення кадрового потенціалу та матеріально-технічного забезпечення спеціалізованих підрозділів боротьби з незаконним обігом наркотиків;
розвиток адекватних форм громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів у сфері боротьби з незаконним обігом наркотиків;
удосконалення правової основи для посилення боротьби з відмиванням грошей, отриманих від злочинної діяльності, пов’язаної з незаконним обігом наркотиків.
Однією зі стратегічних складових частин діяльності правоохоронних органів має бути періодичний перегляд і вдосконалення визначених критеріїв оцінки ефективності їх діяльності. Враховуючи, що суто кількісний підхід, як правило, неефективний, слід пов’язувати його більш тісно з якісною визначеністю досягнутих результатів. Такий само підхід повинен лежати в основі співвідношення проміжних і підсумкових результатів діяльності, насамперед, щодо реального впливу на наркоситуацію в місті, районі, області, країні в цілому.
Відповідно потребують внесення змін і нормативні акти, що визначають оцінку діяльності правоохоронних органів.
2. Удосконалення національного законодавства у сфері боротьби з незаконним обігом наркотиків
Потрібна зміна основних ідеологічних акцентів у дальшому розвитку нормативно-правової бази – орієнтації не тільки на покарання за скоєне, а й на недопущення повторення (рецидиву) аналогічних злочинів у майбутньому, розширення альтернативних можливостей лікування від наркотичної залежності та посилення відповідальності наркоділків, для яких незаконна торгівля наркотиками дає надприбуток.
Для цього необхідно:
вивчити питання доцільності декриміналізації деяких статей КК України і внесення відповідних змін до законодавства. Але декриміналізація не може бути самодостатньою метою, оскільки самої проблеми наркоманії вона не знімає. Стратегія передбачає, нарівні з декриміналізацією, посилення профілактичної діяльності, підвищення ефективності лікування та реабілітації наркохворих;
здійснити наукове опрацювання проблеми визначення адекватності покарання за незаконну діяльність у сфері обігу наркотиків, тяжкості скоєного;
посилити суворість покарання за незаконне розповсюдження наркотиків у молодіжному середовищі.
Існує нагальна потреба законодавчого врегулювання питання обов’язкового лікування наркозалежних. Необхідне також законодавче визначення системи повноважень і функцій суб’єктів контролю та протидії незаконному обігу наркотиків, яка б охоплювала всю ієрархічну будову органів влади (як центральних, так й місцевих) з чітким визначенням функцій у цій сфері кожної структури.
З метою приведення нормативних актів про розміри наркотичних речовин у відповідність з потребами збалансованого підходу розробити нові стандарти встановлення малих, великих, особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів у напрямі підвищення їх порогових кількостей для застосування кримінальної відповідальності.
VІІІ. ЗМЕНШЕННЯ ШКОДИ ВІД ВЖИВАННЯ НАРКОТИКІВ
Більше третини всіх випадків ВІЛ-інфікування пов’язано з ін’єкційним шляхом введення наркотиків. Оціночний індикатор поширеності ВІЛ-інфекції серед дорослого населення в Україні є одним з найвищих у Європі, становить 1,33% всього населення або 360 тис. осіб.
Зменшення шкоди передбачає подолання небезпечних і шкідливих наслідків вживання наркотиків, у першу чергу, запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, туберкульозу, парентеральних вірусних гепатитів та інших хвороб як у середовищі ін’єкційних наркоманів та їх найближчому оточенні, так і у суспільстві в цілому. Реалізація державної політики на цьому напрямі передбачає:
посилення координації роботи центральних і місцевих органів, недержавних організацій, причетних до комплексного розв’язання проблеми поширення ВІЛ-інфекції, в т. ч. серед споживачів наркотиків;
надання різноманітних медичних і соціальних послуг щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції та інших хвороб у середовищі наркозалежних і споживачів ін’єкційних наркотиків;
забезпечення оцінки потреб і розширення охоплення споживачів ін’єкційних наркотиків профілактичними програмами;
проведення інформаційної роботи з формування у споживачів ін’єкційних наркотиків навичок безпечної поведінки, усвідомлення ризику зараження ВІЛ-інфекцією та відповідальності за своє здоров’я;
забезпечення доступності інформаційних матеріалів, а також стерильних голок, шприців та дезінфікуючих матеріалів шляхом їх безоплатного обміну;
забезпечення провадження та впорядкування профілактичних і реабілітаційних програм для осіб, які вживають наркотики, та їхніх родин, у тому числі програми замісної підтримувальної терапії в Україні для споживачів ін’єкційних наркотиків;
ініціювання проведення кампаній у засобах масової інформації для посилення серед громадськості підтримки наявних або нових стратегій, спрямованих на зменшення шкоди, що може бути завдана суспільству вживанням наркотиків;
сприяння створенню цілісної системи лікування споживачів наркотиків, хворих на СНІД, туберкульоз, парентеральні вірусні гепатити та/або інші захворювання;
забезпечення доступності програм зменшення шкоди для наркоспоживачів, які перебувають у місцях позбавлення волі;
консультування та лікування з дотриманням необхідної поваги до потреб і прав пацієнтів, запровадження процедур, що забезпечують конфіденційність інформації;
розвиток терапевтичних програм з низьким порогом включення до них пацієнтів, що дає змогу тим, хто вживає наркотики, встановити контакт з медичними та соціальними службами.
ІХ. ВПРОВАДЖЕННЯ ПОЛІТИКИ ЩОДО НАРКОТИКІВ
1. Формування, координація та моніторинг державної політики щодо наркотиків
Через відомчі підходи в країні не існує цілісної системи моніторингу наркоситуації. У зв’язку з цим Урядом ухвалена і Державною службою України з контролю за наркотиками реалізується Концепція створення системи моніторингу ситуації у сфері протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що має забезпечити, насамперед:
оцінку фактичного обсягу і сфери обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та їх незаконного розповсюдження, прогнозування негативних процесів, їх економічних та соціальних наслідків;
виявлення соціальних груп осіб, які допускають вживання наркотичних засобів і психотропних речовин не за медичним призначенням, нових видів психоактивних речовин;
визначення причин розповсюдження наркотиків та поширення наркоманії, пов’язаних з цим правопорушень;
розробку системи заходів профілактики та протидії наркоманії і наркозлочинності, оцінку ефективності їхнього впливу на ситуацію;
доступ ЗМІ, широких верств населення до об’єктивної інформації про розвиток наркоситуації.
2. Взаємодія з громадськими та неурядовими організаціями
Держава підтримує діяльність громадських організацій, спрямовану на зменшення пропозиції та протидію незаконному обігу наркотиків, зменшення попиту на наркотики, подолання негативних наслідків їх вживання, надання медичної та реабілітаційної допомоги особам, які мають проблеми, спричинені вживанням наркотиків. Залучення громадських організацій до реалізації спільних заходів та ініціатив, спрямованих на поліпшення наркоситуації в країні, відбувається шляхом:
проведення громадських слухань, круглих столів, конференцій, публічних дискусій тощо;
залучення громадського контролю реалізацій прав людини на своєчасне, необхідне та адекватне знеболення;
створення та організація роботи науково-експертних рад, громадських рад при органах законодавчої та виконавчої влади.
3. Регіональний аспект політики щодо наркотиків
Загальнодержавна політика щодо наркотиків на регіональному й місцевому рівнях реалізується через регіональні та місцеві програми антинаркотичних дій, які формуються відповідно до принципів та підходів цієї Стратегії та включають в себе такі заходи:
сприяння в розробці та реалізації на регіональному та місцевому рівнях наркополітики, яка має базуватися на сучасних методах просвіти, профілактики, раннього виявлення та лікування наркотичної залежності;
забезпечення необхідного фінансування регіональних та місцевих антинаркотичних програм за рахунок регіональних і місцевих бюджетів.
4. Міжнародне співробітництво
Міжнародне співробітництво у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів є важливою складовою частиною реалізації зовнішньополітичних інтересів держави. У цьому контексті держава:
розширює і підвищує ефективність міжнародного співробітництва на всіх рівнях у галузі формування політики щодо наркотиків шляхом виконання спільних програм і проектів, проведення досліджень у цій галузі, навчання та обміну досвідом з профілактики, лікування та реабілітації тощо;
вживає заходів з приведення національного законодавства у відповідність до нормативних документів ООН, ЄС та кращих міжнародних зразків, що існують у цій сфері;
домагається прискорення інтеграції вітчизняного інформаційного простору в зазначених сферах до міжнародних інформаційних систем, що існують у цій галузі;
підтримує зусилля міжнародного співтовариства у боротьбі з незаконним обігом наркотиків, щодо скорочення пропозиції та попиту нелегальних наркотиків, зменшення шкоди від їх вживання, удосконалює обмін оперативно-слідчою інформацією і розробку спільних стратегій боротьби з транснаціональними наркоугрупованнями;
розвиває співробітництво на всіх рівнях, надаючи пріоритет співробітництву з Міжнародним комітетом з контролю за наркотиками ООН, Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ) та іншими установами ООН, Європейським Союзом, Радою Європи;
сприяє удосконаленню механізмів протидії транснаціональній злочинності у сфері незаконного обігу наркотиків та пов'язаних з ними форм організованої злочинної діяльності;
забезпечує своєчасне інформування Міжнародного комітету з контролю за наркотиками ООН про приєднання України до міжнародних правових актів у галузі боротьби з незаконним обігом наркотиків, а також про зміни в національному законодавстві щодо стану контролю в цій сфері;
реалізує заходи із забезпечення обміну досвідом та багатосторонній обмін інформацією із зарубіжними партнерами, міжнародними урядовими та неурядовими організаціями щодо розвитку сучасного законодавства та новітніх методів боротьби з незаконним обігом наркотиків;
бере активну участь у міжнародному співробітництві у сфері боротьби з незаконним обігом наркотиків, формуванні загальносвітової системи боротьби з наркобізнесом;
забезпечує проведення у взаємодії з компетентними органами інших країн, у межах, обумовлених чинним законодавством України, спільних операцій з протидії організованим злочинним наркоугрупованням, розробку регіональних механізмів моніторингу ситуації у сфері незаконного обігу наркотиків, створення каналів інформаційного обміну.
Х. РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
1. Кадровий потенціал
Для забезпечення реалізації Стратегії необхідно створення кадрового потенціалу в відповідальних владних структурах, державних установах та громадських об’єднаннях (добір співробітників і працівників за визначеними критеріями, навчання за розробленими програмами, підвищення кваліфікації для відповідної категорії співробітників і працівників у визначених міністерствах, навчальних закладах і установах).
2. Матеріально-технічне та фінансове забезпечення
При розробці проекту Державного бюджету України на 2013 рік і на наступні роки, а також місцевих бюджетів необхідно передбачити фінансування для реалізації програмних положень Стратегії, а саме:
планування заходів з реалізації Стратегії;
вдосконалення механізмів моніторингу та контролю виконання завдань, визначених планами в межах Стратегії;
впровадження механізму концентрації та оптимізації державних ресурсів, що спрямовуються на виконання заходів з реалізації основних засад наркополітики;
удосконалення порядку фінансування профілактичних державних цільових та регіональних програм з реалізації Стратегії.
ХІ. ЕТАПИ Й ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ РЕАЛІЗАЦІЇ
Етапи реалізації Стратегії визначаються конкретними планами дій на певний період (від 1 до 5 років).
Плани дій включають конкретні заходи з визначеними термінами, виконавцями та показниками (індикаторами) виконання.
Очікувані результати від реалізації Стратегії:
1. Посилення контролю за легальним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.
2. Забезпечення в повному обсязі доступності комбінованих нарковмісних лікарських засобів для хворих, які їх потребують.
3. Рання діагностика наркоманії і підвищення ефективності заходів профілактики, лікування і реабілітації наркозалежних осіб.
4. Істотне скорочення незаконного вживання наркотиків, особливо серед молоді, зниження рівня смертності, пов’язаної з передозуванням наркотиків.