Geum.ru

Університету

Вид материалаДокументы

Содержание


Основні праці
Основні праці
Про Є.І. Сохацьку
Про І.П. Мазепу
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Основні праці:

Програма та учбовий матеріал до занять з постановки голосу для студентів спеціальності „Педагогіка і методика початкового навчання і музики” (Метод. розробки). – Кам’янець-Подільський, 1992. – 17с. (у співавт.); Формування професійних якостей майбутнього педагога на заняттях з „Основ акторської майстерності” // Наук. пр. Кам’янець-Поділ. держ. ун-ту: Зб. за підсумками звіт. конф. викл. і асп. – Вип. 2. В 2 т. – Кам’янець-Подільський, 2003. – Т. 1. – С. 293-295; Застосування театральної педагогіки в процесі підготовки вчителя // Наук. пр. Кам’янець-Поділ. держ. ун-ту: Зб. за підсумками звіт. наук. конф. викл. і асп. – Вип. 6. В. 3 т. – Кам’янець-Подільський, 2007. – Т. 1. – С. 178.


Про Т.М. Ситник:

Каньоса П.С. Плющ Тамара Миколаївна // Кам’янець-Подільський державний університет в особах. – Кам’янець-Подільський, 2003. – Т. 1. – С. 350-353; Яцемірська Н. На крилах пісні. Все життя: [Про Т.М. Ситник] // Подолянин. – 2007. – 23 берез.


20 липня

65 років від дня народження

Віктора Степановича Прокопчука,

директора наукової бібліотеки університету,

професора кафедри історії народів Росії і

спеціальних історичних дисциплін, кандидата історичних наук,

члена-кореспондента УАІН

Народився 20 липня 1944 року в с. Блищанівка Дунаєвецького району Кам’янець-Подільської області в сім’ї сільського вчителя, завідувача початкових шкіл на Дунаєвеччині Степана Івановича Прокопчука. У 1951-1958 роках навчався в Блищанівській семирічній школі. Повну середню освіту отримав 1961 року в Рахнівській середній школі.

Трудовий шлях розпочав завідувачем Слобідорахнівської сільської бібліотеки. Працював старшим піонервожатим Тернавської восьмирічної та вчителем російської мови і літератури Кривчицької неповної середньої шкіл.

Протягом 1962-1967 років здобував вищу педагогічну освіту на історико-філологічному факультеті Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту (тепер – національного університету). Яскравий слід в становленні фахівця залишили лекції професора Л.А. Коваленка, доцентів І.С. Зеленюка, І.С. Винокура, А.О. Копилова, П.Ф. Лаптіна, В.І. Тищенка, П.Ф. Щербини, старшого викладача Б.М. Кушніра, під впливом яких формувалися історичні знання та навички науково-дослідної роботи студента.

Після отримання диплому з відзнакою працював учителем історії Великояромирської середньої школи Городоцького району, де не тільки заявив про себе як високопрофесійний педагог, а й пройшов ґрунтовне загартування в досвідченого краєзнавця та музеєзнавця М.В. Підкуймухи. З листопада 1967 по грудень 1968 року проходив дійсну військову службу в Прикарпатському та Ленінградському військових округах.

Упродовж 1969–1972 років викладав історію, очолював Маківську середню школу на Дунаєвеччині. 1970 року стараннями Віктора Степановича був відкритий перший у районі сільський історичний музей, за що відзначений Почесною грамотою Міністерства народної освіти УРСР.

У 1972-1988 роках працював у Дунаєвецькому райкомі Компартії України.

Найбільш плідними в трудовій діяльності В.С. Прокопчука були 1980-1982 та 1988-2004 роки, коли він очолював Дунаєвецький відділ народної освіти. На цій посаді виявив високий професіоналізм, чудове володіння пером і словом, показав себе тонким знавцем школи, працьовитим й ініціативним керівником, енергійним організатором багатьох освітніх, культурних, краєзнавчих, наукових починань і традицій у районі. Став авторитетним педагогом, визнаним ученим, відомим журналістом, громадським діячем, кандидатом історичних наук, членом-кореспондентом Української академії історичних наук, членом правління Всеукраїнської спілки краєзнавців, активним організатором краєзнавчого руху, справжнім літописцем подільської землі.

З 1996 року за сумісництвом працював доцентом кафедри історії Східної Європи та археології, з 2004-го – директором наукової бібліотеки та професором кафедри історії народів Росії і спеціальних історичних дисциплін К-ПНУ. Очолена ним бібліотека за цей час здобула статус наукової, істотно розширила свою структуру, відновила краєзнавчу, бібліотекознавчу та книгознавчу роботу.

З ім’ям професора В.С. Прокопчука пов’язана низка міжнародних, всеукраїнських і регіональних краєзнавчих конференцій. В.С. Прокопчук – один з провідних подільських краєзнавців, перу якого належить понад 20 книг, монографій, брошур, методичних розробок, більше 250 наукових і науково-публіцистичних статей.

За багаторічну працю В.С. Прокопчук нагороджений медаллю „За трудову доблесть”, знаком „Відмінник освіти”, відзначений почесними званнями „Заслужений працівник народної освіти України” та „Почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців”, лауреат премії ім. Ю. Сіцінського, багатьма почесними грамотами.


Основні праці:

Дунаївці: краєзн. нарис. – Л.: Каменяр, 1989. – 79 с.; З народних глибин: нариси, оповідання. – Хмельницький, 1991. – 98 с.; Краєзнавство на Поділлі: історія і сучасність. – К.: Рідний край, 1995. – 203 с.; Лисець: історико-краєзнавчий нарис. – К.: Рідний край, 1998. – 95 с.; Топоніми рідного краю: методичний посібник. – К.: Рідний край, 1999. – 94 с.; Два села – одна доля: науково-краєзнавче дослідження. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2001. – 272 с.; Професор Чорнобривий М.П. Нарис життя і науково-медичної діяльності. – Хмельницький, 2003. – 150 с.; Історичне краєзнавство Правобережної України 30-х років ХХ – початку ХХІ ст.: від репресій, занепаду – до відродження, розквіту. – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2005. – 600 с.; Під егідою Українського комітету краєзнавства. – Кам'янець-Подільський: Абетка-Нова, 2004. – 312 с.; Дунаєвеччина в іменах: біобібліографічний довід. – Дунаївці; Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2006. – Вип. 1. – 92с.; Вип. 2. – 112с.: іл. (у співавт.)


Про В.С. Прокопчука:

Заторжинська В.М., Філінюк А.Г. За покликом серця: Нарис життя й науково-краєзнавчої діяльності В.С. Прокопчука. – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2004. – 292 с.; Баженов Л.В. Віктор Степанович Прокопчук // Кам’янець-Подільський державний університет в особах. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2003. – Т. 1. – С. 731-744.; Савчук В.С., Сушко О.В. Прокопчук Віктор Степанович // Краєзнавці України (Сучасні дослідники рідного краю). Довідник. – Вип. 1. – К.: Рідний край, 2003. – С. 180.


Філінюк А.Г.


25 липня

130 років від дня народження

Олімпіади Михайлівни Пащенко (Шульмінської)

(1879 – 1972)

Народилася 25 липня 1879 р. в с. Серби на Могилівщині в родині народного учителя Михайла Федоровича Пащенка. Згодом переїхали на Кам'янечинну в с.Великий Карабчіїв. Закінчила в 16-річному віці Маріїнську жіночу гімназію в Кам'янці-Подільському. Після року праці виїжджає в Тифліс до дядька, де закінчує дворічні педагогічні курси і дістає першу посаду завідуючої й учительки зразкової школи «Тифлисского Педагогического Общества». Саме тоді проявилися вперше її педагогічні та організаторські здібності.

О. Пащенко бере добровільну участь у російсько-японській війні 1904- 1905 рр. як сестра милосердя, за що була нагороджена трьома срібними медалями.

Після поранення 15 серпня 1905 року повертається додому, в Кам'янець. 29 серпня приступає до роботи учителькою в Дунаївцях. Революційні події 1905 р. знаходять відгомін на Поділлі. Олімпіада організовує при школі курси для дорослих та народні недільні школи, на які збиралися селяни з цілої волості. За політичні теми та українську мову у листопаді 1905 року її арештували, але звільнили на поруки, позбавивши права вчителювати на Поділлі. Виручили фронтові нагороди.

Директор Київського шкільного округу поновив її на роботу у приватній школі у с. Ставки Радомишльського повіту. За активну громадсько-політичну та просвітницьку діяльність у 1906 р. її знову було заарештовано.

1908-1909 рр. перебувала у Москві, закінчила Вищі Педагогічні Курси Тихомирова.

1909 року повертається до Кам'янця, де працює учителькою у приватній комерційній школі. Виїзд на село їй було заборонено.

1914-1917 рр. – її мобілізовано, працює сестрою милосердя в «Крестьянском госпитале» у Кам'янці-Подільському. За участь у війні її нагороджено золотою медаллю.

Революція 1917 р. окрилила Олімпіаду Михайлівну, висуває її на гребінь політичного та громадського життя. У квітні 1917 р. її обирають членом Центральної Ради.

Найплодотворнішою була її діяльність у Кам’янці на посаді Голови Повітової Земської Управи, Голови Повітової Шкільної Ради, заступника голови «Просвіти» і секретаря університетської комісії по відкриттю Кам'янець-Подільського державного українського університету. Беручи найактивнішу участь у збудуванні університету, вона, наділена неабиякими організаційними якостями, на повну силу служила своєму народові, глибоко розуміючи значення для його майбутньої долі освіти взагалі і вищої зокрема. Через створення розгалуженої мережі національної університетської освіти їй, як і тисячам інших представників молодої української інтелігенції, бачився шлях виходу батьківщини із стану відсталості і забитості, прилучення до європейської цивілізації і культури. Вона стала першою дослідницею історії становлення і функціонування цього вищого навчального закладу, залишивши спадкоємцям кілька своїх невеликих за обсягом, але змістовних праць.

1920 року земство було ліквідовано. 1923 року переходить таємно Збруч, емігрує в Польщу.

Після встановлення у 1939 році радянської влади пішла вчителювати у двох дубнівських середніх школах, вступила на заочний відділ Рівненського державного педагогічного інституту, адже не мала вищої освіти.

Під час німецької окупації опинилася безробітною (школи були закриті), разом із іншими діячами зорганізувала товариство Червоного Хреста, допомагала хворим і пораненим червоноармійцям, які опинилися в таборі для військовополонених. У 1942 році окупаційний режим запровадив репресії проти червонохрестівців. О. М. Пащенко було призначено до страти, але випадок допоміг уціліти.

Під час визволення Дубна загинув чоловік, пропав молодший син, згоріло помешкання. Самотня 65-літня жінка змушена була шукати по селах притулку і засобів до життя: виховувала чужих дітей, викладала в чеській колонії російську мову.

1948 р. поселилась в будинку престарілих учителів у Львові, де доживала віку. 1972-го 93 річної Олімпіади Михайлівни Пащенко не стало.


Основні праці:

Заснування Кам'янець-Подільського державного українського університету // Наша культура. – Львів, 1936. – Кн. 5. – С. 332 – 346; Кн. 6. – С. 413 – 420; Як зародився Державний Український Університет у м. Кам'янці на Поділлі // Свято Поділля: Видання Подільського Українського товариства «Просвіта». – 1918. – 22 жовт. – С. 6.


Про О.М. Пащенко:

Пащенко-Шульмінська Олімпіада // Енциклопедія Українознавства. Словникова частина / Гол. ред. В. Кубійович – Т. 5. – Вид-во «Молоде життя», 1966. – Перевид. в Україні. – Львів, 1996. – С. 1968; Сохацька Є. І. Олімпіада Пащенко – визначна діячка Кам'янеччини періоду УНР (1917-1920 рр.) // Проблеми духовного і національного відродження на Поділлі: Матеріали Всеукр. наук.-краєзн. конф., 9-10 листоп. 1995 р. – Хмельницький; К., 1995. – С. 26 -27; Сохацька Є. І. Олімпіада Пащенко про рідне слово в школі // Музично-педагогічна і творча діяльність М. Леонтовича в контексті відродження національної освіти та культури: Наук. доп. першої Всеукр. наук.-теорет. конф. (10-12 грудня 1997 року). До 120 – річчя від дня народження. – Кам'янець-Подільський, 1997. С. 218 – 225; Сохацька Є. І. Подружжя Шульмінських в історії Кам’янця-Подільського 1908-1920 рр. // Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки: Зб. наук. пр. за матеріалами міжнар. наук. конф. (23-24 червня 1999 р.). – Хмельницький, 1999. – С. 573-580; Сохацька Є. Життєва доля Олімпіади Пащенко-Шульмінської (1879-1972 рр.): злети, забуття і повернення // Наук. пр. Кам'янець-Поділ. держ. пед. ун-ту: Філол. науки. – Кам'янець-Подільський, 2000. – Вип. 4. – С. 210-217; Пащенко (Шульмінська) Оліпіада Михайлівна // Завальнюк О.М. Українська еліта і творення національної університетської освіти: фундатори й будівничі (1917-1920рр.). – Кам’янець-Подільський, 2005. – С. 300-309; Пащенко (Шульмінська) Олімпіада Михайлівна // Завальнюк О.М. Історія Кам'янець-Подільського державного українського університету в іменах (1918-1921 рр.) – Кам’янець-Подільський, 2006. – С. 134-140; Сохацька Є. і Олімпіада Пащенко – визначна діячка українського громадсько і культурно-освітнього руху // Жінки України: історія, сучасність та погляд у майбутнє: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 4-5 листоп. 1995 р. – Дніпропетровськ, 1996. – С. 22-26.

Завальнюк О.М., Сохацька Є.І.


13 серпня

65 років від дня народження

Євгенії Іванівни Сохацької,

кандидата філологічних наук, професора кафедри історії

української літератури та компаративістики,

лауреата Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка


Народилася 13 серпня 1944 року в с. Озимина Велика Самбірського району Львівської області. 1960 року закінчила Дублянську середню школу. Її світогляд й патріотичну позицію формувала Львівщина, край, де в силу історичних обставин рідна мова, історія і культура завжди мали особливий ґрунт, де завжди пульсувала національна українська ідея.

Вищу освіту здобула в Дрогобицькому державному педінституті (1960-1965 рр.), аспірантуру проходила у відділі дожовтневої літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (1971-1974 рр.).

1975 року захистила дисертацію на тему „Современник” (1836-1866 рр.) і українська література. Проблеми російсько-українських літературних взаємозв’язків”.

З 1974 року працює в Кам’янець-Подільському державному педінституті; 1988-2004 роки – декан філологічного факультету. Обов’язки декана факультету поєднувала з обов’язками доцента кафедри української літератури. Читає лекційні курси: „Історія української літератури перших десятиріч ХІХ ст.”, „Історія української літератури 40-60-х рр. ХІХ ст.”, „Історія літературної критики”, а також спецкурс „Творчість Т.Г. Шевченка, як націєтворчий чинник”. Керує проблемною групою „Т.Г. Шевченко і літературний процес ХІХ ст.”, а також написанням студентських курсових, дипломних і магістерських робіт тощо.

Тричі обиралася депутатом Кам’янець-Подільської міської Ради (1980, 1982, і 1985 років скликання).

У Кам’янці-Подільському її знання, природний талант, потужна експресія й організаторські здібності зазнали подальшого розвитку й реалізації. Історична необхідність – час боротьби за незалежність, розбудову суверенної української держави – визначила їй роль промотора раніш окреслених подій, а життя і творчість Івана Огієнка, повернення його імені і спадщини в Україну стали зброєю, з допомогою якої вона невпинно дробила зашлакований менталітет опонентів, формувала національний світогляд і патріотичну позицію студентів, викладачів, жителів Хмельниччини та й України. Саме її позиція, активна діяльність визначила Кам’янець-Подільському педвузу роль штаб-квартири Товариства Івана Огієнка, хоча на законних підставах її могли б виконувати і Житомир, і Київ, і Львів, також пов’язані з життям і діяльністю І. Огієнка.

Закономірним є те, що Центр огієнкознавства виник у Кам’янець-Подільському держуніверситеті: тут відбувалася перша огієнківська наукова конференція, звідси зусиллями кандидата філологічних наук, доцента Сохацької Є.І. ініціювалися, знаходили підтримку і її різноманітну участь інші науково-дослідницькі заходи в Україні.

Пропозиції голови Товариства Івана Огієнка знайшли підтримку ректора Кам’янець-Подільського державного університету, професора Завальнюка Олександра Михайловича. 24 червня 2004 року вчена рада університету під його головуванням затвердила „Положення про науково-навчальний Центр огієнкознавства” і керівництво Центром поклала на доцента кафедри української літератури Є.І. Сохацьку.

Відмінник освіти України (1997), до 10-ї річниці Незалежності України (2001) нагороджена найвищою Кам’янець-Подільською міською відзнакою – медаллю „Честь і шана” – за значний внесок у справу розбудови держави.

За велику роль у поверненні імені Івана Огієнка, за особистий внесок у створення наукової Огієнкіани їй присуджено звання лауреата Всеукраїнської науково-мистецької премії імені Івана Огієнка (1998р.). За сумлінну працю та значний особистий внесок у розвиток і зміцнення Української держави відзначена Подякою Президента України (2003 р.)

Активна діячка відродженого просвітницького руху, очолює Кам’янець-Подільську міську „Просвіту”.

Сьогодні виконує обов’язки керівника Центру Огієнкознавства університету та професора кафедри історії української літератури та компаративістики.

У 2006 році обрана депутатом Кам’янець-Подільської міської ради V скликання від блоку „Наша України”.


Основні праці:

Шевченко і «Современник» // Збірник праць двадцять четвертої наукової Шевченківської конференції. – К., 1982. – С. 28-36; Кам’янець-Подільський державний український університет – осередок національної культури // Матеріали ІХ-ої Подільської іст.-краєзнав. конференції. – Кам’янець-Подільський, 1995. – С. 252-255; Олімпіада Пащенко – діячка «Просвіти» та організатор українського шкільництва на Кам’янеччині // Просвітницький рух на Поділлі (1906-1923). – Кам’янець-Подільський, 1996. – С. 85-94; Молодомузівці в Кам’янці-Подільському (періоду УНР) // Творчість Богдана Лепкого в контексті європейської культури ХХ століття (Матеріали Всеукр. наук. конф., присвяч. 125-річчю від дня народження письменника). – Тернопіль, 1998. – С. 61-67; Іван Огієнко про методологію наукової праці // Виховна робота у вищому навчальному закладі: симбіоз нового і традиційного: Зб. наук. праць за матеріалами Всеукр. наук. конф. (27-28 листоп. 2000 р.). – Кам’янець-Подільський, 2001. – С. 56-61; «Наша культура» (1935-1937) Івана Огієнка як феномен націєтворення // Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків: Зб. наук. пр. Матеріали других міжнар. наук.-практ. читань, присвяч. пам’яті укр. фольклориста М. Пазяка. – К., 2002. – С. 131-135; Огієнко – літературознавець. Статті про Б. І. Антонича. // Дивослово. Укр. мова і л-ра в навч. закл. – 2003. – № 10. – С. 63-66; Іван Огієнко про релігійність Тараса Шевченка // Наук. пр. Кам’янець-Поділ. держ. ун-ту: Філол. науки. – Кам’янець-Подільський, 2005. – Вип. 9. – С. 3-14; На варті українства. Статті з літературознавчого та культурологічного доробку: До 30-річчя науково-педагогічної діяльності. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2004. – 380 с.; «Молюся за ввесь Рідний Край…» Штрихи до життєпису Івана Огієнка та його культурологічної діяльності. – Кам’янець-Подільський: ПП Мошак М.І., 2007. – 276 с. та ін.


Про Є.І. Сохацьку:

Починок Л. Берегиня українського духу / Слово про науковця і громадську діячку Євгенію Сохацьку // Жінка в науці та освіті: Минуле, сучасність, майбутнє. Матеріали ІІІ-ої Міжнар. наук.-практ. конф., Україна, Київ, 3-5 листоп. 2005р. – К., 2005. – С. 284-288; Прекрасна половина депутатського корпусу: [Є. Сохацька] // Ділове місто (м. Кам’янець-Поділ.). – 2007. – 8 бер. – (№10) – С. 9; Завальнюк О.М., Суровий А.Ф. Сохацька Євгенія Іванівна // Кам’янець-Подільський державний університет в особах. – Кам’янець-Подільський, 2003. – Т. 1. – С. 414-425; Кушнір Б. Пора для України жить: [Про Є.І. Сохацьку] // Кам’янець-Подільський вісник. – 2005. – 4 берез. (№9). – С. 4; Красуцький М. Молитва за рідний край // Край Кам’янецький. – 2007. – 13 груд. – С. 3; Прокопчук В. Нове огієнкознавче видання // Кам’янець-Подільський вісник. – 2007. – №42. – С. 6. та ін.


Прокопчук В.С.


19 серпня

125 років від дня народження

Ісаака Прохоровича Мазепи

(1884-1952)


Народився 19 серпня 1884 року у с. Костобоброві Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії у багатодітній сім’ї заможного селянина. Початкову освіту здобув у Новгород-Сіверському міському духовному училищі, середню – у Чернігівській духовній семінарії. 1904-1908р.р. навчався в Петербурзькому університеті.

9 квітня 1919 р. у Рівному було сформовано новий український уряд під головуванням есдека Б.М. Мартоса. І.П. Мазепа отримав у ньому портфель міністра внутрішніх справ. 27 серпня 1919 р. через напруженість у відносинах між наддніпрянським і галицьким проводами, відбулася заміна прем’єр-міністра. Замість Б.М. Мартоса, який змушений був піти у відставку, уряд очолив І.П. Мазепа. Новий прем’єр виявив повну прихильність до успішного розв’язання проблем, що накопичувалися в Кам’янець-Подільському університеті.

14 жовтня 1919 р. в річницю створення Директорії, у Кам’янці-Подільському відбулося велике державно-політичне дійство – Директорія, уряд, військо, державні службовці приймали присягу на вірність українському народу. Після урочистої процедури Голова Ради Народних Міністрів І.П. Мазепа в товаристві Головного Отамана С.В. Петлюри, члена Директорії Ф. П. Швеця та інших прибув до університету і ознайомився з його структурою, професорським складом, контингентом студентів. 17 жовтня уряд на чолі з прем’єром на своєму засіданні ухвалив постанову про асигнування в розпорядження Міністерства народної освіти 1 163 400 гривень, які належало передати університету для проведення ремонтних робіт. Це був подарунок КПДУУ, який готувався до відзначення першої річниці свого існування.

22 жовтня керівники держави організовано прибули на урочистості, приурочені згаданій події. Після оголошення привітання від Директорії слово надали І.П. Мазепі. Прем’єр закінчив свій виступ повідомленням про засідання уряду, яке відбулося днем раніше і увінчалося прийняттям «Закону про заснування при Кам’янець-Подільському Державному Українському університеті 10 стипендій для студентів-дітей селян та робітників».

15 лютого 1920 р. прем’єр відбув до українського війська. Тритижневе перебування у Кам’янці мало неабияке значення для підтримки університету. Від’їжджаючи, він дав доручення своїм міністрам. 17 лютого урядовці заслухали внесення Головноуповноваженого уряду УНР 1) про передачу садиби Кам’янець-Подільської середньої технічної школи університету до збудування ним власних будинків, 2) асигнування з фонду Головноуповноваженого 2,5 млн. крб. на допомогу студентам

К-ПДУУ протягом весняного семестру 1920 р. Рішення були схвальними і засвідчили турботу уряду про національний вищий навчальний заклад.

20 березня міністром було запропоновано розглянути питання про асигнування 1 584 032 крб Кам’янець-Подільського університету. Також було вирішено делікатне питання, що стосувалося позички університету в розмірі 1 370 210 крб на 6 місяців для обробітку професорських городів.

20 травня уряд розглянув „Законопроект Міністра фінансів про поліпшення матеріального стану служачих місцевих державних установ, що підлягають УНР”, надав йому сили закону. Надбавки до зарплати мали отримувати професорсько-викладацький персонал, всі працівники Кам’янець-Подільського університету. Так було розв’язано з юридичного боку питання про поліпшення матеріального становища колективу навчального закладу, підняте І.І. Огієнком ще у грудні 1919 р.

25 травня 1920 р. через незгоду з зовнішньою політикою С. Петлюри Ісаак Прохорович добровільно покинув прем’єрство. У новому уряді він посів посаду міністра земельних справ із Кам’янець-Подільським університетом його вже не зв’язували жодні державні і приватні питання.

З 1920 р. відставний прем’єр жив у Львові. 1923 р. переїхав до Чехословаччини. У роки фашистської окупації Праги жив замкнуто, знищив епістолярний архів, аби не потрапив до рук гестапо.

Після краху гітлерівського режиму проживав спочатку в Австрії, згодом – у Німеччині. У 1946 році – професор Українського технічногоі господарського інституту в Мюнхені. У 1950 році став засновником Української соціалістичної партії.

18 березня 1952 року І.П. Мазепи не стало.


Про І.П. Мазепу:

Феденко П. Ісаак Мазепа. Борець за волю України. – Лондон: Наше слово, 1954. – 118 с.; Огієнко І. Рятування України: На тяжкій службі своєму народові. – Вид. 2-е, доп. – Вінніпег, 1968. – С. 72-74; Мазепа Ісаак Прохорович // Довідник з історії України / За заг. ред. І. Підкови і Р. Шуста. – К., 2001. – С. 439; Іванчук Н. Мазепа Ісаак // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника / За заг. ред. М.М. Романюка. – Львів, 2001. – С. 8-14; Мороз В.С. Повернення із забуття: [Про І.П. Мазепу] // Мазепа І.П. Україна в огні й бурі революції. 1917-1921. І Центральна Рада – Гетьманщина – Директорія ІІ. Кам’янецька доба. – Дніпропетровськ, 2001. – С. 5-29; Мазепа Ісаак Прохорович // Уряди України в ХХ ст.: Наук. док. вид. / Відп. ред. В.М. Литвин. – К., 2001. – С. 176; Завальнюк О.М. Прем’єр-міністр УНР І.П. Мазепа і Кам’янець-Подільський державний український університет (1919-1920 рр.) // Вісн. Черкаського ун-ту: Сер.: історичні науки. – Черкаси, 2004. – Вип. 61. – С. 112-120; Завальнюк О.М. Українська еліта і творення національної університетської освіти: фундатори й будівничі (1917-1920 рр.). – Кам’янець-Подільський, 2005. – С. 47-58; Завальнюк О.М. Історія Кам’янець-Подільського державного українського університету в іменах (1918-1921 рр.). – Кам’янець-Подільський, 2006. – С. 42-49.

Завальнюк О.М.


вересня

100 років від дня народження

Івана Степановича Зеленюка

(1909-1966)


Народився у вересні 1909 року в Іркутській губернії. 1920 року одинадцятирічним підлітком Іван пішов до школи. Відразу після закінчення школи, восени 1927р. вступив до Могилів-Подільського педагогічного технікуму.

1931-1933 рр. проходив строкову військову службу.

У 1938 р. йогонаправили на роботу першим секретарем Чорно острівського райкому партій.

1940 р. – першим секретарем Снятинського райкому КП(б)У. Того ж року став другим секретарем Чернівецького обкому партії і працював на цій посаді до початку Великої Вітчизняної війни.

На фронт І.С. Зеленюк пішов у перші дні війни: боротьбу з ворогом вів спочатку в якості комісара дивізії, а потім заступника начальника політвідділу армії. За бойові заслуги відзначений 4 орденами та медаллю.

З березня 1944 р. призначений на посаду першого секретаря Чернівецького обкому КП (б)У. Брав участь в роботі виборних органів влади: обирався депутатом Верховної Ради УРСР (1941-1947рр.), а з 1946 р. – Верховної Ради СРСР. Відновив навчання на історичному факультеті Чернівецького державного університету, диплом викладача історії із відзнакою отримав 1946 року.

1947 р. І.С. Зеленюк був призначений директором Кам’янець-Подільського учительського інституту який 1948-1949 навчального року був реорганізований в педагогічний інститут, а І.С. Зеленюк став його ректором. Одночасно із виконанням основних обов’язків, працював завідувачем кафедри історії СРСР та УРСР, а з вересня 1952 р. – завідувачем кафедри історії СРСР. Працював над кандидатською, захистив 1952 року в Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка. 1955 р. Вищою атестаційною комісією СРСР ректору було присвоєно вчене звання доцента.

1953-1962 рр. вийшли в світ 12 томів „Записок Кам’янець-Подільського педагогічного інституту”, які стали концентрованим доробком учених, в тому числі і ректора інституту.

1964-1965 рр. на філологічному факультеті було створено історичний відділ, на базі якого 1968 р. був відновлений самостійний факультет.

1960 р. інститут поповнився новим факультетом – педагогіки і методики початкового навчання. Загалом при Зеленюку в структурі інституту з’явилося три нових факультети.

Майже 20 років Іван Степанович очолював Кам’янець-Подільський педагогічний інститут. Раптова смерть ректора 5 грудня 1966 року закінчила цілу епоху в його історії.