Ігор Лиман «Вольный Бердянск»

1 Аршинов П. История махновского движения. — Запорожье, 1995. — С. 215.

2 Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. — К., 1993. — С. 581.

3 Сухогорская Н. Воспоминания о махновщине // Кандальный звон. — 1927. — №6. — С. 43.

1 Руднев В. Махновщина. — Х., 1928. — С. 34.

2 Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. 1918 – 1921: Док. и мат. — М., 2006. — С. 747.

1 Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. — К., 1993. — С. 106.

2 Сухогорская Н. Воспоминания о махновщине // Кандальный звон. — 1927. — №6. — С. 43.

1 Голованов В. Тачанки с юга. — Запорожье – М., 1997. — С. 99.

2 Савченко В. Махно. — Харків, 2005. — С. 92.

3 Повідомлення деяких авторів про те, що Н.Махно бував у Бердянську на початку ХХ ст., не витримують критики. Зокрема, М.Кисельов писав, що Н.Махно в юності працював у Бердянську хлопчиком для посилок у мануфактурному магазині (Киселев М.В. Годы огневые. — М., 1958. — С. 76). З іншого боку, М.Герасименко вказує, що Н.Махно на початку 1906 р. пограбував із потрійним убивством Бердянське повітове казначейство. Один з учасників злочину видав його. До суду Н.Махно утримувався в Бердянській повітовій тюрмі, звідки й потрапив на каторгу (Герасименко К. Батько Махно: мемуары белогвардейца. — М., 1928. — С. 14).

4 Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. 1918 – 1921: Док. и мат. — М., 2006. — С. 96.

1 РДВА. — Ф. 936. — Оп. 3. — Спр. 13. — Арк. 7.

2 Деникин А.И. Очерки русской смуты // Вопросы истории. — 1994. — № 7. —С. 103.

3 БКМ – Арх: Романов-Лопатко. Воспоминания о работе за 1918-1919 годы в городе Осипенко [Бердянск]. — С. 15 – 16.

4 Там само. — С. 16.

1 Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. — К., 1993. — С. 579. В.Білаш зробив одну з перших спроб написання біографічних довідок про учасників махновського руху, особливо наголошуючи на тому, що більшість його видатних діячів походили з найбідніших верств суспільства: батраків, чорноробочих та малоземельних селян. Існує серйозне побоювання, що В.Білаш у багатьох випадках перебільшував ступінь бідності махновських командирів, намагаючись надати «махновщині» більш народного характеру.

2 Бек А. Такова должность… (Рассказывает Дыбец) // Избранные произведения. — М., 1989. — С. 200.

1 Там само. — С. 203.

2 РДВА. — Ф. 936. — Оп. 1. — Спр. 4. — Арк. 183 зв.

1 Аршинов П. История махновского движения. — Запорожье, 1995. — С. 203.

2 Волин В.М. Неизвестная революция. 1917 – 1921. — М., 2005. — С. 509.

1 Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. — К., 1993. — С. 579.

1 Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. — К., 1993. — С. 581.

2 Беленко О. Махно и Полонский // Минувшее: Ист.альманах. — Париж.— № 4. — С. 278.

1 Семанов С.Н. Махновщина и ее крах // Вопросы истории. — 1968. — № 9. — С. 60.

2 Аршинов П. История махновского движения. — Запорожье, 1995. — С. 182.

3 Утім, можливо, що анархісти в Бердянську з’явилися ще раніше. У кінці 1906 р. в Одесі відбувся підпільний з’їзд матросів-анархістів, на якому були присутні й представники Азовських матросів. Проте прямих свідчень того, що серед них були представники Бердянська, поки не знайдено.

1 Набат — 1919. 1 травня. Конфедерація анархістів України (КАУ) «Набат» (1918 – 1923) — найбільш впливова анархістська організація України революційних часів. Являла собою союз незалежних анархістських угрупувань: анархо-комуністів, синдикалістів та анархо-індивідуалістів. Створена на конференції українських анархістів у Курську (листопад 1918 р.). Конфедерація ставила собі за мету скомплектувати в «Єдиний анархізм» усі різновиди анархістського вчення та руху. Керувалася виборним секретаріатом і видавала газету «Набат». У 1919 – 1920 рр. конфедерація кілька разів вступала в союзницькі відносини з РПАУ/м/ і займалася проведенням серед махновців культпросвітницької та пропагандистської роботи.

1 Ленин В.И. Полное собрание сочинений. — М. — Т. 3. — С. 185.

2 Ноздріна Л. История и трагедия Первого большевистского Бердянского совета // Бердянск деловой. — 2003. 24 квітня.

3 Харук А. Адаменко, Матиас и другие... Малоизвестные страницы истории отечественной авиапромышленности // Авиация и время. — 2006. — № 6. — С. 28 – 29; Історія міст і сіл Української РСР. Запорізька область. — К., 1970. — С. 119. У ДААРК зберіглась справа «По ходатайству Бердянской городской думы об отчуждении участка принадлежащей гор. Бердянску земли в количестве 75 десятин под постройку механического завода с отделениями авиационно-моторным, аэропланным и автомобильным» (ДААРК. — Ф. 42. — Оп. 1. — Спр. 1365).

1 БКМ – Арх: Романов-Лопатко. Воспоминания о работе за 1918-1919 годы в городе Осипенко [Бердянск]. — С. 17.

2 РДВА. — Ф. 936. — Оп. 3. — Спр. 13. — Арк. 9. Вислів належить особисто Н.Махну, який погано розбирався в морській термінології.

1 Автор спогадів про цю подію, Л.Романов-Лопатко, не називає прізвища цієї людини.

1 БКМ – Арх: Романов-Лопатко. Воспоминания о работе за 1918-1919 годы в городе Осипенко [Бердянск]. — С. 19.

1 БКМ – Арх: Романов-Лопатко. Воспоминания о работе за 1918-1919 годы в городе Осипенко [Бердянск]. — С. 20.

1 Там само. — С. 21.

1 Перед революцією 1917 р. у Бердянську налічувалося чотири іноземні консульські установи, які очолювалися службовцями в званні віце-консула. Працювали консульські представництва Великобританії, Італії, Іспанії та Греції.

1 БКМ – Арх: Романов-Лопатко. Воспоминания о работе за 1918-1919 годы в городе Осипенко [Бердянск]. — С. 22.

2 Готель «Метрополь», один з найбільших і найдорожчих у Бердянську, розташовувався в лівій частині другого поверху будинку, спорудженого наприкінці ХІХ ст. гласним міської думи І.Виродовим на лівій стороні Біржового проспекту, між Театральним проспектом і початком вулиці Зеленої (Михайличенко В., Денисов Є., Тишаков М. Бердянськ. Погляд через століття. Історичний довідник. — Запоріжжя: ТОВ «ВПО «Запоріжжя», «Південна зоря», 2007. — С. 25). Нині це будинок, що розкинувся на квартал по проспекту Праці навпроти парку ім. ПП.Шмідта.

1 РДВА. — Ф. 936. — Оп. 3. — Спр. 13. — Арк. 6.

2 ЦДАГОУ. — Ф. 5. — Оп. 1. — Спр. 266. — Арк. 115.

3 БКМ – Арх: Романов-Лопатко. Воспоминания о работе за 1918-1919 годы в городе Осипенко [Бердянск]. — С. 23.

1 Там само. — C. 23 – 24.

2 Там само. — С. 24.

3 Бек А. Такова должность… (Рассказывает Дыбец) // Избранные произведения. — М., 1989. — С. 195.

1 БКМ – Арх: Романов-Лопатко. Воспоминания о работе за 1918-1919 годы в городе Осипенко [Бердянск]. — С. 24.

2 Щусь Феодосій («Федір») (1893 – 1921) — народився в с. Велика Михайлівка (Дібрівка) Олександрівського повіту в родині наймита. У 1915 р. достроково призваний на флотську службу. У 1917 р. співпрацював із «Чорною гвардією» ГГАК. Улітку 1918 р. організував загін анархо-терористів у Дібрівському лісі. З лютого по травень 1919 р. — член штабу 3-ї Задніпровської бригади. З липня по вересень 1919 р. — командир кінноти махновського загону. З вересня по грудень 1919 р. — командир кавбригади 3-го Катеринославського корпусу РПАУ/м/. Із травня 1920 по квітень 1921 р. — член штабу РПАУ/м/. Із травня по червень 1921 р. — начальник штабу 2-ї маневрової групи РПАУ/м/. Убитий у червні 1921 р. під містом Недригайловим на Сумщині в бою з 8-ю дивізією Червоних козаків.

1 Лютий Сидір Юхимович (1893 – 1919) — виходець із бідняцької родини гуляйпільських селян. Із п’яти років залишився сиротою й був взятий на виховання одним із односельців. Освіта початкова. За професією — маляр. Особистий друг Н.Махна. Рядовий солдат першої світової війни. З 1917 р. — член гуляйпільської групи анархо-комуністів. Ад’ютант Н.Махна. За характеристикою В.Білаша, «самовідданий, чесний товариш, гарний виконавець групи». Вбитий у 1919 р. у бою з білогвардійцями під м. Умань. Згодом на честь С.Лютого в РПАУ/м/ восени 1919 р. було названо панцерний потяг — «Пам’яті Лютого». Культовий персонаж радянського кінофільму «Невловимі месники».

2 Білочуб Пантелеймон Федорович — селянин-середняк із с. Старий Крим Маріупольського повіту. У махновському русі з березня 1919 по січень 1920 року. Анархіст із радянським ухилом, артилерист. У грудні 1919 р. підозрювався в участі у «змові Полонського», але був виправданий і відпущений.

3 Чубенко Олексій Васильович (1889 – ?) — народився в с. Григорівці Олександрівського повіту в бідній селянській родині. Працював ковалем, паровозним машиністом Катерининської залізниці. З 1905 року — анархо-комуніст, масовик гуляйпільського «Союзу бідних хліборобів». Учасник махновського руху з весни 1917 р., член ГГАК. Із грудня 1918 р. по березень 1919 р. — начальник штабу повстанських загонів і командир загону. З березня по червень 1919 р. — «дипломат» махновського руху, довірена особа Н.Махна, фінансовий керівник «махновщини», голова багатьох комісій ВРР Гуляйпільського району. З серпня по вересень 1919 р. — член ВРР РПАУ/м/, один з учасників убивства отамана Н.Григор’єва. З вересня по грудень 1919 р. — голова дипломатичної комісії по підписанню махновсько-петлюрівського договору, ад’ютант Н.Махна, начальник армійської підривної команди. Член президії 4-го районного з’їзду Рад махновського району. 29 жовтня 1919 р від імені РПАУ/м/ читав на з’їзді доповідь по військовій частині. З січня по вересень 1920 р. — політичний в’язень Бутирської тюрми. У грудні 1920 р. — начальник штабу в маневровій групі Брови. З січня по квітень 1921 р. — у махновському підпіллі. З квітня 1921 р. пориває з махновським рухом, пише покаянного листа й здається на умовах комуністичної амністії. Дані ним у 1920 р. слідчі показання є цінним джерелом з історії махновського повстанства.

4 Ольховик Антон Макарович (? – 1919) — народився в с. Майорському. До революції 1917 р. мешкав у Гуляй-Полі, слюсар за фахом, анархіст за переконаннями. Начальник постачання 3-ї Задніпровської бригади. У подальшому начальник постачання 1-ї Повстанської української дивізії імені Батька Махна. У червні 1919 р. помер у Великому Токмаку.

5 Пузанов Петро (? – 1920) — уродженець с. Гуляй-Поле, селянин-середняк. Анархіст із 1917 р. У махновському русі з грудня 1918 р. У подальшому — начальник оперативного відділу штабу, помічник начальника штабу РПАУ/м/. У жовтні – грудні 1919 р. — член ВРР РПАУ/м/. Під час рейду по Харківщині, 6 липня 1920 р., за згвалтування медсестри був переведений у рядові бійці та незабаром загинув під час бою з військами «ВОХР».

1 Дерменжі Петро (бл. 1880 – 1921) — за одними джерелами — селянин із с. Воскресенки Олександрівського повіту, за іншими — молдаванин із м. Ізмаїл. Телеграфіст й електромеханік. Служив матросом на броненосці «Потьомкін», учасник Першої російської революції 1905 – 1907 рр. Разом з іншими «потьомкінцями» емігрував до Румунії. Мешкав у Франції, Італії, Швейцарії, Великобританії. У 1917 р. повернувся в Російську республіку, брав активну участь в анархістському русі. Анархо-комуніст, терорист, з травня 1919 р. — член Гуляйпільського союзу анархістів. У махновському русі з дня його виникнення обіймав такі керівні посади: в 1918 р. — командир загону, з 1919 р. — командир полку, начальник автобази та телеграфного зв’язку. З 29 листопада 1920 р. — член штабу РПАУ/м/, із січня 1921 р. — помічник начальника штабу з оперативної частини. У червні 1921 р. — начальник штабу 2-ї кавалерійської групи РПАУ/м/ В.Куриленка. Убитий на Херсонщині в серпні 1921 р.

1 БКМ – Арх: Романов-Лопатко. Воспоминания о работе за 1918-1919 годы в городе Осипенко [Бердянск]. — С. 24.

2 С.Дибець, що в подальшому добре взнав Н.Махна, продовжує його опис: «Володів прекрасно всіма видами зброї. Добре знав гвинтівку, відмінно володів шаблею. Влучно стріляв із маузера й нагана. З гармати міг стріляти. Це імпонувало всім його наближеним — сам батько Махно стріляє з гармати» (Бек А. Такова должность… (Рассказывает Дыбец) // Избранные произведения. — М., 1989. — С. 195).

3 Автор спогадів помиляється з нумерацією бригади анархо-махновців.

1 БКМ – Арх: Романов-Лопатко. Воспоминания о работе за 1918-1919 годы в городе Осипенко [Бердянск]. — С. 25.

1 Там само. — C. 25.

1 Семанов С. Нестор Махно: вожак анархистов. — М., 2005. — С. 212.

2 Бек А. Такова должность… (Рассказывает Дыбец) // Избранные произведения. — М., 1989. — С. 196.

1 БКМ – Арх: Романов-Лопатко. Воспоминания о работе за 1918-1919 годы в городе Осипенко [Бердянск]. — С. 25.

1 БКМ – Арх: Романов-Лопатко. Воспоминания о работе за 1918-1919 годы в городе Осипенко [Бердянск]. — С. 26.

1 Бек А. Такова должность… (Рассказывает Дыбец) // Избранные произведения. — М., 1989. — С. 197.

1 БКМ – Арх: Романов-Лопатко. Воспоминания о работе за 1918-1919 годы в городе Осипенко [Бердянск]. — С. 26 – 27.

2 Бек А. Такова должность… (Рассказывает Дыбец) // Избранные произведения. — М., 1989. — С. 198.

3 БКМ – Арх: Романов-Лопатко. Воспоминания о работе за 1918-1919 годы в городе Осипенко [Бердянск]. — С. 27.

4 Там само. — С. 29.

5 Там само. — С. 30.

4 У книзі В.Голованова комендантом Бердянська помилково названо Я.Озерова. (Голованов В. Тачанки с юга. — Запорожье – М., 1997. — С. 107).

1 Бек А. Такова должность… (Рассказывает Дыбец) // Избранные произведения. — М., 1989. — С. 193.

1 У багатьох джерелах ця людина згадується із зросійщеним варіантом прізвища, витвором ремесла зрусифікованих писарів часів пізньої Російської імперії — Каретников. Прізвище Каретник означало, що в минулому предки його носія займалися ремеслом виготовлення тачанок, які на Півдні України серед селян часто називалися «каретами».

2 Про «німого» махновця в 1919 – 1920 р. ходили легенди. Одну з них переповідає Н.Сухогорська: «Треба сказати, що у Махна був відданий йому німий, який по знаку свого пана вбивав кожного, хто йому не сподобається. Одного разу в німого не виявилося при собі ніякої зброї й нічим було вбити засудженого, так він просто перегриз останньому горло» (Сухогорська Н. Галина Андреевна // Н.И.Махно: Восп., мат. и док. — К., 1991. — С. 105). Серед «червоних курсантів» у 1920 р. легенди про С.Каретника ходили не гірші. Начебто він як татарин полюбляв волочити за собою жертву на аркані по степах, аж поки вона не помирала від травм та ран.

1 Аршинов П. История махновского движения. — Запорожье, 1995. — С. 212.

2 Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. — К., 1993. — С. 581.

1 Анархисты: Документы и материалы. Т.2. — М., 1999. — С. 220.

2 У подальшому М.Уралов перебуватиме на вагомих постах у махновському русі. Він відступить із Запоріжжя на Правобережжя у складі 7-го Задніпровського полку. У серпні-вересні 1919 р. — командир комендантських частин РПАУ/м/. У жовтні 1919 р. М.Уралов повернеться в Бердянськ на посаду начальника гарнізону. Після відступу махновців із міста, займатиме наступні посади в махновському русі: в кінці жовтня на початку листопада — командир загону в Азовському корпусі Удовиченка. У листопаді – грудні 1919 р. — член ВРР РПАУ/м/, головного керівного органу махновського руху. Наприкінці 1919 р. — ад’ютант Махно. У лютому 1920 р. згадується в повідомленнях червоноармійської розвідки як командир гіпотетичної «4-ї бригади РПАУ/м/». Арештований комуністами в березні 1920 р. як «видатний махновець». Подальша доля невідома.

1 Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. — К., 1993. — С. 584.

2 Бек А. Такова должность… (Рассказывает Дыбец) // Избранные произведения. — М., 1989. — С. 257.

3 «Індустріальні робітники світу» (Industrial Worker of World) — впливова профспілкова організація в США, організована соціалістами та анархістами в 1905 р. Виходячи з необхідності знищення капіталізму як системи, ІРС ставила собі за мету боротьбу проти «політики класового співробітництва», яку проводила інша впливова профспілкова організація — «Американська федерація праці». На відміну від АФП, організації ІРС будувалися за виробничим принципом й об’єднували переважно некваліфікованих робітників, негрів та жінок. Із 1908 р. керівництво в ІРС захопили анархо-синдикалісти. З 1905 по 1915 рік було видано 300 000 членських квитків ІРС, хоча постійний склад організації ніколи не перевищував 60 000 чоловік. У ході першої світової війни ІРС займала антивоєнну позицію. Вітала революційні події 1917 р. у Російській імперії. Провела близько 150 великих страйків на підприємствах США. У 20-і роки ХХ ст. поступово зійшла з політичної арени.

1 Протокол 2-го Гуляй-Польского районного съезда фронтовиков, Советов и подотделов, состоявшегося 12 февраля 1919 г. в с. Гуляй-Поле. — Гуляй-Поле, 1919. — С. 17.

2 Літератори В.Попик та В.Вітковський наводять у своїй книзі спогади очевидця про «роботу» й особистість М.Черняка: «…чоловік маленького зросту з вічно усміхненим обличчям, порослим м’якою борідкою, з масними лукавими очами. Його серце, в протилежність м’якій борідці, було жорстоким до купців і офіцерів. Будучи перукарем, він любив… голити і стригти. Любов до цього мистецтва він застосовував на ділі в цих портових містечках (ідеться про Бердянськ та Маріуполь — Авт.), куди буржуї втекли і, не встигши сісти на пароплав, залишилися в своїх квартирах. Так, він прекрасний перукар… З першокласних готелів він зробив свої перукарні, де, наче старий витязь, нехтуючи голільним інструментом, виривав бороди своїми грубими, короткими пальцями. Замість мильниці він користувався шомполом, від намилювання яким так жарко було пацієнтам… Він конкурував із своїми колегами по ремеслу, і ті на нього ображалися за уміння так мистецько голити, що не видно крові. …Крові ніхто не бачив. Вона текла по стінах майстерень-в’язниць і, не встигнувши висохнути за день, вночі знову з’являлася. Хто туди заходив, не повертався більше. Після катувань ці люди відвозилися у порт і там летіли… у холодні хвилі. Морське чудовисько смерті в образах кровожерливих русалок… кожен раз, коли приводили жертву, благало Ч-ка не припиняти гоління. Так, він голив на славу трудящим і на страх буржуа і білогвардійцям» (Попик В., Вітковський В. Зрадлива фортуна Льови Задова. Кн. І. — К., 1993. — С. 65).

1 Савченко В. Махно. — Харків, 2005. — С. 96.

2 Дубовик А. Именной комментарий // Волин В.М. Неизвестная революция. — М., 2005. — С. 600.

3 Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. — К., 1993. — С. 584.

1 Варнек П.А. Образование флота Добровольческой армии // Гражданская война на Черном море. — М., 2004. — С. 129.

2 Собецький, Володимир Іванович (1886 – 1935) — один із визначних організаторів і військових командирів флоту Збройних сил Півдня Росії. У 1905 р. закінчив Морський корпус. У роки першої світової війни, з 1914 р., в званні капітану ІІ рангу керував есмінцем «Жаркий» Чорноморського флоту. У другій половині 1918 р. очолив Азовський загін Донської флотилії. Улітку 1919 р. ввірені йому судна були переведені з Азовського моря на р. Дніпро й перейменовані в Дніпровську флотилію. Командир Нижньо-Дніпровської флотилії з літа 1919 р. У кінці 1919 р. командував групою суден по обороні Дніпро-Бузького лиману. З 1920 р. — капітан І рангу. У січні – лютому 1920 р. — керівник «загону Керкінітської затоки». Через хворобу залишив керівну посаду в березні 1920 р. Емігрувавши до Європи, помер у м. Ніцца (Франція).